Степан Руданський “Козак і король”
Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.
А король йому й сказав:
“Відгадай три штуки,
Відгадаєш – тоді на!
А як ні – на муки!
Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світа!
Третя штука: угадай,
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду!”
Відійшов багач назад
Та так йому нудно!
Не вгадати – так біда,
А вгадати – трудно!
Сидить плаче неборак,
Козак проїжджає…
“Чого плачете ви так?” –
Багача питає.
Той і каже, так і так!..
“Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!”
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.
І чимдуж до короля.
Король поглядає:
“А що, пане, скільки зір?” –
З міною питає.
А той поли ті підняв,
Чи як довелося,
“Стілько, – каже, – в небі зір,
Скілько тут волосся”.
Задумався сам король
Від сего відвіту.
“Ану, – каже, – покажи
Середину світу!”
А той палицю підняв,
Може, з піваршина,
Та в підлогу нею гуп:
“Отут середина!”
Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
“Що ж я думаю тепер?” –
Козака питає.
“Думаєте, що я пан!”
“Або що за річі?”
“То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!”
Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!