Category: Література

Українські народні прикмети про гроші зібрані в цій статті. Також ви дізнаєтеся що робити, щоб велися гроші.

Існує безліч грошових прикмет, які допомагають досягти фінансового успіху і уникнути бідності. Всі ці народні прикмети складалися століттями, багато з них популярні й донині. Так що ж може вказувати на приплив капіталу, а що, навпаки, обіцяє безгрошів’я і криза?

Прикмети на гроші

Якщо ви випадково розсипали дріб’язок, то чекайте великої грошової втрати. Уникнути цього можна: просто не варто їх класти назад в гаманець, скарбничку або кишеню. Віддайте їх бідним або розміняйте на більш великі купюри в магазині, аптеці або у іншої людини.

Вважається, що Молода незаміжня дівчина не повинна подавати милостиню. Віддаючи гроші жебракам, вона може роздати свою удачу і позбутися сімейного щастя в майбутньому.

Ніколи не викидайте хліб. Разом з хлібом піде і ваш достаток. Не рекомендується змітати хлібні крихти зі столу рукою – це погана прикмета.

Завжди наливайте собі повний стакан, коли п’єте чай, каву, сік або інші напої. Неповний посуд обіцяє брак грошей і порожні розтрати. Допивати напій слід до дна. Якщо залишите хоч ковток, то залишите на дні склянки свою грошову удачу.

Прикмети, щоб водилися гроші

Для того, щоб залучити гроші в будинок, покладіть під скатертину столу купюру і не витрачайте її ніколи. Монетка, покладена під порогом біля вхідних дверей теж приверне до вас багатство.

Свербить ліва долоня – скоро отримаєте кошти. Щоб підсилити дію цієї народної прикмети, чешіть долоню іншою рукою до зап’ястя, немов ви загрібаєте гроші з долоні до себе.

Свербить права долоня – до збитків. Обдурити цю прикмету можна наступним чином: потріть кілька разів долоні одна об одну, тоді вам вдасться уникнути грошових розтрат.

Не можна говорити про чужі гроші і вже тим більше їх рахувати, інакше своїх грошей ніколи у вас не буде. Краще рахуйте свої гроші і думайте про свій добробут.

Після відходу гостей ніколи не допивайте за них спиртне і не доїдайте залишки їжі, інакше ви можете позбутися своєї удачі і приманити до себе чужі клопоти і неприємності.

Розкидані гроші по дому обіцяють втрати і фінансову нестабільність. Подбайте про те, щоб всі ваші гроші, включаючи дрібні монети, завжди лежали на одному і тому ж місці: в скарбничці, в гаманці, в сейфі тощо

Якщо ви порізалися і кров випадково впала на гаманець або купюру – це прикмета до швидкого прибутку.

Якщо до вас у будинок прийшла бродяча кішка або собака, що не женіть її, так це хороша прикмета, яка приваблює гроші в будинок.

Щоб примножити свої заощадження, завжди кладіть купюри в гаманець лицьовою стороною до замку гаманця.

Не можна розмінювати великі гроші на більш дрібні – це до бідності і витрат. А якщо ви розміняєте дрібні гроші на більш великі, то цим ви зможете залучити до себе фінансову удачу.

Якщо ви випадково за столом або під час приготуванні їжі переплутали цукор з сіллю, то це до гарних новин про гроші.

Не можна прибирати вдома після заходу Сонця, інакше разом з пилом і брудом ви позбудетеся достатку. З цієї ж причини не варто виносити сміття ввечері.

Якщо ви розбили кришталевий посуд, то незабаром ви отримаєте легкі гроші.

Коли рахуєте свої заощадження, то обов’язково закривайте всі вікна в кімнаті, а також кватирки і двері, інакше грошова удача може вислизнути з ваших рук.

Якщо ви отримали велику суму грошей, то швидше несіть її додому. Не витрачайте в цей день ні копійки. Це дасть вам можливість зарядити свій будинок активної грошової енергетикою.

Ці прикмети і забобони убережуть вас від безгрошів’я і дадуть можливість залучити гроші і стати багатшими. Чи допоможуть вони? На це питання немає однозначної відповіді. Якщо ви будете вірити в грошові прикмети і слідувати їм, то вони спрацюють.

Коли було проголошена ЗУНР? Хто став її президентом? Сьогодні ми згадаємо цю сторінку нашої історії.

Коли було проголошена ЗУНР?

13 листопада 1918 року була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка.

Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Євген Петрушевич.

Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Буковину, Галичину та Закарпаття. Було затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі, та прапор – блакитно-жовтий. Українську мову проголосили державною. Вводилася національна валюта – гривня та карбованець.

На території ЗУНР було проголошено кілька нових законів, а саме:

закон про громадянство; закон про національні меншини, який гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті; закон про 8-годинний робочий день; закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання.

Також було запроваджено земельну реформу, за якою земля відчужувалася від великих власників та передавалася земельним комітетам, проте термін наділення селян землею не встановлювався. За самочинне захоплення земель було покарання – штрафи, втрата права на володіння землею чи ув’язнення.

Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств у Німеччині, Австрії та Угорщині. Було відкрито дипломатичні представництва у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Бразилії та Італії.

На українські землі часто покушалися іноземнимі загарбники, проте наша мужність, сила та відважність перемагали все та всіх. Потрібно пам’ятати подвиги наших пращурів, адже вони були першими кроками до будівництва вільної незалежної України.

Григорій Сковорода ” De libertate ” аналіз – Тема, ідея, жанр, зміст, художні засоби та інші питання розкриті в цій статті.

“De libertate” аналіз твору

“De libertate” рік написання: 1757

Вид лірики – патріотична.

Провідні мотиви : воля – найбільше багатство, уславлення Б. Хмель­ницького.

Жанр “De libertate”: громадянська лірика (поет пов’язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих)

Тема “De libertate”: вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва, оспівуючи волю як найбільше багатство людини.

Ідея “De libertate”: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Основна думка: тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить “вольности”.

Віршовий розмір – дактиль.

Тип римування – суміжне.

Художні засоби “De libertate”

Риторичні запитання: Что тут за вольность? / Добро в ней какое?
Риторичний оклик: Будь славен вовік, о муже избранне, / Вольности отче, герою Богдане!
Порівняння: Добро… будто золотое.
Звертання: Будь славен вовек, о муже избранне.

Зміст “De libertate”

Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність:

“Что то за вольность? Добро в ней какое?
Іны говорят, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато,
Против вольности еще оно блато”.

Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як “батька вольності”, як вірного сина українського народу. Поет закінчує твір словами:

“О, когда б же мні в дурні не пошитись,
Дабы волности не могл как лишитись.
Будь славен вовек, о муже избаранне,
Волносты отче, герою Богдане!”

Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, безперечно перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, його і славить митець у цій поезії.

Історія написання “De libertate”

Перебування у селі Ковраї (1755–1759) було важливим етапом у розвитку світогляду Г. Сковороди, у формуванні його естетичного ідеалу. Ковалинський пише, що він тоді повністю “предался любомудрію, то есть исканію истины”. Як селянський просвітитель він живе серед народу, проймається його думами і надіями, безповоротно вирішує, що його доля – з народом. Тому антинародний рух 50-х рр. селянські виступи і повстання не могли не відбитися у свідомості вразливого і чутливого до народного життя поета.
У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, “вольности… лишитись”.
Ще живими були в пам’яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царат накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої вольності. Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина ІІ розпорядилася навіть саме “наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе”. Так віддячила порфіроносна вовчиця українському козацтву за героїзм, виявлений ним у російсько-турецькій війні, яка закінчилася за рік перед тим. Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша “De libertate”.

Загадки для дітей для 3 років – Про тварин, іграшки розвивають уяву малюків. Загадки для маленьких дітей з відгадками.

Загадки для дітей 3-4 роки

Дерев’яні ці сестрички
Мають одяг, черевички.
Але всіх в собі схова
Їх найбільшая сестра (матрьошка)

Плига, плига цілий день,
Через лаву, через пень,
Через кущ і через квіти.
Що за іграшка це, діти? (М’яч)

Я із гуми, надувна,
Як повітря я легка,
Міцно мотузок тримай
Та мене не відпускай! (повітряна кулька)

Замість справжньої дитини
Є у кожної дівчини.
Її пестять, одягають,
Спати ввечорі вкладають.
І годують її смачно –
Дуже мамі вона вдячна! (Лялька)

Все що скажеш він повторить,
Всі слова твої відтворить!
Різнобарвна в нього спина,
В тропіках його родина

Папуга

Любить плавати, пірнати,
По пісочку мандрувати.
Спину захищає щит,
Дуже давній вона вид!

Черепаха

Велетенське сіре тіло,
Всю травичку свіжу з’їло,
Розлякає геть усіх
Його грізний носик – ріг!

Носоріг

Не чотири ніжки – п’ять,
Щоб по гілочках гулять!
Ці тваринки – із приматів,
На плечі були в піратів!

Мавпочка

Довгий хобот – справжній ніс,
Та і сам великий зріс!
Має діток – слоненят,
На спині возить малят…

Слон

Цар усіх тварин земних,
В казках він суддя для них,
Клас ссавці, в їжі – хижак
Є такий знак-зодіак.

Лев

Родичами в нього поні,
Статні, гарні, добрі коні
Чорно-біла одежина,
В смужечку боки і спина.

Зебра

Ходить птаха по подвір’ю:
Гребінець, бородка, пір’я.
А якщо сіда в гніздечко –
Нам несе вона яєчко.
(Курка)

Взимку спить цей звір в барлозі
І прокинутись невзмозі.
Смокче лапу уві сні.
Хто це? Підкажіть мені.
(Ведмідь)

Довгі вуха, куций хвіст,
До мисливства в нього хист:
Все знаходить навмання
Це маленьке…(Цуценя)

З квіток мед вона збирає
І у вулику ховає.
Кружляє цілий день мала
Здогадались хто?…(Бджола)

Вона живе в болоті,
Зелена, як трава.
І цілий день нам чути
З болота „ква-ква-ква”.
(Жаба)

Я вночі дзижчу на вухо,
Та не джміль я і не муха.
Непомітно вас я – кусь!
Й крові вашої на’пюсь.
(Комар)

Не боїться ця пташка зими,
Сало любить вона, так як ми.
Жовта грудка та сиві крильца.
Здогадалися, хто це?…(Синиця)

І ввечорі і зранку
Вартую я на ганку.
І кусаю, і гарчу-
В дім чужих не пропущу.
(Собака)

Здивувалась дітвора:
„Це тварина чи гора?
Як же їсть він, як він п’є?”
А для цього хобот є!
(Слон)

В мене довгий хоботок,
З квіт збираю я пилок.
Ще яскраві крильця маю,
Безтурботно я літаю.
(Метелик)

В хаті я мишей ганяю,
Вуса ще з дитинства маю,
Лапкой миюся щодня.
Я пухнасте…(Кошеня)

Невеличка та сіренька
В нірці мешкаю тихенько.
Уночі по хаті – нир,
Я шукаю сало й сир.
(Миша)

Я в гадзівстві допомога
Маю вим’я і два роги.
Цілий день траву жую,
Молоко смачне даю.
(Корова)

Довго він в яйці сидів,
Мати його гріла.
Шкаралупу він пробив
І розправив крила.
Наче сонечко жовтенький,
Він маленький і тепленький.
(Курча)

У лусці мої боки –
Вони холодні та слизькі.
Плавать можу досхочу,
Та усе життя мовчу.
(Риба)

Птаха ця живе на морі,
Там літає на просторі.
Дзьобом рибу ловить влучно,
А співає різко й гучно.
(Чайка)

Швидко бігаю в траві,
Спробуй ти мене влови!
Міцно хвостик мій тримай
Та збіжу я, так і знай.
Я тваринка непроста –
Проживу і без хвоста.
(Ящірка)

У хазяїна живу,
Сіно їм, овес, траву.
Працьовита я, грайлива,
Довгий хвіст, пухнаста грива.
(Кінь)

Я пасуся на лужку
В хутряному кожушку.
Гострі рожки бе-бе-бе,
Налякаю я тебе. (Коза)

У хаті зачинилася,
Тихенько причаїлася,
Та сидить німа від страху.
Ви впізнали…?(Черепаха)

Відкриваються щоночі
Величезні її очі.
Землю темрява вкрива-
Полювать летить…(Сова)

Він незграбний і товстий,
Завжди він чомусь сумний.
А на лобі в нього ріг,
Ця тварина… (Носоріг)

Є горішки і грибочки
У дуплі на мотузочку.
Плигаю по гілочкам,
Я – руденька…(Білочка)

Заповзята трудівниця,
Вона праці не боїться.
Дуже сильна ця комаха
Називається…(Мураха)

У савані проживає,
Чорно-білі смужки має.
І весела, і пригожа,
На конячку нашу схожа.
(Зебра)

Має жало ядовите,
Як вірьовка в’ється.
Спритна, влучна та холодна.
Як вона зоветься? (Гадюка)

На дні річному проживаю,
Я небезпечні клешні маю,
Довгі вуса, чорні очі,
А вперед іти не хочу!
(Рак)

Хто з вас цю тварину знає?
Хто скоріше відгадає?
Гладенький бочок,
Рожевий п’ятачок,
І хвостик – крючок!
(Порося)

Надувається, гелгоче,
Наче щось сказати хоче.
Бігає туди-сюди,
Краще його обійди!
(Індик)

Будить будильник нас кожного ранку,
Він кукурікає гучно на ганку.
Всі прокидаються, сонце встає –
На кожнім подвір’ї будильник цей є.
(Півень)

Його дзьобик – молоток,
В лісі чути: „ток-ток-ток”.
Він з кори комах виймає,
Про дерева щиро дбає.
(Дятел)

Роман “Чорна рада” був написаний українською і російською мовами. Українською мовою його вперше було надруковано в 1857 р. В основу твору покладено історичні події, описуються в ньому роки, коли Правобережна Україна відійшла від Польщі. На гетьманську булаву претендувало кілька осіб, боротьба не була справедливою.

“Чорна рада” Куліш аналіз твору

Підзаголовок: “Хроніка 1663 року”
Автор: П. Куліш
Рік: 1857
Літературний рід: епос

Жанр “Чорна Рада”: історичний роман, роман-хроніка

Тема “Чорна Рада”: розповідь про Чорну раду, що відбулася в Ніжині в 1663 році

Ідея “Чорна Рада”: заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що тільки свідома українська інтелігенція має бути панівним класом суспільства.

Джерела роману: “История Малороссии” М. Маркевича, “История Малой России” Д. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця.
Дві сюжетні лінії – соціальна і любовна.
Відхилення від історичних фактів: опис подорожі полковника Шрама, його перебування на хуторі Хмарище, зустріч його сина Петра з Лесею, двобій Петра з Кирилом Туром, переживання Лесі через коханого.

Проблематика “Чорна Рада”

Історична доля України Взаємини між панством та біднотою Стосунки між Україною та Росією Вірність обов’язку, козацька честь Місце Запорозької Січі в історії України Любов і ненависть Вірність і зрада Батьки і діти Історична постать і сучасність Цінність людського життя “Усякому єсть своя кара і награда од бога”

Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками істаршиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями.

Визначальним сюжетним “полігоном” для характерологічного увиразнення героїв є дорога, у яку вирушає козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей.

Головні герої “Чорна Рада”

Яким Сомко – наказний гетьман Лівобережжя, переяслав­ський полковник, Павло Тетеря – правобережний гетьман Васюта Золотаренко – ніжинський полковник, Іван Брюховецький – кошовий – гетьман Запо­розької Січі московський князь Гагін, Кирило Тур – запорозький козак, курінний отаман; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), Петро Шраменко – його син; Михайло Черевань – колишній козак, господар хутора, Меланія дружина Михайла Череваня і доч­ка Леся Божий Чоловік Матвій Гвинтовка Вуяхевич

Сюжет “Чорна Рада”

Приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком – бажання Шрама заручити Петра й Лесю – Шра­ми й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами – зна­йомство Лесі з Кирилом Туром – зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі – вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі – нічне викраден­ня Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком – гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина – зустріч Петра Шрамен-ка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома – покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Пет­ра додому – перипетії в Ніжині – Чорна рада в Ніжині – обурення об­дуреної черні, розчарування її в Брюховецькому – пропозиція Тура по­рятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього – засудження Тетерею на смерть старого Шрама (“як бунтівника”) – од­руження Петра ІІІраменка й Лесі.

Композиція “Чорна рада”

Твір містить 18 розділів.
Автор влучно використав композиційний прийом – подорож героїв. Цей прийом дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів із тим, як і чим живе й дихає народ, складними соціальними проблемами тогочасності.

Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.

Зав’язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва.

Кульмінація: проведення “чорної ради”, за підсумками якої І. Брюховецький – гетьман, Я. Сомко – в’язень.

Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.

Якщо ви можете доповнити аналіз роману Пантелеймона Куліша лишайте інформацію в коментарях.

” Перехресні стежки ” характеристика Стальського з повісті Франка Викладена в цій статті. “Перехресні стежки” аналіз повісті допоможе в підготовці до уроків.

“Перехресні стежки” образ Стальського

У повісті зображено низку соціальних типів з сільської і міської буржуазії, високопоставлених чиновників, різних пройдисвітів і шахраїв. З-поміж них найбільше уваги приділено Валеріану Стальському.

Стальський – дрібний урядовець, колишній інструктор гімназії.

Опис зовнішності: „…середнього зросту підстаркуватий панок з коротко остриженим ріденьким волоссям, рудими, сивими вусами, одягнений у чорний витертий сурдут”.)

З дитинства Рафаловичу Стальський запам’ятався як деспот, що за шматок ковбаси 5 днів мучив кота; знущався з дітей, тому Євген Рафалович називає Стальського „скотиною в людській подобі”.

Безсердечність і деспотизм Стальського виявляється навіть щодо власної дружини. Стальський 10 років не розмовляє з дружиною, яку силоміць вивіз з рідного міста; її сердечні муки і переживання для нього – насолода; він хизується тортурами, які винаходить для нещасної жінки; діє за чеською приказкою: „Не бійся, Марусю, я буду тебе помаленьку різати”.

Риси характеру Валеріана Стальського:

Моральна спустошеність, розпусність, безсердечність, жорстокість.

Стальський – людина, що втілює в собі найогидніші риси свого соціального становища. В той час, коли здорове суспільство відвернулося б від нього, то гниле галицьке суспільство дало йому значну посаду в суді, він користується поблажливістю начальства. Можемо сказати, що це уроджений садист. Це прогниле суспільство породжує блазня, а прекрасну і благородну, не позбавлену світлих і громадських ідеалів Регіну умертвляє ще за життя.

Цитати до образу Стальського ви можете додати, щоб розширити характеристику цього героя.

Віктор Близнець Хронологічна таблиця Життя і творчості українського дитячого письменника викладена в цій статті.

Віктор Близнець хронологічна таблиця

10 квітня 1933 – народився в селі Володимирівці на Кіровоградщині в багатодітній селянській родині

1952-1957 – Навчається на факультеті журналістики Київського університету.

1957 – після закінчення університету, працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом “Комсомольскої правди”, завідувачем відділу газети “Комсомольске знамя”, завідуючим відділу шкільного життя журналу “Піонерія” (Теперішній “Однокласник”), заступником головного редактора видавництва “Молодь”.

1963 – виходить перша збірка оповідань “Ойойкове гніздо”

1965 “Паруси над степом”

1968 “Древляни”

1970 – повість “Звук павутинки”

1972 – повість “Мовчун”

1974 “Женя і Синько”

1977 “Підземні барикади”

1979 “Земля Світлячків”

1980 – “Вибух”, перекладає “Повість минулих літ”

1981, 2 квітня – Віктор Близнець наклав на себе руки. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Джоан Дідіон ( 1934 ) – журналістка, письменниця, народилася в місті Сакраменто, штат Каліфорнія.

Джоан Дідіон біографія

Джоан Дідіон відома як історія журналістки, письменниці – романістки, яка була редактором Vogue (1956-63). Потім Джоан стала вільною письменницею, працюючої без контракту.
Вона найбільш знаменита завдяки своїм есе, що поєднують в собі вкрай особисті коментарі з апокаліптичним поданням американської культури і політики. Колекції її есе для журналів включають такі відомі: ” Slouching Toward Bethlehem” (1968), “The White Альбом (1979)”.

Джоан Дідіон написала кілька романів, шумно зустрінутих критиками. Наприклад, “Play It As It Lays” (1970), “A Book of Common Prayer” (1977). Разом з чоловіком Джоном Грегорі Данн Джоан працювала над газетними колонками, а також кіносценаріями. Пара одружилася в 1964 році.

Марсель Дюшан (1887 – 1968) – французький художник, брат Раймонда Дюшана – Війона, а також зведений брат Жака Війона.

Марсель Дюшан біографія

Народився 28 липня 1887 . В сім’ї з 7 дітей четверо стали художниками.

У віці 14 років він почав серйозно захоплюватися малюванням. Перші живописні роботи Дюшана (пейзажі околиць в дусі імпресіонізму, малюнки) відносяться до 1902.

У 1904 він приїхав до Парижа, оселився на Монмартрі, намагався вчитися в Академії Жюліана, кинув заняття. Живопис Дюшана в цей період несамостійна, близька то до Сезанна, то до фовізму Матісса. У 1909 його роботи потрапляють на Осінній Салон, на них відгукується у своєму огляді Гійом Аполлінер.

Потім, в 1910-1920-х рр., Дюшан перейшов до радикального авангардистського пошуку (“Оголена, що спускається по сходах”, 1912; “Наречена, роздягнена своїми холостяками, одна в двох особах”, 1915-1923), який зблизив його з дадаїзмом і сюрреалізмом. При цьому він демонстративно цурався ролі художника, професіонала, та й власне живописом в традиційному сенсі слова займався все рідше, практикуючи шокуючий публіку метод “готових речей” (ready-made), які робить художнім об’єктом лише воля і підпис автора, контекст виставки чи музею (“Велосипедне колесо”, 1913; “Сушарка для пляшок”, 1914; “Фонтан”, 1917).

У 1922 році залишив мистецтво й цілком присвятив себе шахам. У 1924 році в складі збірної Франції взяв участь у I неофіційній шаховій олімпіаді в Парижі. У 1925 році в чемпіонаті Франції (він був автором плакату турніру) посів 4-е місце й отримав титул національного шахового майстра. Входив до складу збірної на шахових олімпіадах1928, 1930, 1931 і 1933. На Олімпіаді-30 зіграв унічию з чемпіоном США Френком Маршаллом. Згодом перейшов до кореспонденційних шахів – у першій олімпіаді з шахів за листуванням 1935-1939 очолив збірну Франції та здобув з нею перемогу в турнірі (набрав 9 очок з 11). Входив до об’єднання УЛІПО.

Після 1942 жив здебільшого в США, в 1955 прийняв американське громадянство.

Помер 2 жовтня 1968 (81 рік) в Нейї-сюр-Сен, Франція.

Вірші про ластівку на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

Вірш про ластівку на українській мові

Грінченко Борис “Ластівка”

Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
А там же вічне літо
Цвіте як божий рай, –
Чого ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?
– Хоч літо там і сяє,
Любіше тут мені:
Така квітчасто-пишна
Вкраїна по весні.
Така квітчасто-люба,
Що й в тім краю-раю
Все бачу я хатинку,
Де се гніздечко в’ю.

Вірші про ластівку для дітей

Грицько Бойко “Ластівки-будівники”

Від зорі і до зорі
Все працюють трударі.
Ліплять гнізда ластівки,
Ластівки-будівники.
Хоч не мають рук, рук –
Дзьобиками стук-стук!
Носять глину і пісок,
Соломинки і пушок.
Подивіться, скільки хат
Для майбутніх ластів’ят!

Літом Ластівка Літає,
Ластів’ят маЛих навчає:
“Не Лінуйтесь, Ластів’ята,
Вчіться Літечком Літати,
Бо, як Літо відЛітує,
Ми за море помандруєм”.

“Прилетіли ластівки” Надія Красоткіна

Вибились промінчики любенького сонця,
Прилетіли ластівки до мого віконця.
Сповнилися звуками сині небеса.
Ожила, засяяла вранішня краса.
Зацвіли черешеньки, вишеньки повсюди,
Зацвіли, мов квіточки, і зраділи люди.
Скоро, скоро літечко в край наш прилетить
І тепленьким дощиком все заплюскотить.
Задзвеніли ластівки край мого віконця,
Здійнялися весело в небо, аж до сонця.
Стільки в цьому радості, щирості й тепла,
Вся земля від щастячка гарно зацвіла.
А довкіл така краса – серденько чарує.
Звуки, форми, кольори – все людей дивує.
Хочеться летіти ввись, в сині небеса.
Зачаровує серця весняна краса.

“Ластівки” Наталя Забіла

Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу – до вікна:

– Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить?
Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть?

Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять!
Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця – блим та блим!
– Це вони будують вміло для своїм маляток дім.

Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час.
Грудочки м’якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі.
В нім лежатимуть яєчка у м’якесенькім кублі.

Потім будуть пташенята, ненажери – просто страх!
Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, –
так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш.
Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш…

– Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді!
Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

– В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки:
журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна –
прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!