Образ сотника Микити Уласовича Забрьохи – їдка сатира на козацьку старшину, способи її керування козацтвом і селянством. Цитати до образу Забрьохи наведені в цій статті.
“Конотопська відьма” характеристика Забрьохи
Микита Уласович Забрьоха – головний герой, сотник, але ледащо за своєю суттю. Він думає тільки про те, щоб добре випити, смачно поїсти та вволю поспати.
Зовнішність Забрьохи : “…Голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розкуйовджені, сорочка розхристана”.
Риси характеру Забрьохи
- брехливий; не слідкує за своєю зовнішністю; пристрасть до пияцтва; байдужість до суспільних справ; освічений і ледачий; невміння керувати сотнею; безпорадний, чванливий, пихатий; зажерливий і грубий.
Ледащо і п’яниця Забрьощенко після смерті батька, сотника, сам посів цю посаду і почав називати себе Забрьохою.
“Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди і прадіди Микитові усе були у славному містечкові Конотопі сотниками, так від отця до сина сотенство і переходило”
Забрьоха чітко схарактеризований за допомогою народного виразу “не має дев’ятої клепки в голові”. Навіть свою сотню козаків він Не може порахувати, бо вміє лиш до тридцяти рахувати. Він зовсім безпорадний, коли йому Писар Пістряк запропонував порахувати сотню. “Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на то сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати”.
У керуванні сотнею М. Забрьоха у всьому радиться з пройдисвітом писарем, у поводженні з козаками він чванливий і пихатий. Забрьоха виступає у творі ледачим і бездіяльним, і в усіх службових справах, і в побуті. Після муштри він наказує козакам прийти до нього “завтра чим світ з косами косити”. Грубо, з погордою ставиться сотник до козаків і до населення, боїться, щоб вони не запанібратились з ним.
Єдине його усвідомлене бажання – побратися з Оленою Хорунжівною, щоб посісти її багатенький хутір. Заради власної вигоди він здатен і “Конотоп спалити”, і всіх дітей конотопських за один день “потрощити”.
Мова сотника Забрьохи – брутальна й лайлива. Ось його слова: “висмоктав карватку дулівки”, “допхався додому”, “маячиш, як той цуцик на вірьовці”, “Забрьоха поплямкав, викашлявся, поцмокав, потер уси та й став рацею казати…”, “берлиць у ноги”, “вчистили”, “карлючки гнути”, “дав дьору”. Широко використовуються народні фразеологізми: сотник “не мав дев’ятої клепки”, “не піп, то й не микайся в ризи”, “пошив у дурні”, “за живіт взяло” та ін.
“Конотопська відьма” цитатна характеристика Забрьохи
· “…Ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар, а я опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати”.
· “…Зараз кинувся до карватки з дулівкою та, не віддихаючи, журби ради, та й висмоктав її дочиста”.
· “…Він більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар (лице) не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько”.
· “Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю. Який я порядок дам, коли писар сказився?”
· “Хоч до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе буду боятися”.
П. Пістряк про Забрьоху: “…гне шию і лізе у біду, як віл у ярмо”.
· “…Не мав дев’ятої клепки, та ще таки стільки глузду стало, щоб розібрати, що коли, каже, не піп, то й не микайся в ризи”.
· “…Чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало; не стане свого хліба, йому принесуть; Конотоп не мале село, без сварки і без позивання не обійдеться”.
· “…Робіть, що знаєте, тільки швидше, бо вже обідня пора. Я б вже давно дав дьору…”
· “Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались, то нам, старшині, і дощі не під час”.
· “…Улюбив Олену усім тілом і душею, і серцем, і усім животом, і бачу сам, що коли її не достану, то або утоплюсь, або удавлюсь, або світ за очима піду…”
· “…Я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився і “вірую” почав було вчити, та на “же за ним” як затявсь, та й покинув письмо”.