Category: Література

  • “Вождь червоношкірих” сюжет

    “Вождь червоношкірих” (англ. The Ransom of Red Chief) – новела американського письменника О. Генрі, що входить до збірки “коловороті” (англ. Whirligigs), що вийшла в 1910 році у видавництві Doubleday, Page & Company.

    “Вождь червоношкірих” сюжет

    Дія новели відбувається в одному з містечок в американському штаті Алабама. Двоє шахраїв, Сем і Білл Дрісколл, гостро потребують грошей. Для того, щоб роздобути їх, вони викрадають підлітка – сина впливового провінційного городянина Ебенезера Дорсета, ховають молодика в печері в лісі, а батькові мають намір відправити лист з вимогою викупу в 2000 доларів. Однак хлопчисько, який називає себе Вождем Червоношкірих, приймає все це за гру і вважає, що знаходиться в цікавому поході, – він зовсім не прагне повернутися додому. Більше того, він залучає Білла і Сема в свою гру в індіанців – та так, що просто нав’язує їм свої правила. Комічність ситуації ще більше зростає від того, що лиходії виявляються абсолютно безпорадними перед дитячою безпосередністю. Доведений мало не до розпачу Білл вже й не знає, як від цього Вождя позбутися і просто проганяє хлопчини додому.

    – Сэм, – говорит Билл, – пожалуй, ты сочтёшь меня предателем, но я просто не мог терпеть. Я взрослый человек, способен к самозащите, и привычки у меня мужественные, однако бывают случаи, когда всё идёт прахом – и самомнение, и самообладание. Мальчик ушёл. Я отослал его домой. Всё кончено. Бывали мученики в старое время, которые скорее были готовы принять смерть, чем расстаться с любимой профессией. Но никто из них не подвергался таким сверхъестественным пыткам, как я. Мне хотелось остаться верным нашему грабительскому уставу, но сил не хватило.

    Проте хлопчик і не думає йти і повертається до Сема з Біллом. Тоді вони вирішують знизити суму викупу до 1500 доларів і спішно відсилають лист з погрозами, – упевнені, що батьки хлопця і гроші їм виплатять, і хлопчиська заберуть. Але відбувається неможливе: містер Дорсет не тільки відмовляється платити викуп, але пропонує “двом лиходіям” самим заплатити йому 250 доларів за те, що він прийме Джонні тому. В довершення всього виявляється, що передавати дитину необхідно тільки вночі, щоб сусіди цьому не перешкодили. Сем з Біллом погоджуються.

    Когда мальчишка обнаружил, что мы собираемся оставить его дома, он поднял вой не хуже пароходной сирены и вцепился в ногу Билла, словно пиявка. Отец отдирал его от ноги, как липкий пластырь.

    – Сколько времени вы сможете его держать?- спрашивает Билл.
    – Силы у меня уж не те, что прежде,- говорит старик Дорсет,- но думаю, что за десять минут могу вам ручаться.
    – Этого довольно,- говорит Билл.- В десять минут я пересеку Центральные, Южные и Среднезападные штаты и свободно успею добежать до канадской границы.
    Хотя ночь была очень тёмная, а Билл очень толст, а я умел очень быстро бегать, я нагнал его только в полутора милях от города.

  • “Про Мойсея” Біблія

    Біблійна легенда “Про Мойсея” доволі цікава та повчальна, тому її краще читати повністю.

    “Про Мойсея” Біблія

    Проживаючи в достатку в найбільш урожайній частині Єгипту, ізраїльтяни скоро розмножились і стали великим народом. Давно вже не було фараона, покровителя Йосипового, що колись дав дозвіл на переселення роду Якова до Єгипту. Нові фараони стали боятися, щоб ізраїльське плем’я не стало для Єгипту небезпечним, зокрема, щоб під час війни не допомагало ворогам. Ізраїльтян стали примушувати до найтяжчих робіт на будівництві. Єгиптяни їх ненавиділи, а проте кількість нащадків Якова постійно зростала. Один із фараонів наказав убивати кожну новонароджену ізраїльську дитину-хлопчика.

    У той час народився в однієї ізраїльської жінки син, і мати цілих три місяці ховала його від убивць. Коли ж стало вже неможливим тримати в таємниці існування дитини, поклала її в добре засмолений кошик і сховала в прибережному очереті над рікою Нілом. Своїй старшій дочці наказала слідкувати за долею немовляти.

    Незабаром дочка фараона зі своїми подружками пішла купатися до річки. Дівчата побачили кошик і почули плач дитини. Царівні жаль стало невинного дитяти. Вона взяла хлопчика, хоч і здогадувалась, що це одне з ізраїльських дітей, призначених на загибель. Сестра хлопчика сказала царівні, що знає жінку, яка зможе малятко годувати. Царівна звеліла цю жінку покликати, а тоді дочка привела матір, яка й стала годувальницею свого синочка. Коли дитя підросло, фараонова дочка взяла його до себе й назвала Мойсеєм, що значить “видобутий із води”. Мойсей виховувався в єгипетських школах і оволодів науками, що ними славився тоді Єгипет. Але від матері знав, що він ізраїльтянин, а єгиптяни – то вороги, які знущаються над його народом.

    Одного разу Мойсей був свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника-єврея. Мойсей убив єгиптянина, а труп закопав у піску. Наступного дня побачив, що два євреї б’ються між собою. Хотів їх помирити, присоромити і сказав;

    – Чого б’єш свого брата?

    Але бешкетник не схаменувся, а накинувся на Мойсея:

    – А хто ж тебе зробив начальником і суддею над нами? Ти, може, схочеш і мене вбити, як убив учора єгиптянина?

    Мойсей злякався, щоб про його вчинок не донесли фараонові. Він утік далеко, до країни Мадіам, де жив декілька років. Там він одружився і пас стада овець свого тестя.

    Якось зайшов він з отарою далеко в пустелю і раптом побачив терновий кущ, охоплений полум’ям. Проте найдивовижніше, що кущ горів, але не згоряв! Здивований Мойсей наблизився, і раптом з полум’я до нього звернувся Господь. “Я Бог Авраама, Ісака та Якова, – мовив Він. – Я побачив страждання Мого народу в Єгипті й хочу вивести його до чудової землі, призначеної для синів Ізраїлевих. Для цього Я обрав тебе: ти мусиш піти до фараона й просити його відпустити Мій народ”. – “Хто я такий, щоб іти до фараона й вести з Єгипту синів Ізраїлевих? – запитав Мойсей.- Ось я прийду й скажу народу: “Бог батьків ваших послав мене до вас”. А вони запитають: “Як Його звуть?” Що я маю відповідати?” Господь сказав йому: “Відповідай:

    “Господь, Бог батьків наших, Бог Авраама, Ісака та Якова послав мене до вас.”.” Проте Мойсей вагався, побоючись, що йому буде нелегко заохотити народ на таку важку й небезпечну справу.

    Тоді Господь дав Мойсееві ознаку. Він наказав йому кинути на землю палицю. І от, ще й землі не торкнувшись, палиця обернулася на змію! Мойсей перелякався й кинувся тікати. Проте Господь зупинив його й звелів схопити змію за хвіст. І тієї ж миті змія знову стала палицею. “Якщо ця ознака не переконає народ іти за тобою, – сказав Господь, – засунь руку за пазуху”. Мойсей послухався, і його рука вкрилася проказою. Мойсей знову поклав руку за пазуху, потім вийняв її – і проказа щезла. “Якщо й тоді народ не послухає тебе, то набери води з річки, вилий її на землю – і вона зробиться кров’ю”, – сказав Господь. Проте Мойсей ніяк не міг зважитись: “Я не зможу переконати людей, бо я недоріка!” – “У тебе є брат Аарон, – сказав Господь. – Він промовлятиме замість тебе, а Я вчитиму вас, що робити”.

    Вирушив Мойсей додому, взяв дружину й дітей та пішов до Єгипту. Назустріч йому вийшов Аарон, і Мойсей розповів йому про свою розмову з Богом. Удвох вони скликали всіх ізраїльських старших, і Аарон промовляв до них, а Мойсей показував ознаки. І народ повірив, що Мойсей виконує волю Господа.

    (…) Мойсей з Аароном прийшли до фараона та просили відпустити ізраїльтян у пустелю, на відстань трьох днів ходу, щоб там принести жертви своєму Богові. Але фараон їм не повірив. Він думав, що євреї хочуть в такий спосіб звільнитися від тяжких робіт, до яких примушували їх єгиптяни. Тому прогнав Мойсея й Аарона, а своїм наставникам звелів ще жорстокіше поводитися з єврейськими невільниками та збільшити встановлену для них норму виробітку.

    Тоді Господь почав спускати кари на фараона та його державу. Кар таких було десять, причому кожна наступна – тяжча, дошкульніша, ніж попередня. Кари були такі:

    1) вода в річках та озерах замінилася на кров, а риби погинули;

    2) усю країну наповнили жаби у величезній кількості. Вони залазили в будинки та постелі, у посуд зі стравами;

    3) з пороху землі утворилася комашня, що заїдала людей та худобу;

    4) величезна кількість мух наповнила навколишнє середовище;

    5) напав мор на коней, верблюдів, ослів, волів та овець в усьому Єгипті, окрім місцевості, де жили ізраїльтяни;

    6) гнійні болячки й чиряки покрили тіло фараона та всіх єгиптян;

    7) густий град знищив поля й убив багато людей і тварин;

    8) сарана довершила знищення того, що залишилося після граду;

    9) настала густа темрява на всій землі Єгипетській, крім тієї частини, де перебували ізраїльтяни;

    10)повмирали первородні: від первородного сина фараона аж до невільників і тварин.

    Під час кожної кари фараон кликав Мойсея, обіцяючи відпустити народ для принесення жертви, але коли за молитвою Мойсея кара минала, не дотримував слова. Аж після останньої кари, коли настав великий крик і плач у всьому Єгипті, бо не було дому, де не лежав би померлий, фараон сам просив Мойсея й Аарона, щоб ізраїльтяни якомога швидше вийшли з Єгипту.

    А весь Ізраїль заздалегідь одержав від Бога наказ приготуватися до дороги: напекти ощипків та заколоти молоде ягня, не ламаючи йому костей, і споживати не поспішно, одягнувшись до подорожі. Кров’ю ягняти мав кожен єврей помазати одвірок своєї хати, щоб убезпечити свій дім перед останньою карою, яка впала на єгиптян. Цього ж дня вивів Господь синів Ізраїлю із землі Єгипетської. На заклик Йосипа прибуло їх колись до Єгипту всього 70 чоловік, а тепер, після 430 років, вийшло майже 600 тисяч. Виходячи з Єгипту, вони взяли із собою і кості Йосипа, виконуючи дану предками присягу.

    Чи знали втікачі, куди йти? Не знали, але сам Бог показував їм дорогу. Кожен день ішла поперед них хмара у вигляді стовпа, а вночі цей стовп світив, наче вогонь. Так дійшли вже ізраїльтяни до берега Червоного моря.

    Фараон пожалкував, що втратив стільки сот невольників. Він зібрав велике військо з бойовими колісницями й погнався за втікачами. Серед євреїв зчинилася паніка. Вони почали кричати:

    – Краще б нам було служити єгиптянам, аніж тут загинути!

    За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю, і води розступилися. Вибраний народ рушив за Мойсеєм серединою морського дна, а вода стіною стояла праворуч і ліворуч. Люди благополучно перебралися на інший берег.

    Єгипетське військо з розгону погналося за ними. Але тоді Мойсей знову підняв палицю – води зійшлися й покрили все військо фараонове. Так воно і згинуло. Перед ізраїльтянами знову появився огненний стовп, освітлюючи їм дорогу.

    Харчі, винесені з Єгипту, минулися. Євреї почали нарікати на Мойсея й Аарона:

    – Краще нам було померти в землі Єгипетській, де ми сиділи над казанами, наповненими м’ясивом, і мали хліба досхочу. А ви нас вивели, щоб заморити голодом!

    Бог звелів Мойсееві розповісти людям, що ввечері їстимуть м’ясо, а вранці наситяться хлібом. І справді, під вечір увесь табір укрили перепелиці, що, стомлені перельотом, легко давалися в руки. А на ранок мандрівники побачили, що всю пустиню вкрив немов грубий сніг. Вони здивовано питали один одного:

    – Ман гу? (Що це таке?)

    А Мойсей сказав:

    Це хліб, який дає вам Господь на поживу. Нехай кожен назбирає, скільки йому треба на цілий день.

    Ця небесна пожива мала смак білого хліба з медом і появлялася щоранку протягом шести днів. На шостий день треба було збирати подвійну кількість, бо сьомий день, день відпочинку, треба було святкувати. Від слів “ман гу?” цей хліб, дарунок небесний, стали називати манною. Манна випадала з того часу щодня протягом всіх сорока років, тобто аж поки ізраїльтяни прибули до мети своєї мандрівки.

    Небагато часу минуло, як знову вибухло заворушення проти Мойсея. В пустелі не було води, і народ став кричати:

    – Дай нам воду, щоб ми напились! Ти вивів нас із Єгипту, щоб ми, й діти наші, і худоба погинули на безводді!

    – Що ж я зроблю? – журився Мойсей. – Ще трохи – і вони мене уб’ють камінням…

    За Божим наказом він ударив палицею своєю по скелі, і з неї ринула вода в такій кількості, що пили досхочу весь народ і худоба.

    Бачите тепер, що Бог є між вами? – спитав Мойсей.

  • “Шинель” історія написання

    “Шинель” – повість Миколи Гоголя. Перша публікація твору відбулася 1842 року.

    “Шинель” історія створення

    Якось Гоголь почув історію про бідного чиновника, який дуже любив полювання. Ціною жорсткої економії і виснажливої понаднормової праці він зібрав гроші і купив собі дорогу рушницю. Але першого ж дня, коли він на човні вирушив Фінською затокою, рушниця упала в воду. Утрата так засмутила чиновника, що він захворів і був на межі життя і смерті. Товариші дізнались про цю пригоду, зібрали гроші й купили йому таку саму рушницю. Із цієї історії виник задум написати повість, у якій би розповідалось про бідного чиновника, що виплекав собі мрію, а потім утратив бажане. Цією чудовою повістю Гоголь увів у літературу образ “маленької людини”, яка живе безпросвітним життям, і позбавлена елементарної поваги до себе.

  • “Дубровський” Пушкін характеристика Андрія Дубровського

    Образ Андрія Дубровського у романі Пушкіна – втілення благородства, честі, поваги до інших.

    “Дубровський” характеристика Андрія Дубровського

    Андрій Гаврилович Дубровский – один з помісних дворян в романі “Дубровський”, батько головного героя Володимира Дубровського, відставний поручик гвардії, друг і сусід Троєкурова. Незважаючи на те, що він з Троєкуровим ровесник, народжений в одному стані, вихований в одному дусі, цей поміщик інакше відноситься до кріпаків, має інші інтереси і нахили. Він не животіє в пияцтві і обжерливості, не розкидається грошима, не знущається над підневільними і не утискає селян. Коли він помітив, що собакам Троєкурова живеться краще, чим слугам, він не хотів когось образити, а лише висловив свою думку з приводу ставлення Троєкурова до людей. Один з псарів, образившись, дозволив собі образити Дубровського, чим поклав початок ворожнечі між двома друзями.

    В результаті Андрій Гаврилович став жертвою цього конфлікту. Його смерть показала чутливість цього персонажа. Йому було прикро, що маєток Кистеневку відібрав ні хто інший, як його старовинний приятель. Сам він ніколи не дозволив би собі так вчинити з товаришем. Хоч і був небагатий. Адже в його маєтку було всього 70 душ, але він жив ​​завжди за законами спільноти і з честю. У цього героя було сильно розвинене почуття власної гідності і гордість. На відміну від інших поміщиків він не підлабузнювався перед Троєкуровим і не приймав його “подачок” ні в перші роки проживання в маєтку, ні потім. Якщо і ходив з усіма разом на полювання, то неприхильно ставився до розгульних пиятик. Не боявся вголос висловлювати свою думку. Андрій Гаврилович був уособленням благородного поміщика, який дбав не тільки про себе і свій гаманець, але й про селян, ввірених йому.

  • Характеристика Ромео

    Ромео і Джульєтта образ Ромео

    Ромео Монтеккі – головний герой трагедії У. Шекспіра “Ромео і Джульєтта”, романтичний, закоханий юнак, представник знатного сімейства у Вероні. Сім’я Монтеккі тривалий час ворогує з іншого шанованою в місті родиною – Капулетті. Ромео і Джульєтта стають жертвами цієї багаторічної ворожнечі. Герой постає перед читачем в самому початку твору наївним юнаком, який гуляє весь час з друзями та закоханий в якусь безглузду красуню по імені Розалінда. Друзі помічають, що це надумана любов і часто йому про це говорять. Він сам собі придумав образ, підніс у своїх очах, а діставши свій предмет поклоніння, бажає вирости в очах друзів і в своїх власних. Такий Ромео до зустрічі з чотирнадцятирічною Джульєттою Капулетті – дочкою заклятого ворога його сім’ї. Любов до Джульєтти зовсім інша. Це не пусте захоплення, а справжнє почуття, яке перетворило його з легковажного молодика в дорослу, серйозну людину.

    Ця любов повністю перетворює його світовідчуття і підносить над дійсністю. Від природи Ромео наділений чуйним серцем. Намагаючись проникнути на свято до Капулетті, він заздалегідь передчуває якусь приховану біду. Як він не намагався боротися з долею, а почуття взяли гору. Вбиваючи в смертельній сутичці Тибальта, він розуміє, що губить не тільки його, а й себе. Також, в цій бійці гине кращий друг Ромео – Меркуціо. Коли його починають розшукувати у Вероні, щоб помститися, він їде до Мантуї, але почувши про те, що Джульєтта випила отруту, раптово повертається. Він вирішує також прийняти отруту, щоб спочивати поруч з коханою. Збожеволівши від горя, він перед смертю вбиває ні в чому неповинного Паріса, якого обіцяли в женихи Джульєтті. Автор барвисто малює трагічний шлях життя цього героя. Незважаючи ні на що, симпатії читачів на його боці. Однак з твору стає ясно, наскільки згубними бувають пристрасті і як вони можуть взяти верх навіть над такою світлою душею, як Ромео. Також окрім характеристики Ромео, ви можете прочитати характеристики Джульєтти, Меркуціо, Годувальниці та Тибальта.

  • “Пампушка” Гі де Мопассан короткий зміст

    “Пампушка” повість Гі де Мопассана читати скорочено можна за 10 хвилин.

    “Пампушка” Гі де Мопассан короткий зміст

    Через місто йдуть залишки розбитої армії. Втомлені, змучені солдати являють собою різнорідне товариство, всередині якого можна зустріти як шибеників, так і добропорядних громадян – торговців або рантьє. Усередині відступаючого війська ходять чутки про взяття пруссаками Руана. Після того, як національна гвардія покидає місто, в останньому настає тяжка тиша. Люди закриваються в своїх будинках, вулиці порожніють.

    На наступний день після відходу французької армії в місто приходять німці. Городяни страшенно їх бояться, але змушені проявляти люб’язність до переможців і пускати їх на постій.
    Через час руанци звикають до німецьких солдатів. Вони мило спілкуються з ними вдома, але на вулицях намагаються не помічати, як, втім, і не виходити на самі вулиці. Час від часу з річки за містом виловлюють трупи в прусських мундирах.

    У місті починає оживати торгівля. Комерсанти отримують дозвіл на виїзд в Дьепп, але насправді вони біжать з дружинами із засніженого, зимового Руана. У числі пасажирів диліжанса: оптові торговці вином – подружжя Луазо; фабрикант, зайнятий в бавовняній промисловості – пан Карре-Ламадон і його молода дружина; граф і графиня Юбер де Бревіль; дві черниці; демократ Корнюде і особа “легкої поведінки” на прізвисько “Пампушка”. Своє друге ім’я жінка отримала за зайву пухлість тіла, що робить її, втім, досить чарівною. Пасажири диліжанса з несхвалення поглядають на “Пампушку”. Карета повільно їде дорогою і раз у раз тоне в заметах.

    Люди починають відчувати голод. Корнюде пропонує всім рома, але погоджується на нього тільки Луазо. О третій годині дня, коли у всіх від голоду починає зводити шлунки, Пампушка дістає корзинку з величезною кількістю провізії. Вона починає акуратно їсти курча з фаянсової тарілочки. Виховані дами пожирають його очима і приходять в лють від такої завбачливості. Луазо хвалить Пампушку, і вона пропонує йому приєднатися до трапези. Дівчина пригощає і монахинь, які тут же погоджуються і починають жадібно поглинати їжу. Корнюде також не відмовляється від їжі. Вино пасажири п’ють з одного стаканчика – стаканчика Пампушки.

    Юна дружина фабриканта не витримує запахів і непритомніє. Черниці змушують її випити вина, після чого Пампушка з усією можливою повагою пропонує свою їжу знатним пасажирам. В кареті зав’язується світська бесіда. Пампушка розповідає, що виїхала з Руана тому, що в пориві патріотичного гніву ледь не задушила німецького солдата. Пасажири говорять про політику. Пампушка – бонапартистка. Вона сперечається з Корнюде. Граф намагається заспокоїти всіх, кажучи, що кожна людина має право на свою думку.
    Коли починає холоднішати, жінки позичають Пампушці грілку. Вночі карета приїжджає в Тот. У “Торговому готелі” подорожніх зустрічає німецький офіцер. Шляхетне товариство боїться його і тільки Пампушка з Корнюде тримаються з гідністю.
    Господар заїжджого двору Фоланві передає Пампушці наказ прусського офіцера прийти до нього. З’ясовується, що дівчину звуть Елізабет Руссе. Пампушка не хоче йти, але робить це, піддавшись на вмовляння товариства. Через десять хвилин вона повертається дуже зла. Всі сідають вечеряти. Дружина Фоланві сварить німецьких солдат і війну. Вона вважає, що остання – справа рук королів. Не будь їх – не було б і воєн на землі.

    Вночі Луазо спостерігає в замкову щілину, як Пампушка відмовляє в любові Корнюде. Вона не хоче пестити чоловіка в домі, де живе ворог.
    На наступний день пасажири диліжанса спостерігають, як солдати в прусських мундирах допомагають місцевим селянкам готувати, доглядати за дітьми, прати білизну. Священик пояснює, що ці солдати – НЕ німці, а бідняки, а бідняки повинні допомагати один одному.
    Прусський офіцер забороняє французьким мандрівникам покидати Тот. Вони намагаються домогтися в нього пояснення, але той не каже їм нічого конкретного. Увечері він знову посилає за Пампушкою. Вона розповідає товариству, що офіцер хоче спати з нею. Всі обурені до глибини душі.

    За ніч люди трохи холонуть до Пампушки. Вони починають думати, що даремно вона відмовила офіцеру.
    На наступний день проти Пампушки, що пішла до церкви подивитися на хрестини дитини, визріває змова. Весь день суспільство дошкуляє Пампушці прикладами жіночої самопожертви, відомої історії та релігії. Черниці розповідають про те, що їдуть доглядати за хворими солдатами, і нарікають, що затримка може коштувати життя багатьом з них.
    Поки Пампушка проводить час з офіцером, товариство відпускає з цього приводу фривольні жарти, і тільки Корнюде виглядає похмурим і під кінець звинувачує всіх в підлості.

    На наступний день всі виїжджають з Тота. Пасажири відвертаються від Пампушки, немов бояться забруднитися. Вони не пригощають її їжею, бачачи, що вона в ранковій суєті забула запастися провізією. Пампушка плаче від гніву і жалості до себе.

  • Загадки про світлофор

    Загадки про світлофор для дітей та дорослих зібрані в цій статті, рівень складності у них теж різний, деякі складні, деякі прості. Також можете використати вірші про світлофор.

    Загадки про світлофор

    В мене є три кольори, Всі для діла, не для гри. Пішоходи й водії Знають правила мої. Коли колір я міняю – Тих чи інших зупиняю.

    З місця зрушити не в змозі,
    Бо на варті при дорозі
    Я стою щодня, щоночі,
    Хоч і маю скляні очі.

    Ліхтар, який регулює рух. (Світлофор ).

    Де машини їдуть, де зійшлись шляхи.
    Допомагає людям він вулицю перейти.

    Різні скельця є у мене:
    Червоне, жовте і зелене.
    Можу ними я сказати:
    “Йти”, “Стояти”, “Зачекати”.

    Як переходиш вулицю,
    То завжди зупинись,
    І перш за все з увагою
    На мене подивись.
    Я шлях вкажу надійний,
    Де небезпек нема,
    Трикольорові очі
    Я маю недарма…

    Підморгне зеленим оком – ми йдемо,
    Підморгне червоним – стоїмо…

    Він на вулиці щораз
    Оком блимає на нас.
    – Зупинися! Підожди!
    Терпеливо стій-но!
    А тепер, будь ласка, йди
    Впевнено й спокійно!
    (Світлофор)

    * * *
    Всім перехожим я моргаю,
    Щоб пильно глянули на мене.
    Очей же я аж троє маю:
    Червоне, жовте і зелене!
    (Світлофор)
    * * *

    Хто від нещасть застерігає,
    І нам завжди допомагає
    Так, щоб не трапилось біди,
    Усім дорогу перейти?
    Для тебе світить і для мене
    Червоне око та зелене.
    Вартує завше він, моргає,
    Ніколи він не спочиває.
    Уранці, вдень, в вечірню пору
    Всі люди вдячні…(Світлофору)
    * * *

    Він по черзі справно блима
    Нам ліхтарними очима
    Їх у нього цілих три,
    Вони служать не для гри.
    Як червоне блисне око,
    Нас попереджає строго:
    Знає це, напевне, кожний –
    Стій на місці, йти не можна.
    Світло жовте загорілось,
    Ще постій, зроби-но милість,
    Приготуйся вирушати,
    Та не варто поспішати.
    А зелене – добре світло –
    Каже: “Йди!” – усім привітно.
    Що ж таке це, малюки?
    Відгадайте залюбки!
    І сказав хтось із діток:
    “Може, це такий грибок?”
    Ні! Не гриб це мухомор,-
    Це, малята,… (Світлофор)

  • “Пригоди Тома Сойєра” аналіз

    “Пригоди Тома Сойєра” аналіз твору

    Автор – Марк Твен

    Рік видання – (1875)

    Жанр. Повість

    Головні герої : тітка Поллі, Том Сойєр, Сід – його двоюрідний брат Тома; друзі Тома (Гекльберрі Фінн, Джо Гарпер, Беккі Тетчер), індіанець Джо, Мефф Поттер, вдова Дуглас

    Тема. Захоплюючі пригоди Тома та його друзів

    Основна думка. Уславлення радісного світу дитинства, дружби, щирості, небайдужості, взаємодопомоги.

    “Пригоди Тома Сойєра” композиція

    Експозиція: покарання Тома т. Поллі.

    Зав’язка: на кладовищі

    Розвиток дії: муки сумління Тома та Гека; хлопчаки на острові; несподіване повернення хлопців; благородний вчинок Тома в школі

    Кульмінація: Том у суді; нові розваги – пошуки скарбів; Том і Беккі в печері

    Розв’язка: загибель індіанця Джо; Том і Гек розбагатіли

    Твір вчить у будь-яких складних ситуаціях залишатися оптимістом, зберігати спокій, бути готовим прийти на допомогу, уміти радіти із звичайних речей

  • Чому Хмельницький назвали Хмельницьким?

    Чому Хмельницький назвали Хмельницьким?

    Хмельницький назвали саме так на честь відомого гетьмана України, керівника та учасника визвольної боротьби українського народу – Богдана Хмельницького. До 1954 року місто мало назву “Проскурів”.

    Місто Хмельницький – адміністративний центр Хмельницької області та району. Економічно-культурний центр Поділля. Населення міста на сьогодні сягає близько 270 тисяч осіб.

    В ХVIII столітті Проскурів (стара назва) був приватним володінням князів Замойських, за яких місто перетворилося на торгово-ремісничий центр. В 1870 році збудована залізниця Жмеринка-Проскурів-Волочинськ, яка пришвидшила економічне життя міста. За недовгий період часу кількість підприємств збільшилось в 10 раз.

    Під час початку Першої світової війни Поділля стало прифронтовою зоною, і Проскурів, відповідно, теж був учасником всіх баталій та боїв.

    В радянські часи в місті було побудовано та встановлено безліч величних споруд, таких як: обласна адміністрація, музично-драматичний театр, філармонії, пам’ятники тощо.

    Якби це не звучало парадоксально, але сам Богдан Хмельницький, на честь кого назване місто, жодного разу не відвідував його. Хоча під час визвольної війни йому приходилось бути неподалік від Проскурева.

    16 січня 1954 року указом Верховної Ради УРСР перейменували місто Проскурів на місто Хмельницький, з нагоди святкування історичної події – 300 річниця з дня возз’єднання України та Росії, і саме заслуги Богдана Хмельницького стають визначними для обох народів.

    Отже, місто Хмельницький назване на честь відомого гетьмана Богдана Хмельницького, за його подвиги, вчинки та заслуги перед народом.

  • “За Сибіром сонце сходить”

    Історична пісня “За Сибіром сонце сходить” – про боротьбу проти соціального та національного гніту. У пісні розповідається про історичну особу, а саме Кармалюка, який організував повстанські загони і боровся проти панів на Поділлі у 1813–1835 рр. Тут відтворені конкретні історичні події першої половини ХІХ ст.

    “За Сибіром сонце сходить” вірш

    За Сибіром сонце сходить…
    Хлопці, не зівайте:
    Ви на мене, Кармалюка,
    Всю надію майте!
    Ви на мене, Кармалюка,
    Всю надію майте!

    Повернувся я з Сибіру,
    Та не маю долі,
    Хоч, здається, не в кайданах,
    А все ж не на волі.
    Хоч, здається, не в кайданах,
    А все ж не на волі.

    Маю жінку, маю діти,
    Та я їх не бачу!
    Як згадаю про їх долю –
    Сам гірко заплачу!
    Як згадаю про їх долю –
    Сам гірко заплачу!

    Куди піду, подивлюся –
    Скрізь багач панує,
    У розкошах превеликих
    І днює, й ночує.
    У розкошах превеликих
    І днює, й ночує.

    Убогому, нещасному –
    Тяжкая робота,
    А ще гіршая неправда –
    Вічная скорбота!
    А ще гіршая неправда –
    Вічная скорбота!

    Зібрав собі славних хлопців…
    Що ж кому до того?
    Засідаєм при дорозі
    Ждать подорожнього.
    Засідаєм при дорозі
    Ждать подорожнього.

    Чи хто іде, чи хто їде,
    Так час нудно ждати,
    Що не маю пристанища,
    Ані свої хати.
    Що не маю пристанища,
    Ані свої хати.

    Асесори, ісправники
    За мною ганяють, –
    Більше ж вони людей вбили,
    Як я гріхів маю!
    Більше ж вони людей вбили,
    Як я гріхів маю!

    Зовуть мене розбійником,
    Що людей вбиваю, –
    Я багатих убиваю,
    Бідних награждаю.
    Я багатих убиваю,
    Бідних награждаю.

    З багатого хоч я візьму,
    Убогому даю;
    А так гроші розділивши,
    Гріха я не маю.
    А так гроші розділивши,
    Гріха я не маю.