Category: Література

  • “Ляльковий дім” короткий зміст

    Ляльковий дім – п’єса на три дії норвезького драматурга Генріка Ібсена.

    Ібсен “Ляльковий дім” короткий зміст

    ДІЯ ПЕРША

    “Квартира Хельмерів. Затишна кімната, обставлена зі смаком, проте недорогими меблями”. Між дверима до передпокою і кабінету стоїть піаніно, біля вікна круглий стіл, крісло, диванчик, біля кахельної грубки кілька крісел і качалка. На стінах гравюри. Етажерка з різними дрібничками, шафа з книгами в розкішних оправах. На підлозі килим…

    Зимовий день. У грубці вогонь “.

    До кімнати входить наспівуючи Нора з пакетами і пакунками. У передпокої стоїть посильний, який приніс ялинку. Нора розраховується з ним, потім виймає з кишені печиво, з’їдає кілька, інше ховає в кишеню і старанно витирає губи.

    “Де жайворонок заспівав, білочка вовтузиться?” – чується голос Хельмера з кабінету. “Пташка знову літала смітити грішми?” – говорить чоловік, виходячи із кабінету.

    “Торвальде, це перше Різдво, коли ми можемо так не обмежувати себе. Ти ж тепер будеш заробляти багато-багато грошей”, – весело відповідає Нора.

    Нора із задоволенням показує подарунки дітям на Різдво, забирає подалі пакунок, у якому подарунок для чоловіка. Хельмеру теж треба щось подарувати дружині, і Нора просить чоловіка дати їй грошей, а вона вже сама купить собі, що захоче.

    Хельмер погоджується, але просить Нору не витрачати все на господарство і купити щось собі. Чоловік дивується, як багато вона витрачає і часто не може пояснити, куди поділися гроші. Він вважає дружину такою ж марнотратницею, яким був її батько. А втім, сьогодні Різдво, добре вино вже замовлено, прийде доктор Ранк, і сім’я радісно зустрічатиме свято. Норі вже не доведеться, як минулого року, три тижні самій готувати прикраси на ялинку, адже Хельмер досяг певного успіху, став директором акціонерного банку.

    Веселу бесіду подружжя перервав дзвінок. Служниця заводить у кімнату жінку, в якій Нора ледь упізнала давню подругу Кристину.

    Вони не бачилися десять років. Фру Лінне овдовіла, і чоловік не залишив їй ні статків, ні дітей.

    Жінки сіли ближче до вогню, щоб зігрітися і розповісти, як вони жили увесь цей час. Нора почала вибачатися, що не писала подрузі, потім похвалилася своїм життям, дітьми, чоловіком. Звичайно, був час, коли і їй доводилося заробляти гроші різними дрібницями: шитвом, в’язанням, вишиванням, переписуванням паперів, перед минулими різдвяними святами вона три тижні, зачинившись у своїй кімнаті, писала, а чоловік думав, що Нора лаштує прикраси на ялинки. Та, на щастя, тепер вони мають статки.

    Нора ще б продовжувала розповідати про своє життя, та раптом побачила сумні, змучені очі Кристини. Їй стало трохи соромно, і вона попросила подругу розповісти про себе.

    Кристина вийшла заміж за багатого нелюба, щоб мати змогу допомагати хворій матері і двом меншим братам. Справи чоловіка були ненадійними. “І коли він помер, все загинуло, нічого не залишилось… Їй довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі – чим доведеться”. Останні три роки тяглися для неї, “як один довгий, суцільний день без відпочинку”. Тепер мати померла, хлопчики стали на ноги і в її душі утворилася страшенна порожнеча: нема для кого і для чого жити. Ось тому вона покинула той ведмежий закуток, де жила, і приїхала в місто, мріючи “одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу”.

    Нора порадила Кристині поїхати кудись відпочити, але та тільки гірко посміхнулась: у неї немає тата, який дав би грошей на дорогу. Тоді Нора згодилася поговорити із чоловіком про роботу для подруги.

    “Як це гарно, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу… Вдвічі гарно з твого боку, – тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт”, – сумно відповіла Кристина. Вона думала, що подруга “нічого такого не зазнала в цьому важкому житті”. І дійсно, Нора була схожа на дитину: весела, жвава, красива, добре вдягнена, люба “білочка і жайворонок” для свого чоловіка. І раптом Нора розповіла Кристині те, що не довірила б нікому.

    Коли вона чекала на другу дитину, її коханий чоловік Торвальд тяжко захворів. Лікар сказав Норі, що він помре, якщо не поїде лікуватися до Італії. Нора не могла сказати про це чоловікові і намагалася всіляко виплутатися: говорила, що хоче поїхати на південь, “плакала і просила, говорила, що тепер у її становищі треба їй всіляко догоджати, натякала, що можна позичити грошей”. Та Торвальд сказав, що у неї вітер у голові і що його обов’язок як чоловіка не потурати її примхам. Саме в ці дні помер тато Нори. Ось тоді їй і довелося зробити таке, про що чоловік навіть не здогадується. Можливо, колись, коли Нора перестане подобатися Торвальдові, як тепер, коли його вже не будуть розважати її “танцювання, переодягання, декламації”, вона й розповість йому, як рятувала його життя, як потім заощаджувала кожну копійку, як купувала собі найдешевше вбрання.

    А поки що вона щаслива, бо в неї чудові діти, коханий чоловік, достаток у домі.

    Раптом пролунав дзвінок. Служниця завела в кімнату адвоката Крогстада. “Фру Лінне, вражена, здригнувшись, відвертається до вікна”.

    Нора теж вражена цим візитом. Крогстад говорить, що обіймає невеличку посаду в акціонерному банку і прийшов у особистій справі до Хельмера. Він заходить у кабінет. Кристина розпитує Нору про адвоката, дізнається про те, що він удівець і має маленьких дітей.

    З кабінету виходить товариш Торвальда лікар Ранк. Він розповідає жінкам, що Крогстад дуже погана людина. “У нього підгнило саме коріння” , він завжди рознюхує, “чи не пахне де моральною гнилизною”. Ось і зараз він прийшов до Хельмера у своїх гидких справах.

    Раптом Нора усвідомила, що її чоловік має великий вплив у банку, і вона весело розсміялася. Коли Торвальд зайшов до них у кімнату, Нора звернулася до нього із проханням влаштувати Кристину на роботу, бо вона “якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше…” Хельмер пообіцяв надати їй місце.

    Фру Лінне і лікар Ранк прощаються і виходять, разом з ними йде Хельмер, а в кімнату входить нянька Анна-Марія з дітьми. Нора кинулася до малюків, стала роздягати їх, не забуваючи розпитувати, що вони бачили на вулиці. Потім починає гратися з ними в піжмурки. “Гра супроводжується сміхом, веселощами: ховаються і в цій кімнаті, і в сусідній… Цілковите захоплення”. Ніхто не бачить, як з’являється Крогстад. Якусь хвилину він спостерігає за грою, а потім звертається до Нори. Жінка відсилає дітей до няньки, обіцяючи продовжити гру з ними пізніше, і обертається до адвоката. Вона впевнена, що він повернувся за грошима, які вона в нього колись позичила. Але ж час розрахунку ще не настав, то що ж він хоче? Адвокат розпитує про фру Лінне, і Нора з викликом говорить, що випросила у чоловіка місце для подруги. Але Крогстад ніби чекав цих слів. Він порадив Норі використати свій вплив на чоловіка, щоб Хельмер залишив йому посаду і не виганяв з роботи за справу, яка не дійшла до суду. А ця справа була не гіршою, ніж та, що зробила Нора. Він пояснив розгубленій жінці, що знає про підроблений нею підпис батька на борговому зобов’язанні, під яке Нора отримала велику суму на лікування чоловіка.

    Нора намагалася пояснити, що в той час її батько помирав, а тому вона не могла додати йому клопоту ще й хворобою свого чоловіка, що вона порушила закон з великої любові до дорогих їй людей. Але адвокат сказав, що “закон не цікавиться причинами”, а тому, коли він подасть цей документ, її засудять за законом;

    Коли Крогстад пішов, Норі було вже не до гри з дітьми.

    Прийшов Хельмер, став розпитувати, чого приходив Крогстад, якого він бачив біля воріт, та Нора заговорила про костюмований бал, попросила чоловіка допомогти їй підібрати костюм, а вже потім, ніби між іншим, заговорила про справи Крогстада. Хельмер суворо пояснив дружині, що той “завинив у підробці документів” чи то з бідності, чи то з легковажності, але це злочин. Звичайно, “інколи той, хто упав, може знову підвестися морально, якщо відверто визнає свою провину і зазнає покарання”, але Крогстад викручувався, брехав до останнього. Він не має морального права не тільки працювати в банку, а навіть виховувати власних дітей, адже “діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла” із “отруєної брехнею атмосфери домашнього життя”.

    Хельмер пішов у кабінет попрацювати над паперами, а вражена його словами Нора, бліднучи від жаху, повторювала: “Зіпсувати своїх малят!.. Отруїти сім’ю! Це неправда. Не може бути правдою, ніколи, ніколи у світі!”

    ДІЯ ДРУГА

    Та сама кімната. У кутку стоїть ялинка, без іграшок, з обгорілими свічками. Нора сама; хвилюючись, ходить по кімнаті.

    Жінка схвильовано поглядає на скриньку для листів, яка поки що порожня. Їй не хочеться вірити, що Крогстад виконає свою погрозу і розповість чоловікові про її провину. Нора готується до маскараду. Нянька Анна-Марія допомагає їй, і між жінками заходить розмова про вчинок служниці, яка змушена була покинути дочку, коли стала годувальницею у Нори. Але дочка не забула матір, писала їй.

    До кімнати заходить фру Лінне і починає допомагати лагодити костюм на бал. За шиттям заходить розмова про доктора Ранка, і фру Лінне радить Норі порвати з Ранком, адже вона вирішила, що саме доктор – той багатий поклонник, який дає Норі гроші. Вражена Нора пояснює, що доктор завжди був тільки другом сім’ї, а гроші вона дістала іншим шляхом.

    З передпокою входить Хельмер із текою паперів. Нора лащиться до нього, обіцяє співати жайворонком в усіх кімнатах, зобразити сильфіду, станцювати при місячному сяйві, якщо він залишить Крогстаду його посаду в банку, адже адвокат може написати в газети найогиднішу брехню про Торвальда. Але чоловік нагадує Норі, що він завжди був і залишається бездоганним чиновником, а тому не боїться ніякої брехні. Більше того, Торвальда шокує те, що Крогстад говорить йому “ти”, козиряючи їхнім давнім знайомством. Не вагаючись, Хельмер відсилає в банк наказ про звільнення адвоката.

    Нора в розпачі. Вона заклинає чоловіка повернути листа, але той лише поблажливо посміхається, розчулений, як йому здається, турботою дружини про його репутацію.

    Дзвінок у передпокої. Нора йде відчиняти двері. У кімнату заходить доктор Ранк. Він дізнався, що помирає від невиліковної хвороби, яку йому дав у спадок батько-гульвіса. Стоячи на порозі вічності, доктор зізнається, що кохає Нору і готовий заради неї на все. Вражена Нора, яка хотіла попросити Ранка про послугу, дорікає доктору за це зізнання, але запевняє, що буде ставитися до нього як до друга сім’ї.

    Служниця принесла Норі візитку. Доктор помітив занепокоєння молодої жінки, але вона запевнила, що нічого не сталося, і попросила гостя затримати Торвальда в кабінеті.

    Ранк виходить в одні двері, а в другі заходить Крогстад. Він говорить, що заставний лист при ньому, але він не почне проти Нори судового переслідування, якщо ХельМер створить для нього нову, вищу посаду і допоможе звестися на ноги. Та Нора знає, що її чоловік нізащо цього не зробить.

    Крогстад добре розуміє стан жінки. Він повторює їй її власні думки, що в разі викриття вона змушена буде кинути сім’ю і дім чи навіть вкоротити собі віку. Але спритний крючкотвор говорить, що тоді він матиме владу вже не над нею, а над її пам’яттю. Щоб цього не сталося, Хельмер мусить зробити Крогстада своєю правою рукою.

    Адвокат виходить у передпокій і опускає листа в скриньку. Нора у розпачі зізнається фру Лінне, що позичила гроші у Крогстада, який шантажував її, а тепер вирішив погубити зовсім.

    Кристина говорить, що колись добре знала Крогстада, який заради неї був готовий на все, і вмовить його повернути листа. А поки що Нора упросила чоловіка відкласти всі справи, не читати листів, бо він має допомогти їй відновити в пам’яті танець, який вона танцюватиме завтра. Хельмер погоджується, сідає за піаніно і починає грати. Нора, сміючись і потрясаючи тамбурином, танцює запальніше, ніж потрібно, і не слухає вказівок чоловіка. Вона танцювала так, немов ішлося про життя і смерть. Хоча так воно й було насправді.

    ДІЯ ТРЕТЯ

    Та сама кімната. Біля стола сидить фру Лінне і чекає на Крогстада. На сходах чути тихі кроки, і адвокат обережно переступає через поріг.

    Кристина і Крогстад не просто давні знайомі. Багато років тому вона відмовила адвокату і вийшла заміж за старого багатія, щоб мати змогу утримувати хвору матір і молодших братів. А зараз ці двоє були схожі на людей, що зазнали аварії в життєвому морі і випливли на уламках.

    Кристина першою запропонувала подати один одному руки, адже “двом, разом – на уламках бути все-таки надійніше, краще, ніж триматися нарізно, кожному окремо”.

    Крогстад не міг цьому повірити, адже Кристина добре знала його минуле. Та вона хотіла “когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір”, а дітям адвоката потрібна була мати. Крогстад готовий був діждатися Хельмерів, які зараз були на балу, і повернути листа, але фру Лінне зупинила його. Вона хотіла, щоб Хельмер про все дізнався, а “нещаслива таємниця нехай з’явиться на світ Божий”.

    Свято закінчилося, і Хельмери повернулися додому. Торвальд був захоплений красою дружини, її танцем. Він кохає її, пишається нею і готовий говорити про свої почуття ще й ще. Потік зізнань і компліментів перериває доктор Ранк, що теж говорить про наступний бал, на якому він з’явиться в костюмі невидимки. Він зробив дослідження і впевнився, що доживає останні дні. Але, прощаючись з подружжям, доктор говорить не про себе. Він називає Нору пестункою долі, найкращою серед жінок.

    Хельмер не забув про поштову скриньку, яка була вже геть переповнена. Він своїм ключем відчинив її і зверху побачив візитки доктора Ранка. Над ім’ям стояв чорний хрест, ніби картки повідомляли про смерть. Торвальд зрозумів, що доктор попрощався з ними назавжди, і гірко зітхнув. Та погляд його засвітився любов’ю, коли він поглянув на дружину. У захваті він промовив: “Не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувало неминуче лихо і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров – і все, все заради тебе”. Нора відсторонилась і твердим голосом наказала чоловікові прочитати листи.

    Торвальд пішов у кабінет, а Нора, блукаючи поглядом по кімнаті, бере маскарадний костюм чоловіка і збирається йти з дому. Раптом на порозі з’являється Хельмер з розкритим листом у руці. Нора намагається вийти, але він зачиняє двері і починає ходити по кімнаті, говорячи, що вісім років його радість, його гордість, його любий жайворонок “була лицемірна, брехлива… гірше, гірше… злочинниця! О, яка бездоганна прірва бруду, потворства! Тьху! Тьху!” Хельмер не дозволяв Норі слова вимовити і говорив про себе, про свою загублену кар’єру, знищене добре ім’я. Він не міг отямитися, але практичність у справах дозволила йому зосередитися на тому, як залагодити справу. Звичайно, про людське око в сім’ї має залишатися все так, як і раніше. Але дітей Нора не виховуватиме більше, бо він не довіряє їй.

    Запальну тираду Хельмера перебила служниця, яка принесла листа від Крогстада, у якому той пише, що розкаюється у своїх учинках і знищить доказ злочину Нори. Хельмер, прочитавши листа, почав знову говорити про свою любов, про те, що прощає Нору, адже вона вчинила злочин з великої любові до нього. Завтра все забудеться, пташка знову буде весело співати. Але тепер вона буде і дружиною, і дитиною, а він стане її волею, її совістю.

    Нора повільно скинула маскарадний костюм чоловіка, у який було вбралася, і спокійно заговорила до Торвальда. Вона нагадала, що протягом восьми років подружжя “ні разу не обмінялося серйозними думками про серйозні речі”. Спочатку батько, а потім чоловік гралися нею, немов лялькою. Вона жила біля рідних людей, немов старець, якого годують і одягають, а його справа – розважати, забавляти. Увесь великий дім був тільки ляльковий дім, а Нора була тут донькою, лялькою. А діти вже стали її ляльками. Їй подобалося, що чоловік грається, бавиться з нею, а дітям подобається, що мама грається і бавиться з ними. Виявилося, що справжнє виховання дітей не під силу Норі, і вона вирішила покинути сім’ю і поїхати в місто, де народилася.

    Хельмер нагадав Норі про її обов’язок матері і дружини, але вона тихо відповіла, що має ще обов’язок перед собою. Вона має стати людиною, має перевірити, чи правду казав пастор про Бога, чи правильні ті закони, за якими “жінка не має права помилувати свого вмираючого старого батька, немає права врятувати життя чоловікові”. Вона хоче придивитися до суспільства, до життя. Поки що вона мало розуміє, але точно знає, що не любить Торвальда, бо він виявився не тим, за кого вона його вважала. Нора чекала дива: чоловік мав заступитися за неї і взяти всю вину на себе. А він думав тільки про свою кар’єру, яка буде знищена, і про свою честь, яка буде заплямована. Проте, коли минув страх, Торвальд повівся так, ніби нічого й не сталося. Ось цієї миті між подружжям і пролягла безодня.

    Торвальд зовсім розгубився. Він обіцяв змінитися, але Нора заявила, що це може статися лише тоді, коли в нього не буде ляльки. Вона віддала йому свою обручку, забрала його обручку і вийшла з дому з одним маленьким саквояжем.

    Хельмер безсило падає на стілець, закриває обличчя руками. У домі стало порожньо без Нори. Але він з надією згадує слова дружини, що шлюб може врятувати нове чудо – їхнє перетворення.

  • “Барильця Амонтильядо” Едгар По

    “Барильця Амонтильядо” (англ. The Cask of Amontillado іноді англ. The Casque of Amontillado) – розповідь Едгара Аллана По, вперше опублікована в листопадовому випуску Godey’s Lady’s Book за 1846.
    Історія розгортається в безіменному італійському місті, в непозначеному автором час (можливо, в XVIII столітті). Розповідь ведеться від першої особи, оповідач розповідає про свою смертельну помсту своєму другові, який нібито принижував його. Помста полягає в замуровуванні в стіну – схожий сюжет, в різних варіаціях (поховання заживо, замуровування трупа) зустрічається ще в кількох інших оповіданнях По, зокрема, в новелах “Серце-викривач” і “Чорний кіт”, які об’єднує з “Барильцем Амонтильядо” сюжетна побудова, заснована на сповіді вбивці.

    “Барильця Амонтильядо” скорочено

    Монтрезор, представник збіднілого дворянського роду, розповідає про ту ніч, коли він здійснив відплату, помстившись своєму товаришеві, процвітаючому дворянину Фортунато за численні знущання і приниження, втім, не розкриваючи подробиць останніх (що дає широкий простір для їх трактувань, аж до удаваності). Монтрезор все точно розрахував і передбачив.

    Я не тільки повинен був покарати, але і покарати без усякої небезпеки для себе. Образа не відомщена, якщо месника осягає покарання; вона, в рівній мере, не відомщена і тоді, коли месник не подбає про те, щоб який учинив образу знав, – хто йому мстить.

    Година помсти був призначений на самий розпал карнавалу. Монтрезор подбав, щоб в його маєтку нікого не було, і відправився на свято шукати Фортунато. Незабаром він його зустрів, неабияк п’яного, застудженої і вблазнівському ковпаку з бубонцями.

    Монтрезор почав дражнити Фортунато, вигадавши, що купив ціле барильце амонтильядо (близько 130 галонів [1]). Фортунато – відомий знавець вин і дуже пишається своєю репутацією в цьому питанні. Амонтильядо – вино рідкісне і дороге, особливо під час карнавалу, і Фортунато сумнівається в тому, що Монтрезору продали справжній товар. Монтрезор підіграє своїй жертві, і нібито теж побоюється, що його обдурили. Щоб переконатися у справжності вина, Монтрезор має намір звернутися до Лючезі, іншому знавцеві вин. Самолюбство Фортунато зачеплене, до того ж бочонок викликає його живу цікавість, і, незважаючи на удавані відмовки і переконання Монтрезора, Фортунато рішуче направляється до підвалів свого ворога, супроводжуваний своїм майбутнім катом.

    У підвалах холодно і сиро, а Фортунато долає кашель, і Монтрезор, супроводжуючи одного по підземеллям, час від часу пропонує йому зігріваючий ковток Медока, Фортунато все більше хмеліє. По дорозі до мети Фортунато запитує про герб Монтрезора, на що господар йому відповідає: “Герб являє собою ступню на синьому тлі, наступаючу на змію, яка кусає ступню за п’яту”. Девіз: Nemo me impune lacessit (Ніхто не вразить мене безкарно). Також Фортунато цікавиться у Монтрезора, чи не належить він до масонської ложі, і з подивом чує ствердну відповідь. На вимогу докази Монтрезор демонструє приготовлену лопатку для кладки стін. П’яний Фортунато дуже здивований, але як і раніше не бачить навислої над ним загрози.

    Нарешті вони приходять до ніші, в якій, за словами Монтрезора, і знаходиться барильце амонтильядо. Фортунато довірливо ступає в нішу, і Монтрезор тут же приковує його наручниками до стіни. Жертва все ще не розуміє, що відбувається.
    Потім Монтрезор починає викладати кам’яну стіну, замуровуючи Фортунато в ніші. Фортунато кричить, лається, благає його випустити, але Монтрезор луною відповідає йому, прагнучи перекричати свою жертву. Нарешті Фортунато замовкає.

    Залишилося покласти останній камінь і доля бранця буде вирішена. Фортунато робить останню відчайдушну спробу звернути все, що відбувається в жарт, Монтрезор знову підіграє йому, і кладе останній камінь. Після чого покидає підземелля.
    Оповідання закінчується так:
    Я просунув ліхтар крізь отвір який лишився, і кинув його всередину ніші. У відповідь я почув лише дзвін дзвіночків. Я відчув себе погано, без сумніву – внаслідок вогкості катакомб. Я поспішив закінчити роботу. Я приклав зусилля і приладнав останній камінь; я його заглушив вапном. До нової стіні я притулив старий насип з кісток. Минуло півстоліття, і жоден смертний їх не зачепив. In расі requiescat!

    Аналіз “Барильця Амонтильядо”

    Незважаючи на те, що вбивство є центральною темою оповідання, його не можна віднести до детективного жанру, як “Вбивства на вулиці Морг” або “Викрадений лист”; в “барильці амонтильядо” не описується розслідування злочину, злочинець сам про нього розповідає. Загадка розповіді в тому, що мотив вбивства залишається невідомим для читача. Таким чином, вся “детективна” частина залишається йому, читач вільний сам домислювати передісторію вбивства.
    Хоча Монтрезор не розкриває причин свого вчинку, він згадує про “тисячі принижень”, які нібито зазнав від Фортунато. Багато коментаторів на підставі цього дивного пояснення роблять висновок, що Монтрезор, ймовірно, божевільний, але й така версія викликає питання, так як у своїх діях Монтрезор дуже хитрий і розважливий.

    Фортунато представлений як тонкий поціновувач дорогих вин, однак і це викликає сумніви. Він напився до такого стану, що навряд чи зміг би оцінити справжність амонтильядо. Крім того, під час однієї із зупинок на шляху до барила Фортунато залпом випиває флягу De Grave, дорогого французького вина, що не робить йому честі як знавцеві.
    Не виключено, що По не з чуток був знайомий з роботою муляра. Йому доводилося заробляти різним працею, і в його біографії багато “білих плям”, зокрема невідомо, чим він займався в 1837 році, відразу після відходу з Southern Literary Messenger. Біограф По, Джон Інгрем писав Сарі Уітман, що хтось на ім’я Аллен згадував, нібито По працював на цегельному заводі восени 1834. Ймовірно, мова йде про Роберта Аллене, товариші Едгара По по Військової Академії.

    Теми і символи “Барильця Амонтильядо”

    В оповіданні використовуються типові для творів По теми і символи:
    – Сповідь вбивці
    – Замуровування тіла
    – Поховання заживо
    – Маскарад, карнавал, блазнювання, страшне і фатальне під маскою смішного і несерйозного

  • Рільке “Орфей, Еврідіка, Гермес”

    Райнер Марія Рільке “Орфей, Еврідіка, Гермес” читати повністю

    Була це душ копальня дивовижна,-
    у ній, як жили тихих срібних руд,
    тяглись вони крізь тьму.
    Поміж коріння струміла кров, що до людей пливла;
    тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.
    Ото й увесь багрянець.
    Там були
    урвисті скелі, і ліси безлюдні,
    і зведені над пусткою мости,
    і той сліпий, великий, сірий став,
    що над своїм глибоким дном повиснув,
    як небо дощове над краєвидом.

    І поміж піль, полога і сумирна,
    виднілася бліда стяга дороги,
    прострелена, мов довге полотно.

    Дорогою цією йшли вони
    попереду ішов стрункий мужчина
    в киреї голубій; він нетерпляче
    і мовчазливо в далечінь вдивлявся,
    і крок його жадібно жер дорогу
    великими шматками; в нього руки
    звисали з-під киреї тяжко й хмурно,
    немов забули вже про легкість ліри,
    яка отак була вросла в лівицю,
    як віть троянди у гілки оливи.

    Чуття у ньому начебто двоїлись,
    бо мчався зір, неначе пес, вперед,
    вертався, і спинявся, і чекав
    на повороті ближчому дороги,-
    а нюх і слух позаду залишались.

    Йому здавалось іноді, що він
    вчуває кроки кожного з двох інших,
    які за ним узвозом вгору йшли.

    Проте це тільки крок його лупав,
    і вітер ззаду торгав за кирею.
    Так він собі казав: “Вони ідуть”,-
    казав це гучно й до лупи вслухався.
    Вони ідуть, але страшенно тихо
    обоє ходять. От якби посмів
    вій обернутись(але обертатись
    було йому заказано при ділі,
    яке він майже довершив),- тоді
    побачив би, що йдуть обидва тихі:
    це Бог мандрівок і доручень дальніх,
    дорожній шлик над світлими очима,
    вперед простерта палиця струнка,
    маленькі крила, що об ступні б’ють,
    і звірена його руці – вона.

    Така Кохана,- та її ця ліра
    оплакала за плакальниць усіх,
    аж світ на плач суцільний обернувся,
    де знову все було: і ліс, і діл,
    і шлях, і поле, і ріка, і звір;
    але й в плачливому отому світі,
    так само, як над іншою землею,
    і сонце йшло, й зоріло тихе небо,
    плачливе небо в скривлених зірках,-
    така Кохана.

    Тепер вона ступає поруч Бога,
    хоч довгий саван заважає йти,
    невпевнена, і ніжна, і терпляча.
    Вона неначе стала при надії,
    не думала й про мужа, що простує
    попереду, не думала й про шлях,
    що приведе її назад в життя.

    Boнa в собі вся скупчилась, посмертям
    наповнена по вінця.
    Як плід вбирає солодощі й тьму,
    вона ввібрала в себе смерть велику,
    таку нову, що й не збагнути їй.
    В дівочості новітній, неторканій
    вона вже існувала; стать її
    була немов надвечір юна квітка,
    і так одвикли від звичаїв шлюбних
    у неї руки, що й самого Бога
    безкрайно лагідний напутній дотик
    її вражав, немов надмірна близькість.

    Вона уже – не та білява жінка,
    оспівана колись в піснях поета,
    вона уже – не пахощі, не острів
    широкої постелі, бо уже
    вона не власність жодного мужчини.
    її розв’язано, мов довгі коси,
    і віддано, мов пробуялу зливу,
    й поділено, немов запас стократний.
    Вона – вже корінь,
    і коли нараз
    її спинив і з розпачем промовив
    до неї Бог: “А він таки оглянувсь”,-
    безтямно й тихо запитала: “Хто?”

    А там здаля, при виході у світло,
    стояв хтось темний, що його обличчя
    не розпізнати. Він стояв і бачив,
    як на стезі дороги польової
    печальнозорий Бог і посланець
    безмовно обернувся, щоб іти
    за постаттю, яка назад верталась,
    хоч довгий саван заважав іти,
    невпевнена, і ніжна, і терпляча.

    Переклад М. Бажана

  • “По дорозі в казку” аналіз

    Драма Олександра Олеся “По дорозі в Казку” присвячена завжди актуальній проблемі вождя і народу. Поступ, мета завжди досягаються сміливістю одиниць, їхнім подвижництвом, а нерідко й смертю. Образ Казки як символ ц у цьому творі багатогранний. Це і держава, і мрія, і земля обітована – тобто все те, що манить і тривожить людські уми, спонукає до руху вперед.

    “По дорозі в казку” аналіз

    Драматичний етюд “По Дорозі в казку” є одним із взірців української символістської драми, оскільки проблемно-тематичні площини автор вирішив максимально абстрактно. Персонажі не мають імен (Хлопчик, Дівчина, Перший з натовпу), наскрізною є символіка (Казка – казкова омріяна країна, світле майбутнє, добро, благо, червоні маки – дороговказ до цієї мети, дорога – очищення).

    Тема твору є розробленою як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературах. Це взаємини героя, індивідуальності й натовпу, колективу, розбіжність між мрією й дійсністю, ідеалом і реальністю. Така ж тема стала предметом зображення у творах “Стара Ізергіль” (Легенда про Данко) М. Горького, “Мойсей” І. Франка. Частково простежуються і ремінісценції із драмою М. Метерлінка “Сліпі”. Але О. Олесь по-новому вирішує проблему взаємодії героя і натовпу. Люди блукають по лісу, в якому немає нічого “рідного й знайомого”, а герой прагне вивести їх із темряви. Власне кажучи, страшний ліс є постійним місцем перебування натовпу, очевидно, засліпленого власним прагматизмом, лінощами, а якоюсь мірою, і побоюванням змін. Натовп говорить Йому: “Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживем”. У цьому вся сутність психології маси, яка думає тільки про свій вік, а не про майбутнє, яка не ставить собі на меті нічого, крім звичайного існування. І хоч герой вірить у Казку, прагнучи дійти туди сам і довести народ, Він зневірюється. Виходить, що це тільки головному героєві затісно в хаті, де “ніде й крил розправить”.

    Якщо порівнювати драму О. Олеся з сюжетно схожим твором М. Горького (“Легендою про Данко”), то відчувається набагато глибший філософський рівень проблематики. Адже Данко веде народ до цілком конкретної країни, він герой, який здатний до самопожертви заради мрії інших, і хоч Данко помирає і ніхто йому не вдячний, проте натовп потрапляє до світлого майбуття, хай і затоптавши в екстазі свого поводиря. У О. Олеся головний герой теж помирає, вбитий зневіреними, але лише Він бачить, що Казка існує, а натовп повертає назад, у ліс, у болото. Очевидно, маси просто не готові прийняти ту Казку, до якої їх веде герой. Отже, за О. Олесем, Казка не для всіх. І причина того, що юрба обирає темний ліс, а не світлу Казку, всередині кожного з цього натовпу. До того часу, поки внутрішнє бажання кожного з маси не стане його особистим, доки кожен не вирішить для себе необхідність шляху до мрії, не стане таким, як Він, доти жоден не потрапить до Казки.

    У такому контексті символічними постають і образи Дівчини й Хлопчика. Дівчина – це ніби символ вагання між мрією (яка все ж таки примарна) і тим, що вже є, тобто дійсністю. Показово, що Дівчина, хоч і вступає в суперечку ідей з Ним, остаточно не зневірюється в існуванні Казки, в тому, що там буде краще. Хлопчик років десяти, який справді живе в Казці, є доказом того, що вона існує. Але найголовніше смислове навантаження цього образу полягає в тому, що для того, щоб потрапити до Казки, треба бути духовно чистим, відкритим до всього нового, як дитина, і вірити в свої сили, довіряти самому собі, чого не вистачило навіть Йому.

    Можна припустити, що саме дорога до Казки є метою блукань, що характеризує її як символ страждань, можливість очищення від темряви. Така сліпота натовпу (чи то вроджена, чи набута) в умовах вічної темряви, коли “В цім лісі завжди ніч – вночі день”, є співзвучною до сліпоти в драмі М. Метерлінка “Сліпі”.

    В етюді “По дорозі в Казку” відчутний вияв філософії двох світів – матеріального й духовного. І хоча духовний світ є вищим, ціннішим, перемагає матеріальний, звідси й песимістичний фінал твору, адже до Казки не потрапив ніхто. Автор залишає відкритим питання, чи вдасться комусь із тих, хто пішов назад у темряву, бодай одним оком побачити цю Казку.

  • Юлія Висоцька біографія

    Юлія Висоцька біографія популярної телеведучої кулінарного шоу, актриси кіно і театру викладена в цій статі.

    Юлія Висоцька біографія

    Юлія Олександрівна Висоцька народилася 16 серпня 1973 року в місті Новочеркаську. У 1990 році Юлія закінчує середню школу в місті Баку і вступає в Білоруську державну академію мистецтв.
    У 1998 році додатково проходить навчання в Лондоні.
    Довгий час після закінчення навчання працювала в театрі ім. Янки Купали, там вона зіграла головні ролі в таких спектаклях, як “Лиса співачка” і “Безіменна зірка” .
    Пізніше Юлія переїжджає до Москви і починає працювати на сцені МГАТ ім. Моссовета.
    З 2003 року актриса почала вести багатьом відому передачу “Їмо вдома” на телеканалі НТВ. Пізніше вийшов цикл передач “Сніданок з Юлією Висоцькою”. Юлія вміє готувати страви на будь-який смак і піклується про здорове харчування.
    У 2008 році Юлію запросили до Лондона, де вона виступає гастрономічним куратором.
    У 2009 році Висоцьку запрошують на посаду гастрономічного режисера в московський ресторан “Family Floor”. У цьому ж році Юлія стає головним редактором популярного журналу “Хліб Сіль “.

    Під її патронатом запущений сайт і нова програма правильного харчування. На сайті можна знайти різні страви та поради від популярної ведучої.
    Юлія випустила кілька кулінарних бестселерів, які виходять багатомільйонними екземплярами.

    У 2010 році Висоцька відкриває свій перший гастрономічний ресторан, який отримав назву “Ёрник” і заснувала кулінарну студію “Julia Vysotskaya”.
    У цьому ж році Юлія грає в унікальному фільмі, знятому її чоловіком Андрієм Кончаловським “Лускунчик і Щурячий король”. Тут вона була в ролі Снігової королеви.

    Юлія організувала туристичну фірму, яка розробляє маршрути по найзнаменитішим ресторанам Західної Європи.

    Юлія Висоцька особисте життя

    У студентські роки Юлія вийшла заміж за актора Анатолія Кота, який навчався разом з нею, тільки на курс старше. Але їх шлюб тривав недовго. Після актриса познайомилася з актором Ігорем Сидоренко, з яким вони разом прожили близько шести років.
    У 1997 році Висоцька відправляється в Сочі, де вона являє Білорусію на популярному фестивалі Кінотавр. У ліфті дівчина знайомиться з відомим режисером Андрієм Кончаловським, з яким у них зав’язується роман.
    Заради цих відносин Андрій кидає свою дружину Ірину Мартинову, а Юлія – Ігоря Сидоренка.
    У 1998 році пара укладає шлюб. У сім’ї двоє дітей – дочка Марія (нар. 1999) і син Петро (нар. 2003).

  • “Хуха-моховинка” характеристика

    “Хуха-моховинка” Василь Королів-Старий характеристика

    Головний герой казки Дід спочатку робив погані вчинки: зрубав дерево, зруйнував хатку Хухи-Моховинки, кинув сокирою, щоб убити Хуху, та тільки поранив їй ніжку. Але після того як Хухи врятували йому життя, дід змінив свою думку про цих істот і віднині розповідав людям про них тільки гарне.

    Фантастичні істоти в казці – Хухи лісові, пе-черниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні та Хо, зокрема Хо-Суковик, Лісовик

    Добро і зло в казці “Хуха-моховинка”

    Носії добра в казці – Хухи та Хо. Носій зла – дід, який спочатку зруйнував житло Моховинки, а потім зробив її кривою на все життя.

    Та Василь Королів-Старий розриває коло зла. Коли дідові потрібна була допомога, Хуха-Моховинка забула свої образи і врятувала його та ще й покликала інших лісових істот.

    У казці “Хуха-Моховинка” Королева-Старого добро несуть фантастичні істоти, а зло – людина.

    Опис зовнішності Хухи-Моховинки

    Хуха-моховинка це дуже маленька й легенька лісова істота. Вона м’яка на дотик, вкрита довгою зеленою вовною, має голі мордочку і лапки. Хуха маленька як кошенятко. Вона вірна й товариська, якщо у якоїсь тваринки лихо – завжди допоможе. Ще вона дуже працьовита.

    “Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску – жовтою, як пісок, між кущами шипшини – рожевою, на вересі – фіалковою, на снігу ставала білою”.

    “Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – “братики”. Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки”.

    “Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата”.

    Чого вчить казка”Хуха-моховинка”?

    Казка вчить нас любити і берегти природу, тварин, людей. Засуджує тих людей, що незаконно рубають дерева, неуважно ставляться до тварин. Слід пам’ятати слова з Біблії про те, що на зло потрібно відповідати добром. І тоді добро повернеться.

  • Прикмети гарної погоди

    Народні прикмети передбачення гарної погоди люди збирали протягом багатьох десятиліть.

    Народні прикмети гарної погоди

      Кажани лiтають пiсля заходу сонця – на теплу, ясну погоду. Якщо вранці туман стелиться по воді – буде гарна погода. Ластiвки лiтають високо – на гарну погоду, а низько – на дощ. Птахи дружно вертаються з вирiю – на тепло. Чаплi голосно кричать у польотi – на гарну, ясну погоду. До пiзньої ночi сюрчать коники – ранок буде тихий, сонячний. Свiтлячки вночi свiтяться особливо яскраво – завтра буде погожий день. Мовчить цвiркун – на дощ, а дуже сюркоче пiзно ввечерi – завтра буде гарна днина.

    Народні прикмети хорошої погоди

      Блідий місяць – на негоду, чистий і яскравий – на хорошу погоду. Білі світлові кола навколо сонця чи місяця – збережеться тиха і ясна погода. Ворони купаються ранньою весною – до тепла. Ранній приліт шпаків і жайворів – до теплої весни. Якщо в холодний день заспіває півень – потепліє.

    Народні прикмети гарної погоди восени

      Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене – на теплу осінь. Врожай на горіхи – врожай хліба на майбутній рік. Якщо коло буряків багато сухої гички – осінь буде тепла й суха. Якщо осінь багата на гриби – зима буде тепла. На рослинах багато павутиння – тепла погода утримається. Грім у вересні – на теплу і тривалу осінь. Якщо в листопаді з’явилися комарі – зима буде теплою.

    Народні прикмети гарної погоди влітку

      Жаб’ячий хор цілу ніч – наступного дня буде ясно. Якщо хрущі, літаючи, гудуть – на ясну, тиху і теплу погоду. Багато оводів – врожай на огірки. Комарі літають роєм – також на погоду. Комарі та мошки стовпом – на гарну погоду. Багато комарів – врожай на ягоди, а мошки – на гриби. Якщо влітку цвіте багато дикої моркви, то наступна зима буде теплою. Мерехтять зорі – кілька днів буде ясно і сухо. Золотиста вечірня зоря на безхмарному небі – утримається добра погода. Кроти нарили високі купини – буде тепла і ясна погода.

    Якщо ви знаєте народні прикмети про гарну погоду, які не увійшли до нашої статті, лишайте їх в коментарях.

  • Сальвадор Далі цікаві факти

    Чи знаєте ви щось цікаве про Сальвадора Далі? Кожен знає його як художника, але він був і скульптором, і гравером, і письменником, і навіть сценаристом.

    Сальвадор Далі цікаві факти з життя

    Він народився через дев’ять місяців після смерті свого брата, якого теж звали Сальвадор (1901 – 1903). Йому було п’ять, коли батьки взяли його з собою на могилу брата і сказали, що він був його Реінкарнацією. Новина, що він є копією свого брата, викликала у нього страх перед могилою брата і бажання довести свою унікальність у світі.

    Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було шість років. Це був невеликийімпресіоністський пейзаж, намальований олійними фарбами на дерев’яній дошці.

    У Сальвадора Далі навіть домашній улюбленець був незвичайним. Далі був дуже прив’язаний до свого екзотичного друга – Гігантського мурахоїда, вигулював його вуличками Парижа та навіть брав із собою на світські вечори.

    Сальвадор Далі обожнював солодощі і в обмін на логотип компанії “Чупа-Чупс” вимагав не грошей, а коробку льодяників кожного дня.

    Приїхавши в Нью-Йорк в 1934 році, в якості аксесуару він Ніс у руках батон хліба довжиною 2 метри, а відвідуючи виставку сюрреалістичного творчості в Лондоні, одягнувся в костюм водолаза.

    У своєму житті Далі сам повністю завершив роботу тільки над одним фільмом – “Враження від верхньої Монголії” (1975), в якому він розповів історію про експедицію, яка вирушила на пошуки величезних галюциногенних грибів. Більшу частину відеоряду “Вражень від Верхньої Монголії” складають мікроскопічні плями сечової кислоти на латунній смужці. Як ви можете здогадатися, “автором” цих плям був маестро. Протягом декількох тижнів він “малював” їх на шматочку латуні.

    У 1973 році у Фігуерасі був відкритий “Музей Далі”, кий художник сам будував і сам наносив розписи на стіни. Цей незрівнянний сюрреалістичний витвір і нині захоплює відвідувачів. Музей є ретроспективою життя великого художника.

      Сальвадор Далі автор д Изайну Чупа-Чупса Енріке Бернат назвав свою карамель “Чупсом”, і спочатку в неї було тільки сім смаків: полуниця, лимон, м’ята, апельсин, шоколад, кава з вершками та полуниця з вершками. Популярність “Чупса” росла, збільшувалась кількість карамелі, що випускалася, з’являлися нові смаки. Карамель уже не могла залишатися в початковій скромній обгортці, потрібно було придумати щось оригіналье, щоб “Чупс” упізнавали всі. Енріке Бернат звернувся до свого земляка Сальвадора Далі з проханням намалювати щось таке, що буде добре запам’ятовуватися. Геніальний художник думав недовго і менше, ніж за годину, накидав йому картинку, де була зображена ромашка “Чупа Чупс”, яка в дещо зміненому вигляді сьогодні впізнається як логотип “Чупа Чупс” у всіх куточках планети. Відмінністю нового логотипу було і його місцезнаходження: він був не збоку, а вгорі цукерки. У 2003 році компанією “Волт Дісней” був випущений мультиплікаційний фільм “Destino”. Розробка фільму почалася із співпраці Далі з американським мультиплікатором Волтом Діснеєм ще в 1945 році, але була відкладена внаслідок фінансових проблем компанії. З 1965 року в головній їдальні комплексу в’язниці на острові Рікерс (США) на видному місці висів рисунок Далі, який той написав як вибачення ув’язненим за те, що не зміг бути присутнім у них на лекції з мистецтва, як обіцяв. У 1981 році малюнок перевісили в хол “з метою збереження”, а в березні 2003 року він був замінений на підробку, а оригінал викрадений, у цій справі висунули звинувачення чотирьом працівникам в’язниці. Незважаючи на те, що троє з них визнали себе винними, а четвертого було виправдано, оригіналу так і знайшли[4][5].

    Винаходи Далі

    Сальвадор Далі був не лише геніальним художником, а й винахідником. Багато його винаходів втілені, хоча, на перший погляд, задум здавався абсолютно божевільним. Далі писав: “Усе винайдене мною втілене в життя – але не мною і настільки бездарно, що годі й казати”.

    Ось деякі з винаходів:

    Спектральні окуляри-калейдоскоп, що змінюють реальне зображення. Це Далі придумав їх для автотуристів у разі, якщо пейзаж наводить нудьгу. Туфлі на ресорах, щоб насолоджуватися ходінням. Грим, що приховує тіні. Далі справді з ним експериментував, ретельно вивчаючи склад, яким користуються японські гейші. Фотомаски для репортерів. Пластикове крісло, що застигає у формі, відповідній до фігури людини, яка на нього сідає. Сукні з різноманітними анатомічними накладками, сконструйованими з точних розрахунків і в повній відповідності з ідеалом жіночої краси, народженим чоловічою еротичною уявою. Мабуть, єдиною не зовсім звичайною деталлю суконь Далі є додаткові груди, які потрібно причіплювати до спини. Далі вважав, що вони повинні були зробити переворот в моді. Накладні нігті з маленьким дзеркальцем у кожному з них. Прозорий манекен, всередину якого наливають воду і запускають рибок. Овосіпед – прозора куля з закріпленим всередині сидінням для однієї людини.

  • Блок “Весно, весно, без меж і без краю…”

    Олександр Блок “Весно, весно, без меж і без краю…”

    Весно, весно, без меж і без краю,-
    Владо мрій, що без краю зроста!
    О життя! Пізнаю і приймаю!
    Шлю привіт тобі дзвоном щита!

    Вас приймаю, недолі погрози,
    Ласко долі, – вітання й тобі!
    В зачарованім царстві, де сльози,
    В тайні сміху – не місце ганьбі!

    Вас, безсонні за спірками ночі
    І світання в фіранках вікна,-
    Все приймаю, аби тільки очі
    Дратувала, сп’яніла весна!

    Сіл пустельні приймаю оселі,
    Зруби міст, весь їх морок і бруд,
    Піднебесні простори веселі
    І пекельний невільницький труд!

    Ось, розвіявши в вітрі шаленім
    Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,
    З нерозгаданим божим іменням
    На затиснутих зимних устах.

    В цім спітканні ворожім не кволий,
    Я ніколи не кину щита…
    Ти плечей не відкриєш ніколи…
    Влада мрії над еами зроста!..

    І дивлюсь, ворожнечу зміряю,
    Все – ненависть, прокльони, любов;
    За тортури й погибель – я знаю –
    Все приймаю!.. І знову! І знов!

    Переклад: Григорій Кочур

    “О, весна без конца и без краю…” Блок

    О, весна без конца и без краю –
    Без конца и без краю мечта!
    Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!
    И приветствую звоном щита!

    Принимаю тебя, неудача,
    И удача, тебе мой привет!
    В заколдованной области плача,
    В тайне смеха – позорного нет!

    Принимаю бессоные споры,
    Утро в завесах темных окна,
    Чтоб мои воспаленные взоры
    Раздражала, пьянила весна!

    Принимаю пустынные веси!
    И колодцы земных городов!
    Осветленный простор поднебесий
    И томления рабьих трудов!

    И встречаю тебя у порога –
    С буйным ветром в змеиных кудрях,
    С неразгаданным именем бога
    На холодных и сжатых губах…

    Перед этой враждующей встречей
    Никогда я не брошу щита…
    Никогда не откроешь ты плечи…
    Но над нами – хмельная мечта!

    И смотрю, и вражду измеряю,
    Ненавидя, кляня и любя:
    За мученья, за гибель – я знаю –
    Все равно: принимаю тебя!

  • Загадки про гігієну

    Загадки про гігієну українською мовою – використовують для конкурсів, в навчанні, вони допомагають розвити логіку, вчать швидко думати. Загадки про гігієну для дітей зібрані в цій статті, рівень складності у них теж різний, деякі складні, деякі простіші. Всі Загадки про гігієну з відповідями (відгадками).

    Загадки про гігієну

    Загадки про зубну щітку та пасту

    Чищу зубки кожен день
    Дуже добре й швидко
    Мені в цьому допоможе
    Моя зубна…(щітка)

    Я – невтомна трудівниця, мені вірять люди,
    Хто зі мною поведеться – той здоровий буде.
    Буде часто усміхатись білими зубами,
    Мене знає вся малеча і бабусі й мами.
    Чистоту тримаю в домі. Справу знаю чітко,
    Вам ім’я моє знайоме, бо зубна я….( щітка)

    Будуть зубки здоровенькі –
    Я почищу їх гарненько.
    Візьму в руки зубну щітку,
    Густу і пухнасту.
    Що крім цього треба дітки?
    Ще й і зубну…(пасту)

    Загадки про мило

    Як купатися ідеш
    І мене також береш.
    Я гладеньке й запашне,
    Ти намилюєш мене.
    Всі мікроби змило
    Я – корисне…(мило)

    Лежить на полиці річ невелика, потреш її в руках, бруд умить зника. ( Мило.)

    Гладеньке, запашне,
    Миє чистенько,
    Треба, щоб у кожного було,
    Що, малята? ( мило)

    Мию, мию без жалю, мию там, де брудно, цю роботу я люблю, хоч від неї худну. (Мило.)

    Загадки про рушник

    Коли миюсь, чи вмиваюсь,
    Потім ним я витираюсь.
    Витирати сухо звик
    Мій м’якесенький…(рушник)

    Я – маленька полотнинка,
    Випрана дбайливо.
    Не серветка, не хустинка, знаю своє діло.
    Я до щічок, до голівки притулюсь ласкаво,
    Я вберу усі краплинки з тіла після ванни.
    Я не гість – хазяїн в домі,
    І лежати я не звик
    Вам ім’я моє відомо, пригадайте я…( рушник)

    Загадки про гребінець

    Він по зачісках мастак,
    Вас причеше гарно так.
    Розчесав моє волосся,
    Так давно вже повелося,
    Що охайний молодець,
    Той, хто має…(гребінець)

    Білих 30 зубчиків для кучерів і чубчиків
    По голівці ходять – волосся в порядок приводять. ( Гребінець)

    Має зуби, а не кусається. (Гребінець.)

    Ліг в кишеню і вартую
    Плаксі, реві та бруднулі
    Витру вранці струмки сліз,
    Не забуду і про ніс.
    ( носовичок)

    У кожному домі є озера прозорі, ми на них дивишся, щоб себе побачити. (Дзеркало.)

    Якщо ви знаєте цікаві загадки про гігієну лишайте їх в коментарях.