Category: Література

  • Загадки про сову українською

    Загадки про сову на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

    Загадки про сову для дітей

    Лісом в темряві літає,
    “Ху-гу, ху-гу”, – промовляє.
    Велетенська голова.
    Здогадались? Це…(Сова)

    Вдень вона лягає спати
    Бо всю ніч їй знов літати,
    Ловить мишок, гризунів,
    З нею їм вже не до снів! (Сова)

    Уночі гуляє,
    А вдень спочиває,
    Має круглі очі,
    Бачить серед ночі.
    (Сова)

    Птах удень в дуплі проспить,
    А вночі – як ненасить.
    Ой, вухаста голова!
    Тихо, мишки! Це ж – …
    (Сова)

    Не стулить і на мить очей –
    Вночі полює на мишей,
    Зате у день відпочива,
    Ні, це не кішка, це…
    (Сова)

    Вдень не бачить – в хащі спить,
    Ніч настане – шелестить.
    Страшно глипає, бува,
    Сіромашенька… (сова).

    Живе в лісі, ухкає, як розбійник;
    Люди її бояться, а вона – людей. (Сова.)

  • “Мишка” Лепкий реальне і уявне

    Реальне й уявне в казці Богдана Лепкого “Мишка”

    Історія про мишку розпочинається зовсім не казково: героїня твору живе так, якк живуть усі миші в людських оселях. Вона боїться людей, а нірку влаштувала там, куди ніхто ніколи не заглядає. Мишка виходила зі свого сховку тільки тоді, коли в хаті не було жодного чобота, жодної ноги. Але на подвір’ї вона вже нікого не боялася, адже там жили мирні створіння: пишний півень і круторогий віл. Часто сюди з міста забігали сестрички, худі, голодні, миршаві. Вони розповідали, що в містах люди дуже бідують, бо настали страшні часи – війна. Матері стежать, шоб жодна крихта хліба не впала на підлогу, несуть кожну крупинку своїм дітям. А нашій мишці жилося добре. Її хазяї добре харчуються, коптять сало в димарі та ще й продають м’ясо, масло, яйця, крупу чужим людям. Торгують уночі, а вдень перелічують гроші та ховають їх у ящик під ліжком. Простим людям війна приносить нешастя, горе, смерть, а таким, як хазяїн мишки, всенародне лихо обертається на прибутки. Багатії вмиваються пахучим милом, коли люди вмиваються сльозами, а під час війни багатіють так, що великий ящик з-під гранат, наповнений грошима, уже ледь закривається.

    Одного разу мишка побачила в хаті незнайомку. Худа, змарніла жінка просила багатіїв зглянутися на її горе, дати дитині, яка помирає від голоду, хоч трішки молока, клялася пізніше принести гроші, але хазяйка брехала нещасній матері, що її корови не дояться. Мишку вразила така безсоромна брехня. Саме тоді в голові мишки зародилася геніальна ідея: вона вирішила знищити те, що для її хазяїв було дорожчим за людське життя. Уночі, коли багатії поснули, мишка прогризла ящик і почала трошити паперові гроші – людську кривду й горе. За кілька діб нічого було вже гризти – хазяї знайшли в ящику купу паперових клаптів. Саме цієї миті багатії відчули справжнє горе, бо втратили те єдине, чому присвятили своє життя. Гроші були для них смислом і метою існування, а втративши статки, ці людці втратили все. Звичайно ж, мишці довелося тікати від ситого життя в теплій хаті у світ, наповнений стражданням і горем, але вона більше не могла жити поряд із людьми, які наживалися на народній біді, раділи чужому горю, мріяли про те, щоб війна не закінчувалася якомога довше, а грошики текли б ручаєм у їхні скрині.

    Богдан Лепкий Визначив жанр твору ” Мишка ” як казку. Дійсно, твір має казкову героїню – мишку, яка зустрічається зі своїми сестричками, дає оцінку вчинкам людей, вирішує покарати зло й робить це. Але все інше, про що йдеться у творі, – абсолютна реальність. Не секрет, що війна – це найбільше нещастя, але деякі людці вміють використати всенародне горе собі на користь. Вони не знають жалю, не мають совісті, не здатні на самопожертву. Але закон справедливості все-таки є, і за цим законом вони обов’язково будуть покарані.

  • Прислiв’я про зиму

    Прислiв’я про зиму та приказки зібрані протягом багатьох років наведені в цій статті.

    Прислiв’я про зиму

      Страшна зима, як дров нема. То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха. Багато снігу – багато хліба. Зима без снігу – не буде хлібу. Добрий той сніг, що вчасно ліг. Зимою деньок, як комарів носок.
      Сонце блищить, а мороз тріщить. Зимове сонце крізь плач сміється. Зимова днина така: сюди – тень, туди – тень, та й минув день.

    Дитячі прислiв’я про зиму

      Синиця пищить – зиму віщить. Як зазиміє, то й жаба оніміє. До завірюхи треба кожуха. Зимове сонце, як мачушине серце: світить, але не гріє. У місячні ночі сніг не тане. Взимку сонце кріз плач сміється. Зима біла, та не їсть снігу, а все – сіно. Такий мороз, аж зорі скачуь. Зимнє тепло, як мачушине добро.  

      Зимня пора усе підбира Зимою поле чисте, та хліб не родить.

    Прислів’я та приказки про Грудень

      Грудень землю грудить і хату студить. Грудень – не брат, а холоднеча – не сестра. Смутний грудень, як прийде студень. Грудень рік кінчає, а зиму починає. Прийшов грудень, приніс студень. У грудні сонце на літо, а зима на мороз повертають. Сумний грудень і в свято, і в будень.

    Прислів’я та приказки про Січень

      Січень з груднем прощається, а на лютий очі косить. Січи, не січи, коли я на печі. У січні вночі панують сови та сичі. Січень, наступає, мороз людей обнімає. Січень січе та й морозить, а газда дрова з лісу возить. Січень не так січе, як у вуха пече.

    Прислів’я та приказки про Лютий

      Лютий виганяє ковалів з гути. Місць лютий – гострокутий. Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів. Лютневі прикмети: метелиці та замети. Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур. Лютневий сніг за золото дорожчий. Місяць лютий спитає, чи взутий. У лютому зима вперше з весною зустрічається. Лютий воду відпускає, а березень – підбирає. Лютий лютує, та весні дорогу готує. У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду. Лютневий сніг весною пахне. Якби мені та сила, що в січні, каже лютий то я б бику-третяку роги вломив.

  • Джон Стюарт Мілль біографія

    Джон Стюарт Мілль біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

    Джон Стюарт Мілль був відомим британським філософом, здобув собі славу своїм внеском у справу боротьби за права жінок.

    Джон Стюарт Мілль біографія коротка

    Джон Стюарт Мілль народився 20 травня 1806 в Лондоні, в сім’ї відомого вченого Джеймса Мілля.

    Величезне враження на юного Мілля справило читання в 1821-1822 рр. творів Бентама. На початку 20-х рр. сімнадцятирічний Мілль заснував “Товариство утілітаріаністов”, в якому обговорювалися етичні і політичні проблеми. У ці ж роки він публікує свої перші роботи. У 1823 р вчений вступив на службу в Ост-Індської компанії, в якій працював до 1858 р.

    У 1837 р. Мілль познайомився з першими томами “Курсу позитивної філософії” О. Конта. У 1841-1847 рр. Мілль веде жваве листування з Контом. Надалі, однак, у відносинах обох мислителів настає охолодження, викликане нападками англійської ліберала на теократичні проекти Конта.

    У 1851 р, після дружби, що тривала 21 рік, Мілль одружується на Герріет Тейлор. Саме вона робить вирішальний вплив на більшість робіт чоловіка. Однак в 1858 р, через сім років після весілля, Герріет Тейлор помирає від важкої закупорки легенів.

    У 1866-1868 рр. Мілль був членом палати громад, приєднуючись до лівого крила партії лібералів, очолюваної Гладстоном. Зазнавши поразки на нових виборах, Мілль відійшов від громадської діяльності.

    Помер Мілль 8 травня 1873 року в Авіньйоні. Поховали його поряд з дружиною.

    Основні праці: “Система логіки силогістичної і індуктивної” (1843), “Підстави політичної економії з деякими з їх застосувань до громадської філософії” (1848), “Роздуми про представницьке правління” (1861), трактат “Про підпорядкування жінки” (1861), “Утілітаріанізм” (1863), “Огляд філософії сера Вільяма Гамільтона”.

    Основні свої економічні ідеї Дж. С. Мілль виклав у працях “Про предмет політичної економії та про її метод” (1836), “Про деякі нерозв’язані питання політичної економії” (1844), “Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії” (1848). Книга “Основи політичної економії” у концентрованому виді містить в собі найбільш суттєві політико-економічні ідеї того часу, що сприяло визнанню їх найкращим підручником з економіки в першій половині XIX ст. Підручник використовувався майже півстоліття у багатьох університетах Європи до появи праці А. Маршалла. Підручник “Основи політичної економії” складається із “Попередніх зауважень” автора та 5-ох книг. У перших трьох книгах (“Виробництво”, “Розподіл”, “Обмін”) дається чіткий і систематизований виклад основних принципів класичної політичної економії, аналіз факторів економічного зростання, міжнародної економіки тощо. У четвертої книзі “Вплив суспільного прогресу на виробництво і розподіл” досліджуються передумови та обмеження економічного зростання. У п’ятій – “Вплив уряду” досліджується роль держави у ринковій економіці.

  • “Одарка” Марко Вовчок скорочено

    “Одарка” Марко Вовчок скорочено

    “Одарка” короткий зміст (переказ) ви можете прочитати за 8 хвилин.

    I

    Розповідь ведеться від імені оповідача (тітки Одарки). Події відбуваються за часів панщини.

    В одному селі був недобрий пан, його боялися всі кріпаки, і навіть вільні козаки старалися не зустрічатися з ним. Дівчата від нього завжди тікали, бо “не один вік дівоцький веселий він стратив”.

    Одного разу старий пан завітав до будинку оповідачки, яка жила з братом та його сім’єю. У брата була дружина та дочка Одарка – надзвичайно мила і гарна дівчина.

    Пан забирає Одарку, якій було лише п’ятнадцять років, до себе в маєток. Одарка не могла зрушити з місця, батько намагався вмовити пана пожаліти молоде дівча, але пана нічого не цікавило.

    “Загарбав він її та й повів… Якось у хаті спустіло, обезлюдніло.”

    II

    Братова жінка пішла ввечері до маєтку пана, але її туди не пустили. Не пускали до Одарки довго ні батька, ні матері, ні тітки. Вони ходили до панських воріт, розпитували у наймитів пана, але вони нічого не знали. “Вашу дитину мов за золоту браму зачинено: і в вічі її не побачиш”.

    А деякі дівчата лише сміялися, бо самі пройшли через таку ж ситуацію.

    Так минуло три тижні, братова жінка плакала. Боліло їй не тільки те, що дочки не бачила, а й те що з неї “дворки” (наймитки пана) сміялися, коли вона стояла під панськими воротами щодня.

    III

    Одного разу ввечері до їх хати зайшла Одарка “бліда-бліда та замучена”. Її вигляд змусив заплакати навіть батька.

    Одарка розповіла, що втекла. До старого пана приїхав молодий пан із жінкою, і поки той був занятий гостями вона вислизнула.

    Одарка почала розповідати, що їй довелося пережити: “як її замикали на ніч саму у горницю, як грозили й били, як до згуби довели…”

    Мати порадила донці звернутися до панії за допомогою, але Одарка розповіла, що старого пана всі дуже бояться. А пані й панночки ображалися на Одарку, вважали її винною і, можливо навіть заздрили, що господар так нею зацікавлений.

    Одарка залишилася ночувати у батьківській хаті, сподіваючись, що пан не помітить її відсутності вночі.

    IV

    Вранці парубки з двору прибігли за Одаркою. Вона плакала, не хотіла йти, говорила, що нездужа. Але хлопцям було наказано, хоч і силою доставити Одарку до панського двору, хоча їм і самим було шкода дівчину.

    Після обіду Одарка прийшла в батьківську хату – попрощатися. Її разом з тіткою віддали молодим панам. Тітка теж була шокована, вона весь вік прожила у своїй хаті; а тепер мала їхати служити до чужих людей, у чужу сторону. Тітка Одарки плакала, а мати була рада, що дочка відправиться на чужину не сама.

    Одарка розповіла, що “старший панич одружився з ляховкою і жив собі в місті, а до батька років щось з чотири не їздив: той лютував, що син одружився з ляховкою.” Але коли у старого пана зявилися внуки він почав догоджати невістці і слухавсь її, і гроші їй давав… хоча був дуже скупий!

    Саме ляховка випросила у старого пана Одарку з тіткою собі у слуги.

    V

    У неділю Одарка з тіткою мали їхати до міста. Одарка востаннє вклонилась матері і батькові, попрощалася. Всі були надзвичайно сумні.

    Їхали до міста вони разом з панами чотири дні, Одарка дуже сумувала за батьками. На панському дворі всі їх оглядали; “ніхто не заговорить, ані привітає”. Привели їх в покої, а панська дітвора виставляла руки для поцілунків.

    VI

    Тітці дали роботу прясти, а Одарку посадили гаптувати. Пані незлюбила Одарку, знущалася з неї, змушувала танцювати, а коли Одарка випадково падала з неї всі сміялися.

    Одарка, почала танути як воскова свічечка, могла просидіти мовчки цілісінький день. Чого вже пані їй не робила, як не глумилася – а Одарка все мовчала. Навіть малі паненята знущалися з Одарки, обзивали її “дурною”, штовхали, щипали, змушували танцювати.

    Одарка все мовчала, а пані казала: “Се якась кам’яна дівчина!”

    VII

    Прийшла весна, тітка копала, в саду працювала, а Одарка й за поріг не вийшла. Пані лишила її гаптувати.

    Одного дня пані вирішила перевірити чи гаптує Одарка чи ні. Підкралася пані до її кімнати, а Одарка лежить, “зложила руки під голівку, бліда-бліда, тільки очі їй сяють”. Пані розізлилася, але промовчала. Тітка перенесла Одарку в комору, положила на лавці; вона більше й не піднялась. Тільки просила тітку відкрити вікно, щоб подивитися в рідну сторону.

    “Пани порадились між собою, казали бабу привести. Прийшла старесенька бабуся, подивилась та й похитала головою.

    – Дитино моя нещаслива! – каже. – Нехай тії добра не діждуть, що тебе, як пахучу квітку, стоптали, а твій вік уже недовгий!”

    VIII

    Тітка відвезла дівчину в больницю. Але її саму навідувати Одарку не пускали, адже були впевнені, що в лікарні за нею доглянуть.

    Одного разу в неділю змогла тітка навідати Одарку. Та лежала проти відчиненого вікна.

    Старенька служка, що за недужими доходжає, розповіла, що Одарка так прохала, щоб її біля вікна поклали, що їй ліжко і перемістили.

    Одарка розпитувала про батьків, і нічого не хотіла, аби її тільки від вікна не гнали. Через вікно Одарка бачила як цвітуть вишні, черешні.

    IX

    Наступного четверга тітка дізналася, що Одарка померла.

    “Побігла я туди: вона вже на столі. Свічечка горить, а нікого нема. І така ж вона хороша лежить, як ангелятко боже!”

    Старенька служка розповіла тітці про останні години життя Одарки, як вона востаннє поглянула у вікно, в ту сторону, де батько й мати живуть. Служка принесла їй вишневу квітку, саме це було останнім бажанням дівчини. Перед смертю дівчина згадувама батька та матір.

    “В п’ятницю її поховали. Як спускали домовину в яму, то все над нею білі голуби кружляли.”

  • Вірш про зиму для дітей

    Вірш про зиму для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

    Вірші про зиму для дітей

    ПОДАРУНОК
    М. Пономаренко

    Сніговик для сніговички
    Сплів із снігу рукавички.
    Попросила сніговичка:
    – Подаруй ще й черевички
    Із бурульок крижаних,
    Буду ковзати у них.

    ХВОЇНКИ
    К. Пасічна Просить мишка у ялинки:
    – Дай мені свої хвоїнки,
    Дай гостреньких колючок,
    Буду я, мов їжачок.
    Як зустріне кіт мене,
    Геть від страху дремене.

    Вже зима в дорозі
    Спить під листям їжачок,
    Під камінчиком – жучок,
    Дідусь – під кожухом,
    Зайчик вкрився вухом.
    Вже зима в дорозі
    На скріпучім возі. (Олександр Богемський)
    * * *

    Зимонька
    Зимонько, голубонько
    В білім кожушку,
    Любимо ми бігати
    По твоїм сніжку.
    Всім рум”яниш личенька
    Ти о цій порі
    І ладнаєшь ковзанки
    В нашому дворі. ( Л. Забашта)

    Дитячі вірші про зиму

    “Сніг іде” (М. Познанська)
    Тихо, тихо сніг іде,
    Білий сніг, лапатий,
    Ми у двір скоріш підем,
    Візьмемо лопати.
    Ми прокинем зранку
    Стежку біля ганку,
    Вийде мама з хати
    І почне питати:
    – Хто ж це так доріжку
    Вміє прокидати?

    Забіла Н.
    Наша ялинка

    За вікном летять сніжинки
    І сідають на вікні.
    Ми танцюєм круг ялинки
    І співаємо пісні.

    “Білі мухи” (М. Рильський) Білі мухи налетіли, – Все подвір’я стало біле. Не злічити білих мух, Що летять, неначе пух. – Галю, Петрику, Кіндрате, Годі, ледарі, вам спати! – І побігли до санчат Галя, Петрик і Кіндрат. Всі з гори летять щодуху, Щоб впіймати білу муху, А санчата їм усім Змайстрував старий Максим. * * *

    ВРАНЦІ БІЛЯ ХАТИ
    Л. Куліш-Зіньків

    Вранці біля хати
    Малесенькі сліди –
    Зайчатко вухате
    Приходило сюди.
    Стояло біля хати,
    Ступило на поріг –
    Хотіло нам сказати,
    Що випав перший сніг.

    КОЖУШОК
    П. Воронько

    Йшов сніжок на торжок
    Продавати кожушок.
    Кіт купив того кожуха,
    Загорнувсь по самі вуха.

    Як забіг у нім до хати,
    Хутро стало розтавати.
    Сів Воркотик за мішком
    Та й умився кожушком.

    ЙДЕ ЗИМА
    В. Паронова Йде зима, красуня мила.
    В неї сукня сніжно-біла,
    Черевички з кришталю –
    Дуже зимоньку люблю!
    Йде в засніженім уборі,
    Очі сяють, наче зорі. Щоб своє побачить личко,
    Дзеркало зробила з річки.
    Білі коси розпустила,
    Землю лагідно укрила –
    Хай спочине до весни
    І чарівні бачить сни.

    СНІЖИНКИ

    Сніжинки зранку вже кружляють,
    Одна одній промовляють:
    – “Ми сьогодні загадкові,
    Сяєм, ніби іграшкові.

    Прикрашала нас сама
    Красуня Матінка-зима.
    З нею Рік Новий крокує,
    Свято й радість всім дарує”.

    ЧАРІВНИК

    Цілу ніч мороз малює,
    Візерунками дивує,
    Ніби казку розказав,
    Тут її намалював
    І природа милувалась,
    Тут вночі, мов диво сталось.
    Яскраво ж так малюнки сяють,
    Він – чарівник, всі добре знають.

    ЗАМЕТІЛЬ

    Вітер віє звідусіль
    І кружляє заметіль,
    Білим снігом все вкриває,
    Під кожен кущик заглядає,
    Засипає всі шляхи,
    Сховались звірі і птахи,
    А вона сильніш кружляє,
    Свої пісеньки співає.

    ГРА У СНІЖКИ
    П. Воронько

    Із доріжки до доріжки
    Полетіли влучні сніжки,
    І почався білий бій,
    Закрутився у сувій.
    Закрутився, покотився,
    Під горою зупинився.

    Зверху сніг і знизу сніг,
    І ніхто узнать не міг,
    Де чиї стирчали ніжки.
    Ой, весела гра у сніжки!

    СНІЖИНКИ
    А. Костецький

    Тоненькі сніжинки
    На мене сідають,
    Мене за ялинку,
    Напевне, вважають.
    Не знають сніжинки –
    Смішинки тоненькі,
    Що я – не ялинка,
    А просто – Оленка!

    ЗАВІРЮХА
    О. Винокуров

    Розгулялась завірюха –
    Виє, стогне і свистить.
    Затуля Оксанка вуха
    І від страху аж тремтить.
    – Ти не бійся, – каже тато. –

    Завірюха не страшна.
    Це ж бо лижам і санчатам
    Намітає сніг вона.
    Кучугури встануть вранці
    Будуть гірки дітворі…
    Скинуть ягоди Оксанці
    Із калини снігурі.

  • Ремарк “Життя в борг” скорочено

    Ремарк “Життя в борг” скорочено читати українською Ви можете за 10 хвилин.

    “Життя в борг” короткий зміст

    “Життя в борг” – роман німецького письменника Еріха Марії Ремарка.

    Альпи. Санаторій для хворих на туберкульоз “Бела Віста”. Заслужений автогонщик Клерфе приїжджає провідати свого доброго товариша і колишнього напарника Хольман. На шляху по звивистій гірській дорозі Клерфе зустрічає сани, запряжені кіньми. Рев мотора налякав тварин, через що вони встали на диби і вивели сани прямо до авто. Автомобіліст поспішив допомогти візникові, але зустрів досить різку відсіч. Керував саньми високий ставний чоловік у чорній хутряній шапці, його супутницею була молода красива жінка, яка, злякавшись, вхопилася за поручні свого прогулянкового “екіпажу”.

    Тоді Клерфе ще не знав, що чоловіка звати Борисом Волковим. Він заможний російський білоемігрант, знімає будиночок неподалік від “Бела Віста”. Жінка – двадцятичотирирічна бельгійка Ліліан Дюнкерк. Обидва вони смертельно хворі і вже кілька років проживають в санаторії, який одночасно є їхнім порятунком і комфортабельною в’язницею.

    Після випадкової зустрічі між Клерфе і Волковим пролягає тінь взаємної антипатії. Чоловіки ще не розуміють її витоків, але розгадка проста – їм обом подобається одна жінка

    Нарешті, Клерфе добирається до санаторію. Його дивує цей абсолютно незвичайний новий світ, який живе за своїми власними законами. Час тут ніби зупинився. Хольман, з яким Клерфе ще не так давно ганяв по автотрасах, розповідає приятелеві про мешканців “Бела Віста”. Постійних мешканців, тобто хворих, можна відрізнити від гостей, тобто здорових, по стійкому альпійському загару. Більшість з них виглядає молодими і здоровими, але насправді всі вони приречені жити в постійному очікуванні неминучої смерті. Будь-яка застуда, незначний нежить може коштувати гостю санаторію життя. Хворі називають “Бела Віста” комфортабельною в’язницею і бояться розлучитися з її незримими кайданами, бо вихід на волю означатиме для них смерть.

    Хольман тужить за перегонами, лікарі заборонили йому керувати автомобілем. Він розпитує колишнього напарника про справи на чемпіонатах і в таємниці радіє, що Клерфе не досяг успіху з іншими напарниками. Друг бреше хворому товаришеві – насправді він успішно виступає в парі з іншими спортсменами – просто Клерфе не хочеться засмучувати Хольман, той все одно більше не читає спортивну хроніку.

    Їх розмову перериває несподівано з’явилася Ліліан. Вона скаржиться на крокодилицю (так хворі називають старшу медсестру), яка забороняє їй гуляти вечорами, і Далай-Ламу (головний лікар), який призначив на завтра рентген.

    Всупереч умовлянням крокодилиці і прискіпливого Волкова, компанія відправляється розважитися в Палас-бар. Там за келихом вина Клерфе розмовляє з Ліліан про життя і смерть. Після недавніх похорону подруги Агнесс Сомервілл (колишньої мешканки санаторію) Ліліан особливо часто замислюється про загибель. На кожному кроці їй ввижаються ознаки швидкої смерті і власна хвороба здається в рази серйозніше, ніж була раніше. Клерфе в якійсь мірі близький Ліліан. Він автогонщик і під час кожного заїзду знаходиться на волосок від смерті. Він, також як і Дюнкерк, постійно втрачає когось зі свого оточення.

    Наприклад, тільки що Клерфе отримав звістку про те, що помер його товариш. Він потрапив в аварію. Спершу його перетворили в безпорадного каліку, ампутировав ногу. Найстрашніше, що його кохана навіть не прийшла провідати хворого. Клерфе знав, що довгий час вона зраджувала його приятелю. Тепер, коли його не стало, жінку займає тільки одне питання – чи отримає вона гроші від свого колишнього. Клерфе вважає, що смерть для його друга стала нагородою, справжнім порятунком від розчарування, ганьби, обтяжливого існування. Ліліан, навпаки, переконана, що смерть не може бути щастям. Кожен – каліка, обманутий, знедолений, той хто втратив все – хоче жити. Тільки той, за ким смерть ходить по п’ятах, може по-справжньому цінувати життя.

    Після проведеного вечора Клерфе вирішує відправити Ліліан гілку білосніжних орхідей, які він купує в крамничці неподалік від місцевого крематорію. Однак, побачивши квіти в своїй кімнаті, дівчина відразу викидає їх у вікно. Для неї прекрасні квіти – містичне послання з того світу, адже точно такі ж орхідеї вона поклала декількома днями раніше на труну Агнесс. Як пізніше з’ясовується, підприємливі торгаші збирають кращі квіти з могил перед відправкою тіла в крематорій і перепродують їх.

    Незручна ситуація вирішується. Клерфе знову забирає Ліліан на прогулянку, і вони проводять кілька чудових днів разом. У Ліліан ніби щось змінилося. Якщо раніше вона готова була чіплятися за життя, болісно продовжуючи її своїм безпечним ув’язненням, то з появою Клерфе їй вперше захотілося жити по-справжньому. Що вона, по суті, бачила? Дитинство, юність, яких практично не пам’ятає. Потім війна з її стражданнями, голодом, вічним страхом. Після війни відкрилася хвороба і негайна ізоляція в санаторії.

    Тут Ліліан уже чотири роки. Існують випадки абсолютного лікування хворих, але вони дуже рідкісні. Більшість з мешканців “Бела Віста” гинуть в його стінах, а вона не хоче цього робити. Ліліан приймає рішення покинути санаторій, відправитися в Париж і почати своє коротке, але справжнє життя.

    Ліліан Дюнкерк переводить чималі статки, залишені батьками, і приймається витрачати гроші. Їй нема чого економити, відкладати на майбутнє, планувати сім’ю. Ліліан спускає силу-силенну грошей на нові речі і розваги.

    Тим часом Клерфе тимчасово виїжджає до Риму. Там він підписує договір з автогоночною компанією і на час сходиться з колишньою коханкою Лідією Мореллі. По поверненню в Париж Клерфе не впізнає Ліліан – з провінційної милої дівчини вона перетворюється в чарівну жінку. Тепер між молодими людьми зав’язується справжній роман.

    Незважаючи на спроби дядька Ліліан, який не здогадується про хворобу племінниці, видати її за заможного кавалера, дівчина вибирає Клерфе. У неї абсолютно немає часу на лицемірство, їй нема чого робити далекоглядні розрахунки, вона просто хоче любити і бути коханою.

    Єдине, чого Ліліан не поділяє, так це роду занять Клерфе. Вона не розуміє, чому сильні, здорові молоді люди просто так ризикують власним життям. Гонки Ліліан не відвідує. Для неї це занадто обтяжливе видовище.

    Закохані кілька разів розлучаються, але за кожною сваркою слідує чергова зустріч і бурхливе примирення. Клерфе настільки прив’язався до дівчини, що пропонує їй стати його дружиною. Ліліан розуміє – тепер у Клерфе з’явилося майбутнє, в той час як у неї його немає. Вона приховує від коханого загострення своєї хвороби і пропонує почекати до наступного року. Ліліан прекрасно знає, що так довго їй не протягнути.

    Однак доля грає злий жарт – першим з життя йде Клерфе. Він розбивається на смерть під час гонок в Монте-Карло. Ліліан за підтримки Бориса Волкова, який тут же знайшов дівчину, повертається в “Бела Віста”. Вона картає всесвіт за те, що Клерфе помер раніше неї. Це не справедливо! Так не повинно було статися!

    По дорозі в “Бела Віста” Ліліан зустрічає Хольман. Він виявився в числі тих рідкісних щасливчиків, яким вдалося подолати хворобу. Тепер він навіть може повернутися до перегонів, зайнявши місце, що звільнилося Клерфе.

    Смерть наздоганяє Ліліан Дюнкерк через шість тижнів після загибелі її коханого. Дівчина помирає в санаторії “Бела Віста” від крововиливу.

  • “Фах” Азімов головні герої

    Головні герої “Фах”

      Джордж Плейтен – головний герой науково-фантастичної повісті А. Азімова “Фах”. Арманд Тревіліан, Хейлі Омейні (психолог), Інженеску Ладислас (історик), лікар Ллойд, лікар Зекері Антонеллі, лікар Сем Елленфорд, Інженеску Ладислас (історик-соціолог)

    Джордж Плейтен Був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста.

    Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в “диференційованому” суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію.

    Люди майбутнього, змальовані Азімовим, не гірші за сучасних, вони просто інші, живуть в інших умовах, отже, мислять по-іншому. Суспільство майбутнього не жорстокіше, ніж сучасне. Шанси рівні в усіх. Основний принцип відбору талантів той самий – крізь Труднощі до вершин. Вони формуються у боротьбі, а нове виростає із заперечення старого. У ставленні до так званого середнього землянина описана Азімовим держава, навпаки, більш гуманна за нинішні. Там кожен може посісти своє місце у суспільстві, гордо додавши до імені слова “дипломований такий-то”, ніхто не вважає себе невдахою, бо усі забезпечені заняттям, немає безробітних.

  • “Вечір проти Івана Купала” короткий зміст

    “Вечір проти Івана Купала” – повість М. Гоголя, насичена фантастичними образами.

    “Вечір напередодні Івана Купала” короткий зміст

    Хома Григорович не любив переповідати одне й те саме. Одного разу він розповів свою бувальщину, а присутній пан надрукував її. І ось приїжджають пани до дячка і показують йому цю книжечку. Хома Григорович дуже розсердився, сказав: “… Бреше, сучий москаль”. А потім розповів нам цю історію.

    Дід його умів прегарно розповідати, але головне в його оповіданнях було те, що він ніколи не брехав, і щоб він ні розповів – так воно і було.

    Років сто тому це село було бідним хутором, хат десять і все, тільки по диму й можна було дізнатися, що живе там людина. На цьому хуторі з’являвся чоловік, вірніше, диявол у людській подобі. Звідки він і навіщо приходив, ніхто не знав. Гуляв, пиячив, а потім пропадав.

    Рідна тітка діда мала в той час шинок на нинішній Опішнянській дорозі, на якій часто гуляв Басаврюк, так звали того бісівського чоловіка. Ні за які благополуччя на світі не погодилася б тітка прийняти від нього подарунки. Від цих подарунків потім відв’язатися не можна: “кинеш у воду – пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, і до тебе ж у руки”.

    У селі була церква і жив при ній ієрей отець Афанасій. Він зауважив, що Басаврюк на світлу неділю не буває в церкві і задумав його пожурити, накласти церковне покаяння. Але сам насилу ноги забрав. Тоді отець Афанасій оголосив, що всякого, хто буде спілкуватися з Басаврюка, стане вважати за католика, ворога Христової церкви і всього людського роду.

    У селі у козака на прізвисько Корж був працівник Петро Безрідний. У бідного Петруся була всього-на-всього одна сіра свитка, у якій було більше дірок, ніж злотих у жида. У старого Коржа була дочка-красуня. А якщо хлопець і дівчина живуть близько один від одного, то зрозуміло що виходить. Раз Пидорка цілувала Петруся, а старий Корж відкрив двері хати і побачив. Зняв він зі стіни нагайку і хотів провчити добре Петруся, але шестирічний брат Пидорки, Івась, упросив батька не бити Петруся. Зажурився закохані, а тут і багатий лях став ходити до Коржа часто в гості.

    Одного разу, вся в сльозах, Пидорка взяла на руки Івася і відправила його до Петруся сказати, що батько її неволить вийти за нелюба ляха. І весілля вже готує. Петрусь з горя пішов у шинок, але не заливалося горе горілкою, легше не ставало. І зустрівся йому в шинку Басаврюк, який сказав, що біді Петруся може допомогти тільки золото. Басаврюк дасть йому золота, тільки одне зажадає від Петра. А Петрові візьми і скажи: “Диявол! Давай його! На все готовий!” І грюкнули вони по руках.

    На Івана Купала повинен був Петро зірвати квітку папороті, яка цвіте один тільки день у році. Привів його Басаврюк до трьох пагорбів, де квітів багато було різних. Тут і прості листя папороті зростали. І раптом, “глядь, червоніє маленька квіткова брунька і, неначе жива, рухається. Справді, диво! Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало і квітка розцвіла перед його очима, немов полум’я освятив і інші навколо себе.. . “

    “Тепер пора!” – Подумав Петро і простяг руку. Дивиться, тягнуться з-за нього сотні волохатих рук теж до квітки, а позаду нього щось перебігає з місця на місце…. Зажмуривши очі, смикнув він за стеблинку, і квітка залишився в його руках. Все затихло. На пні виявився сидячим Басаврюк, весь синій, як мрець. “Потім обличчя його ожило, очі блиснули, і він сказав, що яга повернулась. Він попередив Петра, що стане зараз перед ним красуня і робити він повинен все, що вона йому накаже.

    Здалася перед Петром хатинка на курячих ніжках, потім собака, яка перетворилася на кішку, замість кішки з’явилася стара з обличчям зморщеним. Аж мурашки побігли по спині Петра.

    Вирвала відьма в нього квітку, всприснула його якиюсь водою, довго пошептала над ним, а потім Петру повернула зі словами: “Кидай!” Петро кинув, але квітка не впала, а довго летіла по повітрю і плавно опустилася дуже далеко від Петра. Старуха сказала, що в цьому місці копати треба. Викопав Петро залізну скриню, та скриня почала опускатися в землю. Відьма і каже йому: “Ні, не бачити тобі золота, поки не дістанеш крові людської!” Підвела вона до нього дитя, років шести, накрите простирадлом, і показала, що треба відсікти йому голову. Остовпів Петро, ??зірвав простирадло з дитини і побачив, що це Івась. Кинувся він з ножем на відьму, та Басаврюк його зупинив: “А що ти обіцяв за дівчину?” А обіцяв Петро робити все, що йому скажуть. Освітилося все під землею, і побачив Петро червінці, дорогі камені в скрині тій. Очі його загорілися, розум затьмарився, як божевільний, схопив він ніж і відтяв голову дитині. Відьма напилася крові.

    Не пам’ятав Петро, ??як добіг до будинку, і звалився на землю. А коли він прокинувся через два дні і дві ночі, то не міг нічого згадати, тільки бачив біля себе два мішки золота.

    Відніс він золото Коржу, поляку дали дулю під ніс, а Петро і Пидорка зіграли весілля. Тільки зник Івась в той день, коли зустрів Петро Басаврюка, та так і не з’явився. У селі говорили, що вкрали його цигани.

    Почали жити Петро і Пидорка як пан з панною. Все у них є, все блищить, та добрі люди почали говорити, що не буде добра від чорта, тому як ще звідки, як не від нього, могло прийти до Петра таке багатство, та й дитина пропала в той же час з дому.

    Не минуло й місяця, як Петруся ніхто пізнати не міг. Сидить він у задумі, зблід, схуд і все намагається щось згадати, гризе його щось “… Подивиться на мішки -” стривай, стривай, забув! “- Кричить, і знову вдумається.

    Що не робила Пидорка – нічого не допомагало. Уже і сніг став танути, а Петро сидить посеред хати, як прикутий, поставивши ноги на мішки з золотом, і сердиться, що не може щось згадати. Життя не в життя стало у Пидоркі, вона теж стала чахнути.

    Якраз напередодні Івана Купала пішла вона до чаклунки, яка жила в Ведмежому яру. Привела вона чаклунку до Петра, який непритомний лежав на лаві. Раптом Петро затремтів, волосся у нього піднялися дибки, як закричить він: “Згадав, згадав!” З усієї сили пустив він сокиру в стару, стара пропала, а дитя років семи з накритою головою стало посеред хати. Простирадло злетіло, і Пидорка впізнала Івася. Але привид з ніг до голови вкрився кров’ю і зник, освітивши і хату червоним кольором. Вискочила вона в нестямі на вулицю, збіглися люди. А коли увійшли в будинок, то в ньому було повно диму, а там, де стояв Петро, ??тільки купка попелу лишилася та ще пар піднімався. Кинулися до мішків із золотом, а там тільки черепки биті опинилися. У жаху стояли козаки, не сміючи поворухнутися.

    Пидорка дала обітницю йти на прощу, куди вона пішла, ніхто сказати не міг. А в той день зявився в селі знову Басаврюк. Але всі стали тікати від нього. Вирішили, що це сатана прийняв людську подобу. А потім і зовсім з хутора всі в село перебралися.

    Зібралися раз старшини в шинку у тітки. На столі у них був смажений баран. Розповідали про чуда різні. Тут здалося комусь, що ожив баран, очі його засвітилися, з’явилися чорні щетинисті вуса… Всі одразу впізнали в баранячій голові пику Басаврюка. Старшини за шапки і втекли з шинку. Іншим разом сам церковний староста побачив як чарка сама йому кланяється в пояс.

    З тих пір отець Афанасій став ходити по селу зі святою водою і ганяти чортів. Та ще тітка покійного діда скаржилася, що кожного вечора хтось стукає в дах і шкрябає в стіну. Тепер на цьому місці, де стоїть село, все спокійно.

  • “Звук павутинки” план

    План до твору “Звук павутинки” стане в нагоді багатьом школярам, особливо план до розділів Ніна, Адам, Срібний чоловічок, Все відпливає. Повість В. Близнеця “Звук павутинки” пронизана гарячою любов’ю до землі, повагою до чарівної української природи.

    План до твору “Звук павутинки”

    1. Срібний чоловічок, народжений з крапель

    2. Неіснуюча Сопуха

    3. Новий загадковий і таємничий світ

    4. Адам, що здогадався, на відміну від інших дорослих, про каравели.

    5. Страшна хвороба.

    6. Збудована і зруйнована гребля.

    7. Дівчинка на човні.

    8. Розповідь Ніни про потойбічний світ

    9. Подорож за павутинкою

    10. Пошкоджений човен Ніни

    11. Прощальний подарунок Адама

    12. Осіннє прощяння

    План “Звук павутинки” Віктор Близнець

    1. Срібний чоловічок

    2. Потоп.

    3. Музика крапель.

    4. Вогнисточервоні ковалики

    5. Моє кіно.

    6. Вишневі павутинки

    7. Піратське судно

    8. Спійманий метелик

    9. Сопуха

    10. Все на світі має свої дверцята

    11. Мамин помічник

    12. Глипа – завидющий мисливець

    13. Учений собака Рекс

    14. Мої друзі

    15. Батько баби Сірохи – Адам

    16. Нове їм”я Льоньки

    17. Штучне сонце

    18. Майстрування греблі

    19. Нова назва річки – Лопотиха

    20. Хвороба Адама

    21. Руїни на річці

    22. Веселощі в траві

    23. Нова гребля та млинок

    24. Зруйнований млинок.

    25. Зустріч Льоньки з Ніною

    26. Розмова про смерть

    “Звук павутинки” план до розділу “Срібний чоловічок”

    1. Стеження за срібним чоловічком

    2. Допомога срібного чоловіка – Бумса, Пушинкам.

    3. Сумування хлопця з приводу шкоди, якої він завдав метелику.

    “Звук павутинки” план до розділу “Сопуха”

    1. Герой у пошуках кудлатої істоти.

    2. Спостереження за живими істотами (народом), що оточують його.

    “Звук павутинки” план до розділу “Крилаті дерева”

    1. Льонька допомагає матері готувати обід

    2. Спогади хлопця про загиблого Рекса

    3. Мати і Льонька на річці.

    “Звук павутинки” план до розділу “Адам”

    1. Зустріч Льоньки з Адамом

    2. Будівництво греблю на річці Лопотуха.

    3. Розповідь Адама про власну невиліковну хворобу – білокрів’я.

    4. Вирушення друзів додому.

    “Звук павутинки” план до розділу “Ніна”

    1. Страждання від самотності

    1. Знайомство Льоньки з Ніною

    2. Роздуми про Адама і призначення людини на землі

    “Звук павутинки” план до розділу “Глипа й Бакун”

    1. Знайомство з минулим Бакуна.

    2. Глипа з братом вирішують скористатися Бакуном.

    3. Намагання Глипи і Гавра знищити Бакуна, з яким трапилося лихо під час переправи через річку.

    3. Бакун у небезпеці, наміри Глипи не здійснилися.

    “Звук павутинки” план до розділу “Глипа й Бакун”

    1. Відвідування Льонькою хворого Адама.

    2. Розповіді друзів один одному правдивих історій.

    3. Страждання Адама через хворобу.

    4. Сподівання і віра вченого подолати свою хворобу.

    “Звук павутинки” план до розділу “За павутинкою”

    1. Зустріч Льоньки і Ніни.

    2. Прогулянка друзів у печеру.

    “Звук павутинки” план до розділу “Все відпливає”

    1. Смерть Адама

    2. Виготовлення кораблика для Ніни.

    3. Льонька і Ніна руйнують Глипине сховище

    4. Розлучення друзів