Category: Література

Характеристика Остапа “Дорогою ціною”

Образ Остапа Мандрики – Борець за волю, щасливе життя поневоленого люду, йому притаманне прагнення свободи, причому свобода має для нього настільки важливе значення, що він ладний віддати за неї будь-що.

Цитатна характеристика Остапа “Дорогою ціною”

Образ Остапа “Дорогою ціною”

Остап головний герой “Дорогою ціною” увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу. Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину.

Риси характеру Остапа “Дорогою ціною”

А) мужність і бунтарство;
б) ненависть до панів;
в) щирість і доброта;
г) рішучість і винахідливість;
д) здатність до ризику;
е) терпимість і волелюбність;
є) ніжність і чуйність у ставленні до Соломії;
ж) вірність у коханні;
з) працьовитість, любов до землі;
и) оптимістичність, життєлюбність.

Характеристика Остапа “Дорогою ціною”

Остап Мандрика – герой оповідання М. Коцюбинського “Дорогою ціною” – виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який “ходив у Січ, а потім різав панів в Умані” (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя.

“Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал”.

Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян “висунути шию з панського ярма”. За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути.

Він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: “Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…” Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов.

Він закликає селян “Висунути шию з панського ярма”. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: “Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном”.

Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі “кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка – все це було йому знайоме, промовляло до його”. Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття.

Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому “зробилося весело й легко”. Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі.

При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за допомогою мельника Якима переправились через Дунай. “Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!” – гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо “світ такий красивий”, бо йому хочеться “глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію”. Він виявляє величезну силу в боротьбі за життя – хворий повзе, шукає виходу з плавнів. Відважним і сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. Зворушує й Остапа вірність у коханні. Особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній Остап, що вслухається в розмову вітру, в “тихий, ледве чутний, мов із дна Дунаю”, поклик Соломії. З Остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів.

Зовнішній вигляд (портрет) Остапа змінюється залежно від умов і віку. На початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. Коли Остап був поранений, “його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага”. В кінці твору бачимо героя сивим дідом. У нього кудлаті брові й “мутні очі”, що дивляться в простір, а усмішка “розсуває зморшки”.

Мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до Соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю – такі основні риси Остапа.

Мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою.

В епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях Остапа. Людям, які заходять до його халупки, він показує “збасаманений синій хребет”, де списана, як він каже, його “життєпис”.

– “Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав”

“Запорожці у короля” Степан Руданський аналіз – тема, ідея, основна думка, композиція.

“Запорожці у короля” аналіз

Тема “Запорожці у короля”: зображення приїзду козаків до польського короля, їх шаноблива зустріч.

Ідея “Запорожці у короля”: возвеличення мужності, кмітливості козаків, вміння бути дипломатичними.

Основна думка : у подібній ситуації поважають і цінують тих (козаків), кого побоюються.

Композиція “Запорожці у короля”

Експозиція: приїзд запорожців до короля.

Зав’язка: здивування ляхів зовнішністю козаків, зокрема їх довгими вусами.

Кульмінація: ляхи намагалися посміятися над козаками та їх вусами, пригостивши їх сметаною.

Розв’язка: козаки попросили короля спробувати запропоновану ним сметану.

Риси характеру героїв:

Козаки – сміливі, чемні, відважні, вимогливі до себе і до інших;

Ляхи – підступні, боязливі, хитрі, діють за власними інтересами

Розповідь про досягнення людини в дослідженні Місяця допоможу учням краще підготуватися до уроку.

Розповідь про дослідження Місяця

Здавна люди дивилися на Місяць і намагалися пояснити його суть. Винахід телескопів дозволив розрізняти дрібніші деталі рельєфу Місяця. Першу місячну карту склав Річчіолі у 1651 році, він же дав назву найбільшим кратерам. Наступними за ним картографію Місяця робили Ньютон і Гершель, карта стала докладнішою, оскільки поліпшилася техніка спостереження.

З початком космічної ери обсяг знань про Місяць значно збільшився. Став відомий склад місячного грунту, вчені навіть отримали його зразки, складено карту зворотного боку.

Вперше Місяць відвідав радянський космічний корабель Луна-2 13 вересня 1959 року.

Вперше астрономам вдалося заглянути на зворотний бік Місяця 1959 року, коли радянська станція Луна-3 пролетіла над ним і сфотографувала невидиму із Землі частину поверхні. Зворотний бік Місяця являє собою ідеальне місце для астрономічної обсерваторії. Розміщеним тут оптичним телескопам не довелося б пробиватися крізь щільну земну атмосферу. А для радіотелескопів Місяць слугував би природним щитом із твердих гірських порід завтовшки 3500 км, який надійно прикрив би від будь-яких радіоперешкод із Землі.

На початку 1960-х років було очевидно, що в освоєнні космосу США відстає від СРСР. Джон Кеннеді оголосив, що висадка людини на Місяць відбудеться до 1970 року. Для підготовки до пілотованого польоту NASA виконало кілька космічних програм.

Власне програма пілотованого польоту на Місяць називалася Космічна програма “Аполлон”. Місяць – єдине позаземне тіло, на якому побувала людина. Перша посадка сталася 20 липня 1969 року; остання – у грудні 1972 року. Місяць є також єдиним небесним тілом, зразки якого були доставлені на Землю.
СРСР відповів надсиланням на Місяць двох радіокерованих самохідних апаратів.

І до сьогоднішнього часу дослідження місяця на припинилися, і вчені продовжують дивувати нас новими відкриттями.

Альфред Нобель коротка біографія на українській мові викладена в цій статті.

Альфред Нобель біографія скорочено

Альфред Бернхард Нобель – шведський хімік, інженер, винахідник динаміту

Народився 21 жовтня 1833 в Стокгольмі.

Батько Нобеля був досвідченим інженером і неабияким винахідником, і намагався заснувати прибутковий бізнес в Швеції. У 1842 році, родина переїжджає в Санкт-Петербург, де батько очолював виробництво вибухових речовин. У Росії батьки наймають Альфреду приватних вчителів. Він з легкістю освоює хімію і вільно говорить, крім рідного шведського, англійською, французькою, німецькою та російською мовами.

У 1850 р, коли Альфред досяг 17-річного віку, він відправився в подорож, під час якої відвідав Європу, а потім США. У Парижі він вивчав хімію, а в США зустрівся з Джоном Ерікссоном, шведським винахідником парової машини. Через 3 роки повернувшись в Санкт-Петербург, Альфред Нобель почав працювати в компанії батька, яка спеціалізувалася на виробництві боєприпасів в ході Кримської війни. Після закінчення війни, фірма стала виробляти деталі для пароплавів, що будувалися на Каспійському морі і річці Волзі. Повернувшись до Швеції з сім’єю, Альфред присвятив весь свій час механічним і хімічним експериментам.

У 1863 році Альфреду вдалося винайти детонатор, який давав можливість використовувати порох для вибуху нітрогліцерину. Винахід створив йому репутацію і зробив найбагатшим хіміком в історії. Але успішний винахід звертається трагедією. Його стокгольмська лабораторія злітає на повітря. Від потужного вибуху гинуть його брат Еміль і близький друг, хімік Хетцман.
Нобель ніколи не допускав думки про те, що динаміт буде використовуватися не тільки в будівельних і гірничих роботах, а й для знищення людей. Звістка про це викликала у винахідника серцевий напад. Надалі він неодноразово робив невдалі, спроби заборонити використання цієї вибухової речовини у військових цілях.

У 80-х роках XIX століття Нобель винаходить бездимний порох. Цю вибухову речовина стали закуповувати всі європейські країни.

Нобель продовжує винаходити. Загальна кількість його патентів досягає 355. Нобель також експериментував з штучними замінниками шовку, шкіри і гуми.

У 1891 році, посварившись з Францією, Нобель заснував свою резиденцію в Сан-Ремо. Там він побудував маленьку хімічну лабораторію, в 1894 році він придбав залізоробний завод в Верланді. В цей же час Альфред почав відчувати болі в серці. Він консультувався з лікарями в Парижі і був попереджений про розвиток грудної жаби (серцевий м’яз не досить забезпечується киснем).

10 грудня 1896 Альфред Нобель помер на своїй віллі в Сан-Ремо, Італія, від крововиливу в мозок. Йому було 63 роки.

Петя Трофимов “Вишневий сад” характеристика

Петя Трофимов – один з персонажів п’єси “Вишневий сад”, колишній учитель семирічного сина Раневської, різночинець років 26 або 27. Багато хто його називають “вічним студентом” і “гімназистом” тому що він весь час вчиться і ніяк не закінчить курсу. Петя носить окуляри і любить філософствувати про те, як треба жити. На його думку, дворянство – це минуле століття. Вони були занадто ліниві, а зараз прийшов час працьовитою молоді.

Трофимов багато поневіряється з місця на місце. На час дій, що відбуваються в п’єсі, живе в маєтку Раневської, в лазні, щоб нікого не утискувати. Дочка Раневської, Аня, закохана в Петю і вірить кожному його слову.

Трофимов лає все те, що гальмує розвиток Росії – “бруд, вульгарність, азіатчину”, критикує російську інтелігенцію, яка нічого не шукає і не працює. Насправді, він і сам представник інтелігенції, але не помічає цього. Він також красиво і багато говорить, при цьому нічого не робить. Характерна для Трофимова фраза: “Дійду або вкажу іншим шлях, як дійти” (до “вищої правди”).

Ані обіцяє краще майбутнє і закликає вірити йому, адже він відчуває, що щастя десь близько. Трофимов заперечує любов, вважаючи її чимось “дрібним і примарним”.

Раневська дорікає Трофимову в холодності, коли він говорить, що немає ніякої різниці, продано маєток чи ні. Взагалі Раневська недолюблює героя, називає його недотепою і гімназистом другого класу. У фіналі п’єси Трофимов розшукує забуті галоші, які стають символом його нікчемного, хоч і освітленого красивими словами, життя.

“Анна Кареніна” аналіз твору

Жанр : роман про кохання, соціальний роман.

Головна думка : “думка сімейна”.

Центральні теми : кохання; сімейні стосунки “дворянських гнізд” (Кареніних, Облонських, Щербацьких, Левіних, Вронських); криза всіх цінностей, що охопила російське суспільство після реформи 1861 року.

Проблематика. Сім’ї, шлюбу (роль сім’ї у життя людини (“мысль семейная” ( Л. Толстой ); пошуки основ міцних сімейних зв’язків: “усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму”). Кохання. Взаємин батьків і дітей (право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, відповідальність батьків за щастя своїх дітей – доля Сергія Кареніна та маленької Ані). Місця людини в суспільстві. Сенсу буття. Життя та смерті. Обов’язку та відповідальності.

Особливості композиції : дві паралельні сюжетні лінії (Левін і Анна); повтори ситуацій і образів; 8 частин, поділених на розділи, лише один з них має назву “Смерть”. Роман тримається не на зовнішній фабулі і безпосередніх стосунках між героями, а на внутрішніх зв’язках.

Лев Толстой пише свої твори за Принципом контрапункту : це мелодія, яка супроводжує головну мелодію. Такою головною мелодією в романі є сюжетна лінія Анни, а супроводжує її “голос” Левіна.

Епіграф : “Мне отмщение, и Аз воздам” ( Не вам судити її). Сам письменник пояснює епіграф так: “Багато поганого люди роблять самі собі й одне одному тільки тому, що слабкі, грішні люди взяли на себе право карати інших людей. “Мне отмщение, и Аз воздам”. Карає тільки Бог і тільки через саму людину”.

Місце дії : Москва, Петербург, помістя Левіна, Вронського, Італія, Німеччина.

Головні герої. Анна Кареніна, її чоловік Олексій Каренін, коханець – Олексій Вронський, син Анни і Кареніна – Сергій Каренін, донька Анни і Вронського – Анна, Стіва Облонський (брат Анни Кареніної), Доллі (дружина Стіви); Костянтин Левін, Кітті Щербацька (його дружина). Образ Левіна автобіографічний. Недаремно прізвище героя утворив від свого імені: Лев – Левін.

Ключові епізоди : зустріч Анни і Вронського на вокзалі; кінні перегони; хвороба Анни, Анна в театрі “у позорного столба”, таємне побачення з сином, зустріч з Левіним, монолог Анни перед самогубством, фінал роману.

“Сюжетний ланцюжок” роману “Анна Кареніна”

Розлад, конфлікт у домі Облонських. → Левін отримує відмову Кіті. → Анна втрачає спокій. → Вронський іде з Москви й зустрічає Анну на заметеній снігом станції → Левін сидить у своєму маєтку на самоті. → Кіті мандрує курортними містечками Германії. → Вронський і Анна разом. → Вронський програє на кінних скачках. → Анна переживає за нього й, не маючи сил приховати свої почуття, зізнається чоловікові у зраді → Анна залишається в домі Кареніна, чекає дитину. → Вронський служить у полку. → Левін живе в Покровському. → Усі обплутані “павутиною брехні” → Анна народжує дівчинку, тяжко хворіє. → Левін освідчується Кіті → Кареніна їде із Вронським в Італію. → Левін одружується з Кіті й везе її в Покровське. → Каренін віддався на волю тих, хто опікується його справами → життя родини Левіна в селі. → Вронський з Анною та дочкою теж їдуть у село. → Будинок Облонського в селі руйнується → у Левіна народжується син; → Анна, яку не приймають у світі, не знаходячи сенсу життя, під впливом ревнощів накладає на себе руки → роздуми Левіна, його пошуки “позитивної програми”.

Основний конфлікт розвивається на прикладі сімейних пар: Анна − Каренін, Долі − Облонський, Кіті − Левін. Анна обирає кохання, руйнуючи родину. Долі, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки. Заради щастя і благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Левін, одружившись з молодшою сестрою Долі, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу.

Художні засоби : “діалектика душі” (“психологічна рентгеноскопія”), внутрішні монологи, виразна художня деталь, художній паралелізм, зв’язок зі станом душі героїв і описами природи.

Антитези роману: брехня-правда, любов-ненависть, щастя-нещастя, істинне–фальшиве, добро–зло, моральне – аморальне, чуттєве-раціональне, вірність–зрада, “пристрасть тіла” – “пристрасть душі”, матеріальне-духовне

Символічні образи у творі “Анна Кареніна”

Залізниця символізує загальне зло, антигуманні сили, які загрожують людству.

Коханню Анни і Вронського передує погана прикмета: Смерть чоловіка під колесами поїзда, що стає прообразом гибелі героїні, смерті кохання.

Коли Анна поверталася до Петербурга і на станції зустрілася з Вронським, була Сильна заметіль. Ця природна стихія теж є неначе попередженням бурі, що сколихне життя Анни.

Після розмови Анни з Вронським у вітальні Бетсі, коли героїня зрозуміла, що кохає Вронського, вона піднімається сходами, повертаючись додому: “Лицо ее блестело ярким блеском; но блеск этот был не веселый,- он напоминал Страшный блеск пожара среди темной ночи “. Це і є образ-символ кохання Анни і Вронського. Але воно осяяло життя героїні не вранішнім світлом, а спалахами пожежі у пітьмі. У цій пітьмі їй і судилося померти.

Сцена перегонів є уособленням аморального, абсурдного життя, де триває жорстока боротьба, в якій беруть участь усі герої роману (Каренін, Вронський, Анна та інші). Окрім того, ця сцена надає сюжетові роману катастрофічного темпу, зображаючи тривогу життя, атмосферу доби.

Сни Анни виявилися “віщими”, оскільки попереджали її про ті складні перипетії долі, які очікують героїню.

Свічка : “И свеча, при которой она читала исполненную тревог, обманов, горя и зла книгу, вспыхнула более ярким, чем когда-нибудь, светом, осветила ей все то, что прежде было во мраке, затрещала, стала меркнуть и навсегда потухла”. Образ свічки – це символ кохання Анни, що спалахнуло в її житті й швидко згасло.

Прекрасна перламутрова мушля, в яку з’єдналися хмари, які побачив Левін, стали символом переміни не тільки поглядів героя на життя, а й змін у його долі. Адже саме цього дня він побачив Кіті та відмовився від своїх думок про одруження із селянкою, зрозумів, що все ще кохає дівчину і вирішив боротися за неї. Левін також утвердився у своїх думках про загальне благо.

Небо : “Уже совсем стемнело, и на юге, куда он смотрел, не было туч. Тучи стояли с противной стороны. Оттуда вспыхивала молния и слышался дальний гром. Левин прислушивался к равномерно падающим с лип в саду каплям и смотрел на знакомый ему треугольник звезд и на проходящий в середине его Млечный Путь с его разветвлениями. При каждой вспышке молнии не только Млечный Путь, но и яркие звезды исчезали, но, как только потухала молния, как будто брошенные какой-то меткой рукой, опять появлялись на тех же местах. “Ну, что же смущает меня?” – сказал себе Левин, вперед чувствуя, что разрешение его сомнений, хотя он не знает еще его, уже готово в его душе”.

Високе небо означає, що Левін стоїть на порозі важливого рішення, він зрозумів моральний закон, що допоміг йому вийти з душевної кризи.

16.Авторська позиція – неприхована, відкрита; єдиний персонаж, до якого Толстой не висловлює свого прямого ставлення, – це Анна Кареніна.

Історія створення “Анна Кареніна”

Поштовхом до створення роману було перечитування Толстим творів О. С. Пушкіна. Його Анна Кареніна, умовно кажучи,- це Тетяна Ларіна, яка переступила звичаї тодішнього суспільства й дала волю своїм почуттям. У першому варіанті роману героїню Толстого звали Тетяною.

Прототипи Анни Кареніної. Один із них – Марія Олександрівна Гартунг (1832–1919), донька Пушкіна. Але нагадує вона Анну “не характером, не життям, а зовнішністю”. Другий прототип – Анна Степанівна Пирогова, яку нещасливе кохання призвело до загибелі – вона кинулася під товарний потяг.

У одному з початкових варіантів роман мав назву ” Два шлюби “. І хоча заголовок автор згодом змінив, у композиційному плані збереглася ця головна паралель первинного задуму: в ній виразно простежується послідовність і поєднання двох сюжетних ліній – лінії Анни Кареніної, її шлюб був нещасливий і призвів до трагічної розв’язки, і лінії Костянтина Левіна, сімейне життя якого склалося цілком щасливо. Але створені художником образи тим і прекрасні, що сповнені життя і не вкладаються в рамки простої схеми. Щасливий сім’янин Левін страждає, зневірюється, відчуває відчуження від життя, тому що маленьке сімейне щастя не може його задовольнити, він шукає шляхи до загального щастя і справедливості.

Тема поета та його долі звучить і у вірші “Червоні краплі глоду” Ліни Костенко.

ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ Ліна Костенко

Блюстителі, халтура – ваше хоббі.
Ви, фабриканти вір і недовір,
зробити вам би по духовній пробі –
вас забракує кожен ювелір.

Номенклатурні дурні, бюрократи,
пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.

Поету важко. Він шукає істин.
Ми – джини в закоркованих пляшках.
А ви, хто ви, які ж ви комуністи?
Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!

Ви вже його сточили, як хробаччя.
Поезія для ваших топок – торф.
Оце щоб ваші методи побачив, –
від заздрощів би луснув Бенкендорф.

Нелегко нам. Криваві краплі глоду
крізь наші вірші виступлять колись…
Не говоріть від імені народу, –
розперетричі ви йому впеклись!

За характером це – викривальний твір. Поетеса кидає виклик вже у перших рядках: “Блюстителі, халтура – ваше хобі. / Ви, фабриканти вір і недовір”, – де навіть пунктуація виражає бадьорість у поєднанні з викликом.

В останній же строфі натрапляємо на майже звичайне зітхання жінки: ” Нелегко нам. Криваві краплі глоду / крізь наші вірші виступлять колись”…

Крізь стиль Ліни Костенко проглядає натхнення та порив у своєму найвищому ступені прояву, навіть екстаз. Це є причиною коротких речень, які дещо порушують плавність ритму (“Поету важко”, “Він шукає істин”, “Нелегко нам”), надаючи натомість твору енергійності. Сприяє цьому і окличність речень, велика кількість звертань у них, емоційно забарвлена лексика (халтура, дурні, пласкі мурмила, хробаччя, розперетричі впеклись).

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Вірші про Діда Мороза для маленьких Та дорослих зібрані в цій статті.

Вірші про Діда Мороза

Йшов ти, Діду, довго, Всі стоптав доріжки. То ж сідай із нами Та спочинеш трішки. Ми тобі, Дідусю, Будемо співати Про ялинку нашу, Про веселе свято! Ми весело всі грались, Співали й танцювали. Дід Мороз, і ти давай – Затанцюй і поспівай!

У палатах з кришталю,
Що в льодяному краю,
Добрий сивий дід сидить,
Тихо-тихо ворожить.
Все він бачить і все знає:
Хто з нас мамі помагає,
Хто слухняний і сумлінний,
І в навчанні хто відмінний…
Чемний хлопцям і дівчатам
Дід везе дари на свято:
Під ялинку підкладає,
З Новим Роком всіх вітає!

Вірші про Діда Мороза для дітей 3 років

Білим полем, через ліс, З пагорка в долинку Дід Мороз гостинці ніс Діткам на ялинку. (А. Музичук) Сипле снігом хуртовина – Біло-біло навсібіч… Дід Мороз несе торбину, Дід Мороз не спить в цю ніч. З подарунком в кожну хату Він ступає на поріг: “З Новим роком вас, малята! Ви побільшали на рік!” (Лідія Компанієць)

Віршики про Діда Мороза

В лісі випав білий сніг, Наступає Новий рік. Стали думати звірята, Як зустріть чудове свято. Щоб під лісову ялинку Дід Мороз приніс торбинку: В ній цукерки та пакунки, В ній солодощі, дарунки. Треба пісню заспівати, І прийде веселе свято!

Ой, дідусю, наш Морозе,
Ти прийди до нас з морозом,
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.

Розкажи, як у діброві
Сяють зіроньки зимою,
Як там білочки малі
Сплять у теплому дуплі.

Ой, дідусю бородатий,
Ти прийди до нас на свято
І дарунками в цей час
Почастуй, Дідусю, нас.
М. Сингаївський

Через гори, через ліс
Дід Мороз гостинці ніс,
До дітей ішов на свято,
Зміряв він доріг багато.

Натомився, сів на пні:
– Відпочити слід мені.
Тут сьогодні заночую,
Завтра – далі помандрую.

Відпочив, набрався сил
І пішов до міст і сіл,
Де горять вогні ялинки,
Де Оксанки і Даринки,

І Ганнусі, й Петрусі,
Де його чекають всі.
Йдуть в танок дорослі й діти
Вміє Дід розвеселити.
В. Кленц

Вірші про Діда Мороза та Снігуроньку

Сніг іде – веселий день, Ми співаємо пісень. На ялинці сто прикрас – Лісова красуня в нас. Дід Мороз на свято йде І Снігуроньку веде. (А. Камінчук)

“Дон Кіхот” короткий зміст роману Сервантеса можна прочитати за 8 хвилин.

“Дон Кіхот” короткий зміст

В одному селі Ламанчі жив один чоловік. Йому було близько 50 років, а зовнішній вигляд у нього був дуже немічним. У нього майже нічого не було, і звали його чи то Кохана, чи то Кесада, та це й не має значення, адже головне, що себе він кличе себе Дон Кіхот і вважає себе лицарем. А все тому що він багато прочитав книжок про лицарів, і на цьому грунті почав сходити з розуму.

Одного разу він вирішив подорожувати. Він вибрав собі даму серця, так як читав про це. Нею стала якась Дульсінея Табосьска, але насправді її звали Альдонса Лоренса.

Загалом, він відправився в дорогу. Через якийсь час він втомився і вирішив переночувати в замку, хоча це був лише заїжджий двір. Дон Кіхот дуже смішно розмовляв, уявляючи себе лицарем і ні в яку не хотів знімати шолом, хоч він і заважав йому. А ще Дон Кіхот попросив господаря заїжджого двору посвятити його в лицарі, але перед цим Дон Кіхот зобов’язаний вчинити ритуал. Однак після того, як один погонич з заїжджого двору доторкнувся до обладунків уявного лицаря і Дон Кіхот його вдарив, господар заїжджого двору поспішив посвятити його в лицарі. Дон Кіхот пішов у бік будинку, так як хотів взяти грошей і сорочки – це йому порадив господар двору. По дорозі додому Дон Кіхот побачив, як людина б’є хлопчика. Тоді він заступився за пастушка, а після того, як пішов Дон Кіхот, чоловік побив цього хлопчика до напівсмерті.

Поки Дон Кіхот подорожував, священик і цирульник спалили його книги про лицарів. А Дон Кіхот тим часом пропонує хліборобу Санчо Пансі стати його зброєносцем, і хлопець погоджується. Увечері вони виїхали з села, в дорозі вони побачили вітряні млини. Дон Кіхот подумав, що це велетні і став з ними боротися, але вони перемогли.

Це був не останній подвиг Дон Кіхота. То на заїжджому дворі він подумав, що служниця – це закохана в нього дочка господаря будинку, то стадо баранів він приймає за ворожу рать. І завжди він отримував за це. А Санчо Панса прозвав його лицарем сумного образу. Одного разу цирульник одягнув у дощ на голову таз, так Дон Кіхот подумав, що це шолом Мамбріна, яким він так хотів заволодіти і відібрав його у цирульника. І ще пізніше, він звільнив каторжників.

У Сьєрра-Морені у Санчо крадуть осла. Вони з Дон Кіхотом знаходять валізу, в якій лежать вірші, білизна і трохи монет. Господарем валізи був якийсь безумець Карденья, у якого була дуже заплутана історія кохання, в якій фігурують якісь Люсінда, Доротея і Фернандо. Він починає розповідати цю історію, але Дон Кіхот лається з ним через те, що Карденьо погано відгукнувся про королеву Мадосіме.

Дон Кіхот пише листи Дульсінеї і своїй племінниці і відправляє їх разом з Санчо Пансой. Останній, прийшовши в село, зустрічає священика і цирульника, які, бажаючи допомогти Дон Кіхота, підмовляють Санчо Пансо сказати, що Дон Кіхота кличе Дульсінея. Але Дон Кіхот не йде до неї, оскільки не скоїв ще досить подвигів. Тоді священик і цирульник придумують інший план. Одна з учасниць історії Карденьо – Доротея назвалася принцесою Мікомінской, вона змогла виманити Дон Кіхота в ліс, де його посадили в клітку священик і цирульник.

Дон Кіхот просидів якийсь час вдома. За ним доглядала племінниця. Священик і цирульник думали, що Дон Кіхот одужав, але вони помилилися.

Санчо після тих подій прийшов додому до дружини і пообіцяв, що наступного разу він повернеться великою людиною. Він пішов до Дон Кіхота і розповів, що в світ вийшла книга “Дон Кіхот”, яка стала дуже популярною. Тоді вони таємно виїжджають з села. Самсон, людина, яка розповіла Санчо про книгу, радив їм їхати в Сарагосу, де мав відбутися лицарський турнір.

Дон Кіхот вирішує з початку їхати до Дульсінеї, але виявилося, що він не тільки не знав, де вона живе, але він не знав як вона виглядає. Тоді Санчо Панса, бажаючи не викрити таємницю про недоставлені листи і змову з цирюльником і священиком показує на перших-ліпших селянок і говорить, що одна з них і є дама серця лицаря. Але Дон Кіхот розчарувався, він думав, що вона неземна красуня, а виявилося, що вона звичайна селянка.

У лісі Дон Кіхот і Санчо Пансо зустрічають Лицаря Дзеркал, який на прохання Самсона намагався його заманити додому. Але на жаль Лицар Дзеркал програв Дон Кіхоту. Наш герой вирушає далі, по дорозі він вирішує, що він Лицар Левів, після того, як від попросив відкрити клітку з левом в проїжджаючому возі, а лев навіть не вийшов.

Далі Дон Кіхот вирушає в село, де був присутній на весіллі. Він з Санчо відправляється до печери Монтесиноса, в яку по мотузці спускався Дон Кіхот. Через пів години його дістали і він почав розповідати, що він там бачив, але в ці розповіді не вірив навіть Санчо.

Далі вони дісталися до заїжджого двору, де мавпа віщунка розповіла все про Санчо Пансу і Дон Кіхота, але насправді людина, яка принесла мавпу був Хинес де Пагамонше, який переховувався від влади і все знав про Санчо і Дон Кіхота.

Одного разу Дон Кіхот став свідком соболиного полювання герцога і герцогині. Виявилося, що про нього багато читали. Від цього дуже добре поставилися до нього. Дон Кіхот був запрошений в замок герцога. Вони дивувалися розсудливості та безумству Дон Кіхота і розуму і простоті Санчо, який вже повірив у всі казки Дон Кіхота і навіть про зачаровану Дульсінею, якої насправді не було. І повірив у те, що для того щоб зняти чари, потрібно, щоб Санчо 3000 разів ударив себе батогом по голих сідницях. За цей герцог обіцяв йому острів.

Трохи пізніше Дон Кіхоту вдалося зняти чари з приїхавших у замок графині Тіфальді та її чоловіка Треньбреньо, які були зачаровані в статуї, і ще допоміг дуеньям позбутися борід.

Санчо Пансо дали в управління острів на суші. Він був хорошим губернатором, він міг всіх справедливо розсудити, але все ж довго він не протримався і відмовився від острова, який називався Баратарія.

Він з Дон Кіхотом їде з замку. Вони направляються в заїжджий двір, де дізнаються про брехливі розповіді про пригоди Дон Кіхота і Санчо Пансао другої частини книги “Дон Кіхот”. Тоді наш лицар вирішує зробити не так, як написано в книзі. Замість Саргоси він вирушає до Барселони, бере участь у лицарському турнірі, але програє, а перемагає ніхто інший, як Самсон, який вимагає, щоб Дон Кіхот повернувся додому, в надії на повернення розуму.

Повернувшись до рідного села, Дон Кіхот вирішує стати пастухом, але незабаром він захворів. Його розум став ясніше і був він вже не Дон Кіхотом, а Алонсо Кіхано, який проклинав лицарські романи.

Дон Кіхот помер, і сталося це зовсім не по лицарськи.

Володимир Самійленко хронологічна таблиця життя і творчості українського поета викладена в цій статті.

Володимир Самійленко хронологічна таблиця