Category: Література

Андрій Малишко хронологічна таблиця життя і творчості (хронологія) відомого поета-пісняра викладена в цій статті

Хронологічна таблиця Андрія Малишка

Богдан Лепкий “Цвіт щастя” характеристика хлопчика

Цитатна характеристика хлопчика

· “Мамо, я хочу того гарного цвіту. Скажіть, де він росте, я піду за ним. Я піду за ним і принесу його для вас і для себе”.

· “Пильно-пильно вдивлявся він великими, синіми очима в далеку далечінь…”

· “Чому то люди не рвуть того цвіту? …Не знають, як через воду поплисти. Але я знаю”.

· Лікар: “Коли сильна природа, так при Божій помочі переможе. А як ні, то піде за щастям, за вічним щастям”.

· “Маленький кучерявий хлопчик… виріс і відмінився. Змужнів і пізнав життя”.

План до характеристики образу хлопчика

1) Хлопчик, який шукає квітку-щастя.

2) Портрет і зовнішність героя.

3) Риси характеру хлопчика:
а) допитливий;
б) цілеспрямований;
в) наполегливий;
г) здатний до глибоких почуттів і співпереживань;
д) мрійник і фантазер.

4) Сприйняття квітки-щастя хлопчика вже дорослим.

“Незнайомець з 13 квартири” скорочено читати повість Всеволода Нестайка Ви можете за 30 хвилин. Також Ви можете використати Аналіз повісті “Незнайомець з 13 квартири”

“Незнайомець з тринадцятої квартири” короткий зміст

І розділ “Незнайомець з 13 квартири” скорочено

Ява і Павлуша запропонували вчительці літератури організувати у Васюківці театр. Вчительці ідея сподобалася. Вирішили ставити п’єсу Гоголя “Ревізор”. Кожен учень хотів отримати головну роль, Ява і Павлуша вважали, що вони мають отримати головні ролі, бо створення театру було їх ідеєю. Але роль Хлестакова Галина Сидорівна віддала Колі Кагарлицькому. А Ява і Павлуша мали грати Бобчинського і Добчинського. В житті хлопці були досить артистичні і вигадливі, але на сцені їм було важко виступати. І поки всі учні готувалися до спектаклю, вчили слова, Ява і Павлуша не приділяли цьому заняттю часу. Павлуша вмовляв Яву вчити ролі, але той вважав, що вони і так викрутяться, або будуть слухати суфлера.

І коли настав день прем’єри в сільському клубі зібралися майже всі жителі, навіть найстаріша стосемилітня баба Триндичка прийшла на виставу. Коли настала черга хлопців виступати, вони стояли на сцені і не могли згадати слова. Глядачі сміялися, бо вважали, що так і має бути, а Ява і Павлуша від сорому не чули навіть підказок суфлера, а тоді вибігли з клуба і помчали за село. Опинившись за селом вони впали на траву і качалися, стогнали від сорому. Хлопці думали, що через них спектакль провалився і розчаровані глядачі розійшлися по домівкам. Вони були вже й не раді, що захотіли слави і запропонували організувати театр.

ІІ розділ Переказ “Незнайомець з 13 квартири”

У 2 розділі Ява і Павлуша розповідають звідки в них з’явилася ідея організувати театр.

Хлопці приїхали на місяць погостювати у Київ, де живуть дядько і тітка Павла. І звісно, вони одразу пішли гуляти на Хрещатик. Павло і Ява милувалися красою Хрещатика, спорудами столиці, були свідками порушення правил дорожнього руху інтуристом і реакцією міліціонера на це (який посварив пальцем недисциплінованого пішохода).

Ява був захоплений роботою міліціонера і вирішив обрати саме цю професію в майбутньому. Хоча Павлуша знав, що Ява міняв професії, як циган коні. Він вже хотів бути моряком, капітаном далекого плавання, геологом, директором кондфабрики, футболістом “Динамо”.

А Павлуша ще в першому класі вирішив стати льотчиком і від своєї мрії не відступав.

Прогулявшись Хрещатиком, хлопці не втрималися від поїздки в метро. У метро хлопці помилково подумали, що по ескалатору рухається старшина Поляничко і, намагаючись його наздогнати, зробили шкоду. Павло зачепив ночовки, що були у дядька, вони покотилися вниз по ескалатору, в них потрапила “кінозірка”, що рухалася нижче дядька. Через це зчинився страшний гуркіт. Тікаючи з місця події, хлопці вибігли на Арсенільній і опинилися знову на вулиці. Хлопці були знесилені, а Ява ще й розчарований, він вважав, що міліціонер його добре запамятав і тепер йому не стати міліціонером.

Оговтавшись, Павло і Ява думали куди піти далі, і Ява запропонував розшукати Вальку, Ігоря, Сашка, з якими вони подружилися раніше, щоб ті познайомили їх з Києвом.

ІІІ розділ “Незнайомець з 13 квартири” короткий зміст

Ява знав адресу Валі і вмовив Павла піти до неї. Вони знайшли будинок Валі і її двадцять п’яту квартиру, але Ява натиснувши кнопку дзвінка сховався за спину Павлуші, так як соромився її. Павлуша намагався виштовхати друга наперед. Цю штовханину побачив житель будинку, який подумав, що хлопці дзонять в квартири, а потім тікають. Чоловік міцно вхопив Яву за вухо, хлопець так кричав, що не міг нічого пояснити, вирвавшись друзі втекли. Ява не хотів, щоб перший раз Валька його побачила саме так.
Вухо Яви палало, йому було соромно і сумно, що довгоочікувана зустріч з Валькою не відбулася.

Вони проходили повз кінотеатр “Дніпро” і вирішили піти на фільм “Семеро сміливих”, сподіваючись, що за цей час вухо Яви буде нормально виглядати.

Коли вони проходили повз кіоск морозива, Ява почав вмовляти Павлушу купити його, бо із самого ранку вони нічого не їли. І хоча вони збирали і зберігали гроші (три карбованці) на дорослі розваги, Павлуші було шкода друга і він погодився купити морозиво, щоб підбадьорити його. Але хлопці так захопилися поїданням морозива, що витратили на нього майже всі свої гроші.

Після цього вони пішли кататися на чортовому колесі, на що витратили останні гроші. Катаючись на колесі друзі побачили, що на Трухановому острові знаходиться парашутна вишка, а на пляжі надзвичайно багато людей. Павлуша, який мріяв стати льотчиком хотів стрибнути з вишки, тому Павло з Явою вирішили піти на пляж і пострибати з парашутної вишки.

IV розділ “Незнайомець з 13 квартири” стислий переказ

По дорозі до пляжу Павло з Явою побачили пам’ятник 1802 р., який був весь обписаний одноманітними формулами, наприклад: “Коля + Ляля = любов”. Друзям стало шкода, що пам’ятник зіпсували такими написами, більшість яких була з помилками.

Хлопці хотіли плигнути з вишки, хоча і боялися, але цього не відбулося, бо сам парашут хтось вкрав. Замість цього вони покаталися на каруселі, уявляючи себе літаками-винищувачами. Хлопцям було шкода, що вони так багато грошей витратили на морозиво, бо їм хотілося ще покататися на каруселі, яка була безпечна на відміну від стрибків з парашутом.

На пляжі було багато люду, через це хлопці ледве потрапили на берег річки. Пляж нагадав їм велетенський базар, тільки люди тут були роздягнені. Ява і Павлуша дивилися на таких різних людей і мріяли когось врятувати, вони хотіли стати героями, щоб про них написали в газеті.

Хлопці вирішили скупатися і підійшли до води. Там розмовляло двоє чоловіків, один із незнайомців попросив Павла покласти годинник на одяг, що лежав на березі, бо сам вже стояв у воді.

Раптом почувши крик: “Утопленика витягли” хлопці побігли на місце події. Чоловіка, який мало не потонув врятували, зробивши штучне дихання. Годинник залишився на руці у Павла. Через деякий час хлопці почали шукати власника годинника, але не знайшли. Павло відчув себе грабіжником, звернутися в міліцію він боявся. Вони вирішили чекати чоловіка біля пішохідного моста, але простоявши там до вечора так і не побачили його. Павлуша був настільки пригнічений, що одна жінка навіть дала йому милостиню – три копійки. Павлуші стало соромно. Вже почало сутеніти, друзі були голодні і Ява запропонував повернутися додому, а наступного дня пошукати незнайомця в театрах, бо вони чули, що він грає роль царя і живе в тринадцятій квартирі.

Вони розглянули годинник “Салют”: “Сам круглий, пла­ский, мов п’ятак, а циферблат чорний. А на ньо­му замість цифр рисочки золоті. І стрілки теж золоті. І стрілок не дві, а цілих три. Третя до­вга і тонка, як волосина, по всьому циферблату швидко бігає, секунди одміряє. Гарний годин­ник. Ми такого ще не бачили.”

Після пізнього повернення хлопців до родичів, дядько нагримав на них, погрожуючи відправити додому. Адже вони пішли гуляти ще зранку, а повернулися пізно ввечері, і їх тітка сильно переживала. Ява і Павлуша вигадали, що вони були в гостях у Валі, і що їх там добре пригощали і не хотіли відпускати. Але залишившись наодинці їм стало соромно за свою брехню, адже вони хотіли стати героями, і говорили так багато неправди. Павло і Ява пообіцяли один одному говорити тільки правду, хто збреше – отримає “за першу брехню три шалабани, за другу – шість, за третю – дванадцять і так далі”

V Розділ “Незнайомець з 13 квартири” переказ

Прокинувшись рано-вранці, Ява був схвильований тим, що побачив у шухляді письмового стола Павлового дядька пістолет. Як з’ясувалося, ця зброя була спортивного призначення, бо дядько – майстер спорту з легкої атлетики (у минулому), а зараз – суддя республіканської категорії. Після сніданку Павло з Явою отримали від дядька гроші і вирішили організувати похід у театр юного глядача. Про повернення годинника хлопці пам’ятали весь час, і тому вони розпочали пошуки незнайомця, повного на вигляд чоловіка, з лисиною, виконавця ролі царя. Для цього вони відвідали театр музкомедії, оперний театр, театр російської драми ім. Лесі Українки, театр ім. І. Франка, театр юного глядача, в якому зустрілися з Валькою, але незнайомця з тринадцятої квартири ніде не було. Валя відвідувала театр разом з молодшим братом Миколкою.

Павло з Явою вирішили переглянути спектакль “Червона Шапочка”. Під час спектаклю Ява допоміг курці на сцені, яка заплуталася у шкворці. Валя захопилася сміливим вчинком Яви, як і більшість глядачів. Після закінчення вистави хлопці домовилися зустрітися з Валькою і розповісти їй про пригоду, яка з ними відбулася.

Валька була здивована, коли Павло надавав шалабанів Яві, коли той збрехав про вирішення пригод минулого літа. Ява не дав здачі, тому це здивувало Валю, але Ява вирішив розповісти їй про їх з Павлом угоду.

VI розділ “Незнайомець з 13 квартири” скорочено

Після вистави Павло не мав великого бажання зустрічатися з Валькою, його хвилювало лише повернення годинника. Але Ява був рішуче настроєний дочекатися подругу. Дівчина була рада цій зустрічі, а ось Павло… Чомусь йому дівчинка не подобалася.

Ява розповів Валі про неприємну пригоду з годинником і про негайну необхідність знайти незнайомця-актора, хазяїна цієї цінної речі. Дівчина порадила хлопцям звернутися до Максима Валер’яновича, який знав багатьох артистів. По дорозі до старого артиста Ява виявив бажання побачити лавру, храм Різдва Богородиці.

Церква Різдва Богородиці мала жалюгідний вигляд: бані облуплені, чорні, стіни потріскані, скло у вікнах повибиване.

Друзі дійшли до хатинки Максима Валер’яновича, але його не було вдома. Ця маленька хатинка, як іграшкова, стояла квітнику. Стіни хатинки були по-сільському чистенько вибілені, а призьба пофарбована синькою, і по-сільському висіли на стіні під дахом пучечки якихось сушених трав. Павлуша відчув себе як удома.

Потім Валя запропонувала зайти хлопцям до неї додому і подивитися книжки, фотографії. У дворі, де жила дівчина, друзі побачили Будку, який за словами Валі, неодноразово дзвонив у двері її квартири і тікав. Ява з Павлом помстилися Будці за шкоду, завдану дівчині. Ява і Павлуша схопили його за вухо і тримали руки й ноги. Толя (Будка) хоч і розплакався, але пообіцяв теж довести свою силу над захисниками. Будкою хлопця називали за велике обличчя.

Незабаром друзі побачили Максима Валер’яновича, який йшов з підворіття.

VII розділ “Незнайомець з тринадцятої квартири” скорочено

Якби не ота важка хода, навіть трудно було б сказати, старий він чи молодий – такі молоді веселі бісики стрибали в його іскристих, кольору чистої блакиті очах. На лисину й натяку не було – попелясте півсиве волосся рівненькою хлоп’ячою гривкою закривало чоло майже до половини. обличчя, як яблуко, червоно лисніло на вилицях. Все це надавало йому якогось “недідівського” вигляду.

Привітавшись з Максимом Валер’яновичем, Валя почала розповідати йому про серйозну справу хлопців, але старий артист призупинив її і запросив молодь до себе. Зайшовши до Максима Валер’яновича, гості побачили на стінах безліч різних фотографій. Вони відображали минуле життя актора.

Валька повідала Максиму Валер’яновичу про неприємну ситуацію, яка трапилася з хлопцями. Старий актор погодився допомогти Яві і Павлу. Максим Валер’янович розповів гостям про те, як він опинився у Києві, якою була перша його роль на сцені та про те, чому він присвятив все своє життя акторській діяльності. Виявляється, вперше він опинився в Київському оперному театрі, коли був дининою, але сцена захопила його на все життя.

Хлопці були задоволені знайомством зі справжнім артистом.

VIII розділ “Незнайомець з 13 квартири” переказ

Після відвідування Максима Валер’яновича Ява вирішив стати актором, про що він і заявив Павлу. Артист, на думку Яви, найвідоміша людина в суспільстві.

Павлу наснилося, що він цар і виступає перед худобою. Незабаром з’являється Ява у міліцейській формі і заарештовує Павла за крадіжку годинника. Прокинувшись, хлопці вирушили до Вальки, а потім до Максима Валер’яновича. Але у дворі хлопці зустрілися з Будкою і його компанією. В яру виникла бійка. Спочатку ціла юрба хлопців накинулася на Яву і Павлушу, але згодом було вирішено вести чесну бійку. Будка вибрав Павла в суперники, і незважаючи на те, що Павло був менший, він перемагав Будку. Але компанії Будки це не сподобалося і вони стягли Павла з Будки, тоді той накинувся на Павла і почав його гамселити. Невідомо як би все закінчилося, але бійку приринила Валька. Вона пригрозила Будці міліцією. Валя, Павло і Ява прийшли до Максима Валер’яновича і були готові з ним їхати на студію.

IX розділ “Незнайомець з 13 квартири” короткий зміст

Максим Валер’янович і його юні друзі потрапили на територію студії. Хлопці і Валя були здивовані фруктовим садом студії, акторами. Друзі були свідками, коли незнайомий їм працівник по телефону висловлював незадоволення синоптичною службою, яка ускладнювала роботу на кіностудії. Синоптики перебдачали хорошу погоду, але на вулиці йшов дощ. Це був режисер Євген Михайлович, якому сподобалися типажі хлопців. Тому Павлу і Яві було запропоновано знятися в масовому епізоді фільму.

Увагу друзів привернув літак, який знаходився на знімальному майданчику. Режисер висловив незадоволення актору Васі за спізнення на зйомку. Той пояснив, що у нього зупинився годинник. Зразу Павло торкнувся власної кишені, в якій не було годинника.

X розділ “Незнайомець з 13 квартири” коротко

Павло повідомив Валі і Яві про відсутність у його кишені годинника. Хлопці швикло їдуть на метро, потім на тролейбусі на місце бійки. Друзі шукають зниклу річ на місці бійки Павла і Будки, оглядають кожен сантиметр. Валя пропонує хлопцям йти до Будки і примусити його повернути годинник. Після розмови з Будкою з’ясувалося, що годинник у хлопця, який колись перебував у тюрмі.

Щоб отримати годинник, Павлу і Яві слід зустрітися з Будкою біля входу на стадіон. Хлопці думають як їм віпроситися у дядька з тіткою на матч, але дядько теж придбав квитки на футбольний матч з найкращими місцями і запропонував їх хлопцям. Павло з Явою не відмовилися від цієї пропозиції, але виявили бажання самостійно відвідати цей спортивний захід. Дядько припустив, що у хлопців мабуть побачення, тому відпусти їх.

Розділ ХІ “Незнайомець з 13 квартири” стисло

На футбольний матч хлопці їхали у переповненому тролейбусі, і не мали можливості сплатити за проїзд. Біля стадіону утворився натовп людей – це кияни сковували у бабусь насіння перед матчем. Торгівля насінням заборонялась міліцією. Перед матчем Ява і Павло зустрілися з Будкою, який запропонував квитки на футбол, але хлопці відмовилися, бо вже їх мали.

Під час футбольної гри Ява і Павло тимчасово забули про всілякі неприємності. Після закінчення матчу хлопці знову побачилися з Будкою, який пообіцяв організувати зустріч опівночі з “чуваком” і гарантував повернення годинника, на що Ява і Павло вимушені були погодитися. Зустріч була призначена біля могили біля могили Кайсарова опівночі.

Якби це був годинник Павлуші, то він би відмовився від зустрічі вночі, але хлопчик хотів вважав, що він був зобовязаний повернути чужий годинник.

У дядька був чудовий настрій після закінчення матчу, бо кияни виграли у торпедівців 3:2.

Розділ ХІІ “Незнайомець з 13 квартири” стислий переказ

Для того щоб вийти непомітно з квартири, хлопці, лежачи в ліжку, чекали, доки поснуть дядько з тіткою. У цей час Павло з Явою згадали про археологічну експедицію, яка в їх селі розкопувала козацькі могили, цікавилася козацькими нащадками Васюківки. Одним із них виявився Стьопка Карафолька, якому хлопці дуже заздрили. Стьопка організував під своїм головуванням козацьке військо і цим дуже пишався. Ява і Павло написали листа Карафольці, схожого на лист “козаків турецькому султану “, але оскільки Карафолька був відмінником, він їх присоромив за допущені помилки. Авторитет Яви і Павлуші був підірваний. Тоді Павло згадав, як вони з Явою вирішили піти вночі на кладовище, знайти стару козацьку могилу і розкопати її. Вони хотіли знайти козацькі атрибути, щоб теж стати козаками.

Перебуваючи на кладовищі, хлопці перелякалися і поклялися більше не приходити туди поночі.

Розділ ХІІІ “Незнайомець з 13 квартири” скорочено

Залишаючи квартиру, Павло і Ява написали листа дядькові про місце свого перебування. Вони дочекалися поки тітка і дядько заснуть, а тоді спустилися по мотузці вниз, адже квартика була на 2 поверсі. Через двері вони вийти не могли, бо дядько й тітка забирали на ніч ключі.

Рухаючись по нічному Києву, хлопці відчували страх. Друзі нарешті зустрілися з Будкою і “чуваком”. Вони йшли темними підвальними приміщеннями. У Павла і Яви не було ліхтаря, але вони мали стартовий пістолет дядька. Павло і Ява боявся, тому вони сказали хлопцям, що взяли з собою пітолет Макарова.

Раптом на голову Павла і Яви була накинута наче ковдра, ліхтар Будки не горів. Павло стрельнув, хлопців вже не було. В темріві вони нічого не бачили, а свої сірники Ява ненавмисне упустив у воду. Друзі вже не знали, що їм і робити, як їх знайшла Валька. Дівчина вивела їх з темних коридорів і пояснила, що це дренажна система для підземних вод, де є безліч небезпечних колодязів.

Друзі вирішують піти пошукати Будку, щоб впевнитися, що він не потрапив до одного з цих колодязів.

Друзі знаходять і рятують Будку, який і опинився в колодязі. Всі хлопці поки витягували Будку, та й сам Будка намокли, тому вони швидко вийшли на вулицю, щоб викрутити одяг. Будка зізнався, що з “чуваком” вони все вигадали, щоб налякати хлопців, і повертає друзям годинника. Виявляється Будка міг вийти через нижній тунель, але дерся вгору, щоб допомогти хлопцям, які могли заблукати в темряві. Після цього діти почали поважати один одного.

Будка трохи провів хлопців до автостради, а тоді пішов додому. Друзі були знесилені після нічних пригод, Павло ледве дерся вгору по мотузці. Тітка прийняла хлопців, які піднімалися по мотузці вверх, за грабіжників і вилила на них трьохденний запас компоту. Друзі піднімалися вгору по східцях, і розуміли, що говорити правду вони не можуть. Хлопці вигадали, що засперечалися, хто з них швидше видряпається по вірьовці на балкон. А чому вночі? Бо вдень ніхто б не дозволив. Тітка спросоння повірила в цю брехню, і хлопці попросили нічого не говорити дядьку. Адже той міг відправити їх додому. Тітка вирішила сказати чоловікові, що сама ненароком вилила кампот, коли виходила вночі на балкон.

Розділ XIV

Вранці Ява і Павло отримали від дядька по одному гарному шалабану, після чого у кожного на лобі з’явилася велика гуля. Дядько знайшов їх листа, і брудного пістолета і хлопці були змушені сказати правду.

Згодом пролунав дзвінок, це приїхав Максим Валер’янович, асистент з кіностудії, щоб забрати хлопців на зйомки.

Хлопці, а також Валя і навіть Будка від’їжджають на кіностудію. Друзі вирішили і їх запросити, адже режисер дозволив взяти кількох друзів. На кіностудії ледве не трапилась неприємність: режисер був незадоволений тим, що у хлопців були на лобі гулі. Фільм, в епізоді якого знімалися запрошені герої, розповідає про революційні події 1905 року на Україні. Дітей переодягли в жебраків, замалювали гулі, вони мали радіти, коли жандарм падав у воду. При цьому декорації були як справжні: і озеро і місток, з якого падав жандарм. Спочатку режисер не хотів пускати дівчинку до кадру, але згодом виріши, що це непогана ідея. Кадр перезнімався шість разів, і жандарм шість разів переодягався. Режисер хотів перезняти кадр ще раз, бо на руці Павлуші побачили годинника, але помічник вмовив режисера, що годинника в кідрі не видно, крім того у жандарма скінчилися сухі мундири.

Жандарм, цар, Олег Іванович – і був незнайомцем з тринадцятої квартири, якому Павло врешті-решт повернув годинник. Олег Іванович запросив Максима Валер’яновича і хлопців до ресторану “Москва”, де хлопці і Валька смакували безліч делікатесів. А ще діти були щасливі, бо кожному з них заплатили по три карбованці за участь у масовці.

Після кінозйомок Ява запропонував Павлу у рідній Васюківці організувати свій театр.

Максим Валер’янович, звернувся до молоді: “Запам’ятайте цей день, для когось із вас він буде історичним і знаменитим на все життя”

Розділ XV

Мешканці Васюківки та інших сусідніх сіл зібралися подивиться фільм “Артем”, де знімалися Ява і Павло. На жаль, хлопці не побачили себе у фільмі. Вони сильно засмутилися, але їх родичі були хороші і замість того, щоб сміятися й глузувати, вони навперейми заспокоювали нас.

Валька написала хлопцям листа про причину їх відсутності у фільмі.

“…режисер Євген Михайлович передає нам сердечне вітання і дуже вибачається, але епізод на кладці довелося, на жаль, вирізати, бо він “не монтувався” (а взагалі вийшло дуже добре, він нам щиро вдячний за допомогу і аж плакав, коли вирізав,- це його слова).

Ява і Павлуша зрадуючи це не розуміють як вони могли привести до провалу спектаклю “Ревізора”. Тепер Ява не хоче бути актором, бо щоб домогтися успіху, треба передусім довго-довго і наполегливо трудитись (як трудився Коля Кагарлицький, який став знаменитістю після спектаклю), а йому така нервова робота не підходить.

Пізніше хлопці дізнаються, що спектакль пройшов з шаленим успіхом, бо Городничий не розгубився і почав говорити слова Добчинського і Бобчинського.

Ява і Павло вирішують присвятити себе письменницькій діяльності – написати пригодницьку повість про самих себе та про свої пригоди в Києві. Методом жеребкування було вирішено, що перша книга буде написана від імені Павла. Ява ж запропонував назву “Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого”.

Бодлер біографія коротко французького поета і критика викладена в цій статті.

Шарль Бодлер коротка біографія

Шарль П’єр Бодлер народився 9 квітня 1821 в Парижі в сім’ї сенатора. Коли Шарлю ще не було шести років, його батько, який, був на 34 роки старший за свою дружину, помер. А мати вийшла заміж за командира батальйону Жана Опіка, з яким Бодлер не знайшов спільної мови.

У 1833 сім’я переїхала в Ліон, а хлопчика віддали на навчання в пансіон (інтернат). Після його закінчення послідували роки навчання в Ліонському Королівському коледжі і Паризькому коледжі Святого Людовіка. Правда, з останнього Бодлер був з ганьбою виключений за погану успішність. Студентські роки Шарля Бодлера були дуже буйними, він вліз у борги, заразився сифілісом (який і стане причиною його смерті), і навіть пристрастився до наркотиків. Саме в цей час він і шокував своїх рідних заявою про те, що бажає присвятити своє життя літературі.

Щоб наставити сина на шлях істинний батьки відправляють Шарля в подорож до Індії. Правда, вже через два місяці, так і не допливши до місця призначення, Бодлер повернувся на батьківщину. Але ця коротка подорож знайшла відображення в творах поета.

Незабаром після повернення Шарль вступив в право успадкування і почав дуже швидко і бездумно витрачати батьківські гроші. Матері не залишалося нічого іншого, як відсудити спадок собі, в результаті чого юнак зміг отримувати лише невелику щомісячну суму на кишенькові витрати. Для нього це був удар.

Але життя багатого ледаря дало свої плоди і стало початком творчого шляху Бодлера. Його перші вірші (“Малабарська дівчина”, “Дама креолка”, “Дон Жуан у пеклі”) були надруковані в журналі “Артист” за 1843-44 рр. За віршами пішов ряд статей, присвячених живопису Делакруа і Давида. А через кілька років в друк вийшли збірка “Штучний рай”, що оповіда про вплив наркотиків на життя і творчість.

У 1848 поет бере участь у повстанні Паризької комуни, стає співредактором демократичної газети “Салю Публік”.

Майже 17 років життя Бодлер присвятив перекладу на французьку мову творів Едгара По, якого вважав своїм духовним братом, а також видав дві книги, присвячені його творчості.

В історію літератури Шарль Бодлер увійшов, як автор поетичної збірки ” Квіти зла “, виданої в червні 1857. Книга настільки шокувала публіку, що на неї тут же наклали цензурну заборону, а самому авторові довелося вилучити 6 віршів і виплатити чималий штраф.

У 1860 році Бодлер опублікував збірку “Паризький сплін”, що складався з віршів у прозі. У 1861 вийшло друге видання “Квітів зла”, перероблене і розширене автором.

У 1865 році Бодлер поїхав до Бельгії, де провів два з половиною роки, незважаючи на огиду до нудного бельгійського життя і на погіршення здоров’я. У 1866 році Шарль-П’єр Бодлер хвороба загострюється, але він приховує від усіх, що хворий на сифіліс.

Останній рік життя провів у лікарні Парижа, де і помер 31 серпня 1867 .

Кропивницький Хронологічна таблиця життя і творчості (хронологія) відомого українського письменника, актора викладена в цій статті.

Марко Кропивницький хронологічна таблиця

10 (22) травня 1840 – Марко Лукич народився у селі Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області). Початкову освіту здобув у приватній школі шляхтича М. К. Рудковського в слободі Олександрівка.

1856 р. – закінчив трикласне повітове училище в м. Бобринці. Згодом вступає на службу до повітового суду.

1862 – М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Пише п’єсу “Микита Старостенко”.

1865 – М. Кропивницького було переведено до Єлисаветграда. Він займається самоосвітою.

1871 – Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса).

1872 – в одеській газеті “Новороссийский телеграф” було опубліковано водевілі М. Кропивницького “Помирились” і “За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання”.

1875 – гастролі українського театру у Галичині

1869-1885 – Кропивницький писав твори комедійних жанрів – “Помирились” (1869), “За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) – переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”, “Пошились у дурні” (1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо – іншому й талан” (1882), “Вуси” (1885) – за оповіданням О. Стороженка. Пише драми “Невольник” (1872) за поемою Т. Шевченка, “Беспочвенники” (1878), “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук” (1882) 1882 – Кропивницький організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Виходить збірка творів, яка включала п’єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж Павук” та “Невольник”. 1888-1906 – драми “Де зерно, там і полова” (“Дві сім’ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею” (1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія. “Конон Блискавиченко” (1902), “Страчена сила” (1903), “Скрутна доба” (1906). Комедії Кропивницького “Чмир” (1890), “На руїнах” (1900), “Нашествіє варварів” (1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903). 1890 – оселився на хуторі Затишок під Харковом; одночасно з працею на хуторі очолював українські трупи, часто виїздив із ними на гастролі. 21 квітня 1910 – помер по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

Казка “Про двох цапків” добре відома малим школярам, але не всі батьки памятають хто написав казку “Про двох цапків”, хто її автор.

Хто написав казку “Про двох цапків”

Автор казки “Про двох цапків” – Михайло Коцюбинський

Казка “Про двох цапків” читати

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно.

Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний й собі не схотів заждати, щоб перейшов білий.
Ступили обидва на кладку, зійшлись посередині та й ну один одного лобами й рогами бити! Бились, бились, та й скінчилося на тому, що обидва в воду попадали і потопились.

Тепер ви знаєте хто написав казку “Про двох цапків”, хто її автор, яка вчить малят знаходити спільну мову з товаришами.

“Антонівські яблука” – розповідь, написана Іваном Олексійовичем Буніним і вперше опублікована в 1900 році. Один з найбільш ранніх прозових творів Буніна.

Історія створення

Спочатку Бунін писав у формі віршів, де відбивав, в першу чергу, свою любов до батьківщини. Але поступово письменник почав думати про створення прозових творів, на зразок “Антонівських яблук”. Бажання письменника передати все життя російського середнього і вищого класів вперше було відображено в “Антонівських яблуках”, які по праву вважаються гідними пера Буніна. Приблизний час їх написання відноситься до кінця 1890-х, а перша їхня публікація відбулася в 1900 році.

Сюжет

Сюжет в цілому представляє опис спогадів головного героя, причому в кожній з чотирьох глав тексту вони різні (хоча і мають загальний зміст). Так, в першій частині описується торгівля міщан знаменитими “антонівськими” яблуками в серпні, в другій – осінь, дворянський будинок, де жив головний герой і його родичі. У третій описується полювання його зі своїм швагром, Арсенієм Семеновичем, а також настання зими. У четвертій – описується листопадовий день дрібнопомісних людей.

З сюжету виділяється патріотизм самого Буніна, що описує середній (і частково вищий) стан в російському селі, а з стилю написання – особливості художнього слова автора.

Ігор Северянин біографія Скорочено російського поета “Срібної доби” викладена в цій статті.

Ігор Северянин біографія

Ігор Васильович Северянин народився 4 (16) травня 1887 В Санкт-Петербурзі в сімї офіцера. Через складні взаємини батьків провів дитинство поблизу м. Череповця Новгородської губернії, де знаходилась садиба його дядька. Навчався в Череповецькому реальному училищі, потім поїхав на Далекий Схід де його батько отримав місце комерційного агента.

Захоплення поезією в житті Северяніна з’явилося ще в дитинстві. Перший вірш поета було опубліковано в журналі “Дозвілля і діло” в 1905 році. Вірші Северяніна, видавані на ранньому етапі його творчості, не отримали великої популярності читачів, а також уваги критики. Це, наприклад, “Зірниці думки” (1908), “Інтуїтивні фарби” (1908), “Кольє принцеси” (1910), “Електричні вірші” (1910).
Поезія Северяніна стала охоче друкуватися після видання збірки “Інтуїтивні фарби” в 1909 році. Тоді Лев Толстой з обуренням відзначив його відверті, сміливі вірші.
Творчість Северяніна досягла найвищої популярності після виходу у світ збірки віршів “Громокипящий кубок”. У 1911 році Ігор Северянін у співпраці з Костянтином Олімповим створив школу егофутуризма. Вірші Северяніна того періоду сповнені самовихвалянням. Однак, не привносячи в свою поезію нічого нового, наступні збірки (“Victoria regia”, ” Златолира”, “Ананаси в шампанському” ) були не так затребувані читачами.

У 1918 році, виступаючи в Політехнічному музеї Москви, обраний “королем поетів” (примітно, що суперниками виступали В. Маяковський, ). У цьому ж році їде до Естонії. Під час еміграції творчість Ігоря Северяніна не стоїть на місці. Поет видає 17 книг.

У 1921 році Ігор Северянин одружується з Феліссой Круут. Для Северяніна вірші того періоду значно відрізняються від ранньої лірики.

Поет помер 20 грудня 1941 у Талліні під час німецької окупації від серцевого нападу.

Хронологічний довідник

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.

1856-1857 рр. – видання Пантелеймоном Кулішем “Записок про Південну Русь” у двох томах, своєрідної енциклопедії українознавства, що врятувала від забуття цілу низку шедеврів народного епосу.

1857 р. – створення П. Кулішем української граматики (“кулішівки”), яка нормувала українську орфографію і склала основу сучасної української орфографії. Видання першого українського історичного роману – “Чорна рада” П. Куліша.

1859 р., 11 жовтня – відкриття в Києві першої у Російській імперії недільної школи.

1859-1861 рр. – “азбучна війна” у Галичині, успішна протидія української інтелігенції спробі австрійської влади запровадити латинську абетку для української мови.

1860 р., 27 січня – перше повне видання “Кобзаря” Т. Шевченка.

1861 р., 10 (22) травня – перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

1862 р. – Павло Чубинський написав вірш “Ще не вмерла України…”, який наступного року був покладений на музику Михайлом Вербицьким, згодом став національним і Державним гімном України.

1862-1882 (1896) рр. – спорудження в Києві Володимирського собору (архітектор О. Беретті та інші).

1864 р., 29 березня (10 квітня) – початок діяльності у Львові з ініціативи народовців першого українського професійного театру при товаристві “Руська бесіда” на чолі з Омеляном Бачинським.

1864-1873 (1882) рр. – спорудження будинку резиденції митрополита Буковини в Чернівцях (Й. Главка).

1865 р., 1 (13) травня – відкриття на базі ліцею в Одесі четвертого в Україні університету, який отримав назву Новоросійський (з 1920 р. – Одеський).

1867 р. – вихід у Петербурзі першого посмертного видання “Кобзаря” Т. Шевченка.

1869 р. – шкільна реформа на західноукраїнських землях.

1870 р. – відкриття перших жіночих гімназій.

1871 р. – відкриття в Києві першого в Україні дитячого садка-пансіонату.

1874 р. – відкриття Глухівського вчительського інституту, першого в Україні.

1875 р., 4 жовтня – заснування у Чернівцях п’ятого на українських землях університету, викладання велося німецькою мовою.

1877 р. – реорганізація Львівської технічної академії на Львівський політехнічний інститут.

1878 р. – зародження вищої освіти для жінок. Відкриття в Києві Вищих жіночих курсів.

1881 р. – створення українською громадськістю у Львові “Руського педагогічного товариства” (згодом – товариство “Рідна школа”), до якого перейшли від товариства “Просвіта” шкільні справи.

1882 р., 27 жовтня – перший виступ (Єлизаветград, п’єса “Наталка Полтавка”) пересувного професійного українського театру (Товариство українських акторів), заснованого Марком Кропивницьким.

1884 р. – новий університетський статут у Російській імперії. Ліквідував автономію, ставив університети під контроль попечителів навчальних округів,

1884(1883)-1887 рр. – спорудження в Одесі театру опери та балету (архітектори Ф. Фельнер, Г. Гельмер).

1885 р., 15 (27) вересня – відкриття у Харкові Південноросійського технологічного інституту – першого вищого технічного навчального закладу в Наддніпрянській Україні.

1886 р. – відкриття в Одесі за ініціативою Іллі Мечннкова та Миколи Гамалії першої в Російській імперії та другої в світі бактеріологічної станції.

1888 р., 11 (23) червня – відкриття у Києві пам’ятника Богданові Хмельницькому (скульптор Михайло Микешин, архітектор В. Ніколаєв).

1892 р. – видання в Петербурзі першого тому “Історії запорізьких козаків” Дмитра Яворницького, Другий і третій томи вийшли в 1896-1897 рр.

1894 р. – відкриття кафедри історії України у Львівському університеті, очолив М. Грушсвсмсий.

1896 р. – підприємець і меценат Микола Терещенко пожертвував 100 тис. рублів на потреби освіти в Києві. Відкриття В. Хвойкою перших пам’яток трипільської культури.

1898 р. – видання у Львові першого тому “Історії України-Руси” Михайла Грушевського (усього до 1937 р. вийшло 10 томів).

1899 р. – установлення за ініціативою Хрнстини Алчевської на території її садиби в Харкові мармурового бюсту Тараса Шевченка (скульптор В. Беклемішев) – першого пам’ятника письменникові в Україні.

1899-1901 рр. – спорудження в Києві Міського театру (тепер Національна опера України, В. Шретер).

1900 р., 17 грудня (за новим стилем) – УГКЦ очолив Андрей Шептицький (до 1 листопада 1944 р.). Інтронізація відбулася у соборі св. Юра 17 січня 1901 р.

1902-1903 рр. – спорудження в Києві архітектором Владиславом Городецьким на вулиці Банковій, 10 житлового будинку (“будинок з химерами”), визначна пам’ятка архітектури.

1903 р. – видання Британським Біблійним товариством Біблії українською мовою (переклад Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя). Перше повне видання Священного писання українською мовою.

1906 р., 15 вересня – створення (початок роботи) Миколою Садовським у Полтаві першого українського стаціонарного професійного театру на Наддніпрянщині.

1906 р. – перше на Наддніпрянщині видання Біблії українською мовою.

1906- 1912 рр. – спорудження Троїцького собору Почаївської лаври (архітектор Олексій Щусєв, художник Микола Реріх).

1907 р., 11 травня – створення в Києві Українського наукового товариства, в якому працювали найвндатніші українські вчені. Головою обрали М. Грушевського.

1907 р., весна – переїзд українського стаціонарного професійного театру з Полтави до Києва. Організатор – Микола Садовський, провідна драматична актриса – Марія Заньковецька.

1907 р. – дозвіл Синоду на викладання українською мовою в церковно-парафіяльних школах на Поділлі. Вихід першого повного видання творів Т. Шевченка за редакцією Василя Доманицького.

1907- 1909 рр. – видання “Словаря української мови” під редакцією Б. Грінченка.

1908 р. – присвоєння Нобелівської премії ученому з України І. Мечникову.

1909 р. – заборона російського уряду викладання українською мовою у тих школах, де в період революції воно було запроваджене. Зйомки перших в Україні короткометражних ігрових кінофільмів. Видання на Поділлі збірника проповідей українською мовою.

1913 р., 27 серпня (9 вересня) – вперше в світі пілотом Петром Нестеровим у небі над Києвом була виконана на літаку “мертва петля” – одна з фігур вищого пілотажу (“петля Нестерова”).

Читайте тему ” КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ. “, щоб детальніше вивчити матеріал

Есхіл біографія скорочено Давньогрецького драматурга-трагіка викладена в цій статті.

Есхіл коротка біографія

Основним джерелом його біографії є ​​рукопис XI ст., в якому творам передує життєпис.

Народився Есхіл неподалік від Афін в 525 до н. е. в містечку Елевсіні. У цьому аттичному місті був дуже розвинений культ Деметри, що зіграло важливу роль у визначенні напрямку творчої діяльності. Будучи свідком численних таїнств, юний Есхіл став рано замислюватися про сенс життя, про співвідношення долі й волі, про винагороду добра і покарання за зло. Есхіл був продовжувачем старовинного афінського аристократичного роду. Відомий і такий факт з його життя (сам Есхіл вважав його дуже значущим і дуже ним пишався), як участь в греко-перських війнах. Він брав участь в битві біля Марафону і, швидше за все, при Саламіні. Есхілу довелося стати очевидцем ще одного важливого історичного процесу – висунення Афін на найбільш значущі позиції в Греції.

Перший виступ Есхіла на змаганнях драматургів відноситься приблизно до 500 р. До н. е., але лише в 484 р. до н. е. е. йому дісталася перемога, яку він здобуде згодом не менше 13 разів. Приблизно до 470 р. до н. е. йому ніхто не міг скласти конкуренції.

Відомо, що кілька разів за життя Есхіл відвідував Сицилію, де показував вистави за своїми трагедіями. У 467 р. До н. е. Есхіл був присутній на постановці “Семеро проти Фів” в Афінах.

Його трилогія “Орестея” в 458 р. до н. е. отримала першу премію. Незабаром після цієї події Есхіл знову поїхав з Афін. Можливо, це пов’язано з тим, що останній період життя трагіка був дещо затьмарений не дуже добрими відносинами з співгромадянами. Збереглися свідчення про звинувачення драматурга в тому, що таїнства в честь Деметри він в одному з творів зробив надбанням громадськості. У 456 р. до н. е. Есхіл відбув на Сицилію і там, в м. Гелі, загинув. Причиною смерті, за переказами, став скинутий йому на голову орлом камінь або черепаха.

Есхіл відомий як автор близько 80 творів, з яких до наших днів цілком збереглося тільки 7 (Перси, Семеро проти Фів, Благальниці, Орестея, Прометей прикутий); дійшли і фрагменти різної довжини з інших творів. За Есхілом закріпилася репутація видатного новатора театру. Зокрема, одним з найважливіших зроблених ним кроків стало введення другого актора. Посмертна слава Есхіла не гасла ще й тому, що спеціальною постановою його п’єси продовжували брати участь в змаганнях драматургів. Ця ж обставина допомогло кращого збереження трагедій.