Category: Література

“Євшан-зілля” Микола Вороний – поема 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять.

“Євшан-зілля” переказ

Да лучче єсть на своей земле костю лечи, ине ли на чюже славну бьіти.
(Літопис, за Іпатським списком)

У наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. У ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, “котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали…”

Жив колись у Києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. Якось під час походу його взяв у полон князь Володимир Мономах і залишив при собі за вроду.
Хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
Та не так жилося хану “без коханої дитини”, в самотині. Він сумував і журився, не їв і не спав.
Тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: “Слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. Божий дар ти маєш з неба – людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе привертати”.
І попросив гудця піти у Руську Землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. А щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: “Заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. А як все те не поможе, дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля”.
І пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. Прийшов до Києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. Але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. Тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню “вільного народу” “про лицарськії походи”, “про славетнії події”. Спочатку “ревли-стогнали струни”, “мов скажена хуртовина”. Потім спів змінився на “народний, колисковий”. Гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. Але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий “не вразив юнацьке серце”. Схилив голову старець у розпачі: “Там, де рустка замість серця, порятунку вже не буде!..” Раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. Із тим сталося диво. Хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним “Рідний степ – широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий – раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!.. Воля, воленька кохана! Рідні шатра, рідні люди…”
Він скрикнув: “Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!” – і подався разом з гудцем у дорогу, оминаючи сторожу.

“Україно! Мамо люба! Чи не те ж з тобою сталось?” Чи багато твоїх синів зосталось, чи не відцуралися вони від тебе?
Колись були кобзарі – гудці народні, що доносили до людей ” Заповіти благородні”, “а проте тієї сили, духу, що зрива на ноги, в нас нема і манівцями ми блукаєм без дороги!.. Де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, щоб на певний шлях направить,- шляху край свій повороту?!”
1899 р.

Загадки про січень для дітей та дорослих на українській мові зібрані в цій статті.

Загадки про січень

Вітри зі снігом все сікли
І назву місяцю дали.
(Січень)

Новий рік розпочинає,
зі святами привітає.
Щедрувати діток водить,
на ялинці хороводить.
(Січень)

Пухнастий сніг усе вкриває,
Різдвяна зірка в небі сяє.
Повсюди радість, щастя, сміх –
Цей місяць перший із усіх. (Січень)

Загадки про місяць січень

Веселий Дід Мороз в руках
Несе нам подарунки.
І на засніжених шибках
Малює візерунки.
Або ще й носа обпече
До холоду незвичним.
Тому, що скрізь мороз січе –
Цей місяць зветься…
(Січнем)

Вже морози розгулялися навколо
Та в будинки не пускаєм лютий холод
Снігури злетілися на збори
Це який настав зимовий місяць?
(січень)

Власні загадки про січень українською ви можете лишати в формі коментарів.

Костянтина Малицька “Соловей” аналіз

Жанр – Художній опис

Тема – зображення життя солов’я-артиста

Ідея – Уславлення людської любові до солов’я, його співу

Правда та художній вимисел у творі:

Правда – відомості про приліт птаха, його гніздування, спів, користь для людей Вимисел – соловей загинув від співу дівчини, самець приспівує самиці під час висиджування яєць

Аналіз художніх образів “Соловей”

Соловей – центральний образ оповідання. Він маленький артист, що прилітає з Африки. Його непомітна зовнішність не відповідає красі та багатству внутрішнього світу. Він чутливий, талановитий, корисний птах. З даним героєм порушена автором проблема збереження живої природи, проблема свободи птахів. Спів або мова солов’я різноманітна й дивовижно приємна для слуху людини.

Художні засоби “Соловей”

Мова автора як своєрідність його індивідуального почерку; описи та ліричні відступи

Мова оповідання багата та образна, автор використовує різноманітні тропи.

Епітети : тихозорі ночі, дзвінкі тони солов’їної пісні, непочесна пташина, тихий, несмілий голос, сердечна опіка, ясна ніч, зористе небо, прозорі ріки. Метафори : сиплються звуки, омлівають тони, втомився піснею, упокоєний тонами виливає повінь тонів. Порівняння : він, як справжній артист, відривісті звуки, немов вистріли.

Використання діалектної лексики: легіт – вітерець, найрадше – найчастіше, пожиточний – корисний, пуста – неслухняна.

Описи : особливості співу, ставлення солов’я до людини, виведення пташенят та їх захист, природні прикмети, як поводить себе птах у неволі.

Ліричний відступ : травнева солов’їна ніч.

Микола Пимоненко коротка біографія Відомого українського художника викладена в цій статті.

Микола Пимоненко біографія скорочено

Микола Корнилійович Пимоненко – художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Народився 9 березня 1862 р. в передмісті Києва на Пріорці у родині міщанина. Батько був іконописцем і різьбярем по дереву. Майбутній художник навчався в іконописній майстерні Іванова, де і познайомився з художником Миколою Мурашком.

У 1876 Микола Пимоненко почав навчатися в Київській школі малювання, якою керував Микола Мурашко. 1881 року він склав іспити на звання учителя малювання при Київському учбовому окрузі і розпочинає вчителювання у Каневі.

1882 року Пимоненко вступив до Петербурзької Академії мистецтв. 1883 року був переведений до натурного класу, де навчався з такими майстрами, як В. Сєров, М. Врубель, С. Васильківський, М. Ткаченко, М. Беркос. Проте 1884 року Пимоненко змушений залишити Академію через стан здоров”я й матеріальні нестатки.

На запрошення М. Мурашка викладав у Київській рисувальній школі.

1885 року в Петербурзькій Академії мистецтв відбулася виставка, де вперше було експоновано картину М. Пимоненка “Гальорка”. 1891 року він одержав звання почесного общника (учасника) Академії художеств за заслуги в розвитку мистецтва.

У 90-х роках XIX століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлкійського та деякі образи на фронтоні.

1893 року на запрошення художника І. Рєпіна, з яким познайомився ще в роки навчання в Київській рисувальній школі, став експонентом Товариства пересувних художніх виставок, а 1894 року став членом цього Товариства.

Протягом 1900 – 1912 років викладав у Київському політехнічному інституті.

1904 року Петербурзька Академія мистецтв присудила М. Пимоненку звання академіка.

На початку ХХ ст. Микола Корнилович брав участь у міжнародних художніх виставках у Парижі, Берліні, Мюнхені, Лондоні. Зокрема, на виставці 1906 р. у Мюнхені його картині “Страсний четвер” відвели одне з найбільш почесних місць, а автора полотна визнали дійсним членом Мюнхенського товариства художників. 1909 року його картину “Гопак” придбав Лувр, а митець став дійсним членом французького товариства “Інтернаціональна спілка митців”.

Микола Пимоненко помер у розквіті творчих сил 26 березня 1912 р. від хвороби печінки. Його поховали в Києві, на Лук’янівському цвинтарі. На надгробку зробили дуже лаконічний запис: “Академік живопису”.

Відомі картини Пимоненка : “Весілля в Київській губернії” (1891), “Свати” (1893), “Ворожіння” (1893), “Біля колодязя (Парубки)” (1894), “Київська квіткарка” (варіанти 1897 і 1908), “На ярмарку” (1898), “Жертва фанатизму” (1899), “Сінокіс” (1900), “Брід” (1901), “Вихід з церкви в Страсний четвер” (1907), “Зустріч з земляком” (1908), “Гуси, додому!”, “Суперниці. Біля колодязя” (1909), “Гопак” (1909) та ін.

Художник створював ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом. Пимоненка називали “майстром побутового живопису”. Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах, приводив додому “живу” натуру – то теля, то овечку. Він наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Більшість картин присвячено змалюванню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично відтворено побут і звичаї українського селянства, яскраві образи людей із народу. Звертався митець і до міської тематики.

Також Ви можете ознайомитися з Цікавими фактами про Миколу Пимоненка, щоб дізнатися більше про геніального митця.

” Перевтілення ” (1912) – оповідання Франца Кафки, знаковий твір модерністської літератури. Франц Кафка у своїй новелі “Перетворення” торкнувся проблеми самовідданості, трудоголізму, сімейних відносин. Показав що через матеріальні труднощі людина може і зовсім втратити гуманність.

“Перевтілення” Кафка аналіз

Тема “Перевтілення” – гранична самотність особистості та трагічне знецінення людського життя.

Прізвище головного героя Грегора Замзи – це зашифроване за допомогою криптографії прізвище самого автора.

Сюжет і композиція “Перевтілення”

Вихідний пункт сюжету оповідання – перетворення головного героя Грегора Замзи на величезну комаху, яка викликає в усіх жах і огиду. Зміст новели становить опис боротьби героя за право вважатися, як і раніше, людиною. Три його спроби виповзти з кімнати відповідають трьом зіткненням із зовнішнім світом і позначені композицією твору – його поділом на три частини.

Головний герой “Перевтілення”

Головний герой “Перевтілення” – Грегор Замза, який одного дня прокидається, перевтілений у велику комаху. Він хоче жити нормально. На жаль, це неможливо, бо він навіть не може встати з ліжка. Він втрачає роботу. Родина замикає його в кімнаті, турбуючись, щоб ніхто не дізнався, що з ним сталося. Під впливом перевтілення Грегора змінюються також і члени його родини. Вони мусять самі собі заробляти на життя, так як Грегор досі працював заради всієї сім’ї. Зміна, яка повністю ізолювала Грегора від світу, призвела в кінці до його смерті, до полегшення родини, якій він вже надзвичайно набрид.

Перевтiлення Грегора на комаху яскрава метафора вiдчуження людини вiд усього свiту. Втративши людську подобу, герой опинився за межами людського iснування. Вiн автоматично був позбавлений права займати у суспiльствi хоча б найнижчий щабель, i навiть у власнiй родинi вiн не мiг претендувати на будь-яке “людське” мiсце. Iсторiя його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сiмейним судом i вiдвертим бажанням Грегору смертi, у символiчному планi прочитується як процес безжалiсного вiдторгнення “хвороi” своiм нещастям людини благополучним байдужим суспiльством.

“Та, ой, як крикнув же та козак Сірко” – українська історична пісня про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками.

“Та, ой, як крикнув же та козак Сірко”

Та туман поле покриває,
Гей, та Сірко з Січі виїжджає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел із Січі вилітає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел із Січі вилітає.

Гей, то військо, славне запорізьке,
Та на Кримський шлях із Січі виїжджало,
А ми думали, а ми думали,
Що орли по степу літали.
А ми думали, а ми думали,
Що орли по степу літали.

А ж то Сірко, та козак же Сірко,
Та на конику він виїжджає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.

А ж то військо та славне запорізьке
Та на вороних конях в степу виграває,
А ми думали, а ми думали,
Що то місяць в степу зіходжає.
А ми думали, а ми думали,
Що то місяць в степу зіходжає.

А ж то козак Сірко, та козак же Сірко
На битому шляху та татар оступає,
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.
А ми думали, а ми думали,
Що орел по степу літає.

Слова пісні “Вчителька мікрорайону нашого”

Вітер віє, мете хурделиця,
Стежка із школи додому стелиться.
Де тебе шукати, як до тебе прийти,
Звідки виглядати, як тебе знайти.

П-в:
Вчителька, мікрорайону нашого жителька.
Ти замість того, щоб в кіно піти,
Сидиш, перевіряєш зошити.
Вчителька, мікрорайону нашого жителька.
Ти замість того, щоб в кіно піти,
Сидиш, перевіряєш зошити.

Пр-ш.
-2-
Скоро прийде весна, вибори пройдуть,
І мене після комісії до армії візьмуть.
Та я не буду листи тобі писати,
Бо ти будеш їх на помилки перевіряти.
П-в. (… в кафе піти…)
Пр-ш.

-3-
Сонечко встає і димить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти.
Вчителько моя, зоре світова,
Звідки виглядати, де тебе знайти.

П-в:
Вчителька, мікрорайону нашого жителька.
Ти замість того, щоб у армію піти,
Сидиш, перевіряєш зошити.
Вчителька, мікрорайону нашого жителька.
Ти замість того, щоб кудась піти,
Сидиш, перевіряєш зошити.

Пр-ш.
П-в:
Вчителька, мікрорайону нашого жителька.
Ти замість того, щоб в кіно піти,
Сидиш, перевіряєш зошити.
Вчителька, мікрорайону нашого жителька.
Ти замість того, щоб кудась піти,
Сидиш, перевіряєш зошити.

Роберт Шеклі біографія коротка Американського письменника фантаста викладена в цій статті.

Роберт Шеклі біографія скорочено

Роберт Шеклі народився 16 липня 1928 року в Нью-Йорку. Дитинсво майбутнього письменника пройшло в містечку Мейплвуд, штат Нью-Джерсі.

Після закінчення школи навчався в Нью-Йоркському університеті, спеціалізуючись в гуманітарних дисциплінах. Служив писарем в армії в Кореї. Повернувся в США через конфлікт з начальством. Деякий час працював на металургійному заводі.

З початку 50-х років Шеклі почав писати перші оповідання, причому більшість з них були опубліковані у журналі “Galaxy”.

Всього за своє життя Роберт Шеклі написав 20 романів і більше 400 оповідань і повістей, що склали 13 авторських збірок. Його твори були перекладені багатьма мовами світу, що склало більше 65 книг.

У 70-ті роки письменник багато подорожував, ходив під вітрилом, був редактором журналу “Omni”.

У 1991 році Роберт Шеклі був відзначений нагородою імені Даніеля Галлана (Daniel F. Gallun) за внесок в жанр наукової фантастики.

Шеклі був одружений п’ять разів. У нього є сестра Джоан Клейн; син Джейсон від першого шлюбу; дочка Аліса Квітней від другого; дочка Анна і син Джед від третього; а також три онуки. В останній період життя Роберт Шеклі був одружений із письменницею Гейл Дані і жив в Портленді.

Роберт Шеклі – лауреат премій “Мандрівник-97” і “Малий Золотий Остап-97”.

Навесні 2005 року, під час візиту на Україну на літературний конвент “Портал”, стан здоров’я Шеклі різко погіршився, і він був госпіталізований.

Роберт Шеклі пішов з життя 9 грудня 2005 року в лікарні міста Покіпсі, штат Нью-Йорк. Він помер від ускладнення аневризми судин головного мозку, через два тижні після не надто вдало проведеної операції.

З його творчості, крім розповідей, найбільш відомі романи “Корпорація” Безсмертя “” ( “Immortality Inc.”, 1958), “Цивілізація Статусу” ( “The Status Civilization”, 1960) і “Подорож в післязавтра” ( “Journey Beyond Tomorrow “, інший переклад назви -” Ходіння Джоеніса “, 1962), повісті” Обмін розумів “(” Mindswap “),” Координати чудес “(” Dimension Of Miracles “) і” Квиток на планету Транай “(” A Ticket to Tranai ” ). Спільно з Роджером Желязни їм була написана серія з трьох книг “Принеси мені голову прекрасного принца” ( “Bring Me The Head Of Prince Charming”), “Якщо з Фаустом вам не пощастило” ( “If At Faust You Do not Succeed”) і “П’єса повинна продовжуватися” ( “A Farce To Be Reckoned With”).

Їм написані також три гумористичних детективних роману про приватний сищика Боба Драконіане: “Детективне агентство” Альтернатива “” ( “The Alternative Detective”), “Між Сциллою і Харибдою” ( “Draconian New York”) і “Сома-блюз” ( “Soma Blues “).

Роберт Шеклі також працював над сценарієм комп’ютерної гри “Netrunner”.

Євген Коновалець коротка біографія одного із ідеологів українського націоналізму викладена в цій статті.

Євген Коновалець біографія скорочено

Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність.

З 1912 – секретар львівської філії “Просвіти”, тісно співпрацював з друкованим органом організації – місячником “Письмо з Просвіти”, був членом “Академічної громади”.

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії.

У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, він подався до Києва.

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р. Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На-родної Республіки.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є. Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 р. Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 р. Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918-1919 рр. Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність.

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої грунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня – 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті спецоперації НКВС.

Значення фразеологізму “грати першу скрипку” пояснити зможе не кожен. Тому спробуємо розкрити його суть та скласти речення з фразеологізмом “перша скрипка”.

“Перша скрипка” значення фразеологізму

Грати першу скрипку – бути головним у якій-небудь справі.

Грати свою скрипку – у якій-небудь спільній роботі, справі виконувати окрему ділянку.

“Грати першу скрипку” джерело походження – вираз виник з мови музикантів. Провідну роль в оркестрі грала перша скрипка.

Іноді в цьому словосполученні замість перша ставлять головна. “Механізатори грають головну скрипку на збиранні врожаю” (з газети). Таку заміну не можна вважати правомірною, бо в музичній (оркестровій) практиці, звідки походить вислів, є термін перша скрипка, а не головна.

“Перша скрипка” речення з фразеологізмом

Михайло грав першу скрипку в цій справі, але на цей раз до його думки не прислухалися.

Миколка в нашій команді грає першу скрипку.

І вона (колгоспниця) на весіллях і першотравневих гуляннях грала першу скрипку в кулінарії

“Перша скрипка” синоніми

тримати першість вести перед.

Тепер Ви знаєте що означає “перша скрипка” та зможете скласти речення з фразеологізмом “перша скрипка”.