Category: Література

  • Гуморески Глазового про солдат та армію

    Гуморески Павла Глазового про солдат та армію зібрано в цій статті. Всі вони дотепні та веселі, будуть цікаві не лише сильній половині.

    Гуморески Глазового про армію Та Солдат

    Гумореска Павла Глазового “Снайпер”

    Перший раз у тир прийшли молоді солдати.
    Жвавий, бравий старшина учить їх стріляти.
    – Ти чого-то в “молоко” палиш? Недотепа!
    Дай рушницю, покажу, як стріляти треба.-
    Раз пальнув і не попав…- Що ти там киваєш?
    Це тобі я показав, як ти сам стріляєш.-
    Вдруге стрельнув – промахнувсь.- Не хіхікай,- каже.-
    Я наочно показав, як дружок твій маже.-
    Втретє стрельнув і таки влучив по мішені.
    – От стріляти треба як, лопухи зелені!

    ТАЄМНИЦЯ

    Як пішли у баню митись молоді солдати,
    Відпросивсь один єфрейтор цигарок узяти.
    У ларку сидів привітний дядько сивочубий.
    – Як там служиться, – питає, – голубе мій любий?
    Послужив і я, синочку, у такому ж роді.
    Скільки вас, таких орляток, числиться у взводі?
    – Це, – розсердився єфрейтор, – наша таємниця,
    І питати про подібне зовсім не годиться.
    – Та хіба ж я, – каже дядько, – схожий на шпійона?
    Я ж, синочку, з Борщагівки, а не з Пентагона. –
    Цигарок розкрив коробку: – Забирай без плати.
    По три штуки на солдата дозволяю взяти. –
    А єфрейтор треться-мнеться: – Дивний це подарок.
    Як по три, тоді давайте двісті сім цигарок.
    * * *

    НАОЧНИЙ УРОК

    В казарму входить генерал, а там нема нікого,
    Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
    Оглянув ліжка генерал – порядок ідеальний.
    – Ви хто? – солдатика пита.
    – А хто ж іще? Днювальний. –
    Нахмурив брови генерал: – Ви ніби впали з неба.
    Невже, скажіть, не вчили вас, як діяти вам треба?
    Давайте віник. Уявіть, що відбулося чудо:
    Не я, а ви тут генерал, а я днювальним буду. –
    І ось нагрувся генерал, немов мете підлогу,
    А наш солдатик молодий крокує від порогу.
    Розправив плечі генерал, приклав до шапки руку…
    Солдатик браво козирнув та й відчубучив штуку.
    Він генералові не дав розкрити навіть рота:
    – Не треба рапорта, метіть. Робота єсть робота.
    * * *

    КУЛЬТПОХІД

    Нарядилися солдати, наче на парад.
    Перед строєм промовляє молодий комбат:
    – Важко буде, трудно буде. Знаю, хлопці, сам,
    Що напружити всю волю доведеться вам.
    Але труднощів боятись нам не до лиця:
    Ми досидіти повинні п’єсу до кінця.
    * * *

    ЧУДОДІЙНИЙ БОРЩ

    Серед ночі в завірюху стука хтось до хати.
    – Гей, хазяєчко, чи пустиш переночувати?
    Документи покажу вам. Я боєць піхоти.
    Ми в похід ходили вчора. Я відстав від роти.
    Дві доби блукав у лісі, не знайшов дороги.
    Дві доби не їв нічого, приморозив ноги. –
    За дверима чути голос: – Вірю вам прекрасно.
    Я одна, а ви мужчина. Це мені опасно. –
    А солдат зубами дзвонить: – Що ж тут опасатись?
    Я ж два дні не їв нічого. Не почну ж кусатись. –
    За дверима той же голос: – Та воно-то ясно.
    Темна ж ніч, а ви мужчина. Це мені опасно. –
    А солдат: – Та я ж кажу вам, збився із дороги.
    Дві доби не їв нічого, приморозив ноги…
    Відчинила жінка двері, просить гостя в хату.
    Насипає борщ гарячий, подає солдату.
    З’їв солдат борщу тарілку, ще й добавки просить.
    Як наївся, розігрівся. – Мабуть, – каже, – досить.
    Ти чудесна господиня, борщ у тебе класний,
    І тепер я відчуваю, що стаю опасний.
    * * *

    ВИСОКА ЧЕСТЬ

    Ще будучи єфрейтором, у давню годину
    Узяв Сидір дружиною доярку Марину.
    А коли він дослужився аж до генерала,
    Жінка глянула на нього й весело сказала:
    – Хто б про тебе міг подумать, що таке добудеш,
    Що колись ти чоловіком генеральші будеш?
    * * *

    СОЛДАТСЬКА ЛІРИКА

    Хлопець виїхав служити у далекий край
    І коханій пише звідти: “Жди мене, чекай!
    Я тебе не забуваю, не забудь і ти.
    Я не можу надивитись на твої листи.
    Навіть марки відриваю і цілую їх,
    Бо на них сліди лишились від губів твоїх”.
    А кохана пише: “Милий! Жду тебе й люблю,
    Тільки знай, що до конвертів марок не ліплю.
    На губах вони лишають неприємний слід,
    І за мене марки ліпить мій любимий дід”.
    * * *

  • “Тирлик” аналіз

    “Тирлик” аналіз твору

    Автор – Анатолій Дімаров

    Тема: зображення дитинства головного героя та повоєнного життя людей сільської місцевості.

    Ідея: уславлення доброти, людяності; шанобливе ставлення до дорослих; засудження війни.

    Основна думка: війна руйнує долі людей, відбирає щастя та радість.

    Головним героєм оповідання Анатолія Дімарова “Тирлик” є маленький хлопчик років чотирьох-шести. Невідомо, звідки з’явилося у нього це прізвисько, але скоріш усього, так його прозвали ще тоді, коли він був зовсім маленьким і не вмів вимовляти звук “р”. У Тирлика була мама, але вона жила далеко від нього і тому виховували малого бабуся і дідусь, з якими він жив на маленькому хуторі, де окрім Тирлика, дітей зовсім не було. Тому товаришувати хлопчикові доводилося з бабусями і дідусями, які разом з його родиною жили на цьому

    “Тирлик” план оповідання

    1.Єдина дитина у селі.
    2.Незвичне ім’я.
    3. Морока зі штаньми.
    4.Сніданок.
    5.Зустріч із сонцем.
    6.Робота у полі.
    7.Підготовка до свята.
    8.Проводженя діда Петра.
    9.Спогади про Любу.
    10.Вигаданий сон.
    11.Бажане ягня.
    12.Частування меду у діда Остапа.
    13.Баба Ольха.
    14.Мед для Котька.
    15.Бузиновий ліс.
    16.Пиріжки від баби Уляни.
    17.Лист від матері.
    18. Тирлик від’їжджає додому.

  • “Микола Джеря” сюжет

    Мико Ла Джеря – соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького., присвячена Миколі Лисенку.

    “Микола Джеря” сюжет

    “Понад самим берегом в’ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки.

    От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока доходить до самої води. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м’ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими берегами в’ється гадюкою Раставиця, неначе передражнює старших. А там далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків. Он верби одступились од берега і розсипались купами на зеленій траві. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку; там далі набігли на річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом. В одному місці розрослись чималі вишняки, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками; а ондечки серед одного города вгніздилась прездорова, стара, широка та гілляста дика груша, розклала своє гілля трохи не при землі на буряки та картоплю. Соняшники заплуталися своїми жовтими головами в гіллі”. <…>

    Кріпацька сім’я Петра Джері живе у мальовничому селі Вербівка. Має кріпак одного сина Миколу – красивого, розумного парубка. Мати покладає надії на одруження сина з дочкою вербівського багатиря, однак він закохується в сироту-наймичку з іншого села. Нимидора теж закохується в Миколу. Незабаром вони одружуються. Нимидорин пан дозволяє дівчині вийти заміж в інше село, тому що в той же час парубок з її села посватав дівчину з Вербівки.

    Відчувши відповідальність за нову сім’ю, Микола починає задумуватися над тяжким становищем селян-кріпаків, їхньою безправністю. Не раз Звертається він із запитаннями до батька, намагаючись зрозуміти корені такого лиха, однак відповіді не отримує. Тоді молодий чоловік починає виявляти непокору: не хоче виходити на панський лан, коли своє поле ще не оброблене, вмовляючи й інших кріпаків жати в гарячу пору своє жито. Микола не дає осавулі бити себе.

    Перед смертю батько просить Миколу упокоритися, терпіти панську волю, тому що пан може віддати його в солдати. Загострює становище ще й те, що Микола ославив крадійку осавулиху.

    Кількох вербівців, серед яких, звичайно, був і Джеря, пан наказує віддати у москалі. Однак кріпаки тікають з Вербівки, залишивши жінок і дітей. Починаються їх довгі бурлакування. Спочатку вони працюють на сахарні в Стеблеві, перебуваючи в жахливих умовах, потім переходять ще на один завод. Однак умови там виявляються ще гіршими.

    Батраки вмирають від хвороб. Так Микола втрачає найближчого друга – Кавуна.

    Пан Бродовський розшукує своїх кріпаків, тому вони мусять забиратися все далі від рідного села. Так Микола дістається Чорного моря, де живе разом з рибалками. Працює він завзято, однак і тут добивається правди, тому сперечається з отаманом Ковбаненком.

    У Миколу закохується молоденька донька отамана Мокрина, та чоловік не може зрадити коханої дружини. Але повернутися додому, в рабство, Джеря теж не може.

    Аж через багато років пан наздогнав своїх кріпаків та повернув їх додому в кайданах. Відбувся суд над втікачами, що вже зовсім постарілися. Навіть ставши сивим, Микола не втратив волелюбної сильної вдачі.

    На той час була прийнята реформа, яка скасовувала кріпацтво, Микола Джеря став вільним. Він живе у своєї доньки та її чоловіка. Нимидора вже померла, так і не дочекавшись коханого.

    Микола розповідає онукам про своє життя.

  • Опис крота на українській мові

    Опис крота на українській мові може бути складений Вами на основі поданих нижче варіантів.

    Опис крота звичайного

    Крови живуть під землею і їх будова повністю пристосована до цього. Сильні передні лапи мають товсті кігті, які допомагають кротові рити землю. Кроти майже сліпі, проте в них добре розвинені органи дотику та слуху. Тіло видовжене, голова майже зливається з тілом, має конусоподібну форму. Усе це зменшує опір під час пересування під землею. Хутро коротке, міцне, бархатисте.

    Живляться кроти переважно підземними безхребетними – дощовими черв’яками та комахами. Для пошуку
    поживи кріт і прориває свої знамениті ходи.

    Коли кріт пересувається поблизу поверхні, він риє землю, не викидаючи її нагору. Хоча ця тварина і завдає певної шкоди, поїдаючи дощових черв’яків та накидаючи у садах купи землі, вона вважається корисною, оскільки знищує багато шкідливих комах.
    Довжина тіла крота 12-16 см, хвоста – 2-4 см. Кріт – типовий мешканець листяних лісів і долин річок з луками і листяними деревами. По долинах річок кріт проникає на північ до середньої тайги, а на південь – до типових степів, хоча на вододільних ділянках тайги і сухих степів зустрічається рідко, а в напівпустелях, пустелях, лесотундрах і тундрах зовсім не зустрічається. Все життя кріт проводить в темних, не пов’язаних з поверхнею ходах, прокладених в різних горизонтах грунту. У пухкої та вологого лісової грунті прокладаються горизонтальні приповерхневі ходи, розташовані на глибині 2-5 см. При їх прокладання кріт піднімає стелю ходу у вигляді помітного зовні земляного валика. Викидів землі при цьому не буває. На відкритих (не лісових) ділянках, де грунт часто й глибоко просихає, ходи розташовуються на глибині 10-50 см від поверхні. Шар такої потужності кріт підняти не може, тому надлишок землі викидає через тимчасові отнорки на поверхню у вигляді характерних невеликих купок-кротовин.

    Науковий опис крота

    Кріт на вигляд типовий землерий. Довжина його тіла 12-16,5 см, хвіст – 2-4,8 см (рівна довжині голови); маса 70-119 г. Очі крота крихітні, але помітні зовні, оскільки над очним яблуком є вузький проріз у шкірі завдовжки близько 0,5-1 мм. Хутро бархатисте, росте вгору, а не вперед або назад, що допомагає кротові просуватися по підземному тунелю в будь-яку сторону. Забарвлення хутра матово-чорне, нижня частина тіла дещо світліша. У молодих кротів забарвлення темніше. Іноді зустрічається колірна аберація забарвлення: білі з палевим відтінком, сірі і коричневі кроти. Волосся хвоста виконує дотикову функцію, завдяки ньому кріт може пересуватися в своїх тунелях задом наперед.

    Хутро у крота коротке, м’яке, таке, що однаково легко лягає і вперед, і назад. Пересування по тісних тунелях приводять до його швидкого витирання, тому кріт линяє не 1-2, як більшість звірів, а 3 або 4 рази на рік. Найдовше хутро буває у кротів з кінця жовтня – в листопаді, після повного осіннього линяння. З квітня до червня спочатку у самиць, потім у самців, що перезимували, йде зміна зимового хутра на коротше весняне хутро, яке тримається до середини липня, коли у дорослих кротів починається літнє линяння. В кінці липня – початку серпня вперше починають линяти молоді кроти. Літнє линяння майже без перерви переходить в осіннє, так що майже вся тепла пора року у кротів йде повна або часткова заміна волосяного покрову. Місця, де йде зміна волосся, виступають на тілі у вигляді чорних плям.

  • Артур Конан Дойл хронологічна таблиця

    Артур Конан Дойл Хронологічна таблиця життя і творчості відомого письменника викладена в цій статті.

    Артур Конан Дойл хронологічна таблиця

    1859 22 травня – народився в столиці Шотландії м. Единбурзі в сім’ї ірландських католиків

    1868 – початок навчання в підготовчій школі Годдера.

    1870 – початок навчання в коледжі Стоуніхерст

    1876 – Артур закінчив коледж і повернувся додому: переписує на своє ім’я папери батька, який на той час майже збожеволів. Вступив на медичний факультет Единбурзького університету.

    1879 – Надруковані перші оповідання, “Таємниця долини Сесасса”, а потім – “Розповідь американця”.

    1880 – Артур, навчаючись на третьому курсі університету, почав роботу лікарем на китобійному судні “Надія” під командуванням Джона Грея в Арктиці.

    1881 – Артур закінчив Единбурзький університет, де отримав ступінь бакалавра медицини і ступінь магістра хірургії. Артур отримує посаду корабельного лікаря на судні “Mayuba”, яке ходило між Ліверпулем і західним узбережжям Африки.

    1882 – Робота в Плімуті, відкриття власної практики в Портсмуті.

    1885 – Одруження на Луїзі (Туї) Хоукінс; вона довгі роки страждала туберкульозом (померла в 1906 році). Від цього шлюбу у нього було 2 дітей.

    1887 – Опублікована перша повість про Шерлока Холмса, “Етюд у багряних тонах”.

    1889 – Опубліковані “Знак чотирьох” і “Міка Кларк”.

    1891 – Публікація перших оповідань про Шерлока Холмса в журналі “Стренд”. Дойл залишає медицину і присвячує себе літературі.

    1892 – 1894 – “Пригоди Шерлока Холмса”, “Записки про Шерлока Холмса”

    1896 – Робота військовим кореспондентом в Єгипті, опубліковані “Бригадир Жерар” і “Родні Стоун”.

    1900 – Робота у військовому госпіталі в ПАР в бурській війні.

    1901 – Виходить “Собака Баскервілів”

    1902 – отримав дворянське і лицарське звання і двічі в Единбурзі брав участь в місцевих виборах (обидва рази він зазнавав поразки).

    1903 – В “Стренд” публікується другий цикл оповідань про Холмса.

    1907 – Одруження на Джин Лекі, в яку був таємно закоханий з моменту знайомства в 1897 році. У них було троє дітей

    1912 – Вихід “Загубленого світу”.

    1915 – Початок роботи над шеститомною “Історією дій англійських військ у Франції і Фландрії”.

    1916 – Поїздка на фронт до Франції і в Італії. Книга “На трьох фронтах”

    1920-1928 – письменник провів в подорожах (Австралія, США, Канада, Африка), не припиняючи активної публіцистичної діяльності.

    1926 – Вихід “Історії спіритуалізму”, “Країна туманів”

    1929 – науково-фантастичний роман “Маракотова безодня”

    1930, 7 липня – письменник помер від серцевого нападу.

  • “Осінь” Олександр Пушкін

    ” Осінь ” Олександр Пушкін Написав у 1833 році. Вірш українською та російською викладений в цій статті.

    “Осінь” – незакінчений вірш в октавах, написаний в Болдіно, восени. Епіграфом до вірша служать слова Державіна з вірша Евгению. Жизнь Званская. Вірш не друкувався за життя поета.

    “Осінь” Пушкін

    (Уривок)

    Днів пізніх осені не вміють шанувати,
    Та дуже їх люблю я, читачі мої,
    За тиху їх красу і за непишні шати.
    Дитина так мала, занедбана в сім’ї,
    Мене приваблює. Одверто вам сказати,
    Над всяку пору я люблю її;
    Багато доброго, коханець непримхливий,
    Зумів знайти я в ній, лагідній і пестливій.

    Як пояснити це? Сподобалась мені;
    Так інший з юнаків, бува, сухотну діву
    Сподоба інколи. Живе останні дні
    Сердешна дівчина без нарікань, без гніву,
    І сяють усміхом уста її марні,
    Не відчува вона ще смерть страшну, квапливу,
    Співає; щоки ще червоні і ясні,
    Сьогодні ще вона жива, а завтра – ні.

    Засмутлива пора! Очей зачарування!
    Приємні дні її прощальної краси,
    Люблю природи я розкішне завмирання,
    В багрець і золото одягнені ліси,
    У вітті вітру шум та свіже повівання,
    В імлі багристій ледве чутні голоси,
    Проміння нерясне, і перші ще морози,
    І сивої зими віддалені погрози.

    “Осень” Пушкин

    I

    Октябрь уж наступил – уж роща отряхает
    Последние листы с нагих своих ветвей;
    Дохнул осенний хлад – дорога промерзает.
    Журча еще бежит за мельницу ручей,
    Но пруд уже застыл; сосед мой поспешает
    В отъезжие поля с охотою своей,
    И страждут озими от бешеной забавы,
    И будит лай собак уснувшие дубравы.

    II

    Теперь моя пора: я не люблю весны;
    Скучна мне оттепель; вонь, грязь – весной я болен;
    Кровь бродит; чувства, ум тоскою стеснены.
    Суровою зимой я более доволен,
    Люблю ее снега; в присутствии луны
    Как легкий бег саней с подругой быстр и волен,
    Когда под соболем, согрета и свежа,
    Она вам руку жмет, пылая и дрожа!

    III

    Как весело, обув железом острым ноги,
    Скользить по зеркалу стоячих, ровных рек!
    А зимних праздников блестящие тревоги?..
    Но надо знать и честь; полгода снег да снег,
    Ведь это наконец и жителю берлоги,
    Медведю, надоест. Нельзя же целый век
    Кататься нам в санях с Армидами младыми
    Иль киснуть у печей за стеклами двойными.

    IV

    Ох, лето красное! любил бы я тебя,
    Когда б не зной, да пыль, да комары, да мухи.
    Ты, все душевные способности губя,
    Нас мучишь; как поля, мы страждем от засухи;
    Лишь как бы напоить, да освежить себя –
    Иной в нас мысли нет, и жаль зимы старухи,
    И, проводив ее блинами и вином,
    Поминки ей творим мороженым и льдом.

    V

    Дни поздней осени бранят обыкновенно,
    Но мне она мила, читатель дорогой,
    Красою тихою, блистающей смиренно.
    Так нелюбимое дитя в семье родной
    К себе меня влечет. Сказать вам откровенно,
    Из годовых времен я рад лишь ей одной,
    В ней много доброго; любовник не тщеславный,
    Я нечто в ней нашел мечтою своенравной.

    VI

    Как это объяснить? Мне нравится она,
    Как, вероятно, вам чахоточная дева
    Порою нравится. На смерть осуждена,
    Бедняжка клонится без ропота, без гнева.

    Улыбка на устах увянувших видна;
    Могильной пропасти она не слышит зева;
    Играет на лице еще багровый цвет.
    Она жива еще сегодня, завтра нет.

    VII

    Унылая пора! очей очарованье!
    Приятна мне твоя прощальная краса –
    Люблю я пышное природы увяданье,
    В багрец и в золото одетые леса,
    В их сенях ветра шум и свежее дыханье,
    И мглой волнистою покрыты небеса,
    И редкий солнца луч, и первые морозы,
    И отдаленные седой зимы угрозы.

    VIII

    И с каждой осенью я расцветаю вновь;
    Здоровью моему полезен русской холод;
    К привычкам бытия вновь чувствую любовь:
    Чредой слетает сон, чредой находит голод;
    Легко и радостно играет в сердце кровь,
    Желания кипят – я снова счастлив, молод,
    Я снова жизни полн – таков мой организм
    (Извольте мне простить ненужный прозаизм).

    IX

    Ведут ко мне коня; в раздолии открытом,
    Махая гривою, он всадника несет,
    И звонко под его блистающим копытом
    Звенит промерзлый дол и трескается лед.
    Но гаснет краткий день, и в камельке забытом
    Огонь опять горит – то яркий свет лиет,
    То тлеет медленно – а я пред ним читаю
    Иль думы долгие в душе моей питаю.

    X

    И забываю мир – и в сладкой тишине
    Я сладко усыплен моим воображеньем,
    И пробуждается поэзия во мне:
    Душа стесняется лирическим волненьем,
    Трепещет и звучит, и ищет, как во сне,
    Излиться наконец свободным проявленьем –
    И тут ко мне идет незримый рой гостей,
    Знакомцы давние, плоды мечты моей.

    XI

    И мысли в голове волнуются в отваге,
    И рифмы легкие навстречу им бегут,
    И пальцы просятся к перу, перо к бумаге,
    Минута – и стихи свободно потекут.

    Так дремлет недвижим корабль в недвижной влаге,
    Но чу! – матросы вдруг кидаются, ползут
    Вверх, вниз – и паруса надулись, ветра полны;
    Громада двинулась и рассекает волны.

    XII

    Плывет. Куда ж нам плыть?

  • Вірші про книги

    Вірші про книги для дітей українською, про бережне ставлення до книги, про любов до книги та читання зібрані в цій статті.

    Вірш про книгу на українській мові

    “Пісенька маленьких читачів” С. Михалков

    В кожнім домі, в кожній хаті-
    У містах і на селі,-
    Хто навчився вже читати,
    Має книжку на столі.
    Дружба з книгою – це свято,
    Не було б його у нас,
    Ми не знали так багато
    Про новий і давній час.

    Все ми в книзі знайдемо.
    Кращої не знаємо,
    Доброї і вірної
    Подруги малят!
    Книгу зрозумілую,
    Чесну, добру, сміливу
    І дівчатка, й хлопчики-
    Хочуть всі читать!

    І найменшенька дитина,
    Що не вміє ще читать,
    Ледь колисочку покине-
    Просить книжку показать.

    В день народження до друга
    Доведеться тобі йти,
    Гайдара прекрасну книгу
    Принеси в дарунок ти!

    Все ми в книзі знайдемо.
    Кращої не знаємо,
    Доброї і вірної
    Подруги малят!
    Книгу зрозумілу,
    Чесну, добру, сміливу
    І дівчатка, й хлопчаки-
    Хочуть всі читать!

    Книги дружать з дітворою,
    Полюби їх у житті-
    І улюблені герої
    Будуть друзями в путі.
    Сторінки книжок завітних
    Всіх нас доброму навчать-
    Працювати, і учитись,
    Й Батьківщину шанувать!

    Вірш про книгу дитячий

    “Про книжку” Марія Пригара

    Книжка скаржилась Мар”яні:
    – Я у тебе не в пошані.
    Звідкіля це на мені
    Плями сині та масні?
    Подивися, от сторінка:
    Намальована хатинка,
    Під хатинкою маля,
    І написано: „ Це я”.
    А за дві сторінки далі –
    різні звірі небувалі:
    сині, жовті, та рябі,
    що не снилися тобі.
    Люди кажуть: – Ой, чи я ти!?
    Як тебе тепер читати?
    Скільки ми читали книг,
    А не бачили таких!

    Вірші про книгу для школярів

    “Буквар (уривок)” Валентин Бичко

    Є книг багато – радісних, печальних.
    Товстих, тонких, барвистих, наче жар.
    Але одна – книжкам усім начальник,
    І звуть її по-простому – Буквар.
    Із нього слів не вируба сокира,
    Це маленятам кращий в світі дар,
    І мова в нім – легка, співуча, щира,
    Дитячі душі гріє він – Буквар.

    Вірші про книги відомих людей

    Вірш Леоніда Глібова про книгу
    Бачить – не бачить,
    Чути – не чує.
    Мовчки говорить,
    Дуже мудрує.
    Часом захоче –
    Правди навчає,
    Іноді бреше,
    Всіх звеселяє.
    Люба розмова, –
    Будемо, діти,
    З нею довіку
    Жити-дружити.
    Хто ж то такая
    В світі щаслива,
    Мудра, правдива
    І жартовлива?
    Як не вгадали,
    Стану в пригоді:
    Річ коротенька –
    Книжка, та й годі.

    У книги люди, наче бджоли в соти
    Дмитро Павличко

    У книги люди, наче бджоли в соти,
    Знесли духовний, чародійний мед.
    Сліпцеві очі ним потри, і в миг
    Побачить сонце й голубі висоти,
    Відчує мислі найстрімкіших літ.
    Збагне людські страждання і турботи,
    Поможе іншим темряву збороти,
    Рвучи з очей пов”язки чорних лент!
    Благословенна та ясна година,
    Коли Буквар до рук бере дитина,
    Коли читає „Кобзаря” юнак,
    Коли Франка „огромнії сонети”
    Підносять дух, коли говорять Гете,
    Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.

  • Вірші про птахів для дітей

    Вірші про птахів для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

    Вірші про птахів для дошкільнят

    Півник
    – Гей, до мене! – півник кличе,-
    Я нового вірша вивчив! –
    Став читать… Біда яка!
    Не згадає ні рядка.
    Замість вірша на току
    Заволав: – Ку-ку-рі-ку!
    Васіль Вітка

    Фазан
    Всім відомо, що в фазана
    Пір? я гарне несказанно –
    Сяє барвами, мов квіти
    Чи казкові самоцвіти.
    Н. Матюх

    Синичка
    Пташечка мене гука,
    вийду – зразу ж утіка.

    Тільки в хату я зайду,
    вже виспівує в саду.

    Винесу їй хлібця, сала,
    щоб і завтра заспівала.
    В. Бойко

    Дитячі вірші про птахів

    ОСІНЬ
    Скінчивши школу лісову,
    Птахи на південь вирушають.
    Малу Синицю залишають
    Писати книгу снігову.
    Анатолій Пастернак

    Коло чаплиної дачі
    Куличок болотний плаче:
    – Скоро осінь, скоро осінь,
    А у мене ноги босі.

    Рогозові черевики
    Ще на мене завеликі.
    Босоніжки замалі –
    Натирають мозолі.

    А свої новенькі боти
    Загубив я на болоті.
    Ось повіє холод лютий,
    А я зовсім неозутий…

    – Не журися, це не лихо, –
    Каже мама – куличиха. –
    Поки тут настане осінь,
    Ми у вирій подамося.
    А. Качан

    Ручна чайка
    Над морем – сонце і блакить,
    Ширяє чайка білокрила.
    Ось хлопчик крикнув – і за мить
    До нього чайка прилетіла.

    Ось на плечі уже вона
    Сидить, немов у себе вдома.
    Напевно, чайка ця – ручна,
    Давно із хлопчиком знайома.
    А. Качан

    Синиця
    Синичка дзьобала сало,
    Прив? язане до вікна,
    А потім сала не стало,
    Та все прилітала вона.

    На скрипці грала під хатою,
    Але не просила їди,
    Бо стала сама багатою –
    Минулися холоди.

    І з вдячності вона грала,
    Неначе скрипаль-корифей.
    А хата їй відповідала
    Щасливим сміхом дітей.
    Дмитро Павличко

    Лелека
    Ходить бузько по мочарах
    У червоних чоботятах,
    Дивиться в прозору воду,
    Ганить жаб? ячу породу:
    – Боже, як мені набридло
    Це моє болотне їдло,
    Ці витрішкуваті жаби
    Без найменшої приваби!
    Десь читав я, що французи
    Жаб їдять, як чорногузи.
    Але в них ті жабенята –
    Тільки на великі свята.
    Ну, а я ж у свята й будні
    Їм створіння ці паскудні;
    На вечерю й на сніданок
    Я ковтаю цих поганок.
    А в обід на перше й друге –
    Холодушки й зеленуги.
    Так навчився з лелечати,
    Та пора вже з цим кінчати.
    Геть ненависну дієту!
    Краще їсти з очерету
    Листя! Все! Доволі! Крапка!
    Втім, поглянув – скаче жабка.
    Ось вона! – завмер лелека.
    Придивляється здалека
    І підходить неквапливо
    Він до неї. Що за диво?!
    Не така вона й почварна,
    Просто навіть дуже гарна.
    Очі завеликі трішки,
    Та зате які там ніжки!
    Граціозна, наче скрипка,
    Жабка-лапка, жабка-рибка.
    Викупана, чиста, свіжа,
    Рай солодкий, а не їжа!
    І дієту він ламає:
    Клац! – і жабки вже немає.
    Дмитро Павличко

    Чапля
    Чапля взулася в чоботи,
    І, не знаючи турботи,
    Дременула до подруги,
    Їсти холодець.

    А що дуже поспішала,
    То і шлях собі обрала,
    Через річку і болото.
    Так щоб швидше,
    Навпростець.

    Бігла чапля, поспішала.
    Бідна чапля і не знала,
    Що на неї вже чекала,
    Неприємність, на болоті
    десь.

    Якось так вона ступила,
    За щось чобіт зачепила,
    Не помітила.., і загубила
    В трясовині чобіт, і
    не зає де!

    Має чапля тепер клопіт,
    Має чапля знайти чобіт!
    Все болотом чапля ходить,
    Та ніяк, однак, свій чобіт
    не знайде.

    Ось і мусить так стояти –
    Одну ногу піднімати,
    В тепле пір’ячко ховати,
    Поки, бідолашна, чобіт
    Не знайде.

    Грицько Бойко

    Ластівки-будівники

    Від зорі і до зорі
    Все працюють трударі.
    Ліплять гнізда ластівки,
    Ластівки-будівники.
    Хоч не мають рук, рук –
    Дзьобиками стук-стук!
    Носять глину і пісок,
    Соломинки і пушок.
    Подивіться, скільки хат
    Для майбутніх ластів’ят!

    Ви можете додавати улюблені вірші про птахів України через форму коментарів.

  • Ярослав Мудрий цікаві факти

    Ярослав Мудрий : цікаві факти з біографії українського політичного діяча, Великого князя Київського ви дізнаєтесь в цій статті.

    Цікаві факти про Ярослава Мудрого

    Ярослав Мудрий народився в 980 році. Це другий син Володимира Красне Сонечко і полоцької князівни Рогнеди.

    Історики вважають, що Ярослав не був старшим сином Великого князя Володимира. Крім того, дослідження останків показали, що Ярослав Мудрий був кульгавим. А фізичне каліцтво для того часу було серйозною перешкодою на шляху до влади, адже не в варязьких традиціях було віддавати правління тому, хто не зможе показати себе на полі бою. Але Ярослав переміг кульгавість, компенсувавши її залізною волею. Він привчився їздити в сідлі, що з його хворобою далося йому не просто, і відтепер на коні відчував себе набагато впевненіше, ніж на землі.

    Ярослав Прийшов до влади тільки після тривалої міжусобної боротьби зі своїми братами, кожен з яких засідав у своєму граді. “Ударною силою” Ярослава Мудрого були нормандські найманці і варязькі конунги.

    У Новгороді Ярослав спеціально для них заснував “двір для приїжджаючих” – місце постійного перебування скандинавських воїнів. Жили вони там, в розкоші і багатстві. Ярослав опікувався і скандинавською знаттю, одним з його воєвод був норвезький конунг Едмунд Рінгссон, якому обвинувачують в убивстві Буріцлава, в образі якого історики бачать мученика Бориса Володимировича.

    З усіх благ, які Ярослав Мудрий привіз на Русь, найціннішим придбанням називають його дружину Інгігерду, шведську принцесу. Дочка Олафа Шетконунга, Ірина стала справжнім благом для країни, вона зіграла не останню роль, як у розвитку міжнародних зв’язків, так і в релігійних питаннях, зокрема, саме вона заснувала перший у Києві жіночий монастир. Треба зазначити, що історія з одруженням великого князя і Інгегерди, вийшла вельми делікатна. Наречена, буквально, втекла з-під вінця. До сватання Ярослава вона була вже заручена з норвезьким конунгом Олавом Харальдсоном, згодом відомим як Олав Святий – перший християнський король Норвегії. Він зажадав її в обмін на підписання мирного договору зі Швецією. Однак коли Олав з усією свитою приїхав забирати наречену, то виявилося, що її ось уже кілька місяців тому одружили з Ярославом. Олав Харальдссон був сильно розгніваний, але за особисті образи мстити не став. В якості приданого Інгігерда принесла Ярославу землі навколо Ладоги.

    Мабуть, однією з головних загадок Ярослава є місцезнаходження його Легендарної бібліотеки, яка нібито містить багате зібрання рукописів і манускриптів, що можуть пролити світло на темні плями в історії Русі. Єдина згадка про неї належить до 1037 року і міститься в “Повісті временних літ”. За нею передбачається, що дорогоцінне зібрання повинно було знаходитися в Софійському соборі. Вважають, що книги могли бути викрадені Батиєм в часи татаро-монгольської навали. Існує й інша думка, що втрачена бібліотека Ярослава стала частиною не менше легендарної бібліотеки Івана Грозного.

    Ярослав Мудрий заснував такі міста : Ярославль на Волзі і Ярославль в сучасній Польщі (названі його ім’ям) та Юр’єв (Гюргев, названий на ім’я його св. покровителя Георгія Побідоносця).

    Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права – Руської Правди.

    За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 р. документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопольського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначення митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 р. з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

    За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.

    Сподіваємося, що з цієї статті ви дізналися багато цікавих фактів про Ярослава Мудрого.

  • Анрі Пуанкаре біографія

    Анрі Пуанкаре біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

    Анрі Пуанкаре біографія коротко

    Жуль Анрі Пуанкаре †17 липня 1912, Париж) – французький математик, фізик, філософ і теоретик науки.

    Жюль Анрі Пуанкаре народився в містечку Сіте-Дюкаль поблизу Нансі (Франція) 29 квітня 1854 року. Його сім’я була відомою і знатною, його батько був викладачем в Університеті Лотарингії. Двоюрідний брат Анрі Пуанкаре, Раймон Пуанкаре, був президентом Франції з 1913 по 1920 роки.

    У дитинстві Анрі Пуанкаре був захопленим хлопцем, який із задоволенням займався математикою. Незважаючи на поганий зір і низьку концентрацію, йому завжди вдавалося бути кращим в предметах, пов’язаних з наукою і математикою. Він перемагав у численних конкурсах і завоював безліч нагород, а в 1871 році закінчив ліцей зі ступенем бакалавра в галузі наук і літератури.

    У 1873 році він вступив до Політехнічного коледжу, в якому продовжив вивчення математики, а в 1874 році опублікував свою першу дисертацію, написанням якою керував Шарль Ерміта. З успіхом закінчивши коледж в 1875 році він вступив до Гірську школу Парижа і отримав інженерну ступінь в 1879 році.

    Кар’єра Пуанкаре почала розвиватися з самого першого року роботи, коли його призначили гірським інспектором в північно – східній провінції Франції, Везулі. У 1879 році він був направлений на спостереження за місцем лиха. Він вивчив місце події і представив науковий висновок про ймовірні причини події. Незабаром після закінчення Паризького університету, Пуанкаре запросили зайняти пост молодшого викладача математики в Університеті Кан.

    Протягом довгого часу він працював в Паризькому університеті займаючи численні пости на фізичних і математичних факультетах, іноді також займаючись астрономією. У початку 1880 року Пуанкаре виявив, що автоморфні і еліптичні функції належать одній і тій же групі алгебраїчних рівнянь.
    Протягом 1880- х років Пуанкаре займався механікою небесних тіл, в результаті представивши трактат по своїм дослідженням. У 1887 році він займався відомим “завданням трьох тіл” , в якому йшлося про рух гравітуючих тіл.
    Король Швеції, Оскар II, нагородив Пуанкаре, якому вдалося знайти рішення проблеми стабільності сонячної системи. Це був стандартний зразок класичної механіки, який врешті-решт привів до відкриття “теорії хаосу” . Пуанкаре також вніс свій внесок в створення спеціальної теорії відносності, якою він займався спільно з Хендріком Лоренцем і Альбертом Ейнштейном.

    Незважаючи на свою зайнятість в роботі над різними аспектами науки і математики, Пуанкаре не залишив роботу інженера, і, з часом, в 1893 році, він був призначений головним інженером в “Гірському корпусі” , після чого в 1910 році його знову підвищили, на цей раз до посади інспектора.

    Пуанкаре співпрацював з ” Бюро довгот” Франції, в якому він займався координуванням часу по всьому світу. У початку 1895 року Пуанкаре представив нові методи топології і запропонував безліч диференціальних рівнянь, які сприяли розумінню теорії безперервності. У 1899 році він написав трактат з назвою ” Нові методи небесної механіки ” , який неодноразово перевидавався. Цей трактат став свого роду ” біблією ” в світі математики і небесної механіки.

    Пуанкаре одружився на Луїзі Пулен д’Андесі на початку 1881 року. У пари народилося четверо дітей.
    За своє життя він отримав безліч нагород і вніс значний внесок в розвиток Французької академії наук і Британського королівського астрономічного товариства.

    У 1904 році Пуанкаре зголосився зайняти посаду професора загальної астрономії у Політехнічній школі без оплати, щоб зберегти викладання дисципліни. В 1906 році стає президентом французької Академії наук.

    Помер 17 липня 1912 року в Парижі через закупорку судини.

    Роботи Пуанкаре завоювали популярність у всьому світі. Він написав кілька книг, які ще довгий час не дозволяли забути його ім’я. Його роботи з термодинаміки, квантової фізики, оптики і механіки рідини залучили безліч послідовників, наприклад, Марію Кюрі.