Category: Література

  • Генрі Брукс Адамс біографія

    Генрі Брукс Адамс (англ. Henry Brooks Adams; – 27 березень 1918) – американський письменник і історик. Найбільш відома його автобіографічна книга “Виховання Генрі Адамса”.

    Генрі Брукс Адамс біографія

    Народився 16 лютого 1838 в Бостоні в сім’ї, що дала Америці двох президентів. Прадід письменника Джон Адамс був другим президентом США, дід – Джон Квінсі Адамс – помер, коли хлопчикові виповнилося десять років, був шостим президентом США, а раніше першим американським посланником в Росії.

    Після закінчення Гарвардського університету в 1858 році Адамс поїхав до Європи слухати лекції з цивільного права в Берлінському університеті і два роки подорожував по Німеччині, Бельгії, Голландії, Італії, Франції.

    Повернувшись восени 1860 в США, Генрі Адамс став секретарем свого батька-конгресмена. А в 1861 їде з батьком у Лондон. Генрі Адамс стає анонімним лондонським кореспондентом “Нью-Йорк Таймс”.

    У 1868 році Генрі Адамс повернувся в США і, переїхавши до Вашингтона, округ Колумбія, почав працювати як журналіст.

    У 1870 році Адамс був призначений на посаду професора середньовічної історії в Гарварді, яку він займав до виходу на пенсію в 1877 році. Адамс, як вважають, був першим (у 1874-1876), хто вів історичну роботу в Сполучених Штатах.

    27 червня 1872 Адамс одружується на Кловер Хопер в Бостоні, і вони проводять свій медовий місяць в Європі. Після повернення з Європи він повернувся до своєї роботи в Гарварді. У 1877 році він і його дружина переїхали в Вашингтон, округ Колумбія, де їх будинок знову став центром суспільного життя. Адамс працював у Вашингтоні як журналіст і продовжив працювати як історик.

    Адамсу належать біографії Альберта Галлатина, міністра фінансів при президенту Джефферсону (1879), виргинского політичного діяча Джона Рендолфа (1882), поета Джона Кебота Лоджа (1911), статті з історії та політики. Однак як історик Адамс здобув популярність за свою дев’ятитомну “Історією Сполучених Штатів за часів правління Джефферсона і Медісона” (1889-1891), після виходу якої він був обраний президентом Американської історичної асоціації (1894).

    У 1880-х роках Адамс написав два романи. У романі “Демократія” (1880), надрукований анонімно (авторство Адамса стало відомо тільки після його смерті), показана корупція вашингтонських властей і описані реальні факти життя Білого дому. Роман був популярний у сучасників. Другий роман, виданий під літературним псевдонімом Френсіс Сноу Комптон, – “Естер” (1884).

    6 грудня 1885 його дружина, Кловер, вчинила самогубство. Після її смерті Адамс проводив літо в Парижі і зими у Вашингтоні.

    У 1904 році Адамс опублікував приватно книгу “Мон-Сен-Мішель та Шартр”, виразивши враження від подорожі по західній Франції.

    Автобіографічна книга “Виховання Генрі Адамса” була видана Адамсом в 1907 році в маленькому приватному випуску для друзів і знайомих. Тільки після смерті Адамса “Виховання Генрі Адамса” було видано Масачусетським історичним товариством і стало доступно для широкої публіки. Книга, відзначена Пулітцерівською премією в 1919 році, стала класикою американської літератури.

    Генрі Адамс помер 27 березня 1918 у 80 років у Вашингтоні, округ Колумбія

  • “Запросини” В. Підпалий

    “Запросини” В. Підпалий читати

    У холодному небі
    золотий човен
    із хмари на хмару,
    на хмару із хмари –
    і на місці…

    Я розкажу тобі таке,
    чого не зможе інший,
    бо таємницею володіємо
    я та ніч…

    Там,
    де три гори зійшлися,
    там,
    де три ріки злилися,
    там,
    де три шляхи зав’язалися,
    стоїть хатка.

    А в тій хатці
    за трьома замками,
    за трьома дверима,
    у якомусь із трьох кутків –
    золоті весла…

    А в холодному небі
    золотий човен
    із хмари на хмару,
    на хмару із хмари –
    і на місці…

    Ніч осіння довга –
    ходімо!
    Нас тепер двоє
    знає про весла –
    ходімо!

    …У холодному небі
    золотий човен
    із хмари на хмару,
    на хмару із хмари –
    і на місці!
    Ходімо!

    Навіть
    якщо не дійдемо, –
    ходімо!

    1967

  • Цитати про вік жінки

    Афоризми, вислови, цитати про вік жінки: смішні, цікаві та повчальні:

    Цитати про вік жінки

    У жінок немає віку. Вони або молоді, або старі.

    Саша Гітрі

    Не можна довіряти жінці, яка не приховує свій вік. Така жінка не посоромиться сказати все, що завгодно.

    Оскар Уайльд

    Доля сучасної жінки: до тридцяти доводиш, що ти вже доросла, після тридцяти – що ти ще молода.

    Фелікс Кривин

    Звикнути до свого віку було б дуже легко, якби він не змінювався так часто.

    Жанна Голоногова

    Жінка молода доти, поки її люблять.

    Гюстав Флобер

    Не знаю, скільки їй років, але виглядає вона старше.

    Яніна Іпохорська

    Скільки б вам було років, якби ви не знали, скільки вам років?

    Уейн Дайер

    Вік людини ділиться на три стадії: “Дитинство. Юність і… ” Ви відмінно виглядаєте! “. Є, правда, ще четвертий етап – зовсім сумний – “Ви прекрасно тримаєтесь! “. Так хочеться подовше затриматися в третій стадії.

    Михайло Задорнов

    Їй все ще тридцять п’ять років з тих самих пір, як їй виповнилося сорок.

    Оскар Уайльд

    Коли жінці виповниться тридцять, перше, що вона починає забувати, це свій вік; а в сорок він уже зовсім стирається з її пам’яті.

    Нінон де Ланкло

    Статуси, цитати та афоризми про вік жінки

    Не тільки не говори, скільки тобі років, але навіть не говори, на скільки ти виглядаєш!

    Яніна Іпохорська

    Жінка старіє на рік раз на три роки.

    Моріс Донне

    Всі жінки молоді, але деякі молодший інших.

    Марсель Ашар

    Перерахуй свої роки на гроші, і ти побачиш, як це мало.

    Магдалена Самозванець

    Секрет вічної молодості полягає в тому, щоб жити добродійно, їсти повільно і брехати щодо свого віку.

    Люсіль Болл

    Кожна жінка має той вік, якого заслуговує.

    Коко Шанель

    Жінка не перестає говорити про свій вік і ніколи його не називає.

    Жюль Ренар

    Неможливо уявити собі, що я на десять років старше, ніж була десять років тому.

    Жанна Голоногова

    Не бери приклад з тих, хто щоразу говорить інше. Завжди говори, що тобі 25 років.

    Яніна Іпохорська

    Якщо жінка зізнається тобі у своєму віці, значить, вона вже з нього вийшла.

    Яніна Іпохорська

    Жінки своїх років не рахують. За них це роблять подруги.

    Юзеф Булатович

    Ніщо так не старить жінку, як надто багатий костюм.

    Коко Шанель

    Жінка завжди молодше чоловіка того ж віку.

    Елізабет Баррет – Брауінг

    Дівчата: звернення один до одного жінок, яким за сорок.

    Чарлі Джонс

    На жаль, жінкою невизначеного віку можна бути до певного віку.

    Семен Альтов

    Якщо ви ще здатні розчаровуватися, значить, ви все ще молоді.

    Сара Черчілль

    Це дурниці, ніби жінці стільки років, на скільки вона виглядає. Жінці стільки років, скільки вона говорить.

    Яніна Іпохорська

    Єдине, що жінка пам’ятає твердо, – це вік інших жінок.

    Жінка молода доти, поки може завести коханця.

    Олександр Минченков

    У житті жінки рано чи пізно настає момент, коли вона повинна остаточно визначитися зі своїм віком і дотримуватися його до кінця.

    Х. Роуленд

    Тридцять – прекрасний вік для жінки. Особливо якщо їй сорок.

    Мері Шміх

    Єдине, про що жінка ніколи не забуває, – це рік її народження, як тільки вона його нарешті вибрала.

    Дороті Паркер

    Вік – це річка; жінки намагаються, щоб після тридцятирічної течії вона потекла назад.

    Адріан Декурсель

    У жінки завжди три віки: удаваний, дійсний і приписуваний нею собі.

    Альфонс Карр

    Жінка на сім років молодше, ніж стверджують її подруги, і на п’ять років старше, ніж дають їй чоловіки.

    Джина Лоллобриджида

    Афоризми, вислови про вік жінки прикольні та смішні

    Краще бути старою, ніж мертвою.

    Бріджит Бардо

    Вік жінки, яка всіх критикує, називається критичним віком.

    Дон – Амінадо

    Мене жахає не мій вік, а вік моїх ровесників.

    Гірше немає, чим старіти поодинці. Моя дружина вже сьомий рік не відзначає свій день народження.

    Роберт Орбен

    – Вам не даси ваші 40 років…
    – А я й не візьму!

    Сподіваємося ви знайшли і підібрали цікаві афоризми, вислови та цитати про вік жінки, якщо ви знаєте інші, прохання залишати їх у коментарях.

  • “Мартин Боруля” сюжет

    Сюжет комедіï “Мартин Боруля” письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно – дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

    Розв’язка – гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля – Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

    Композиція: комедія в 5-ти діях – так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

    “Мартин Боруля” сюжет

    Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його “бидлом”, і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського – чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого – Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.

  • Есхіл “Прометей закутий” епісодій 2, вірші 436-525

    РОЗПОВІДЬ ПРОМЕТЕЯ ПРО ЙОГО БЛАГОДІЯННЯ ЛЮДЯМ
    (епісодій 2, вірші 436-525)

    Не думайте, що то з сваволі й гордощів
    Мовчу я,- в грудях серце розривається,
    Коли погляну на оцю ганьбу свою!
    Хто, як не я, новітнім божествам оцим
    440 Розподілив почесної судьби дари?
    Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-
    Ось про недолю смертних ви послухайте:
    То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
    Я наділив їх мудрою розважністю.
    445 Не для докору людям це розказую,-
    Лише щоб силу показать дарів моїх.
    Вони раніше й дивлячись не бачили
    І слухавши не чули, в соннім маренні
    Ціле життя без просвіту блукаючи.
    450 Не знали ні теслярства, ні підсонячних
    Домів із цегли, а в землі селилися,
    Мов комашня моторна, десь у темряві
    Печер глибоких, сонцем не осяяних.
    І певної ще не було прикмети в них
    455 Для зим холодних і весни квітучої,
    І золотого літа плодоносного.
    Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
    І захід зір небесних пояснив я їм.
    З усіх наук найвидатнішу винайшов
    460Науку чисел, ще й письмен сполучення
    І творчу дав їм пам’ять – цю праматір муз!
    І в ярма перший уярмив тварини я,
    Щоб у важкій роботі, приневолені,
    Людей своїми заступили спинами.
    465 Я віжколюбних коней в колісниці впріг –
    Забагатілих розкошів оздоблення.
    Хто, як не я, для мореплавців вигадав
    Між хвиль летючі льнянокрилі повози?
    Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,
    470 Собі ж, бездольний, не знайду я способу,
    Як із біди своєї увільнитися.

    Хор
    Вже й розум губиш у ганебних муках ти!
    Немов поганий лікар недосвідчений,
    Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,
    475 Собі самому ліків не знаходячи.

    Прометей
    Та вислухайте далі і здивуєтесь,
    Які я мудрі винайшов умілості
    Й мистецтва,- з них найважливіші ось які:
    Хто занедужав, ні пиття цілющого
    480 З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,
    Без допомоги загибав лікарської,-
    Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
    Щоб цим перемагати всякі хворості.
    Для них я різні віщування способи
    485 Установив, і перший сни я визначив,
    Що справджуються; роз’яснив я значення
    Прикмет дорожніх, і таємних висловів,
    І льоту хижих, кривопазуристих птиць –
    Яка на добре чи на зле провісниця;
    490 Усі пташині з’ясував я звичаї –
    І як живе з них кожна й чим годується,
    Яка в них ворожнеча і любов яка.
    Я показав, якими мають нутрощі
    У жертви бути, щоб богам подобатись,
    495 Якими – жовчі і печінок кольори.
    Товстенні стегна попаливши й тельбухи
    Тварин жертовних, викрив перед смертними
    Я потаємну вмілість передбачення
    В огнистих знаках, ще ніким не бачених.
    500 Це все – від мене. Хто посміє мовити,
    Що глибоко попід землею сховані
    Скарби – залізо, мідь, срібло і золото –
    Він на вигоду людям, а не я знайшов?
    Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає,
    505 А коротко сказати, то довідайтесь:
    Від Прометея – всі в людей умілості.

    Хор
    Про смертних не турбуйся понад міру ти.
    І не занедбуй у нещасті сам себе,-
    Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,
    510 Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

    Прометей
    Всевладна Доля вирок не такий дала,-
    Ще безліч муки й катувань, ще тисячі
    Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:
    безсила вмілість перед Неминучістю.

    Хор
    515 А хто стерничий тої Неминучості?

    Прометей
    Три Мойри і всепам’ятні Ерінії.

    Хор
    Невже сам Зевс їм силою поступиться?

    Прометей
    Йому своєї долі не уникнути.

    Хор
    Хіба Кронід не завжди царюватиме?

    Прометей
    520 Про це вам не дізнатись – не випитуйте.

    Хор
    Велику, видно, криєш таємницю ти.

    Прометей
    Зверніть на інше мову, – розголошувать
    Про це не час, це мушу якнайглибше я
    Ховати, – таємниці як дотримаю,
    525 То з мук ганебних і кайданів визволюсь.
    (Переклад Б. Тена)

  • Левко Ревуцький цікаві факти

    Левко Ревуцький цікаві факти з життя українського композитора Ви дізнаєтеся в цій статті.

    Левко Ревуцький цікаві факти

    Батьки Левка були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику, що, безперечно, сприяло пробудженню і ранньому розвиткові обдаровання хлопця.

    Музичний талант Левка проявився дуже рано. Мати почала вчити його гри на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. Десь з десяти років хлопець виявив хист імпровізування.

    За те, що він мав абсолютний слух, його прозвали Камертоном.

    Протягом 1944 р. – 1948 р. Лев Миколайович очолював Спілку композиторів України.

    Його було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань.

    Левко Ревуцький Був знайомий і товаришував з багатьма діяками культури – серед яких були Лисенко, Максим Рильський, академік Микола Стражеско, Григорій Верьовка, Іван Козловський, Віктор Косенко.

    Одружився у 1915 році з Софією, яка стала для Ревуцького вірним другом на все життя. Пізніше у них народився єдиний син Євген.

    В 1924 році Ревуцького запросили викладати в Музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенко. Він вчив таких великих українських композиторів, як Майборода, Філіпенко, Жуковський, Кирейко, Коломієць. У важкі роки він іноді платив студентам стипендію з власної кишені, про що вони й не здогадувалися.

    Коли Ревуцькі переїхали до Києва, відразу оселилися на Лук’янівці. Кажуть, що крім іншого Ревуцький привіз у Київ… дві кози.

  • Прислів’я та приказки про весну

    Прислів’я та приказки про весну – це українська народна мудрість, як результат багатьох спостережень за погодними умовами та закономірностями весною, та в окремі весняні місяці. Прислів’я про березень, квітень, травень ви зможете прочитати в цій статті.

    Прислів’я про весну

      Весна – наші батько й мати. Весна всім красна. Весна красна квітками, а осінь – плодами. Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає. Весняний день рік годує. Весна ледачого не любить. Весняний дощ зайвим не буває. Весня відмикає джерела й річки. Весна кличе в поле. Весняне сонце як дівчини серце.

    Прислів’я про весну для дітей

      Хліб на хліб сіяти – ні молотити, ні віяти. Хоч річка і невеличка, а береги ламає. Чайка сіда на воду – чекай доброї погоди. Як почав орать, то в сопілку не грать. Як терен квітнем забіліє – селянин ячмінь сіє. Якщо птахи в’ють гнізда на сонячному боці дерев – на холодне літо. Яр-весна – наш отець і мати: хто не посіє – не буде збирати.

    Прислів’я про весну українською мовою

      Пізня весна не обдурить. Побачив шпака у дворі – знай: весна на порі. Ранні ластівки – щасливий рік. Сині хмари – на тепло. Сій вчасно – вродить рясно. Сонце гріє, сонце сяє – вся природа воскресає. Уночі тріщить, а вдень плющить.

    Прислів’я про весну з прислівниками

      Високо і швидко пливуть у небі хмари – на гарну погоду. Довгі бурульки – на тривалу весну. Ластівки низько літають – дощ обіцяють.

    Прислів’я про весняні місяці

      Зійшов у березні сніжок – берися за плужок. Коли квітень з водою, то травень з травою. Ластівка в квітні день починає, а соловей кінчає. Сухий березень, теплий квітень, мокрий май-буде каша й коровай Травнева роса краща вівса. Травневий дощ все одно, що з грибами борщ. У квітні погода один день блисне, а сім днів кисне. Якщо у березні вода не тече, у квітні трава не росте. Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі. Де ластівка не літає, а в квітні додому прилітає. У березні вже щука-риба може хвостом лід розбити. Березень березовим віником зиму вимітає, а весну в гості запрошує. Березень у зими кожуха купив, а на третій день продав. Март усіх місяців варт. У березні не байдикуватимеш – восени і на зиму до столу матимеш. У березні сім погод на дворі: сіє, віє, крутить, зверху ллє, знизу мете. Від березневих дощів земля квітне. Березень невірний: то сміється, то плаче.

    Приказки про весну

      До першого грому земля не розмерзається. Грак прилетів – через місяць зійде сніг. Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти. На теплого Олекси (З0 березня) щука лід хвостом розбиває.

    Якщо ви знаєте цікаві прислів’я та приказки про весну лишайте їх в коментарях.

  • “Собор” Гончар переказ

    “Собор” О. Гончар переказ роману нагадає головні події в творі.

    “Собор” Олесь Гончар переказ

    1

    Студент Микола Баглай іде вночі рідною Зачіплянкою і розмірковує над її долею. Тут він народився під час бою прямо в окопі. Тут він виріс, весь час бачачи над собою прекрасні бані собору.

    Він доходить до двору Віруньки, дружини свого старшого брата, і вмощується на лавці, яку поставив колись Іван. Вірунька вірно чекає свого завзятого рудого чоловіка з Індії, куди його відправлено будувати і запускати металургійний завод. Поговоривши з Вірунькою, іде Микола далі. Стає він перед собором і наче розмовляє з цим свідком історії, вивіряє йому свою душу.

    2

    Згадки хлопця повертають нас у минуле, у той час, коли, пробігаючи над окопчиком, поранений солдат почув стогін жінки і крик немовляти. Не залишив він змучену матір без допомоги: через деякий час прибігла Шпачиха.

    – Парубок! – вигукнула вона. Тоді і народився Микола Баглай.

    Тепер це колишнє немовля роздумує над долею свого рідного селища, намагається покращити життя його мешканців. Поряд працює металургійний завод, тому люди дихають забрудненим повітрям. Як же очистити його? Разом з Олексою-механіком Микола робить креслення очисних споруд.

    Вранці Микола займається спортом. Не раз доводилось пробігати йому повз хату Ягора Катратого. А тепер ще дужче тягне туди, коли з’явилася на дідовому подвір’ї загадкова смаглявка, вродлива дівчина Єлька.

    Попрацював і Ягор багато років біля металу, тепер же має роботу спокійнішу, коло води. Та й господарством займається, полуниці вирощує, навіть жито посіяв.

    3

    Єлька, племінниця Ягора, виростала на селі, у Вовчугах. Батька не знала, бо був її батько солдатом, що разом з частиною проходив через село. Так і жила разом з матір’ю, змалку привчаючись працювати на фермі. Працювала і мріяла про кохання.

    Якось приїхав у село лектор, що мав читати лекцію про любов.

    – Приходьте! – звернувся він до дівчат, особливо адресуючи своє запрошення Єльці.

    Дівчина сподівалася почути якісь незвичайні красиві слова, що йшли б з душі, але почула тільки бездумний патетичний крик.

    Коли ж лектор після клубу почав до неї залицятися, відштовхнула його. Це не було справжнє кохання.

    Була Єлька гордою і неприступною.

    Незабаром прийшов до них новий завфермою. Був він уважніший і до роботи, і до дівчат. Та не раз прибігала на ферму сваритися його ревнива дружина.

    У Єльки сталося нещастя – померла мати. Залишилася вона круглою сиротою, зовсім одна. Довелося кинути школу.

    Якось поїхали усією фермою до міста одержувати комбікорм, що зберігався тоді в соборі. Надвечір вирушили хто куди, а Єльку лишили коло машини.

    Повернувся бригадир і приніс дівчині їжу. Ласкавими розмовами навернув він до себе самотню сполохану душу, і Єлька повірила йому.

    Наступного дня життя її змінилося. Кожен тепер на селі міг закидати дівчину брудом, обмовити її. Життя для Єльки не стало. Але з села не випускали, не даючи документів.

    Єлька покинула село без документів і опинилася в Зачіплянці у дядька, Ягора Катратого.

    4

    На питання про документи Єлька туманно відповіла, що ще не всі зібрала. Жити мусила тихцем, бо не мала прописки. Допомагала дядькові та спостерігала з-за паркану за життям Зачіплянки. Усе подобалось їй тут, помітила вона відразу і красеня-студента Миколу Баглая. Розпитувала дядька про роботу на заводі, про минуле. Чула вона, що був Ягор колись махновцем. Але про це старий розповідати не хотів.

    5

    На перший погляд здавалося, ніби доля собору нікого не обходить. Але вона турбувала Миколу Баглая. Переймався нею і Володимир Лобода, або просто Володька, висуванець Зачіплянки. Якось усе заважав йому собор робити кар’єру.

    То ремонтувати його треба, а коштів немає. Тоді Володька запропонував взяти собор у риштовання, а тепер з нього уся Зачіплянка глузує.

    Тепер вирі шив Володька взагалі знести собор, а замість нього побудувати великий ринок. Та чомусь не радіють з цієї пропозиції зовсім не релігійні зачіплянці.

    Їде Володька Зачіплянкою і для кожного знаходить “добре слово”. Заговорив з Вірунькою про Івана, та жінка відповіла гостро, наче бритвою відрізала.

    Кар’єра Володьки складається вдало. Вже має квартиру у місті на проспекті, сидить на посаді. Щоправда, дружина втекла. Після цього йому “довелося” відвезти батька до будинку ветеранів.

    Микола тепер називає Лободу “батькопродавцем”.

    6

    Микола і Роман сперечаються про те, які цінності мають бути в людини.

    Микола зустрічається з одним з Ягорових “юшкоїдів”, які приїжджають поїсти рибки та випити, потім стикається з Лободою. Лобода викладає свою ідею щодо собору. Микола обурений.

    Лобода зриває з собору чавунну табличку, на якій написано, що це історична пам’ятка.

    7

    До Ягора приїжджає голова Єльчиного колгоспу, і тепер Зачіплянка знає, що у них живе Олена Чечіль.

    Єлька їде до міста, розглядає його, читає оголошення про набір у навчальні заклади і почуває себе ніби викинутою з життя.

    До Ягора вчастив Володька Лобода, який залицяється до Єльки і має намір з нею одружитися.

    8

    Зачіплянка розбурхана тим, що з собору вкрадено табличку. Подія схвилювала усіх.

    Вірунька іде до Лободи, щоб повідомити його про викрадення і знаходить у його кабінеті табличку. У той же день опиняється вона у секретаря обкому.

    9

    Зачіплянка усе ще вирує, хоча здавалося, що до цього часу собору ніхто і не помічав. Просто він був невід’ємною частиною їхнього існування, а тепер гармонію порушено злодійською рукою.

    Позад юрби стоїть учитель Хома Романович, який учив багатьох зачіплянців і навіть потрапив до Магадана за свої палкі розповіді про козаче минуле і про собор. Микола ж не думав, що доля собору турбуватиме кожного.

    10

    Володька Лобода їде відвідати батька на Скарбне, насолоджуючись думкою, що він їде разом з простим людом у душному автобусі, отже, не загордував.

    Спочатку добре викупався і погомонів з родиною воєнкома. Тільки молодий архітектор чомусь навіть на нього не дивиться. І Микола Баглай демонстративно відвернувся. Та Володька не хоче думати про неприємне.

    11

    Лобода відвідує батька. Поки шукали та кликали старого Лободу, син оглянув будинок, що видався йому затишним. Але не на таку зустріч з батьком він сподівався. Старий відмовляється від сина, який залишив його тут.

    Гірше за все, що це чує багато людей.

    12

    Родина воєнкома повертається зі Скарбного машиною. Старий воєнком, дивлячись на собор, згадує, як під час бою він наказав своїм артилеристам зберегти цю красу.

    Тепер на захист собору хоче стати його син-архітектор.

    13

    Лободу викликають до секретаря обкому, він прикривається туманними фразами про майбутні перспективи. Дізнається від секретаря, що серед рятівників заводського Титана був і Ягор.

    Лобода спішить до Ягора. Якраз у цей час приходить міліціонер, щоб розпитати Єльку. Володька захищає дівчину та натякає їй щодо загсу.

    Приходить Шпачиха і вмовляє Єльку вийти заміж за Лободу. Начебто хоче цього і Ягор. Але Єлька відчуває себе у пастці.

    14

    Вірунька згадує своє дитинство, загибель батька у бою біля Дніпра, хату в руїнах, від якої залишився тільки комин з намальованим півнем.

    Роздумує вона над долею подруги – Лесі-фронтовички. Тільки один раз було у Лесі кохання, та загинув її комбат десь у Польщі. З війни повернулася Леся з обпаленим обличчям. Та навіть такою зацікавився молодий вихователь з ремісничого. Здавалося, поважав її. Виявилося – не зрозумів. Після того не думала вже Леся про кохання, залишилася однолюбкою.

    15

    Ягор запрошує зачіплянців на заручини, але кожен намагається з якоїсь причини відмовитись. Тільки дехто з великої поваги до старого погоджується.

    Єлька хоче втекти від такого силування, але їй здається, що іншого виходу для неї немає. Що їй мріяти про студента Миколу, адже вона його не варта. Та й поїхав він кудись.

    16

    Заручини виявляються сумними, майже ніхто за столом не розмовляє.

    Раптом з’являється Микола Баглай і викликає Єльку вийти на хвилину. Після того вони вже не повертаються. Людям наче стає легше на душі, починаються веселощі, співи.

    17

    Єлька та Микола бродять околицями, вона слухає його зачаровано і почуває себе щасливою. Закохані розмовляють про життя, Єлька намагається щось розказати, але, помітивши її біль, Микола перепиняє.

    Перед світанком Микола повідомляє, що має їхати із студентським загоном працювати у… Вовчуги. Єлька у розпачі: тепер йому розкажуть про неї жахливі речі, і він розлюбить її.

    Вона сідає в автобус і їде до міста.

    18

    Ягор згадує, як він ще підлітком опинився у батька Махна на тачанці. Одного разу вони під’їхали до собору, але не пустив їх туди професор Яворницький. Силою свого розуму зумів він зупинити свавільних степових бешкетників. Запав образ вченого у душу хлопцеві, закарбувалось кожне його слово.

    Розказував учений про запорожців, про степових умільців, їхні знаряддя.

    Навіть батько Махно задумався про своє майбутнє, про те, хто його оточує.

    19

    Микола працює у Вовчугах, захоплюється красою степу, думає про майбутнє своєї землі.

    Єлька так і не повернулася з міста того дня.

    20

    Іван Баглай повертається з Індії додому, чекає біля заводу Віруньку. Тут же зустрічає він Володьку Лободу, та цим дуже різним людям важко порозумітися. У них різні цінності в житті. Вірунька говорить, що вирішила “розжалувати” Лободу з кумів.

    Тут же і Семен Таратута, який працював разом з Іваном у Бхілаї, але був висланий за махінації. Семен зовсім занехаяний, його кинула дружина.

    Вірунька та Іван їдуть додому, милуючись Дніпром.

    21

    Єлька блукає містом, намагається влаштуватися на роботу, але їй відмовляють. Сідає у сквері на лаву, слухає розмови і почувається зовсім покинутою. Потім сідає у випадковий автобус і опиняється у Скарбному.

    Розгублена, бреде вона стежкою повз будинок металургів, поки її не зупиняє старий Лобода. Він розпитує дівчину про її життя, і тій стає легше. Потім старий вирішує її нагодувати.

    22

    Миколу викликають з Вовчугів, оскільки питанням про очисні споруди нарешті зацікавилось начальство, яке перед тим про це нічого й чути не хотіло.

    Молодший Баглай дізнається, що Єлька зникла.

    Щоб розвіятись, Микола збирається поїхати у Скарбне.

    23

    Єлька працює у будинку ветеранів офіціанткою. У вільний час. вона блукає серед лісу й одного дня раптом зустрічає Миколу.

    Вона з переляку і гордощів починає сама себе обмовляти, але Микола зупиняє і заспокоює її. Закохані знаходять спільну мову.

    24

    Біля вогнища на Скарбному сидять щасливі люди. Серед них і Єлька. Іван Баглай розповідає про Індію. Зустрів він там щирих людей, що запрошували до себе в гості, незважаючи на бідність. Розповів і те, як переплив озеро та опинився серед племен. Але й там його зустріли ласкаво, нагодували і прихистили на ніч. І хоч отримав за ту подорож догану, усе ж побачив, що закони людяності діють скрізь.

    25

    Серед краси Скарбного помирає старий Лобода, якого прозвали Нечуйвітром.

    26

    З ресторану виходить п’яна компанія. Тут колишня дружина Лободи Жанна, дружина лектора, що читає лекції про любов, Таратута, колишній в’язень Обруч та підліток-робітник. Усім хочеться пригод.

    Прогулявшись Вулицями і прихопивши з собою горе-реставратора, який шукає випивки, свавільна компанія викрадає “Волгу” і вирушає кататися. Підліток з ними не їде. Поблукавши різними дорогами, компанія приїжджає до собору і влаштовує у ньому танці.

    Єлька з Миколою проходять повз собор і чують із нього дикий крик і музику. Микола кидається туди, і один з любителів веселого життя вдарив його ножем. На крик Єльки збігаються люди і затримують злочинців.

    Миколу відвозять до лікарні, і тепер Єлька сидить там кожен день і чекає, коли коханому дозволять подивитися у вікно.

  • Євген Гребінка хронологічна таблиця

    Євген Гребінка хронологічна таблиця життя і творчості українського письменника викладена в цій статті.

    Євген Павлович Гребінка хронологічна таблиця

    2 лютого, 1812 – Народився у сім’ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. Початкову освіту Гребінка здобув удома

    1825-1831 – Навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші

    1827 – Написав драматичний твір для самодіяльного театру “В чужие сани не садись”

    1829-1836 – працює над перекладом на українську мову поеми Пушкіна “Полтава”.

    1931 На сторінках “Украинского альманаха” в Харкові вийшов перший друкований твір Гребінки – вірш “Рогдаев пир”.

    1834 Гребінка переїздить до Петербурга, де восени вийшла його збірка байок “Малороссийские приказки”, працює у комісії духовних училищ.

    1837 Працює вчителем російської мови у Дворянському полку. Бере участь в організації викупу Т. Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу “Отечественные записки”

    1841 – викладає твори у альманах “Ластівка”.

    1842 – повість “Сеня”.

    1843 Надруковано роман “Чайковський” з епіграфами, взятими із Шевченкових творів.

    1844 – Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман “Доктор”

    1845 – Познайомився з П. Кулішем, написав нарис “Петербургская сторона”

    1847 – Відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість “Заборов” та “Приключения синей ассигнации”

    3 грудня, 1848 – Помер Гребінка в Петербурзі.

  • Прислів’я та приказки про мед

    Прислів’я та приказки про мед – це українська народна мудрість багатьох поколінь про цілющу силу меду.

    Прислів’я та приказки про бджіл

    Прислів’я та приказки про мед

      Одна бджола мало меду наносить. Мед їсти, – у вулик лізти! Будеш медом – злижуть, будеш гірким – заплюють. Вчи не мед їсти, а бджіл шанувати. Бджола летить, де мед пахтить. Бджоли раді цвіту, люди раді меду. “Ти солодка, як мед” каже своїй нареченій закоханий юнак. Як солодкий мед в глечику. На язиці – мед, а в сирцю – лед (нещира людина) Бджола – божа мушка, а пасічник – божий чоловік. Уперше мед їдять з маковими коржиками, вдруге – з яблуками та грушами. Як тягли ведмедя до меду, то урвали вуха, а як від меду, то урвали хвоста. Терпи, козаче, горе – будеш пити мед. Вашими устами та мед пити. Бджола мала, а й та працює. Як мед, то ще й ложкою. З розумним говорити – що мед пити. Бика кличуть у гості не мед пити, а воду возити. На язику мед, та під язиком лід. Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Хто не знає укуса бджіл, той не знає смаку меда. Гризуться, як чорти за мед. Бджола їсти не просить, а мед носить. Надіявся дід на мед, та й води не дали. Припав до води, як муха до меду. Хворому і мед гіркий. Чий мед п’єш, того й хвалиш. Чорти у медові не водяться. Ще бджіл не купив, а вже діжки на мед лаштує. Ще бджоли гудуть, а ледарі з поля йдуть. Щедра душа меду не жаліє. Щирість, як мед, а заздрість, як хрін. Що бджола, то й капля меду. Щоб відчути смак меду, треба спізнати смак праці. Щоб мед їсти, треба не присісти. Щоб мед мати, треба мудрувати. Щодень на пасіці, як у раю. Язик у нього – солодкий мед, а робота – гіркий хрін /редька /. Як в серці нема любові, то й не поможуть слова медові. Як дуже мед любить, то бджіл погубить. Як з цапа молока, як з трутня – меду. Як здоровий, то часник за мед. Як мед носиться, пасічник в ліжко не проситься. Як мед тече, Семенові не пече. Як медова душа, то й не треба гроша. Як меду від одної бджоли. Як меду кортить – язик гомонить. Як напився медовухи, то пов’яли лиця й вуха. Як не любиш, то медом не підсолодиш. Як пасічники, то добродії. Як сварка, то не поможе і меду чарка. Як ситий, то й на мед не дивиться. Як меду від одної бджоли. Яка правда, така честь, які бджоли, такий мед. Якби кум та ще й з медом прийшов. Якби не трутні, то й в колгоспі щось було. Яким медом вгощаєш, такий і маєш.

    Якщо ви знаєте прислів’я та приказки про бджіл, які не опубліковані тут, лишайте їх в коментарях.