Category: Література

Аналіз вірша “Моє серце в верховині” Роберта Бернса – тема, ідея, художні засоби

“Моє серце в верховині…” аналіз

Гарячим почуттям любові до рідної Шотландії пройнятий вірш “Моє серце в верховині…”.

Рік написання – 1789 р.

Тема – Любов до рідного краю.

Художні засоби “Моє серце в верховині”

Епітети: “любий рідний край”, “пущі дикі”, “буйні ріки” тощо.

Метафори: “Моє серце в верховині і душа моя, Моя дума в верховині соколом буя, Моя мрія в гори лине наздогін вітрам”.

Персоніфікації: “Прощавайте, сині гори, білії сніги, Прощавайте, темні звори й світлії луги! Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї, Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!”, “Будь здорова, верховино, любий рідний край”.

Нестягнені форми прикметників: “білії сніги”, “світлії луги”. Інверсія: “іду я на чужину”

Фольклорні елементи у вірші

Повтори: прощавайте, моя, моє. Постійні епітети: білії сніги, світлії луги, тіняві гаї, буйні ріки, любий рідний край. Традиційні образи: дума соколом буя, мрія лине.

МОЄ СЕРЦЕ В ВЕРХОВИНІ

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край,

Честі й слави батьківщино, вольності розмай!

Хоч іду я на чужину, повернуся знов,

Моє серце в верховині і моя любов.

Прощавайте, сині гори, білії сніги,

Прощавайте, темні звори1 й світлії луги!

Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,

Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Переклад М. Лукаша

My Heart’s In The Highlands

Farewell to the Highlands, farewell to the North,
The birth-place of Valour, the country of Worth;
Wherever I wander, wherever I rove,
The hills of the Highlands for ever I love.

Chorus.
-My heart’s in the Highlands, my heart is not here,
My heart’s in the Highlands, a-chasing the deer;
Chasing the wild-deer, and following the roe,
My heart’s in the Highlands, wherever I go.

Farewell to the mountains, high-cover’d with snow,
Farewell to the straths and green vallies below;
Farewell to the forests and wild-hanging woods,
Farewell to the torrents and loud-pouring floods.
My heart’s in the Highlands, &c.

Лєсков Микола Семенович – російський письменник. Хронологічна таблиця життя Лєскова, а також його творчості викладена в цій статті.

Хронологічна таблиця Миколи Лєскова

4 лютого 1831 – народився в селі Горохове Орловської губернії. Раннє дитинство Н. С. Лєскова пройшло в Орлі.

1841-1846 – навчання в Орловській губернській гімназії, але через смерть батька повний курс навчання не пройшов.

1847 – прийнятий на службу в Орловську палату кримінального суду “з зарахуванням до 2-го розряду канцелярських служителів”. Сюжет повісті “Леді Макбет Мценського повіту” навіяний службою того часу.

1849 – переїжджає до Києва, де живе у свого дядька С. П. Алферьева. Влаштовується працювати в штат Київської казенної палати. Живе в Києві до 1857 року – вивчає польську мову, слов’янську культуру, цікавиться релігією.

1853 – Лесков одружується на дочці київського комерсанта Ользі Смирновій, без схвалення родичів. У цьому шлюбі народилися син Дмитро (помер у дитячому віці) і дочка Віра.

1857 – 1860 – Лесков працює у приватній фірмі “Шкотт і Вількінс”, яка займається переселенням селян у нові землі. Всі ці роки проводить у ділових поїздках по Росії.

1861 – переїзд родини Лєскова з Києва до Петербурга. Співпрацює з газетами, починає писати для “Вітчизняних записок”, “Русской речи”, “Північної бджоли”. Пише “Нариси винокурної промисловості”.

1862 – поїздка за кордон в якості кореспондента газети “Північна бджола” (відвідує Західну Україну, Польщу, Чехію, Францію). Опубліковано твір “Згасла справа”.

1863 – офіційний початок письменницької кар’єри Миколи Лєскова. Він публікує свої повісті “Житіє однієї баби”, “Вівцебик”, працює над романом “Нікуди”. Через цей неоднозначний роману, який заперечує модні в той час, революційні нігілістичні ідеї, від Лєскова відвертаються багато літераторів, зокрема видавці “Вітчизняних записок”. Письменник публікується в “Російському віснику”, підписуючись псевдонімом М. Стебницький.

1865 – написана “Леді Макбет Мценського повіту”. Робота над повістю “Остров’яни”.

1870 – 1871 – робота над романом “На ножах”. Твір тягне за собою вже політичні звинувачення автора.

1873 – виходять повісті Миколи Лєскова “Очарованный странник” и “Запечатленный ангел”. Поступово у письменника псуються стосунки і з “Російським вісником”. Сім’ї Лєскова загрожує безгрошів’я.

1874 – 1883 – Лесков працює в особливому відділі Вченого комітету Міністерства народної освіти по “розгляду книг, що видаються для народу”. Це приносить малий, але все-таки дохід.

1875 – друга поїздка за кордон. Після повернення пише ряд анекдотичних нарисів про священнослужителів (“Дрібниці архієрейського життя”, “Єпархіальний суд”, “Синодальні персони” та ін.).

1877 – імператриця Марія Олександрівна позитивно висловлюється про роман “Соборяне”. Автору відразу ж вдається влаштуватися членом навчального відділу міністерства державного майна.

1881 – написано один з найзнаменитіших творів Лєскова “Лівша (Розповідь про тульського косого лівшу й про сталеву блоху)”.

1883 – остаточне звільнення з державної служби.

1887 – Микола Лєсков знайомиться з М. Толстим, зробив величезний вплив на пізнішу творчість письменника.

У своїх останніх творах Лєсков критикує всю політичну систему Російської імперії. Друкується під псевдонімами – В. Пересвєтов, Микола Понукалов, свящ. Петро Касторський, Псаломщик, Людина з натовпу, Любитель годин.

5 березня (21 лютого) 1895 – Лесков помирає в Петербурзі. Причиною смерті стає напад астми, яка мучить письменника останні 5 років його життя. Похований на Волковському кладовищі

Хронологічна таблиця Лєскова коротко викладена вище, але ви можете розширити її на свій розсуд використовуючи біографію письменника.

Йоганн Вольфганг Гете був зачарований віршем Алкмана “Сплять усі верховини…” і за його мотивами написав свій вірш “Нічна пісня мандрівника”. Інша назва – “Нічна пісня подорожнього” у перекладі П. Тимочка.

“Нічна пісня подорожнього” переклад Тимочка

Над горами зорі
Зійшли,
Все замовкло в бору,
Навкруги
Тиша без меж.
Ніч в гаї приспала
пташину,-
Жди ще хвилину
Й спочинеш теж.
Переклад П. Тимочка

Гете “Нічна пісня мандрівника” переклад Бажана

На всі вершини
Ліг супокій.
Вітрець не лине
В імлі нічній.
Замовк пташиний грай.
Не чути шуму бору.
Ти теж спочинеш скоро –
Лиш зачекай.

Переклад Миколи Бажана

“Нічна пісня подорожнього” Гете оригінал

Über auen Gipfeln
Ist Ruh,
In auen Wipfeln
Spürest du
Kaum einen Hauh;
Die Vöglein schweigen im Walde.
Warte nur, badle
Ruhest du auch.

Johann Wolfgang Goethe

У вірші Гете епітетів мало (нічній імлі), але нічний пейзаж більш лагідний завдяки зменшувально-пестливому слову “вітрець”, словосполученню “пташиний грай” у значенні “пташині ігри, галас”.

“За Сибіром сонце сходить” – пісня про Кармалюка, який організував повстанські загони і боровся проти панів на Поділлі у 1813–1835 рр. Тут відтворені конкретні історичні події першої половини ХІХ ст.

“За Сибіром сонце сходить” аналіз твору

Тема “За Сибіром сонце сходить” : розповідь про Устима Кармалюка, який після повернення із Сибіру продовжує захищати інтереси простого люду від “владик”:

Ідея “За Сибіром сонце сходить” : возвеличення прагнення народного месника боротися за волю, справедливість; надавати допомогу тим, хто її потребує.

Основна думка: “З багатого хоч я й візьму – Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю”.

Жанр “За Сибіром сонце сходить” : історична пісня.

Композиція “За Сибіром сонце сходить”

Експозиція: повернення У. Кармалюка із Сибіру. Зав’язка: продовження народним месником діяльності на благо знедолених. Кульмінація: неможливість Устима жити з родиною. Розв’язка: переслідування і засудження героя владою.

Даний твір побудований у формі розповіді самого героя, що надає пісні глибокого ліризму, задушевності.

Художні засоби “За Сибіром сонце сходить”

Метафори: “сонце сходить”, “прийшла туга до серденька”. Епітети: “славні хлопці”, “хороші хлопці”, “світ великий і розкішний”. Повтори: “дзвони дзвонять”, “нехай…”, “світ великий”, “при дорозі подорожньою”. Риторичні оклики: “Ви на мене Кармалюка, Всю надію майте!”, “Як не має він грошей – Треба йому дати!”, “А здорові, хлопці!”, “Благослови, отче!”, “Світ великий і розумний Та ніде ся діти!”, “Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!”. Порівняння: “А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять!” Риторичні запитання: “Зібрав собі славних хлопців,- Що ж кому до того?”, “Прийшла туга до серденька, Як у світі жити?”.

Характеристика образу Устима Кармалюка

Цитатна характеристика Устима Кармелюка

“…Не маю долі”; “…Немає пристанища, Ані своєї хати”; “Зовуть мене розбійником, Кажуть – розбиваю. Ще ж нікого я не вбив, Бо й сам душу маю”; “З багатого хоч я й візьму – Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю”; “Я од журби гину”; “…Треба в лісі жити, Бо не маю хати”; “Пішов би я до дітей – Красу мою знають”;

“А мене… Як звірюку гонять”.

У пісні “За Сибіром сонце сходить” розповідається про повернення Кармалюка із Сибіру і його боротьбу проти експлуататорів. З ім’ям свого ватажка трудящі маси того часу зв’язували болі свої і радощі, сподівання і надії (“Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте”).

Вони виявляють до Кармалюка як народного месника велику пошану і любов, оспівують і прославляють його у своїх піснях. У народній творчості Кармалюк виступає незвичайним красенем і могутнім богатирем.

Кармалюк не лише мститься панам за кривди, а й прагне соціальної справедливості, він роздає бідним усе те, що забирає у поміщиків та багатіїв. Він ставить громадські, народні справи вище від особистих.

Людське лихо і убозтво та гаряче бажання запобігти йому змусило Кармалюка покинути дружину, дітей і стати борцем проти кріпацтва:

Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу.
Як згадаю про їх муку –
Сам гірко плачу!

Трудящі маси селянства ненавиділи панщину, тяжкі повинності та непосильні податки і з гнівом протиставляли свою убогість розкошам багатіїв. У пісні підкреслюється, що Кармалюк боровся проти гнобителів не один, а разом з вірними йому людьми, бойовими друзями, яких він називає “славними хлопцями”. Боротьбу проти панства, яку самовіддано веде Кармалюк, народ схвалює як справедливу і священну справу.

Звичайно, Устим Кармалюк не був і не міг бути в тодішніх умовах свідомим революціонером, який би піднісся до боротьби проти царизму, до політичних вимог, щодо до зміни державних порядків.

Тому очолений ним рух селянства мав стихійний, неорганізований характер. А робітничий клас тоді ще не був цілком сформований і не міг внести в селянський рух елементи організованості і політичної свідомості.

Не дійшовши до розуміння справжніх шляхів боротьби із соціальним злом, нерівністю, народний месник обмежувався вимогою справедливого розподілу майна і грошей, відібраних у багатіїв, між бідними людьми. Ясна річ, що вибраний Кармалюком шлях боротьби за соціальну нерівність був нереальним, не міг принести перемоги, але в той же час він мав прогресивний характер.

Прислiв’я про природу – це спостереження попередніх поколінь про закономірності природних явищ. Прислiв’я про природу українською особливо важливо знати дітям, адже це підштовхне їх задавати багато питань, чому саме так говорять люди вже багато століть.

Прислiв’я про природу

Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур! Мороз не велик, та стоять не велить. Буває март за всіх варт. Як прийде марець, то замерзне старець. Вночі тріщить, а вдень плющить. Як буде полоз вогкий, то буде й кінь мокрий. Блискавка блисне – й камінь трісне. До першого грому земля не розмерзається. Грім гримить – хліб буде родить. Хто в марті сіяти не зачинає, той про своє добро забуває. Кинь ячмінь в болото – вбере тебе в золото. Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба урожай. Сухий марець, мокрий май – буде жито, як той гай. Березень сухий, а мокрий май – буде каша й коровай. Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі. Майська роса коням краще вівса. Що може вродить камінна гора, коли в їй води нема! Ярь – наш отець і мати, хто не посіє, не буде збирати.

Прислiв’я про природу на українській мові

Овес каже: сій мене в грязь – буду я князь, а ячмінь каже: сій мене в болото – буду золото, а гречка каже: сій мене хоч і в воду, аби впору. Сій овес в кожусі, жито в брилі. Тоді просо засівається, як сухий дуб розвивається. Посій в пору, будеш мати зерна гору. Хто рано посіє, рано й пожне. Ранній пар родить пшеничку, а пізній метличку. Сій хліб у годину – будеш їсти кожну днину. Посієш вчасно, то і вродить рясно. Не вважай на урожай, а гречку сій. Весна днем красна, а на хліб тісна. Ластівка день починає, а соловей його кінчає. Де багато пташок, там нема комашок. Як багацько птиць – не буде гусениць. Як сіно косять, то дощів не просять, – самі йдуть. діждемо літа та нажнемо жита – по ставимо в копки та вдаримо гопки. Раді люди літу, а бджоли цвіту.

Прислiв’я про природу для дітей

Раз літо родить. Двічі літа не буває. Влітку один тиждень рік годує. Літо на зиму робить. Літо збирає, а зима з’їдає. Літом ногою копнеш, а зимою рукою візьмеш. Коси, коса, поки роса, а як роса додолу, то ми додому. Швидше жніть до обніжка, то буде пирогів діжка. Як зелене жати, то нічого не мати. Садок літом – як кожух зимою. Буде той голодний, хто жнивами холодочку шукає. Чекайте, ціпи, прийде на вас осінь! Зима спита, де літом був. Коли цвіте біб, тоді тяжко на хліб, а як мак, то не так. Сім год мак не родив і голоду не було. Як уродить метлиця, буде хліб сниться. Коли ся риба ловить, тоді хліб не родить. Улітку дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять. Трапляється і такий год, що на день по сім погод. І за доброї години ожидай лихої днини. У петрівку день – рік.

Прислiв’я та приказки про природу

Восени ложка води, а цебер грязі. Не вважай на врожай, а жито сій,- то хліб буде. Прийшов спас – держи рукавиці про запас. Прийде врем’ячко – достигає яблучко й само відпаде. Восени і курчата курми будуть. Восени і горобець багатий. Осіння муха боляче кусає. Пищить снігур – скоро зима буде. Синиця пищить – зиму віщить. Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха. Сумний грудень і в свято, і в будень. Зимою сонце світить, та не гріє. Зимове сонце – як вдовине серце. Зимне тепло – як мачушине добро. Зимою сонце крізь плач сміється.

Українські прислiв’я про природу

Як зазиміє, то й жаба оніміє. Хоч мороз і припікає, зате комарів немає. Зима біла, та не їсть снігу, а все сіно. Зима літо з’їдає, хоч перед ним і тікає. Зимою деньок, як комарів носок. Зимова днина така: сюди тень, туди тень, – та й минув день. Якби не зима, то б літо було довше. Зимою бійся вовка, а літом мухи. Зима без снігу – літо без хліба. Багато снігу – багато хліба. Сім погод на дворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете. В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде.

Прислiв’я про природу – це скарбниця народної мудрості, а прочитавши їх ви згадаєте багато приказок, які говорили ще наші бабусі.

Гумореска Павла Глазового “Бабин могорич”

Ну й причепа, ну й нахаба
Бригадир Данило Сич!
Привезуть солому бабі:
– Став,- гукає,- могорич! –
Коней дасть город зорати
І приставить орача,
А надвечір-грюк! – до хати:
– Став, стара, могорича! –
Якось видав трохи клоччя
На мотузку чи квача
І припхався серед ночі:
– Став, стара, могорича!
– Та які ж могоричі,-
Плаче баба,- уночі?
В мене ж фабрики немає,
Щоб варить спотикачі.-
А Данило не зважа,
Їсть стареньку, як іржа.
На копійку допоможе
І ріже бабу без ножа.
Що робить, стара не знала.
Раз, коли довів до сліз,
Замість чарки й замість сала
Аж дві дулі баба склала
Й ткнула клятому під ніс.
Розумію, любі друзі,
Некультурний це кінець,
Але я скажу бабусі:
– Ви їй-право, молодець.
От якби усі Сичі
Жерли ці могоричі!

“В кінці греблі шумлять верби” – народна пісня, змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той “поїхав за Десну” виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна – не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке “діло не мило”. Дівчина працьовита, моторна – і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася – не прислала того, хто серцю милий.

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, –
Нема ж того козаченька, що я полюбила!
Ой немає козаченька – поїхав за Десну:

“Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!”
Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.

“Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:
Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!
Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!

Нема мого миленького, плачуть карі очки!
Болять, болять мої очки, серденько понило.
Не бачу я миленького – і діло не мило!”

Пані де Реналь і Матильди де Ла-Моль – дві жінки роману Жульєна Сореля в романі “Червоне і Чорне”. Що спільного між ними, і чим вони відрізняються спробуємо дізнатися.

Пані де Реналь не така вишукана, розумна, дотепна, як Матильда, але має перевагу над нею, значно важливішу,- уміє самовіддано кохати.

Матильда – дочка маркіза зі звичками нещирості, гри, позування, вона горда, самолюбна, переконана в своїй перевазі над людьми (іноді навіть жорстока і безжальна).

Пані де Реналь і Матильди де Ла-Моль порівняльна характеристика

Порівняння Пані де Реналь і Матильди де Ла-Моль

Адольф Гітлер біографія на українській мові скорочено викладена в цій статті.

Гітлер відомий всьому світу, як кривавий диктатор, націоналіст, який мріяв захопити весь світ і очистити його від людей “неправильної” (неарійських) раси. Завоював половину світу, розгорнув світову війну, створив одну з найжорстокіших політичних систем і знищив у своїх таборах мільйони людей.

Адольф Гітлер коротка біографія

Гітлер народився 20 квітня 1889 року в невеликому місті на кордоні Німеччини та Австрії. У школі хлопчик навчався погано, а вищу освіту йому отримати так і не вдалося – два рази він намагався вступити до академії мистецтв (Гітлер мав художній талант), проте його так і не прийняли.

У юному віці на початку Першої Світової війни Гітлер добровільно відправився воювати на фронт, де і відбулося зародження в ньому великого політика й націонал-соціаліста. Гітлер досяг успіхів у військовій кар’єрі, отримав звання єфрейтора і кілька військових нагород. У 1919 році він повернувся з війни і вступив до Німецької робочу партію, де також швидко зміг просунутися по службі. За часів серйозної економічної і політичної кризи в Німеччині, Гітлер вміло провів у партії ряд реформ націонал-соціалістичного спрямування і домігся посади голови партії в 1921 році. З цього часу він почав активно просувати свою політику і нові національні ідеї, використовую апарат партії і свій військовий досвід.

Після того, як за наказом Гітлера, був організований Баварський путч, він був негайно заарештований і відправлений у в’язницю. Саме за проведений у в’язниці час Гітлер і написав один з головних своїх праць – “Майн Кампф” (“Моя боротьба”), в якому виклав всі свої роздуми щодо ситуації, що склалася, позначив свою позицію за расовими питань (перевага арійської раси), оголосив війну євреям і комуністам, а також заявив про те, що саме Німеччина повинна стати панівним державою в світі.

Шлях Гітлера до світового панування почався в 1933 році, коли він був призначений на пост рейхсканцлера Німеччини. Свій пост Гітлер отримав завдяки проведеним їм економічних реформ, які допомогли здолати кризу, що вибухнула в 1929 році (Німеччина була розорена після Першої Світової війни і перебувала не в кращому положенні). Після свого призначення на пост рейхсканцлера, Гітлер негайно заборонив всі інші партії, крім партії націоналістів. У цей же період був прийнятий закон, згідно з яким Гітлер ставав диктаторів на 4 роки, які мають необмежену владу.

Через рік, у 1934 році він сам призначив себе ватажком “Третього Рейху” – нової політичної системи, заснованої на націоналістичному принципі. Розгорілася боротьба Гітлера з євреями – були створені загони СС, концентраційні табори. У цей же період була повністю модернізована і переозброєна армія – Гітлер готувався до війни, яка повинна була принести Німеччині світове панування.

У 1938 році почалося переможний хід Гітлера по світу. Спочатку була захоплена Австрія, потім Чехословаччина – вони були приєднані до території Німеччини. Друга Світова війна була в розпалі. У 1941 році армія Гітлера напала на СРСР, проте за чотири роки військових дій захопити країну Гітлеру так і не вдалося.
Наприкінці війни, коли німецькі війська зазнавали поразки, з бункера Гітлера (підземного притулку) йшло управління залишками армії. Коли ж Берлін був оточений, 30 квітня 1945 Настала смерть Гітлера. Адольф разом з дружиною Євою Браун покінчив життя самогубством.

Основні положення політики Гітлера

Політика Гітлера – це політика расової дискримінації і вищості однієї раси і народу над іншим. Саме цим керувався диктатор, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Німеччина під його керівництвом мала перетворитися на расово-чисту державу, яка слідує соціалістичним принципам і готова стати на чолі світу. Для того, щоб досягти цього ідеалу, Гітлер проводив політику знищення всіх інших рас, особливим гонінням піддалися євреї. Спочатку їх просто позбавили всіх громадянських прав, а потім і просто почали ловити і вбивати з особливою жорстокістю. Пізніше в концентраційні табори потрапляли також полонені солдати під час Другої Світової.

Однак, варто зазначити, що Гітлеру вдалося значно поліпшити економіку Німеччини і вивести країну з кризи. Гітлер істотно скоротив безробіття. Підняв промисловість (вона тепер була орієнтована на обслуговування військової галузі), заохочував різні громадські заходи і різні свята (виключно серед корінного німецького населення). Німеччина, в цілому, до війни змогла встати на ноги і знайти певну економічну стабільність.

Наслідки правління Гітлера

Німеччині вдалося вибратися з економічної кризи; Німеччина перетворилася на націонал-соціалістичну державу, яка носила неофіційну назву “Третій рейх” і проводила політику расової дискримінації та терору; Гітлер став однією з основних фігур, що розв’язали Другу Світову війну. Йому вдалося захопити величезні території і значно посилити політичний вплив Німеччини в світі; Під час терору Гітлера було вбито сотні тисяч невинних осіб, включаючи дітей і жінок. Численні концентраційні табори, куди звозили євреїв та інших неугодних особистостей, стали смертними камерами для сотень людей, виживали лише одиниці; Гітлер вважається одним з найжорстокіших світових диктаторів за всю історію людства

” Вендетта ” (фр. La Vendetta) – твір французького письменника Оноре де Бальзака, написаний в 1830 році. Це восьмий твір зі сцен приватного життя, згодом увійшов до зібрання творів “Людська комедія”.

“Вендетта” Бальзак скорочено

Художниця Джиневра Пьомбо, дочка близького до Наполеону багатого корсіканця Бартоломео ді Пьомбо, закохується в Луїджі Порта – також відданого Наполеону молодого офіцера, після другого відновлення Людовіка XVIII вимушеного ховатися в майстерні вчителя Джіневри Сервена. Луїджі Порта – сирота. При його знайомстві з батьками Джіневри з’ясовується, що між сім’ями Пьомбо і Порта була Вендета, батько Луїджі вбив усіх братів і сестер Джіневри, а у відповідь Бартоломео Пьомбо вбив всю сім’ю шестирічного тоді Луїджі. Лише випадково Луїджі вдалося тоді вижити. Батько Джіневри категорично проти того, щоб дочка виходила заміж, але дочка з корсиканською завзятістю наполягає на своєму і все-таки вінчається з Луїджі. Спочатку самостійне життя Луїджі і Джіневри без допомоги батьків начебто налагоджується, але з часом їх справи погіршуються, а після народження дитини вони відчувають сильну потребу в грошах. У результаті через три роки після весілля від голоду вмирає дитина, за ним Джиневра, а потім Луїджі йде з косами Джіневри в будинок Бартоломео і там теж вмирає на очах у матері впертого батька, який вже зібрався пробачити дочку.

“Вендетта” Бальзак історія написання

Бальзака, можливо, надихнув написати “Вендетту” Проспер Меріме, в романі якого “Маттео Фальконе”, також була реалізована сцена помсти корсиканських сімей.
Рукопис “Вендети”, зберігся в Інституті Франції в Парижі, складається з трьох частин: L’Atelier (Майстерня художника), Ла-Desobeissance (акт непокори) і Le Mariage (“Одруження”). Роман був закінчений в Парижі в січні 1830.
Перше видання “Вендети” було опубліковано у квітні 1830 року, пізніше з’явилося відразу після передмови, в першому томі двотомного збірника з романів Бальзака “Сцени приватного життя”, ще до початку робіт “Людської комедії”. Робота була розділена на пролог і 4 розділи, під назвами: L’Atelier, Le Desobeissance, Le Mariage і Le Chatiment (покарання).
У травні 1832 видавництво “Mame et Delaunay-Vallee” надрукувало друге видання. В даний час “Сцени приватного життя” зросли до чотирьох томів. “Вендетта” зберегла своє місце відразу ж після передмови в першому томі.