Category: Література

Павло Глазовий гумореска “У сусіда в новім домі”

У сусіда в новім домі – кухня невеличка:
Отак плита, так тумбочка, а отак – поличка.
Сюди вузько, туди тісно, не кухня, а клітка.
А дружина у сусіда огрядненька тітка.
Коли пташка заспівала, привітавши ранок,
Вийшла в кухню господиня готувать сніданок.
Начистила картопельки, вогонь запалила
Й ненароком правим боком каструлю звалила.
Доки вона ту каструлю під столом шукала,
Їй на спину із тумбочки виварка упала.
І не може господиня дати собі раду:
Сюди стіна й туди стіна, а виварка ззаду.
Сидить вона в закапелку, чоловіка кличе:
– Рятуй мене голубчику! Рятуй, чоловіче!
Тягни к бісу цю виварку або ламай стінку!
Біжи шукай більшу кухню або меншу жінку!

Васко да Гама біографія українською скорочено викладена в цій статті. Ви дізнаєтеся що зробив Васко да Гама і що відкрив Васко да Гама.

Васко да Гама коротка біографія

Васко да Гама – португальський мореплавець епохи Великих географічних відкриттів. Він відкрив шлях до Індії. Васко да Гама володів багатьма титулами. Він був головнокомандувачем в експедиції, що відкрила Індію, йому було присвоєно титул 6-го губернатора Португальської Індії і 2-го Віце-короля Індії.

Точна дата народження мандрівника невідома, але біографи вважають, що це 1460 чи 1469 рік. Великий мореплавець народився в Сініша в сім’ї португальського лицаря. Про Васко да Гама дізналися в 1492 році, коли він повернув португальську каравелу з золотом, вкрадену французькими корсарами.

У 1497 році португальський уряд відправив його на пошуки морського шляху до Індії навколо Африки. Він був призначений на чолі флотилії з 4 кораблів. На той час португальцями вже були досліджені узбережжя Африки, а Колумб вже оголосив, що знайшов “Індію” на заході. Португальський уряд же прагнув швидше встановити торговельні відносини з Індією. Спочатку, кораблі Васко да Гами віднесло течією до Колумбової “Індії”, тобто в сторону Бразилії. Однак мандрівника це не зацікавило. Він повернувся до наміченого маршруту, таким чином, ставши справжнім відкривачем морського шляху із Західної Європи до Індії.

У 1498 році кораблі да Гами причалили до найбільшого арабо-суахілійская порту в Індійському океану. Тут Васко да Гама найняв досвідченого арабського мандрівника, завдяки якому 20 травня того ж року вони досягли своєї мети, причаливши в Калькутті. Повернувшись на батьківщину в 1499 році, ця експедиція принесла великому мореплавцю не тільки славу, але і велику грошову винагороду. За своє життя Васко да Гама побував в Індії тричі.

Він помер 24 грудня 1524 року в індійському місті Кочин від малярії. Пізніше його тіло було перевезено в Лісабон.

Чому князя Олега називали віщим? Кожен знає про життя князя Олега лише загальні факти, але не всі задумувались чому його називають віщим.

Чому Олега називали віщим?

Князь Олег отримав прізвисько “Віщий” – бо був язичник і невіглас.

Літописи називають Олега родичем новгородського князя Рюрика. Багато дослідників вважали його узурпатором. М. Грушевський навіть припускав, що Олег міг правити у Києві до часів Аскольда, тобто до 860 р. За версією Г. Ловмянського, Олег був смоленським князем, а його зв’язок з Рюриком – пізніша комбінація. Є версія тмутороканського походження Олега, а також припущення, що родичем Рюрика міг бути представник місцевої знаті. Однак за етимологією ім’я Олег (Хельг, Хельгі – священний) – скандинавського походження. Найімовірніше, Олег був одним із ватажків шведських варягів-вікінгів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика зі своєю сестрою (за В. Татищевим). Згодом (після смерті Рюрика у 879 р.) княжив у Новгороді.

У 882 р. літописи розповідають, що новгородський князь Олег, підступно вбивши Аскольда і Діра, здобув Київ, попередньо зайнявши міста Смоленськ (Гніздово) та Любеч. Він заснував Велике Київське князівство і проголосив Київ “матір’ю міст руських”. У 883 р. Олег змусив древлян платити данину, у 884-885 рр. – сіверян, у 885 р. вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалося спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Об’єднавши землі вздовж шляху “з варяг у греки”, Олег мусив зіткнутися з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі Сходу через Нижню Волгу на Каспій. У 907 р. відбувся перший похід князя Олега на Царгород, там він підписав угоду “Русі з греками”. У 909 р. 16 лодій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підпливли до острова Абесгуна в Табаристані і спалили торговельний флот, що стояв там. У 910 р. ті ж руси зайняли Сарі. Можливо, в такий спосіб Олег йшов на зближення з Візантією і ослаблював позиції халіфату. У 911 р. відбувся другий похід Олега на Царгород: він підписав другу угоду “Русі з греками”.

Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і вигідну для Русі угоду з Візантією 911 р. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише в 911 р., коли останнім пригрозили другим походом проти Константинополя. “Повість временних літ” відносить смерть Олега до 912 р., вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому за легендою версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом, Олег помер у 922 р. так само від укусу змії, але в околицях Ладоги, де й був похований.

“Віра, або Нігілісти” скорочено п’єсу Оскара Вайлда ви можете прочитати в цій статті.

“Віра, або Нігілісти” короткий зміст

Пролог

Віра – офіціантка у батьковій таверні, яка розташована по дорозі на табори Сибіру. Партія в’язнів зупиняються у таверні. Віра зразу ж впізнає серед в’язнів свого брата Дмитра. Він просить її поїхати в Москву та вступити в лави нігілістів (терористичної групи, що намагається вбити Царя) і таким чином помститися за його ув’язнення. Вона разом зі слугою свого батька Михаїлом вирушають, для того, щоб долучитися до діяльності нігілістів.

Дія I

Декілька років опісля, Віра стає найкращим асасином нігілістів. Вона закохана у свого товариша-нігіліста на ймення Алексій, однак, нігілісти дають обітницю ніколи не одружуватись. Солдати хочуть заарештовують нігілістів на їхній нараді, але Алексій перешкоджає цьому, відкривши свою справжню особу: він – царевич, наслідник російського трону. Цим вчинком він здобуває повагу Віри та ненависть нігілістів.

Дія II

Під час наради, цар Іван та його жорстокий міністер Павло Мараловський критикує царевича Алексія за його демократиний нахил. Коли цар виходить на балкон, його вбиває Міхаїл.

Дія III

Алексій сходить на трон та висилає Павла Мараловського на заслання не до Сибіру, а в Париж. Мараловський вступає в лави нігілістів, щоб таким чином помститися царевичу. Вірі дають завдання вбити молодого царя. Вона має проникнути в палац, заколоти царя і викинути окривавлений кинджал через вікно як сигнал для спільників, що чекають її внизу. Якщо вана не зможе зробити цього, спільники ввірвуться в палац та вб’ють його самі. Віра все-таки не хоче вбивати свого коханого.

Дія IV

Алексій повертається до свого палацу після коронації, маючи намір врешті-решт навести справедливість у Росії під час свого правління. Віра заходиь в палац, тримаючи ніж на поготові. Алексій просить її руки. Вона погоджується, але в той самий момент вона чує лемент своїх спільників, що чекають на сигнал. Вона вдаряє себекинджалом та викидає його через вікно, щоб задоволені спільники пішли.
Алексій: Віро, що ти зробила?
Віра: Я врятувала Росію.[помирає]

“Руслан і Людмила” стислий переказ по піснях можна прочитати за 10 хвилин. Але поему-казку Пушкіна Краще читати повністю, адже це досить цікавий твір.

Пушкін “Руслан і Людмила” переказ

Посвята

Поема присвячується юним дівчатам, “царицям душі” поета зі сподіванням, що бодай якась із них тишком прочитає її.

Пісня перша

Перша пісня починається прологом, дописаним до поеми в 1828, в якому розповідається про ученого кота, що ходить золотим ланцюгом на зеленому дубі біля моря, співаючи пісні й розповідаючи історії. Одна із оповідок кота пригадана в поемі.

Князь Володимир влаштував учту з нагоди одруження своєї доньки Людмили із Русланом. Серед гостей заздрісні конкуренти Руслана: відважний витязь Рогдай, хвалькуватий Фарлаф, юний хазарський хан Ратмир. Коли молодята усамітнилися в опочивальні, її заповнив дивний дух, гримить грім, б’є блискавка. Русланова наречена зникає.

Довідавшись про зникнення доньки, князь Володимир скасовує весілля й оголошує, що віддасть княжну тому, хто зуміє повернути її. Руслан та його супротивники вирушають на пошуки.

Руслан зустрічається із старим дідом-печерником, який розповідає йому, що Людмилу викрав злий чарівник Чорномор. Старий розповідає свою власну історію. Він фін, який у молодості закохався у красуню Наїну. Наїна відмовила йому, й тоді він почав вивчати чари. Врешті-решт йому вдалося чарами привернути серце Наїни до себе, але на ту пору вона вже стала старою каргою, і він сам сахнувся від завойованої любові, чого ображена Наїна не може йому пробачити.

Пісня друга

Людмила у Чорномора.

Рогдай вирішує замість пошуків Людмили знайти й убити Руслана. Він нападає на якогось витязя, але це не Руслан, а Фарлаф. Рогдай перемагає Фарлафа, але зашилає його живим. З’являється стара карга, вказує Рогдаю, де шукати Руслана, а Фарлафу радить повертатися в Київ і чекати на винагороду.

Руслан вступає у бій з витязем, але оповідь переходить до Людмили. Вона опинилася у світлиці, де три дівиці готові виконати будь-яке її бажання. Двері світлиці виходять у чудовий сад, якому позаздрив би Соломон, але без Руслана їй самотньо.

10 слуг вносять горбатого карлика, це – Чорномор. Людмила зуміла скинути його на землю, і він заплутався у своїй бороді. Врешті-решт Чорномор утікає зі світлиці, залишивши свою шапку.

Тим часом Руслан здолав свого супротивника й залишив його тонути в Дніпрі.

Пісня третя

До Чорномора в подобі дракона прилітає Наїна й пропонує йому свою допомогу в боротьбі із фіном. Чорномор знову йде до Людмили, але не може знайти її. Людмила навчилася користуватися шапкою-невидимкою Чорномора, й може будь-коли зникнути за власним бажанням.

Руслан опиняється на всипаному кістками полеглих полі бою. Він крушиниться над своєю власною долею, але згодом підбирає спис, шолом, обладунок і бойову сурму, а от меча знайти не може. Далі на його шляху постає величезна гора, що дивним чином гудить. Насправді це велитенська голова. Прокинувшись, голова розсердилася, але Руслану вдається пробити їй списом язик і щоку. Голова стрибає геть, і під нею Руслан знаходить меч. Він уже готовий атакувати голову мечем, але та благає помилувати її.

Голова розповідає про свою долю. Колись голова була могутнім богатирем, братом заздрісного Чорномора. Сила Чорномора в його бороді. Він сказав брату, що вони повинні сховати меч, спроможний здолати їх. Меч відрубає бороду Чорномора й голову його брату. Вони відправилися на пошуки меча, але посварилися за право володіти ним. Чорномор запропонував, щоб вони обидва приклали голови до землі, й меч дістанеться тому, хто перший почує звук. Однак, він лише скористався моментом для того, щоб відрубати голову брату. Голова, втім, залишилася живою.

Голова говорить Руслану, що була б йому вдячна, якби він здолав підлого Чорномора.

Пісня четверта

Ратмир під час своєї мандрівки зустрічає юну вродливу дівицю, вона заманює його у свій терем, і він щасливо забуває про Людмилу.

Тим часом Людмила переховується від челядників Чорномора. Все ж, йому вдається виманити її, перекинувшись Русланом. Однак, сурмить ріг, і він виходить, залишивши шапку.

Пісня п’ята

Чорномор зустрічається з Русланом, розпочинається поєдинок. Чорномор злітає, Руслан із ним, вчепившись за бороду. Політ триває два дні. Руслан вищипує бороду, аж поки чарівник не благає помилування. Чорномор відносить Руслана до своїх хоромів, але Руслан не може знайти Людмилу. Вона не відгукується. Врешті решт він випадково збиває шапку-невидимку з її голови. Вона, проте, без тями. Руслан чує голос фіна. Той здаля велить йому відвести Людмилу в Київ, де вона прокинеться.

Руслан вирушає в зворотну мандрівку разом із Людмилою та Чорномором. Дорогою вони знову зустрічають голову. Задоволена здійсненою помстою, голова помирає. Далі він зустрічає рибалку. Це хан Ратмир. Юний хазар пояснює Руслану, що знайшов своє кохання, і більше не боротиметься за Людмилу.

До Фарлафа приходить Наїна, й говорить йому, що настав час діяти. Він сідлає коня й вирушає в дорогу, знаходить місце, де спочивав Руслан, і пробиває його мечем уві сні. Руслан залишається лежати без свідомості й врешті помирає!

Пісня шоста

Прокидається Чорномор і радіє смерті Руслана. Фарлаф із Людмилою повертаються до князя. Радість Володимира змінюється смутком, оскільки Людмила не прокидається від сну. В цей час місто опиняється під облогою печенегів.

Фін знаходить Руслана й оживляє його живою водою, а потім дає юнаку каблучку, яка допоможе розбудити Людмилу, але спочатку Руслан повинен врятувати місто. Руслан повертається у Київ і веде княжу дружину на переможну битву. Потім він торкається щоки Людмили чарівною каблучкою, і та прокидається. Володимир благословляє пару, а Руслан прощає Фарлафа й Чорномора.

Епілог

Автор оплакує минулі дні, коли його відвідувало натхнення. Епілог також, як і пролог, був написаний для видання 1828 року.

Федір Достоєвський цікаві факти біографії, життя і творчості ви можете прочитати в цій статті. Достоєвський був досить запальний, дратівливий, уразливий, ревнивий.

Достоєвський цікаві факти

Євангеліє Достоєвського

Коли письменник був засланий в Омську фортецю через Тобольськ, дружина декабриста Фонвизина подарувала йому Євангеліє. У перші два роки, які Достоєвський провів в Омську, йому не давали ні книг, ні можливості писати, і в’язень весь цей час читав Євангеліє. У письменника навіть не було олівця і він нігтем робив позначки на полях – всього майже 1700. З цією тобольской книгою він не розлучався до кінця життя.

Роман за 21 день

Роман “Гравець” багато в чому заснований на особистому досвіді письменника – незадовго до цього в Європі Достоєвський набрав безліч боргів при грі в рулетку і повинен був написати твір у рекордні терміни, щоб розплатитися з кредиторами. Роман вдалося завершити за 21 день в жовтні 1866 завдяки роботі зі стенографісткою Ганною Сниткиной – майбутньою дружиною Достоєвського.

“Світу чи провалитися, або ось мені чаю не пити”?

Достоєвський не міг працювати без міцного чаю. Коли ночами Достоєвський писав свої романи, на його письмовому столі завжди стояв стакан чаю, а в їдальні завжди тримали гарячим самовар.

Брати Карамазови

Свій останній (і чи не найзнаменитіший) роман “Брати Карамазови” Достоєвський присвятив дружині – Ганні Сниткиній. А образ старця Зосими в романі створювався письменником під впливом життєпису схимонаха Зосими (Верховского), засновника Троїце-Одігитрієвської пустелі.

Дружини Достоєвського

У перший раз одружився тільки лише в 36 років на Марії Дмитрівні Ісаєвій – вдові чиновника з Семипалатинська. Марія важко переносила його зради і постійні ревнощі. Ісаєва захворіла на сухоти і в 1864 році померла.

У 1845 р Достоєвський наймає для роботи стенографісткою 19-річну Ганну Григорівну Сниткину. Достоєвський робить пропозицію цій юній дівчині, а вона дає згоду. У момент весілля йому було 45 років, а їй – 20. Ганна зберігала вірність чоловіку до кінця свого життя (їй було всього 35, коли помер чоловік). Весь свій вільний час віддала організації його літературної спадщини.

Рулетка

Про пристрасть Достоєвського до цієї фатальної пристрасті відомо досить багато. Програючи, він або писав Ганні принизливі для них обох листи з проханням закласти що завгодно (і вона закладала – сервізи, сережки, пальто, нарешті) і вислати грошей. Або, якщо вона знаходилася в тому ж місті, валився перед дружиною на коліна, ридав і знову ж просив грошей. Але і в тому і в іншому випадку знову програвав.
І раптом – як відрізало. За сімейними переказами, це сталося, коли Федір Михайлович раптом зрозумів, що в холодну пору року він залишив свою вагітну дружину без теплого одягу. І через його згубну пристрасть може загинути дитина.

Тепер ви знаєте цікаві факти біографії Достоєвського і можете поглянути на улюбленого письменника з іншої точки зору.

Бомарше “Севильский цирюльник” скорочено

Події відбуваються у XVIII столітті в Севільї.

Дія 1

Сцена 1 . На одній з вулиць Севільї зібралися музиканти, щоб акомпанувати молодому графу Альмавіва, який саме співає серенаду своїй коханій Розін. Але всі старання марні – Розіною суворо опікується старий доктор Бартоло. Роздратований граф зі своїм слугою Фіорелло відпускають музикантів.

З’являється бадьорий і радісній цирульник Фігаро. Граф, із сумою грошей у руках, кличе Фігаро до себе на допомогу, щоб влаштувати своє одруження з Розіною, і вони починають розробляти план дій. Але їх обговорення перериває доктор Бартоло, що саме вийшов із дому – він бурмоче про те, що сам сьогодні ж має намір одружитися з Розін. Це чують граф і Фігаро.

Тепер обидва змовники вирішують діяти швидко. Користуючись відсутністю Бартоло, Альмавіва знову заводить серенаду і цього разу представляє себе як Ліндор. Розіна відповідає йому прихильно з балкона і раптом швидко віддаляється, почувши чиїсь кроки у себе в апартаментах. Винахідливий Фігаро тут же придумує, як вчинити: Альмавіва переодягнеться солдатом і наче п’яний увійде до дому зі словами, що його полк розташовано в місті і він буде жити тут. Ця ідея подобається графу, і сцена завершується веселим дуетом, в якому закоханий граф висловлює свою радість з приводу перспективи успіху всієї затії, а цирульник радіє успіху проекту, що вже приносить заробіток.

Сцена 2. Будинок доктора Бартоло. Розіна вперше признається в своїй любові до невідомого виконавця серенад Ліндору, потім клянеться назавжди належати йому, незважаючи її опікуна, з яким вона зуміє справитися. Після вона щиро розмовляє з Фігаро, цирульником, і менш щиро – з доктором Бартоло.

Дон Базиліо, вчитель музики, повідомляє своєму старому другові доктору Бартоло, що в місто прибув граф Альмавіва і що він є таємним коханцем Розіни. Граф Альмавіва обурений. Тим часом Фігаро розповідає Розіні, що бідний хлопець на ім’я Ліндор закоханий у неї і що було б добре з її боку написати йому листа. Розіна вже написала листа, і вона вручає його Фігаро, щоб той передав його цьому юнакові. Далі Розіна намагається спрямувати на хибний шлях свого старого опікуна, говорячи йому всякі нісенітниці. Він все це бачить і розуміє.

Доведений до сказу цим зазіханням на його гідність, доктор Бартоло говорить, що неможливо так поводитися, і він наказує Розіні сидіти під замком у своїй кімнаті.

Незабаром після цього входить граф Альмавіва, згідно з планом переодягнений солдатом кавалерії і зображає з себе п’яного; він заявляє, що розквартирований в будинку лікаря. Протести лікаря не допомагають: явно п’яний солдат не приймає ніяких доказів волі від доктора і загрожує йому шпагою, викрикує і лається – але при всьому цьому йому вдається по секрету дати Розіні знати, що він – Ліндор. Все перетворюється в жахливу метушню, у міру того, як один за одним до цього всього приєднуються служниця Берта, цирульник Фігаро і вчитель музики Базиліо. Через шум, в будинок вривається міська варта. Удаваний солдат майже арештований, але йому вдається виявити перед офіцером своє справжнє звання. Перша дія закінчується тим, що кожен учасник визнає, що вся ситуація зовсім божевільна.

Дія 2

Картина 1. З початком другої дії загальна плутанина навіть ще більше посилюється. Граф Альмавіва з’являється в будинку доктора Бартоло в новому обличчі – вчителя музики: у чорній мантії і професорському капелюсі сімнадцятого століття. Він говорить, що з’явився замінити дона Базиліо, який захворів, і наполягає дати урок музики Розіні. Доктору Бартоло не подобається ця “сучасна музика”, він співає старомодний сентиментальний романс.

Секундою пізніше з’являється Фігаро з тазиком для гоління; він наполягає на тому, щоб поголити доктора. І поки обличчя лікаря в мильній піні, закохані роблять приготування для втечі сьогодні ж увечері. Але тут приходить дон Базиліо. Звичайно ж, він зовсім не хворий, але в чарівному квінтеті кожен переконує його в тому, що у нього гарячка, і він, непомітно отримавши від графа важкий гаманець (аргумент!), відправляється додому “лікуватися”. Всі ці незвичайні дії збуджують у доктора підозри, і в кінці ще одного чудового концертного номера він всіх проганяє з дому. Тоді, за контрастом, звучить дотепна маленька пісенька Берти, служниці, яка розмірковує про дурість всіх тих старців, які на старості років збираються одружитися.

Картина 2. За вікном буря. Через вікно в кімнату проникає спочатку Фігаро, а за ним граф, загорнутий у плащ. Вони готові до втечі. Але спочатку, однак, їм належить переконати Розіну в тому, що їхні наміри благородні, оскільки досі вона не знає, що Ліндор і граф Альмавіва – це одна й та ж особа. Раптом виявляється, що драбини немає! Пізніше з’ясовується, що прибрав її доктор Бартоло, коли вирушав влаштовувати всі справи свого весілля з Розіною.

І ось, коли з’явились Базиліо і нотаріус, за якими послав доктор Бартоло, граф підкуповує їх, щоб вони зареєстрували його шлюб з Розіною. Базиліо він пропонує перстень; в іншому випадку – дві кулі зі свого пістолета. Поспішна церемонія ледве закінчилася, як повертається доктор Бартоло у супроводі офіцера і солдатів. І тут усе з’ясовується. Доктор навіть певною мірою упокорюється такому результату, коли граф запевняє його, що не потребує посаг Розіни і той може залишити його собі. Комедія закінчується, як і повинна закінчуватися комедія, загальним примиренням.

“Пеппі Довгапанчоха” характеристика головної героїні оповідання Астрід Ліндгрен наведена в цій статті.

“Пеппі Довгапанчоха” характеристика

Пеппі – маленька руда веснянкувата дівчинка, яка живе одна на віллі “Курка” у невеликому шведському містечку разом зі своїми тваринами: мавпою Паном Нільсоном і конем. Пеппі – дочка капітана Ефраїма Довгапанчоха, який згодом став вождем чорношкірого племені. Від свого батька Пеппі успадкувала фантастичну фізичну силу, а також валізу з золотом, що дозволяє їй безбідно існувати. Мама Пеппі померла, коли та була ще немовлям. Пеппі впевнена, що вона стала ангелом і дивиться на неї з неба (“Моя мама – ангел, а тато – негритянський король. Не у всякого дитини такі знатні батьки”).

Пеппі “переймає”, а скоріше, придумує різноманітні звичаї різних країн і частин світу: при ходьбі задкувати назад, ходити по вулицях вниз головою, “тому що ногам жарко, коли ходиш по вулкану, а руки можна взути в рукавиці”.

Кращі друзі Пеппи – Томмі й Аніка Сьоттергрен, діти простих шведських обивателів. У компанії Пеппі вони часто потрапляють в неприємності і смішні передряги, а іноді – в справжні пригоди. Спроби друзів або дорослих вплинути на недолугості Пеппи ні до чого не приводять: вона не ходить в школу, неписьменна, фамільярна і весь час складає небилиці. Тим не менш, у Пеппі добре серце і гарне почуття гумору.

Пеппі Довгапанчоха незалежна і робить все, що хоче. Наприклад, спить з ногами на подушці і з головою під ковдрою, носить різнокольорові панчохи, повертаючись додому, задкує задом, бо їй не хочеться розвертатися, розкачує тісто прямо на підлозі і тримає коня на веранді.

Вона неймовірно сильна і моторна, хоча їй всього дев’ять років. Вона носить на руках власного коня, перемагає знаменитого циркового силача, розкидає в сторони цілу компанію хуліганів, обламує роги лютому бику, спритно виставляє з власного будинку двох поліцейських, прибулих до неї, щоб насильно забрати її в дитячий будинок, і блискавично закидає на шафу двох громил злодіїв, які вирішили її пограбувати. Однак в розправах Пеппі немає жорстокості. Вона на рідкість великодушна до своїх повалених ворогів. Поліцейських вона пригощає свіжоспеченими пряниками у формі сердечок. А зніяковілих злодіїв, які відпрацювали своє вторгнення в чужий будинок тим, що вони всю ніч танцювали з Пеппі твіст, вона великодушно нагороджує золотими монетами, цього разу чесно заробленими.

Пеппі не тільки на рідкість сильна, вона ще й неймовірно багата. Їй нічого не варто купити для всіх дітей у місті “сто кіло льодяників” і цілий магазин іграшок, але сама вона живе в старому напіврозваленому будинку, носить єдине плаття, зшите з різнокольорових шматків, і єдину пару туфель, куплених їй батьком “на виріст” .

Але найдивовижніше в Пеппи – це її яскрава і буйна фантазія, яка проявляється і в іграх, які вона вигадує, і в дивовижних історіях про різні країни, де вона побувала разом з татом-капітаном, і в нескінченних розіграшах, жертвами яких стають недотепи – дорослі. Кожну свою розповідь Пеппі доводить до абсурду: шкідлива служниця кусає гостей за ноги, довговухий китаєць ховається під вухами під час дощу, а вередлива дитина відмовляється їсти з травня по жовтень. Пеппі дуже засмучується, якщо хто-небудь говорить, що вона бреше, адже брехати негарно, просто вона іноді забуває про це.

Пеппі – мрія дитини про силу і шляхетність, багатство і щедрість, свободу і самовідданість. Але от дорослі Пеппі чомусь не розуміють. І аптекар, і шкільна вчителька, і директор цирку, і навіть мама Томмі і Анніки зляться на неї, повчають, виховують. Мабуть, тому більше всього на світі Пеппі не хоче дорослішати:

“Дорослим ніколи не буває весело. У них вічно сила-силенна нудної роботи, дурні сукні та кумінальні податки. І ще вони напхані забобонами і всякою нісенітницею. Вони думають, що станеться жахливе нещастя, якщо сунути в рот ніж під час їжі, і все таке інше “.

Але “хто сказав, що потрібно стати дорослим?” Ніхто не може змусити Пеппу робити те, чого вона не хоче!

Книги про Пеппу Довгапанчоха сповнені оптимізму і незмінної віри в саме-саме хороше.

Шарль де Голль цікаві факти з життя і біографії викладені в цій статті.

Шарль де Голль цікаві факти

Шарль Андре Жозеф Марі де Голль – французький військовий і державний діяч, генерал.

Шарль де Голль народився 22 листопада 1890 року на півночі Франції в місті Лілль, недалеко від бельгійського кордону. Він був третім з п’яти дітей в патріотичній родині католиків. Його батько Анрі де Голль викладав філософію в єзуїтському коледжі. Уже хлопчиком він виявляв величезний інтерес до військової справи.

Під час Першої світової війни Шарль де Голль був неодноразово поранений, а також три роки перебував у полоні

Протягом усього життя, за підрахунками істориків, на Шарля де Голля було скоєно 31 замах. Тільки за два роки, що минули після отримання Алжиром незалежності, було зроблено принаймні шість серйозних спроб вбити його.

На восьмому десятку років у Шарля де Голля став слабшати зір. Приймаючи одного разу прем’єра Конго абата Фюльбера Юлу, одягненого в сутану, де Голль звернувся до нього: “Мадам…”.

Шарль де Голль якось зауважив про Францію: “Як можна керувати країною, в якій 246 видів сиру?”.

Військова кар’єра Шарля де Голля почалася відразу ж після отримання основної освіти. Шарль де Голль вступив у французьку військову академію Сен-Сір (Аналог Вест-Пойнт у США), яку закінчив в 1912 році.

Шарль де Голль прийшов до влади завдяки тому, що йому вдалося переконати французький народ в тому, що з ним Франція переможе в алжирській війні. Насправді ж де Голль відчував песимізм з приводу долі Французького Алжиру і в його планах була капітуляція.

На честь Шарля де Голля названі паризький аеропорт, паризька площа Зірки, атомний авіаносець французьких ВМС, а також площа перед готелем “Космос” в Москві і ряд інших пам’ятних місць.

Де Голля не запросили на Ялтинську конференцію через заперечення Ф. Рузвельта.

У якийсь момент де Голлю довелося через відсутність грошей продати американський автомобіль, подарований іншим президентом США, Г. Труменом. Поправити фінансове становище допоміг вихід мемуарів.

Ежен Йонеско коротка біографія відомого письменника викладена в цій статті.

Ежен Йонеско біографія скорочено

Народився 26 листопада 1909 року в місті Слатине (Румунія) в сім’ї адвоката-румуна і матері француженки.

Як тільки Ежену виповнився рік, родина переїхала до Франції, і рідною мовою для Іонеско стала французька. Батьківщиною він завжди вважав Францію, а не Румунію, за великим рахунком через відношення батька, який покинув батьківщину, а з роками цей вибір набув політичного забарвлення.

У Парижі і провінції Іонеску проживав до 14 років, але незабаром йому довелося повернутися в Румунію, оскільки після розлучення батьків права на дітей дісталися батькові. Ежен закінчив школу, навчався на філологічному факультеті в Бухарестському університеті, отримав спеціальність перекладача французької мови та літератури.

У 1936 році Ежен Іонеску одружився, а через два роки зміг добитися стипендії для можливості написання у Франції дисертації “Тема гріха і смерті в французькій поезії”. Вдруге він їде з Румунії вже назавжди.

Насправді, наукова робота стала тільки причиною для еміграції, оскільки Румунія впевнено йшла шляхом фашистської диктатури, і дихати письменнику там ставало все важче. У Франції життя Ежен теж налагодилося не відразу. Він змінює кілька професій, найдовше пропрацював коректором в марсельському юридичному видавництві.

У 1950 році слава наздоганяє Іонеско з виходом його першої п’єси. А в 1970 його обирають членом Французької Академії.

Пішов з життя Ежен Іонеско 28 березня 1994 року в Парижі.

Твори Йонеско

“Король умирає” (1962) “Повітряний пішохід” (1962) “Носороги” (1960) “Безкорисливий убивця” (1957) “Амедей, або Як від нього позбутися” (1953) “Жертва обов’язку” (1952) “Стільці” (1951) “Голомоза співачка” (1948)