«Лісова пісня» критика


Лісова пісня — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки. П’єса написана в 1911 році, вперше була поставлена 22 листопада 1918 році в Київському драматичному театрі.

«Лісова пісня» критика

Оскільки поема Лесі Українки «Лісова пісня» є одним із найвиразніших взірців неоромантичного стилю, про­слідкуємо найхарактерніші його риси у творі:

Уже сам жанр (драма-феєрія) передбачає поєднання реального й фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливу потужність ліричного струменя. Конфлікт твору — це неспівмірність духовно-піднесеного й мате­ріально-приземленого в душі, боротьба Людини в людині. У «Лісовій пісні» зіставляються два світи — гармонійно-доскона­лий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-при­мітивний (утілюється в житті людського суспільства). Ціла тканина драми наскрізь символічна, усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і «Той, що греблі рве» символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість, поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої ха­ти — символ єдності людини й природи. Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можли­вості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя.

Символічними є п’ятеро центральних персонажів. Лукаш уособлює людину й відповідно дві грані її душі — духовну й матеріальну, які вті­люються симетрично у двох парах образів: досконалого дядька Лева й ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще примітивнішої Кили-ни. Тобто, не вплив середовища, не зіткнення з тими чи іншими людьми визначають вчинки, життєву настанову Лукаша, а навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в Лукашеві переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева і згодом Мавки, коли переважає ма­теріальна, — утілюється в образах матері й згодом Килини.

Неоромантична проблематика твору:

А) людина і природа;

Б) людина і мистецтво;

В) проблема добра і зла;

Г) проблема кохання;

Г) проблема самозради.

Глибиною думок, красою поетичних образів драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» В. Шекспіра і «Пер Гюнт» Г. Ібсена. Зокрема М. Риль­ський назвав цей твір «діамантовим вінцем Українки» (В. Пахаренко).