Category: Література

Прислів’я про тварин – це спостереження людей протягом багатьох віків, про закономірності в поведінці тварин, про їх звички. Прслівя про дких та домашніх тварин ви можете знайти в цій збірці.

Прислів’я та приказки про тварин

Ось Цікаві прислів’я про тварин, які знає кожен школяр:

Вовка боятися – в ліс не ходити. Волом зайця не здоженеш. Горобець маленький, а сердечко має. Гусак свині не товариш. Дивиться, як баран на нові ворота. Жди, коли рак свисне. Знай, коза, своє стійло. Кожен кулик своє болото хвалить. Коня кують, а жаба ногу підставляє. Крутиться, як білка в колесі. На те щука в морі, щоб карась не дрімав. Не страши кота салом. Одна ластівка весни не робить. Пливе щука з Кременчука. Сова хоч би літала під небеса, то соколом не буде. Сорока на хвості принесла. Телят боїться, а воли краде, Тремтить, як миша перед котом. Яйця курей не вчать.

Прислів’я про худобу, скотину

Не будь тією скотиною, що догори щетиною. Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує.

Прислів’я про тварину

Всякої тварі по парі. І тварина розумна, дарма, що не говорить. Старий звір ніколи не дрімає.

Прислів’я про барана

Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Куди баран, туди й вівці. Не будь бараном, то й вовк не з’їсть.

Прислів’я про вівцю

Біда вівцям, де вовк пастухом. Блудна вівця – вовча вечеря. Голу вівцю не стрижуть. З поганої вівці хоч вовни жмут. Ходить, як овечка, а буцькає, як баран.

Прислів’я про бика

Бик забув, як телятком був. Був колись бик, та звівся на смик. Захотів молока від бика. Чий би бугай не скакав, а теля наше. Вола голова не боліла, коли корова теля родила. Дмись, не дмись – волом не будеш. З вола дві шкури не деруть. Котрий віл тягне, того ще й б’ють. Старий віл борозни не псує. Знайся віл з волом, а кінь з конем.

Прислів’я про корову

І чорна корова біле молоко дає. Кожна корова своє теля лиже. Корові не тяжкі свої роги, а матері – свої діти. Корова в дворі – харч на столі. Як корова багато реве, то мало молока дає. У корови молоко на язиці. Та корова завжди молочна, яку продали. Чия корова ричала, а твоя б мовчала. Яка корова, таке й теля.

Прислів’я про теля

Дай, боже, нашому теляті вовка з’їсти. Ласкаве телятко дві матки ссе. З телячим хвостом у вовки не сунься.

Прислів’я про коня

Був кінь, та з’їздився. Був на коні і під конем. Хто бува на коні, бува і під конем. Гладь коня вівсом, а не батогом. Дарованому коневі в зуби не дивляться. З доброго коня не шкода і впасти. І золоті удила коневі не милі. Кінь на чотирьох ногах і то спотикається. Котрий кінь везе, то його ще й поганяють. Коневі овес не тяжкий. Коня кують, а жаба ногу підставляє. Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею. Лучче з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати. На чужому коні далеко не поїдеш. Не той кінь, що в болото увезе, а той, що витягне. Не можна одноразово на двох конях сидіти. Знає кобила, що віз поломила. Кобила за ділом, а лоша без діла. Кобила за вовком гналась та вовкові в зуби попалась. Кобила з вовком тягалась – хвіст та грива осталась. Не за те кобилу б’ють, що ряба, а за те, що везти не хоче.

Прислів’я про козу

Були в кози роги, та стерлися. І кози ситі, і сіно ціле. І коза сита, і капуста ціла. Знає, де козам роги виправляють. Де коза ходить, там жито родить. Коза дере лозу, а вовк козу, вовка пастух, пастуха пан, пана юрист, а юристу чортів триста. Коза з вовком тягалася, тільки шкура зосталася. Коза і на базар не хотіла, та її повели. Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала. Нагадав козі смерть. Нагадав козі смерть, то де не ходить, там пердь. Не довіряй козу вовкові, а капусту козі. Раз козі смерть. У його всі кози в золоті. Від козла ні шерсті, ні молока. Поставили козла город стерегти. Із нього користі, як із цапа молока. Послухав цапа – і сам у барани попав. Напоїш цапа вином, то він і на вовка полізе.

Прислів’я про свиню

Свині не до поросят, коли її смалять. Дай свині роги – людей поколе. Коли б свині крила, вона б і небо зрила. Із свині чоловік нігди не буде, але з чоловіка свиня ся може стати. На свиню хоч сідло надінь – все конем не буде. Не кидай перлів свиням, бо потопчуть їх ногами. Посади свиню за стіл, вона й ноги на стіл. Свиня не з’їсть, не покачавши. Свиня не з’їсть, поки не обваляє. Свиня болото знайде. Погане поросятко і в жнива мерзне. Не будь тим, що моркву риє.

Прислів’я про осла

Був би послом, якби не вдався ослом. Держись за гриву, бо за хвіст не вдержишся. Лучче бути хвостом живого собаки, чим головою дохлого лева.

Прислів’я про хлів

Перше заведи хлівину, а потім скотину. Уже теє реве, що по волу бере.

Прислів’я про кота

Бачить кіт сало, та сили мало. Буде котюзі по заслузі. Він що кішка: як ти його не кинь, а він все на ноги стає. Гладкий кіт мишей не ловить. Знає кіт, чиє сало з’їв. З чорної кішки білої не зробиш. Кіт з хати – миші на стіл. Кіт з хати – миші танцюють. Кіт спить, а мишей бачить. Кішці смішки, а мишці слізки. Котяча забавка – мишам задавка. Кішку б’ють, а невістці замітку дають. Кота в мішку не купують. Минулася котові масниця. Не все коту масниця. Ніччю всі коти чорні. Чим більше кицьку гладиш, тим вище вона горб підіймає.

Прислів’я про мишей

І мишка в свою норку тягне корку. Мишка у стозі, а піп у селі ніколи те згинуть. Щур у млині не загине.

Прислів’я про собак

Далеко куцому до зайця. Піймав куцого за хвіст. Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться. Вдача собача, натура вовча. Вивченого пса нічим не підкупиш. Де свої собаки кусаються, там хай чужі не пхаються. До собаки підходь ззаду, а до коня спереду. Звик собака за возом бігти – побіжить і за саньми. З жиру собака біситься. З собакою дружи, а палицю в руках держи. І собака чує, хто його годує. Кожний пес на своїм смітті пан. Кожний пес перед своїм порогом сміливий. Він, як собака на сіні: і сам не гам, і комусь не дам. Не вір собаці, бо вкусить. Не для пса ковбаса, не для кота сало. Не дражни собаку, так і гавкать не буде. Не тоді собак годують, як на охоту йдуть. Не хочу, щоб на мене усіх собак вішали. Собака бреше, а вітер несе. Пішла собачими стежками. Свій пес як укусить, то найгірше болить. Скажений пес і хазяїна кусає. Скаженому псові вступайся з дороги. Собака бреше, а кінь іде. Собаці собача смерть. Старий пес дармо не бреше. То дурний собака, що на всіх гавкає. Як собаку годують, так він і гавка. Як не вертись, собако, а хвіст ззаду. Старий звір ніколи не дрімає.

Прислів’я про ведмідя

Ведмедя не налигаєш. Ведмідь ніколи не вмивається, та він товстий, проте. Де ведмідь, там і шкура. Де й ділась ведмежа натура. Не діли шкуру не вбитого ведмедя. Тягли ведмедя до меду та урвали вуха, тягли ведмедя від меду та урвали хвіст. І ведмедя вчать танцювати. Медвідь танцює, а циган гроші бере. Як на ведмедя мала галуза впаде, то він ричить, а як велика, то мовчить. Ревів ведмідь не тому, що бджоли покусали, а тому, що меду узяти не дали. У ведмедя десять пісень і все про мед. Чи чорт видав, щоб ведмідь щебетав?

Прислів’я про вовка

Аби вовк ситий і баран цілий. Аби вовк ситий і коза ціла. Бере вовк, та й вовка візьмуть. Великій череді вовк не страшний. Дружній череді вовк не страшний. Вовка в кошару не впускай. Вовка за вухо не втримати. Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде. Вовка ноги годують. Вовка пастухом не ставлять. Вовка пустили в обору, а козла в город. Вовка боятися – в ліс не йти. Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться. Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться. Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру. Вовк линяє, а вдачі не міняє. Натура вовка тягне до лісу, а музиканта – до корчми. Вовка в плуг, а він глядить у луг. Вовк в овечій шкурі. Бере вовк і лічені вівці. Вовк вовка в яму не втрутить. Вовк лисиці не рідня, та повадка одна. Вовком орати не будеш. Вовк вовчу думку має. Вовк старіє, але не добріє. Вовк і з лісу вівці бере. Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає. Не научиш вовка орати. Впустив вовка до стайні. Дружба з вовком вилазить боком. Е, ти ще не бачив смаленого вовка. Лихо вовкові: зачинили його між вівці. З вовка кепський пастух, а з п’яниці – війт. З вовком дружи, а камінь за пазухою держи. З вовком до паю не ставай. З вовками жити – по-вовчому вити. Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з’їденим бути. І вовк свої вовченята любить. Із нехотя з’їв вовк порося. І на вовка буває пригода. Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв. Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче. Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою. Ми про вовка, а вовк суне. За вовка помовка, а вовк іде. За вовка помовка, а заєць кобилу з’їв. За вовка помовка, а то лис кобилу стис. Про вовка помовка, а чорт пана несе. Не буде з вовка баран. Не за те вовка б’ють, що сірий, а за те, що овечку з’їв. Не такий вовк страшний, як його малюють. Лоша – вовкові паска. Не спиться вовку під селом. Не сунься у вовки з кобилячим хвостом. Туди вовка не тягне, де нічого не пахне. Нюхом вовк ситий не буде. Обійдеться без вовка у кошарі. Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв. Хоч вовки кобилу з’їли, так ми воза не дали. Хоч кобилу вовки з’їли, так голоблі цілі. Хто вродиться вовком, тому бараном не бути. Переказами вовк не ситий. Пізнати вовка по голосу. Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим. Пішов вовчими стежками. Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере. Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву. Солі вовку на хвіст насипав. Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті. Тобі, вовче, кози пасти. Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць. То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть. Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка. Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя. Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.

Прислів’я про зайця

Видно зайця по вухах. За двома зайцями не ганяйся. За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш. Заєць спить, та очей не жмурить. Зайко ноги лиже, коли втече. Зайця ноги носять, вовка зуби годують. Зловив зайця за хвіст. Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти. Полохливий заєць і пенька боїться. У зайця стільки стежок, як у клубку ниток. Цілував би заєць кобилу, та високо. І в зайця зимою щастя, бо не кожен шубу має. І по заячому сліду інколи знаходять ведмедя. Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув. Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти. Погнався за зайцем та коневі голову зламав. Хоч і коня загнав, зате зайця піймав. Поневолі заєць біжить, як літати нема чим. У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

Прислів’я про лева

Лев – цар звірів, а боїться комарів. Мертвого лева і заєць скубне.

Прислів’я про Лисицю

Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить. Дивиться лисичкою, а думає вовком. Занадився лис у курник, то всі кури повиносить. З лиса лиш кожух добрий. Знати лисицю по хвосту. І на хитру лисицю капкан знайдеться. Кожна лисиця свій хвостик хвалить, а чужий ганить. Кожний лис свою нору любить. Лиса вбили – курям радість. Лисиця од дощу під борону сховалась: “Не всяка,- казала,- крапля капле”. Лисиця спить, а курей бачить. Старого лиса тяжко зловити. У вічі, як лис, а поза очі, як біс. Лис може втратити зуби, але не апетит. Лис став монахом не на те, аби гріхи спокутувати, але щоб нові зробити. Не пускай лиса в курник, а вовка в кошару. Попалася лисиця в пастку та й каже: “Хоч і рано ще, а доведеться заночувати”.

Прислів’я про Їжака

Голим задом їжака не вб’єш. З їжака не буде бика. Їжак їжака голками не зляка. На мені покатаються, як на їжаку. Казав їжак: “Най буде й так”.

Не бий бобра – не буде добра. Видра мудра, а й серна не дурна.

Прислів’я про змію

Вигрій гадину за пазухою, а вона тебе вкусить. Гадину за пазухою має. Гадюка як не вкусить, то засичить. На всяку гадину є своя рогатина. У гадюки нема іншої науки, ніж кусати. Ужалений змією боїться і вірьовки.

Прислів’я про Черв’яка, хробака

За тобою уже хробак ходить. Кожному свій черв’як серце точить. Малий хробак і великого дуба підточить. Курної хати хробак не їсть. Сидів хробак ціле життя у хроні, а перед смертю уліз у моркву та й уздрів, що там ліпше. Хробак гризе хрін, бо не знає за моркву.

Прислів’я про Комара

За комаром не ганяйся з топором. З комара зробити вола. З комара роблять слона. Прирівняв слона до комара. Зробив так, що й комар носа не підточить. І комарі кусають тільки до пори. Комар з дуба впаде, та й ще спочиває. Комар коня з’їсть, як вовк поможе. Ніхто не чув, як комар чхнув. Комар і цареві на носі грає. Що комар, то й сила.

Прислів’я про Мух

Аж на небі чути, як мухи кашляють. Зробив з мухи слона. Муха не боїться обуха. Це мухи коня з’їли, а вовк лиш помагав. Осіння муха боляче кусає. Чує муха, де струп, там і сідає. Хоч яке добре м’ясо, а одна погана муха все перепаскудить.

Прислів’я про Бджолу

Бджола мала, а й та працює. Бджола летить на всякий цвіт. Бджола летить, де мед пахтить. Бджоли раді цвіту, люди раді меду. В кого бджоли, в того і мед. Добру людину бджола не кусає.

В гостях і жук м’ясо. Послухавши жука, завжди в гною будеш. Овод роси боїться: “Уранці на росі я каптан замочу!” Цвіркун на видноті не цвірчить. І мурашки мають подушки.

Прислів’я про Жабу

Аби озеро, а жаба найдеться, що буде квакати. Де ті жаби дінуться, як болото висохне? Дмись, жабо, не дмись, а волом не будеш. Там йому жаба і цицьки дасть. Кожна жаба своє болото хвалить. Роздайся, море, жаба лізе. Не по заказу жаби дощ падає. Там йому жаба й цицьки дасть.

Прислів’я про Риб

Велика риба в великій воді сидить. Велика риба малу цілою ковтає. Від голови риба гниє. Від голови риба смердіть починає. Риба псується з голови, але чистять її з хвоста. Дешева риба, дешева й юшка. Де риба чіпляється, там і вудку кидай. Неспіймана риба завжди велика. Як дешева рибка, погана юшка. Добре ловити рибу в каламутній воді. І риби наловить, і ніг не замочить. Щоб рибку їсти, треба в воду лізти. Хотів би рибку їсти і в воду не лізти. Легше рибу з’їсти, як піймати. Ми з тобою, як риба з водою. Не буде риба раком. Не все риба, що в воді. Не вчи рибу плавати. Нема над рибу линину, над м’ясо свинину. Ні риба, ні м’ясо. Одна дяка, що за рибу, що за рака. Риба не без кості, чоловік не без злості. Риба глядить, де глибше, чоловік – де лучче. Без риб не вгиб, без олію не зомлію, без кулешу сома втешу. Є риба у воді, та їсти годі. І риба співала б, коли б голос мала. Не до жартів рибі, коли її під жабри гачком зачепили. Нема риби над линину, нема м’яса над свинину. Ото й горе, що риба в морі. Риба та зайці приведуть у старці. Спасибі за рибу, а за раки нема дяки. Я говорив про рибу, ти відповідаєш про раки. Якби люди і риби не одчиняли рота, коли не треба, то багато лиха оминули б. Окунь з раком не примиряться.

Прислів’я про Щуку

Заснула щука, та зуби не сплять. На те щука в річці, щоб карась не дрімав. Лякали щуку, що в озері її топити будуть. Не всі старі щуки карасів хватають.

Прислів’я про Рака

Тоді то буде, як рак в ставі свисне. На безриб’ї і рак риба. Пішов на дно раків ловить. Пішов раків годувати. Байдуже ракові, в якім горшку його варять. Біда, раче,- вода кипить. Змилувався бог над раком та й дав йому ззаду очі. Змилувався рак над жабою та й очі видрав. І світ настав, та ще рак не свистав. Як рак па дуба вилізе та свисне, тоді то ся стане. Назад тільки раки лазять. Одного рака горе красить. Правда, що раки, бо червона юшка. Тим рак страшний, що ззаду очі. Чи сяк, чи так, а не буде з риби рак. Чудо, а не раки: самі в торбу лізуть.

У міфі “Чому буває сумне сонце” пояснювали зміну погоди – ясні та похмурі дні, те, що сонце довго не показується на небі.

“Чому буває сумне сонце” міф

Жив собі чоловік та жінка, які мали сина і дочку. Дочка була найкраща в світі. Ось одного разу сонце вкрало її собі за жінку. Після цього брат пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила і вибігла до нього та й каже:

– “Сховайся в льох, бо як прийде сонце, то запече тебе”.

Брат швиденько заховався в льох. Коли прийшло сонце, то воно роздягнулось і повісило свої ризи на льосі та й пішло в хату. Сестра, побачивши, що сонце повісило ризи, швиденько побігла до брата, який чуть не вмер від жари. Тоді сестра відлила його водою і вони пішли в хату. Вони привітались з сонцем, посиділи, поговорили, а тоді сонце просить брата, щоб він пішов за нього на небо хоч на один день. Він згодився, надів ризи і пішов на небо. Коли виліз, то він пішов на ті місця, де сонце снідає, обідає та вечеряє, побив миски, порозкидав ложки; зловив вітра та мороза, набив їх за те, що перешкоджали йому в дорозі. Злазячи з неба, поламав драбину; прийшов до хати, де спало сонце, скинув ризи і разом з сестрою втік.

Коли сонце встало і хотіло скоро вилізти на небо, то ніяк не можна було. Поки воно лагодило драбину, то брат із сестрою вже втекли.

Сонце побачило безладдя на небі, було цілий день голодне, то так було розсердилось, що цілий тиждень не показувалось людям.

Аналіз вірша В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?” : тема, ідея, основна думка, художні засоби, ідейно-художній аналіз.

“Ти знаєш, що ти – людина?” Симоненко аналіз

Тема “Ти знаєш, що ти – людина?” аналіз: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.

Ідея “Ти знаєш, що ти – людина?” аналіз: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.

Основна думка “Ти знаєш, що ти – людина?”: людина – велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.

Композиція “Ти знаєш, що ти – людина?”

Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.

Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.

Проблематика “Ти знаєш, що ти – людина?”

· людина і суспільство (призначення людини на землі); · індивідуальність кожної людини; · швидкоплинність часу і життя.

Художні засоби “Ти знаєш, що ти – людина?”

Повтори:

Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні.

Риторичні запитання:

“Ти знаєш, що ти – людина?” “Ти знаєш про це чи ні?”

Риторичний оклик: “Гляди ж не проспи!”

Епітети: “люди добрі, ласкаві, злі”, “усмішка, мука єдина”.

Ідейно-художній аналіз “Ти знаєш, що ти – людина?”

Вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить – частково знищують її.
Вірш В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?” , де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:

Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу. У поезії порушено ще одну важливу проблему – швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна – і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. “Завтра, завтра, завтра – і так минає життя” , – говорили давні римляни, і можливо, “завтра”

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі.

Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на “завтра” . В. Симоненко звертається до пас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:

* І жити спішити треба,
* Кохати спішити треба
* Гляди ж не проспи!

Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще – створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.

Невже цього замало, щоб бути Людиною?

Твір Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти людина… ? можна вважати гімном людській гідності. Ці рядки, звернені до сучасників, прозвучали в умовах виховання поваги до держави, а не до людини. І це є знаменною ознакою того часу, зараз ми вже знаємо, що то був тоталітарний режим. Бо, не дай Боже, звичайна людина усвідомить таку просту річ, що вона має власну гідність не тому, що це визнає держава, а просто тому, що вона – людина. Тож і запитує поет: “Ти знаєш про це чи ні?” Ці слова звернені до нас на багато років уперед, коли ми самі будемо зіставляти свої вчинки з цією простою фразою.

Історія написання “Ти знаєш, що ти – людина?”

Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух – це і змусило написати В. Симоненка вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” Ця поезія належить його збірці “Земне тяжіння”. Завдання кожної особистості, кожної людини – дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. Симоненка.

“Аліса в Країні чудес” – новела, написана англійським професором математики Чарлзом Лютвіджем Доджсоном (він же Льюїс Керрол)

“Аліса в країні чудес” характеристика героїв

Аліса Білий Кролик Капелюшник Чирвовий Валет Герцогиня Грифон Королева сердець Король сердець Березневий заєць Додо); у перекладі Г. Бушиної – Індик Блакитна Гусінь; у перекладі Г. Бушиної – Вовчок Казна-Що-Не-Черепаха ; у перекладі Г. Бушиної – Фальшива Черепаха Чеширський Кіт; у перекладі Г. Бушиної – Кіт-Сміюн Ящур Крутихвіст

Фауст – трагедія, написана Йоганном Вольфгангом фон Гете

“Фауст” аналіз

Жанр – філософська трагедія, тому головне у ній не зовнішній хід подій, а розвиток гетевської думки. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дозволяє назвати твір філософською поемою, а характер конфліктів дає всі підстави говорити про “Фауста” як про поему драматичну або ж як про поему у драматизованій формі.

Фабула трагедії – перша частина – це вічна історія кохання, друга – історія вічності. У першій частині зображено “мікросвіт” людини, її індивідуальне, особисте життя, друга частина, “макросвіт”, відбиває суспільно-політичне життя людства.

Проблематика – життя і смерть, добро і зло, сутність буття, призначення людини у світі, людина і природа, людина і всесвіт, пізнання світу, кохання, мистецтво і його роль у суспільстві

Тема – пошуки людиною сенсу буття і свого призначення.

Головний герой філософської трагедії у віршах – доктор Фауст – втілює в собі громадські мрії свого часу про всеосяжне пізнання світу. Прототипом літературного персонажа став реальний чорнокнижник Фауст, який жив наприкінці XV століття в Європі. Фауст Гете – насамперед, поет: людина, наділена незгасимою жагою до життя, прагненням до пізнання навколишнього його всесвіту, природи речей і власних почуттів.

Головний герой трагедії чужий міщанській умовності свого часу. Він не може, як Вагнер, дізнаватися таємниці буття з книг. Йому потрібен вільний простір лісів і полів, чарівні танці фей і відьмині шабаші пізнього німецького середньовіччя, тілесна чуттєвість античності, що втілилася в найгарнішій з жінок, які коли-небудь жили на землі, і дієва сила Нового часу, здатна підкорити собі природу. Відданий Богом на розтерзання Мефистофелю, Фауст лише частково уподібнюється біблійному Іову, який пройшов через ланцюг важких життєвих випробувань і негараздів. Герой Гете, якщо щось і втрачає в трагедії, то тільки самого себе – свої найкращі почуття (любов до Маргарити-Гретхен), свої щирі наміри (запобігти розливу води на родючих землях). Його захоплює життєва енергія Мефістофеля і власні мрії про прекрасне.

Подібно до класичних героїв романтизму, Фауст не здатний сприйняти щастя в його земній іпостасі. Захопившись чаклунськими танцями, він втрачає свою кохану і дочку. Щастя з Оленою йому більше до душі, але і тут героя чекає розчарування: легендарна героїня – всього лише міф, тінь минулих часів. Вийшла з Аїда, вона знову сходить в нього слідом за померлим сином, залишаючи Фауста його епосі. При цьому герой Гете, при всіх сатанинських спокусах, не втрачає своїх “благих душевних помислів”. Помиляючись і грішачи, він не боїться визнавати і намагатися виправити свої помилки, він не зупиняється в життєвому пошуку і тим самим приємний Всевишньому, який заявив ще на початку трагедії: “Хто шукає, змушений блукати”. І рятується Фауст саме тому, що його життя “пройшло в прагненнях”, що дозволили йому наблизитися до істини, зміцнитися духовно, зрозуміти, що головне – це дія, що несе добро і свободу людям.

Знаменита трагедія Гете – унікальний твір, що піднімає на поверхню читацького сприйняття не тільки вічні філософські питання, але і ряд суспільно-наукових проблем свого часу. У “Фаусті” Гете піддає критиці недалеке суспільство, що живе користолюбством і чуттєвим насолодою. Автор в особі Мефістофеля від душі знущається над німецькою системою вищої освіти, побудованої на методичному відвідуванні занять і складанням нікому не потрібних конспектів. Наукова проблематика знайшла своє відображення у філософській суперечці Анаксагора і Фалеса, відстоюють різні точки зору походження світу – вулканічну і водну.

Тестові завдання до твору “Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки” з відповідями допоможуть учням перевірити свої знання по даній повісті.

“Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки” тести

І розділ “Зоологія і комахи. “Відпустіть нас до бабусі”

1. Ірина Семенівна була вчителькою:
а) ботаніки;
б) зоології;
в) географії.

2. Герої твору – вже учні класу:
а) п’ятого;
б) шостого;
в) сьомого.

3. Ірина Семенівна називала учнів:
а) “діточками”;
б) “лапочками”;
в) “зайчатами”.

4. Яку колекцію вчителька зобов’язала зібрати школярів улітку?
а) Лікарських трав;
б) комах;
в) листя дерев.

5. З яким запитанням звернувся Митько до вчительки?
а) “А як оформляти цю колекцію?”;
б) “А можна вдвох збирати одну колекцію?”;
в) “А що повинна містити ця творча робота?”.

6. Бабуся Сергія жила в селі:
а) Юнківка;
б) Юрківка;
в) Юпітерка.

7. Чому батьки Сергія вагалися щодо поїздки сина з приятелем до бабусі? Бо вони:
а) боялися відпускати хлопців самих у дорогу;
б) турбувалися про погану поведінку Сергія та Митька під час подорожі;
в) хотіли, щоб син поїхав у табір відпочинку.

8. За якої умови хлопці отримали згоду на поїздку до села? Щоб вони:
а) слухали бабусю;
б) обробляли городину старій;
в) щодня телефонували і доповідали про стан справ.

9. Що заборонила мати їсти хлопцям у дорозі?
а) Морозиво;
б) ковбасу;
в) насіння.

10. У якій кишені хлопці зберігали гроші під час поїздки?
а) Правій;
б) лівій;
в) внутрішній кишені сорочки.

11. Поїздку до бабусі хлопці не могли порівняти:
а) з подорожжю за кордон;
б) шкільним туристським походом;
в) будь-якою мандрівкою чи дослідницькою експедицію.

12. Під час подорожі до бабусі яким транспортом не користувалися хлопці?
а) Потягом;
б) автобусом;
в) автомобілем.

ІІ розділ “Знайомство з майбутнім майстром спорту, а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом”

1. Василь Трош – це в майбутньому:
а) видатний митець живопису;
б) майстер велосипедного спорту міжнародного класу;
в) представник міської влади.

2. Василь Трош назвав хлопців:
а) дослідниками;
б) лівінгстонами;
в) зоологами.

3. Приїхавши до бабусі, хлопці відчули якесь виття, яке було пов’язане:
а) з коровою;
б) військовими тренуваннями;
в) музичним інструментом.

4. Чим хлопці вразили Троша?
а) Міською поведінкою;
б) сачками і рюкзаками;
в) манерою спілкування.

5. Про який географічний континент згадується у творі?
а) Азію;
б) Європу;
в) Африку.

6. Яка тварина не згадується Трошем під час спілкування з хлопцями?
а) Бегемот;
б) тигр;
в) крокодил.

7. По-вуличному дядька Гната звали:
а) супермузикантом;
б) лірником;
в) Фа-Дієзом.

8. Бабусю Сергія на селі кликали:
а) Іванівною;
б) Петрівною;
в) Демидівною.

9. Чим бабуся пригощала Сергія та Митька?
а) Картоплею з м’ясом;
б) пиріжками;
в) голубцями.

10. Кому з героїв твору належить цей опис зовнішності: “У темних смугастих штанях, вправлених у запилені чоботи, в синьому бувалому в бувальцях піджаку й кашкеті”?
а) Дядьку Гнату;
б) Гнатовичу;
в) незнайомцю.

11. Яким напоєм не смакували хлопці в бабусі?
а) Кефіром;
б) молоком;
в) кисілем.

12. Наївшись, хлопці вирішили прогулятися:
а) по лісу;
б) селом;
в) на річку.

13. Дядько Гнат грав на:
а) мандоліні;
б) тромбоні;
в) акордеоні.

14. “Волосся русяве, потемніле…”, – так дід Трохим сказав про:
а) Митька;
б) Сергія;
в) Василя.

15. Як пояснив Сергій дідові Трохиму причину приїзду до села?
а) Зібрати колекцію;
б) оздоровитися;
в) допомогти бабусі по господарству.

III розділ “Озеро. Змії люблять сіно”

1. Чим Сергію сподобалася бабуся Митька? Вона:
а) Смачно готувала їжу;
б) була веселою і життєрадісною;
в) не намагалася контролювати і повчати хлопців.

2. Селянські хлопці заклопотані наступною роботою:
а) сапають город;
б) ремонтують трактора;
в) збирають яблука і груші.

3. Подорожуючи до озера, хлопці зустріли Василя Троша, який їхав їм назустріч на велосипеді і назвав їх:
а) “мандриками”;
б) “мухоловами”;
в) “блукачами”.

4. Що побачили хлопці на пагорбі?
а) Курінь;
б) намет із очерету;
в) купу сміття.

5. У сіні, на думку Митька, полюбляють жити:
а) змії;
б) їжаки;
в) пацюки.

6. За глухомань Митько вважав:
а) село, де жила бабуся;
б) ліс, в якому перебували хлопці;
в) місцевість біля озера.

7. Корова в Митька, коли він її доїв:
а) вибила відро із-під ніг;
б) зжувала панамку;
в) обслинявила обличчя.

8. Про що запитала бабуся, коли хлопці вирушили в подорож до лісу на озеро?
а) “Ой, та куди ж ви йдете?”;
б) “Та що вам там потрібно?”;
в) не задала жодного питання.

9. Завантаживши “усякою всячиною рюкзаки”, хлопці обов’язково взяли:
а) сірники;
б) їжу;
в) намет.

10. Який художній засіб твору містить така фаза: “…за річкою шумить верховіття”?
а) Алегорію;
б) метафору;
в) епітет.

11. Митьку не дозволяли рубати дрова, бо раніше він:
а) поранив ногу;
б) набив на лобі гулю поліном;
в) не міг втримати сокири.

12. Що крикнув услід Сергій Василю Трошу, який зненацька виїхав назустріч хлопцям у лісі?
а) “А куди ти їдеш, шалений?!”
б) “А щоб тобі колесо відпало!”
в) “Де ти взявся такий прудкий?!”

IV розділ “Таємничий і бр-р-р-р який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати”

1. На узбережжі озера хлопці:
а) збирали різні камінчики;
б) вилежувалися на сонці;
в) змагалися на кращий піщаний малюнок.

2. До озера хлопці ходили:
а) коли була гарна погода;
б) щодня;
в) у вільний від роботи час.

3. Хто купався в озері?
а) Незнайомий хлопець;
б) Василь Трош;
в) хлопець із села, де жила бабуся Сергія.

4. Що подарував велосипедист хлопцям заради примирення?
а) Цінний екземпляр комахи;
б) жовтий прозорий камінець;
в) запрошення на спортивне змагання.

5. Бурштин – це коштовність, якої багато:
а) У Казахстані;
б) Прибалтиці;
в) Франції.

6. Що цікавого розповів велосипедист про озеро? Воно:
а) омолоджує людей;
б) містить багато смарагдових сховищ;
в) ховає якусь живу істоту.

7. Наблизившись до кількох сосен, хлопці побачили:
а) багато зрубаних гілок з дерева;
б) на стовбурі одного дерева ножем вирізано: “Обережно!”;
в) корені двох-трьох дерев були підриті.

8. Лох-Несс – чудовисько, яке, за народним повір’ям, живе в озері:
а) Фінляндії;
б) Шотландії;
в) Норвегії.

9. Чудовисько, на думку Василя, має розмір:
а) два метри;
б) три з половиною метри;
в) невідомо який.

10. Велосипедист залишив хлопців біля озера, бо:
а) дуже хотів їсти;
б) боявся з ними знову посваритися;
в) поспішав на тренування, що відбувалося за графіком.

11. Почувши цікаву історію від Василя, хлопці вирішили:
а) шукати рідкісних комах;
б) ночувати біля озера і вислідити чудовисько;
в) написати про це до районної газети.

12. Що заважало хлопцям остаточно здійснити свій план?
а) Дощова погода;
б) дозвіл бабусі;
в) хвороба Митька.

13. Лапи на піску узбережжя озера були здорові і схожі на:
а) велику ящірку;
б) крокодила;
в) носорога.

14. Курінь, який Митько з Сергієм побачили на пагорбі, був зроблений:
а) з соломи;
б) сіна;
в) гілок дерев.

15. Чому Митькові не дозволяли полоти?

А) Ламав знаряддя праці;
б) топтав розсаду;
в) виполов розсаду замість бур’яну.

V розділ “Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог”.

1. Мандруючи до озера, Сергій ніс клунок, в якому були:
а) два намети;
б) рядно і ковдри;
в) одяг, їжа, посуд.

2. Що хотів зробити Митько, побачивши справді якогось звіра?
а) Втекти від озера;
б) сфотографувати;
в) стежити за ним.

3. Якщо б хлопці були улюбленими учнями вчительки ботаніки, то вони б:
а) отримували з її предмета тільки п’ятірки;
б) поїхали на районну олімпіаду;
в) мали можливість не завжди виконувати домашні завдання.

4. Трійки з фізкультури мав:
а) Сергій;
б) Митько;
в) Василь.

5. Хлопці вирішили вартувати біля озера по черзі, щоб:
а) їх не вкусила змія;
б) чудовисько зненацька не напало на них;
в) Василь Трош не пошуткував над ними.

6. О котрій годині ночі Сергій повинен був розбудити Митька?
а) Дванадцятій;
б) другій;
в) першій.

7. Який художній засіб використав автор у фразі: “Мовчазний, таємничий ліс”?
а) Епітет;
б) метафору;
в) порівняння.

8. Яку пісню співав Сергій, перебуваючи на нічній варті?
а) “Два кольори”;
б) “Пісню про рушник”;
в) “На долині туман”.

9. Які книжки вирішили взяти хлопці з бібліотеки?
а) Фантастичні;
б) про шпигунів;
в) із зоології.

10. Зоологія – це наука, на думку Митька, про:
а) дослідження комах;
б) весь тваринний світ;
в) життя первісних людей.

11. Що нагадав Сергій Митькові про уроки ботаніки? Як Митько:
а) тікав з уроків;
б) намагався розсмішити всіх учнів;
в) малював карикатури на парті.

12. Що побачив Сергій, одного разу поглянувши в підручник зоології?
а) Гадюк;
б) птахів;
в) крокодилів.

VI розділ “Який проливає світло на наших предків і ще на дещо. Ну й Митько!”

1. За що бібліотекарка похвалила хлопців?
а) Багато читають;
б) підклеїли порвані книжки;
в) вчасно повертали художню літературу.

2. До чого не звик Митько?
а) Ціле літо відпочивати в селі;
б) багато читати;
в) досліджувати якусь істоту.

3. На який день вивчення зоології Митько висловив власне наукове при – пущення?
а) П’ятий;
б) сьомий;
в) восьмий.

4. Легенди про страшних ненажерливих драконів можна було почути серед жителів:
а) Ірландії;
б) Іспанії;
в) Індонезії.

5. Як дракони вбивали свою здобич?
а) Рухом хвоста;
б) поглядом злих очей;
в) вогнем з пащі.

6. Які вчені займалися дослідженням драконів?
а) Англійські;
б) голлівудські;
в) голландські.

7. В якому році один із льотчиків підтвердив думку вчених про наявність страшних істот?
а) 1717;
б) 1912;
в) 1827.

8. Льотчик – перший, хто побачив на власні очі драконів на острові:
а) Комода;
б) Тузла;
в) Як-Майєн.

9. Розповідаючи про наукові дослідження великих, Митько згадує війну:
а) Першу світову;
б) Другу світову;
в) Фінську.

10. Яке звірятко за походженням від третинного періоду живе у басейнах рік Волги, Дону й Уралу?
а) Вутконіс;
б) хохуля;
в) звичайна ящірка.

11. Митько обгрунтував, що назва села Юрківка пов’язана:
а) з хлопчачим іменем Юрко;
б) юрським періодом;
в) Святим Юрою.

12. Що з’їло невідоме чудовисько, за спостереженнями хлопців?
а) Зайця;
б) ворону;
в) вовка.

13. З якого предмета у Митька були трійки?
а) Малювання;
б) фізкультури;
в) трудового навчання.

14. За розповідями Митька, дракона було спіймано:
а) у двадцятих роках нашого століття;
б) 1900 році;
в) минулому столітті.

15. Невідоме чудовисько хлопці вирішили назвати Митькозавр…
а) Петренка;
б) Стеценка;
в) Сергієнка.

VII розділ “Операція “Курка” провалюється разом із дідом Трохимом”

1. Митько прочитав у книзі і потім розповів Сергію, як:

А) полювати на тигрів;
б) варити кашу та смажити рибу під час відпочинку.
в) захищатися від зміїв;

2. Для того щоб спіймати невідому тварину з озера, Сергій запропонував Митьку:
а) на великий гачок причепити шматочок м’яса;
б) викопати яму;
в) кидати у воду велике каміння.

3. Замість якої тварини Митько запропонував прив’язати Сергія до дерева?
а) Корови;
б) кози;
в) поросяти.

4. Великі варани хапають на гілках дерев:
а) мавп;
б) птахів;
в) людей.

5. До ями, яку викопали хлопці, потрапив:
а) Василь Трош;
б) дід Трохим;
в) дядько Гнат.

6. Що хлопці хотіли зробити у викопаній ними ямі?
а) Вбити кілок;
б) настелити сухої трави;
в) невеличке болото.

7. Про яку смачну страву мріяли Митько і Сергій біля озера?
а) Варену кашу;
б) смажену рибу;
в) пироги з квасолею.

8. Яку роботу хлопці не виконували у день полювання на невідомого звіра?
а) Варили в казані юшку;
б) крали курку;
в) рили яму.

9. Чому хлопці не сказали дідові, хто викопав яму, до якої він потрапив?
а) Це б негативно вплинуло б на полювання чудовиська;
б) боялися дідового племінника;
в) не хотіли чути лайки старого.

10. Що передала хлопцям бабуся через діда Трохима?
а) Теплий одяг;
б) молоко;
в) пригодницькі книги.

11. Чим хотіли пригостити хлопці діда, намагаючись піддобритись, бо відчували свою провину перед ним?
а) Лимонадом;
б) смачною юшкою;
в) смаженою куркою.

12. Яку річ шукала бабуся після того, як хлопці вирушили на полювання?
а) Ключ від хати;
б) лопату;
в) казанок.

13. За скільки кілометрів від села Юрківки живе сестра діда Трохима?
а) Дванадцять;
б) п’ятнадцять;
в) сім.

14. Щоб виманити невідому істоту з озера, хлопці вирішили прив’язати до дерева:
а) гуску;
б) курку;
в) качку.

15. Про кого Митько сказав: “.вона ж бігає, як коняка”?
а) Козу;
б) качку;
в) курку.

ІХ розділ “Таємниця лісового озера”

1. Митькозавр тривалий час не з’являвся, і Сергій висловив припущення з цього приводу:
а) “Може, він потонув”;
б) “Мабуть, його вислідив хтось інший”;
в) “На жаль, тварина знайшла собі інше водоймище”.

2. Де майже щодня хлопці ночували?
а) У курені;
б) у діда Трохима;
в) вдома у бабусі.

3. Коли в дядька Гната щез тромбон, то він його оплакував:
а) мов кішка кошеня;
б) як зникнення сонця на небі;
в) мов пропала його рідна дитина.

4. “Це ж щастя – таких діточок мати”, – ця думка, яка стосувалася Сергія і Митька, належала:
а) діду Трохиму;
б) дядьку Гнату;
в) бабусі Сергія.

5. Художній засіб, який Я. Стельмах застосував у фразі “…ніч спадає на ліс”, називається:
а) епітетом;
б) метафорою;
в) алегорією.

6. Яку медаль мріяли отримати хлопці, якщо вони знайдуть Митькозавра?
а) “За бойові заслуги”;
б) “За відвагу”;
в) “За цікавий винахід”.

7. Чому хлопці не побоялися того, яке пливло озером, хоча й мали бажання втекти? Бо:
а) хотіли його сфотографувати;
б) хотіли побачити його, а потім розповісти про нього;
в) намагалися довести свою силу і мужність.

8. Чим Митько кидав по голові чудовиська?
а) Палками;
б) камінням;
в) землею.

9. Для чого Василь вирішив видати себе за потвору, що живе в озері? Щоб:
а) примусити хлопців поважати зоологію та вчительку з цього предмета;
б) герої захопилися науковою літературою;
в) полякати “дослідників” і посміятися над ними.

10. За що Сергій з Митьком були вдячні Василеві?
а) Прищепив їм любов до природи;
б) виявив інтерес до мандрівок;
в) влаштував чудові канікули.

11. Як довго Сергій з Митьком досліджували істоту, яка жила в озері?
а) Тиждень;
б) півмісяця;
в) місяць.

12. Василь Трош у своєму зверненні до хлопців використав фразеологізм:
а) “пошили у дурні”;
б) “спалили кораблі за собою”;
в) з’їли облизня.

13. Тромбон, який зник у дядька Гната, знайшовся через:
а) тиждень;
б) п’ять днів;
в) два дні.

14. Куди хотіли хлопці послати фотографію чудовиська, якщо б вони побачили або спіймали його?
а) До редакції районної газети;
б) гуртка юних зоотехніків;
в) Академії наук.

15. Яким сприйняв Сергій те, що пливло озером?
а) Величезним;
б) неймовірним;
в) страшним.

Хронологічна таблиця Василя Симоненка, його біографії, життя та творчості наведена в цій статті.
Василь Андрі? йович Симоненко – український поет і журналіст, шістдесятник.

Симоненко хронологічна таблиця

Псевдоніми Симоненка – В. Щербань, С. Василенко, Симон.

Твори Василя Симоненка

– перша збірка “Тиша і грім”

– цикл “Мандрівка по цвинтарю”

– цикл “Заячий дріб”

– оповідання “Вино з троянд”

– оповідання “Кукурікали півні на рушниках”

– оповідання “Весілля Опанаса Кровки”

– оповідання ” Лебеді материнства “

– оповідання “Ти знаєш, що ти – людина”

– казка “Подорож у країну Навпаки”

– казка ” Цар Плаксій і Лоскотон “

– щоденник “Окрайці думок”

– посмертна збірка “Земне тяжіння”

Хто такий Геродот? Повідомленння про Геродота – першого географа і мандрівника розповість про цю людину. Розповідь про Геродота Ви можете декламувати на уроках історії, географії.

Геродот коротка біографія на українській мові

Геродот народився близько 484 року до н. е. в невеликому містечку Галікарнасі на узбережжі Середземного моря (нині турецьке місто-курорт Бодрум).

Він з дитинства спостерігав за кораблями в гавані, розглядав моряків, торговців з далеких країн, дивно одягнених, які говорили на незрозумілих мовах. Це і викликало бажання самому вирушити в плавання.

Відомостей про його юність майже не збереглося, сам він про себе нічого не написав. Відомо, що його дядько Паніасид вважався видатним епічним поетом. Очевидно, від дядька він успадкував інтерес до літератури та історії. Але в своєму рідному місті Геродот прожив недовго. Населення повстало проти правлячого там тирана Лигдамида, а Геродот належав до партії, яка боролася проти Лигдамида. В боротьбу проти нього виступив Паніасид і загинув. Сам Геродот був вигнаний з країни і спершу вирушив на острів Самос. І вже звідти почав свою тривалу захоплюючу подорож.

Майже 10 років Геродот плавав по морях, мандрував, слухав різних людей і робив записи. Він об’їздив Вавилону, Асирію, Єгипет, Малу Азію, Геллеспонт, Північне Причорномор’я, Балканський півострів від Пелопоннесу до Македонії і Фракії.

Близько 445 року до нашої ери він прибув в Афіни і там уперше почав читати уривки зі свого творіння. Його слухали в різних місцях і всіляко хвалили. Більш того, за ці читання він отримав чималу грошову винагороду. Через рік разом з філософом Протагором, архітектором Гіпподамом Мілетським він взяв участь у створенні загальноелінської колонії Фурії, за що отримав прізвисько Фурієць. Очевидно, в Фурії він і приступив до завершення Історії. На початку своєї праці він пояснює причини, що спонукали його взятися за перо: “Геродот Галікарнаський викладає ці оповідки, щоб ці події з плином часу між людьми не винищилися, ні великі і дивні справи, еллінами і варварами вчинені, не залишилися забуті”.

Композиційно твір ділиться на дві частини. У першій Геродот викладає історію Лідії – найдавнішої країни на півострові Мала Азія, в яку вдерся перський цар Кір Великий. У цій же частині він розповідає про Єгипет, звичаї і вдачі цієї країни, оповідає про історію Персії, наводить різні етнографічні та географічні відомості. У другій частині, яка вважається головною, відображені історія і події греко-перських воєн. Розповідь закінчується взяттям еллінами Сеста в 479 році до н. е.

В своїй Історії, розділеній пізніше на 9 книг і названих за іменами 9 муз, Геродот також навів факти з життя великих людей, розповів про дивні звичаї варварів, дав уявлення про великі і дивні спорудах, зазначив незвичайні явища природи.

В епоху Відродження Історію на латинську мову переклав Лоренцо Валла. Книга вийшла у Венеції в 1479 році, і з цього моменту почалося її розповсюдження серед учених і політиків держав Європи. Історія Геродота увійшла до бібліотеки практично всіх вищих навчальних закладів різних країн світу.

Помер у 425 році до н. е

Коротка біографія Геродота розповіла Вам про його життя, подорожі та наукові відкриття.

“Міф про те, як Тефнут покинула Єгипет”

“Міф про те, як Тефнут покинула Єгипет” єгипетський міф, з цікавим сюжетом. Скорочено Чи повністю “Міф про Тефнут” ви можете прочитати на нашому сайті.

Схожий з цим міфом “Міф про Тефнут” , але в ньому детально описано чому Тефнут покинула Єгипет, та інша історія, яку розповідає Тот.

“Міф про те, як Тефнут покинула Єгипет” читати

Втеча Тефнут в пустелю
Тефнут, богиня дощу, була улюбленою дочкою Бога Сонця Ра і допомагала йому підтримувати світовий порядок. Але одного разу, коли Тефнут була ще дуже молода, вона посварилася з батьком і втекла далеко на південь, в Нубійську пустелю.
Втративши дочки, Ра був невтішний, але ще гірше довелося смертним мешканцям Єгипту: ледь Тефнут покинула країну, як там почалася страшна посуха, сонячні промені мало не до дна пропалювали Ніл, і Велика Річка обміліла, і прийшли з Нубії піщані бурі. Посіви не могли зійти на позбавленій волозі землі, люди гинули від спраги і голоду, а поруч з ними гинули знесилені звірі і птиці.
Тоді великий Ра закликав до себе сина, бога вітру Шу, і сказав йому:
– Іди до Нубії, розшукай там Тефнут і в що б те не стало приведи її назад!
Шу, який і сам тужив за сестрою, не змусив просити себе двічі. У зовнішності лева він негайно відправився до Нубії і незабаром відшукав Тефнут: перетворившись на дику кішку, вона полювала в пустелі на антилоп. Але як не умовляв Шу сестру повернутися до Єгипту, як не намагався розжалобити її розповідями про бідування, що обрушилися на країну в її відсутність, розгнівана Тефнут навіть слухати його не побажала.
Наричав на брата, дика кішка повернулася до перерваного полювання, а Шу ні з чим з’явився до батька і розказав йому, що Тефнут нізащо не бажає залишати Нубійську пустелю.
– Так, видно, вгамувати мою доньку повинен той, хто хитріший тебе, – в задумі промовив Ра і послав за богом Тотом, наймудрішим з єгипетських богів.
А треба сказати, що елліни недарма ототожнювали Тота зі своїм пролазливим богом Гермесом – Тот був настільки ж різнобічний в своїх талантах, як і Гермес Трисмегіст – Тричі Найбільший. Тота шанували як бога Місяця і мудрості, як винахідника писемності, геометрії, астрономії і календаря, як покровителя магії та медицини. Подібно Гермесові, Тот супроводжував душі померлих в потойбічний мир і виконував різні доручення інших богів…
І зараз цей бог з усім завзяттям взявся виконувати доручення Ра.
Тот перетворився на маленького смішного павіана і легко відшукав Тефнут, що як і раніше бавилась полюванням в самому центрі Нубійської пустелі.
Шанобливо привітавшись з богинею, Тот улесливим голосом став переконувати її повернутися: з відходом Тефнут радість покинула будинок її батька, всі боги і люди Та-Мері тужать за нею, вся природа Та-Мері гине, втративши живлющу вологи… О, як б тішилися і боги, і смертні, якби Тефнут упокорила свою лють і повернулася!
– Подумай сама, божественна, – умовляв павіан, – чи не краще тобі повернутися туди, де тебе зустрінуть з найбільшою пошаною, замість того щоб на самоті терзати худих пустельних антилоп?
Однак лестощі Тота не подіяли на Тефнут, і пустеля затремтіла від грізного рику дикої кішки:
– Ти, нікчемний маленький павіан! Як ти смієш вказувати мені, могутній богині, що я повинна робити?! За таку нахабність я розірву тебе на клаптики, і навіть мій батько Ра не зможе зібрати їх воєдино і знову вдихнути в тебе життя!
– О так, я вірю, що ти зможеш це зробити, – прикинувшись жахливо переляканим, відповів маленький павіан-Тот, – тільки перш ніж ти почнеш рвати мене на частини, чи не бажаєш послухати казку про те, що трапляється з кровожерливими вбивцями, однієї з яких ти намірилася стати?
Тефнут, що встигла засумувати на самоті, захотіла послухати казку і прогарчала:
– Що ж, розповідай!
“Нехай потішить мене своєю казкою, – подумала вона, облизуючи вуса, – а з’їсти його я завжди встигну!”
І Тот, закликавши на допомогу всю свою красномовність, почав розповідати про те, як жили по сусідству шуліка і кішка одного разу уклали один з одним союз. Коршун поклявся ніколи не нападати на кошенят кішки, а та у відповідь пообіцяла не заподіювати зла його маленьким пташенятам. Якийсь час обидва союзника чесно виконували умови договору, але потім сталося так, що шуліка нічого не добув на полюванні; тоді він відняв шматок м’яса у кошеняти і відніс м’ясо своєму пташеняті.
– Так ось як ти виконуєш наш союз? – Дивлячись услід відлітаючому шуліці, вигукнула кішка, проворно підійнялася на дерево і схопила пташеня, пожиравшого вкрадене м’ясо.
Однак в останню мить кішка згадала про клятву не завдавати зла пташенятам шуліки, засоромившись, розтиснула кігті… Але як тільки вона це зробила, пташеня в страху вистрибнуло з гнізда і розбилося насмерть.
Коршун повернувся з полювання, побачив біля підніжжя дерева мертвого сина, в люті напав на кошенят і згодував їх своїм коршунятам.
Тоді кішка в розпачі звернулася до Бога Ра, благаючи його покарати вбивцю, і Ра почув благання кішки. Він закликав до себе бога Возмездия і велів йому приблизно покарати клятвопорушника!
Бог Возмездия виявився швидкий на розправу: він напоумив шуліки вкрасти шматок м’яса, який людина смажила для себе на вугіллі, і шуліка приніс м’ясо в гніздо, не помітивши, що до здобичі пристали тліючі жарини. Від палаючих жаринок гніздо шуліки спалахнуло, і всі його пташенята загинули у полум’ї…
Тепер ти бачиш, о велика Тефнут, як карає твій батько тих, хто прагне пролити кров свого ближнього?
– Хм, – в роздумі пробурмотіла Тефнут. – Я щось не зрозуміла, за які провини Ра покарав маленьких шулік? До того ж – з яких це пір потворна мавпа, начебто тебе, сміє називатися моїм ближнім? Але все ж ти розважив мене забавною казкою, маленький павіан, і, так і бути, я не ображу тебе! Даю тобі в цьому клятву!
Павіан-Тот ледь помітно посміхнувся, радіючи першому успіху, і одразу взявся його розвивати: він підніс Тефнут блюдо солодкої їжі і знову почав розписувати, як тужить за коханою дочкою старий Ра, як жадає повернення великої Тефнут весь Єгипет…
І в кінці кінців йому вдалося-таки пом’якшити серце гнівної богині: розчулена словами Тота, Тефнут насилу втрималася від сліз. Вона вже збиралася сказати, що негайно повертається додому… Але раптом схаменулася і заревіла від люті.
Як! Ні батько, ні брат не змогли вмовити її повернутися, а якийсь незначний маленький павіан мало не змусив її перемінити своє рішення?! Зараз вона покаже цьому пронозі, на що здатні кігті і зуби грізної Тефнут! Зараз вона його! .. Зараз…
Але тут богиня згадала, що не може зробити цього.
Так, вона негайно розірвала б павіана на шматки, якби щойно не дала клятву не заподіювати шкоди маленькому хитрунові! На жаль, як вона могла бути настільки необачною, чому вона не стежила як слід за своєю мовою?!
Тефнут в люті ревіла, здибивши шерсть і підриваючи кігтями пісок, а Тот, хоча знову прикинувся до смерті наляканим, продовжував базікати як заведений. Він розповідав Тефнут казку за казкою, історію за історією – до тих пір, поки та нарешті НЕ засміялася, переможена красномовством пройдисвіта. Її лють і образа пройшли, і вона оголосила про своє рішення повернутися в Єгипет…
– Але, звичайно, – поспішно додала богиня, – я повертаюся туди з власної волі, а не з волі якогось балакучого павіана!
І Тефнут з Тотом рушили в зворотний шлях.
Вся єгипетська земля раділа, Ніл знову наповнився життєдайною вологою, буйно зазеленіли його берега. Люди зустрічали богиню радісними піснями й танцями, били в бубни, дзвеніли систр, виспівували привітальні пісні. В жертву Тефнут приносили гусей і газелей, її повернення відзначали річками вина і пива, їй підносили квіти і гілки фінікових пальм… Плачучий від щастя Ра обняв свою дочку і влаштував на її честь розкішний бенкет, на якому одне з найпочесніших місць по праву зайняв бог Тот, який скинув шкуру маленького смішного павіана.
З тих пір щороку по закінченні сезону засухи люди Єгипту святкували повернення Тефнут – так само, як елліни святкували навесні повернення на землю Персефони з Аїда, фінікійці – воскресіння Адоніса, а шумери – повернення з підземного царства бога-пастуха Думмузі.

Переклад – Юлія Гнатюк

“Лускунчик і Мишачий король” – казка Е. Т. А. Гофмана, опублікована в 1816 році.

“Лускунчик и Мишачий король” скорочено

“Лускунчик і Мишачий король” короткий зміст ви можете прочитати за 10 хвилин.

24 грудня в будинку радника медицини Штальбаум всі готуються до Різдва. Марі і її брат Фриц гадають, що ж цього разу їм піднесе в подарунок старший радник суду Дроссельмейер – їх хресний, вигадник і мастак, який часто лагодив годинник у будинку Штальбаумів. Марі мріяла про сад і озеро з лебедями, а Фріц заявив, що йому більше подобаються подарунки батьків, якими можна грати, а зробити цілий сад хресному не під силу.

Увечері дітей впустили до красивої ялинки, біля і на якій були подарунки: нові, сукні, гусари і т. д. Хресний зробив дивовижний за́мок, проте танцюючі в нім ляльки виконували одні і ті ж рухи. Потрапити всередину замку було неможливо, тому диво техніки швидко набридло Мари і Фрицу – тільки їх мати зацікавилася складним механізмом. Коли усі подарунки розібрали, Марі побачила Лускунчика. Потворна зовні лялька здалася дівчинці дуже милою.

Фріц швидко виламав Лускунчику пару зубів, намагаючись розколоти тверді горіхи, і іграшкою стала опікуватись Марі. На ніч діти прибрали іграшки в скляну шафу. Марі затрималася у шафи, розміщуючи свого підопічного з усіма зручностями, і стала учасницею битви семіголового Мишачого Короля і армії ляльок під проводом Лускунчика. Ляльки здалися під натиском мишей, і коли Мишачий Король вже підібрався до свого суперника, Марі кинула в нього (тобто в Мишачого Короля) своєю туфелькою.

Вона прокинулася в ліжку з ліктем, порізаним розбитим склом шафи. Ніхто не повірив її розповіді про нічну пригоду. Хрещений приніс відремонтованого Лускунчика і розповів казку про твердий горіх. У короля і королеви народилася прекрасна принцеса Пірліпат, але королева Мишільда, бажаючи помститися за родичів, убитих мишоловками придворного годинникаря Християна-Еліаса Дроссельмейера, перетворила красуню в виродка.

Заспокоїти її тепер могло тільки клацання горіхів. Дроссельмейер під страхом смертної кари за допомогою придворного Звіздаря обчислив гороскоп принцеси – повернути красу їй допоможе горіх Кракатук, розколотий юнаком особливим методом. Король відправив Дроссельмейера і Звіздаря на пошуки порятунку. І горіх, і племінник годинникаря були знайдені у брата Дроссельмейера, Крістофа-Захаріуса, в його рідному місті. Це був “майстер іграшок, різьбяр по дереву, лакувальник і позолотник”.

Багато принців зламали зуби об Кракатук, і коли король пообіцяв видати дочку заміж за рятівника, вперед вийшов Дроссельмейер-молодший. Він розколов горіх, і Пірліпат, з’ївши його, повернулася до свого попереднього стану, але юнак не зміг виконати весь обряд, бо Мишільда ​​кинулася йому під ноги. Вона загинула, але Дроссельмейер-молодший перетворився в Лускунчика. Король вигнав Дроссельмейера-старшого, його племінника і Звіздаря. Однак останній передбачив, що Лускунчик буде принцом, і потворність зникне, якщо він переможе Мишачого Короля, і його (тобто Лускунчика) полюбить прекрасна дівчина.

Через тиждень Марі видужала і стала докоряти Дроссельмейера в тому, що він не допоміг Лускунчику. Той відповів, що лише вона може допомогти, тому що править світлим царством. Мишачий Король унадився вимагати у Марі її ласощі взамін за безпеку Лускунчика. Батьки стривожилися тим, що завелися миші. Коли він зажадав її книжки і сукні, вона взяла на руки Лускунчика і заридала, так як була готова віддати все. Але коли нічого не залишиться, Мишачий Король захоче загризти її саму.

Лускунчик ожив і обіцяв подбати про все, якщо добуде шаблю – з цим допоміг Фріц, нещодавно відправив у відставку полковника і покарав гусар за боягузтво під час бою. Вночі Лускунчик прийшов до Марі із закривавленою шаблею, свічкою і 7 золотими коронами. Віддавши трофеї дівчинці, він повів її в царство солодощів, куди вони потрапили через платтяну шафу, діставши з рукава батьківської лисячої шуби кедрову драбинку. Допомагаючи сестрам Лускунчика по господарству, запропонувавши розтовкти в золотий ступці карамель, Марі раптом прокинулася у своєму ліжку.

Звичайно, ніхто з дорослих не повірив її розповіді. Про корони Дроссельмейер сказав, що це його подарунок Марі на її 2-річчя, і відмовився визнати Лускунчика своїм племінником, так як іграшка стояла на своєму місці в шафі. Батько пригрозив викинути всіх ляльок (в тому числі і Лускунчика), і Марі не сміла заїкатися про свою історію. Але одного разу на порозі їхнього будинку з’явився племінник Дроссельмейера, який наодинці зізнався Марі, що перестав бути Лускунчиком, і запропонував їй розділити з ним корону і трон марципанового замку. Кажуть, вона і понині там королева.