“Кумедія з Костем” образ Костя з цитатами розкритий у цій статті.
“Кумедія з Костем” характеристика Костя
Кость – маленький хлопчик, незаконно нарожденной хлопчик пана. Він пас панських корів і жик на кухні. Кость схожий на “забитого боязкого собаку”, що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього, безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина.
Портрет Костя: Зеленкуваті, вузенькі, глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби. Здавалось, що він як укусить, то мусить страшно боліти, більше, ніж від кого другого. Але Кость ніколи не кусався. Хто б і як його не бив, він ні за що не кусався. Се був кумедний-таки хлопець!
Кость здається кумедним (тобто дивним) у очах оточуючих, бо ніколи не плаче, не кусається, коли його б’ють. Людям не зрозуміла така недитяча терплячість, стійкість і мужність хлопчика, яку вони сприймають як впертість, називаючи його “кам’яним виродком”.
За Костевими дивацтвами, незрозумілістю, непривабливістю, відчайдушністю криється біль, прагнення привернути до себе увагу, комусь сподобатися, довести, що він все-таки людина, а не якась істота, про яку всі одностайно кажуть: “байстрюк”. Автор уважно виписує найдрібніші деталі в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на “забитого боязкого собаку”, що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Його гарчання – це своєрідна захисна реакція хлопчика на зло і несправедливість, які чиняться відносно нього. Кость постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина.
Коли Кость захворів, батько не звертав на нього уваги. Він не міг більше контролювати свої вчинки і стримувати почуття, вдавати, що йому все байдуже. У кінці оповідання відкривається зболена глибока душа хлопчика, сповнена любові до батька, бажання бути поряд з рідною людиною. Сльози хворого хлопчика, щире прагнення батьківської любові Костя зворушило дорослі серця. Вперше оточуючі співчувають хлопчику, ставляться до нього як до знедоленої дитини. Вони відчувають провину перед ним.
Так Кость і помер. Так з тим недокурком його й поховали. І тижнів два ще потім згадували на кухні цю чудну кумедію з Костем”.