Category: Література

“Про що говорили козаки, згадуючи свого отамана” твори за повістю Миколи Гоголя “Тарас Бульба”

Щойно закінчилася скажена гонитва. Коні, немов птахи, знесли їх з кручі до рятівних лодій. Сильними ривками врізалися в хвилі весла. Піт заливав обличчя, в’їдався в очі. Важко здіймалися груди.

Здавалося б, які там розмови!

Але голови самі поверталися туди, де вогненним стовпом і білим димом закінчилося його життя, туди, звідки ще кілька хвилин тому звучали слова його останньої команди.

– Звичайно, повернемося, батьку! Погуляємо і помстимося за тебе!

… Лодії винесло на стрижень. Кулям з берега вже не дістати. Хтось витягнув з кишені люльку, але так і не доніс до рота.

– Боже мій! Який був чоловік! Мій батько з ним в трьох походах. Кажуть, він під Дубно молодшого сина вбив своїми руками, не витерпів сорому за зрадника.

– Зате за старшого його, Остапа, всі уманці, як один, все б віддали. Ті, хто залишився в живих під Дубно, розповідають про нього, як про казкового богатиря.

– Ніякій він не казковий, а козацький. Син Тараса Бульби і товариш його. Розумієш?

– Навіть, якщо він сина такого виростив, вже недарма жив.

– Слухай, а правду кажуть, що батько в Варшаву їздив, врятувати його хотів, але не зміг?

– Значить, ніхто не зміг. Батько на страту ходив. Уявляєте, за його голову нагороду призначили, ляхи все військо в Варшаву стягнули, а він з’явився на площу і дивиться, як там наші. Як його син. Хто б ще так зумів!

– Так, важко дивитися, як твого рідного, останнього, кров твою мучать.

– Так це не все! Коли Остап. Коли зовсім не під силу стало, крикнув: “Батьку! Де ти? Чуєш ти? “- Він відгукнувся. Вірите? Відгукнувся!

– Він же і нам сьогодні відгукнувся, крикнув про човни. Спас.

– Тому що своїми синами рахував. Пам’ятайте говорив: “Синки.” Може ж так бути, щоб не кров’ю, а душею зріднилися?

– А я на Січ пізніше прийшов. Я вперше про нього від кобзаря Перебенди почув. Думав, прикрасив, такого не буває. А побачив своїми очима – відразу з ним в похід пішов. Тепер знаю: він і справді жива легенда.

– Жаль, не жива, – і обернувся на згасаюче полум’я.

– Ні, жива! Ми будемо пам’ятати. Ми дітям, онукам розповімо – значить, буде жити в пам’яті. Він як Господь на хресті за нас усіх смерть прийняв. Як же можна таке забути!

І довго ще звучали на Дніпрі їх голоси.

Кобилянська Хронологічна таблиця життя та творчості, біографії відомої української письменниці викладена в цій статті.

Ольга Кобилянська хронологічна таблиця

Хронологічна таблиця Ольги Кобилянської може бути доповнена чи скорочена на ваш розгляд.

Василь Стус “О земле втрачена, явися” аналіз – тема, ідея, віршовий розмір, жанр

“О земле втрачена, явися” аналіз вірша

Автор: В. Стус

Жанр: ліричний вірш

Рід лірики: патріотична лірика

Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.

Форма: розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою.

Віршовий розмір: ямб

Вид римування: перехресне

У вірші незвичайних метафор, порівнянь: “дня розгойдані тарілі”, “бризкит райдуги в крилі”, “солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль” та ін.

Твір присвячено рідному краєві. Написаний у формі звертання, він являє собою низку риторичних запитань, різних за змістом і тональністю, які йдуть за певним образом картинкою. У вірші відтворено художній образ України. Ліричний герой сподівається, що спогади про рідний край врятують його душу від несправедливості й зневіри.

Вірш “О земле втрачена, явися” належить до невільницької лірики. Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні – “сині ниви”, “перегуд шмелів”, “лет голубів” і її – “гішну і святу”, кохану. І просить “землю втрачену”, щоб явилася вона йому хоч уві сні – дати силу, порятувати зболену душу. Обрамлення підсилює тужливі настрої поета.

Для поета Україна – не просто образ рідної землі. Це незмінний складник його душі, що завдає страждання і відночас лікує.

У Вірші “О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ!..” відтворено поетичний образ України. Це – щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою.

У зболеному серці українського патріота незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому винести тяжкі табірні випробування.

Цитати, афоризми, Вислови Франка, що стали крилатими про мову та слово, працю, Україну, патріотизм, книги, навчання, кохання, життя, щастя.

Вислови Івана Франка

Лиш праця світ таким, як є, створила. Лиш в праці варто і для праці жить.

Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів” (Іван Франко

“Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив” (Іван Франко)

Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.

Як много важить слово,
Одно сердечне, теплее слівце!

Не високо мудруй, але твердо держись, а хто правду лама, з тим ти сміло борись!” ( Іван Франко)

Крилаті вислови Франка

Лиш боротись – значить жить!

Хто з злом не боресь, той людей не любить!

Мова росте елементарно, разом з душею народу.

“Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя – жіноча краса.”

“Гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.”

“Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо?”

“Хто стане слово слухати невчене?”

Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, одна хвилина.

І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим!

Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.

Якщо ви знаєте цікаві крилаті вислови Івана Франка лишайте їх коментарях.

Образи поеми ” Кавказ ” Шевченка – Прометей, Орел, Колонізатор та їх характеристика наведена в цій статті.

“Кавказ” Шевченко характеристика образів

“Кавказ” образ Прометея

За давньогрецькими міфами Прометей – титан, який украв вогонь з Олімпу, де ним користувалися тільки боги, і передав його людям, за що був покараний Зевсом,- прикутий до скелі на Кавказі. Щодня орел викльовував у нього печінку, проте за ніч вона виростала знову. Прометей піддавався жахливим мукам.

У творі Т. Шевченка, образ Прометея – символ народної волі, що не вмирає. Створюючи цей образ, поет не йшов сліпо за відомим грецьким міфом, а брав тільки деякі його риси, потрібні для втілення задуманого, а саме: фатальну трагічність і безсмертя Прометея.
Прометей у поемі – це філософський образ, що звернений був до революційних сил народу і закликав їх до самоусвідомлення своєї історичної ролі та активної дії, до оптимізму й віри в перемогу над самодержавством.
Прометей – народи гірські, що їх мучить самодержавство.

“Кавказ” образ Орла

Образ Орла – символ російського самодержавства, що веде загарбницьку війну. Даремні намагання хижого птаха побороти силу волі й прагнення до життя.
Важливо, що “орел”, який є у міфі і якого Т. Шевченко показав у поемі, набув додаткового і, головне, актуального символічного значення: орел (щоправда, двоголовий) був гербом царської Росії.

“Кавказ” образ Завойовника-колонізатора

Колонізатор – царизм фальшиво твердить, що хліб і хату горця ніхто не відбере в нього, а його самого “не поведе… в кайданах”. Втрачаючи владу над собою, загарбник проговорюється, що він хотів би “подарувати” йому його власну хату, а хліб хотів би кинути горцеві, “як тій собаці”. Він мріє про той час, коли горці будуть платити податок навіть за сонце. Підступний колонізатор облудливо закликає горців до дружби з ним і обіцяє, що від нього горці “багато б дечому навчились!”. У пориві туполобого захоплення собою загарбник хвалиться своєю “культурою”, а в дійсності показує своє варварство і цинізм.

Хижак хвалиться тим, що “французів лає”, тобто переслідує вільнодумний дух французького просвітительства – Вольтера, Дідро: “Продаєш або в карти програєш людей… не негрів.., а таких… хрещених.., но простих. Ми не гішпани”.
Чим же вихваляються колонізатори? Класовою нерівністю, злиднями, політичним безправ’ям, насильством, темнотою, продажністю і фальшивістю церкви, переслідуванням прогресивної думки і торгівлею людьми, мов худобою.

Специфіка образу Петербурга у романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара”

Важливим образом у романі Достоєвського “Злочин і кара” є образ Петербурга – міста, у якому відбуваються події.

Уважний читач мав змогу помітити, що образ Петербурга так чи інакше з’являється в багатьох творах російської літератури. Згадаємо пушкінську поему “Мідний вершник”, у якому місто Петербург фактично є окремим персонажем. Без Петербурга не було б і відомих нам гоголівських “Петербурзьких повістей”.

Чим же приваблює письменників це місто? Чому саме воно допомагає їм розкрити теми та ідеї творів? Які саме теми та ідеї розкриваються через образ Петербурга?

Як виникає нове місто? На певному місці починають селитися люди, селише розбудовується, збільшується… Але не так було з Петербургом. Він відомий нам як “рукотворне” місто, збудоване на болотах за наказом Петра І. Під час його будівництва від хвороб, яким сприяв клімат, та від тяжкої праці померло багато людей, фактично це місто на кістках. Прямі вулиці, створені штучно, величні та холодні будівлі… Все ие не залишає життєвого простору для існування простій людині. Тому гинуть у Петербурзі герої “Мідного вершника” Пушкіна, “Шинелі” Гоголя. Це місто з власною. жорстокою та химерною, душею… Місто-фантом… Місто-монстр…

У романі “Злочин і кара” реалії Петербурга відтворено з топографічною точністю, проте часто вони набувають символічного значення, стаючи не тільки тлом дії, а й частиною її. У романі ми бачимо інший Петербург (не ті величні холодні споруди) – місто відкриває своє жахливе дно, місце існування морально мертвих та спустошених людей. Вони стали такими не тільки через власні вади, а й тому, шо місто-фантом, місто-монстр зробило їх такими.

Квартали, чорні під’їзди, двори та підвали населені людьми, у житті яких панує безвихідність, місто “по вінця” повне жорстокості, несправедливості, нездорової моралі.

Зображуючи Петербург, Ф. Достоєвський навмисно символізує це місто. Символічного значення набувають площі, сходи будинків (які обов’язково ведуть униз: униз, на саме дно життя, у перспективі – у пекло). Важливою є колористична символіка у зображенні міста – жовті хворобливі кольори відтворюють внутрішній стан героїв, їхню моральну недугу, неврівноваженість, напружені внутрішні конфлікти.

Я вважаю, що для розуміння художнього твору важливо вміти знаходити приховані, але значущі образи, вміти розрізняти так звані “декорації” реалістичної дії та символічно навантажені місця дії. Саме таким містом-символом постає Петербург у романі “Злочин і кара”. Аналіз значення цього образу допомагає нам краше зрозуміти глибокий зміст цього роману.

“Іван Вишенський” Франко Аналіз твору наведений в цій статті.

“Іван Вишенський” Франко аналіз

Рік написання: 1990

Тема: зображення аскетичного усамітнення Івана Вишенського на горі Афон.

Ідея: “служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу” (В. Погребенник).

Основна думка: призначення кожної людини – жити заради інших, прагнути надати допомогу ближньому, навіть якщо для цього потрібно пожертвувати своїм життям.

Жанр: психологічно-філософська поема.

Композиція “Іван Вишенський”

Експозиція: опис краси природи Афонських гір.

Зав’язка: проводи монахами І. Вишенського до печери.

Розвиток дії: аскетичне перебування героя в печері.

Кульмінація: відмова І. Вишенського у допомозі козакам – очолити боротьбу православних з католиками.

Розв’язка: страждання аскетника від необдуманого рішення; повернення героя по морю (як по суші) додому.

“Іван Вишенський” Франко харакетристика

Присвячена Агатангемові Кримському, поема ввійшла у збірку “Із днів журби”. Про сюжетну канву твору автор писав у передмові до окремого видання 1911 p.: “Основа поеми – печерне життя і смерть Вишенського – тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує Вишенський сам у заголовку свого останнього писання”.
Іван Франко багато років вивчав діяльність українського полеміста, його політичні погляди і моральні засади. У поемі він зобразив останній період життя Вишенського – час, коли він віддалився від мирської суєти і став монахом-печерником на горі Афон, тодішньому центрі православ’я, де невдовзі помер.
Драматична колізія поеми вимальовується не одразу, наростає поступово.
Монахи-схимники зреклися грішного світу й присвятили себе Богові.
Автор з великою художньою майстерністю передає драматичну і за суттю, і за формою сцену-діалог – прощання ігумена зі старцем і старця зі світом:
Вітер буйно дув від моря,
бороду його й волосся
розвівав, і він, притисши
хрест до себе, швидко щез.
Цілу ніч вітер скиглив у скелях і заніс до печери сніжно-білі пелюстки вишневого цвіту. А надвечір посланці з України просять святого старця повернутися і взяти участь у боротьбі з ворогами Вітчизни, підтримати оборонців хоча б своїм ім’ям.
Та Вишенський відповіді не дає, і посланці з України повертаються додому. Кличе їх старець “завернутись”, він “по-старому ще кохає Україну”, “решту їй життя віддасть…” Але вже пізно. Коли сонце простягає від печери до моря свої промені, старець Іван стає на цю золоту дорогу.
Попри всю художню, символічну умовність зображуваного, в поемі превалює реальний, конкретно-історичний зміст цих подій. Змальовуючи в десятому розділі посольство до Вишенського з України, І. Франко використовує дійсний історичний факт, коли в 1621 р. представники православної общини, зібравшись у місті Луцьку, ухвалили послати до Константинопольського патріарха прохання, щоб повернути з Афону додому “преподобний мужей россов”, а між ними Івана Вишенського. Образи з твору Вишенського “Послання до єпископів” та інших І. Франко вкраплює в лист, який привезли схимнику земляки з України.
Після прийнятого рішення “просвітлення надійшло” і на Івана Вишенського:
Те, чого він ждав так довго,
Обдало його, мов легіт
Мов гармонія безмежна,
Райські пахощі святі.
І. Франко підкреслює рівнозначність двох частин одвічної антиномії “людина – суспільство”, розкриваючи соціальний і політичний сенс людського життя, органічно сплітаючи його з філософським розумінням призначення людини.

Гійом Аполлінер цікаві факти з життя (біографії) французького поета Ви дізнаєтесь в цій статті.

Цікаві факти про Гійома Аполлінера

Гійом Аполлінер (1880-1918) – французький поет, художник, критик. Один з основоположників літературного авангарду, що визначив напрямки розвитку французької та світової поезії у ХХ столітті. За українськими мотивами написав поетичний твір “Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові”, вміщений у збірці “Алкоголі. Вірші 1898–1913”

Народився 26 серпня 1880 р. у Римі. Був позашлюбним сином напівполячки-напівіталійки дворянки Анжеліки Костровицької російської підданої, дочки польського шляхтича Міхала Аполлінарія Костровицького.

В 1896–1897 роках навчався в ліцеї. Проте через п’ять місяців покинув ліцей, щоб стати вільним літератором.

Поширював легенди про те, що його батьком є син одного з Наполеонів Бонапартів або ж Папа Римський.

Для заробітку писав еротичні і порнографічні романи. Найвідоміший з них – “Одинадцять тисяч різок”.

7 вересня 1911 вибухнув скандал: Аполлінера і Пікассо Звинуватили у крадіжці з Лувра “Джоконди” Леонардо да Вінчі. Аполлінер прийняв секретарем пройдисвіта Жері П’єре. Одного разу той приніс у подарунок Аполлінерові старовинні іберійські статуетки, викрадені з Лувру. Через кілька років П’єре вирішив зробити дарунок Пікассо і приніс йому жіночий бюст з тієї ж колекції. Коли в 1911 пропала “Джоконда”, він трохи запанікував і наказав П’єре покинути Францію, хоча той був непричетний. Коли в домі Аполлінера знайшли викрадений жіночий бюст з Лувра і листи, з яких було зрозуміло, що він свідомо зберігав у себе викрадене майно, його арештували. Аполлінера ув’язнили в тюрмі Санте, але під впливом протестів громадськості 12 вересня 1911 відпустили. Судовий процес тривав 4 місяці; Пікассо заявив, що не знайомий з Аполлінером, в чому потім каявся.

Під час першої світової війни, в 1915 році, Аполлінер, будучи солдатом, отримав поранення в голову, йому Зробили операцію на черепі.

На початку 1918 року він Одружився з красунею Жаклін Кольб. Тоді ж Аполлінер написав містерію-буфф “Барви часу”.

Через півроку 9 листопада 1918 помер у Парижі у віці 38 років, заразившись іспанкою, похований 13 листопада на цвинтарі Пер-Лашез.

Побачивши на його труні килим, який йому подарувала мати, вона крикнула: “О Боже! Він його порізав!”.

Теперішня Франція неможлива без Гійома Аполлінера, так само, як і неможливе без нього сучасне мистецтво, до якого римський знайда, нащадок Бонапарта, “викрадач “Мони Лізи”” зробив внесок, переоцінити який просто неможливо.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Гійома Аполлінера.

Вірш “А затишок співає, мов сирена…” Ліни Костенко має глибокий філософський підтекст.

“А затишок співає, мов сирена…” Ліна Костенко

А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,- це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне – дивитись в очі звіру
і просто – залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

– Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “А затишок співає, мов сирена…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Олександр Олесь “Лебідь” аналіз вірша – тема, ідея, жанр, художні засоби

Вірш “Лебідь” Олександр Олесь Написав у 1917 році. Поет вітав лютневу революцію в Російській імперії, мріяв боротися за волю. У цей час він оспівує й оплакує революцію, боляче переживаючи її поразку. Образ лебедя в однойменному творі уособлює постать революціонера, який намагається розбудити суспільство – зграю лебедів, які сплять, не чуючи поклику свого товариша, який кликав їх прокинутися й полинути “небом в золоті краї”. І тільки вранці всі побачили, серед якого гнилого повітря й води вони живуть, піднялися на крила й полинули в щасливий край, залишивши білого лебедя помирати на самоті.

Вид лірики: громадянська.

Жанр : ліричний вірш.

Тема: Лебідь втратив надію розбудити птахів – “вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав”.

Ідея : Возвеличення того, що сонце зійшло і зграя все-таки прокинулась, піднялась у небо і полетіла у щасливий край, але засудження того, що лебедя який хотів розбудити птахів ніхто в небі не згадав.

Провідний мотив. У вірші “Лебідь” Олександр Олесь розглянув фатальну невідповідність між ідеалами окремої особистості й способом життя спільноти, якій буває важко почути заклики до змін у житті.

Композиція. Поезія “Лебідь” складається з дев’яти строф. Композиційно твір поділяється на три частини, яким можна дати такі умовні заголовки:

1. “На болоті спала зграя лебедина”.

2. “І даремно лебідь звав, будив її”.

3. “Тут гниле повітря, тут пійла вода”.

Образи вірша “Лебідь”. Головний образ вірша – білосніжний лебідь, який намагався розбудити лебедину зграю, кликав друзів змінити життя, полетіти в золоті краї.

Римування : перехресне

Віршовий розмір : п’ятистопний хорей із пірихієм

“Лебідь” художні засоби

епітети : “вічна ніч”, “пісня лебедина”, “озера сині”, “золоті краї”, обрії ясні, гниле повітря, “вода гнила”, “щасливий край”; Метафори : “ніч чорніла”, “сходив кров’ю своїх ран”, “навік до себе прикував їх став”, “громи заграли”, “вирвалося сонне”, “зашуміла зграя пісню на крилах”, ганебно спати, “зашуміла вітром”; Порівняння : “і летіла легко, наче біла хмара”; Тавтологія : “чорна ніч чорніла”; Риторичне питання : “Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?”; Риторичні оклики. “Тут гниле повітря, тут вода гнила! А над нами сонце, небо, простір, поля!”, “Зашуміла вітром… ще раз! І – прощай! Зграя лебедина!”; Умовчання : “Вічна ніч чорніла, і стояв туман…”, “Ввечері далекий захід не палав…”, “То, здавивши рани, крила рознімав…”, “І в знесиллі бився. Градація : “тихо зграя слала”, “тихо плакав лебідь”, “тихо кров’ю сходив”, “тихо умирав”; Символи : білий лебідь – символ боротьби за краще майбутнє, лебедина зграя – спільнота, що не дослухається до закликів; гниле повітря, гнила вода – символ несправедливого суспільства.

Звуковий образ ночі, сну створено за допомогою алітераиій на “л” – “сп”, “ст”-“х” й підкреслено асонансами на о-а-и (ніби лебединий стогін) – низькі звуки, що підкреслюють настрій суму.

На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.

Олександр Олесь уже першими творами означив себе ліриком, співцем кохання. Та дуже скоро він перетворився на поета-громадянина із власним голосом. У його творах зазвучали радість пробудження, надії на оновлення і вболівання за долю батьківщини. Після революції 1917 року він пережив надії на світле майбутнє свого народу, на його соціальне та національне визволення, а після поразки національних змагань оплакував загиблих та плекав надію на новий спротив тиранії.

Вірш “Лебідь” Олесь написав у квітні 1917 року. Білий лебідь став символом борця, який кличе братів покинути болото й полинути у щасливий край. Та, як це часто буває в житті, спільнота не чула його, а зрозумівши, що більше не може так жити, полинула у високе небо й не згадала про білого лебедя, який помирав усіма покинутий і забутий.