Category: Література

  • “Мокрим рядном накрити” значення

    Фразеологізм “Мокрим рядном накрити” досить не простий, його значення не кожен розтлумачить.

    “Мокрим рядном накрити” значення фразеологізму

    Мокрим рядном накрити – зненацька накинутися з докорами, вилаяти кого-небудь (звичайно раптово, зненацька) або гостро висловити своє незадоволення; піймати, захопити зненацька.

    “Мокрим рядном накрити” приклади з фразеологізмом

    Вона на мене мокрим рядном, що стільки грошей перевів (Борис Грінченко, I, 1963, 480);

    Він так на дочку обрушився, як мокрим рядном накрив (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 248);

    Килина так і вкрила мокрим рядном Зарубу за те, що на фермах і досі немає усіх машин (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 482);

    Батько знов Накрив її Мокрим рядном. – І де ти в іродового батька волочишся! (І. Нечуй-Левицький);

    – Повертайте, хлопці, сьогоднішній виторг! – одразу ж Накрив мокрим Рядном своїх вірних помічників (М. Стельмах);

    Не доведи Боже Галі що лишнє сказати, лишній раз устати, по хаті пройти – так мати і Вкриє мокрим рядном (Панас Мирний);

    Друкарю! Не дрімай: де треба, точку (крапку) став, Щоб Мокрим нас Рядном Злий критик не Напав (Л. Боровиковський);

    Обпала (дружина) Мокрим рядном свого чоловіка за його нехтування приписами лікарів (Ю. Яновський).

    Іван Петрович до секретаря, а секретар – мокрим рядном на Івана Петровича (Панас Мирний, I, 1954, 156);

    Підгляда [полковий писар], щоб мокрим рядном на нас напасти (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 160);

    Стара напнула її мокрим рядном. Най вона виб’є собі з голови і Гната, і любощі, бо то дурниця! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 52);

    – Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном Напався на тебе (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 52);

    Я сигналізуватиму про всяку небезпеку, я не дам війтові накрити нас мокрим рядном (Дмитро Бедзик, Студ. Води, 1959, 93).

  • Микола Реріх біографія скорочено

    Микола Реріх біографія скорочено українською мовою російського художника, філософа, археолога, мандрівника і письменника викладена в цій статті.

    Микола Реріх біографія коротко

    Микола Костянтинович Реріх народився 27 вересня (9 жовтня) 1874 року в Петербурзі у сім’ї юриста. Там же закінчив гімназію, а потім юридичний факультет університету і паралельно Академію мистецтв у класі професора Архипа Куїнджі.

    Потім продовжив навчання в паризькій студії Кормона. Реріх входив до складу об’єднання художників “Світ мистецтв”, кілька років був його керівником.
    Велику увагу Реріх приділяв археології, охороні старовини. Він написав безліч етюдів російських міст. Реріх не тільки писав живописні полотна, а також оформляв вистави в театрах, займався іконописом. Серед відомих його монументально-декоративних робіт – розпис церкви Святого Духа поблизу Смоленська.

    У 1903-1904 роках Реріх здійснює велику поїздку Росією, що увінчалася численними етюдами старовинних архітектурних пам’ятників. Художник в них прагне перш за все передати потужність стародавніх кам’яних споруд, що пережили багато століть.

    1903-06 за ескізами Реріха виконано дві мозаїки (“Покрова”) для церкви у с. Пархомівці на Київщині, 1910 мозаїки для Троїцького собору Почаївської Лаври.

    Зібрання творів Реріха вийшло в 1914 році. Також Реріх писав поеми, казки, притчі.
    У 1920 році Реріх покинув батьківщину. Жив переважно в США. Потім багато подорожував по Азії, після чого з’явилися його книги “Шамбала”, “Серце Азії” та інші. У 1929 році заснував інститут Урусваті.
    Класичний стиль живопису Реріха проявився в серії картин ” Майтрейя”. Серед інших відомих картин Реріха – “Мадонна Оріфламма”, ” Матір світу”.

    13 грудня 1947 року Реріха не стало.

  • “Запрошення” М. Семенко аналіз

    “Запрошення” М. Семенко аналіз вірша

    Вид лірики : громадянська, публіцистична.

    Жанр : ліричний вірш-посланни.

    Тема : Ліричний герой запрошує старших колег завітати на Батиєву гору

    Ідея : Заклик до старшого покоління інтелігентів, митців знайти спільну мову з новаторською молоддю

    Віршовий розмір : ямб

    Провідний мотив. У творі ” Запрошення ” автор закликає старше покоління інтелігенції знайти спільну мову з молодими митцями, запрошує всю небайдужу до творчості молодь у гості.

    Композиція. Вірш “Запрошення” не поділяється на строфи. Твір є пристрасним монологом молодого поета, який розкриває перед читачем різнобарвний світ модерної поезії.

    Образи твору. Головний образ твору “Запрошення” – це ліричний герой, молодий, сміливий, натхненний поет, який благає старше покоління не сприймати футуристів як звірів, а прийти до них у гості й помилуватися їхнім світом.

    “Запрошення” художні засоби

    Епітети : “бажання сміливе”, “прекрасна гора”, “сильні, молоді, сміливі люди”;

    Порівняння : “не дивіться, як на звіра, на нас”;

    Неологізми : “сніго-біле поле”;

    Інверсія : “бажання сміливого”;

    Риторичні питання : “Ви знаєте? Ви, певне не були там ніколи? Не гуляли по сніго-білому полю?”;

    Риторичні оклики : “Ах, як тут гарно! Як тут симпатично й різнобарвно! Приходьте до нас у гості!”

    Версифікація твору. Вірш “Запрошення” – це верлібр, який не поділяється на строфи, не має рими, у тому числі й внутрішньої.

  • “Гамлет” скорочено

    “Гамлет” скорочений варіант п’єси Шекспіра можна прочитати за 7 хвилин.

    “Гамлет” скорочено

    Дія трагедії відбувається в XVI столітті в Данії, де править король Клавдій. Він зайняв трон свого рідного брата, який помер менше двох місяців тому, і одружився на його дружині-вдові.
    Солдат Франциско і офіцери Марцелл і Бернардо стоять на сторожі королівського замку. “Дві ночі поспіль” вони бачать привид померлого короля, батька принца Гамлета. Вони повідомляють про побачене Гораціо – друг Гамлета. Гамлет у скорботі за померлим батьком. Принц повернувся додому в Ельсінор з Віттенберга, де навчався в університеті. “З похорону на шлюбний стіл пішов пиріг Помині”, – так відгукнувся Гамлет про весілля своєї матері і дядька. Він не може пробачити своїй матері Гертруді, що вона зняла траур по чоловікові і недовго горювала по ньому, а потім вийшла заміж за дівера, за брата свого чоловіка, розділивши з ним трон. Гамлет розчарувався у власній матері, а разом з нею і у всіх жінках. Вчинок матері став причиною зміни ставлення принца до Офелії. Він щиро любив дівчину. Однак нове заміжжя матері приводить його до сумного висновку. “Про жінок, вам ім’я – віроломство!” – журиться Гамлет.

    Принц приймає рішення вартувати замок разом з Марцеллом і Бернардо. Глибокої ночі Гамлету являється привид померлого батька і повідомляє звістку, якій судилося змінити все його подальше життя. Він чує, що батько помер не своєю смертю, а був отруєний своїм рідним братом Клавдієм. Привид батька просить Гамлета помститися за нього, але при цьому благає не посягати на матір, кажучи, що буде “суддя їй Бог і совісті глибокі уколи”.

    Від прийдешніх бід і несподіваного “одкровення” примари Гамлет змінився. Подія змусила його задуматися над сенсом життя і по-новому подивитися на навколишній світ. Він задає собі питання: чого варте життя? Чи можна вірити в “любов, в дружбу”? Він жадає помсти, відновлення справедливості. Гамлет відрікається від Офелії: він думає, що любов до цієї дівчини може відвернути його від завдання помсти. Принц радить Офелії піти в монастир, вийти з порочного кола придворного життя, в якому вона обертається.
    Для здійснення своєї помсти Гамлет вирішує прикинутися божевільним: він говорить шалені, але не позбавлені сенсу слова. Клавдій відчуває недобре і намагається за допомогою своїх слуг і уявних друзів Гамлета дізнатися, в чому причина його божевілля. Король викликає з Віттенберга друзів Гамлета по університету, Розенкранца і Гільденстерна, і просить їх: “… допитатися, яка таємниця мучить його”. Але принц здогадується про справжню мету їх візиту. Він також розуміє, що батько Офелії, Полоній, за вказівкою Клавдія стежить за ним і також намагається вивідати причину його божевілля. Гамлет впевнений, що Полоній і Клавдій використовують і Офелію в боротьбі проти нього. Полоній повідомляє королю, що принц збожеволів через любов до його дочки, але Розенкранц і Гільденстерн спростовують цю версію.

    Тим часом принц вирішує перевірити правдивість слів примари. Він просить придворних акторів влаштувати на сцені театру виставу перед брехливим і підлим королем. Актори повинні розіграти сцени, про які Гамлет почув від примари: братовбивство через трон, одруження короля на дружині брата.

    Томливі роздуми приводять Гамлета до думки, що “виправити століття” йому не під силу, що вбивство Клавдія, по суті, не змінить цей світ – світ підступності, брехні і зради. У чому причина бід, гнітючих людину, чи можна уникнути їх, знищити зло? Чи треба боротися або слід примиритися з тим, яке життя? Гамлет думає про самогубство: “Бути чи не бути, ось в чому питання… покласти край хвилювань? Померти. Забутися. І все”.

    Але ось настає година вистави. Гамлет стежить за виразом обличчя вітчима-дядька, а також просить свого єдиного вірного і відданого друга Гораціо простежити за королем, за його реакцією на спектакль. Король з королевою, Гамлет, Офелія, Полоній збираються в залі для глядачів. Вистава починається. Актори грають щасливе життя короля, королеви та їхнього сина. Але є брат короля, він жадає трон і королеву. Брат дає отруту королю, і той вмирає. Слідом за похоронами слідує пишне весілля і бенкет. Гамлет і Гораціо бачать зміни, що відбулися в особі короля, і переконуються, що примара була права. Клавдій йде до своїх покоїв, щоб помолитися. У цей час Гамлет слідує за дядьком-вітчимом, щоб помститися за батька – вбити підступного зрадника. Але, заставши короля за молитвою, принц не зміг здійснити задумане. Згідно віруванням епохи середньовіччя, душа людини під час молитви звернена до Бога і в разі смерті потрапляє на небо. Гамлет не може допустити, щоб душа дядька потрапила в рай.

    Потрясіння, випробувані Гамлетом, похитнули його віру в людину. На його думку, найкраще, що є в людині, було притаманне батькові: “Він людина була, людина у всьому”. Принц картає матір за зраду пам’яті батька. Гамлет показує їй його портрет і нагадує, яким прекрасним і благородним був її перший чоловік. Його ж рідний брат – нинішній король – повна протилежність йому: “… вбивця, злодій, поцупивший владу і державу”. Але ще більше юнак засмучений тим, що до світу зла виявилася причетна його мати.
    Під час розмови з матір’ю Гамлет зауважує, що за стінним килимом хтось ховається і підслуховує. Принц думає, що це король, і протикає його шпагою. Але за килимом виявляється Полоній. Гамлету не жаль придворного, він вважає, що той заслуговує смерть. Він гнівно розмовляє з матір’ю, волає до її совісті. Вона ж просить сина: “… Гамлет, пощади! Твої слова, як вістря кинджалів, і ріжуть слух “. У кімнаті з’являється примара. Його бачить тільки Гамлет. Привид просить Гамлета пощадити мати. Принц звертається до примари, розмовляє з нею. Гертруда остаточно переконується, що син її збожеволів.

    Клавдій вирішує відправити Гамлета в Англію “для збору данини”. Разом з ним він відправляє Розенкранца і Гільденстерна і пише лист, в якому просить англійського короля стратити Гамлета. Принц залишає Данію.
    Дізнавшись про загибель батька, Офелія втрачає розум. Вона бродить по королівству, співає пісні. Лаерт, брат Офелії, повертається додому, в Ельсінор, з війни. Він не знає, хто винен у загибелі батька, але думає, що це Клавдій. Лаерт піднімає народ на повстання і штурмом бере королівський палац. Однак королю вдається переконати молоду людину, і Лаерт стає на бік Клавдія. Офелія приходить до річки. Дівчина падає в потік річки і тоне. На Лаерта обрушується друге нещастя: після смерті батька – загибель сестри. В їх смертях він звинувачує Гамлета і жадає розплати з ним.

    Тим часом Гамлет пливе на кораблі до Англії. На горизонті він бачить піратський корабель. Здогадавшись про підступи дядька-короля, він підміняє лист і відправляє на страту замість себе колишніх друзів-зрадників: Розенкранца і Гільденстерна. Принц перескакує на борт піратського судна і рятується. Він пише про це своєму другові Гораціо. Гамлет повертається додому в Данію. Йому не шкода Розенкранца і Гільденстерна. Принц говорить своєму другові Гораціо: “… мене не мучить совість. Їх кінець – нагорода за пронирство”. Тільки Гораціо залишається вірним Гамлету. Принц дорожить його дружбою. Гораціо відрізняють врівноваженість і поміркованість, і Гамлет цінує ці якості у друга. Особливо принц цінує в Гораціо те, що “кров і розум” у ньому “відрадно злиті” і він не “раб пристрастей”. Після повернення додому Гамлет і Гораціо йдуть на кладовище, де могильники риють могилу для Офелії. Могильники риють землю і співають. До ніг Гамлета летить череп давно померлої людини. Принц бере в руки череп і дбайливо розглядає його. Він розмовляє з могильниками, ті показують йому ще один череп. Це череп блазня Йорика, що пролежав у землі двадцять три роки. Гамлет добре пам’ятає блазня. У цей час на кладовищі з’являється похоронна процесія, і Гамлет дізнається, що свіжовикопана могила призначена для Офелії. Не в силах подолати горе, він кидається в могилу за труною дівчини. Брат Офелії Лаерт бореться з принцом.

    Король провокує Лаерта на поєдинок з Гамлетом. Але Гамлет просить вибачення у брата Офелії, і той прощає його. Однак битва повинна відбутися, це бажання короля. Король просить принести перлового вина. У першій битві – нічия. Король пропонує випити за Гамлета і підносить йому вино. Вино в кубку, призначене для принца, отруєне. “Не час пити”, – стверджує принц і завдає ударів супернику. Гертруда, хвилюючись за сина, п’є з його кубка. Лаерт і Гамлет продовжують битву рапірами. Лаерт ранить Гамлета. У битві вони міняються рапірами, і Гамлет ранить Лаерта. Лаерт з гіркотою говорить: “Кулик попався. Я спритно мережі… розставляв і влучив у них сам за свою підступність”. Королева падає, встигнувши сказати, що вино отруєне. Лаерт повідомляє Гамлету, що отруєно і вістря рапіри. Тієї самої рапіри, якої спочатку був поранений Гамлет, а потім Лаерт. Але молоді люди розуміють, що істиний зрадник і отруйник – король. Гамлет заколює отруєною рапірою Клавдія. Лаерт, вмираючи, закликає Гамлета віддати свою кров за загиблого Полонія. Принц прощається зі своїм вірним другом Гораціо. Гамлет допиває отруєне вино і вмирає. Його ховають як воїна, який прийняв героїчну смерть.

  • За що відповідає щитовидна залоза

    Щитоподібна залоза – це одна із залоз внутрішньої секреції людини, що має форму метелика та розташована в нижній передній частині шиї. В цій статі ви дізнаєтеся про значення щитовидної залози в організмі людини.

    За що відповідає щитовидна залоза

    Щитовидна залоза – це дуже важливий орган в організмі, що синтезує гормони

      тироксин, дийодтирозин, трийодтиронін.

    Основна функція щитовидної залози – захист людського організму від дії несприятливих факторів. Це пояснюється тим, що до складу гормонів щитовидної залози у великій кількості (понад 65%) входить антисептик – йод, а вченими вже виявлений зв’язок йоду з стійкістю організму. Вони також встановили, що щитовидна залоза має виборчому здатністю поглинати йод з плазмою крові, що містить до 0,056% йоду.

    Загальний вміст йоду в тілі людини 20-25 mг і більше половини цієї кількості знаходиться в щитовидній залозі. Щитовидна залоза активно витягає з плазми крові органічні сполуки йоду і повертає в кров утворені в ній йодовмісні гормони. Весь йод в ній оновлюється протягом 30-50 діб. Через щитовидну залозу проходить весь об’єм циркулюючої в організмі крові протягом 17 хвилин. За цей час уторений цією залозою йод вбиває нестійких мікробів, що потрапляють в кров через пошкодження шкіри, слизову оболонку носа, горла і так далі. А стійкі вірулентні мікроби послаблюються при проходженні через щитовидну залозу. При кожному повторному проходженні через неї мікроби стають все слабкішими, поки остаточно не гинуть за умови нормального забезпечення залози йодом. В іншому випадку шкідлива мікрофлора, що циркулює в крові, не загине всупереч захисної опірності організму.

    Гормони щитовидної залози діють по всьому організму, від них залежить протікання багатьох важливих процесів.

    За що відповідають гормони щитовидної залози?

    – обмін речовин в кожному органі і кожній клітині нашого тіла;

    – без даних гормонів неможливе протікання таких процесів, як дихання, рух, прийом їжі, сон;

    – наше серце б’ється, легені качають повітря, а мозок генерує імпульси саме завдяки гормонам щитовидної залози;

    – гормони щитовидної залози беруть участь як при формуванні мозку у плода, так і в подальшій його роботі в протягом усього життя людини;

    – наше логічне мислення, здатність швидко аналізувати ситуацію і навіть багатохудожні таланти неабиякою мірою залежать від роботи саме цього органу;

    – гормони тироксин і трийодтиронін активно беруть участь в процесі росту дитини, від них залежить розвиток і зміцнення скелета, зростання кісток;

    – щитовидна залоза бере участь у формуванні молочних залоз у жінок, відповідає за водно-сольовий баланс організму і підтримання нормальної маси тіла;

    – щитовидка також допомагає роботі інших гормонів, бере участь в утворенні деяких вітамінів, допомагає імунній системі нашого організму;

    – старіння нашого організму вчені також пов’язують зі змінами в роботі щитовидної залози;

    – протягом доби з щитовидної залози виділяється в кров від 100 до 300 мкг гормонів. Гормони типу тироксину це потужний, біологічно активний фактор. Під впливом тироксину стимулюються ріст і диференціювання тканин і підвищується резистентність м’язів до високих температур, а також посилюється здатність клітин звільнятися від чужих їм речовин і інтенсифікується їхнє дихання.

    Як недолік, так і надлишок гормональної активності щитовидної залози є відхиленням від норми і може стати причиною різних захворювань. У більшості випадків Захворювання щитовидної залози носять спадковий характер, але можуть виникати і у людей, які не мають генетичної схильності до них.

    Тепер ви знаєте навіщо людині потрібна щитовидна залоза.

  • “Гамлет” характеристика героїв

    Герої п’єси “Гамлет” доносять до кожного читача свої переживання, біль, втрати… Характеристика образів “Гамлет” наведена в цій статті.

    “Гамлет” характеристика героїв

    “Гамлет” с Истема образів Дозволяє якнайкраще розкрити Філософські проблеми, закладені в основу твору. Важливо зрозуміти, що кожен з образів, змальованих у творі, далеко не однозначний.

    Кожен герой Шекспіра – окремий світ з його достоїнствами і вадами.

    Гертруда – мати Гамлета, вже через два місяці після смерті короля вийшла заміж за брата чоловіка. Син засуджує її вчинок, але від цього вона не стала менше любити Гамлета. Гертруда – розумна, але слабка й безвольна. Стає спільницею Клавдія навіть у цькуванні власного сина. Відсутнє почуття материнської любові. Не знає каяття. Коли вона, випивши отруту, яку Клавдій приготував для Гамлета, переконалася у підступності свого нового чоловіка, то зрозуміла, наскільки її син був мудрим і справедливим.

    Глибоко психологічний і образ Офелії, яка, на відміну від Гамлета, збожеволіла насправді після смерті батька і через нерозділене кохання до Гамлета. Вона загинула, зірвавшись зі скелі у швидкий потік. До останнього подиху вона кохала Гамлета, по-жіночому жаліла його і все йому прощала. Офелія слабовольна, кориться волі батька, стає іграшкою в руках батька та Клавдія. Оточення змушує її стати на шлях брехні та шпигунства. Неспроможна боротися за своє кохання. Божевілля Офелії – відмова від неї Гамлета, смерть батька, розуміння того, що вона обманювала Гамлета, але й її обмануто.

    Цікавий психологічний портрет друга Гамлета – Гораціо. Він ділить із Гамлетом всі його тривоги, сумніви і всі його безумства. Після поєдинку Гамлета з братом Офелії, у якого було отруєне вістря шпаги, Гораціо відчуває серцем трагічний кінець і просить свого товариша: “Ще подиши на цьому світі й про мене розкажи”. Взагалі кожен персонаж Шекспіра по-своєму особливий, неповторний і незабутній.

    Король Клавдій – “кривавий” монарх-тиран. Убив брата, спокусив королеву, має підлі наміри відносно Гамлета. Нікому не вірить, сам розпускає плітки. Обережний, хитрий, розумний, лицемірний. Нечиста совість мучить і його, не даючи спокійно насолоджуватися досягнутим

    Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм “божевіллям” він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета.

    Полоній – хитрий царедворець, що видає себе за мудреця. Інтриган та лицемір. Шпигує за власними дітьми. У нього все підкоряється розрахункові. Помирає від руки Гамлета, пійманий на шпигунстві

    Лаерт – син Полонія, запальний, недалекоглядний, чесний. Мислить вузько, лише в межах родинних звичаїв. Стає знаряддям лихих намірів Клавдія. Помирає у двобої з Гамлетом від отруєної Клавдієм шпаги

    Розенкранц і Гільденстерн – друзі Гамлета, він їм довіряв, але вони зрадили принца. Шпигуни Клавдія: везуть послання в Англію, в якому говорилося про те, що принца треба вбити. Вони втілюють в собі лицемірство та підступність. Були страчені в Англії.

  • Хто написав казку “Дванадцять місяців”

    Всі читали або дивилися казку “Дванадцять місяців”, але хто його автор пам’ятають не всі. Давайте разом пригадаємо хто написав “12 місяців”.

    Хто написав казку Дванадцять місяців

    Автор казки “Дванадцять місяців” – Самуїл МАРШАК. А також існує ще она версія казки 12 місяців – українська народна казка.

    12 місяців казка читати

    Нижче можна прочитати українську народну казку “Дванадцять місяців”

    Була собі мати й мала дві дочки: одну рідну, а другу пасербицю. Свою ж вона любила, а на пасербицю й дивитися не могла, і все через те, що Марушка була краща за її Голену. Марушка не здогадувалась про свою красу й не знала, чого мати так сердиться, ледве на неї погляне. Мусила сама робити геть усю роботу: прибирати, варити, прати, шити, прясти, ткати, траву косити й корову доїти. Голена ж одно чепурилась та витрішки продавала. Марушка роботу любила, була терпляча, мачушині й сестрині лайки та сварки приймала без слова. Та що з того? Мачуха з її дочкою щодень злішали, бо Марушка дедалі гарнішала, а Голена поганіла. От мачуха й надумалась:

    – Навіщо мені в хаті гарна пасербиця! Прийдуть хлопці на оглядини, вподобають собі Марушку, а Голени й не захочуть.

    Та з того часу тільки й думали з Голеною, як би позбутись бідної Марушки. І голодом її морили, й били, і такі муки вигадували, що добрій людині не спаде й на думку. А вона терпіла мовчки та щодень кращала. Одного дня,- а було це в середині січня,- забаглося Голені фіалок.

    – Ходи, Марушко, назбирай мені в лісі фіалок. Почеплю собі за пояс та й ходитиму, бо так мені схотілось, щоб пахло фіалками,- каже сестрі.

    – Ой, сестро любесенька, що це ти надумала! Чи хто коли чував, щоб під снігом росли фіалки?-сказала бідна дівчина.

    – Ах ти ж, дармоїдко, ледащице, ти ще смієш перечити, як тобі загадують! Зараз же мені збирайся, та гляди, тільки не принесеш фіалок, то я тебе вб’ю!- нагримала Голена.

    Мачуха випхала Марушку з хати й двері причинила. От іде дівчина в лісі й гірко плаче. Кругом сніг глибокий, ніде ні стежини. Блукала вона, блукала, дуже довго. Голод їй допікав, холод діймав, і вже просила вона собі смерті. Коли бачить удалині світло. Пішла вона на те світло й вийшла на високу гору. Аж там горить велике багаття, круг нього лежить дванадцять каменів, а на тих каменях сидить дванадцятеро чоловіків. Троє сиві, аж білі, троє не такі старі, троє ще молодші, а троє – наймолодші і найкращі. Сиділи всі дванадцятеро тихо й дивилися на вогонь. То були дванадцять місяців. На найвищому камені сидів найстарший – Січень, з білим волоссям і білою бородою й з патерицею в руках.

    Марушка злякалася і з дива аж заніміла, а далі насмілилася, підступила ближче й попросила:

    – Люди добрі, дозвольте мені погрітись, бо дуже я змерзла.

    Найстарший, Січень, кивнув головою та й питається її:

    – Чого ж ти прийшла, дочко? Чого тут шукаєш?

    – Фіалок шукаю,- каже дівчина.

    – Не час на фіалки, кругом сніг,- мовляє Січень.

    – Ой, я знаю. Та сестра Голена з мачухою загадали мені принести фіалок з лісу. Як не принесу, то вб’ють мене. Дуже вас прошу, люди добрі, навчіть мене, де їх знайти.

    От підвівся найстарший, Січень, підійшов до наймолодшого, дав йому в руки патерицю й каже:

    – Брате Березню, пересядь на моє місце!

    Сів Березень на найвищий камінь та як махне патерицею понад багаттям. І враз полум’я шугнуло вгору, сніг почав танути, дерева стали розвиватися, під буками проклюнулась травиця, в травиці зарожевіли стокротки, настала весна. Поміж кущами, попід листячком, розквітали фіалки. Марушка й не спам’яталася, а вже все навколо було мов синьою плахтою застелене.

    – Збирай, Марушко, та живенько!-звелів Березень. Марушка зраділа й нарвала великий-великий оберемок. Далі подякувала щиро місяцям та й подалась додому. Дивувалася Голена, дивувалась мачуха, коли побачили Марушку з фіалками. Як одчинили їй двері – фіалки й запахли на всю хату.

    – Де ж ти їх нарвала?-питалась сердито Голена.

    – Ну, в лісі на горі, там вони ростуть під кущами. Там їх є доволі,- тихо сказала Марушка.

    Голена взяла фіалки, заткнула за пояс та все нюхає й сама, і матері дала понюхати, а сестрі й не сказала: “Понюхай і ти!”

    На другий день сидить собі Голена біля печі, й захотілося їй ягід. От вона мерщій до сестри:

    – Ходи, Марушко, й принеси мені з лісу ягід!

    – Ой боже, сестро любесенька, де ж я тепер ягід знайду? Чи хто чував, щоб під снігом ягоди росли?- каже Марушка.

    – Ах ти ж, дармоїдко, ледащице, ти ще смієш перечити, коли тобі загадують? Ану зараз мені збирайся, та гляди – тільки не принесеш ягід, я тебе вб’ю,- свариться зла Голена.

    Мачуха випхала Марушку з хати й двері причинила. От іде дівчина в ліс і гірко плаче. Кругом сніг глибокий, ніде ні стежини. Блукала вона, блукала, дуже довго. Голод її допікав, холод діймав… Аж бачить знов те саме світло вдалині, що й за день перед тим бачила. Зраділа вона й подалась до нього. От і прийшла знов до того багаття, а там сиділи дванадцять місяців. Найстарший, Січень,- на найвищому камені.

    – Люди добрі, дозвольте мені погрітись, бо дуже я змерзла,- проситься Марушка.

    – А чого ти знову прийшла, дочко? Чого тут шукаєш?

    – Ягід шукаю,- відповідає Марушка.

    – Е, та зима ж, а на снігу ягоди не ростуть,- каже Січень.

    – Ой, знаю,- сумно мовила Марушка.- Та сестра Голена з мачухою загадали мені назбирати ягід. Як не принесу, то вб’ють мене. Дуже вас прошу, люди добрі, навчіть мене, де їх знайти?

    От устав Січень, підійшов до місяця, що напроти сидів, дав йому патерицю й каже:

    – Брате Липню, пересядь на моє місяце!

    Сів Липень на найвищий камінь і махнув понад багаттям патерицею. Враз полум’я спахнуло, сніг умить розтав, земля зазеленіла, дерева розвилися, пташки заспівали, по лісі цвіли всякі квіти – стало літо. Під буками з’явились білі зірочки, мов їх насіяли. А ті зірочки на очах мінялися на ягоди і спіли, й спіли. Поки Марушка спам’яталася, було їх стільки, наче хто простелив червоний килим.

    – Збирай, Марушко, та живенько,- звелів Липень. Зраділа Марушка й кинулась збирати, поки назбирала повний фартух. Далі подякувала щиро місяцям та й подалась додому.

    Дивувалася Голена, дивувалась мачуха, коли побачили, що Марушка повен фартух ягід несе. Як відчинили їй двері – ягоди й запахли на всю хату.

    – Де ж ти їх назбирала?- питалась розгнівана Голена.

    – Ну, в лісі на горі, ростуть під буками, їх там доволі є,- каже Марушка.

    Голена взяла ягоди, наїлась досхочу, і мачуха наїлася, а Марушці й не сказала: “Візьми й ти одну!” Наїлася Голена ягід, а на третій день схотілось їй червоних яблучок.

    – Ходи, Марушко, ходи в ліс і принеси мені червоних яблучок,- загадала сестрі.

    – Ой боже, сестро любесенька, де ж візьмуться ті яблука взимку?- відказує бідна Марушка.

    – Ах ти ж, дармоїдко, ледащице, ти ще смієш перечити, коли тобі загадують? Ану зараз мені збирайся, та гляди, тільки не принесеш мені червоних яблучок, я тебе вб’ю,- сварилася люта Голена. Мачуха випхала Марушку з хати й двері причинила. От іде дівчина лісом і так гірко плаче. Кругом сніг глибокий, ніде ні стежинки. Але дівчина вже не блукала, бігла прямо на ту гору. Там знову горіло велике багаття, а круг нього сиділи дванадцять місяців.

    – Люди добрі, дозвольте мені погрітися, бо дуже я змерзла,- проситься Марушка.

    Найстарший, Січень, кивнув головою та й питає:

    – А чого ж ти знову прийшла, дочко? Чого тут шукаєш?

    – Червоних яблучок,- відповіла Марушка.

    – Та зима ж, а взимку не ростуть червоні яблучка.- мовляє Січень.

    – Ой, знаю,- сумно сказала Марушка.- Але Голена з мачухою загадали мені принести червоних яблук з лісу. Як не принесу, то вб’ють мене. Дуже вас прошу, люди добрі, навчіть мене, де їх знайти.

    От устав найстарший, Січень, підійшов до одного з трьох старших місяців, дав йому патерицю і сказав:

    – Брате Жовтню, пересядь на моє місце!

    Сів Жовтень на найвищий камінь та й махнув патерицею понад багаттям. І враз багаття шугонуло догори червоним полум’ям, сніг щез, та дерева не розпускались. Тільки з них лист поволі опадав, а вітерець холодний розносив його всюди по жовтій траві. Не бачила ще Марушка зроду стільки квітів. Тут цвіла туранка. жаріли гвоздики, в долині пізньоцвіт. Під буками росла висока папороть і цвів рясний барвінок. Та Марушка видивлялася тільки червоних яблук. Коли й справді бачить – яблуня, а на ній високо між гіллям червоніють яблука.

    – Збивай, Марушко, та живенько,- звелів Жовтень. Зраділа Марушка. Потрусила яблуню-і впало одне яблуко. Знов потрусила, друге впало.

    – Біжи, Марушко, додому та живенько,- загукав до неї Жовтень.

    Марушка зараз-таки послухала, підняла ті яблука, що впали, місяцям щиро подякувала й подалась додому. Дивувалася Голена, дивувалась мачуха, як побачили, що Марушка яблука несе. Відчинили двері – Марушка й подала їм двоє яблук.

    – Де ж ти їх нарвала?-питала Голена.

    – Ну, в лісі на горі вони ростуть. Там їх доволі є,- каже Марушка.

    – А чого ж ти більше не принесла? Чи ти дорогою їх поїла?-напалася на неї Голена.

    – О-ой, сестро любесенька, не з’їла я ані кусника. Як потрусила дерево, упало одне яблуко, удруге потрусила, впало друге, а більше мені не дали трусити. Гукнули, щоб ішла додому,- казала Марушка.

    – Бодай тебе лихий узяв,- кляла Марушку Голена й хотіла її набити.

    Марушка жалібно заплакала та й утекла до кухні. “Краще смерть, ніж отаке терпіти від мачухи та сестри”,- думала собі вона. Ласа Голена пересварилася й узялася до яблука. Воно здалося їй таке солодке, що зроду такого доброго не їла. І мачусі припало до смаку. З’їли вони по яблуку, і їм захотілося ще.

    – Дай мені, мамо, кожушок, піду я сама в ліс,- каже Голена.- Бо та ледащиця знову їх дорогою поїсть. А я знайду те місце і всі яблука пообриваю, хоч би що там на мене кричали.

    Дарма її вмовляла мати. Голена взяла кожушок, хустку на голову й подалася в ліс. Мати тільки постояла на порозі та подивилася їй услід.

    І от зайшла Голена в ліс. А кругом сніг глибокий, ніде ні стежини. Блукала вона, блукала, а яблука мов перед очима, та все надять її далі й далі. Коли це побачила вона вдалині світло та й подалася до нього. Прийшла аж на гору, де палає велике багаття, а круг нього сидять на дванадцяти каменях дванадцять місяців. Голена спершу злякалася, а згодом приступила ближче до багаття й простягла руки погріти. Місяців і не спиталася.

    – Чого це ти прийшла? Чого шукаєш?-питається її сердито Січень.

    – А тобі що до того, старий дурню! Не тобі те знати, куди я йду та чого,- відрубала Голена.

    Січень насупив чоло й махнув патерицею над головою. Тут зараз похмарилося небо, пригасло багаття, посипався густий сніг, мов хто перину розірвав, а гострий вітер засвистів по лісі. Голена світа білого не бачила перед собою. Блукала вона, блукала, все падаючи в замети та дедалі знемагаючи. А сніг сипле й сипле, а крижаний вітер до кісток проймає. Голена кляла Марушку і весь світ. Вона геть задубла навіть у своєму теплому кожусі. Чекає мати Голену, в вікно виглядає, й на ганок виходить виглядати,- все ніяк не дочекається. Година за годиною минає, а Голена все не йде.

    – Чи їй так ті яблука до смаку припали, що не може одірватися, чи що? Піду сама подивлюся, де вона,- сказала мати, взяла кожушину, хустку на голову й подалася вслід за Голеною.

    А кругом сніг глибокий, ніде ні стежини. Гукала вона Голену, та ніхто не обзивався. Блукала вона, блукала, а сніг усе сипався, а вітер віяв щораз холодніший. Марушка вже й обід зварила, й корову попорала, а мачуха з Голеною все не вертаються.

    – Де ж вони так довго забарилися?-сказала собі Марушка й сіла до прядки. Уже й веретено напряла, вже й у хаті споночіло, а ні Голени, ані мачухи немає.

    – Ой лишенько, чи там нічого з ними не сталося?

    На небі зірки мерехтять, на землі сніг виблискує і ніде не видно ані лялечки. Зажурилась вона й зачинила вікно, а мати з сестрою все з думки не йдуть. Рано чекала їх снідати, чекала обідати, та не дочекалась більше ні Голени, ані мачухи. Обидві замерзли в лісі. Добрій Марушці зосталася хатка, корова й клапоть поля. З часом знайшовся й господар, і жили в добрі та злагоді.

    Тепер ви знаєте хто написав казку “12 місяців” та зможете відновити в своїй памяті потрібну інформацію.

  • Князювання Ярослава Мудрого ЗНО

    Після смерті Володимира чотири роки тривала боротьба за владу, в якій переміг Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.).

    Князювання Ярослава Мудрого:

      відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної боротьби; означення території та кордонів держави, удосконалення державного апарату; остаточна перемога над печенігами, припинення їхніх нападів на Русь; піклування про розвиток культури: ведення літописання, виготовлення книг, виникнення шкіл, засну­вання першої бібліотеки при Софійському соборі; розбудова Києва та інших міст, побудова Софійського собору, Георгіївської та Ірининської церков, Зо­лотих воріт з надбрамною церквою тощо; створення першого писаного зведення законів Київської держави, що одержало назву “Найдавніша правда” чи “Правда Ярослава”, що сприяло подоланню звичаїв кровної помсти; відвоювання у поляків всієї Червоної Русі, розширення кордонів на північному заході; підтримання дружніх зв’язків з Візантією, за винятком 1043-1046 рр.; підтримання постійних дипломатичних стосунків з Німеччиною; подальший розвиток шлюбної дипломатії (Ярослава Мудрого називали “тестем Європи”).

    Значення та наслідки діяльності князя Ярослава Мудрого:

      підтримання Київської Русі на вершині розквіту та могутності як провідної держави Європи; зміцнення міжнародного авторитету держави Ярослава Мудрого; посилення єдності та централізації Київської держави, подолання пережитків родового ладу.

  • Прикмети про осінь на українській

    Прикмети про осінь на українській мові допоможуть визначити майбутню зиму, погоду протягом дня чи місяця. Прикмети осені для дітей вивчають на уроках природознавства в 2 класі.

    Українські народні прикмети про осінь

    Осінній туман припадає до землі – буде сонячна днина, піднімається утворюючи хмари – на дощ.

    Хмари низько осінню – чекай вітру і снігу.

    Багато павутиння – на довгу суху осінь.

    Калина достигла, а листя на ній зелене – осінь буде тепла.

    Осінній іній – на суху й сонячну погоду.

    Восени листопад швидко минув – чекай суворої зими.

    Горобина вродила рясно – осінь буде дощова, а зима морозна.

    Грім у вересні віщує теплу осінь.

    Народні прикмети про осінь на українській мові

    Як листопад дерев не обтрусить – довга зима бути мусить.

    Якщо лелеки летять високо, не поспішаючи, буде гарна осінь.

    Якщо у вересні на дубах багато жолудів, чекай багато снігу перед Різдвом.

    Грім у жовтні – на малосніжну, м’яку, коротку зиму.

    Комарі в листопаді – м’яка зима.

    Пізній листопад – до суворої і затяжної зими

    Осінні прикмети

    Осінь бідна на гриби, то зима буде багата на сніг і морози.

    Бджоли у вуликах щільно затягують вічка – на холодну зиму.

    Хмари рухаються проти вітру – погіршиться погода.

    Як до середини жовтня з беріз не осипалося листя – сніг ляже пізно.

    Багато шишок на соснах та ялинах – на холодну зиму.

    Осінні народні прикмети про погоду

    Сухі гілки падають із дерев тихої погоди – на негоду.

    Якщо в листопаді з’являються комахи – зима буде теплою.

    Якщо на березі ставка сидять гуси й голови в пір’я поховали – на зниження температури.

    Рано опало листя на липах – зима буде лютою.

    Якщо свійська птиця ховає голову під крило – буде холодно.

    Народні прикмети про осінь для дітей

    Чорна бузина й калина достигли не по порі – чекай холодної й лютої зими.

    Якщо молодик припаде на дощовий день, то весь наступний місяць буде дощовим.

    Якщо вдень випав перший сніг, він швидко розтане, а як уночі – лежатиме довше.

    Скільки б не випало снігу, але якщо на вишнях залишилося листя, то неодмінно наступить відлига.

    Перед сильним вітром горобці метушаться, перелітаючи зграйками з місця на місце.

    Ворони вмостилися на нижніх гілках дерев – бути негоді й вітру.

    Голуб, відпочиваючи, ховає одну ніжку в пір’я – чекай різкого похолодання.

    Осінні прикмети для дітей

    Лушпиння на цибулі тонке – зима буде теплою, а грубе та з багатьма “лусочками” – холодною.

    Багато опеньків восени – на сувору зиму.

    Голуби розтуркотілися – встановиться гарна погода.

    Дикі гуси на відльоті – кінець бабиному літу.

    Якщо восени сіренький ранок – чекай ясного дня.

    Чим тепліший і сухіший вересень, тим пізніше прийде зима.

    Прикмети про осінні місяці ( Вересень, Жовтень, Листопад ) ви також можете знайти на нашому сайті.

  • Вірш “Декадент”

    Вірш “Декадент” Іван Франко написав 1896 року.

    “Декадент” Іван Франко

    Я декадент? Се новина для мене!
    Ти взяв один з мого життя момент,
    І слово темне підшукав та вчене,
    І Русі возвістив: “Ось декадент!”

    Що в моїй гіісні біль, і жаль, і туга –
    Се лиш тому, що склалось так життя.
    Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
    Надія, воля, радісне чуття.

    Я не люблю безпредметно тужити
    Ні шуму в власних слухати вухах;
    Поки живий, я хочу справді жити,
    А боротьби життя мені не страх.

    Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
    Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
    Та ще ж оскомини хронічної не маю,
    Катар кишок до мене не прилип.

    Який я декадент? Я син народа,
    Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
    Мій поклик: праця, щастя і свобода,
    Я є мужик, пролог, не епілог.

    Я з п’ющими за пліт не виливаю,
    З їдцями їм, для бійки маю бук,
    На празнику життя не позіваю,
    Та в бідності не опускаю рук.

    Не паразит я, що дуріє з жиру,
    Що в будні тільки й дума про процент,
    А для пісень на “шрррум” настроїть ліру.
    Який же я у біса декадент?

    Поезія входить до циклу “Поклони”. Цей вірш був поетичною відповіддю літературному критикові В. Щуратові, який назвав збірку “Зів’яле листя” проявом декадентства в українській літературі, як “поезію песимізму”, ототожнюючи, по суті, автора з тим “чоловіком слабої волі” із передмови. Ярлик “декадента” ображав Франка до глибини душі, бо ж байдужим до життя, до громадських настроїв він ніколи не був.

    Іван Франко в поезії викрив і різко засудив антинародний зміст занепадницької літератури та виклав свої погляди на роль і завдання поета в суспільстві.

    У вірші змальований образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народові. Ліричний герой дуже далекий від буржуазного песимізму й нігілізму декадентства. Його душа, вірші завжди сповнені оптимізму, бо в найтяжчі для себе і для народу часи поет не впадає в розпач, гордо тримає голову перед гнобителями українського народу.

    Якщо декадент завжди оспівує минуле, живе минулим, то справжній народний поет разом із народом дивиться в майбутнє, невтомно працює для нього.

    Поет часто звертається до поетичних метафор, за допомогою яких показує незламність своєї волі до боротьби та іронічно висміює декадентство: “Хоч часто я гірке й квасне ковтаю… та ще ж оскомини хронічної не маю”, “Я з п’ющими за пліт не виливаю” та ін.

    Вірш написано гостропубліцистичним стилем. Багаті рядки поезії на риторичні запитання, емоційно-напружені перелічування, навмисне вживання заниженої лексики.

    Проти декадентства виступив І. Франко і в літературно-критичних статтях, зокрема в статті “З чужих літератур”, опублікованій у ЛНВ за 1898 р. Він писав, що для декадентів “нема вищої студії над власне “я”, немає законів понад власний темперамент, нема естетики понад власну хвилеву вподобу, немає моралі понад власні нічим не зв’язані пориви”.