Category: Література

  • “Климко” Тютюнник аналіз

    “Климко” аналіз твору – тема, ідея, жанр, проблематика автобіографічної повісті.

    “Климко” Тютюнник аналіз

    Тема “Климко”: зображення тяжких поневірянь Климка у часи фашистської окупації рідного краю.

    Ідея “Климко”: прокляття війни, уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості.

    Основна думка: маленькі громадяни нашої країни – діти війни – виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.

    Жанр “Климко”: повість автобіографічної трилогії.

    Особливості повісті “Климко”
    У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим. Це дозволяє читачеві більше дізнатися про життя хлопця, про його радості і страждання, зрозуміти його характер, поведінку, вчинки.

    Проблематика “Климко”:
    – добро і зло;
    – відповідальність за доручену справу;
    – патріотизм;
    – милосердя і жорстокість.

  • “Цар Плаксій та Лоскотон” характеристика

    “Цар Плаксій та Лоскотон” характеристика героїв

    У казковій країні, створеній уявою українського письменника В. Симоненка, під назвою Сльозолий жив-був цар Плаксій. Уже з самого імені стає зрозумілим, що найулюбленішим його заняттям було плакати. Він радів, коли ріки сліз заливали землю. Цар Плаксій вважав, що люди мають тільки плакати. Отже, він був злим і жорстоким. Тому стає зрозумілим його ненависне ставлення до Лоскотона.

    А Лоскотон, навпаки, був добрим і веселим:

    Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон.
    Він приходив кожний вечір –
    Хай чи дош іде, чи сніг –
    До голодної малечі і усім приносив сміх.

    Звичайно, і діти, і дорослі більше любили Лоскотона, завжди чекали на нього. Тому цар вирішив знищити Лоскотона. На світі є різні люди: добрі і злі. Саме злі допомагали Плаксієві зловити Лоскотона. Капітан Макака, який дуже хотів стати царським зятем, упіймав Лоскотона, коли той спав.

    Та друзів у Лоскотона виявилося більше. Саме вони, прості батраки й робітники, визволили його з в’язниці. Персонажі казки ще раз підтвердили давню істину про те, що лите об’єднавшись, можна здолати будь-яке зло.

    Лоскотон переміг, тому що радість, сміх – це життя, і воно завжди перемагає.

  • “Вогник далеко в степу” короткий зміст

    “Вогник далеко в степу” короткий зміст повісті Григора Тютюника.

    “Вогник далеко в степу” короткий зміст

    Григір Тютюнник у повісті “Вогник далеко в степу” зобразив життя підлітків у післявоєнні часи.

    Для кожного хлопчика після війни справжнім щастям було вступити до ремісничого училища, бо там годували та давали форму.

    До такого училища вступили й друзі з одного села – троє Василів та Павло. Василів прийняли одразу, одягли в нову форму, а Павлові сказали, що малий ще. І ось вони разом повертаються додому. Старші хлопці обмацують новий одяг, хваляться, тільки малому прикро, що він іде у старому.

    Вдома Павла зустріла тітка Ялосовета – мачуха, яка прожила з батьком усього один місяць, а з малим бідує вже шість років. Не може Павло називати її мамою, хоч дуже добра вона до нього.

    Хату під час бою розвалило, тепер туляться вони вдвох у малій комірчині, їсти нема чого.

    Тітка Ялосовета поцікавилася, що Павло виходив. Коли ж дізналася, що в училище його не прийняли, заплакала від безвихідності. Хлопець вирушив шукати сухої деревини, щоб розважити тітку і зготувати вечерю. Наступного дня Павло з Ялосоветою пішли до училища і вмовили директора прийняти хлопця, хоч він і малий. Взяли Павла у п’яту групу, де були переважно дитбудинківці. Сільських ті називали “кугутами” і просили принести їжі. Та Павла не займали, бо він був сирота.

    Спочатку в групі не було майстра, тому вивчали тільки теорію, але одного дня директор привів до них сивого дідуся, Федора Демидовича Снопа, слюсара-інструментальника найвищого розряду. Майстер привітав доброзичливо групу, в їдальні сів разом з хлопцями, хоча інші майстри сиділи окремо. Під час сніданку ніколи не наїдалися, тому хліб берегли, не з’їдали, лише посипали сіллю, вдавлювали її в нього та клали до кишені, щоб з’їсти потім. Половину ж вечірньої пайки Павло носив тітці Ялосоветі.

    Того дня група пішла на практику в майстерні. Дорогою майстер рвав щось у траві, а інші майстри тільки посміхалися. У майстерні діти не бачили диво-верстатів, однак майстер їх заспокоїв, пообіцявши навчити робити чарівні речі. Розповідав він усе з таким захопленням, що хлопці мимоволі зацікавилися. Того дня вони працювали вперше з інструментами і роздирали руки до крові, а майстер прикладав до ран подорожник, який раніше нарвав у траві.

    На лінійці директор похвалив п’яту групу і продемонстрував усьому училищу зроблені ними лопати. Як винагороду, групі в першу чергу видали комбінезони.

    Після занять Павлусь і три Василі ходили додому пішки. Іти було далеко, тому вони вигадали на шляху різні станції, щоб веселіше було йти. <…> “Дорогу від села до райцентру ми поділили на станції. Перша, одразу, – Провалля, або Млин (за проваллям на горі стояв вітряк). До цієї станції дорога була крута, нагору, але брукована, а далі йшла грунтова, аж до райцентру. Друга станція звалася Ли – це два телеграфні стовпи, що підпирали один одного. Третя А, такі ж самі два стовпи, як в Ли, тільки з поперечиною посередині. Четверта – Осика, п’ята – Вербичка, далі Місток, Олійниця… І так аж до училища”. <…> Потім розпалювали надвечір у степу багаття, щоб зранку йти на його вогник.

    Якось вони вирахували, що за два роки мають пройти більше чотирьох тисяч кілометрів. Спочатку цифра налякала дітей, але потім заспокоїлися: це ж не відразу, а потроху.

    Усі Василі були різні. Василь Силка був балакучий, веселий, цікавився географією, мріяв учитися далі й розповідав щоразу хлопцям про незвичайні країни. Обидва його старших брати загинули на війні, тому Василеві лишилися їхні підручники та дві балалайки.

    Василь Обора був мовчун та найдужчий з усіх.

    Кібкало був із заможної сім’ї, він ніколи не був голодний, однак час від часу відставав від хлопців, щоб потайки поїсти чогось. Усіх це дратувало.

    Василь Силка розповів усім, що йому наснилася жовта-жовта Австралія з абрикосами, як у Штокаловому саду, та з апельсинами. Штокали, дід і баба, були скупі, добро своє стерегли пильно. Але хлопцям хотілося скуштувати хоч однієї абрикоси. Ввечері вони розташувалися коло садка, розмовляючи про те, якими ж мають бути ті абрикоси. Потім розклали вогонь. Уже вночі до них прийшов сам Штокало з абрикосами у кашкеті. Він стомився сторожити, хотів спати і вирішив пригостити хлопців. Наслухавшись їхніх розмов про абрикоси, він сам їв плоди один за одним, раз по раз посилаючи хлопців з кашкетом за новими порціями…

    У неділю всі збиралися коло могили командира Івана Івановича, де посадили квіти, зробили лаву. Грали на балалайках, Павло бив у бубон, вибиваючи такт. Приходили й дівчата. Одна з них, Маня, весь час горнулася до Павла, хоч і була старша. А йому все наче було байдуже до одного вечора, коли Маня, вирвавшись від Кібкала, до самої ночі сиділа з Павлом на поваленій вербі, а потім заплакала, повертаючись додому. Тільки тоді Павло зрозумів, що вона йому не байдужа. Недарма ж Кібкало кидав у них здалеку грудки землі, хоч і не зізнався в тому.

    …Коли стало холодно й ходити було важче, хлопці почали чіплятися до кузовів машин, що проїжджали дорогою. Водії їх не ганяли, крім одного, прозваного Фріцом…

    …Вставати вранці Павлові доводилося першому, потім він будив Василя Обору, потім – Силку, а потім усі разом вони йшли до Кібкала. Одного разу Павло встав надто рано, тому довелося досипати у Кібкала, а зранку їх напоїли молоком і нагодували справжнім хлібом. Вперше хлопці відчули, що не голодні.

    У завірюху сталося те, чого Павло так боявся, – він проспав, тому довелося бігти дорогою самому. У якийсь момент хлопцеві здалося, що він бачить їхній вогник. Та то були очі голодного вовка. Страх охопив хлопця, але скоро на дорозі з’явилася машина. Павло заскочив туди, хоча раніше для цього йому необхідна була допомога друзів. Проїхавши трохи, побачив він Василів. Став стукати в кабіну, щоб водій зупинився, бо скрізь вовки, а хлопці запізнюються. Однак шофером виявився Фріц. Він розлютився та помчав щодуху, Павло ледве тримався в кузові. Потому зупинився й запитав, чи бачив хлопець його номер. Пообіцяв пригальмувати коло МТС, щоб пасажир зліз. Та тільки Павло став злізати, шофер шарпонув машину так, що хлопець з усієї сили вдарився об бруківку. Непритомного знайшла його якась жінка та віднесла в училище, бо впізнала форму. У хлопця боліли всі нутрощі. Опритомнівши, він побачив коло себе всіх товаришів та розказав, що з ним учинив так Фріц. Василь Силка знав номер машини. Усі дитбудинківці відразу ж вирушили шукати злочинця.

    Староста Гришуха <…>” присів напроти мене, дивився мені в очі прямо, сміливо, зіниці йому були густо-чорні й суворі. Він дістав з-за пазухи шинелі сніданкову пайку, розгорнув мені долоню і вклав у неї окрайчик.

    – Бери. Підкріпись. Це твоя. Підрубай. Полегшає.

    Я глянув собі на долоню: у хлібові тьмяно зблискували вдавлені дрібки солі.

    Дивлюсь, а в грудях тисне щось – отак недуже, м’яко…” <…>

  • Устим Кармалюк хронологічна таблиця

    Устим Кармалюк хронологічна таблиця

    27 лютого 1787 в с. Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (тепер с. Кармалюкове, Жмеринського району, Вінницької області) народився в сім`ї селянина-кріпака Якима син Устим.

    1806 – 1811 У. Кармалюк – дворовий у поміщика Пігловського.

    1811 Перший арешт Устима в економії Пігловського з метою віддати в рекрути. Втеча.

    1812 Другий арешт. Віддача в рекрути. Втеча.

    1813, березень Напад на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому. Спалення гуральні поміщика Пігловського

    1814, весна Полонення Кармалюка в лісі, утримання його і побратима Данила Хрона в Літинській тюрьмі, згодом відправлено до Кам`янця-Подільського району.

    1814 – 1817 Напади на панські маєтки.

    1817, січень Полонення Кармалюка вдруге і приведення під вартою до Кам`янця-Подільського

    1818, вересень Засудження Устима військовим судом при Кам`янець-Подільському ордонанс-гаузі до смертної кари. Але Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив страту на покарання 25-ма ударами батога, тавруванням і засланням до Іркутської губернії на каторгу.

    1818, грудень Втеча по дорозі на каторгу з Вятської губернії. “Ушёл из путевой тюрьмы…”

    1819, весна Кармалюк на Поділлі. Переховування його дружиною і односельцями.

    1821 Напад на економію поміщиці Поплінської.

    1822 Устим Кармалюк, маючи намір жити спокійно з сім`єю, хоче переселитися в Чорноморські степи, однак Марія проти виїзду з рідного села. Напади Кармалюка на шляхтичів Павла Опаловського, Леська Базилицького. Схоплення Устима в с. Галузинцях шляхетським загоном, очолюваним Феліксом Станіславським, закованного в кайдани відправлено до Літина.

    1822, березень На допиті в Літинськомі нижньому земському суді називає себе Василем Гавриленком. Очна ставка з дружиною і синами: старшим Іваном від першого шлюбу та восьмирічним остапом і п`ятирічним Іваном. “1-й из них повторял показание своё, а последние, целуя отца в руки и в лицо, утверждали что он есть в действительности их отец родной… Кармалюк дрожащим голосом чинил запирательство, говоря одно и то же, что он не их отец, холост и не Устим Кармалюк, а Василий Гавриленко”.

    1823, квітень На Кам`янецькому майдані “наказан 101-м ударом кнута, вновь выжгли клеймо на лбу и сослали в вечную каторгу в Сибирь”. Дружина Кармалюка “наказана розгами на площади в городе Литине и четыренедельным арестом” за переховування чоловіка.

    1825, січень-лютий Кармалюк у Тобольску. Відправлення в Ялуторовську гуральню. Невдала втеча, переведення на мідний завод, що знаходився біля Тобольська.

    1825, березень Втеча з Тобольська. На Поділля добрався весною 1826 року. Напади на корчмарів і панів.

    1827, червень Полонення Кармалюка поміщиком Янчевським в с. Кальня-Деражня через зраду шляхтича Антонія Ольшевського. Військова команда в кількості 50-ти солдатів доставила закутого в кайдани народного месника в м. Летичів.

    1827, початок грудня Переведення Устима з Летичівської тюрьми до Літинської та продовження слідства над ним. Спроба втечі, бунт у тюрьмі. Тюремна влада, боячись Кармалюка, прикувала його “на цепи к столбу в камере”.

    1828, березень Засудження Подільським головним судом до покарання Кармалюка 101-м ударом батога, із засланням на каторгу в Сибір.

    1829 Кармалюк втретє тікає з каторги, зокрема, з Боровлянської гуральні, що біля Тобольська.

    1830, січень Затримання в Ніжині “за неимением письменного вида”. Покарано при Катеринославському ордонанс-гаузі 100-ма палицями і відправлено на військову службу в Архангелгородський піхотний полк. Втеча. І знову – невдача. В кінці року арешт у с. Нова Синява економом Секлецьким. Ув`язнення Устима в Літинській тюрьмі.

    1831, грудень Вирок Літинського повітового суду: покарати розбійника 101-м ударом, заслати на каторжні роботи.

    1832, квітень Втеча Кармалюка з Літинської тюрми. Нові напади на панів, організація ним селянських загонів.

    1834, серпень Смерть у тюрьмі старшого сина Івана.

    1833 – 1839 Активна діяльність спеціальної Галузинецької комісії по боротьбі з загонами Кармалюка, яку очолював чиновник з особливих доручень Візерський.

    1835, 10 (22) жовтня Вбивство Кармалюка шляхтичем Рудковським в хаті Оляни Процькової (Прокопчук) села Коричинці Шляхові.

  • “Вогні” Чехов скорочено

    “Вогні” – повість Антона Чехова вперше опублікована в 1888 році. “Вогні” Чехов скорочено ви можете читати за 5 хвилин.

    “Вогні” головні герої

      Микола Ананьїв – інженер, здоровий чоловік “в самому соку”, лютий критик цинічного песимізму. Студент Штенберг Кисонька

    “Вогні” короткий зміст

    Якийсь лікар (від імені якого й ведеться розповідь) знайомиться з інженером Ананьєвим і студентом фон Штенбергом, і стає свідком їх спору. Предмет дискусії – песимізм, якому серед багатьох молодих людей схильний Штенберг. Мовляв, якщо всі до єдиного результати людської діяльності рано чи пізно, але неминуче будуть з часом стерті з лиця землі, то навіщо взагалі докладати які б то не було зусилля? Навіщо до чого-небудь прагнути, навіщо чогось досягати, якщо так чи інакше, а все одно все піде прахом? Інженер Ананьїв – життєрадісний чоловік – з запалом викриває подібний лад думок.

    Інженер знає, про що говорить. Він сам в молодості протягом декількох років перебував у полоні цього гнітючого світогляду, і за ці роки не став, за його власним визнанням, ні на йоту розумніше, благородніше або чистіше. Все в його житті перемінив, здавалося б, незначний випадок, про який Ананьєв докладно розповідає (а швидше за все бреше від початку до фінішу, як сивий мерин) лікарю і студенту.

    “Одного разу, коли йшов сильний дощ, незабаром після закінчення університетського курсу в столиці молодий Микола Ананьїв відправився відпочивати на Кавказ. По дорозі він зупинився ненадовго в приморському місті, в якому колись народився і виріс. Прогулюючись по набережній, він випадково зустрів жінку, яка здалася йому знайомою. Не без зусиль Микола упізнав в ній колишню юну гімназистку, в яку був свого часу закоханий. Він відразу згадав не лише її ім’я, але і прізвисько – Кисонька, яке дали їй за незвичайну подібність з котеням”.

    Кисонька також упізнала свого колишнього шанувальника, і з великою участю стала розпитувати про його життя і навчання в столиці, раділа за нього і його товаришів по гімназії. Уся вона світилася доброзичливістю і радістю за старого знайомого. А молодий прибічник песимістичного аморалізму думав: “Добре б сьогодні зійтися з нею”, і те, що вона була у шлюбі, абсолютно його не хвилювало.

    Кисонька запросила його до себе додому, почастувала чаєм і вином. Бесіда їх все тривала, і Микола став розуміти, що його амурним планам збутися не призначено. Занадто доброзичливою і щирою була співрозмовниця, занадто поважала його. Далі явився додому Кисонькин чоловік разом з якимсь офіцером, обоє веселі. І обоє не звернули ніякої уваги ні на Кисоньку, ні на її гостя. Незабаром Ананьїв розпрощався і відправився геть.

    Але пішов недалеко, так як стояла вже глибока ніч, розібрати дорогу в непроглядній пітьмі було неможливо, тому він всівся в якійсь альтанці в очікуванні світанку. Однак незабаром почув, як по алеї, схлипуючи і голосячи, квапливо йде Кисонька. Вона посварилася з чоловіком, вирішила піти до матері, і попросила Ананьєва провести її. По дорозі в місто вона скаржилася, як безпросвітне і безрадісне її життя, а в мозку молодого інженера знову крутилася та ж думка: “Добре б зійтися з нею”. І він все-таки потягнув її до себе в готель, домігся свого, а на наступний день просто втік.

  • “Варитися у власному соку” фразеологізм

    “Варитися у власному соку” значення фразеологізму розкрите в цій статті.

    “Варитися у власному соку” фразеологізм

    Варитися у власному соку – не виходити за межі свого досвіду; працювати, не спілкуючись з іншими. Не виходити за межі інтересів власного життя, своєї роботи; працювати, жити, не спілкуючись з іншими.

    “Варитися у власному соку” приклади

    Вчитель повинен бути завжди і всюди вчителем, не Варитися у власному соку, бо його обов’язок – розширювати коло своїх зв’язків і облагороджувати всіх тих, хто з ним спілкується (З журналу);

    – А що таке Будинок творчості? Гурт людей, об’єднаних одною професією, які Варяться у власному соку (І. Цюпа).

  • Володимир Великий значення діяльності

    Володимир Великий значення діяльності

    Володимир Святославич, (відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий ; бл.956 – †15 липня 1015) – руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князь новгородський, Великий князь Київський. Наймолодший та незаконнонароджений син Святослава Хороброго, великого князя Київського, та ключниці княгині Ольги Малуші.

    У другій половині X ст. великий князь Володимир провів у Київській державі ряд реформ. Однією з найважливіших була Релігійна реформа. Сталася найбільша подія в історії держави – Русь прийняла християнство.

    Рішенням Володимира перейти у християнську віру літопис пов’язує з його одруженням з візантійською принцесою Ганною. У 988 р. Володимир осадив Корсунь (Херсонес) та зажадав від імператорів Василя та Костянтнна віддати йому в дружини їхню сестру Ганну. Становище для імператорів було безвихідним, і вони погодилися – за умови, що Володимир прийме християнство. Так Володимир був хрещений в Корсуні.

    Повернувшись до Києва, Володимир наказав знищити язичницьких ідолів. Статую Перуна прив’язали до кінського хвоста, стягли з гори та кинули в ріку.

    Потім Володимир розпочав обернення киян до християнства. Священники, які прийшли із Царграда та Корсуня, хрестили жителів Києва в притоці Дніпра – річці Почайні. Сама дата хрещення киян залишається суперечливою. Аяе традиційно прийняття християнства Руссю датується 988 р – роком хрещення самого Володимира.

    Значення переходу до християнства Було величезне, бо охопило усі сфери життя – від харчування до міжнародного становища країни. Кам’яна архітектура, іконопис, фресковий живопис виникли на Русі завдяки християнству.

    Прийняття християнства зміцнило міжнародне становище Київської Русі. Учорашня “варварська” держава на рівних увійшла до сім’ї європейських християнських народів.

    Зміцнивши міжнародне становище держави, Володимир розпочав внутрішні реформи (перетворення).

    1. Військова реформа : воїни за службу отримували у власність землю; племінну організацію війська було замінено на феодальну. Почалося будівництво фортець-укріплень біля Києва – “змієві вали”. По річках на півдні Русі зводилися міста, укріплення, що стали опорними пунктами у боротьбі з кочовиками.

    2. Адміністративна реформа : були ліквідовані племінні князівства, держава розділена на 8 округів, що ділилися на волості, на чолі яких стояли довірені люди князя або його сини. Київський князь отримав титул “Єдинодержця” (або “Великого Київського князя”). Була створена централізована система управління державою, а Русь перетворилася на ранньофеодальну монархію. Для усунення конфліктів, зближення з представниками місцевої влади та боярами князь влаштовував у Києві “Володимирові бенкети”. На них обговорювалися важливі державні справи.

    3. Судова реформа : спроба розділити єпископський та цивільний суди.

    4. Містобудування : заснування нових міст: Васильків на Київщині, Володимир на Волині; у Києві був зведений Теремний двір, побудована Десятинна церква.

    Також Володимир Великий першим з руських князів розпочав карбувати власну монету.

  • “Золотий горнець” головні герої

    Образи “Золотий горнець” повісті Гофмана – наділені фантастичними рисами.

    “Золотий горнець” головні герої

      Анзельм – головний герой, студент теологічного факультету університету в Дрездені; Паульман – проректор, товариш Анзельма; Вероніка – його донька 16 років; Франя – молодша донька Паульмана; Гербранд – реєстратор; Ліндгорст – архіваріус, може перетворюватися на іскру чи створювати полум’я з пальців. Саламандр, що має трьох доньок-змійок; Серпантина – молодша донька Саламандра, кохана Анзельма; Пані Ліза Рауер – в минулому – нянька Вероніки, стара відьма, що народилася від кохання пера й редьки. За помічника тримає чорного кота.

    Анзельм – романтик-фантазер, що створює для себе особливу, казкову дійсність. Він студент, людина “не від миру цього” – це видно вже по його одежинці. На тлі навколишніх, “нормальних” людей він виглядає диваком, відрізняючись винятковою непристосованістю в найпростіших ситуаціях: у нього бутерброди завжди падають на землю намазаною стороною, а на новому сюртуку негайно ж з’являється жирна пляма.

    За незручністю Анзельма ховається щось більше серйозне, матеріальний світ начебто не хоче перебувати в злагоді з ним: йому неодмінно виллють на голову вмивальний таз, якщо вийде з будинку по важливій справі на півгодини раніше, щоб не спізнитися. Визнаючи розумом побутові блага (заробити побільше грошей, одержати чин), він відкидає їх всією своєю сутністю й тому не в змозі витягти із чого-небудь практичну користь. Безладдя, що він вносить усюди, викликає роздратування благополучних обивателів. Розлад з реальністю визначає особливу долю Анзельма, відкриваючи йому те, чого не бачать і не чують інші.

    Любов, що міняє все його життя, приносить йому заступництво духу Саламандра й, нарешті, веде у фантастичну країну Атлантиду; перед ним з’являється золотаво-зелена змійка Серпентину, незрима для інших очей. І хоча всі сприймають те, що відбувається як сп’яніння або шаленство, для нього самого породжене його уявою – дійсний факт, величезна індивідуальна цінність, всередині якої перестають існувати цінності реальні, загальновизнані. У фантастичній історії героя зображена романтична натура, для якої неприйнятні розсудливість, передбачливість, розрахунок

  • Остап Вишня біографія коротко

    Остап Вишня біографія скорочено донесе основні події життя і творчості українського письменника, новеліста, класика сатиричної прози ХХ ст.

    Остап Вишня біографія коротко

    Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович Справжнє прізвище.

    Народився 13 листопада 1889 на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї.

    Закінчив двокласну Заньковецьку школу і Київську військово-фельдшерську школу.

    Працював фельдшером у Київській залізничній лікарні.

    У 1917 вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.

    У 1919 за підписом Павло Грунський опубліковано перший сатиричний твір (фейлетон) “Демократичні реформи Денікіна”

    Працював у “Селянській правді” та у журналі “Червоний перець”.

    1921 – усмішка “Чудака, їй-богу” – вперше під підписом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки.

    Після розпуску ВАПЛІТЕ стає одним з організаторів “Політфронту”.

    У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі і контрреволюційній діяльності.

    1933-1943 – на засланні в Ухто-Печорському таборі.

    1944 – перший твір після заслання “Зенітка”.

    Працював у журналі “Перець”.

    У 1955 реабілітовано.

    28 вересня 1956 Року помер.

    Твори:

    – 1919р. перший фейлетон “Демократичні реформи Денікіна” (підпис Павло Грунський)

    – 1921р. усмішка “Чудака, їй-богу” (підпис Остап Вишня)

    – “Чукрен” та “Чухраїнці”

    – 1927р. гумореска “Моя автобіографія”

    – 1958р. цикл “Мисливські усмішки” (“Сом”, “Заєць”, “Лось” та інші)

    Збірки:

    – “Вишневі усмішки сільські”

    – “Вишневі усмішки кримські”

    – “Українізуймось”

    – “Вибрані твори”

    – “Вишневі усмішки театральні”

    – “Усмішки” в 4 томах

    – “Вишневі усмішки закордонні”

  • Данте Аліг’єрі хронологічна таблиця

    Данте Аліг’єрі хронологічна таблиця італійського поета та письменника викладена в цій статті.

    Данте Аліг’єрі хронологічна таблиця

    1265 – народження Данте
    1274 – перша зустріч з Беатріче
    1283 – друга зустріч з Беатріче
    1290 – смерть Беатріче
    1295 – створення повісті “Нове життя” (“La Vita Nuova”)
    1296/1297 – перша згадка про Данте як про громадського діяча
    1298 – одруження Данте на Джеммі Донаті
    1300/01 – пріор Флоренції
    1302 – вигнаний з Флоренції
    1304-1307 – “Бенкет”
    1304 – 1306 – трактат “Про народну красномовстві”
    1306 – 1321 – створення “Божественної комедії”
    1308/09 – Париж
    1310/11 – повернення до Італії
    1315 – підтвердження вигнання Данте і його синів з Флоренції
    1316-1317 – оселився в Равенні
    1321 – як посол Равенни їде до Венеції
    В ніч з 13 вересня на 14 вересня 1321 року – помирає по дорозі в Равенну