Category: Література

“Дев’яносто третій рік” (фр. Quatre Vingt-treize) – останній роман Віктора Гюго, що розповідає про останні дні Великої французької революції.

Сюжет

Історія починається з вторгнення в Бретань маркіза де Лантенака, що прийняв командування над повсталими шуань проти прихильників республіки. За Лантенака починають полювання революціонери, в числі яких його племінник Говен. Твір розповідає про протистояння двох моделей суспільства, двох бачень історії, двох систем цінностей. Маркіз де Лантенак втілює старий режим, у той час як його племінник втілює в собі модернізм і революційні ідеали республіканців. Третій персонаж, колишній священик і наставник Говена, Сімурден, який призначений уповноваженим Конвенту в Вандею. У романі також присутні три ключові діяча Французької революції: Марат, Дантон і Робесп’єр.

Історія створення

Роман був написаний на острові Гернсі. Гюго планував написання цього твору ще в 1862 році відразу після публікації “Знедолених”. Книга, тим не менш, залишилася проектом протягом десяти років. Підготовку, роботу з історичної документацією і написання роману Гюго починає в грудня 1872, закінчуючи в червні-липні 1873. Книга була видана Мішелем Леві 19 лютого 1874 під назвою “Дев’яносто три. Історія перша: Громадянська війна” і мала миттєвий успіх: 8000 проданих копій за перші дванадцять днів.

Слово о полку Ігоревім (Слово про похід Ігорів) – героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури. Але хто автор “Слово про похід Ігорів” ніхто й досі не знає, звісно що існує маса варіантів.

Хто автор “Слово про похід Ігорів”

Єдиної версії, щодо того хто автор “Слово про похід Ігорів” так і не існує.

Існує певна переконаність, що “Слово…” написав учасник чи свідок походу. Хоча хто він, на сьогодні вважають невідомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написав великий київський Князь Святослав, бо й “золоте слово” цього героя, й ідейна позиція автора збігаються.

Дехто з науковців приписує авторство поеми Біловодові Просовичу, якого згадано в Київському літописі якраз там, де йдеться про похід князя Ігоря.

Інші вважають за автора легендарного Ходина, ім’я якого присутнє в самому тексті.

Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам’ятки є київський тисяцький Петро Бориславович.

Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же – Чернець Вишатич.

Але найпереконливішою треба вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор “Слова… не хто інший, як брат княгині Ярославни, – галицький князь Володимир Ярославович.

Але це все лише припущення. Безперечно, автор – спостережлива людина, яка неодноразово бувала в ратних походах. Серед можливих авторів дослідники “Слова…” називали й давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря.

Не викликає сумнівів те, що автор “Слова…” – людина високоталановита, освічена, чудово знає історію, легко орієнтується в політичних перипетіях як свого часу, так і часу минулого, цінує світову літературу й духовну спадщину власного народу, докладно називає всі подробиці військового побуту, обізнана з тактикою ведення бою, зброєю. Одне слово, фахівець військової справи. Автором “Слова” без сумніву можна вважати Ольстина Олексича, який у 1177 році був наказним (січовим) гетьманом у Великого Київського князя Святослава, а у 1185-87 роках воєводою князя Ярослава Чернігівського. Це про автора “Слова” говорено у вислові “Рек Боян і ходина Святослава, пестворця старого часу Ярослава”. Старожитнє “боян” – наказний гетьман (казанець), “ходина” – посол (дипломат), “пестворця” (латина “pes” – ходя, шлях) – драгоман (воєвода).

Останніми роками набула другого дихання гіпотеза про те, що “Слово” є підробкою кінця XVIII століття. Новочасний неоскептик Едвард Кінан вважає автором фальсифікації чеха Й. Добровського

“Слово про похід Ігорів” план твору

1. Ліричний вступ – заспів.

2. Розповідь про похід:

А) князь Ігор вирушає на половців;

Б) перша переможна і друга невдала битви з ворогом;

В) сон і “золоте слово” князя Святослава;

Г) плач Ярославни;

Д) втеча Ігоря з полону.

3. Закінчення – прославлення князів.

“Сава Чалий” Костомаров скорочено читати Ви можете за 10 хвилин.”Сава Чалий” Костомаров короткий зміст не донесе всіх переживань головного героя, тому твір краще прочитати повністю.

“Сава Чалий” Костомаров переказ

“Сава Чалий” головні герої:

Петро Чалий – старшина козацький, батько Сави Чалого;

Павло Булюк, Андрий Гордий, Антип Гайдаревич, Ничипир Обизняк, Онисифор Чуркевич, Карпо Немирович, Грицько Лысый, Микита Завалченко, Мосий Дзыга – козацькі старшини;

Сава Чалый, син Петра.

Игнат Голый.

Коронный гетман Конецпольский.

Лисецкий, польский офіцер.

Параска Вапулиха, вдова в Трахтемирове.

Катерина, її донька.

Настя, дівчина з Трахтемирова.

Хомка, слуга Сави.

Мотря, служниця Сави.

Козаки та жителі Трахтемирова.

Действие в 1639 году в Малой, потом в Червонной Руси

Дія перша “Сава Чалий” Костомаров скорочено

Сцена І

Козацькі старшини сидять у полі, Петро Чалий їх зібрав і частує горілкою. Всі згадують минуле, як було добре при Сагайдачному та Остряниці. Та немає вже гетьманів і слава козацька марніє. Увага старшин переходить до Сави Чалого, який вже у 30 років зажив собі слави справжнього воїна, про нього навіть пісні складають. Сава відмовляється від горілки, так як ніколи її не пив, а старшин присоромлює, що ті тільки говорять і п’ють, а нічого робити не хочуть. Петро пропонує вернути козацьку славу і обрати нового гетьмана для боротьби з ляхами. Його пропозицію підтримують старшини, а Павло Булюк пропонує Петра Чалого обрати гетьманом. Игнат Голий пропонує обрати гетьманом Саву Чалого, та через норов Сави його ніхто не розглядає. Сава та Игнат залишають старшин.

Сцена ІІ

Игнат наодинці розмовляє з Савою і радить йому піти від козаків на службу до Конецпольского, якого Сава присягнувся колись убити. Сава сильно ображений на козаків і батька, що його не обрали гетьманом. Він приймає пропозицію Игната, щоб потім силою Конецпольского здобути гетьманську булаву.

Сцена ІІІ-ІV

В козацькому місті Трахтемирові Петру Чалому вручають гетьманську булаву. Игнат Голий пробує знову вмовити козаків проголосувати за Саву, та Петро просить тільки не обирати його сина. Сава зненавидів батька.

Сцена V

Игнат з посланником Конецпольского Лисецьким приходять до Сави та передають запрошення від Конецпольского. Сава обіцяє скоро приїхати.

Дія друга “Сава Чалий” Костомаров скорочено

Сцена І

Катерина розповідає Насті, що мати змушує її одружитися з Игнатом Голим. А вона боїться їй заперечити і зізнатися, що в неї взаємне кохання з Савою. Настя обіцяє сама все розповісти матері якщо та не може наважитись.

Сцена ІІ

Сава зустрічається з Катериною. Він клянеться їй у вічній своїй любові і каже, що змушений піти до ляхів і не знає, як складеться його життя. Катерина каже, що вона піде з ним і буде разом переживати всі негаразди.

Сцена ІІІ

Приходить мати Катерини Параска і питає чого Сава з її донькою обнімаються, адже Катерина скоро вийде заміж за Голого. Сава і Катерина зізнаються у своїй любові і мати благословляє їх. Сава не зважає на те, що Игнат Голий мав стати чоловіком Катерини. Сава хоче скоріш одружитися і без свого батька, так як треба їхати до Конецпольского.

Сцена ІV

Козаки повертаються з походу на ляхів у Трахтемирів. Старшини дізнаються, що Сава кудись поїхав і одружився без згоди батька. Всі досадна така поведінка, адже був найкращим козаком, а тепер виявився зрадником. Голий злий, що Сава забрав його Катерину.

Сцена V

У Немирові зустрічається Сава і Конецпольский. Конецпольский жалує йому землю і будинок і Сава дякує за дарунки.

Дія третя “Сава Чалий” Костомаров скорочено

Сцена І

До Конецпольского приходить Лисецький і каже, що Ігнат Голий переказує, що Сава Чалий зрадник і він надалі служить козакам.

Сцена ІІ

Игнат Голий розказує козакам і старшинам, що Сава зрадник і як доказ показує листи між Савою і Конецпольским. Далі Голий каже, що його Катерина відьма і він сам це бачив на власні очі. Він пропонує вбити зрадника і відьму як це велить закон Божий. Всі його підтримують, тільки Павло Булюк каже, що Саву треба наказати, а дівчину чіпати не треба.

Сцена ІІІ

До козаків приєднується гетьман Петро Чалий і просить не вбивати єдиного сина. Він згоден віддати навіть булаву за життя сина і обіцяє наказати сам. Козаки погоджуються, гетьман дякує їм і йде з Павлом Булюк.

Сцена ІV

Игнат Голий знову вмовляє старшин помститися зраднику і відьмі. Вони домовляються вечором поїхати до Сави. Голий зустрічається наодинці з Лисецьким.

Дія четверта “Сава Чалий” Костомаров скорочено

Сцена І

Конецпольский зустрічається з Савою і показує йому грамоту від короля, за якою Саву поставлять на чолі козаків вірних Посполитій та ще дадуть чотири тисячі поляків. Сава дякує за довіру і клянеться і вірності. Але Конецпольский спершу висуває вимоги від короля, що Сава має вбити батька і стати новим гетьманом, що має козаків на службу до короля переманювати. Сава погоджується з вимогами. Та коли Конецпольский каже, що Сава має ще й унію серед людей насаджувати, Сава відмовляється. Сава каже, що віри ніколи не зрадить. Конецпольский відмовляє йому і підтримці і має намір забрати землю і будинок, що нещодавно надав. Входить слуга Сави Хомка зі звісткою, що біля його дому блукають козаки. Коли Сава збирається додому, Конецпольский ще раз пропонує військову допомогу за прихильність до унії, та Сава знову відмовляє.

Сцена ІІ

Сава з Хомкою їдуть полем, Сава співає і згадує, як колись він тут мстив ляхам за Остряницю.

Дія п’ята “Сава Чалий” Костомаров скорочено

Сцена І

Катерина з Мотрею купають новонароджене дитя Катерини та Сави, чекають на Саву та помічають зловісні прикмети: каркання ворона, гугукання сови та крука.

Сцена ІІ

Повертається Сава і втішає Катерину. Коли ж вона каже, що боїться Голого, то Сава каже, що він є друг і все буде добре. Сава бідкається Катерині на свою вдачу та характер. Потім він уперше з відчаю п’є горілку. До двору Сава пробиваються козаки.

Сцена ІІІ

Козаки перемовляються з Савою, вимагають віддати своє майно як зраднику, а потім починають битися. Коли Саву оточили і він кинув шаблю, першим його уколов списом Голий, а за ним і решта козаків. Потім Голий з козаками заколюють Катерину зі словами відьма. Козаки вирішують обрати нового гетьмана і вбрати Игната Голого.

Сцена ІV

До хати вбігають Павло Булюк, інші козаки та Лисецький. Павло каже, що дорогою вони розбили поляків, які за наказом Конецпольского їхали сюди вбити старшин, що тут зібралися. Що зрадником був Игнат Голий і ув’язнений Лисецький підтверджує це листами від Голого. Игнат Голив молить пощади та Павло, а за ним інші козаки заколюють Голого.

До хати вбігає Петро Чалий і всі вбивці опускають голови.

Сподіваємося, “Сава Чалий” стислий переказ нагадав Вам зміст історичної драми Миколи Костомарова.

Улас Самчук біографія коротко українського письменника викладена в цій статті.

Улас Самчук біографія скорочено

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Волинської губернії у родині О заможних селян.

У 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках – у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.

З 1925 почав друкувати оповідання в журналі “Духовна Бесіда” у Варшаві, згодом у “Літературно-науковому віснику” та ін. журналах.

З 1927 року навчався у Бреславському Університеті.

1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік.

1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети “Волинь” до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор.

Проте вже 1943 він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання.

У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП “Слово” (1954).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Твори

Автор повістей “Марія” (1933), “Кулак” (1932), трилогії “Волинь” (“Куди тече річка” (1932), “Війна і революція” (1936), “Батько і син” (1937)), романів “Юність Василя Шеремети” (1946–1947), трилогії “Ост”: “Морозів хутір” (1948), “Темнота”(1957) і “Втеча від себе” (1982); книг спогадів і репортажів “П’ять по дванадцятій” (1954), “На твердій землі” (1967), “На білому коні” (1956), “На коні вороному” (1979), “Плянета Ді-Пі” (1979), “Слідами піонерів” (1980).

Також ви можете ознайомитися з Хронологічною таблицею Уласа Самчука при підготовці до занять.

“Одержима” – драматична поема Лесі Українки.

“Одержима” Леся Україна аналіз

У драматичній поемі “Одержима” Леся Українка інтерпретує відомий біблійний сюжет – дні вчителювання Ісуса Христа, його розп’яття та воскресіння. Сюжет драми вихоплює чотири важливі біблійні події: сорок днів постування Ісуса Христа у пустелі, де наостанок Диявол його спокушав земною владою і славою, молитву в Гетсиманії та спокусу учнів, розп’яття на Голготі та звістку про воскресіння Месії. Ці події оформлені окремо в чотирьох сценах

Виходячи з особливостей драматичної поеми, в “Одержимій” головне місце належить монологу, виголошеному Міріам або до самої себе, або до уявлюваного свого противника. У драмі монолог лише зрідка переходить в діалог або в ширшу розмову. Та це й відповідає становищу героїні, яка лишається самотньою.

Увесь твір витримано на поєднанні двох кольорів: чорного й багряно-червоного. Незважаючи на те, що дія відбувається в пустелі, край моря, у драмі ніде нема вказівки ні на жовтуватий колір пісків, ні на голубизну або сірість морських просторів. Навпаки, люд, що творить основне тло в першому акті, чорніє, надаючи подібного забарвлення всьому навколишньому. В другій дії все відбувається під місячним сяйвом, яке творить великі й довгі тіні. Третій акт відбувається також вночі. Нарешті, в четвертому акті зовсім нема вказівки на барви. Дія драми витримана в чорних або тіньових тонах, і лише в словах Міріам чорний колір змагається з кольором вогню і крові. Ось як говорить Міріам до Месії:

І, мов на жар пекучий, наступати я буду на слова твої огнисті, сліди мої від них криваві будуть.

В іншому місці в її словах – “заграва кривава”. Коли ж мова йде про зболілу душу Міріам, то для неї одержима знає тільки одну барву:

Месія. Ти не наводь обмови зайвої на власну душу,- такою чорною вона не може бути. Міріам. О, ні, учителю, вона чорніша, ніж хата-пустка, що після пожежі чорніє порожнечею.

Ясна річ, що обставини драми не вимагали ні відтінків, ні інших барв. Чорний колір змученої душі й червона барва заграв, що вирували в серці Міріам, підсилені барвою крові, про яку весь час іде мова між Месією і Одержимою. Ми не знаємо кольорів убрання Месії й Міріам. Воно може бути і чорним, і білим, але все одно на нього ляже відсвіт двох барв – чорної барви глибокої туги Міріам і чорно-червоної барви заграв, що вирують у її душі.

Так само ощадна поетеса і в епітетах. їх мало, а ті, що є, або характеризують дві основні барви, або посилюють окремі вирази і також витримані в настрої переживань Міріам. Страшна слава, очі ліниві, смерть соромна, очі безсоромні – ось, власне, майже всі епітети, крім тих, що вже наводилися в цитатах з твору. Такі ж і порівняння. Душа Міріам весь час порівнюється з пусткою, а любов її серця – з поломінню, байдужий люд – з камінням пустелі ‘, яким, зрештою, і побивають одержиму. Отже, мистецькі засоби поетеси тільки підкреслюють суперечності між непримиренними поглядами Міріам і Месії, внутрішню суперечність в душі самої Міріам між любов’ю і зненавистю.

В “Одержимій” поетеса вжила П’ятистопний неримований ямб з ненаголошеним закінченням. Цей розмір створює враження вільної розмови, не обтяжеиої й не дисциплінованої римами та строфічною побудовою вірша. Там, де поетесі особливо важливо наголосити якусь думку, жіноче закінчення рядка зникає і наголос припадає на останній склад. Від “Одержимої” таке ритмічне оформлення віршів стає звичайним у драматичних поемах Лесі Українки.

Теми, порушені в “Одержимій”, ідеї, висловлені в ній, продовжували хвилювати поетесу. Вона звертається до них протягом всього наступного свого життя – і в “На полі крові”, і в “Руфіні і Прісціллі”, герой якої, не знайшовши вірного виходу, помирає поруч з новочасною одержимою-Прісціллою, і в “Кассандрі”, героїня якої має багато рис, властивих Міріам.

“Недоросток” скорочено читати на українській мові п’єсу Фонвізіна

Фонвізін “Недоросток” скорочено читати

“Недоросток” головні герої

Пані Простакова – дружина Простакова. Активна, груба, неосвічена жінка, яка більше думає про власну наживу, ніж про людей навколо і чесноти, намагається все вирішувати силою або хитрістю. Простаков Митрофан – син Простакова, недоросток, молода людина 16 років, такий же дурний, як і батьки, повністю безвольний, згоден на все, що скаже мати або інші (в кінці відразу згоден піти до армії). Правдин – постоялець Простакова, державний чиновник, який приїхав розібратися з непорядками в їх маєток, вирішити питання жорстокості Простакової по відношенню до слуг. Високоморальна людина, представник “нового” утвореного дворянства, уособлює в творі “Недоросль” правду і слово закону. Стародум – людина з високими моральними принципами, який всього в житті домігся сам, не вдаючись до обману або хитрості. Дядько і опікун Софії. Софія – чесна, освічена, добра дівчина. Після того як втратила батьків, живе у Простакова, закохана в Милона.

Милон – наречений Софії, з яким вони кілька років не бачилися. Офіцер, відрізнявся на службі хоробрістю і сміливістю, має високі поняття про людські чесноти, честь.

Скотинін – рідний брат пані Простакової. Дурний, неосвічений чоловік, у всьому шукає наживи, легко бреше і лестить заради вигоди.

“Недоросток” інші персонажі
Простаков – чоловік Простакової. Практично нічого не вирішує в будинку, по суті тінь і підкаблучник дружини, неосвічений, безвольний.

Єреміївна – няня Митрофана.

Кутейкин (семінарист, який сам кинув вчитися на половині, так як не подужав науки, хитрий і жадібний, учитель граматики), Вральман (колишній конюх Стародума, простий, але вміє майстерно обманювати – називав себе німцем-учителем світського життя), Цифіркін (відставний сержант, чесна людина, вчитель арифметики) – вчителя Митрофана.

Тришка – кравець, слуга Простакова.

Дія 1 “Недоросток” скорочено

П’єса починається з того, що пані Простакова лає Тришку, що він зшив поганий каптан для сина Митрофана, хоча той попереджав про своє невміння шити. Простаков погоджується з дружиною. Жінка вирішує покарати кравця. Скотинін стверджує, що каптан пошитий добре і Тришку виганяють.

Заходить розмова про Митрофана – напевно він захворів, так як погано спав всю ніч. Під час обговорення син стверджує, що зовсім не їв, але насправді добре повечеряв, всю ніч пив квас, а вночі йому бачилося, що мати б’є батька. На це Простакова обіймає сина, кажучи, що він єдина її розрада і Митрофан тікає на голубник.

Скотінін, Простакова і Простаков обговорюють, що хочуть віддати за Скотинина сироту Софію. Єдиний родич дівчини Стародум давно виїхав до Сибіру і не нагадував про себе. Розмова оголює корисливу, злу сутність Скотинина, якому подобається не Софія, а багато свиней в її селах.

Софія приносить лист від несподівано зайшовшого Стародума. Простакови не вірять, що він живий, намагаються заговорити дівчину тим, що насправді цей лист від шанувальника. Коли Софія пропонує їм самі прочитати, виявляється, що всі неписьменні.

Входить Правдин, якому і доручають прочитати лист. Присутні дізнаються, що Стародум зробив Софію спадкоємицею 10 тисяч рублів. Тепер не тільки Скотинін хоче свататися до дівчини, а й Простакова починає лестити дівчині, бажаючи видати її за Митрофана. Поки жінки видаляються, забігає слуга і повідомляє чоловікам, що повз село проходили солдати і зупинилися в їхньому селі.

Дія 2 “Недоросток” короткий зміст
Милон і Правдин виявляються старими друзями. Правдин розповідає, що приїхав в село, щоб поставити на місце “презлую фурію” Простакову. Милон ділиться тим, що їде в Москву, щоб зустрітися з коханою, яку давно не бачив, так як після смерті її батьків її взяли під опіку далекі родичі.

Волею випадку повз проходить Софія. Закохані раді один одному. Софія розповідає Милону, що Простакова хоче віддати її заміж за свого дурного 16-річного сина.
Тут же вони зустрічають Скотинина, який переживає, що може виїхати додому без дружини і грошей. Правдин і Мілон підбивають його посваритися з сестрою, кажучи, що вона грає ним як м’ячиком. Скотінін втрачає самовладання.

Повз проходять Митрофан з Єреміївною. Няня намагається змусити юнака вчитися, але він не хоче. Скотінін сваряться з Митрофаном з приводу майбутнього весілля, так як обидва не проти взяти в дружини Софію. Однак Єреміївна і Правдин не дають їм побитися. Скотінін злий йде.

З’являються подружжя Простакових. Простакова лестить Милону і вибачається, що вчасно не вийшла його зустріти. Нахвалює Софію і розповідає, як уже все влаштувала для її дядька. Дівчина з Простаковим йдуть дивитися кімнату. Їм на зміну приходять Кутейкин і Цифіркін. Вчителі розповідають Правдину про себе, як вчилися грамоті і як потрапили в будинок Простакова.

Дія 3 “Недоросток” скорочено
Правдин, побачивши з вікна карету Стародума, вийшов його зустріти першим. Чиновник розповідає про безчинства Простакова по відношенню до Соні. Стародум говорить, що не можна діяти по першому пориву, так як досвід показав йому, що гарячність не завжди добре, розповідає Правдину про своє життя, як побачив, що люди бувають різні.

Тут підходить Софія. Стародум впізнає племінницю, вони раді зустрічі. Дядько розповідає, що кинув все і поїхав, бо інакше заробити грошей, не “промінявши їх на совість” він не міг.
У цей час Простакова і Скотинин встигли побитися. Після того як їх приборкав Милон, Простакова бачить Стародума і наказує Єреміївні кликати сина і чоловіка. Вся сім’я Простакова і Скотинин із зайвою радістю вітають Стародума, обіймають і всіляко лестять. Митрофан повторює за матір’ю, що Стародум його хлопчик закінчив школу. Це дуже дивує дядька Софії.

Стародум говорить, що забирає дівчину в Москву віддати заміж. Софія, не знаючи, що дядько вибрав їй в чоловіки Милона, все ж погоджується з його волею. Простакова і Скотинин намагаються його переконати. Жінка розповідає, що в їхньому роду навчання було не в пошані, але Митрофан нібито через книги не встає і старанно вчиться. Правдин перериває жінку, кажучи що гість втомився з дороги і всі розходяться.

Залишаються Цифіркін і Кутейкин, які скаржаться один одному, що Митрофан не може три роки навчитися арифметиці і чотири грамоті. Вони звинувачують в тому німця Вральмана, який заважає навчанню і обидва не проти побити горе-учня, аби той почав щось робити.

Входить Митрофан і Простакова. Жінка вмовляє сина повчитися хоча б про людське око. Ціфіркін задає два завдання, проте в обох випадках, до того як Митрофан обдумає їх, Простакова вирішує їх, грунтуючись на своєму особистому досвіді: “Знайшов гроші, ні з ким не поділися. Всі собі візьми, Митрофанушка. Не вчися цій дурній науці “. Тільки Кутейкин починає навчати юнака грамоті, як з’являється Вральман і каже, що Митрофану не потрібно вчитися грамоті і взагалі краще водити дружбу зі “своїми”, неписьменними, в чому його підтримує Простакова. Вральман обмовляється, що бачив світло, сидячи на візницьких козлах, але вчасно спохвачується і жінка не помічає, що він їй бреше.

Простакова і Митрофан йдуть. Вчителі сваряться. Цифіркін і Кутейкин хочуть побити Вральмана, але він тікає.

Дія 4 “Недоросток” скорочено
Стародум і Софія розмовляють про чесноти, про те як люди сходять з праведної дороги. Дядько пояснює племінниці, що знатність і багатство повинні обчислюватися не з діл для власної вигоди, а у справах для вітчизни і інших людей. Чоловік пояснює, що посада має відповідати справам, а не одній назві. Говорить і про сімейне життя, що чоловік і дружина повинні розуміти один одного, підтримувати, що не важливо походження подружжя, якщо вони люблять один одного але любов ця повинна бути дружньою.

Тут Стародуму приносять лист з якого він дізнається, що молода людина, за якого він збирався видати Софію – це Милон. Стародум, розмовляючи з Мілоном, дізнається, що він – людина з високими поняттями про обов’язок і честь. Дядько благословляє племінницю і юнака.

Скотінін відриває їх від бесіди, намагаючись показати себе у вигідному світлі, але тільки смішить своєю безглуздістю. Приходять Правдин, Простакова і Митрофан. Жінка знову хвалить грамотність свого сина. Правдин вирішує перевірити. Митрофан не дає жодної вірної відповіді, при цьому мати всіляко намагається виправдати його дурість.

Простакова і Скотинин продовжують розпитувати Стародума, кого він вибере для своєї племінниці, на що отримують відповідь, що у неї вже є наречений і вони завтра з ранку їдуть. Скотінін і Митрофан з Простаковою окремо планують перехопити дівчину на виїзді.

Дія 5 “Недоросток” скорочено
Правдин і Стародумов обговорюють те, що скоро всі дізнаються, що без правди і доброзвичайності не можна досягти чогось суттєвого, що запорука добробуту держави – гідні, чесні освічені, виховані люди.

Вони перериваються, почувши шум. Як виявляється, Єреміївна хотіла за наказом Простакової відвезти силою Софію, але Милон їй завадив. Правдин говорить, що це незаконна дія. Він вказує, що дядько і наречений дівчини можуть звинуватити Простакова в злочині і вимагати негайного покарання. Жінка намагається випросити прощення у Софії, та її прощає. Простакова, як тільки її звільняють від провини, збирається покарати слуг, які не дали злодіянню відбутися і упустили дівчину. Однак Правдин її зупиняє – зачитує папір від уряду, де вказано, що з цього момент будинок і села Простакова переходять під його опіку. Простакова обурюється і просить хоча б три дні, але Правдин відмовляє. Тоді жінка згадує про борги вчителям і Правдин погоджується сам розрахуватися з ними.

Приходять Вральман, Кутейкин і Цифіркін. Розкривається обман Вральмана – він насправді відставний конюх Стародума, а не німецький вчитель і знавець вищого світу. Вральман погоджується знову піти на службу до Стародума. Цифіркін не хоче брати зайвих грошей у Простакової, так як за весь час не зміг нічого навчити Митрофана. Правдин, Стародум і Милон нагороджують Цифіркіна за чесність. Кутейкин же не проти навіть за безрезультатну науку отримати гроші, але залишається ні з чим.

Стародум, Мілон і Софія збираються їхати. Митрофан каже, щоб мати відчепилися від нього, батько докоряє йому в цьому. Правдин пропонує юнакові піти служити і той погоджується. Простакова в відчай, тому що втратила все. Стародум підсумовує те, що сталося: “Ось лихої вдачі гідні плоди!”.

“Недоросток” короткий зміст Ви можете доповнити своїми враженнями від прочитаного твору та улюбленими цитатами.

Вірші про Україну, про Батьківщину, показують патріотизм, любов до рідного краю відомих людей та простих українців. Автори написали патріотичні вірші про Україну, які навіть вивчають у школі.

Вірші про Україну

Усе моє, все зветься Україна.

… Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори…

Ліна Костенко

Про нашу Україну

Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду – рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками,
Та й ми співаємо пісні –
Змагається він з нами!

Марія Познанська

Українка

Українка я маленька,
Україна – моя Ненька.
В неї щира я дитина,
Добра, люба та єдина.

Вірна я дочка народу,
Бо з козацького я роду;
Щиро я свій рід кохаю,
Роду іншого не знаю.

Так я завжди буду жити,
Рідний край буду любити,
Українцям помагати,
Україна – моя мати!

Сидір Воробкевич

Вірш Павла Тичини про Україну

Добридень тобі,
Україно моя!
Струмок серед гаю, як стрнчечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!

Павло Тичина

Україна

Наша славна Україна –
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?

І в щасливі, й злі години
Ми для неї живемо,
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо!..

Володимир Cамійленко

Облітав журавель

Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали в журавля:
– Де найкращая земля? –
Журавель відповідає:
– Краще рідної – немає!

Платон Воронько

Я дитина українська

Я дитина українська,
Вкраїнського роду,
Українці – то є назва
Славного народу.
Україна – то край славний,
Аж по Чорне море,
Україна – то лан пишний,
І степи, і гори.
І як мені України
Щиро не кохати?
Мене ненька по-вкраїнськи
Вчила розмовляти.
І як мені України
Щиро не любити?
Мене вчили по-вкраїнськи
Господа молити.
За свій рідний край і нарід
Я Господа молю:
Зішли, Боже, Україні
І щастя, і долю!

Юрій Шкрумеляк

Наша Батьківщина

Там, де море є глибоке,
Де заквітчані Карпати,
Де степи такі широкі,
Що очима не обняти, –
Там є наша Батьківщина –
Україна!

Там, де сонечко іскриться,
Де весняний вітер віє,
Де на горах є столиця –
Наш великий, славний Київ,
Там є наша Батьківщина –
Україна!

– Леонід Полтава

Україна

Україна, любі діти,
Наш чудовий край.
Там ліси і полонини,
І луги, і гай.

І річок прудких багато,
І рибок в них тьма,
Все те, все, кохані діти, –
Вітчизна свята.

Україна – це біленьки
У садках хатки,
Ниви збіжжям засіяні,
Запашні квітки

І міста розлогі, чисті,
Знай, дитя, це, знай.
Україна наша рідна –
Це чудовий край.

Україно, Україно,
Мій рідний краю,
Цілим серденьком дитини
Я тебе кохаю.

І щодня шлю молитву
Всевишньому Богу,
Щоб послав нам в Україну
Щасливу дорогу.

– Іванна Савицька

Якщо ви знаєте цікаві вірші про Україну українських письменників лишайте їх в коментарях.

Давид Гільберт біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Давид Гільберт біографія коротка

Давид Гільберт народився 23 січня 1862 року в Кенігсберзі, Пруссія.

У 1880 році закінчив гімназію Вільгельма. Далі, в тому ж році, Гільберт вступив до Кенігсберзький університет, де подружився з Германом Мінковським і Адольфом Гурвіцем. Разом вони часто робили довгі “математичні прогулянки”, де активно обговорювали рішення наукових проблем; пізніше Гільберт узаконив такі прогулянки як невід’ємну частину навчання своїх студентів.
У 1885 році Гільберт захистив дисертацію з теорії інваріантів, науковим керівником якої був Ліндеман, а в наступному році став професором математики в Кенігсберзі. У найближчі кілька років фундаментальні відкриття Гільберта в теорії інваріантів висунули його в перші ряди європейських математиків.

У 1892 році одружився на Кеті Ерош. Наступного року народився їхній єдиний син, Франц, який був психічнохворим.
У 1895 році на запрошення Фелікса Клейна Гільберт переходить до Геттінгенського університету і керує кафедрою, яку свого часу займали Гаусс І Ріман. На цій посаді він залишався 35 років, фактично до кінця життя.

Серед прямих учнів Гільберта в Геттінгені були Ернст Цермело, Герман Вейль, Джон фон Нейман (який був також його асистентом), Ріхард Курант, Гуго Штейнгауз, шаховий чемпіон Еммануїл Ласкер та інші. Набагато більше коло вчених, які вважали себе його учнями, в їх числі, наприклад, Еммі Нетер і Алонзо Черч. В цілому Гільберт був науковим керівником у 69 аспірантів, які захистили докторські дисертації.

У 1897 році виходить капітальна монографія “Zahlbericht” ( “Звіт про числа”) по теорію чисел алгебри.
У 1900 році на Другому Міжнародному математичному конгресі Гільберт формулює знаменитий список 23 невирішених проблем математики, що послужив напрямних покажчиком докладання зусиль математиків протягом усього XX століття.

З 1902 року Гільберт – редактор найавторитетнішого математичного журналу “Mathematische Annalen”.
У 1910-х роках Гільберт створює в сучасному вигляді функціональний аналіз, ввівши поняття, яке отримало назву гільбертовий простір. Одночасно він консультує Ейнштейна І допомагає йому в розробці чотиривимірного тензорного аналізу, який є основою Загальної теорії відносності.

У 1920-х роках Гільберт і його школа зосередили зусилля на побудові аксіоматичного обгрунтування математики.
У 1930 році, відповідно до статуту університету, 68-річний Гільберт пішов у відставку, хоча час від часу читав лекції студентам. Останню лекцію в Геттінгені Гільберт прочитав в 1933 році.
Після приходу націонал-соціалістів до влади в Німеччині жив в Геттінгені в стороні від університетських справ. Багато його колег були змушені емігрувати.

14 лютого 1943 року Гільберт помер від фрустрації і інших проблем зі здоров’ям. Його похорони відвідало менше десяти чоловік, більшість з яких були його колегами-математиками. І лише через півроку світ дізнався про його смерть.

“Тарас Бульба” – повість Миколи Васильовича Гоголя, входить в цикл “Миргород”. “Тарас Тульба” скорочено по главам ви можете прочитати в цій статті. Скорочений зміст “Тарас Бульба” дасть детальне уявлення про героїв повісті та доленосні події.

Короткий зміст “??Тарас Бульба” по главам

1 глава “Тарас Бульба” скорочено

Сини Тараса Бульби, Остап і Андрій, повертаються після довгих років навчання в Київській бурсі. При зустрічі Тарас починає насміхатися над одягом синів. Старшому синові, Остапу, не сподобалися глузування батька, і він просить його припинити сміятися. Тарас і Остап починають битися. Їх жартівливу бійку перериває мати. Вона обіймає своїх дітей. Тарасу не сподобалося ніжне ставлення синів до матері. На його думку, істинному козаку потрібні тільки чисте поле і добрий кінь. Він вирішує, що через тиждень Остап і Андрій повинні будуть відправитися в Запорізьку січ, щоб набратися козацької науки. Мати дуже засмучується, що сини так мало часу проведуть вдома поруч з нею. З нагоди приїзду синів, Тарас скликає своїх найближчих товаришів по службі на дружню гулянку. Він представляє їм Остапа й Андрія. Тарас розпитує синів про їх навчанні в Києві. Випивши горілки, Тарас вирішує “згадати молодість” і разом з синами їхати в Запорізьку січ вже завтра. Дружина Тараса давно звикла до навіженства чоловіка, от тільки таке швидке розставання з дітьми засмучує її до сліз. Всю ніч, не заплющуючи очей ні на хвилину, вона сидить у ліжок синів, таким чином прощаючись з ними перед неминучою розлукою. Нелегка була її жіноча доля. Вона терпіла образи і навіть іноді побої, постаріла без любові і ласки. Вся її нерозтрачена любов звернулася на синів. Але і їх завтра чоловік відвезе в січ, і може так статися, що більше вона їх і не побачить. Тарас був страшно впертий. Тільки в 15 столітті в випаленому спустошеному набігами татар і турок південному краї міг зародитися такий характер. По сусідству з грізними і небезпечними сусідами зародився козацький дух. Козацтво можна вважати самим незвичайним явищем російської сили. На місці розрізнених дрібних містечок і наділів виникли грізні курені і селища козаків, пов’язані ненавистю до нехристиян. Польська влада швидко зрозуміла значення такого сусідства і всіляко заохочувала і лестили козакам Багато представників російського дворянства піддалися польському впливу. Вони переймали польські звичаї і любов до розкоші. Тарасові Бульбі це не подобалося. Йому було по серцю просте життя козаків Він навіть пересварився зі своїми товаришами, які схилилися на польську сторону. Він називав їх панськими холопами. Бульба щиро вважав себе законним захисником православ’я Якщо в якомусь селищі скаржилися на утиски орендарів-жидів, глумилися над православ’ям, чи не поважали старшин, Тарас зі своїми козаками наводив порядок в цьому селищі. Проти турків і татар, він вважав дозволеним підняти і зброю. Зараз він тішив себе думкою, як з’явитися в січ і похвалиться своїми синами, якими добрими і Справними козаками він їх виростив і виховав. А вранці Бульба, прокинувшись дуже рано, почав готуватись до від’їзду. Колишні бурсаки переодяглися в шаровари і козакині. Посидівши перед дорогою, Тарас просить матір благословити синів. Коли ж вони рушили в дорогу, мати як би збожеволівши від горя, кинулася обнімати то Остапа, то Андрія. Її повели в хату слуги, а сини насилу змогли утримати сльози. Тарас теж був збентежений, але не показував свій стан синам.

2 глава “Тарас Бульба” скорочено

Тарас, Остап і Андрій їхали мовчки, думаючи кожен про своє. Старий батько згадував минуле, думаючи про майбутню зустріч в січі. Сини згадували бурсу. Остап втік з неї в перший же рік навчання. Його, повернувши в бурсу, страшно висікли і засадили за навчання. Він навіть чотири рази закопував свій буквар, його сікли і купували новий підручник. Тільки коли Тарас пообіцяв протримати його в монастирських служках цілих 20 років, Остап почав вчитися з незвичайним завзяттям. Він рідко був ватажком зухвалих пустощів школяров, але був відданим другом і ніколи не видавав своїх приятелів. Молодший його брат, Андрій, навчався охоче, не цурався він і лідерства в школярних заворушках. Але на відміну від Остапа, був хитріший, і найчастіше за витівки відповідали інші, а він, як правило, “виходив сухим з води”. Уже в 18 років Андрій мріяв про жінок, але приятелям у своїх бажаннях не признавався, боячись їх глузувань. Зараз, гойдаючись у сідлі, по шляху в січ Андрієві згадалася зустріч з прекрасною полячкою. Одного разу під час прогулянки по Києву Андрія мало не збила колимага польського пана. Кучер ударив бичем зазевавшегося школяра, тоді Андрій скипів від люті і однією рукою за колесо зупинив екіпаж. Але коні рвонули, і він впав обличчям у брудну калюжу. Ось тоді і розсмішив він незнайому красуню. Саме цю зустріч і особу прекрасної полячки не може забути Андрій. Він навіть осмілився потайки через димохід пробратися до неї в спальню. Але так сторопів при зустрічі, що знову тільки насмішив її. Про цю прекрасної полячки і думав Андрій по дорозі в Запорізьку січ. Вони довго їхали степом, зупиняючись тільки на обід і нічліг. Їли хліб з салом на обід, перед сном варили куліш на багатті. За час шляху їм не зустрівся жоден подорожній, жоден вершник. Тільки одного разу Тарас показав синам на промайнувшу чорну точку, сказавши, що це проскакав татарин. Переправившись через Дніпро, вони в’їхали в січ. Вона зустріла їх мирно, хто зашивав сорочку, хто хвацько витанцьовував гопака, хто просто спав. Незабаром Тарас знайшов своїх старих знайомих.

3 глава “Тарас Бульба” скорочено

Тарас із синами майже тиждень жив у січі. Остап і Андрій мало вправлялися у військовому мистецтві, січ виховувала козаків досвідом битв. Запорізька січ являла собою безперервне бенкетування, шумне і нескінченне. Але гуляли тут не гіркі п’яниці, а веселі безтурботні козаки Це було тісне коло товаришів, які за першим покликом йшли на ворога в бій. Січ була своєрідним притулком ізгоїв. В неї стікалися втікші з бурси школярі і від поміщиків кріпосні селяни, офіцери, яким було однаково де воювати, а так же мисливці до великих грошей. Тільки залицяльників жінок тут не можна було зустріти, так як жінки не сміли показуватися в січі. Церемонія прийому було проста, в січ приймалися тільки православні. Все було тут загальним – гроші, їжа, одяг. Злодійство вважалося безчесним вчинком, а вбивство каралося страшно – вбивцю ховали живцем в одній могилі з убитим. Остап і Андрій легко вписалися в козацьке розгульне море. Їм подобалися веселі звичаї січі, і навіть її суворі і суворі закони. Брати швидко обзавелися товаришами. Скоро вони помітно виділилися серед молодого козацтво заповзятістю і вправністю. Тарасові не особливо подобалася таке дозвільне життя. Він подумував про відважний подвиг, в якому б сини набралися військового досвіду. Але січ уклала мирні договори з турками і татарами, і порушити їх не могла. Кошовий отаман, головний над козацькою січчю, був проти розв’язання війни. Тоді Тарас підбив частину козаків на бунт. Козаки переобрали кошового отамана. Новим кошовим став старий приятель Бульби, козак Кирдяга.

4 глава “Тарас Бульба” скорочено

Кирдяга був козаком хитрим і тертим. Він не став сам наказувати козакам руйнувати мирні клятви. За його намовою частина козаків скликала загальні збори і вирішила зробити військову вилазку на турків. Поки йшла підготовка, до берега підійшов паром. Прибулі на ньому козаки почали соромити гуляк Запоріжжя. Адже поки вони тут веселяться і п’ють, на рідній Україні поляки гноблять православних християн. На такі слова піднялася вся січ як один. Почалися погроми і вбивства євреїв. Тарас врятував від смерті одного знайомого жида Янкеля. Запорожці стали готуватися в похід на поляків.

5 глава “Тарас Бульба” скорочено

Запорізьке військо йшло на війну з поляками. А попереду нього йшов страх. Пожежі охоплювали села, гнали худобу і коні. Козаки палили католицькі монастирі, вбивали орендарів-жидів. Молоді козаки цуралися грабежів і вбивств немічних. Вони відточували свою військову майстерність в битвах з польськими військами. Остап і Андрій швидко змужніли і загартувалися в сутичках з ворогами. Бульба дуже пишався успіхами синів. Остапу, як здавалося Тарасові, на роду було написано стати полководцем, безстрашним і розважливим. Андрій же вражав батька безрозсудною заповзятістю в бою. Незабаром запорожці вирішили штурмувати багате місто Дубно, але зустріли найжорстокіший відсіч жителів і гарнізону. Козаки відступивши, осадили місто і зайнялися грабежами навколишніх сіл. Незабаром облога наскучила козакам, особливо молодим. Дисципліна почала падати, все частіше можна було побачити хмільних дозорних. В один з вечорів в табір козаків таємним ходом пробралася служниця польської панни, київської знайомої Андрія. Вона побачила його серед козачого війська і прислала служницю до нього за їжею, так як в місті закінчилися запаси і почався голод, від якого вмирала мати прекрасної полячки. Андрій зібрав продуктів і з татаркою-служницею пішов в обложене місто.

6 глава “Тарас Бульба” скорочено

Пройшовши підземним ходом, Андрій зі служницею увійшли в місто. У місті панував голод, люди вмирали від виснаження, переловили і з’їли навіть кішок та собак. Городяни не мали звичок тримати великі запаси продовольства. Місто готове було вже здатися, але городян попередили, що до них йде допомога. Андрій зустрівся зі своєю київською знайомою. Полячка була така красива, що Андрій закохався в неї, та так, що був готовий на самий божевільний вчинок. Заради її любові він зрадив батьківщину, батька, брата та друзів. У цю ніч здійснилася не тільки страшна зрада Андія Бульби. В місто, прорвавши облогу козаків прийшло підкріплення. Вони привезли з собою не тільки продовольство, а й полонених козаків.

7 глава “Тарас Бульба” скорочено

Нудьгуючі без діла козаки напилися в дозорі і пропустили підкріплення до поляків. Кошовий зібрав військо і вилаяв запорожців за пияцтво. Один із курінних отаманів пообіцяв побити поляків. Козаки почали готуватися до битви. А Тарас ніде не міг знайти Андія, турбуючись, що він міг потрапити в полон. До нього підійшов Янкель, знайомий єврей. Він розповів Бульбі, що ходив в місто і бачив там його молодшого сина. Янкель, сказав Тарасові, що Андрій там не в полоні. Він просив передати батькові, що відрікається від своєї батьківщини, товаришів і батька. Тепер Андрій буде воювати проти своїх товаришів. Незабаром відбулася вилазка обложених поляків. Козаки хоробро відбили атаку. В бою відзначився Остап. Після бою козаки уманського куреня вибрали Остапа своїм отаманом, замість загиблого в бою курінного. Тарас був гордий за старшого сина, а за молодшого – у нього боліло серце.

8 глава “Тарас Бульба” скорочено

З січі прийшла сумна звістка. Почувши про відлучення козаків на Запоріжжі зробили набіг татари. Побивши тих хто залишився куренях козаків і взявши їх в полон, вони викрали худобу і коней, а також забрали військову скарбницю. Козаки спішно зібрали раду, щоб вирішити проблему. Адже, якщо вони не поспішать на виручку, полонених татари продадуть в неволю. Кошовий вирішив зняти облогу Дубно і йти відбивати полонених і скарбницю. Але Тарас був проти цього плану. Він каже, що в обложеному місті теж є полонені козаки, яким загрожують тортури і смерть. Тоді вирішили, що частина козачого війська на чолі з кошовим отаманом йде виручати з татарського полону своїх товаришів і скарбницю, а решта, обравши тимчасовим отаманом, Тараса Бульбу продовжать облогу Дубно. Вночі частина козаків йде на пошуки татар. Після розставання козаки зажурилися, але Тарас велів розпакувати вино. Козаки випили за віру і Січ.

9 глава “Тарас Бульба” скорочено

У місті знову закінчилася провізія. Поляки пробували зробити вилазку за продуктами, але козаки перебили половину з них, інша половина повернулася в місто з порожніми руками. Євреї, скориставшись вилазкою, пробралися в табір козаків і дізналися про те, що частина козаків пішли на татар Цю новину вони тут же розповсюдили в місті. Поляки підбадьорились і почали готуватися до битви, вони вирішили зняти облогу, перебивши козаків. Тарас, бачачи пожвавлення в місті, став спішно готувати запорожців до бою. Він виголошує промову, яка надихає козаків. Страшна і жорстока була битва. Багато хороших козаків склали голови за віру і вітчизну. В цьому бою Тарас Бульба убив свого сина Андрія. “Я тебе породив, я тебе і вб’ю” – так сказав Тарас. Але навіть перед смертю Андрій шепотів ім’я своєї полячки. А ось хоробрий і чесний Остап потрапив у полон.

10 глава “Тарас Бульба” скорочено

У тій останній битві Тарасові теж добряче дісталося. Цілих два тижні він провів у гарячковому маренні. Йому дивом вдалося уникнути полону. Вірний товариш Товкач, чуть живого привіз Тараса в січ, навіть знайшов лекаріцу. Тільки через місяць Тарасові стало легше. Ось тільки на душі його було важко через Остапа. Та й в січі не все було в порядку. Всі кого він знав загинули або були полонені. І ті козаки що пішли з кошовим на татар, і ті хто залишився з ним під Дубно. Тарас так сумував про сина, що не витримав і вирішив дізнатися про долю Остапа. Він знайшов жида Янкеля і за 5 тисяч золотих умовив його відвезти до Варшави.

11 глава “Тарас Бульба” скорочено

Прибувши до Варшави, Янкель з Тарасом зупинилися у знайомих Янкеля. Бульба, сподіваючись, що знайомі Янкеля допоможуть влаштувати йому побачення з сином, просить їх про цю послугу. Тарас навіть сподівається влаштувати Остапу втечу. Переодягнувшись в багатий графський одяг, Тарас йде на побачення з сином. Підкупом і лестощами, їм з Янкелем вдається пройти до в’язниці, але навіть взявши гроші, охоронець підло їх обдурив і до Остапа не пропустив. Тоді Тарас вирішує йти на площу, щоб хоча б здалеку подивитися на сина. На площі, де проводилася кару, зібрався великий натовп народу. Всі чекали початку кари. Перед стратою полонених чекали жорстокі тортури. Остап мужньо переніс всі нелюдські муки. Тарас пишався стійкістю свого сина. І коли Остап перед смертю покликав батька, Тарас голосно відгукнувся на заклик сина. Тараса намагалися знайти в натовпі, але він благополучно втік.

12 глава “Тарас Бульба” скорочено

На боротьбу з польськими загарбниками піднялося все козацтво Сто двадцяти тисячне військо йшло на поляків. Серед цього війська був один полк. Самий добірний. Ним командував Тарас Бульба. Люта ненависть до ворогів рухала Бульбою. Козаки звільняючи міста, вішали зрадників. Поляки пробували укласти мирну угоду з козаками, обіцяючи їм повернення колишніх прав і переваг. Коронного гетьмана від смерті врятувало російське духовенство. Тільки перед християнською церквою схилили козаки голови. І погодилися відпустити поляків, взявши з них клятви забути колишні образи на козацьке воїнство і залишити на волі християнські церкви. Тільки Тарас Бульба не вірив клятвам поляків і закликав не вірити і інших козаків Але не прислухалися козаки до Тараса, підписали мирні умови. Тоді Бульба пішов з війська і повів свій полк. Поляки дійсно обдурили козаків і вбили отамана і багатьох полковників. А Тарас палив костела і поселення по всій Польщі, грабував багаті замки і кращі землі. Не врятуватися ні кому було від праведного козацького гніву, ні жінкам, ні дітям. Жорстокі поминки по Остапові справляв Тарас по всій Польщі. Самому гетьману Потоцькому королем було доручено розібратися з Бульбою. Десять днів йшли козаки від погоні і билися з польськими військами. Козаки прорвалися через польське військо, тільки Бульба повернувся шукати випавшу люльку. Тоді його і схопили. І присудили спалити Тараса живцем, на виду у всіх. Бульба загинув, але товариші його змогли піти.

“Запахи. Історія одного вбивці” стислий переказ роману Патріка Зюскінда можна прочитати за 5 хвилин. Детальний переказ “Парфюмер” за 15 хвилин.

“Запахи. Історія одного вбивці” переказ

Історія Жана-Батиста Гренуя, який вчинив серію звірячих вбивств для досягнення заповітної мрії – створення парфумів любові.

“У 18 столітті у Франції жила людина, яка належала до самих геніальних і самих огидних фігур цієї епохи… Його звали Жан-Батист Гренуй. “

Париж. Влітку, в жахливім смороді та задусі міста народжується Жан-Батист Гренуй. Мати Гренуя народила його під столом рибної лавки, серед рибних голів. Матір звинувачують у дітовбивстві і страчують, а новонародженого поліція віддає якійсь годувальниці. Жінка відмовляється доглядати за дитиною, тому, що, за її словами, він “не пахне як інші діти” і одержимий дияволом. Потім його віддають у притулок мадам Гайяр. Тут Гренуй живе до восьми років, діти цураються його, до того ж він некрасивий. Ніхто не підозрює про те, що він володіє гострим нюхом. Потім мадам Гайяр віддає його в чорнороби шкіряникові. Гренуй працює у важких умовах, переносить всі хвороби. Його ніщо не може зломити. Єдина радість для нього – це вивчення нових запахів. Одного разу на вулиці він відчуває приємний аромат, він його вабить. Джерелом аромату виявляється юна дівчина. Гренуй сп’янілий її ароматом, душить дівчину, насолоджуючись її запахом, а потім ховається непоміченим. Його не мучить совість, він перебуває під владою аромату.

Одного разу він як посильний приходить до парфюмеру Бальдіні, приносить йому шкіри, які той замовив. Бальдіні – парфумер, який вже не такий популярний, як його конкурент. Він намагається зрозуміти формулу парфумів свого конкурента. Гренуй по великій випадковості потрапляє в лабораторію Бальдіні і, підкоряючись своєму чуттю, змішує інгредієнти і відтворює ті самі парфуми. Бальдіні здивований. З тих пір Гренуй стає учнем Бальдіні, він вчить Гренуя, як витягувати аромат з різних квітів, використовуючи сублімацію. Тепер Гренуй, опанувавши цим умінням, навчився створювати духи за правилами, але прийшов у відчай, дізнавшись, що не всі запахи можна укласти в флакон.

Далі Гренуй потрапляє в печеру і живе там кілька років. Він розуміє, що сам не пахне і хоче винайти парфуми, щоб люди перестали цуратися його і прийняли за звичайну людину. Вийшовши зі свого притулку, Гренуй потрапляє під заступництво маркіза Тайад-Еспінасса, творця “флюїдальної теорії”, далі покидає маркіза і добирається до Граса, де вступає в підмайстри до мадам Арнульфо, вдови парфумера. Несподівано поруч з чиїмось садом він знову відчуває аромат, ще більш розкішний, ніж аромат колись задушеної ним дівчини. Це запах юної Лаури Ріші, яка грає в саду, і Гренуй вирішує, що знайшов вершину майбутніх духів, свого головного творіння в життя: аромату абсолютної краси. Протягом двох років він осягає науку збору запахів і переконується, що запах шкіри і волосся красивої жінки найкраще приймає тканину, оброблену позбавленим аромату жиром. У місті починається хвиля дивних вбивств, жертвами стають юні дівчата. Це Гренуй збирає запахи, він голить своїх жертв і обмазує їх жиром.

Люди не можуть зрозуміти мотивів вбивці. Встановлено, що дівчата не піддавалися сексуальному насильству. Лише одна людина в Грассі виявляється настільки проникливою, що починає прозрівати справжні мотиви вбивці. Це батько Лаури, консул Ріші. Він бачить, що всі жертви красиві і починає боятися за свою красуню-дочку. Він в таємниці відвозить Лауру. Але Гренуй знаходить її по аромату, вбиває, намазує жиром, зістригає волосся і забирає з собою її аромат. Тепер, маючи достатню кількість ароматів, він змішує їх і створює ідеальні парфуми. Але його нарешті знаходять і заарештовують.

Гренуй засуджений до смертної кари. Але ніхто не дізнався про те, що він створив парфуми. Перед стратою Гренуй потайки наносить на себе ці духи. Опинившись на ешафоті, правоохоронці відпустили Гренуя, а у ката опустилися руки. Духи були настільки прекрасні, що люди моментально закохалися в Гренуя і забули про те, що він убивця. У глядачів, які прийшли подивитися на страту, виникає плотська пристрасть один до одного. Починається божевільна оргія. Він дивиться на все це і, користуючись загальним божевіллям, зникає. Після того, як наступного дня дурман проходить, люди знаходять себе роздягненими і, зніяковіло одягаючись, мовчазно вирішують забути про подію. Замість Гренуя стратять невинного.

Гренуй вільний. Але він незадоволений. Він розуміє, що люди не зможуть оцінити його творіння. Він повертається в Париж, прямує до кладовища, бачить присутніх біля багаття злодіїв і волоцюг. Гренуй обливається своїми духами з ніг до голови, злодії і бродяги накидаються на нього, полонені ароматом, розривають його на частини і… пожирають останки великого парфумера Жана-Батіста Гренуя.