Category: Література

Вірші про тюльпани на українській мові для дітей та дорослих зображують красу весняної квітки.

Вірш про тюльпани для дітей

Я гордо голову тримаю
І перед вітром не схиляю.
Я жовтий є і полум’яний,
І наче, яблуко рум’яний.
В саду я квітну навесні.
Тюльпан дали ім’я мені.

Як сніжок розтане, теплі стануть дні,
Розквітнуть тюльпани в квітні навесні.
Переливи всюди, різні кольори,
Красивіють люди, дачки і двори.
Тюльпани, Тюльпани,
Радість і краса,
Щастя довгождане Дарять небеса.

Вірш про весняну квітку тюльпан

ТЮЛЬПАНИ
Співають ранішні тумани,
Проміння дихає в вікні,
А під вікном цвітуть тюльпани,
Весняні квіти чарівні.

Вони прикрасять хаті скроні,
Пишуть закохані слова,
Тюльпани жовті і червоні,
Теплом весняним промовля…

Приспів:
Квіти весняні – ніжні тюльпани,
Серце дівоче забрали в полон
І посміхнулась ніжно кохана,
Квіти взяла із гарячих долонь.

Весною зацвіли тюльпани,
Де кожна квіточка жива,
Бо гоїть нам сердечні рани,
Дарує нам весни слова.

Туман загляне у віконце,
Тюльпани сплять іще в росі,
Та підніметься знову сонце,
Засяють зранку у красі.
Віталій Назарук

Знову цвітуть тюльпани,
Знову радіє душа
І гоять душевні рани,
Краса увесь світ спаса.
Вони пламеніють на сонці,
Весняні квіти мої,
Побіля мого віконця
Співають дзвінкі солов, ї
А серденько радісно б, ється
Від радісних днів і краси
І сонечко в вікнах сміється,
Даруючи подих весни.

Також ви можете ознайомитися з Цікавими фактами про тюльпани.

Брати Грімм “Король Дроздобород” скорочено

Казка розповідає про те, як на оглядинах женихів горда красуня-принцеса відкидала одного з них за іншим, насміхаючись при цьому над їх уявними і дійсними недоліками. Особливо дісталося молодому королевичу, який займав в ряду женихів мало не найпочесніше місце. Будь-якій дівчині він був би до смаку, але принцеса вважала, що його борідка була гостріше ніж потрібно і занадто видавалася вперед, нагадуючи дзьоб дрозда, тому вона прозвала його “король Дроздобород”.

В результаті все знатні женихи пішли ні з чим, і розлючений старий король поклявся видати дівчину за першого ж жебрака, який прийшов до палацу. Через деякий час в замок завітав мандрівний музикант, одягнений в брудне лахміття, і король, тримаючи слово, віддав йому свою дочку. Жебрак повів принцесу через луки, ліси і гори. Коли вона запитувала свого чоловіка, кому належать всі ці землі, той незмінно відповідав, що всі вони – власність короля Дроздоборода. Так вони через кілька днів і прибули до великого міста, який теж виявився володінням короля Дроздоборода.

Принцеса намагалася звикнути до важкого життя простого люду, живучи в маленькій халупі, що належить її чоловікові-жебракові; вона пробувала прясти і в’язати кошики з вербової лози – але руки, не звичні до важкої праці, не справлялися з роботою. Тоді чоловік відправив її торгувати горщиками на ринок. Перший день пройшов успішно, і дівчина заробила трохи грошей, але на наступний день на її товар налетів на коні п’яний гусар і побив всі горщики. Зрештою чоловік через знайомих влаштував дружину в королівський замок посудомийкою. Через кілька днів під час бенкету, на якому принцеса прислуговувала за їжу, вона раптом побачила короля Дроздоборода, який входив в зал і був одягнений в дорогоцінний одяг. Він підійшов до дівчини і повів танцювати, але тут з її сукні і кишень раптом посипалися недоїдки, що принцеса назбирала за столами і які збиралася віднести додому.

Придворні тут же зареготали, а дівчина, у нестямі від сорому, кинулася геть із замку. Раптово її наздогнав сам король і відкрився їй: він і був тим злиденним музикантом, за якого її батько видав її заміж. Саме він розбив її горщики на площі і змушував в’язати кошики і прясти, щоб зламати її гордість і провчити за зарозумілість, які спонукали принцесу його висміяти. Заплакана принцеса попросила у чоловіка вибачення за нанесені перш образи і королівське подружжя, примирившись, справило в палаці розкішне весілля.

Загадки про зошит – входять до Шкільних загадок, які використовують для проведення конкурсів. Загадки про зошит українською мовою для дітей та дорослих ви знайдете у цій статті. Загадки про олівець, Ручку, Портфель Також використовують у шкільних конкурсах.

Загадки про зошит

Книжечки маленькі,
Аркуші біленькі.
В них вчимося ми писати,
І складати, і віднімати. (Зошит)

То в клітинку, то в лінійку,
Написати тут зумій-но,
І намалювати дещо зможеш,
Називаюся я… (зошит)

У білому полі чорні ниви.
Хто розуміє, той у полі сіє.
(Зошит)

Для письма, сказати прошу,
Що потрібно взяти? (Зошит)

Чи в лінійку, чи в клітинку,
Чистим був, та за хвилинку
Мерехтить від цифр та літер.
Здогадались, що це, діти?
Ручці він говорить: “Прошу!”.
Це шкільний учнівський… (зошит)

В ньому я пишу весь час
І не тільки я – весь клас!
Пишем гарно, як один!
Бо “обличчя учня” він. (Зошит)

Не сорочка, а зшитий. Не кущ, а з листочками. (Зошит.)

В ньому ми вчимось писати,
Віднімати, додавати.
Одягається в клітинку,
Чи в лінійчату кофтинку. Автор: Наталя Гуркіна

Тисяча журавлів – повість японського письменника Ясунарі Кавабати, написана в 1951 році. Її написано на основі принципу вабі – приглушена, неяскрава краса, показ цінності кожної миті життя.

“Тисяча журавлів” аналіз твору

Автор : Кавабата Ясунарі

Рік : 1951

Жанр : повість

Тема : японська чайна церемонія та безнадійне кохання

Основна проблема : гармонія природи і людини

Головні герої : Кікудзі, Тікако Курімото, пан Мітані, пані Оота

Сюжет “Тисяча журавлів”

Головний герой відчуває потяг до коханки свого покійного батька, а після смерті жінки – до ії дочки, яка безслідно зникає з його життя. Усі події життя Кікудзі позначені впливом “фатальної жінки” Тікако Курімото. Вона – хозяйка чайного павільйону, берегиня чайної церемонії. Тікако – коханка пана Мітані, батька Кікудзі. Навідуючись до неї, батько брав сина з собою. Під час такого визиту хлопчик побачів на тілі жінки родиму пляму, що видалася йому жахливою. Надалі героєві здаватиметься, що огидна мітка лежить на всьому, до чого торкається ця жінка.

Пан Мітані вже й сам хотів би, та не здатен позбавитися Тікако. Вона переслідує чоловіка навіть у його власному будинку. Вдаючи, що хоче допомогти дружині коханця, Тікако стежить за ним, оскільки пан Мітані опікується пані Оотою. Тікако принижує гідність Ооти, навіть мати Тікако просить ії бути стриманішою.

Минає років двадцть. Тікако запрошує Кікудзі на щорічну чайну церемонію у павільйоні хромового саду. Після смерті батька молодий чоловік, ніколи не відвідував цього заходу, але цього разу вирішив піти. На церемонії Кікудзі зустрічає колишню батькову коханку пані Ооту і між ними виникають почуття.

Однак Тікако має щодо молодика свої плани – цього вона виступає в ролі свахи. Чаювання було приводом, аби познайомити Кікудзі з дівчиною, яка, на думку Тікако, має стати його дружиною. Дізнавшись про це, Оота, відчуває огиду, тепер вона сприймає свої стосунки з Кікудзі як гріх. Невдовзі жінка позбавляє себе життя.

Навіть обговорюючи смерть колишньої суперниці, Тікако не змогла втриматися від перемивання кісток. Здивований ії словами Кікудзі запитує: “Виходить, це ви її убили?”. І дістає відповідь: “Вважайте, що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінувал у мені саме те, що я вміла завжди виконувати цю роль…”.

Особливості твору “Тисяча журавлів”

читач повісті дивиться на світ не “очима автора”, а очима персонажа” – підлітка, а потім молодого чоловіка Кікудзі, заздалегідь знаючи, що його бачення подій не є досконалим, а його “вироки” – не остаточні; етика дорівнює естетиці, а естетика – етиці; невизначений фінал.

У своїй Нобелівській лекції Кавабата сказав: “Яка б не була міра відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальною не була людина, якщо вона здійснює самогубство, то їй далеко до святості”.

Художні прийоми у творі “Тисяча журавлів”

Прийом контрасту : Кікудзі вражений, захоплений Юкіко. Він думає, що не може одружитися з нею, адже вона така чиста, як джерельце, як сонячний промінчик, а він у порівнянні з нею – брутальний, бридкий.

Прийом контрасту використано для того, щоб читач міг побачити різницю між життєвими настановами кожного, як між світлом і тінню, між днем і ніччю. Тікако не може закрити собою ні Фуміко, ні Юкіко, ні пані Оота.

На початку повісті: на горищі “безсоромно шурхотіли пацюки, а біля самої галереї цвіло персикове дерево”;

· яскрава художня деталь – рожевий фуросікі Юкіко з тисячекрилим журавлем; · гармонійне поєднання природи з почуттями та настроями героїв; · опис чарівності предметів побуту, мистецтва; · історичні натяки, літературні посилання, поетичні образи майстрів художнього слова тощо; · місцевий колорит; · вставні конструкції – лист-щоденник Фуміко.

Чотири правила чайної церемонії:

· гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії – призначення традиційного мистецтва японців;

· чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, “зустріч почуттів” не за правилами поведінки, а завдяки тому, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихиляється до добра. Чайний дім – це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям із поганими думками;

· чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;

· спокій. Головне в чайному домі – тиша і спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди “серцями”.

“Ой Морозе, Морозенку” – українська народна пісня про боротьбу проти соціального та національного гніту. У пісні “Ой Морозе, Морозенку” відобразились усвідомлення народом своєї сили, віра в неминучу перемогу над ворогом. Ясність мети робить навіть смерть героя утвердженням справедливості боротьби проти ворога.

“Ой Морозе, Морозенку” аналіз

Тема “Ой Морозе, Морозенку” : оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.

Ідея “Ой Морозе, Морозенку” : возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.

Основна думка “Ой Морозе, Морозенку” : нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.

Жанр “Ой Морозе, Морозенку” : історична пісня.

Композиція “Ой Морозе, Морозенку”

Твір має свого роду обрамлення – починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка.

Експозиція: похід козаків на татар під керівництвом Морозенка. Зав’язка: бій з ворогом. Кульмінація: полон та катування героя. Розв’язка: сум матінки-України з приводу смерті свого сина.

В інших варіантах цієї пісні Морозенко – преславний козак, який “на три милі кругом себе кладе ворожого трупу”, у бою за ним “тече кривавая річка. Ні страху, ні втоми не знає молодий воїн, і лише численність ворогів здолала героя. Терплячи страшні муки, Морозенко не кориться, він виявляє незвичайну витривалість, зневажає смерть і з думкою про Україну гине.

Художні засоби “Ой Морозе, Морозенку”

Епітети: “славний козаче”, “буйне військо”, “голова завзята”, “тяжке горе”, “білий світ”.

Метафори: “Вкраїна плаче”, “Морозенко… сивим конем виграває”, “живцем серце виривали”, “Україна славою покрита”.

Гіпербола: “татар велика сила”.

Риторичні оклики: “Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!”, “Тяжким горем та сльозами, Та кров’ю полита!”

Художні засоби твору підпорядковані його ідейному змісту. Витривалість Морозенка пісня передає за допомогою гіперболи (з вирваним серцем герой із Савур-могили споглядає Україну). Епітети “славний, молодий, голова завзята, буйне військо”, пестливе слово “козаченьки”, присвійний займенник “наші” передають пошану та любов українського народу до своїх оборонців.

Різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і чорною хмарою, яка “світ закрила”. Постійний епітет “велика сила” вказує на те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно кидаються в бій, захищаючи свої землі.

Характеристика образу Морозенка “Ой Морозе, Морозенку”

Образ Морозенка став узагальненим образом захисника вітчизни. В одних варіантах пісень герой бореться з “ляхами-панами”, в інших – з турками, татарами, з “турком-шведом” чи просто з лихими ворогами.

Основною рисою Морозенка була насамперед любов до Батьківщини, готовність завжди виступити на її захист, виняткова мужність у боях з ворогом. Пісня підкреслює красу і силу улюбленого героя, його хоробрість і молодецтво:

Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.

Захищаючи рідні землі, Морозенко хоробро б’ється із заклятими ворогами. Під час бою повністю проявився блискучий талант молодого полководця: татари втратили втроє більше, ніж козаки. Потрапивши в полон, Морозенко мужньо переносить катування (з вирваним серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). Цей факт підкреслює незвичайну силу і витривалість героя. В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану батьківщину.

Текст пісні “При долині кущ калини”

При долинi кущ калини нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди.
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди.

Якось ранньою весною козак бравий прискакав.
Милувався довго мною, а тодi з собою взяв.
Милувався довго мною, а тодi з собою взяв.

Вiн хотiв мене калину посадить в своїм саду.
Не довiз i в полi кинув – думав, що я пропаду.
Не довiз i в полi кинув – думав, що я пропад.

Я за землю ухопилась, стала на ноги свої.
I навіки поселилась де вода i солов’ї.
I навіки поселилась де вода i солов’ї.

І не дми на мене, вітре, я тепер не пропаду.
Наді мною сонце світить і надалі я цвіту.
Наді мною сонце світить і надалі я цвіту.

Черкасенко “Казка старого млина” скорочено читати

П’єса “Казка старого млина” написана 1913. У центрі драми – конфлікт між патріархальним укладом українського життя і новими капіталістичними відносинами.

“Казка старого млина” головні герої

Густав Вагнер – молодий і привабливий гірничий інженер Маряна (Казка) – онука Мельника; Крамаренко – землемір; Дід-Мельник – дідусь Маряни; Таран – дідич; Трохим – лакей Вагнера; Марта – стара ключниця Вагнера; Анелька, Фані – гості Вагнера; Юрко – німий чабан. Марія – наречена Вагнера

1 акт

Берег річки, де стоїть старий млин. Вечоріє, виходить місяць.

Біля млина сидить старий дід-мельник і думає про прихід весни у степ. Смеркає, і дід зникає у млині.

Біля млина з’являються інженер Густав Вагнер з лакеєм Трохимом і землеміром Крамаренко. Всі вони втомлені після важкого робочого дня, і влаштовуються на нічліг прямо на березі річки. Вагнер помічає, які безлюдні ці місця, адже до них ще не прийшла культура.

До чоловічої компанії приєднується випадковий подорожній. Він розповідає, що мандрує цілий день і жодної душі, крім чабана, не бачив. Всі четверо починають вечеряти. Вагнер надзвичайно втомлений і майже нічого не їсть. Він посилає Трохима у млин купити молока і через деякий час лакей повертається з глечиком молока. Вагнер розмовляє з подорожнім, щоб дізнатися хто він такий. Подорожній чоловік каже, що він шукає по світах живу воду, щоб оживити казку.

З млина навшпиньках виходить Маряна, онука діда-мельника. Підійшовши до млинового колеса вона переговорюється із закоханим у неї водяним дідьком. Мандрівники задрімали, а коли прокидаються, то бачать дівчину. Всі вражені її красою. Греблю переходить Юрко, німий чабан, що теж закоханий в Маряну. Він грає для неї на сопілці і дівчина танцює.

Після танцю, Маряна йде до мандрівників, щоб забрати глечик з-під молока. Вагнер каже, що вона занадто красива, щоб бути у цій глуші, вона повинна бути серед людей. Він каже, що за рік збирається оживити цей степ, побудувати місто з заводами і шахтами:

Створю новую казку,
Я розведу такі огні, що з сонцем
Поборються вони страшним проміттям,
І все навкруг від стогону машин
прокинеться до справжнього життя.
Зруйную все в степах, щоб на руїнах
Спорудить царство дужих.

Густав обіцяє їй, що збудує для неї розкішний палац і сад, і зробить так, щоб вона панувала над людьми. Він обіймає її і нашіптує зізнання.

Тим часом з розмови Крамаренка з подорожнім ми дізнаємось, що Вагнер заручений з Марією, дочкою місцевого дідича Тарана, якому належать ці землі. Тому Густав і проводить тут розвідки корисних копалин. Весілля заплановане через рік. Цей час потрібен Густаву, щоб знайти в землі руду і довести, що він не обдурює майбутнього тестя. Подорожній запитує про сестру Марії, вільнолюбну Сусанну.

Тим часом Вагнер обійняв, цілує Маряну і наиває її Казкою. Це не подобається Юркові, тому він відштовхує Густава і забирає Маряну до млина, але пізніше, коли всі поснули Маряна повертається до Густаа і цілує його.

2 Акт

Кабінет директора заводу і шахт Густава Вагенра.

Густав схвильовано ходить з одного кутка в інший: серед робітників зростає дух непокори, на чолі руху – подорожній, якого Вагнер зустрів майже рік тому біля млина. Тепер він робітник на Густавовому заводі і підбурює інших до повстання. Вагнер викликав його в свій кабінет і намагається переконати на свій лад, але дух подорожнього незламний.

Приходить Крамаренко. Він каже Вагнеру, що їм необхідно побудувати водокачку на місці старого млина, де живе дід. Якщо будувати на плесі, це обійдеться втричі дорожче. Крамаренко каже, що дід і слухати не хоче про виселення і ховається у млині. На це Вагнер наказує збудувати окрему хату для старого і оселити з ним Маряну, адже скоро він вже має одружитися з нею. Маряна ще не підозрює про план Гутава. Останній рік вона, покинувши млин, втекла з дому і жила з ним.

Густав отримує лист від Тарана про те, що він разом з дочками приїде в гості. Тоді він наказує своїй старій ключниці Марті прослідкувати, щоб Маряна не зустрілась з гостями і готувати її до думки, що вона повинна буде поїхати жити з дідом.

Несподівано Маряна зявляється в кабінеті Густава і дорікає його, що набридла йому і він не любить її так, як раніше. Вагнер запевняє її, що їй це лише здається, і йде. Приходить Юрко. Казка не бачила його ще з того дня як втекла з дому і дуже рада зустрітися з ним. Хоча хлопець не може говорити він грає Маряні на сопілці і таким чином розповідає їй про те, що відбувалось зі степом увесь цей час:

Краса степів поволі умирає…
замовкли співи степу чарівні
За гомоном людським, машинним ревом
І пишнії барвисті килими
в руйновище і смітник обернулись.

Маряна розуміє, що її млин похилився, а дід сумує за нею. Казка думає, що зможе ублагати Густава забрати діда і Юрка до них. Марта каже, що Густав ніколи на це не погодиться і Маряні варто самій поїхати до діда, а Густав, якщо любить її, теж приїде. Приходить Трохим і виганяє їх з кабінету адже зараз мають приїхати гості.

До кабінету заходять Марія і Сусанна. Марія оглядає все навколо, вона закохана в свого нареченого. Помітивши фотографію Маряни, дівчата гадають чи це не його сестра. Входить Маряна, яка і не здогадується хто ці жінки і повідомляє, що шукає Густава, щоб повідомити про свою вагітність. Марія непритомніє. Входить Густав; зрозумівши все, він кидається на Мар’яну, яка теж втрачає свідомість.

3 Акт

Кабінет Вагнера. Всюди розкидані папери та порожні пляшки.

Після такого потрясіння Маряна лежить хвора, а Вагнер, втративши перспективу вигідного одруження, почав пити. На заводі і шахтах теж проблеми: працівники влаштовують таємну зустріч, щоб підрахувати свої сили. Повстанців підтримує Сусанна.

Хвора Маряна встає і шукає Густава. Марта і Трохим розповідають їй, що Густав злиться на неї, що вона образила Марію. Трохим називає її повією і говорить, що Густаву вона набридла.

До Густава приходить Сусанна, щоб сказати, що Марія все ще любить його. Густав не відповідає чи любить він Марію чи ні, тому Сузанна погрожує йому револьвером. Густав вимушений зізнатися, що кохає Марію, а з Маряною був через її красу. Сузанна звинувачує Гстава, що він відібрав казку в тих, хто тепер йому слугує. Вагнер відповідає, що життя є для дужих, для тих хто здолає взяти його. Сусанна йде.

До Густава приходять гості, з якими він останнім часом випиває: Анелька, Фані та інші. Густав щоб справити враження на них і кличе Маряну, щоб вразити усіх її красою. Але дівчина вже не та – від переживань вона зблідла, змарніла. Густав кричить на неї, щоб вона танцювала перед гостями, але вона занадто нещасна щоб танцювати. Тоді Вагнер хапає револьвер, якого лишила Сусанна і цілиться. У кімнату вривається Юрко, який грав під вікном на сопілці і валить Густава на підлогу. Маряна тікає через вікно, за нею вискакує Юрко і вони тікають. Густав стріляє їм вслід.

4 Акт

Млин біля річки

Біля млина дід і Сусанна розмовляють. Дід зізнається, що у нього є таємний план щоб зупинити будівництво водокачки. До них спускається Маряна, яка підтримує напівпритомного Юрка зі смертельною раною. Маряна звертається до діда, але він не впізнає змарнілу онуку. Юрко помирає. Маряна говорить з Водяником, який досі кохає її. Вона не хоче іти до нього, бо її серце розбите.

Приходять робітники, які мають будувати водокачку і намагаються вмовити діда вийти з млина, але дід закрився в середині і нікого не пускає. Робітники починають вирубувати двері сокирою, але змушені зупинитись: з млина виривається полум’я – дід підпалив млин з середини. Побачивши це, Маряна кидається в річку, Густав кричить у розпачі. Маряну витягають на берег.

Твір закінчується словами Сусанни:

Вона запевне оживе, та не для вас, –
Для Вагнерів навік умерла Казка!…

Сонце сходить, млин падає… Чути гудок заводу.

Рембрандт біографія українською скорочено викладена в цій статті.

Рембрандт коротка біографія

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669) – голландський художник.

Рембрандт народився 15 липня 1606 року (за деякими даними, в 1607) в багатодітній родині заможного власника млина в Лейдені. З 10 дітей у сім’ї Рембрандт був наймолодшим. Інші діти пішли по стопах батьків, а Рембрандт обрав інший шлях – художній, і здобув освіту в Латинській школі.

У віці 13 років Рембрандт почав вчитися малювати, а також вступив до міський університет.

Першим учителем Рембрандта був Якоб ван Сваненбюрха. У його майстерні майбутній художник провів близько трьох років, потім переїхав в Амстердам на навчання до Пітера Ластмана. З 1625 по 1626 р. Рембрандт повернувся у своє рідне місто, і завів знайомства з художниками, і деякими учнями Ластмана.

Все ж після довгих роздумів Рембрандт вирішив, що кар’єру художника треба робити в столиці Голландії, і знову перебрався в Амстердам.

У 1634 році Рембранд одружився на Саскії. До моменту одруження у кожного був хороший статок (у Рембрандта за рахунок малювання картин, а Саскії батьки залишили вагому спадщину).

У 1635-1640-х рр. дружина народила Рембрандту трьох дітей, але всі вони вмирали новонародженими. В 1641 Саскія народила сина, якого назвали Тітус. Дитина вижила, але, на жаль, померла сама мати у віці 29 років.

Після смерті дружини Рембрандт був сам не свій, він не знав що робити, і знаходив утіху в малюванні. Саме в рік, коли померла його дружина, він дописав картину “Нічна варта” . З Титусом молодий батько не міг впоратися і тому найняв няню для дитини – Гертьє Диркс, яка стала його коханкою. Минуло близько 2 років, і няня в будинку змінилася. Нею стала молода дівчина Хендрік Стоффельс. А що ж сталося з Гертьє Диркс? Вона подала до суду на Рембрандта, вважаючи, що він порушив шлюбний договір, але вона програла суперечку, і була спрямована у виправний будинок, в якому провела цілих 5 років. Звільнившись, померла через рік.

Нова няня Хендрік Стоффельс народила Рембрандту двох дітей. Їх перша дитина – хлопчик, помер у дитинстві, а дочка Карнель, єдина, яка пережила свого батька.

Мало хто знає, що Рембрандт мав дуже своєрідну колекцію, до якої входили картини італійських художників, різні малюнки, гравюри, різні бюсти і навіть зброя.

Власний дім в Амстердамі Рембрандт купує з правом сплати грошей за шість років. Після восьмирічного терміну художник багато заборгував та не зміг сплатити гроші.

Справи Рембрандта були погані, грошей не вистачало, замовлень не було. Тому частину своєї колекції художник продав, але і це його не врятувало. Він був на межі потрапляння до в’язниці, але суд був на його користь, тому йому дозволили розпродати все майно і віддати борги. Він навіть якийсь час ще жив у будинку, який йому вже не належав.
Тим часом Тітус і його мати організували фірму, яка займалася торгівлею предметами мистецтва, щоб хоч якось допомогти Рембрандту.

У 1663 році померла кохана художника – Хендрикье. Через деякий час Рембрандт поховав свого сина Титуса і його наречену.

4 жовтня 1669 Ребрандт помер.

Відомі картини Рембрандта

Побиття камінням святого Стефана. 1625. ПОВЕРНЕННЯ БЛУДНОГО СИНА. 1666-1669. Алегорія музики. 1626 Давид з головою Голіафа Товит і Анна. 1626 СИМЕОН І АННА У ХРАМІ. 1628 ВАЛААМ і ослиця 1626 Хрещення євнуха. 1626 Притча про нерозумного багатшими. 1627 Христос в Еммаус. 1629 Художник в майстерні. 1628. Самсон і Даліла. 1628 Воскресіння Лазаря. 1631 Єремія, що оплакує зруйнування Єрусалима. 1630. Спорудження хреста. 1633 Зняття з хреста. 1633. Урок анатомії доктора Тюльпа. 1632 Смеющаяся Саскія. 1633 Саскія в образі Флори. 1634 Блудний син в таверні. 1 635 Даная. 1636 Викрадення Європи. 1632 Викрадення Ганімеда. 1635 Бенкет Валтасара. 1635. Жертвоприношення Авраама. 1635 Христос перед Пілатом. 1636 Осліплення Самсона. 1638 Поховання Христа. 1639 Нічна варта. 1642 Хяендрікье Стоффельс в образі Флори. 1654 Хендрикье, що входить в річку. 1654 Хендрік Стоффельс біля вікна. 1655 Христос, що зціляє хворих. 1643- 1649 Три хрести. 1653 Зимовий краєвид. 1646 Млин. 1641 Три дерева. 1643 Святе сімейство. 1645 Святе Сімейство із завісою. 1646 Святе сімейство Відпочинком на шляху до Єгипту. 1647 Мойсей, який розбиває скрижалі Завіту. 1659 Зречення святого Петра.1660 Матфей і ангел. 1661 Аристотель, що споглядає бюст Гомера. 1653 Синдики. 1662 Єврейська Наречена. 1665 РЕМБРАНДТ Харменса ВАН РЕЙН. АВТОПОРТРЕТ, 1669

Василь Королів (Старий) біографія коротка українського письменника викладена в цій статті.

Псевдоніми та криптоніми – В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий та ін.

Василь Королів (Старий) біографія скорочено

Народився 4 (16) лютого 1879 в селі Ладані на Полтавщині у сім’ї священика.

Навчався в Полтавській духовній семінарії, де познайлмився з С. Петлюрою.

Отримавши імператорський дозвіл на навчання у світському закладі вступив до Харківського ветеринарного інституту, що його закінчив 1902 року. Працював ветеринарним лікарем. Видав популярний посібник з ветеринарії – рос. “Скотолечебник”.

Брав участь в революційному і українському національному русі. 1906 року за організацію селянської спілки був заарештований і ув’язнений. Після звільнення перебував під наглядом поліції. Зайнявся журналістикою, став активним дописувачем українських газет”Рада”, “Хлібороб”, “Засів”.

У 1917 році працює у київському видавництві “Час”, а також став першим редактором часопису”Книгар” – першого критико-бібліографічного періодичного видання України. За час редагування опублікував на його сторінках 37 статей та відгуків на нові видання.

7 березня 1917 року був обраний до складу членів Української Центральної Ради від ТУП. У тому ж році обраний членом Київського губернського виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій. Один із фундаторів та голова Товариства шкільної освіти, член ради Київського товариства “Просвіта”.

1919 року В. Королів-Старий відряджений з дипломатичною місією УНР до Праги, де й залишився жити до кінця життя. Там познайомився з майбутньою дружиною – українською письменницею Наталеною Королевою і оселився в містечку Мельнік. Багато років викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах, водночас не покидаючи літературної творчості.

Туга за рідним краєм відбилася в усіх його творах: і в романі “Чмелик”, що розповідає про мандри юнака з Полтавщини, і в оповіданнях, і у збірці казок “Нечиста сила”, яка вийшла друком у 1923 році у чеському місті Каліші. У доробку письменника є і п’єси-казки “Русалка-жаба”, “Лісове свято”, і твір про Бориса Грінченка, і чимало перекладів з чеської мови, і навіть малюнки, на яких відтворено природу і побут Закарпаття. Фундаментальною малярською його працею слід вважати розпис василиянської монастирської церкви в с. Імстичево.

1930 року опублікував спогади про Симона Петлюру, з яким не тільки навчався в Полтаві, але й співпрацював у Київському губернському земстві, зокрема в питанні упорядкування могили Т. Г. Шевченка.

Один з найвизначніших його творів – спогади “Згадки про мою смерть”. У книзі В. Королів-Старий не тільки описує ті випадки зі свого життя, коли він був на волосинці від смерті, а й роздумує над долею українського народу, причинами програшу визвольних змагань 1917–1921 років.

Помер письменник 11 грудня 1943 в Чехословачинні.

Василь Сухомлинський Хронологічна таблиця життя і творчості українського радянського педагога, публіциста, письменника та поета викладена в цій статті.

Василь Сухолинський хронологічна таблиця

1918, 28 вересня – народився в невеликому селі Василівці, Харківська губернія (зараз це Кіровоградська область) в родині бідного селянина

1933 – закінчив навчання в семирічці та вступив до Кременчуцького медичного технікуму

1935 – Василь Сухомлинський став на педагогічну ниву

1935 – 1938 – викладає українську мову і літературу в селах Онуфріївського району

1938 – закінчив Полтавський педагогічний інститут

1941 – почалась Друга світова війна і Василь пішов добровольцем на фронт

1942, січень – брав участь у битві під Ржевом, де отримав важке поранення

1942, червень – став директором сільської середньої школи

1943, 9 лютого – вступає до ВКП(б). Став завідувати районним відділом народної освіти

1944 – повертається уже разом з дружиною до рідного села і викладає в школі

1948 – Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи

1955 – Василь Олександрович захищає кандидатську дисертацію, тема якої “Директор школи – керівник навчально-виховного процесу”

1956 – написав працю “Воспитание коллективизма у школьников”

1957 – став членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР

1958 – отримав звання заслуженого вчителя УРСР

1959 – написав праці “Виховання в учнів любові і готовності до праці”, “Воспитание коммунистического отношения к труду”, “Воспитание советского патриотизма у школьников”, “Система роботи директора школи”

1968 – отримав звання Героя Соціалістичної Праці

1969 – написав працю “Павлышская” та “Сердце отдаю детям”

1970, квітень – написав роботу “Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості”

1970, 2 вересня – Василь Олександрович Сухомлинський помирає