Category: Література

“Зегар з полузегарком” аналіз

Автор: І. Величковський

Рік написання: 1690

Тема: розповідь про народження, діяльність, страждання, розп’яття і воскресіння Господа; про плинність життєвого часу кожної людини, його значимість.

Ідея: возвеличення Всевишнього, який всіляко прагнув допомогти людям у скрутний для них час; заклик цінувати кожну хвилину часу, раціонально використовувати її впродовж усього життя.

Основна думка “Зегар з полузегарком”
– Життя, що складається з годин і “минут” – це скарб.
– Все стане нічим по смерті.
– Не прибуде багатство, не зійде слава,- / Сметрь-бо, найшовши, все оце погубить.
– Дотримуйся заповідей Божих, і Всевишній буде всіляко оберігати Тебе від усього потворного і підступного.

Композиція “Зегар з полузегарком”
Книжка містить початок (звернення І. Величковського до читача), чотири частини “Зегар целий” (поетичні рядки “24 часа”), “Полузегарок” (“часи денні і нічні”), “Минуты” (загальні, злі, добрі та дві страшні), “Квадрантес” (години, розділені на чотири частини).

Характеристика образу Прометея З міфу про Прометея викладена в цій статті.

Характеристика Прометея

Прометей – титан. Син Феміди (богиня справедливості і правосуддя) та Іапета

Вчинки героя

Прометей Допоміг Зевсу стати до влади, опікувався людьми: “навчив їх будувати житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин, запріг у ярмо дикого бика, приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини; навчив лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати із землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи”; допоміг людям укласти угоду з богами, викрав вогонь, “навчив людей приборкувати вогонь, топити мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею”; “вони навчилися думати і тоді, мабуть уперше відчули себе людьми”; гордо зносить покарання Зевса – “страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!”

Риси характеру Прометея

Могутній, сміливий, розумний, благородний, кмітливий, гордий, непохитний, шляхетний, мужній

Ставлення до інших героїв

А) до Океана – переживає за його долю, наказує не заступатися за нього перед Зевсом;
б) до Іо – Прометея хвилює її доля, якби міг, то обов`язково допоміг би, титан співчуває їй;
в) до Гермеса – зневажає за те, що він прислужує богам;
г) до Феміди – з любов`ю, тільки материнське горе розчулило непохитного титана”

Життєва доля героя Титан Прометей, допомігши Зевсу стати до влади, почав опікуватися людьми. Він навчив їх багатьом ремеслам. Не побоявся навіть викрасти у Зевса вогонь. За це і був покараний: прикутий до скелі Кавказу, кожного дня могутній орел роздирає йому печінку. Звільнив Прометея – Геракл. На згадку про могутнього титана люди носять каблучки.

Народна легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну i порядок, росіяни – владність, поляки – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.
– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
– Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
– Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.
Узяла дівчина – Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

“Дракула” Стокер скорочено читати українською Ви можете за 7 хвилин.

“Дракула” Брем Стокер скорочено

Дракула – романірландцяБрема Стокера опублікований у 1897. Головний герой роману – вампір-аристократ граф Дракула.

Молодий юрист з Лондона на ім’я Джонатан Харкер вирушає до Трансільванії з метою продажу нерухомості одному аристократу з тамтешніх місць на ім’я Дракула.

Харкер продає графу занедбане абатство, але Дракула виявляється безсмертним вампіром, якому потрібні нові володіння. Залишивши Харкера на розправу трьом своїм нареченим – вампірессам, граф залишає замок в ящику з рідною землею.

Міна Мюррей, наречена Джонатана, відвідує свою подругу Люсі Вестенра в прибережному місті Уитби, куди незабаром пристає корабель без екіпажу, з трупом капітана біля штурвалу. Одночасно Люсі починає втрачати багато крові, що змушує її судженого Артура Холмвуда просити допомоги у доктора Сьюарда – доброго друга Люсі і власника клініки для душевнохворих.

Сам Сьюард зацікавлений пацієнтом по імені Ренфілд, який їсть мух і павуків і чекає прибуття свого всемогутнього “господаря”. Оглянувши Люсі, Сьюард запрошує свого колегу – професора Ван Хельсинг, фахівця з рідкісних захворювань. Ван Хелсінг пізнає присутність потойбічних сил і намагається захистити Люсі, роблячи їй переливання крові і роблячи незрозумілі для інших заходів (наприклад, розставляє в її кімнаті квіти часнику). Незважаючи на його зусилля, Люсі все-таки вмирає при дивних обставинах.

Джонатан Харкер дає про себе знати – Міна отримує повідомлення, що він перебував 6 тижнів в гарячці в лікарні Будапешта, приїжджає до нього, вони одружуються і їдуть додому. Харкер перебуває в досить пригніченому стані. Прогулюючись з Міною по Лондону, він зауважує якогось чоловіка, в якому визнає графа Дракулу. Після похорону Люсі починають з’являтися повідомлення про напади на дітей “примарною леді”, яка кусає їх в шию. Спочатку Ван Хелсінг і Сьюард, а потім Холмвуд і друг Холмвуда і Сьюарда Квінсі Морріс відправляються на цвинтар, де похована Люсі, і знаходять її порожню труну в склепі. Люсі виявляється вампіром, і Ван Хелсінг змушений вбити її, проткнувши серце осиковим кілком, відрізавши голову і набивши рот часником.

Ван Хелсінг дізнається про пригоди Харкера і розуміє, що за всім цим стоїть граф Дракула – вампір, що ховається в абатстві Карфакс, яке продав йому Харкер. Поки професор і компанія зайняті знищенням ящиків з землею графа – місць, куди він міг би повернутися вдень, той нападає на Міну і звільняє Ренфілда, свого раба, проте змушений вбити його, коли Ренфілд відмовляється брати участь в планах вампіра проти Міни.

Дракула біжить до Трансільванії, але Ван Хелсінг, Харкер, Холмвуд, Сьюард і Морріс слідують за ним. Професор і Міна прибувають до замку, де Ван Хелсінг вбиває трьох наречених Дракули, а чоловіки йдуть за групою циган, які везуть ящик з Дракулою додому. Біля замку виникає сутичка, під час якої більшість циган виявляється вбито, але Морріс сам отримує смертельний удар. За мить до заходу, часу всесилля вампірів, йому і Харкеру вдається розкрити ящик з Дракулою всередині і вбити його: Харкер гуркхським кинджалом розсікає вампірові горло, а Морріс мисливським ножем пронизує йому серце. Дракула перетворюється в прах, а Морріс спокійно помирає серед друзів.

Головні герої “Дракула”

Абрахам Ван Хелсінг (Ван Гельсінг) – доктор, філософ-метафізик, фахівець з окультної магії. Наскільки можна судити за влучним висловом, даної йому його учнем Сьюард, глибоко віруюча людина. Джонатан Харкер – юрист, фахівець з стенографічного листа. Наречений, згодом – чоловік Вільгельміни Харкер. Вільгельміна Харкер (в дівоцтві Мюррей). Спочатку наречена, а потім дружина Джонатана Харкера. Сирота. З контексту випливає, що вона за професією шкільна вчителька. Краща подруга Люсі Вестенра. Доктор Джон Сьюард – лікар-психіатр, шанувальник Люсі Вестенра. Люсі Вестенра – найкраща подруга Міни Харкер, очевидно, із заможної сім’ї. Сомнамбула. Жертва Дракули. Квінсі Морріс – багатий мандрівник з США, шанувальник Люсі. Після її смерті поклявся знайти вбивцю і помститися. Ренфілд – літній пацієнт лікарні для душевнохворих, главою якої є Джон Сьюард. Поклоняється Дракулі. Надзвичайно розумний. Містер Пітер Хокінс – глава юридичної компанії, в якій працює Джонатан Харкер. Артур Холмвуд (пізніше лорд Годалмінг) – наречений Люсі Вестенр. Граф Дракула – вампір. Лорд Годалмінг – батько Артура. Місіс Вестенра – мати Люсі. Сестра Агата – службовець госпіталю Святого Йосипа і Святої Марії. Містер Сволс (Суолс) – 101-річний моряк, знайомий і співрозмовник Міни на прогулянках в Уитби. Перша жертва Дракули на англійській землі.

Жанр “Злочин і кара” – роман, головне місце в якому займають соціальні та філософські проблеми сучасного письменникові російського життя.

“Злочин і кара” жанр

Жанр: філософський і психологічний роман

“Злочин і кара” є психологічним романом, тому що в ньому головне місце займає опис душевних мук людини, яка вчинила вбивство. Поглиблений психологізм – характерна риса творчості Достоєвського. Самому злочину присвячена одна частина роману, а душевних переживань вбивці інші п’ять частин. Отже, для письменника найважливіше зобразити муки совісті Раскольникова і його рішення покаятися.

Філософська тема роману – міркування про “право на кров”, тобто розгляд “вічного” морального питання: чи виправдовує висока мета злочинні методи? Філософська ідея роману формулюється так: ніяка благородна мета не виправдовує вбивство, не людська справа вирішувати, чи гідна яка-небудь людина жити чи недостойна.

Раскольников вбиває лихварку Альону Іванівну, яку сам письменник малює надзвичайно непривабливою: “Це була крихітна, суха старенька років шістдесяти, з гострили і злими очицями, з маленьким гострим носом і простоволоса. Біляве, мало посивіле волосся її було жирно змащене маслом. На її тонкій і довгій шиї, схожої на курячу ногу, було наверчено якесь фланелеве ганчір’я… “(1, I). Альона Іванівна викликає огиду, починаючи з наведеного портрета і деспотичного ставлення до сестри Лізавети і закінчуючи її лихварської діяльністю, це вона схожа на вошу, смокче людську кров. Однак, на думку Достоєвського, навіть таку противну старушонку вбивати не можна: будь-яка особистість священна і недоторканна, в цьому відношенні всі люди рівні. За християнської філософії, життя і смерть людини в руках Божих, а людям цього вирішувати не дано (тому вбивство і самогубство – смертні гріхи). Достоєвський з самого початку посилює вбивство злобливої лихварки вбивством лагідної, безмовної Лізавети. Отже, бажаючи перевірити свої можливості надлюдини і готуючись стати благодійником всіх бідних і принижених, Раскольников починає свою благородну діяльність з того, що вбиває (!) Стару і юродиву, схожу на велику дитину Лізавету.

Ставлення письменника до “право на кров” прояснюється, крім іншого, в монолозі Мармеладова. Розмірковуючи про Страшний суд, Мармеладов впевнений, що Бог зрештою прийме не тільки праведників, а й занепалих п’яниць, нікчемних людей, подібних Мармеладову: “І скаже нам:” Свині ви! образу звіриного і друку його; але Прийдіть і ви! “. (…) І простре до нас руці свої, і ми пріпадемо… і заплачемо… і все зрозуміємо! Тоді все зрозуміємо! .. “(1, II).

Тепер ви знаєте особливості жанру “Злочин і кара”, які питання і проблеми суспільства хотів показати Достоєвський.

“Крихітка Цахес” короткий зміст повісті Гофмана По розділах можна прочитати за 20-25 хвилин (це детальний переказ)

Гофман “Крихітка Цахес” короткий зміст

Розділ перший

Маленький виродок. Як князь Пафнутій запроваджував у своїй країні освіту, а фея Рожабельверде попала до притулку благородних дівчат

На шляху впала змучена голодом і спрагою обідрана селянка. За плечима у неї був короб із хмизом. Вона нарікала на свою нещасну долю, на жебрацьке життя, на ганьбу, яку принесла її сім’ї дитина-виродок, народжена нею ж самою. Найбільше вона кляла дитину, якій було вже два з половиною роки, а вона ще навіть не зіп’ялася на свої кволі ноги і не навчилася розмовляти. її син багато їв, як восьмирічний хлопчик, але не було надії, що він колись працюватиме. У коробі жінка несла разом із хмизом і свого виродка: “голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку”. Ця проява мала довгий гострий ніс, чорне кошлате волосся, а на зморщеному, як у старого, обличчі виблискувала “пара чорних очиць”.

Жінку зморив глибокий сон, а хлопчик, вилізши з короба, вовтузився біля неї. У цей час лісом прогулювалась патронеса притулку. Побачивши цю картину, вона засмутилась, бо не могла зарадити горю цієї жінки.

Панна приголубила хлопчика, розчесала розкуйовджене волосся і вирішила по-своєму допомогти його горю, окропивши дитину пахучою водою.

Коли селянка прокинулась, то відчула себе відпочилою і бадьорою, похвалила кучерики свого маленького Цахеса, здивувалась, бо він міг ходити і розмовляти.

Дорогою додому вона, на прохання пастора, зупинилась відпочити біля його дому. Панотець вихваляв її маленького сина, який здався йому розумним і гарненьким хлопчиком. Пастор просив Лізу залишити Цахеса йому на виховання і, розізлившись на селянку за її переконання в юродивості свого ж таки сина, забрав потвору і клацнув дверима.

Поверталася додому Ліза з легким серцем і коробом, який тепер без Цахеса здавався майже невагомим.

Як розуміє наш читач, вся таємниця полягала в чарах патронеси. Дійсно, це була незвичайна жінка. Всі, хто її знав, казали, що з того часу, як патронеса з’явилась у цій місцевості, вона анітрохи не змінилась, не постаріла. Тому ходили чутки, що ця панна – відьма. Люди розповідали всякі небилиці: то хтось бачив, як вона в лісі розмовляла із звірами та птахами, то як літала на мітлі – навіть хотіли її вкинути у воду для підтвердження своїх думок. Дізнавшись про такі наміри, патронеса пожалілась князеві, який за неї заступився. Тоді селяни, схаменувшись, потроху почали забувати всілякі небилиці і більше не чіпали її.

Цю шановану даму владної вдачі звали панна фон Рожа-Гожа, або, як вона сама про себе казала, Рожа-Гожа-Зеленова. У неї був привітний погляд, особливо гарною здавалась вона в час, коли цвіли рожі.

Панну Рожа-Гожа призначив патронесою притулку сам князь, тому барон Претекстатус не міг нічого вдіяти, хоч жінка ця йому не подобалась, бо в жодній хроніці він не знайшов прізвище Рожа-Гожа-Зеленова і не міг нічого сказати про цей родовід.

У князевому ж кабінеті знали, що панна – це славетна, на весь світ відома фея Рожабельверде.

Ось як все трапилось.

У красивій, теплій, затишній і безтурботній країні князя Деметрія оселилися феї, що любили свободу і теплий клімат. Мешканці сіл – бо у князівстві не було жодного міста – вірили в чудеса. Після смерті Деметрія став правити його син Пафнутій, якого мучила одна думка: чому народ занедбаний і темний. Він по-справжньому почав керувати країною, призначивши першим міністром свого камердинера Андреса, який колись йому зробив послугу, позичивши шість дукатів.

Андрес порадив Пафнутію запровадити освіту. Але щоб прийом краще діяв, треба було багато чого ще зробити: полагодити школи, відбудувати дороги, вирубати ліси, зробити судноплавною річку, понасаджувати тополь і акацій, розвести картоплю, навчити молодь співати вечірніх і вранішніх пісень у два голоси, прищепити віспу й вигнати з країни людей, що заважають своїми небезпечними настроями. Такими людьми міністр вважав фей, бо вони творили дива і робили людей нездатними для слугування освіті. Тому було вирішено оточити замки фей, зруйнувати їх, конфіскувати майно, а самих фей виселити в їхню країну Джінністан, про яку відомо з “Тисячі й одної ночі”.

Князь Пафнутій підписав указ про запровадження освіти. Та одну фею вирішили залишити, щоб виконувала якусь корисну роботу поміж людей, тоді селяни й забудуть про фей. Таким чином “одомашнити” вирішили не тільки фею, зробивши її корисним членом суспільства, а й тварин і птахів, конфіскованих у цих посестер.

Фея Рожабельверде за кілька годин до запровадження освіти встигла випустити на волю своїх лебедів та приховати свої магічні троянди і різні коштовності.

Пафнутій поселив Рожабельверде до притулку благородних дівчат, де вона назвалася Рожа-Гожа-Зеленова і стала там порядкувати.

Розділ другий

Університет у Керепесі. Як Мош Терпін запросив студента Бальтазара на чай

Всесвітньовидатний вчений Птоломеус, перебуваючи у мандрах, писав листи своєму другу Руфіну:

“Любий Руфіне, я боюсь виснажливого сонячного проміння, тому вирішив удень відпочивати, а вночі мандрувати.

Ночі тут темні, і мій візник збився з гладенької дороги на бруківку. Моя голова вкрилася гулями, а від поштовху вилетів з карети, колесо якої зламалося. Я добрів до міста, де зустрів дивно вдягнених людей. У їхньому вбранні було щось східне, що поєднувалось із західним. Вони з трубок пускали штучні хмарки. Вони оточили мене з усіх боків і кричали: “Філістер! Філістер!”. Мене це образило, тому звернувся до поліції. Цей варварський народ зчинив галас, а мій візник порадив їхати з цього міста. Зараз я знаходжусь в одному з найближчих до цього міста сіл, де й пишу тобі, мій любий Руфіне. Я хочу дізнатись про звичаї і норов цього дивного народу і т. д.”.

Мій любий читачу, великий учений Птоломеус Філадельфус не знав, що знаходиться Поблизу Керепеського університету, а цей дивний варварський народ – студенти. Який би страх охопив його, якби годину тому він опинився б біля будинку Моша Терпіна, професора природничих наук. Студенти найбільше полюбляли саме його лекції, бо Мош Терпін міг пояснити, чому йде дощ, чому блискає і гримить, чому вдень світить сонце, а вночі – місяць. І пояснює він так, що зрозуміла б кожна дитина. Дозволь же, ласкавий читачу, відправити тебе у Керепес до будинку цього вченого. Серед студентів професора твою увагу приверне один юнак, років двадцяти трьох чи чотирьох. У нього майже сміливий погляд, але на блідому обличчі жагуче проміння очей пригасила мрійна туга. Цей юнак, вдягнений у давньонімецький сюртук, не хто інший, як студент Бальтазар син порядних заможних батьків, скромний і розумний.

Усі студенти пішли на фехтувальний майданчик, а замислений Бальтазар подався прогулятись гаєм.

Його товариш Фабіан пропонував повправлятись у “шляхетному мистецтві фехтування”, а не меланхолійно вештатись лісом, бо це – погана звичка.

Фабіан пішов прогулятись зі студентом-товаришем і завів розмову про пана Моша Терпіна та його лекції. Бальтазар репетував, що професорові лекції і досліди природничі – це “огидний глум з божественного єства”. “Частенько я хотів потрощити його склянки і колби. Після його лекцій мені здається, що будівлі заваляться мені на голову, і гнітючий жах гонить мене з міста. Але не ходити на Терпінові лекції не можу, якась дивна сила мене туди тягне,” – пояснював Бальтазар товаришеві.

Фабіан викрив цю дивну силу, назвавши ім’я Кандіди, професорської дочки, в яку й закохався Бальтазар.

Хлопці помітили вдалині коня без вершника, подумавши, що скакун скинув свого хазяїна. Вони зупинили коня, з боків якого “теліпалися” ботфорти, щоб знайти їздця. Але раптом щось маленьке покотилося під ноги коня. Це був горбатий малюк, що нагадував настромлене на виделку яблуко. Фабіан зареготав, а карлик грубим голосом розпитав дорогу на Керепес.

Малюк намагався взутися у свої ботфорти. Раз у раз він спотикався і падав у пісок, аж поки Бальтазар не встромив його тонкі ніжки у чоботи, піднявши малюка вгору і опустивши в ботфорти.

Потім дивний вершник намагався сісти в сідло, і знову марно: він перекинувся і впав. Знову йому допоміг Бальтазар.

Цей незнайомець образився на Фабіанів сміх і заявив, що він “студіозус”, тому хлопець мусить з ним битися.

Бальтазар присоромив товариша за його поведінку, але Фабіана це не цікавило, він хотів швидше повернутись у місто, щоб поглянути на реакцію оточуючих. Сміх буде, коли побачать цього малого бридкого вершника. Фабіан і сам хотів поглузувати, тому через ліс подався до міста.

Бальтазар, прогулюючись цим часом у лісі, зустрів Кандіду з батьком. Мош Терпін запросив його на чай, розважитись приємною розмовою. Повинен приїхати якийсь розумний юнак.

Розділ третій

Літературне чаювання у Моша Терпіна. Юний принц

Фабіан розпитував усіх перехожих, чи не бачили вони чудернацького малюка верхи. Але ніхто нічого такого не міг сказати, і глузливих посмішок на обличчях хлопець не помічав. Люди лише розповідали, що проїжджало двоє струнких вершників, один з них був маленький на зріст, гарний та приємний на зовнішність. Бальтазар з Фабіаном намагались переконати всіх, що малюк бридкий і зовсім не гарний, але їм не щастило. Фабіан нагадав другові, що вони завтра побачать “ніжну мамзель Кандіду”.

Кандіда була гарна, як намальована, з променистими очима. Це була струнка й рухлива дівчина, але руки й ноги в неї могли б бути й більш витонченими, якби вона їла менше тістечок. Кандіда любила веселе товариство: грала на фортепіано, підспівувала, танцювала.

Але поети можуть у кожній жінці знайти недоліки. їхній ідеал: дівчина повинна впадати за поезією, за їхніми віршами, співати їм пісень.

Кандіда – сама веселість і безжурність, їй подобались розмови і гумор. Але в ній було почуття, що ніколи не переходило в “банальну чулість”. Тому Фабіан і вирішив, що Бальтазарові вона не підходить.

Фабіан, зайшовши до Бальтазара, посміхнувся, бо його товариш сидів такий причепурений. Хлопцеві хотілось вразити серце коханої дівчини.

У Терпіновому домі Кандіда пригощала гостей ромом, сухарями і коржиками. Студент просто милувався нею й не міг знайти потрібних слів. Професор відрекомендував товариству пана Ціннобера, який мав студіювати право в Керепеському університеті.

Фабіан тихо пожартував Бальтазарові: “Мабуть мені доведеться битися з цією поторочею на сопілках чи, може, на шилах! Бо іншої зброї я не можу вжити проти такого жахливого супротивника”.

Товарищ знову його присоромив. Бальтазар спитав у малюка, чи нічого поганого з ним не сталося через невдалу їзду на коні. Та пан Ціннобер й не пам’ятав, що упав з коня, бо він, виявляється, “найкращий їздець” і навіть навчав у манежі офіцерів та солдатів верхової їзди.

Раптом малюк полетів шкереберть, коли у нього з рук вислизнула палиця, на яку він опирався. Карлик занявчав. Усі вирішили, що в залі знаходиться величезний кіт, а потім сказали, що це Бальтазар так жартує. Студент розгубився, а Кандіда заспокоювала його.

У залі вляглася метушня, всі повсідались і вели якісь бесіди. Це був зручний час, щоб читати новий, свіжий твір. І Бальтазар, оговтавшись, прочитав свою поему про соловейка та пурпурову рожу. Він палко читав, виливаючи всю пристрасть свого закоханого серця. Хлопець тремтів від радощів, коли чув зітхання або слова: “Чудово… Надзвичайно… Божественно!” Поема всіх захопила.

Але тільки-но він закінчив читати, як слухачі кинулися до карлика зі своїми похвалами і вигуками про його талановитість. Бальтазар розгубився. Навіть Фабіан був переконаний, що вірші написав і читав Ціннобер. Найвродливіша дівчина, Кандіда, на прохання присутніх, подарувала виродку свій поцілунок. Бальтазар розлютився, а Фабіан сказав, що його товариш ревнує Кандіду, і запропонував йому потоваришувати з цим юнаком, бо той, дійсно, заслуговує на похвалу.

Тепер у залі Мош Терпін зі своїми фізичними приладдям показав усім дослід, і знову глядачі хвалили і аплодували “найдорожчому пану Цінноберу”. Його намагалися взяти на руки або потиснути йому руку, а він “поводився вкрай непристойно”: махав маленькими ніжками, гомселив ними в товсте професорове черево й щось квакав огидним голосом, рипів, надувшись, “як малий індик”.

Серед товариства був також юний принц Грегор, що вчився в університеті. Він дуже вродливий, шляхетної і невимушеної поведінки, що виявляло його високе походження.

Тепер принц Грегор не відходив від Ціннобера, вихваляючи того як найкращого поета та фізика.

Мош Терпін висував версії, що, можливо, його протеже пан Ціннобер князівської, навіть королівської крові: він талановитий, благородної поведінки. Таким його рекомендував пастор, що його виховував.

Тієї миті сповістили, що вечеря готова. Ціннобер пришкандибав до Кандіди, незграбно схопив ії за руку і повів у їдальню. Як несамовитий кинувся Бальтазар у темну ніч, крізь бурю й дощ, додому.

Розділ четвертий

Як скрипаль-італієць Сбіока нахвалився запроторити пана Ціннобера в контрабас, а референдарій Пульхер не міг дістати посади в міністерстві закордонних справ. Як Бальтазара було зачаровано за допомогою головки ціпка

Бальтазар сидів на камені в лісовій глушині, думаючи про Кандіду. Він зрозумів, проаналізувавши останні події, що малюка зачаровано, і це відьомство треба припинити.

Повертаючись до Керепеса, Бальтазар зустрів синьйора Вінченцо Сбіоку, віртуоза скрипаля, відомого на весь світ, у якого навчався грати два роки. Сбіока розповів про свій концерт, де всі аплодисменти й похвали дісталися пану Цінноберу, а його, музиканта, ледь не побили. Синьйора Брагаці лежить у гарячці, бо всі похвалили спів Ціннобера, а співала ж арію вона. Ображений усім цим, Вінченцо Сбіока нахвалявся запхнути Ціннобера в контрабас.

Ледве Бальтазар провів скрипаля, як побачив свого товариша референдарія Пульхера, що намагався застрелитися. Пульхер розповів про свій усний іспит на посаду таємного експедитора у міністерстві закордонних справ. Радник посольства підбадьорював його, бо праці, подані до міністерства, одобрив сам міністр.

– Радник приймав іспит у мене і в маленького карлика. Я відповідав на всі запитання, а потвора щось мимрила. Малюк непристойно поводився, кілька разів падав з високого стільця, і мені доводилося його садовити. Радник люб’язно посміхався йому, на роботу взяли його, а мене вилаяли, буцімто я прийшов п’яний, падав зі стільця, поводився непристойно і нічого не знав.

Бальтазар поділився з референдарієм своїми думками про відьмацтво, і вони вирішили вивести малюка на чисту воду.

Товариші почули музику гармонії. Лісом їхав чоловік, одягнений по-китайськи, на голові у нього пишний берет. Карета з кришталю і колеса також. Білі єдинороги везли карету, замість візника золотий фазан, а ззаду сидів золотий жук. Чоловік привітався з друзями, і з блискучої головки довгого ціпка, що тримав незнайомець, на Бальтазара упав яскравий промінь. Юнака немовби хто вколов у груди. Цієї миті він вирішив, що цей чоловік врятує їх від “нечестивих Цінноберових чар”.

Розділ п’ятий

Як князь Барсануф зробив таємного експедитора Ціннобера таємним радником в особливих справах. Книжка з малюнками доктора Проспера Альпануса. Бальтазарова втеча

Міністр закордонних справ, при якому пан Ціннобер обійняв свою нову посаду, був нащадком барона Протекстатуса фон Мондшайна, який у хроніках шукав родовід феї Рожабельверде. Звали його як предка, Протекстатус фон Мондшайн, і він мав найкращу освіту.

Наступник великого Пафнутія, князь Барсануф любив його, бо той на кожне запитання мав відповідь, добре танцював і розумівся на грошових справах.

Барон запросив князя на сніданок із лейпцизьких жайворонків та на чарку гданської золотої горілки. Запросили й Ціннобера. Князь похвалив малюка, думаючи, що тепер папери так гарно й правильно заповнює саме він. У цей час малюк запихався жайворонками, нікчемно шамкаючи й плямкаючи, посадив масляну пляму на кашемірові штани князя.

Підійшов один юнак, повідомивши, що це він складає доповіді. Та князь визвірився на нього, звинувативши хлопця в брехні, ще й зауважив, що це він плямкає і посадив пляму на штани.

Під час сніданку князь назначив пана Ціннобера таємним радником в особливих справах, зазначивши: “Справжній англієць!”

Фабіан розповів Бальтазару про кар’єру Ціннобера, як Кандіда у нього закохалась і заручилась. Та Бальтазара це не стурбувало. Він повідомив друга про почуте й побачене в лісі, про відьомство карлика.

Фабіан запевняв, що цей незнайомець не чарівник, а доктор Проспер Альпанус^ який хоче ним здаватись. Щоб переконатись у цьому, товариші пішли до вілли доктора.

Вони постукали молотком у гратчасту браму, почувся підземний гуркіт, і брама потихеньку відчинилась. Хлопці йшли широкою алеєю, а обабіч них стрибали дві величезні жаби. Фабіан в одну кинув камень, та раптом вона перетворилась на жінку, бридку й стару, а інша – на чоловіка, що ретельно копав город.

На моріжку, як здалось Бальтазарові, паслись білі єдинороги; а Фабіан у них бачив тільки коней.

Замість швейцара там був золотий, схожий на страуса, блискучий птах. Фабіан і тут не вірив своїм очам, запевнюючи, що це перевдягнений хлопець.

Гостей зустрів доктор Альпанус. Бальтазар йому розповів усе, що думає про Ціннобера. У своїй бібліотеці господар узяв книгу про домовиків-коренячків, де вони були намальовані. Коли доктор до них доторкався, вони оживали, потім він знову запихував їх у книжку. Ні серед домовиків-коренячків, ні серед рудих гномів Бальтазар не виявив малого Ціннобера.

Тоді доктор Альпанус вирішив провести іншу операцію. Вони пройшли в другу залу, де Проспер Альпанус вимагав від Бальтазара побажати, щоб з’явилась Кандіда.

Знявся блакитний дим. З’явилась Кандіда, а поряд бридкий Ціннобер, якого вона пестила. Проспер дав Бальтазару кийок, щоб побити потвору.

Після цього досліду доктор зробив висновок: Ціннобер – людина, але якісь сили йому допомагають. Він запросив Бальтазара прийти ще раз. Фабіан репетував, що не вірить у ці бабські казки. Проспер Альпанус заспокоїв його, погладивши по руці, від плеча до зап’ястків.

Дорогою до Керепесу Бальтазар помітив, що у друга дивний сюртук: поли довгі, а рукава короткі.

Сам Фабіан нічого не розумів. Дійшовши до брами, він розгледів, що його рукава коротшають, а поли довшають і волочаться за ним по землі. Перехожі сміялися з нього, а діти смикали і рвали сюртук. Тільки-но він ускочив в якийсь будинок, як поли щезли і з’явились рукава.

У цей час Бальтазара затяг у якийсь провулок Пульхер. Він розповів, що Бальтазара шукають, бо його звинувачено у порушенні хатнього права: він вдерся в будинок Моша Терпіна і відлупцював до смерті потворного малюка. Референдарій обіцяв хлопцеві свою допомогу, а зараз відправив його в село Гох-Якобсгайм, де знаменитий учений Птоломеус Філадельфус писав свою книгу про невідоме студентське плем’я.

Розділ шостий

Як таємний радник Ціннобер причісувався у своєму саду і приймав росяну ванну. Орден Зелено-плямистого Тигра. Як панна Рожа-Гожа завітала до Проспера Альпануса

Професор Мош Терпін радів з приводу, що його донька виходить заміж за таємного радника. Тепер він зможе піднятися вгору по службовій драбині, як і його зять.

На світанку за Ціннобером ходив секретар Адріан, той юнак, який мало не позбувся свого місця в канцелярії міністерства. Він повернув собі прихильність князя лише тим, що здобув для нього чудовий засіб виводити плями. Таємний радник Ціннобер мешкав у прегарному будинку з іще кращим садом. Через кожні дев’ять днів на світанку він сам, без служника, хоч йому було дуже важко, вдягався і йшов у сад.

Пульхер і Адріан відчували якусь таємницю і, довідавшись у камердинера, якої ночі пан мав іти в сад, проникли у маєток.

Вони побачили, що до малюка прилетіла якась жінка з крильми за плечима, розчесала золотим гребінцем його довгі кучері. Вона побажала йому бути розумним. А курдупель відповів, що він і так найрозумніший.

Коли жінка щезла, Пульхер і Адріан вискочили з кущів, зазначивши, що його гарно причесали.

Ціннобер хотів утекти, та його підвели кволі ніжки. Він упав, заплутався у квітах, які його заросили.

З цього приводу Пульхер написав Бальтазарові лист. Ціннобер, засмучений цією пригодою, заліг у постіль і стогнав. Чутка про його хворобу дійшла до князя, який прислав йому свого лейб-медика.

Лейб-медик визначив, що таємний радник себе не шкодує заради вітчизни. Він, мабуть, помітив червону смугу на голові Ціннобера і ненароком торкнувся її. Ціннобер зловіснів від люті, дав ляпаса лікареві, аж луна пішла по кімнаті:

– Я здоровий, чого ви від мене хочете? Я зараз вдягнусь і піду в міністерство на конференцію.

Претекстатус фон Мондшайн попросив малого Ціннобера прочитати записку, яку нібито склав сам. Сподіваючись на талант таємного радника, Претекстатус хотів виграти на цій доповіді.

А насправді записку склав не міністр Мондшайн, а секретар Адріан.

Малюк щось мимрив і шамкав нерозбірливо, тому князь сам взявся читати доповідь. Задоволений, він назначив Ціннобера міністром, а Мондшайна відправив на відпочинок. Князь також нагородив малюка орденом Зелено-плямистого Тигра, хотів повісити орденську стрічку, та вона не висіла, як слід, за правилами, на Цінноберові – горб заважав.

Та у князя зібралася орденська рада, якій він наказав придумати, як закріпити цю стрічку на тілі нового міністра. Часу їм дав вісім днів. Тут були і філософи, і природознавець…

Всі думали. Щоб краще думалось, створили умови повної тиші: у палаці ходили у м’яких капцях, говорили пошепки; біля палацу вулиці вслали товстим шаром соломи; заборонили бити в барабани й грати на музичних інструментах поблизу палацу.

На раду запросили театрального кравця Кеса, спритного й хитрого чоловіка. Він швидко придумав, що стрічку можна закріпити гудзиками.

Князь схвалив постанову орденської ради: запровадити кілька ступенів ордена Зелено-плямистого Тигра, залежно від кількості гудзиків. Міністр Ціннобер отримав особливу нагороду: орден із двадцятьма діамантовими гудзиками, бо саме стільки потрібно їх до його чудернацької фігури.

Незважаючи на мудру вигадку, князь не любив кравця Кеса, та все ж нагородив його орденом із двома золотими гудзиками.

Доктор Альпанус цілісіньку ніч складав Бальтазарів гороскоп, довідався дещо й про малого Ціннобера. Він хотів поїхати у Гох-Якобсгайм, та до нього завітала панна фон Рожа-Гожа.

Вона’була в довгій чорній сукні й чорному серпанку. Спрямувавши промінь ціпка на неї, Проспер побачив патронесу у білому вбранні, з прозорими крильми за спиною, з білими й червоними трояндами у волоссі.

Він сховав ціпок і запросив даму на каву. Цього дня богато чудес трапилося: дама пролила каву, розбила золотий гребінець, ставала метеликом і мишкою, а доктор перекинувся жуком, потім котом.

Проспер Альпанус розповів пані Рожа-Гожа, що це він попередив її про введення освіти, це він зберіг нетронутим свій парк, своє чарівницьке приладдя.

Панна просила доктора змилуватись над її вихованцем, тоді мудрець показав Бальтазарів гороскоп. І панна Рожа-Гожа поступилася цій вищій силі. Таким чином, патронеса і чарівник затоваришували.

Розділ сьомий

Як професор Мош Терпін у князівській винарні досліджував природу. “Mycetes Beelzebub” (1). Розпач студента Бальтазара. Подарунок Проспера Альпануса

Бальтазар отримав листа від референдарія Пульхера: “Справи наші, любий друже Бальтазаре, йдуть щораз гірше. Огидний Ціннобер тепер уже міністр закордонних справ і отримав орден Зелено-плямистого Тигра із двадцятьма гудзиками. Професор Мош Терпін пиндючиться, через свого майбутнього зятя отримав посаду генерал-директора всіх природничих справ. Він цензурує і ревізує сонячні й місячні затемнення, а також передбачення погоди в дозволених у державі календарях, а особливо досліджує природу в резиденції та околицях. Він отримує найрідкісніших птахів, найкращих звірів і, щоб дослідити їхню природу, велить засмажити їх, а потім з’їдає. Ціннобер поклопотався, щоб Мош Терпін міг студіювати свій новий трактат про вино в князівській винарні. Він таким чином простудіював багато вина і шампанського.

Міністр обіцяє тобі помститися. А моя кожна зустріч з ним стає фатальною. У зоологічному кабінеті, коли він стояв перед скляною шафою з рідкісними американськими мавпами, чужинці переплутали його з мавпою, назвавши мавпою Ревун-Вельзевул. Я так реготав, не міг утриматись. Ціннобер майже не луснув, йому відмовили ноги, і камердинер відніс його в карету. Він навіть відмовився від послуг князевого лейб-медика. Прощавай, Бальтазаре, не втрачай надії, ховайся краще”.

Бальтазар сидів так у роздумах у гущавині лісу, нарікаючи на свою долю і марні обіцянки Проспера Альпануса. Раптом щось дивно блиснуло, хлопець побачив доктора, що летів до нього на комасі, схожій на польового коника.

Проспер вибачив юнакові його думки і розповів про своє кохання. В Індії у нього є кохана, від якої йому передав вітання друг Лотос. Баль-заміна, так звали індійську принцесу, кличе його до себе. Розповів і про панну фон Рожа-Гожа і її вихованця малюка Цахеса.

Його дивні чари сховані у трьох вогненно-блискучих волосках, які повинен вирвати саме Бальтазар і негайно спалити, щоб не трапилось лиха. Для того щоб краще роздивитись волоски, Альпанус подарував хлопцеві лорнет, а для його покараного товариша Фабіана – черепахову табакерку, яка позбавить того чар. Проспер оформить формальний дарчий запис, де назветься дядьком Бальтазара і подарує йому свій чудовий маєток. Там після весілля юнак мешкатиме зі своєю молодою дружиною. У цій садибі є найкраща городина для салатів, найкраща погода для білизни, найкращі килими, що не псуються і не заплямовуються.

А сам Проспер Альпанус поїде до своєї Бальзаміни.

Розділ восьмий

Як Фабіана через довгі поли почали вважати за сектанта й бунтівника. Про скасування посади генерального директора в природних справах. Втеча Ціннобера з Терпінового дому

Бальтазар рано-вранці прокрався в Керепес у будинок свого друга Фабіана. Фабіан блідий лежав у ліжку. Тепер він уже вірив в усякі чари, бо який би костюм, якого кравця не був би, у ньому все одно коротшають рукава і довшають поли. У його домі зараз висіло багато костюмів. Фабіан розповів своєму товаришеві, що богослови вважають його за сектанта, а дипломати – за бунтівника. Його визивав ректор, і студент ї з’явився у жилеті без сюртука. Пан ректор страшенно розсердився, наказав з’явитися у пристойному вигляді через тиждень. Цей строк завершувався сьогодні. Бальтазар передав Фабіанові табакерку. Коли хлопці її відкрили, то з неї випав чудово пошитий фрак із найтоншого сукна. Цей фрак дуже личив юнакові. Чари зникли. Потім Бальтазар розповів другові про розмову з дядечком Проспером Альпанусом. Фабіан обіцяв свою підтримку і допомогу.

Тієї миті по вулиці йшов референдарій Пульхер, дуже засмучений. І Фабіан його гукнув, а сам пійшов на прийом до ректора.

Пульхер вислухав розповідь Бальтазара, висловившись про сумну годину, бо саме сьогодні огидний карлик урочисто святкуватиме свої заручини. Мош Терпін запросив навіть князя. В освітленій сотнями свічок залі стояв прибраний малий Ціннобер, тримаючи за руку молоду Кандіду, він огидно шкірився та всміхався. Коли настав час мінятися обручками, до зали увірвався Бальтазар, а за ним Пульхер і Фабіан. Всі почали репетувати і скаржитися на це ) неподобство. Бальтазар через скельце розглядів чарівне пасмо волосся. Ухопив його, та Ціннобер почав відбрикуватись ніжками, дряпатись, кусатись. Тоді Фабіан і Пульхер взялися тримати малюка. Після цього ні князь, ні оточуючі вже не бачили в ньому того міністра Ціннобера; всі почали сміятися з карлика-курдупеля, огидного потвори.

Князь розгнівався на Моша Терпіна, відібрав у нього посаду генерального директора природничих справ, бо на заручинах не знайшов свого міністра.

Мош Терпін з люті хотів викинути карлика у вікно, а доглядач зоологічного кабінету переплутав малюка з мавпою. Під глузливий регіт потвора вибігла і, рохкаючи, побігла додому, не помічена навіть своїми слугами.

Бальтазар розповів усе Кандіді, яку заморочили Цінноберові чари. А дівчина зізналася йому в коханні. Мош Терпін лементував, ламаючи руки. Його також запевнили в чарах потворного курдупеля, отриманих від феї Рожабельверде.

– Еге ж,- сказав Мош Терпін,- еге ж, мене зачарував потворний чаклун… я вже більше не стою на ногах… я ширяю під стелею… Проспер Альпанус прийде по мене… я полечу на метеликові… мене причеше фея | Рожабельверде… патронеса Рожа-Гожа… я стану міністром! Королем! Імператором!

Кандіда і Бальтазар повідомили професора про своє рішення одружитись. Батько дозволив: “…Одружуйтесь, кохайтесь, голодуйте вкупі, бо я це дам Кандіді ані гроша посагу”.

Бальтазар хотів його переконати, що вони не голодуватимуть, та відклали це на завтра, бо пан професор дуже-дуже стомився.

Розділ дев’ятий

Як стара Ліза зчинила бунт, а міністр Ціннобер, тікаючи, підсковзнувся. Як зажурився князь Барсануф, як він їв цибулю, і як ніхто не міг заступити йому Ціннобера

Карета міністра Ціннобера майже всю ніч даремно стояла біля Терпінового дому. Візник довго не вірив, що Ціннобер пішов додому пішки і тут його нема.

Приїхавши додому, він розпитав у камердинера, чи господар вдома. Слуга розповів, що пан повернувся зі свята невдоволений, то рохкаючи, то по-котячому нявкаючи, проліз попід ногами камердинера. А зараз вони сплять, хропучи так, як завжди по великих справах.

Служники пішли перевірити, чи й зараз Ціннобер хропе. Малюк хропів, вигравав, свистів у найхимерніший спосіб.

Рано-вранці у міністровім домі вчинився гвалт. Якась стара селянка, одягнута в давно вилинялу, убогу святкову сукню, просилася до свого синочка, до малого Цахеса. Швейцар сказав, що це будинок міністра Ціннобера, а серед служників такого немає. Жінку прогнали.

Тоді вона сіла на кам’яних сходах будинку з другого боку вулиці. Люди почали збиратись навколо неї. Вони не знали, чи вона божевільна, чи в її словах є правда. Жінка дивилась на Цінноберові вікна. А потім посміхнулась:

– Онде він, мій малюк Цахес.

Всі глянули туди і почали реготати, побачивши малюка Ціннобера, що в гаптованих яскраво-червоних шатах, перевішений орденською стрічкою, стояв біля вікна, яке досягало самої підлоги.

Глядачі, сміючись, кричали:

– Малюк Цахес! Малюк Цахес!

Слуги реготали завзятіше від усіх, побачивши свого пана.

Міністр, зрозумівши, що сміються з нього, почав погрожувати поліцією, вартою, тюрмою. Але чим більше міністр навіснів, тим дужчий здіймався регіт. У нього почали жбурляти каміння, овочі.

Між тим, пішла чутка, що це справді малюк Цахес, що ганебною брехнею і ошуканством проліз нагору, прибравши собі горде ім’я Ціннобер.

Люди ринули у міністрів будинок, камердинер заламав руки. Він не міг знайти свого господаря, не знайшли його і люди.

Коли заколот вщух, Ціннобер не вийшов зі свого сховку. Камердинер помітив, “що з однієї гарної срібної посудини з вушками, яка завжди стояла біли туалету, бо міністр дуже цінував її, як коштовний подарунок самого князя, стирчать маленькі, тоненькі ніжки”. Коли служник його звідти витяг, його вельможність були мертві – камердинер заплакав; витерши його, поклав у ліжко і викликав лейб-медика.

До кімнати ввійшла панна фон Рожа-Гожа. Вона заспокоїла людей, а слідом за нею увійшла Ліза, рідна мати маленького Цахеса. Мертвий Ціннобер здавався тепер кращим, ніж будь-коли в житті. На вустах застигла лагідна легенька посмішка. Волосся знову спадало на плечі кучерями, а не куйовдилося. Панна погладила малюка по голові, і миттю в чубі заблищала червона смужечка.

Ліза почала плакати і нарікати: краще б він залишився вдома, я б його носила в кошику, і мені давали б коли-ніколи монетки.

Ліза думала, що весь цей будинок і гроші, які нажив її син, залишаться їй. Але ні. Жінка ще більше розрюмсалась. Вона хотіла забрати свого маленького Цахеса, щоб священик зробив з нього опудало. Фея розгнівалась, випровадила жінку, наказала зачекати її, бо хотіла чимось розрадити і допомогти.

Рожабельверде дякувала Просперу Альпанусу, що повернув малюкові його вигляд, що потвору поховають з почестями.

Князь Барсануф дуже плакав, побачивши свого міністра мертвого. Лейб-медик, оглянувши небіжчика, визначив причину смерті – не фізична, а психічна. Він вважав, що міністр багато займався державними справами, а також тиск орденської стрічки заважав діяльності мозкової та вузлової системи.

Князь ще трохи поплакав і пішов. Виходячи з будинку, він побачив стару Лізу з вінком золотої цибулі. Він з нею лагідно порозмовляв, покуштував її золотої солодкої цибулі, наказав їй постачати цибулю на князівську кухню. Князь куштував солодку, міцну, пекучу цибулю, а перед собою бачив небіжчика Ціннобера, який йому шепотів: “Купуйте, їжте цю цибулю, князю, на благо державі!” Князь дав Лізі декілька золотих, отак вона вибилась із злиднів за допомогою таємних чар Рожі-Гожі.

Похорон міністра Ціннобера був одним із найпишніших: його поховали із пошаною, пам’ятаючи всі заслуги його розуму перед державою.

Розділ останній. Покірне прохання автора.

Як професор Мош Терпін заспокоївся, а Кандіда вже ніколи не дратувалась. Як золотий жук продзижчав щось на вухо докторові Просперу Альпанасу, що попрощався й поїхав, а Бальтазар щасливо зажив з дружиною

Тепер, любий читачу, я хочу з тобою попрощатись. Той, хто списує для тебе ці аркуші, багато знає про славетні діла Ціннобера і залюбки розповів би тобі ще. Та ба! Озираючись на події чудернацькі, нагромадивши їх, він боїться втратити твою довіру, любий читачу. Написавши “Розділ останній”, він просить невимушено дивитися на ці образи, навіть заприятелювати з ними.

Історію можна було б завершити смертю Ціннобера, та краще поставити на кінці радісне весілля.

Бальтазар заспокоїв Мош Терпіна, показавши через лорнет міністра Ціннобера; здивував, познайомивши його із своїм дядьком Проспером Альпанусом, що дарував молодятам свій маєток з навколишніми лісами, полями, луками. Тут професор міг студіювати свої нові досліди.

Хлопець познайомив батька Кандіди з просторою пивницею, яка була не гірша князівської винарні.

На цьому професор і заспокоївся.

Бальтазарове весілля святкували у приміській віллі. Наречену вбирала фея Рожабельверде, яка оточила дівчину своїми чарами. Кандіда була надзвичайно чарівна. Крім того, Рожа-Гожа подарувала їй чудесне магічне намисто, і відколи вона його наділа, то вже ніколи не дратувалась через дрібниці.

Молодий і молода були щасливі.

Чарівник і чарівниця оздобили весілля дивами: солодкі пісні про кохання, з-під землі підіймалися столи з наїдками і кришталевими пляшками.

Вночі спустився золотий жук, і Проспер, попрощавшись з усіма, полетів до Індії.

Бальтазар, пам’ятаючи поради Проспера Альпануса, розумно користувався чудовим приміським маєтком, став добрим поетом. Кандіда ніколи не дратувалась, бо не знімала намиста. Молодим нічого не бракувало, вони зажили найщасливішим родинним життям.

Отож, казка про малюка Цахеса, прозваного Ціннобером, тепер справді має цілком щасливий кінець.

Вірші Лесі Українки короткі для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

Вірші Лесі Українки невеликі

Дивилась я на тебе і в ту мить
нестямилась, як руки самохіть
для тебе почали вінок сплітати, –
була твоя краса, як ті гранати…

На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.

Моя люба зоря ронить в серце мені,
Наче сльози, проміння тремтяче,
Рвуть серденько моє ті проміння страшні…
Ох, чого моя зіронька плаче!

* * *
Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, –
Отруїли ясні зорі
Серденько мені.

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Маленькі вірші Лесі Українки

Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.

Єсть у мене одна
Розпачлива, сумна,
Одинокая зірка ясная;
Сеї ж ночі дарма
Її кличу, – нема!
Я стою у журбі самотная.
І шукаю вгорі
Я тієї зорі:
“Ох, зійди, моя зірко лагідна!”
Але зорі мені
Шлють проміння сумні:
“Не шукай її, дівчино бідна!

Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист
в’яне, жовкне…
Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист –
хутко вмовкне…

Ох, розкрились троянди червоні,
наче рани палкі, восени,
так жалібно тремтять і палають –
прагнуть щастя чи смерті вони?

Не осиплються тихо ті квіти,
не настане життя в них нове,
ні, ударить мороз до схід сонця
і приб’є поривання живе.

І зчорніють червоні троянди,
наче в ранах запечена кров…
Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,
поки ще їх мороз не зборов!

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.

Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.

Свої улюблені короткі вірші Лесі Українки для дітей Ви можете залишати через форму коментарів.

“Таємне товариство боягузів” короткий зміст пригодницької повісті Лесі Ворони ви можете прочитати в цій статті.

“Таємне товариство боягузів” скорочено

Розділ 1. Кактус показує колючки

Авторка знайомить нас з двома сусідськими хлопцями, які ворогують з дитинства. Кактус (Сашко Смик) і Клим Джура були однакові на зріст, але з часом Кактус став вище й накачав м’язи, як у Шварценеггера! Тепер Кактус часто підстерігав Клима і давав тому стусанів.

Тому Клим старався оминати Кактуса, а побачивши його просто тікав, як звичайний боягуз. А Кактус сміявся з переляканого хлопця і називав Клима Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив сусіда зі скрипкою.

Одного разу тікаючи від Кактуса з Климом сталося незрозуміле… люк, на який він наступив, раптом почав м’яко вгинатися і він полетів у чорну прірву.

Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликом Навколо була темрява, Клим навпомацки просувався вперед, і зовсім не боявся. Світло спалахнуло зненацька і засліпило Клима, він побачив, що стоїть посеред абсолютно порожньої зали. Стіни були глухі, без жодного вікна, а підлога під ногами злегка вібрувала. Зі стіни, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка томатного соку. Це була улюблена їжа Клима. Голос повідомив, що його вітають у секретній лабораторії ТТБ (Таємне Товариство Боягузів).На великому екрані Клим побачив себе, коли тікав від Кактуса… йому було соромно, він мало не плакав з сорому. Клима цікавило все – як він тут опинився? хто за ним спостерігав? До нього звернувся жіночий голос, Климу запропонували взяти участь у таємному експерименті. Але він не міг про це нікому розповідати. Клим схрестивши пальці пообіцяв тримати таємницю.

Він зрозумів, що на ньому будуть випробовувати засіб від страху і погодився.

Розділ 3. Знайомство з Жуком та Зайцем

Клим опинився серед незнайомої вулиці…люди озиралися на нього. Вигляд у нього і справді був досить дурнуватий: волосся скуйовджене, сорочка розхристана, джинси в якихось іржавих плямах. Він пішов вулицею, щоб знайти дорогу додому. Клим не міг повірити у те, що з ним трапилося, йому здавалося, що це чийсь жарт, чи серія “Прихованої камери”.Клим відчув, що невидима сила підштовхує його у певному напрямку і опинився біля старого будинку з іржавою залізною брамою, на якій висів великий старовинний замок. Пройшовши у двір, він почув як ворота за його спиною зачинилися. Він почув знайомий жіночий голос з ТТБ, жінка сказала, що експеримент починається. Молода білява жінка здавалася йому знайомою, але чому не міг зрозуміти. Його відправили на перше тренування. Двоє хлопців, приблизно також віку як і Клим, гамселили один одного руками і ногами, вигукуючи тоді ще незрозумілі мені слова:

– Засіб від переляку номер один!

– Засіб від переляку номер сім!

– Засіб від переляку номер чотири!

Він злякано дивився на божевільних хлопців, з якими він мав готуватися до вечірньої операції.

Розділ 4. Підготовка до секретної операції Клим пішов за хлопцями і помітив – противний липкий страх кудись зник. Його охопили цікавість і бажання приєднатися до Зайця й Жука – так Клим подумки прозвав своїх нових знайомих. Найдивнішим було те, що у хлопців були саме такі прізвиська. Вони пройшли на круглий піщаний майданчик, де стояв звичайнісінький дерев’яний грибок. На цьому грибочку був сувій паперу, хлопці прочитали своє завдання. О 21-й вони мали бути під банком. Климу сказали одягти одягни щось діряве й брудне і грати жалісну пісеньку про байбачка. Клима відправили додому готуватися до завдання, хоча він і не зрозумів, що це за таємна операція і навіщо йому перевдягатися у лахи й грати на центральній площі міста жалісну пісеньку про байбачка?

Розділ 5. Чи можна порушувати клятву? Вдома Клим думав про те, що з ним сталося. О 21-ій він мав бути коло банку. Цей банк він добре знав, бо там працювала його бабуся. Бабуся була прибиральницею і Клим ходив з нею на роботу, допомагав поливати квіти й пилососити цілі кілометри килимових доріжок. Клим знав всі коридори банку, всі входи і виходи. Клим не міг зрозуміти, що ці хлопці будуть робити в банку. Навіть подумав, що це буде пограбування…Бабуся перервала думки Клима, пригостивши внука пиріжками з м’ясом. Бабуся смачно готувала, і дуже любила квіти. Вся їх квартира завдяки старанням бабусі Солі перетворилася на справжню оранжерею. Але бабуся забороняла чіпати свої квіти, і Клим сприймав застереження бабусі як старечі дивацтва. Та все ж ніколи не порушував її заборони. Квіти в нашому помешканні і в сільській садибі, де бабуся жила влітку, доглядала лише вона. Клим жив з бабусею, так як його батьки були на розкопках піраміди в Єгипті. Клим вхопив пиріжка і побіг на зустріч з хлопцями біля банку, хоча усвідомлював, що так просто ця історія скінчитися не може.

Розділ 6. І байбачок зі мною… Клим підбіг до площі, на якій височіла будівля банку, коли надворі вже сутеніло. Він намагався розгледіти Жука і Зайця. Та біля центрального входу до банку не було нікого. Він хотів вже йти додому, коли з вузенької бічної вулички на площу виїхав кумедний візочок, який штовхали двоє хлопців. Убрані вони були в яскраві циркові костюми, на їхніх головах були надягнені блазенські ковпаки з дзвіночками, а на візочку у великій клітці з дротяним колесом усередині швидко перебирав лапками… байбачок. Хлопці грали на якихось музичних інструментах, йому дали стару скрипку, одягли в чудернацький цирковий костюм і змусили грати і співати. Розділ 7. Напад на банкіра

Люди зібралися навколо хлопців, їх жаліли, давали гроші, цукерки. А якийсь чоловік із кейсом у руках захотів отримати віщування від байбака… Прочитавши кілька рядків, чоловік зблід, кинув записку, і швидко попрямував до свого чорного автомобіля. Невеличкий натовп, що зібрався навколо, зацікавлено зашумів. Раптом на площу в’їхав мотоцикл, на якому сиділо двоє чоловіків у масках. У чоловіка викрали кейс. Клим дивився на все це вражено, грабіжники на мотоциклі чомусь нагадували йому… маму й тата. Але він розумів, що тут вони бути не можуть. Поки натовп і охорона збиралися навколо пограбованого чоловіка, хлопці скинули свої циркові костюми і зникли у підворітті сусідньої вулиці…Клим розумів, що йому теж треба йти звідси, але перед тим як зникнути, все ж устиг нахилитися й підняти з землі зіжмаканий папірець-передбачення “Зараз тебе пограбують!”

Розділ 8. Гра у заховані скарби чи пограбування?

Хлопці потягли Клима до підворіття і привітали з першим випробуванням. А щоб заспокоїти Клима, порівняли все, що відбувалося з комп’ютерною грою. Заєць і Жук сказали, що ім потрібно потрапити до будівлі банку. Для Клима це не була проблема, так як він її план чудово знав.

Розділ 9. Знайомий ротвейлер Клим із Зайцем та Жуком стояли посеред маленького захаращеного двору. Клим знав де потайний вхід до банку і провів туди хлопців, хоча і розумів, що це злочин. Клим думав, що хлопці готують пограбування. Завдяки Климу хлопці пройшли мимо місцевого ротвейлера Бакса, якого випускають вночі охороняти банк. Хлопці пройшли у комірчину для відер і ганчірок, вилізли через вікно до пожежної драбини і потрапили у кабінет директора банку. Жук і Заєць розрізали скло у вікні пристроєм, схожим на циркуль і за мить вже стояли посеред директорського кабінету, встеленого м’яким перським килимом. Климу ця пригода починала подобатись. Камеру спостереження Жукзнешкодив і повідомив, що у них є 15 хвилин. Хлопці впевнено, ніби вони бували тут сотні разів, підійшли до величезної картини, що висіла позаду директорського столу. На картині був сільський пейзаж, Жук торкнувся до того місця, де були намальовані двері хатинки і перед ними відкрився таємний хід.

Розділ 10. Криївка блакитних жаб

Там був дивний запах сирості і болотних трав. Але звідки болото посеред міста та ще й на десятому поверсі цегляного будинку? Спереду почулося пронизливе сюрчання, але Жук і Заєць вперто рухалися вперед. Те, що побачили хлопці, було настільки дивним, що Клим навіть не встиг злякатися. У великому басейні, встеленому водоростями й лататтям, у зручних кріслах сиділи дивовижні створіння, космічні прибульці…Ті істоти були схожі на велетенських, яскраво-блакитних жаб. Перед кожною блакитною ропухою, що розвалилася у кріслі, стояв столик із частуванням – хробаки, мухи та жуки. Найдивнішим було те, що блакитні жаби жваво перемовлялися на своїй мові. Хлопці поводилися тихо і все знімали на маленьку відеокамеру, проводили якісь заміри. Але їх помітили, і вони мали швидко тікати.

Завдяки тому, що Клим знав всі коридори, входи, виходи, хлопцям вдалося втекти від цих потвор.

Заєць і Жук привітали Клима з тим, що він пройшов ще одне випробування ТТБ. І розповіли, що ці хижі прибульці таємно заволоділи вже половиною світу. Ці жаби навчилися проникати в людську свідомість і підкоряти людей своїй волі. ТТБ бореться з жаб’ячою цивілізацією, бо вони заразили майже все людство страшним вірусом страху. Тепер їх головне завдання – знайти протиотруту.

Клим не міг міг прийти до тями. Тобто він потрапив не у банду розбійників. Нові знайомі – це мисливці за прибульцями.

Клим не міг зрозуміти, чому боягузи мають боротися проти прибульців. І хлопці пояснили, що вірус страху найперше вражає хоробрих. А тим, хто звик боятися, все життя треба боротися з власним переляком. Тому в кожного боягуза є свої засоби подолання страху…

Розділ 11. Паганіні стає Чаком Норрісом

Вранці Клима розбудила бабуся, і він почав збиратися до школи. Вчорашні пригоди не вкладалися в нього в голові, це була маячня. Хіба можуть існувати прибульці?

Вийшовши з квартири він зустрівся з одвічним ворогом і сусідом Сашком Смиком. Зазвичай Клим мав бути побитий, але цього разу все змінилося. Клим накинувся на Кактуса, і той почав благати не бити його. Кактус сказав, що йому наказали побити його.

Клим не хотів розбиратися з Кактусом і помчав до школи. Він і сам був здивований, що зовсім не злякався Кактуса, адже після синьооких монстрів той був не страшний.

Але до школи Клим не потрапив, якась блакитна лапа потягла його до піщаного кар’єру…

Розділ 12. Міраж на будмайданчику Але несподівано будівельний майданчик зник… зявився міраж… Перед Климом була рівна потріскана земля, без жодної травинки. А посеред цієї пустелі сиділо потворне банькате створіння. Клим не міг поворухнутися, його ніби обмазали липким тягучим клеєм, він був, як муха, що потрапила в павутину і яку зараз мають зїсти. Синьопикий широко роззявив пащу, і з неї вирвалися пронизливі звуки: свист, гуркіт, дзижчання і… кумкання.

У голові Клима залунали слова: “Сьогодні рівно о третій, на вашу планету прибуває основний десант могутньої цивілізації блакитних жаб. Останньою перепоною на нашому шляху залишалося ваше таємне товариство. Досі нам не щастило захопити жодного члена ТТБ. Тепер вам кінець. Ти покажеш секретну лабораторію і після цього експерименти проводитимемо тільки ми… над вами.”

Блакитна тварюка висолопила довжелезного язика, на льоту вхопила муху та з апетитом схрумала її. Але цей делікатес, був ніби снодійним для інопланетних жаб і синя ропуха захропла… Клим зрозумів, що якби його вкусили, то він би був змушений підкорятися цивілізації жаб, тому потрібно було терміново вибиратися…

Клим доповз до калюжі і відчув, як липка речовина – напевно, це була отруйна слина космічної жаби – почала розчинятися. Звільнившись Клим кинувся геть, і опинився на гамірній вулиці. Він намагався потрапити до ТТБ…

Розділ 13. Я шукаю допомоги Клим зрозумів, чому люди останнім часом так дивно поводяться. Вчителі ніби були ті ж самі, але часом вони розмовляли і рухалися, як актори в театрі, котрі повторюють наперед завчені ролі. І що у словах, які вони вимовляли, не було жодного змісту. Але Клима настільки зацькував Кактус, що замислюватися над усім цим раніше він не міг. Він знайшов люк, який вів до ТТБ, але потрапити туди не міг. Намагався знайти Зайця і Жука, але марно. Вже коли він не знав, що робити до Клима підлетів велетенський метелик, жовтогарячого кольору, із посланням від Жука. Клим побіг до свого будинку…

Розділ 14. Послання від бабусі Підходячи до дверей квартири, Климу здалося що за ним стежать. Бабусі вдома не було. На столі був предмет, схожий на спортивний свисток на мотузці. Взявши його в руки Клим почув голос бабусі, яка сповістила, що її виклали синьомордики. Слухаючи інструкції бабусі Клим знайшов ключ від жовтого автомобіля у вазоні з калачиками. На подвір’ї, під старою грушею, стояв жовтий обшарпаний горбатий “Запорожець” і там мали бути наступні інструкції. Клим не міг повірити, як його усміхнена бабуся може бути пов’язана з Таємним Товариством Боягузів? Але думати не було коли, потрібно було рятувати бабусю. Розділ 15. Найкращий у світі автомобіль – це…

Подвір’я було абсолютно порожнє. Але коли Клим сідав у Запорожця, на подвір’я заїхав екскаватор з величезним, загрозливо виставленим уперед, ковшем, що їхав прямо на нього. Клим сів у машину, але, що робити далі не знав, він ніколи не водиві навіть не заводив машину. Голос з ТТБ наказав йому пристебнутися. Щойно Клим заклацнув ремені безпеки, як старенький “Запорожець” загуркотів, немов ракета перед стартом, підстрибнув угору, наче велетенський гумовий м’яч, і вискочив з-під самісіньких залізних зубців гігантського ковша. В екскаваторі був знайомий синьомордий прибулець, стрибаючи “Запорожець” зумів втекти. Екскаватор перевернувся, а блакитна ропуха не могла звідти вибратись. надсадно гудів і смикався. Клим зрозумів, що “Запорожець” – найнадійніший і найдосконаліший автомобіль у світі. Той шаленій швидкості помчав у безвість – назустріч небезпеці.

Розділ 16. Загадкова пані Содомія Голос в Запрожці повідомив, що синьомордик у ескаваторі ватажок прибульців. А Климу потрібно потрапити в пустелю о 3 годині ночі, бо туди прибуває основний десант космічних хижаків. У Клима було багато питань: як бабуся Соломія пов’язана з усім цим? Як він потрапить у пустелю так швидко? Як бабуся Соля зможе боротися проти прибульців? Голос повідомив, що його бабуся винайшла протиотруту від вірусу страху. А цим вірусом уже заражена більшість мешканців Землі. Синьоморди вистежили пані Соломію й зненацька захопили її. Тепер він має врятувати бабуся і людство від прибульців. Запорожець доставив Клима до сільської садиби бабусі. До нього знову підлетів жовтий метелик, який тримав капсулу з запискою.

“Третій помідорний кущ ліворуч від паркану”.

Клим пішов на на бабусин город і підійшов до зеленого куща, на якому висіли стиглі червоні помідори. Він мимоволі простяг руку й зірвав найбільший томат. Тієї ж миті кущ почав повільно від’їжджати вбік, а під ним відкрилася металева поверхня, схожа на дитячу гірку, по якій так люблять спускатися малюки.

Клим не міг повірити, що у бабусиному городі є такі схованки, а помідор був штучний.

Розділ 17. Машина часу існує? Клим сівши на металеву доріжку, що стрімко спускалася у глибину, полетів у безвість. Він впав на сіно, і оглянув підземну кімнату. На стіні було їх сімейне фото, тато й мама біля підніжжя єгипетської піраміди. І фото молодої жінки з ТТБ, тепер Клим зрозумів, кого вона нагадувала. Очі у жінки були точнісінько такі, як у бабусі Солі, тільки обличчя молоде. Клим знайшов скриньку, але не зміг її відчинити. Втративши будь-яку надію відгадати бабусині секрети, він сів у крісло, і поклав долоню на кришку загадкової скриньки. Тієї ж миті поверхня кришки замерехтіла, екран засвітився, і на ньому з’явилося обличчя молодої бабусі. Клим дізнався, що тридцять років назад бабуся Соломія сконструювала машину часу. І тепер йому потрібно врятувати бабусю Солю, бо без неї світ не врятувати.

Розділ 18. Я відчуваю смак пригод Бабуся сказала, що Климу потрібно переміститися у вчорашній день до мами з татом, бо саме туди має прибути десант синьомордиків. Він відчув, що його огортає страх, він не знав де машина часу, як вона працює. У Клима з’явилося бажання сховатися і перечекати небезпеку. Але бабуся повідомила, що машина часу – це Запорожець, і йому час вирушати.

Клим відчув смак до шалених пригод. І здається, це був іще один засіб від переляку – кидатися у вир пригод сторчголов, не залишаючи собі часу на вагання, сумніви й побоювання.

Розділ 19. Політ крізь часопростір Клим сів у “Запорожець”, взяв ключ-свисток і побачив маленький дисплей, по якому бігли знаки й цифри. Климу взяв фото мами і тата, він виставив потрібний час, пристебнувся… А відкривши очі він побачив, що опинився на вершині велетенської піраміди. Колись батьки розповіли мені, що саме через дивну особливість – стесану верхівку – вибрали цю піраміду для розкопок.

Він думав, чому прибульці мають прибути саме сюди, і раптом почув, що синьоморди здираються по майже прямовисних стінах піраміди…

Розділ 20. Абетка мандрівника Клим зрозумів, що зараз перша година ночі 26 вересня 2006 року. А йому потрібно було потрапити у 25 число. Машина повідомила, що помилки іноді трапляються, але ще одна подорож у часі була неможлива через технічні несправності. Клим розумів, що ропухи вже близько і потрібно терміново щось робити. Через мить машина підскочила й полетіла по прямовисній стіні піраміди донизу і спинилася біля підніжжя піраміди.

Біля піраміди був табір батьків, але всі речі були розкидані, їх захопили зненацька. Але людей не було ніде.

Клим почув звуки ізсередини піраміди. Це були звуки АМ – Абетки мандрівника, яку винайшов тато. Клим з дитинства ходив у походи з батьками і вони його навчили АМ.

При небезпеці звичайній треба було стукати по поверхні один раз, при середній – двічі, а при найбільшій гатити щосили тричі підряд. Головне, щоб чітко повторювався ритм: стук-стук-стук – тиша. Стук-стук-стук – тиша! І зараз із кам’яних нутрощів піраміди хтось подавав сигнал найбільшої небезпеки. Було зрозуміло, що це кличуть на допомогу тато й мама.

Клим не знав як потрапити всередину, а голос ТТБ порадив скористатися універсальним ключем. Потрібно було прикласти його до поверхні, натиснути на червону кнопку й накреслити необхідну фігуру.

Клим виконав усі вказівки. Раптом масивна кам’яна брила під моєю рукою м’яко піддалася, почала відступати, і в стіні утворився отвір.

Розділ 21. У Всесвіті дрібниць не буває Клим на Запорожці опинився всередині старовинної усипальниці, а шматок стіни став на місце. Тато і мама зраділи появі сина. Батьків він не бачив 6 місяців, засмага на їх обличчях кидалася у вічі. Клим оглянув піраміду, і побачив безліч скручених трубочками папірусів. Батьки часто розповідали про них, але до наших днів папіруси майже не дійшли. Навіть коли їх знаходили десь серед старовинних руїн, вони, потрапивши на повітря, розсипалися, мов порох.

Тобто його батьки знайшли старовинну бібліотеку єгипетських фараонів? Та зараз про це ніколи було думати й не час було розпитувати. Людство було у небезпеці, а ці прадавні єгипетські рукописи не могли стати в пригоді у боротьбі проти блакитних космічних жаб.

Він хотів про все розповісти батькам, але як виявилося вони все знають, бо тримають зв’язок з штабом ТТБ, і саме вони викрали кейс під банком. А зробили це завдяки машині часу, щоб хлопці могли пробратися у лігвисько синьомордів.

Батьки чекали на Клима, ще день тому, вони були раді, що він вилікувався від страху. Адже майже всі мешканці планети були заражені вірусом страху. Протиотруту від цієї жахливої епідемії винайшла бабуся, але тепер вона потрапила в полон до синьомордів.

Батьки сказали, що до прильоту синьомордів лишилося кілька годин і потрібно підготуватися.

Розділ 22. Зброя проти комахожерів

Тато розповів, що синьоморди давня войовнича цивілізація, вони вміють перехоплювати людські думки на відстані, а зброї проти них немає.

Мама сказала, що вони ведуть розкопки саме тут, бо сім тисяч років тому Земля вже зазнала нашестя блакитних жаб… Хоча єгипетські вчені знайшли засіб, як боротися із синьомордами, та було запізно. Космічні хижаки втекли з планети, але знищити всю рослинність, навкруги залишилась тільки піщана пустеля.

Тато розповів про манускрипт, в якому йшлося про боротьбу з сьномордами, але його розшифрувати вони не могли.

Тоді Клим розповів про те, як його викрали і як можна боротися проти синьомордів. Клим сказав, що мухи, вплинають на прибульців як снодійне.

Батьки зраділи і обняли Клима.

Розділ 23. Жук і Заєць втрачають надію

Клим не розумів радості батьків, адже де в пустелі взяти стільки мух? А мама повела Клима до наукової лабораторії, де працювали Жук та Заєць. Виявляється бабуся Соля доправила їх сюди на часольоті.

Вони сподівалися відтворити протиотруту, але в них не виходило, видно було, що оптимізм покидав хлопців.

Тато повів всіх вузенькими сходами нагору піраміди. По дорозі всі роздивлялися папірус, в якому було щось про те як знищити синьомордів. Папірус вже починав розсипатися, на ньому був малюнок мухи. Такий же візерунок вони побачили на стіні, натиснувши на нього вони на кам’яній поверхні утворилася ніша і з’явився дивний предмет. То було металеве півколо з маленькою пластинкою посередині, схожою на тонкий язичок.

Розділ 24. Космічні загарбники прибувають Зненацька підлога під ногами почала вібрувати, почувся страшний звук. Була третя година ночі і прибували прибульці. Тато почав грати на знайденому інструменті, що був схожий на дримбу. Вони пішли вперед, відчинили люк і опинилися на вершині піраміди. В очі вдарило сліпуче світло, а потім всі побачили космічні кораблі прибульців. То були гігантські прозорі капсули, що зависли над пірамідою. З кожної капсули струменів потужний сніп світла, спрямований на зрізану верхівку піраміди.

Коли наша невеличка команда вийшла на верхній майданчик, усі світлові промені вмить зосередилися на нас. Я відчув себе таким же беззахисним і маленьким, як та муха, котру сьогодні вранці на моїх очах проковтнув довголапий синьоморд. Прибульців було дуже багато.

Розділ 25. А тато грає на дримбі

Тато продовжував вигравати на дримбі, на ці звуки зліталися хмари оскаженілих комах! Блакитні ропухи почали ловити мух, їх нічого не цікавило крім поживи. Космічні хижаки все спускалися і спускалися на землю і хапали комах довгими язиками. Видно було, що земні мухи, комарі та гедзі вразили чужопланетян у самісінькі жаб’ячі серця. Це було схоже на масовий сказ. Зараз небезпечних космічних окупантів можна було брати голими руками. Вони не помічали нічого, окрім смачної поживи, що хмарами кружляла довкола них.

Розділ 26. Я розмовляю мовою синьомордів Тепер Клим зрозумів, чому тато говорив про синьомордів як про представників страшної цивілізації міжгалактичних загарбників. На спині у кожного прибульця висів апарат із широким дулом і прилаштованим до нього балоном з газом, який може паралізувати все живе. Жук і Заєць досліджували цей газ, і він абсолютно безпечний для самих синьомордів. І взагалі представники цієї агресивної цивілізації не чутливі до жодної отрути. Вони самі можуть отруїти кого завгодно. Особливо небезпечний вірус, що його розносять ці космічні хижаки, – вірус страху. Починало світати, вся пустеля, в полі зору, була вкрита велетенськими блакитними ропухами, що лежали на піску й голосно хропли.

Синомордів потрібно було знешкодити, але як ніхто не знав. Клим зумів прочитати думки їх вожака, який радів захопленню планети. Вони хотіли зробити людей рабами, змусити працювати на мушиних фермах – вирощуватимуть комах-бройлерів. А потім відправляти комашині консерви в кожен куточок галактики!

Клим розповів батькам, про те що довідався. І вони розуміли, що святкувати перемогу ще зарано.

Розділ 27. Пірамідосерфінг Всі хотіли спускатися всередину піраміди сходами, а мама показала чудовий спосіб пересування – пірамідосерфінг. Для того щоб швидко й безпечно спуститися з піраміди, потрібна була кругла пластинка з ручкою. Всі з’їхали з піраміди, як зі снігової гірки. Кожен спускав з собою ще й синьомордів. Було видно, що нашестя синьомордів справило на Жука гнітюче враження, здавалося що до нього повертається страх. Клим розумів, що потрібно знайти бабусю, бо без її чудодійної протиотрути вони не врятують людство від вірусу страху.

Космічні прибульці впали у такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А Клима чекала тяжка робота: треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.

Розділ 28. Нехай синьоморди посплять
Тато запропонувава поки заблокувати синьомордів з допомогою часольота. Клима вражали здатності Запорожця і вміння бабусі, яка змогла поєднати чудодійні сили наших пращурів із найсучаснішими науковими здобутками. І замаскувала свій універсальний прилад у старому “Запорожці”.Клим переживав через те що Запорожець не допоможе їм, бо перестав працювати. А тато сказав, що піраміда діє я потужний підзарядний пристрій. Крізь її зрізану верхівку космічна енергія потрапляє всередину й акумулюється. Так що, часоліт був готовий до роботи. Тато швидко вивів “Запорожець” із піраміди, натиснув якісь кнопки. Ясно-зелене світло фар освітило прибульців, і ті немов закам’яніли. Над піщаною пустелею враз запанувала тиша – то миттєво урвалося тисячоголосе хропіння ротатих комахожерів. Та все рівно їм треба поспішати – зелені промені діятимуть лише кілька годин.

Розділ 29. Ми вистежуємо викрадачів

Тато запрограмував у часольоті необхідний час і місце. Вони мали прибути в той час, коли Клим вибіг до школи (і потрапив у лабети синьоморда), а моя бабуся залишилася вдома сама.

Вони опинилися в своєму дворі під грушею і побачили, що Сашко Смик (Кактус) привів за собою людей, одягнених у чорні старомодні пальта й крислаті капелюхи. Це були замасковані синьоморди. Клим згадав, що часто бачив їх, і зрозумів, що за його сім’єю давно стежили.

Саме вони викрали бабусю, але вона не пручалася, а спокійно йшла за ними. Вони простежили, за викрадачами і побачили, що бабусю завели в будку, де лагодять взуття!

Розділ 30. Куди веде провалля

Коли вони підійшли до маленької дерев’яної споруди, то почули дивний звук – ніби працював потужний мотор. Але будка була порожня. Всі зайшли всередину, щоб обстежити приміщення, там були сліди синьомордів. Батьки зрозуміли, що Кактуса зазомбували і тому він так себе поводив. За шафою вони знайшли колодязь і вирішили дослідити його. Тато всім дав стінолази – незамінна річ для пересування по прямовисних поверхнях. Всі швидко натягли стінолази на руки й на ноги і почали обережно спускатися у безвість.

Розділ 31. Начувайся, зраднику! Поки спускалися вниз, почули гудіння – по стіні підіймався маленький вагончик, де були замасковані синьоморди і Сашко Смик. Всі вимкнули ліхтарики і затаїлися. Жук ненавидів Сашка за зраду, і готовий був помститися тому. Та все ж вони продовжили спускатися.

Розділ 32. Ми виконуємо акробатичні номери Нарешті всі спустилися на дно глибочезного колодязя. Води в ньому майже не було – під ногами хлюпала ріденька грязюка. Перед нами височіла щільно зачинена брама, відчинити яку можна було тільки жабам. Зображення їх лапи світилося на броньованих воротах яскраво-синім сяйвом. Вони розуміли, що їм не відчинити браму, мигтіли вогники сигналізації, а за брамою була бабуся.

Заєць, Жук і Клим стали один одному на плечі, дісталися верхівки брами і зробили в ній отвір. Бо на верхівці брами сигналізації не було. Заєць відчинив браму з того боку і сигналізація вимкнулась.

Розділ 33. Бабуся Содя дає нам інструкції

Посеред встеленої свіжою травою кімнати на маленькому дерев’яному ослінчику сиділа бабуся Соля, обмотана слизькою гидотою так, що не могла поворухнутися. Це місце нагадувало сховок синьомордів у банку.

Цікаво, скільки ще таких хитромудро замаскованих криївок синьомордів існує в усьому світі? Було зрозуміло, що космічні загарбники готувалися до захоплення нашої планети довго й ретельно.

Тато хотів звільнити бабусю, але вона сказала, що синьоморди влаштували безліч пасток, а їм треба якнайшвидше повертатися у завтрашній день.

Бабуся сказала взяти з кишені її фартуха маленьку полотняну торбинка і вернутися в пустелю. Потрібно було розвіяти насіння по вітру. Саме це могло врятувати людство від прибульців.

Бабусю вони мусили лишити там, і вона запевнила, що з нею все буде добре.

Розділ 34. Як діє антижаб

Вони стояли на усіченій верхівці піраміди. Сонце вже освітило гарячими променями безкраї піски й безліч нерухомих синьомордів. Тато дочекався сильного пориву вітру, і розвіяв дрібненькі насінинки у повітрі. Вітер підхопив крихітні зернятка й поніс у пустелю. Всі чекали, що буде далі. Пустеля почала вкриватися різнобарвними квітами. Вони проростали скрізь, де лежали синьоморди й стояли їхні бойові капсули. Вони піднімалися до сонця й тріпотіли пелюстками. І не було видно ані блакитних космічних хижаків, ані їхніх кораблів.

Я побачив, що з кожної квітки випурхує величезний метелик. І крильця в метеликів точнісінько такої ж барви, як квіти, в яких вони народились. Синьоморди почали прокидатися. Далі все залежало від Клима. Бабуся написала записку:

“Климчику, щойно синьомордики вдихнуть пилок цих квітів, як стануть слухняними й покірними. Ти маєш подумки віддати їм наказ чимшвидше забиратися геть з нашої планети й забути до неї дорогу назавжди. Адже тільки ти розумієш мову блакитних жаб і можеш з ними спілкуватися. Онучку, головне – не бійся. Тоді банькаті ненажери тебе послухаються.”

Клим зосередився й подумки наказав синьомордам, забиратися з їх планети.

Тієї ж миті космічні пірати почали шикуватися в колону, і слухняно попрямували до своїх літальних апаратів. Коли останній синьоморд застрибнув усередину капсули, я подумки передав їм останню настанову:

– Повертайтеся додому і ніколи, чуєте, ніколи не прилітайте на Землю! Бо наступного разу вам це так просто не минеться!

Капсули беззвучно піднялися в небо – і зникли.

Клим радів, землю врятовано. Тато і мама сказали, що про це ніхто не має знати.

Заєць і Жук мали повернутися, до цирку, але ТТБ своєї роботи не припиняло!

Боягуз, котрий переміг свій страх, – найсильніша людина у світі! Запам’ятай це!

Розділ 35. Так народжуються пісні та легенди…

На подвір’ї будинку Клима все було як і раніше. Клим з батьками піднялися в квартиру, де їх зустрічала бабуся Соля з пиріжками.

Клим почав розпитувати бабусю про дивовижний засіб від переляку. І дізнався, що бабуся винайшла універсальні ліки від переляку, що блокують вірус страху. Це спеціальний сорт квітів, пилок яких знищує отруту, яку принесли з собою синьоморди. А крім того, цей пилок робить синьомордів безпорадними.

Бабуся розповідала про свій чудовий винахід так буденно, і навіть не подякувала йому за допомогу в порятунку світу.

Клим зайшов на кухню і побачив що, біля горщиків з бабусиними калачиками, сиділи дві блакитні ротаті ропухи й лупали червоними банькатими очима. Щоправда, за розміром вони були разів у двадцять менші від синьомордів.

Бабуся засміялася, і пояснила, що зменшила, тих синьомордів, що викрали її. А тепер ці жаби ловлять мух у їх квартирі.

Коротка біографія Федора Достоєвського, відомого класика російської літератури і одного з кращих романістів світового значення, викладена цій статті.

Федір Достоєвський коротка біографія

Федір Михайлович Достоєвський народився в Москві 30 жовтня (11 листопада) 1821 у сім’ї лікаря.

1838-1843 – навчався в петербурзькому Військово-інженерному училищі, закінчивши яке, поступив у креслярський інженерний департамент.

1844 – вийшов у відставку і зайнявся літературною діяльністю.

Вперше в 1846 опублікував роман “Бідні люди”, потім повість “Двійник”. З 1847 стає учасником революційного гуртка М. В. Петрашевського, захоплюється ідеями утопічного соціалізму. У 1849 був заарештований і засуджений до смертної кари, заміненої 4-річною каторгою.

Згодом написав кілька творів про каторгу, найбільшим з яких стали “Записки з Мертвого дому” (1861-62).

У другій половині 50-х разом з братом М. М. Достоєвським видавав журнали “Час” і “Епоха”.

У 1855 році написав вірш, присвячений вдові Миколи I, в надії на амністію і надання наступного чину, який і отримав.

У 60-70-і рр. створені найбільш видатні книги Федора Достоєвського: ” Злочин і кара ” (1866), “Ідіот” (1868), “Біси” (1871-72), “Підліток” (1875) і “Брати Карамазови” (1879-80).

У 1873-74 редагував журнал “Громадянин”, де почав друкувати “Щоденник письменника”. У 1880 виголосив промову на відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві.

28 січня (9 лютого) 1881 Достоєвський Федір Михайлович вмирає через різке загострення хвороби емфіземи.

Цитати про музику на англійській мові з перекладом зібрані в цій статті.

Афоризми про музику англійською

“Where words leave off, music begins.” Heinrich Heine

Коли слова закінчуються, починається музика.

After silence that which comes nearest to expressing the inexpressible is music. Huxley

Музика стоїть на другому місці після мовчання, коли мова йде про те, щоб висловити невимовне.

Music is the universal language of the world. Longfellow

Музика – універсальна мова світу.

“Where words fail, music speaks.” Hans Christian Andersen

Коли слів недостатньо, говорить музика.

“Music produces a kind of pleasure which human nature can not do without.” Confucius

Музика приносить задоволення, без якого людині не обійтися.

“I like beautiful melodies telling me terrible things.” Tom Waits

Мені подобаються красиві мелодії, що розповідають жахливі історії.

“Music is the strongest form of magic.” Marilyn Manson

Музика – це найсильніша форма магії.

“Beethoven tells you what it’s like to be Beethoven and Mozart tells you what it’s like to be human. Bach tells you what it’s like to be the universe. “Douglas Adams

Бетховен розповідає вам про те, як бути Бетховеном, а Моцарт каже, як бути людиною. Бах розповідає про те, як бути світом.

“Music can change the world because it can change people.” Bono

Музика може змінити світ, бо вона може змінити людей.

“A great song should lift your heart, warm the soul and make you feel good.” Colbie Caillat

Гарна пісня повинна піднімати серце, зігрівати душу і змушувати людину відчувати себе добре.

“Too bad people can not always be playing music, maybe then there would not be any more wars.” Margot Benary-Isbert, Rowan Farm

Дуже погано, що люди не можуть завжди грати музику, може бути, тоді не було б воєн.

“Through music we may wander where we will in time, and find friends in every century.” Helen Thompson

За допомогою музики ми можемо мандрувати в часі і знаходити друзів в кожному столітті.

“Music is the only language in which you can not say a mean or sarcastic thing.” John Erskine

Музика – це єдина мова, якою ти не можеш висловити злість і сарказм.

“Music has power to create a universe or to destroy a civilization.” KatherineNeville, TheEight

Музика володіє силою для створення Всесвіту або для знищення цивілізації.

“I’ve found that no matter what life throws at me, music softens the blow.” Bryce Anderson

Я виявив, що не важливо, що життя б’є мене – музика пом’якшує удари.

“It was the moment I realized what music can do to people, how it can make you hurt and feel so good all at once.” Nina LaCour, Hold Still

У цей момент я усвідомила, що музика може зробити з людьми, як вона може поранити і підбадьорити одночасно.

“Music is the language of the spirit. It opens the secret of life bringing peace, abolishing strife. “Kahlil Gibran

Музика – це мова душі. Вона розкриває секрет життя, що приносить мир, вирішує суперечки.

“Music is the wine that fills the cup of silence.” Robert Fripp

Музика – це вино, яке заповнює чашу тиші.

“Music acts like a magic key, to which the most tightly closed heart opens.” Maria von Trapp

Музика виступає в якості магічного ключа, який відкриває навіть самі наглухо закриті серця.

“My heart, which is so full to overflowing, has often been solaced and refreshed by music when sick and weary.” Martin Luther

Моє серце, наповнене до країв, завжди тішиться і оновлюється музикою, коли воно хворе і втомлене.

“When I hear music, I fear no danger. I am invulnerable. I see no foe. “Henry David Thoreau

Коли я чую музику, я не боюся небезпеки. Я невразливий. Я не бачу ворогів.

“I love the way music inside a car makes you feel invisible; if you plan the stereo at max volume, it’s almost like the other people can not see into your vehicle. It tints your windows, somehow. “Chuck Klosterman, Killing Yourself to Live: 85% of a True Story”

Люблю, коли музика в машині дозволяє відчувати себе невидимим. Якщо хочеш збільшити гучність до максимуму, з’являється відчуття, що люди не можуть заглянути в твій транспортний засіб. Вона якимось чином тонує вікна.

“Life seems to go on without effort when I am filled with music.” GeorgeEliot, TheMillontheFloss

Здається, що в життя тече без будь-яких зусиль, коли я наповнений музикою.

“Music is the literature of the heart; it commences where speech ends. “Alphonse de Lamartine

Музика – це література серця; вона триває, коли зупиняється мова.

“Music is the moonlight in the gloomy night of life.” Friedrich Richter

Музика – це місячне світло в похмурій ночі життя.

“For me there is something primitively soothing about this music, and it went straight to my nervous system, making me feel ten feet tall.” Eric Clapton

Для мене в цій музиці є щось примітивно заспокійливе, і це направляється прямо до моєї нервової системи, примушуючи мене відчувати себе в десять футів висотою.

Classical music is the kind that we keep hoping will turn into a tune. Hubbard, Kin

Класична музика – це така музика, слухаючи яку ми весь час сподіваємося, що ось-ось з’явиться мелодія. Хаббард, Кін