Category: Література

Образ Савки “Сто тисяч” – Показує людину, яка чесними і не дуже способом намагається гоздобути грошей, щоб віддати борги.

Характеристика Савки “Сто тисяч”

Савка – компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп’ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до “хазяїнів”, придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, “з грішми, сказано ж, і чорт не брат”. Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає “запродажню запись на воли”.

Герой розмірковує про те, що, мабуть, сусідський поміщик Жолудь має “нечисті гроші”, тобто, він вже скористався цією можливістю. Про людину, яка ставить на перше місце в житті багатство, можна впевнено сказати, що вона продає душу дияволу. Під час поділу грошей і Калитка, і Савка готові вбити один одного. Втім, коли справу провалено, коли Герасиму не дали накласти руки, Савка кається. І його покаяння – це справжнє покаяння людини-християнина.

Цитатна характеристика Савки “Сто тисяч”

“Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!”;

“Не журіться. Я зумію заховать, аби що”;

“Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає”;

“Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей”;

“Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!”;

“Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?”

“Шагренева шкіра” – роман Оноре де Бальзака. Персонажі “Шагренева шкіра” перераховані нижче.

“Шагренева шкіра” головні герої

Рафаель де Валантен, юна – головний герой роману. Еміль, його друг. Поліна, донька пані Годен. Графиня Феодора, світська жінка. Растіньяк, юнак, друг Еміля. Власник лавки старовинних речей. Тайфер, власник газети. Кардо, юрист. Акилина, куртизанка. Євфрасинья, куртизанка. Пані Годен, розорена баронеса. Йонафан, старий слуга Рафаеля. Фіно, видавець. Пан Поріке, колишній учитель Рафаеля. Пан Лавриль, натураліст. Пан Планшет, механік. Шпиггальтер, механік. Барон Жафе, хімік. Орас Б’яншон, молодий лікар, друг Рафаеля. Бріссе, лікар. Камеристус, лікар. Могреді, лікар.

“Шагренева шкіра” образ Рафаеля

Рафаель до і Рафаель після – “дві великі різниці”. Рафаель до володіння шагреневою шкірою – боязкий, зубожілий поет. Рафаель після – вдалий капіталіст. До шагреневої шкіри Рафаель відмовляється від усіх своїх бажань заради праці. Після – не може бажати, так як здоров’я його погіршується. Час йде, а сутність людей не змінюється. Змінюються декорації, звички, звичаї, але не суть. Людина все також любить, як і століття тому, страждає, прагне до самореалізації, знаходить, втрачає. Змінюється форма, але зміст залишається тим самим.

Не можна беззастережно приймати тільки бік Рафаеля або тільки бік суспільства. Оскільки це може призвести до протиставлення. Рафаель єдине ціле із суспільством. Суспільство навколо Рафаеля хворе. Причина – внутрішній світ героїв. Він виявився фальшивим. Починаючи з бажання Рафаеля оргії і закінчуючи блазнівським замовленням – вивести алгебраїчне рівняння, що доводить існування пекла.

Фінал роману дуже трагічний. Усвідомлення власної самотності і провини в цьому не полишає Рафаеля. Це – конфлікт Рафаеля із суспільством.

Перейдемо до особистого життя Рафаеля. Він закоханий у Поліну, дівчину, яка теж його любить. Але бажання підкорити Феодору вбиває кохання до Поліни.

Особливий наголос робиться на ставлення Рафаеля до себе. Він з породи тих, одяг яких, якщо він в пилу, починає докучати. Він аристократ за духом, йому соромно працювати як каторжнику, але на насолоди він несподівано знаходить час і гроші. Це – “життєве кредо” Рафаеля. Це – його духовна убогість. Вона починає проявлятися з пристрасті до Феодори. За блиском красномовства ховається убогість. Але тільки той, хто хоч раз побував у шкурі Рафаеля, може зрозуміти, в якому хибному положенні знаходиться ця молода людина.

Мимоволі сам Рафаель ставить на одні терези любов і гроші. Він представляє Поліну своєю коханою в багатій обстановці, як німфу. Тільки багата Поліна представляє для нього інтерес. Він не в силах полюбити просту.

Рафаель чесний настільки, що показує корінь такого ставлення до себе. “У сиріт, підібраних громадською благодійністю, є принаймні таке майбутнє, як поле битви, такий батько, як уряд або ж королівський прокурор, такий дім, як притулок. У мене не було нічого!”. У цій фразі Рафаель схильний звинувачувати суспільство, але винен насамперед він сам. Він і є частина того самого суспільства, яке виконує перераховані вище функції. Просто Рафаель підійшов до такого моменту непідготовленим. Причина тому – обстановка розкоші.

“Жінка французького лейтенанта” Фаулз скорочено

“Жінка французького лейтенанта” – роман англійського письменника постмодерніста Джона Фаулза. Роман був перекладений на 30 мов світу і був виданий багатомільйонним тиражем. Він приніс своєму автору світове визнання.

Дія роману відбувається в другій половині XIX століття, місцем зав’язки є приморське містечко Лайм-Реджіс. Головний герой, Чарльз Смітсон, спадкоємець небагатого аристократичного роду, заручений з Ернестіна Фрімен, дівчиною з пересічної і незнатної, але багатої родини комерсанта. Одного разу, прогулюючись по молу, герої бачать жінку на ім’я Сара Вудрафф, відому як “коханку французького лейтенанта”. З чуток у неї був роман із заїжджим французьким офіцером, який обіцяв одружитися з нею, але поїхав на батьківщину і не повернувся. Сара стала ізгоєм, її прийняла до себе в покоївки багата, але обмежена і лицемірна місіс Поултні, а у вільний час Сара приходить на мол і вдивляється в море.

Чарльз, палеонтолог-любитель, одного разу зустрічається з Сарою під час прогулянки. Вона розповідає історію свого зваблення французом на ім’я Варгену і просить Чарльза про допомогу та підтримку. Пізніше Чарльз дає Сарі грошей і радить залишити місто. Сара селиться в готелі в Ексетері. Коли туди прибуває Чарльз, між героями відбувається пояснення, Сара віддається Чарльзу. Він розуміє, що Сара незаймана, а значить, вся історія про французького лейтенанта, розказана йому Сарою, виявляється брехнею. Закоханий в Сару Чарльз повертається додому, оголошує про розірвання заручин з Ернестіною і повертається до Сари, однак та зникла.

Зникнення Сари стало великим ударом для Чарльза, а розірвання заручин підірвало його репутацію. Він проводить три роки в подорожах, але повертається до Англії, щоб знайти Сару. Нарешті, він знаходить її в будинку художника (автор натякає на Россетті). Сара виглядає вільною і впевненою в собі жінкою, секретаркою і можливо супутницею майстра.

Автор протягом роману пропонує три можливих фінали. У фіналі, описаному до сцени в готелі в Ексетері, Чарльз одружується на Ернестіні, а Сара пропадає з їхнього життя. Однак, цей кінець спростовується продовженням роману. У кінцівці автор, вводячи себе в якості епізодичного персонажа, розгортає перед глядачем два можливих епілоги. У першому Чарльз, який увійшов до будиноку художника, виявляє, що Сара народила від нього дитину, а завершальні рядки припускають, що герої возз’єдналися і разом знайдуть своє щастя. У другому – возз’єднання не відбулися, Чарльзу відкрилося, що він був іграшкою для Сари. Він йде з цього будинку, щоб почати життя заново, пізнавши гіркоту втрати і розчарування.

Хронологічний довідник Київська Русь

VІІ ст. – утворення дулібського племінного союзу. Племінний центр – Зимнівське городище на Волині.

VIII-IX ст. – формування ранньофеодальної Київської держави.

860 р., 18 червня – похід київського князя Аскольда на Візантію, початок облоги Константинополя. Прийняття Аскольдом християнства. Фактичне визнання Київської держави Візантією.

882 Р. – захоплення новгородським князем Олегом Києва. Убивство Аскольда і Діра. Створення об’єднаної держави, яку згодом назвали Київська Русь.

882 р. – 912 Р., осінь – правління (регентство) князя Олега в Київській державі. Збирання руських земель і консолідація їх навколо Києва.

907,911 рр. – походи Олега на Візантію. Підписання і уточнення вигідних (особливо 2 вересня 911 р.) для Київської Русі договорів.

912 р., осінь – 945 Р., осінь – князювання Ігоря. Завоювання уличів.

941,944 рр. – походи Ігоря на Візантію. Укладення нового договору, не настільки вигідного, як раніше.

945 р. – виступ деревлян проти київського князя. Смерть Ігоря.

945 р., осінь – 964 р. – правління (регентство) княгині Ольги. Придушення повстання деревлян. Подат­кова реформа.

957 Р. – подорож Ольги до Константинополя, дві зустрічі (9 вересня та 18 жовтня) з імператором Кон­стантаном Багрянородним.

964 Р. – початок князювання Святослава (до 972 р.).

964-965 рр. – успішні походи князя Святослава проти волзьких болгар і Хозарського каганату. Занепад Хозарської держави.

967-968 Рр. – перший Балканський похід Святослава.

969 р., середина липня – смерть княгині Ольги. Поділ князем Святославом земель держави між синами на час своєї відсутності: Київ – Ярополкові, Овруч (центр деревлян) – Олегові, Новгород – Володимирові.

969-971 рр. – другий Балканський похід князя Святослава на Дунайську Болгарію. Війна з Візантією. Підписання під Доростолом у липні 971 р. не дуже вигідного для Русі договору.

972 р., березень – загибель Святослава у бою з печенігами біля Дніпрових порогів.

972 р., березень – 978 р., 11 червня – правління у Києві Ярополка Святославича.

978 р., 11 червня –1015 р., 15 липня – князювання Володимира Святославича. Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.

980р. – утвердження князя Володимира у Києві.

981р. – князь Володимир повернув західні території Київській державі (“Червенські міста” – Белз, Во­линь, Перемишль, Червень).

9 88- 989 рр. – похід руських військ на Херсонес (Корсунь). Офіційне запровадження князем Володимиром християнства на Русі. Одруження Володимира з візантійською царівною Анною. Намагання увійти в коло європейських народів. Розвиток культури. Перша згадка про школи в Київській державі (988 р.).

989-996 рр. – спорудження Десятинної церкви (церкви Богородиці) в Києві. Освячення відбулося 25 травня 996 р.

990-ті рр. – початок давньоруської монетної чеканки.

1015 р., 15 липня – смерть Володимира Великого. Убивство його синів Бориса (24 липня), Гліба, Свято­слава. Утвердження в Києві Святополка (Окаянного). Поразка його військ від загонів Ярослава під Любечем. Вигнання Святополка.

1015 р., 26 листопада -1018 р., 14 серпня – правління у Києві князя Ярослава. Укладання на Русі першо­го юридичного кодексу – “Правди Ярослава”.

1017-1037 рр. – спорудження Софійського собору (можливо, будівництво розпочалося в 1011р.), укріплень навколо “міста Ярослава”, будівництво Золотих воріт у Києві.

1018 р., липень – поразка Ярослава від військ Святополка та його союзників-поляків на р. Західний Буг поблизу м. Волинь.

1 018 р., 14 серпня – вступ у Київ військ Святополка та його союзника і тестя, польського короля Боле­слава Хороброго.

1019 р. – битва Ярослава зі Святополком на р. Альті. Втеча Святополка Окаянного за межі Русі.

1019, зима – 1054 р., 20 лютого – князювання Ярослава Мудрого в Києві. Завершення формування території держави. Розквіт давньоруської культури.

1031 р. – спільний похід братів Ярослава і Мстислава проти Польщі. Повернення Київській державі “Чер – венських міст”.

1031-1036 р. – спорудження у Чернігові на замовлення князя Мстислава Спасо-Преображенського собору.

1036 р. – смерть князя Мстислава Володимировича. Ярослав став єдиновладним правителем Київської Русі. Розгром дружинами Ярослава Мудрого печенігів під Києвом.

1037 р. – заснування при Софійському соборі в Києві першої бібліотеки на Русі.

1037-1050 рр. – орієнтовний період написання урочистої проповіді “Слово про закон і благодать” свяще­ником, згодом митрополитом, Іларіоном.

1048 р. – посольство французького короля Генріха І Капета до Ярослава Мудрого. Шлюб доньки князя Ярослава Анни з французьким королем (вінчання 19 травня 1051 р.).

1051 р. – призначення київським митрополитом Іларіона, першого на цій посаді русича. Заснування Пе­чорського монастиря в Києві.

1054 р., 20 лютого – смерть Ярослава Мудрого.

“Хамелеон” план до оповідання Чехова

1 Розмова з поліцейським
2 Зміна першого рішення про собаку
3 Зміна другого рішення
4 Кінцеве рішення

“Хамелеон” Чехов план

1. Поліцейський наглядач Очумєлов і городовий Єлдирін йдуть по базарній площі.

2. Вони бачать ознаки заворушень: зібрався натовп і чути крик.

3. Очумелов починає з’ясовувати, в чому справа. Розповідь золотаря Хрюкіна про собаку, яка його покусала

4. Спроби знайти господаря собаки. Очумелов розгніваний і вимагає винищити бродячого собаку.

5. Голос з натовпу помічає, що собачка генеральська. Поведінка Очумелова різко змінюється.

6. Нова думка присутніх – собака все-таки не генеральська. Очумелов знову непохитний у рішучості навести порядок.

7. Городовий помічає, що бачив схожу собачку в домі генерала.

8. Йде генеральський кухар Прохор, який має поставити крапку в цій історії.

9. Прохор каже, що собачка генерала, а “Генералового” брата, який приїхав погостювати.

10. Очумелов наказує городовому відвести собаку в дім генерала.

11. Натовп регоче з Хрюкіна.

Вірші англійською про маму – красиві, зворушливі. Такими віршами ви і порадуєте свою маму і вивчите нові слова. Англійські вірші про маму з перекладом і без зібрані в цій статті.

Вірші англійською про маму для дітей

Найкраща мама

Mom is such a special word
The loveliest I’ve ever heard
These words to you, above all the rest,
Mom, you’re so special,
You are simply the best!

Love you, Mummy, very much
So that is great big kiss
For the nicest person in the world,
Who is listening to this!

Вірші англійською про маму з перекладом

Вірші на англійській про маму

Mom’s smiles can brighten any moment,
Mom’s hugs put joy in all our days,
Mom’s love will stay with us forever
and touch our lives in precious ways…
The values you’ve taught,
the care you’ve given,
and the wonderful love you’ve shown,
have enriched my life
in more ways than I can count
I Love you Mom!

Короткі вірші на английскій про маму

Of all the special joys in life,
The big ones and the small,
A mother’s love and tenderness
Is the greatest of them all.

My Mother, my friend so dear
throughout my life you’re always near.
A tender smile to guide my way
You’re the sunshine to light my day.

Вірші про маму на английскій для дітей

“Кентервільський привид” скорочено оповідання Оскара Вайльда викладене в цій статті.

“Кентервільський привид” короткий зміст

Сім’я американського посла Хірама Отіса переїжджає до Кентервільського замку, де мешкає привид Лорда Саймона де Кентервіля.

Саме такі рядки прочитала маленька Вірджинія, дочка посла, на вікні бібліотеки старого замку. Дівчинка не знала ці дивні слова, поки, привид Лорда Кентервіля, який мешкає у замку, не попросив її про допомогу. Вірджинія подружилася з примарою і врешті-решт допомогла йому звільнитися від прокляття.

У повісті все полягає на парадоксі: не привид лякає нових власників замку, а навпаки, сімейство сучасних американців наводить жах на родинного привида і доводить його до нервового розладу. На цьому і базується комічний ефект розповіді. Незворушність всіх членів родини Отісів не має меж. Їх непохитна розсудливість і слугує джерелом комізму. Наприклад, містер Отіс пропонує привидові змастити ланцюги машинним маслом, а його син засобом для виведення плям знищує криваві плями на підлозі бібліотеки, які дух взяв за звичку наполегливо відновлювати, а місіс Отіс рекомендує примарі мікстуру від розладів шлунку. Важко вирішити, хто смішніший – стереотипні янкі, що не вміють дивуватися, чи кентервільський привид, який, відлежуючись в свинцевій труні після чергового потрясіння від зустрічі з синами Отісів, складає плани кривавої помсти. Уайльд недвозначно іронізує над Отісом, американським послом, і його сином, названим батьками в пориві патріотизму Вашингтоном, який обіцяв стати хорошим дипломатом, “оскільки він три сезони поспіль диригував німецькою кадриллю в казино Нью-порта і навіть в Лондоні заслужив репутацію чудового танцюриста”.

Письменник описав характерні риси американських діячів: самовпевненість, переконаність у власній перевазі, прямолінійність, що доходить до обмеженості і ділову хватку. Весела дотепність, тонка іронія, блискучий склад, що характеризують “Кентервільський привид”, отримують подальший розвиток в творчості Вайльда.

Вірші Ліни Костенко про природу, про кохання, осінь, життя, для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

Вірш Ліни Костенко “Крила”

А й правда, крилатим грунту не треба.
Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір”я,
А з правди, чесноти і довір”я.

У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Вірш Ліни Костенко “Страшні слова”

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Вірш Ліни Костенко “Вечірнє сонце”

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Вірш Ліни Костенко “І все на світі треба пережити”

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш – це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
і за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Хай буде вік прожито як належить.
На жаль, від нас нічого не залежить.

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт.

Отак, як є. А може бути й гірше.
І може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
не будь рабом і смійся, як Рабле!

Тож веселімось, людоньки на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас залежить, –
принаймні вік прожити як належить.

Вірш Ліни Костенко про кохання

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн,-
на сьогодні, на завтра, назавжди!-
ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,- тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

“Великий льох” Шевченко сюжет і композиція

Поема “Великий льох” Ділиться на три композиційні частини – “Три душі”, “Три воро? ни” і “Три лірники”, а також епілог (“Стоїть в селі Суботові…”). Героями першої частини є три людські душі молодих дівчат, в образах білих пташок, що сіли на хрест і чекають коли буде розкопаний великий льох у Суботові, бо саме тоді святий Петро за Божим наказом має звільнити їх від митарств на цьому світі і впустити їх до Раю. Кожна душа починає розповідати про себе та про свій “гріх”.

Перша душа говорить, що її звали Прісею і вона була вродливою, гарною дівчиною. Та якось коли Богдан Хмельницький їхав уПереяслав на сумнозвісну Переяславську раду, де він мав присягнути на вірність російському цареві, вона випадково перейшла йому дорогу з повними відрами. Згідно з українським повір’ям, вона начебто допомогла Хмельницькому у його вчинку. Водою, що дівчина потім принесла, отруїлась вона та всі її рідні.

Друга душа говорить, що вона колись жила в Батурині і напоїла водою коня російського царя Петра І, коли той повертався з битви під Полтавою в Москву. Російські солдати вбили родичів дівчини. За те, що вона напоїла коня Петра І, вона померла, а разом із нею і бабуся, що прихистила її у свій хатині.

Третя душа розповідає, що вона колись жила у Каневі і якось її матір вийшла з нею на берег Дніпра. По Дніпру плив корабель із царицею Катериною ІІ, якій душа, коли ще була дитиною, усміхнулася. За це вона і померла.

Душі летять ночувати в Чуту на дубі, доки великий льох не буде розкопаний.

Далі мова йде про Трьох ворон, що похваляються злом, яке вони накоїли у світі, а насамперед в Україні. Між воронами ведеться діалог, вони сперечаються хто зробив більше зло. У творі є одна особливість – третя ворона говорить російською мовою. Ворони кажуть, що в Україні незабаром має народитись визволитель, такий, як колись Іван Гонта. Сестри-ворони думають, як його можна згубити – чи золотом, чи чинами і зрештою вирішують його вбити. Ворони летять шукати цю дитину.

Розповідь ведеться про Трьох лірників, один з яких сліпий, другий кривий, а третій горбатий. Вони ідуть у Суботів співати про Богдана Хмельницького. Лірники сподіваються щось заробити, бо біля великого льоху, який саме розкопують, проводиться ярмарка. Великий льох розкопують три дні. На третій день там знаходять кістки померлих людей. На ці розкопки приїздить подивитись “начальство” з Москви. Коли це “начальство мордате” почуло, що лірники співають пісні про Богдана їх карають, за те що вони співають про такого ж “мошенника, як і самі”.

Потім поет звертається до Богдана Хмельницького пропонуючи йому подивитись на що тепер перетворився Суботов. Шевченко дорікає Хмельницькому, що той підписав договір про підкорення російському царю Олексію. Поет називає Хмельницького “Олексіївим другом” і ще раз пропонує подивитись, що тепер коять в Україні його “друзі”, що незважають на те що Богдан “все оддав їм”. Проте поет має надію на світле майбутнє:

Великодні пісні – обов’язковий атрибут світлого та довгоочікуваного свята. Великодні пісні для дітей – допоможуть організувати незабутнє свято.

Пісня “Великдень”

Церковна пісня

Слова: Віталій Кирпатовський Музика: Віталій Кирпатовський
Виконує: Людмила Шевченко

Зранку Сонечко заграло,
Наступає Великдень.
Духу Божому сприяло
Благовіст у церкві – дзень.

Вгору Святий Дух піднесе.
Там музики з під небес.
Скажемо: “Христос Воскресе!”.
Він Воістину Воскрес!

Променистий день щасливий.
Світять небо і життя.
З нами знов Христосе милий,
Мирне, чисте каяття.

Мить велика, час ласкавий!
Дзвони – птахи голубі.
Боже святий, Боже правий,
Славу творимо тобі!

Давидюки – Я бачу крізь сльози Тебе

Пісня про Великдень

Сл. Архієпископа Харківського і Богодухівського Никодима Муз. Г. Синякова.

Все яскравіше сяють в небі ясні зорі.
І голосніше чути в небі спів птахів
Земля радіє, – бо весна дзвенить на дворі,
Вона вернулася до нас з чужих країв.
Все оживає, як царівна спляча в казці.
І повертається обличчям до Небес, –
Адже усі ми живимо у Божій ласці.
І вже на нас чекає чудо із чудес.

Приспів:
Цей Великдень,
Немає кращого за Нього.
Це Свято свят
Яке дарує нам Господь.
За нас Христос не пожалів себе самого,
За нас Христос віддав
І кров свою, і плоть.
Любов до Нього у єдиному пориві
У день святковий піднесемо до Небес.
Співати будемо у мить таку щасливу.
Христос воскрес! Христос воістину Воскрес!

2.Всі люди смертні: і славетні, і забуті.
Ми тимчасово опинились саме тут.
Але ж на нас чекає сонячне майбутнє
До нього нас веде любові й віри путь.
Лише на Небі є вічнозелені кущі.
І день немеркнучий триває без кінця.
Любов Господня гріє душі невмирущі,
Сліпуче сяє храм всевишнього Творця.

Приспів: (той же)
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес! – 3 р.