Category: Література

Загадки про їжу українською мовою – використовують для конкурсів, в навчанні, вони допомагають розвити логіку, вчать швидко думати. Загадки про їжу для дітей зібрані в цій статті, рівень складності у них теж різний, деякі складні, деякі простіші.

Українські загадки про їжу

Холодильник похвалився,
що на дім перетворився,
де смачна і свіжа
проживає… (їжа).

Загадки про борщ

Морква, біб і цибулина,
бурячок і капустина,
ще й картопля – шусть у горщик.
Ну й смачний ми зварим… (борщик).

Бурячка і барабольку,
Капустину і квасольку
Наварили і їмо!
Ще сметани додамо! (червоний борщ)

Загадки про суп (Юшку, уху)

Всім обід готує мама:
Ось бере вона петрушку,
Інші додає приправи, –
Будем їсти смачну… (юшку).

Лавр, укропчик, цибулина,
Жменька рису і морквина.
Рибки ще вкидаємо,
Спеції всипаємо. (юшка)

Загадки про вареники

Довго з тіста їх ліпили,
у окропі поварили.
Потім дружно ласували,
ще й сметанки додавали. (Вареники)

Місили, місили,
Ліпили, ліпили,
А тоді – хіп
Та в окріп!
А вже на останку –
Масло та сметанку,
Хто зуміє відгадати
Того будем частувати. (Вареники).

Є із сиром, із грибами,
Із чорницею, вишнями.
Можна цукром посмачити,
Чи сметаною полити. (вареники)

Загадки про молоко

І поживне, і смачне,
Біле, пінне, запашне.
Залюбки малята п’ють,
Здоровенькими ростуть. (Молоко)

На сметану, масло, сир
Нам воно згодиться.
І корисне, і смачне,
Тече, як водиця.
Колір в нього, наче сніг,
Пригощу їм вас усіх! (Молоко).

Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)

Зелену травичку корівка жує
Та біле мене воно людям дає. (Молоко)

Загадки про бублики

Як навколо об’їси –
Серединки не проси.
Ми такі гостинці:
Дірка в серединці. (Бублики).

Загадки про варення

5 Влітку ягід так багато.
Їх спочатку буду рвати,
Потім з цукром перетрем
Ось смачний і вийде… ( Варення )

Загадки про воду

Мене п’ють, мене ллють, усім потрібна я.
Хто я така? (Вода).

Загадки про напої (компот, узвар)

У воду цукор, з продуктів
Сиплем тільки сухофрукти,
Варимо в каструлі й от
Вийшов в нас смачний… (компот).

Насушили ми шипшини,
Липи цвіт, суниць, малини.
Розігріли самовар,
Пити будемо… (узвар).

Загадки про хліб та коровай

Був зерном він у землі,
Став із сіллю на столі.
З ним їсти ми сідаємо,
І гостей стрічаємо. (хліб)

Мене б’ють, товчуть, печуть, ріжуть,
А я все терплю і всім добром плачу. (Хліб).

В землю кидалося,
На повітрі розгулялося.
У печі гартувалося.
Запахом своїм всіх приваблює. (Хліб).

Ріжуть мене ножакою, б’ють мене ломакою; за те мене отак гублять, що всі мене люблять. (Хліб)

Що за хліб такий святковий
На рушник вмостився новий? (Коровай).

М’яли, били і місили,
І качали, і ліпили.
Залишили підрости,
Щоб рогалики спекти. (Тісто).

Тісто, ягоди і крем,
Шоколад, прикраси, джем.
Дуже страву цю люблю
Її в кондитерській куплю. (Тістечко).

До дітей на кожне свято
Просять в гості завітати,
Бо солодкий і смачний.
Здогадались, хто такий? (Торт).

Загадки про млинці

Що на сковорідку наливають,
Так вчетверо згинають? (Млинці).

Загадки про пампушки

І пухкенькі, і смачні.
із пшениченьки вони.
Зі здобного тіста,
Просяться, щоб з’їсти. (Пампушки).

Загадки про сіль

У воді росте кохається, Вкинь у воду – злякається. (Сіль).

Від води народиться, а води боїться. (Сіль).

Мене не їдять, і без мене не їдять. (Сіль).

Загадки про солодощі (цукерки, шоколад, цукор)

В розмальованій хустині,
Солоденька всередині.
Коли нею почастують,
Діти тішаться, ласують. (Цукерка).

На полі народився, на заводі варився,
На столі розчинився. (Цукор).

Солодкий, як мед,
Білий, як сніг
У пошані у всіх;
До рота попав, там і пропав. (Цукор).

Білий камінь у воді тане. (Цукор).

З какао цукерка ця і з молока,
Буває солодка, буває гірка,
Буває начинка: ізюм чи горіх,
Поділимо плитку велику на всіх!
Якщо запитаємо, навіть в малят,
Усі нам підкажуть, що це… (Шоколад).

Загадки про яйце

В одній діжці два тіста.
Можу я його розбити,
Можу на обід зварити,
Курка нам його знесе,
Що це діти? Це – (Яйце).

Щоб омлету вам зробити,
Спершу треба нас розбити. (Яйця)

Розколеш лід – візьмеш срібло,
розколеш срібло візьмеш золото. (Яйце)

Можна смажити, варити,
Можна і сирими пити.
Їх несе нам курочка,
Птаха-чеботурочка.

Загадки про вермішель

Є як ниточка тоненька,
Є спіралькою, пряменька.
Кетчуп в неї додамо –
З задоволенням їмо!

Загадки про кашу

Є перлова, є гречана,
Рисова, а ще пшоняна.
Заливаєм молоком,
А немає – кип’ятком. (каша)

Загадки про масло

Наче сонечко, жовтеньке,
А розтане – то м’якеньке.
Молочко у ньому є,
Смак до каші додає. (масло)

Загадки про продукти харчування

Загадки про гриби, лимони, часник, картоплю, яблука, буряк. Також тут є загадки про рибу, ковбасу, сир

Є шапка, але немає голови; є ноги, але без черевика. (Гриб) Я кислий був зелений. Дозрів – і пожовтів. З жарких країн, малята, до чаю прилетів! Хоч кислий я, малята, зі мною чай смачніш. Додам я аромату – і станеш здоровіш. (Лимон) Що то за голова, що лиш зуби й борода? (Часник) Я росла в темній темниці, як зросла – взяли в світлиці, з мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть, пироги з мене печуть. Відгадайте, хто ж я є, і назвіть ім’я моє. (Картопля) Спочатку я в окріп попав,
А потім вінегретом став. (Буряк) На яблуньці ми зріли, на сонці боки гріли. (Яблука) А скажіть-но, любі діти: без чого юшки не зварити? (Риба) Я духмяний, в дірочках, а на смак так просто – ах! (Сир) Зі мною кожен бутерброд, зазирає вам у рот. (Ковбаса)

Якщо ви знаєте цікаві загадки про їжу лишайте їх в коментарях.

“Камінний хрест” – новела Василя Стефаника, присвячена прощанню селян-емігрантів з рідним краєм. Стефаник розкриває гнітючі переживання емігранта в момент його розриву з рідним селом і тим клаптиком землі, в обробіток якого він уклав усі свої сили і все своє життя. Звісно якщо ви прочитали цей твір повністю чи скорочено, вас зацікавить питання який Жанр “Камінний хрест”

“Камінний хрест” жанр

За жанровими ознаками “Камінний хрест” є оповіданням. За аналогією до багатьох інших творів письменника його називають Новелою.

Сам автор назвав свій твір Студією, тобто художнім дослідженням, внутрішнього світу головного героя. “Камінний хрест” – глибока психологічна студія душі українського селянина-трударя, якого соціальні обставини примушують рвати віковічний зв’язок з тим грунтом, на якому він виріс. Працьовитість і доброчесність героя піднесені автором на високий рівень, а бажання залишити пам’ять по собі – поставити на горбі камінний хрест – має глибокий психологічний підтекст. Іван Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі і ніби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам’яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в’язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.

“Камінний хрест” проблематика:

У творі порушено проблеми:

– віковічного зв’язку з рідною землею

– сумлінна праця на землі як вияв народної етики й моралі, як обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина

– соціальна проблема масового зубожіння селян, що спричинило масову еміграцію за океан

Отже ви зрозуміли, що жанр “Камінний хрест” – це новела, в якій автор підняв на розгляд важливі проблеми з життя реальних людей.

Вірш Лесі Українки Contra spem spero один із кращих не лише у творчості поетеси, а й у світовій літературі. Це своєрідна програма письменниці, її життєве кредо. Хоч пов’язана ця поезія з особистими обставинами життя Лесі Українки, її тяжкою хворобою, вона наснажує мільйони читачів, додає їм сили духу й снаги.

Поетеса за допомогою метафори “я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки” говорить про своє бажання прислужитись народові, бути йому корисною. Вона готова “на гору круту, крем’яную” “камінь важкий підіймать”, “крізь сльози сміятись” і “без надії таки сподіватись”. Який же жанр вірша Сontra spem spero Лесі Українки

Сontra spem spero жанр

Жанр Contra spem spero: ліричний вірш.

Вид лірики: особиста (філософська).

За жанровими особливостями “Contra Spem Spero” відноситься до ліричних почуттів і є художнім виразом “крику душі”, прагненням молодої людини жити повноцінним життям, тоді як особисті умови та умови епохи стали глобальними перешкодами для цього. Вірш побудований у формі драматичного монологу, сповненого схвильованих інтонацій, з питаннями і відповідями, із зверненнями, запереченнями і твердженнями. Цей монолог передає емоції ліричного героя в бунті проти умов, які душать прагнення молодості повноцінно жити і творити. Затвердження життя як дії показується не шляхом логічних аргументів, а шляхом емоцій (“логікою” почуттів, їх силою). Перші строфи вірша сприймаються як вибух протесту проти похмурих молодих років, настроїв печалі, проти неприйняття задушливих обставин в ім’я молодості і весни.

Хоча вірш і було написано в травні, образ золотої весни вказує не тільки на календарну пору року, а й має алегоричне і ширше звучання, оскільки поставлено в асоціативний ряд з осінніми хмарами та молодими літами. Експресивна густота протесту втілюється в другій строфі в гострих афористичних висловах: крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії сподіватися, що сконденсовано передає зміст і характер протесту. Різко проступає і антитетичний взаємозв’язок образів, що створюють експресію протиборства: думи, осінні хмари – весна золота; голосіння – молоді літа; сльози – сміх; лихо – пісні; безнадія – надія. Звучанню “Contra Spem Spero”, його підвищеній схвильованості, сприяє віршована структура. Твір написано тристопним анапестом, ритм якого чітко викарбуваний. Рух емоцій ліричного героя йде від болючих питань (як бути в умовах гострих суперечностей життя?) через пристрасне заперечення перешкод на шляху до справжньої повноцінного життя – і до утвердження бунтарських дій, нескореності та незламності у боротьбі. Ліричний герой починає з проголошення бунтарських прагнень. Час дії – це основний пафос вірша – накреслення дій ліричного героя в перспективі: як він буде жити, діяти, з якими перешкодами і як буде боротися, здійснюючи свої устремління.

Багатозначні художні узагальнення містяться в тих образах, які зображують явища дійсності, обставини, за яких доводиться жити ліричному герою. Образи у вірші широко і різнопланово характеризують драматичні умови боротьби, на яку зважився ліричний герой. Неоднозначними є образи, в яких мова йде про способи цієї боротьби, а саме: сіяння квітів, сила гарячих сліз, весела пісня, не змикання ні на хвилинку очей в пошуку зірки. Вони не можуть бути співвіднесені лише з обставинами вузько особистого життя, а викликають подання більш широкого плану. Зіставлення мотивів і образів цього вірша з мотивами і образами інших творів поетеси підтверджують такий висновок. Ліричний герой вірша в контексті інших творів громадянської лірики Лесі Українки виникає як видатна особистість, як один з небагатьох, хто не мириться з пасивністю, з настроями песимізму, які охопили значні кола інтелігенції того часу. Образ ліричного героя “Contra Spem Spero” виникає в певних стійких психологічних рисах, характерних для багатьох творів громадянської лірики поетеси. У цьому вірші вже оформилася та концепція життя, яка принесла Лесю Українку славу “дочки Прометея” і знайшла втілення в таких творах, як “Хто вам сказав, що я слабка…”, “В катакомбах” та багатьох інших.

Але для розгорнутого Аналізу вірша Сontra spem spero, знати який жанр мало, потрібно ще розуміти тему та ідею цього вірша, а також знати Погляди критиків на цей вірш.

Історія написання роману “Чарлі і шоколадна фабрика”

Більшу частину творів Р. Дал написав у своїй “хижці”, яку називав “гніздечком”. Навколо себе в кабінеті він хотів бачити улюблені речі: велику кулю з обгорток цукерок, вигнуте крісло й розліновані жовті записники, які привозив із США. У кабінеті не було письмового столу – Дал завжди писав олівцем, поклавши записник на коліна й підклавши під нього картон.

Книга “Чарлі і шоколадна фабрика” була написана протягом 1961-1962 pp. Вона має присвячення: “Для Тео”. Це був нелегкий період у житті письменника. Захворів його син Тео, небезпека була смертельною. А в 1962 р. померла донька Олівія. Щоб підтримати дітей (їх було п’ятеро), Дал почав вигадувати для них казки. “Зазвичай я розповідав їм різні історії щовечора, – згадував письменник. – Деякі з них були жахливі. Але раз чи двічі діти говорили: “А можна дізнатися продовження історії, ту яку ти розповідав останнього разу?”. Так я почав писати “Джеймса “. Це так мені сподобалося, що, не зупиняючись, я перейшов до “Чарлі “

За словами Дала, основою для історії стали дитячі враження автора. Під час навчання в школі-інтернаті “Рептон” він та інші хлопчики отримували цікаві подарунки. “Час від часу кожен хлопчик нашої школи отримував звичайну сіру картонну коробку. Хоч вірте, хоч ні, це був подарунок від великої шоколадної фабрики “Кедбері”. Усередині коробки лежали дванадцять плиток, усі різної форми, з різною начинкою і всі з номерами від 1 до 12. Одинадцять із цих шоколадок були новими винаходами фабрики. Дванадцята, добре нам відома, була “контрольною””. Роальд та інші хлопці дегустували їх і ставилися до цього дуже серйозно. Один із висновків Дала звучав так: “Занадто тонкий смак для звичайного неба”. Саме тоді він став сприймати шоколад як результат складних лабораторних досліджень і мріяв працювати в кондитерській лабораторії, уявляючи, як він створює новий, невідомий сорт шоколаду. “Це були солодкі мрії, захопливі фантазії, і я не сумніваюся, що пізніше, тридцять п’ять років потому, коли я розмірковував над сюжетом моєї другої книги для дітей, я згадав ті маленькі картонні коробки й нові шоколадки в них і почав писати книгу під назвою “Чарлі і шоколадна фабрика””. Книга була двічі екранізована: в 1971 і в 2005 pp. У 1972 p. P. Дал написав продовження повісті – “Чарлі і великий скляний ліфт” та планував створити третю книгу, але свій задум не здійснив.

Автор “Похвала глупоті” – Еразм Роттердамський, мислитель епохи пізнього Відродження. Хоча тепер ви знаєте хто є автором книги “Похвала дурості”, але давайте згадаємо про що ця книга.

1511 році Еразм видав написану ним двома роками раніше книгу “Похвала Глупоті” (грец. Μωρίας Εγκώμιον, лат. Stultitiae Laus), яка стала найвідомішим твором автора. Книга починається з посвяти Томасу Мору, другу автора, прізвище якого асоціюється з грецьким словом “моріяс”, що значить “глупота”.

Мова ведеться від імені богині Глупоти, яка на всі лади вихваляється тим впливом і шаною, які вона здобула в суспільстві.

Еразмова сатира висміює усі сфери та явища тодішнього життя, включно із самим Еразмом Ротердамським, але найбільше мислитель глумиться над неправедністю та забобонністю ченців, запліснявілими доктринами.

Закінчується книга полум’яним закликом до праведності й християнських чеснот.

“Похвала глупоті” вважається однією із найвпливовіших книг західної цивілізації й каталізатором Реформації. Вона одразу ж стала популярною, сподобалася Папі, ще за життя автора була перекладена німецькою й французькою. В новітню еру ще довго вивчалася, як зразок риторики.

Короткий зміст “Похвала дурості”

“Похвалу Глупоті” Еразм присвятив своєму найкращому другові Томасові Мору. В передмові автор пояснює свій намір – написати похвальне слово на честь Глупоти. Він розуміє, що його задум може декому видатись несерйозним, але перед ним стоїть поважне завдання – висміяти все потворне й кумедне в людському житті для того, щоб розумний читач виніс із цього користь для себе. Композиція “перелицьованого” панегірика, не зважаючи на деякі відхилення від основної теми, властиві невимушеній бесіді Глупоти (Морії), досить чітка. В широкому вступі Глупота в тозі вченого, з ковпаком блазня на голові й за всіма правилами риторики знайомить слухачів зі своєю особою, родоводом та оточенням. Її батьком є Плутос, всемогутній бог багатства та наживи, якому є підвладними і безсмертні боги, і смертні люди, без втручання якого ніщо на світі не діється.

Від його присудів залежать війни, мир, державна влада, ради, суди, народні збори, договори, союзи, закони, мистецтва, вчені праці…

Матір’ю Глупоти-Морії є безтурботна німфа Неотета (Юність). Випестили Глупоту дві чарівні німфи: Мете (П’янкість) та Апедія (Невихованість). Її невідступними супутницями й подругами були: Самозакоханість, Улесливість, Забутливість, Лінь, Насолода, Безрозсудність, Обжерливість; надійними чоловічими помічниками – Гультяй та Непробудний Сон. При допомозі такого товариства вона тримає під своєю владою весь рід людський. Прикметним також є, що Глупота чекала на визнання людьми своїх здобутків, але не дочекалась такого, тому сама вирішили виступити перед ними з одою собі. За вступом іде перша – загальна – частина твору, присвячена доказам універсальної сили Глупоти, яка начебто лежить в основі природи та життя людей. Вихваляючи себе, Глупота намагається довести свою незаперечну перевагу перед Мудрістю, широко розводиться про незліченні добродійства, якими вона осипає людей, хоч вони й не вміють як слід оцінити її заслуг. Запевняє, що без Глупоти життя було б нестерпне, нецікаве, що вона – основа радощів, всілякого процвітання та щастя. Уся ця тирада Глупоти про благодійства, які вона нібито приносить людству, є, по суті, увертюрою до другої частини, де вміщено нищівну критику всього укладу середньовічного життя. Тільки тепер твір стає справжньою сатирою. В першу чергу Еразм різко засуджує загальну рису середньовічного суспільства – облудну побожність, яка виявляється в надмірному культі ікон та в бубонінні молитов, таврує зловживання у відпущенні гріхів. Далі йде конкретний опис різних видів та форм Глупоти в середньовічному суспільстві від нижчих його верств до вищих кіл. Перед читачем дефілюють довгою колоною послідовники й прихильники Глупоти – представники різних станів та професій: купці, які наживають багатство оманою; граматики, які втовкмачують у голови дітей всілякі нісенітниці; марнолюбні поети; обмежені ритори; письменники-плагіатори; правознавці-крутії, які займаються словоблуддям; балакучі діалектики; довгобороді філософи, які видають себе за всезнайків; астрологи-шарлатани.

Войовничий похмурий “мудрець”, якого викриває красномовна Морія, – це у своєму роді вельми розвинутий псевдо-раціоналізм середньовічної схоластики, де розум, поставлений на службу вірі, педантично розробляв найскладнішу систему регламентації і норм поведінки. Старечому розуму схоластів, занепадаючій мудрості неуків-опікунів життя, шановних магістрів теології протистоїть Морія – новий принцип Природи, висунутий гуманізмом Відродження. Цей принцип відбивав прилив життєвих сил у європейському суспільстві в момент народження нової ери.

Але найвищої сили викриття й сатиричного таврування досягає письменник у зображенні богословського стану. Навіть Глупота вагається, чи зачіпати це смердюче болото, але після вдаваного вагання атака на теологів розгортається з неймовірною ущипливістю. Наводиться перелік абсурдних тем-головоламок, які розгадували тогочасні теологи-схоластики в безплідних дискусіях, до яких вони вдавалися. З іронічною зневагою та відвертим знущанням охарактеризовано ченців. Вони в Еразма є невігласами, нехлюями, грубими, безсоромними, розпусними, побожними лише про людське око, – предметом загального презирства. Не обійшлося й без насмішок над безглуздими проповідями церковників. Висміювання богословського стану сатирик перериває для того, щоб ущипливо поглузувати з панівного класу феодального суспільства – дворян та світської влади. Так, монархи, замість того, щоб дбати про загальне добро, думають лише про особисті вигоди та втіхи. Дармоїдами та підлабузниками змальовані придворні сановники. Й ані в королів, ані в придворних сановників немає й на гріш здорового глузду. Тепер приходить черга на сатиричний обстріл вищого ешелону духовенства – єпископів та кардиналів. Їхній норов нічим не відрізняється від правителів світських високопоставлених осіб. Вище духовенство далеке від скромності й убозтва апостолів. Також гнівно засуджуються війни, які ведуться римськими першосвященики нібито з ворогами церкви. У заключній частині тексту Глупота хоче довести парадоксальну тезу: мовляв, ідеальне щастя – це найвища форма безумства. Гідним уваги є те, що об’єктом сатиричних стріл Еразма не стали ані селяни, ані ремісники, очевидно, тому, що ці соціальні верстви Еразм вважав найздоровішими в тогочасному суспільстві, на їхньому боці була його симпатія. Сміх “Похвали Глупоті” багатий своїми інтонаціями: він подекуди добродушний, деколи іронічний, але переважно гостросатиричний, дошкульно-вбивчий.

Езоп “Хліборобові діти” аналіз

Тема – розповідь про те, як батько довів дітям, що треба жити в мирі та злагоді.

Ідея – потрібно пам’ятати, що ті, хто вміє жити дружно й працювати разом, сильніші від тих, хто діє поодинці.

Езоп “Хліборобові діти” читати

Хліборобові діти між собою не мирилися. Він їх часто вмовляв, але слова не допомагали. Тоді Хлібороб вирішив вплинути на них ділом і сказав їм принести в’язку різок. Коли вони виконали те, що він їм загадав, батько дав їм в’язку і наказав зламати її. Але діти, хоч як силкувалися, не змогли цього зробити.

Тоді батько розв’язав в’язку і дав кожному по різці. Коли вони легко переламали їх, батько промовив: “Отак і ви, діти, якщо будете дружні, вас не подолають вороги, коли ж житимете в незгоді, вас легко переможуть”.

Байка доводить, що коли згода між людьми – їх важко перемогти, коли незгода – легко.

“Сганарель, або Уявний рогоносець” (фр. Sganarelle ou le Cocu imaginaire) – одноактна п’єса у віршах Мольєра, написана в 1660 році. Вперше представлена 28 травня 1660 в паризькому театрі Пті – Бурбон.

Після величезної популярності у публіки комедії “Смішні жеманніци” (вона давала потрійні збори) Мольер клопотався закріпити свій успіх в Парижі, тим більше, що цією постановкою він нажив собі серйозного ворога, – проти Мольєра виступив “Бургундський готель”, найбільший драматичний театр Франції. І Мольєр, використовуючи весь арсенал прийомів майданного театру, який він придбав у мандрах по французькій провінції, склав комедію-фарс, надзвичайно динамічну по дії, з несподіваними сюжетними поворотами і яскравими персонажами-масками. Спектакль був успішним і до жовтня 1660 р зіграний 34 рази. Уявлення “Сганареля” поновилися вже в січні 1661, у новому залі театру Мольєра в палаці Пале-Рояль.

“Сганарель, або Уявний рогоносець” головні герої

Горжибюс, паризький городянин Селія, його дочка Лелій, молодий чоловік, закоханий в Селію Гро – Рене, слуга Лелія Сганарель, паризький городянин і уявний рогоносець дружина Сганареля Вільбрек, батько Валера служниця Селії родич Сганареля

“Сганарель, або Уявний рогоносець” скорочено

Дія відбувається в Парижі.
Горжибюс видає свою дочку Селію заміж за якогось Валера. Але Селія закохана в Лелія і носить із собою медальйон з його портретом. Від таких переживань вона непритомніє. На допомогу їй приходить Сганарель, він відносить її в будинок. Їх помічає ревнива дружина Сганареля. На площі вона знаходить втрачений Селіей медальйон. З медальйоном в руках дружину застає Сганарель. Він думає, що це її коханець і звинувачує її в зраді.
Дізнавшись про майбутнє весілля Селії, до коханої поспішає Лелій. Він зустрічається з Сганарелем і, побачивши в його руках свій портрет, думає, що він і є той самий Валер. Сганарель каже, що отримав цей медальйон з рук своєї дружини. Лелій у відчаї, він кляне невірність жінок і від таких переживань ледь не непритомніє. На допомогу до нього приходить дружина Сганареля. Їх застає Сганарель, він остаточно переконався в уявній зраді дружини і жадає помсти. На зустріч йому йде Селія. Вона бачить в його руках портрет коханого і дізнається про його інтрижку з дружиною Сганареля. Від розпачу вона погоджується стати дружиною Валера.
Сганарель шукає сварки з Леліем, але тільки-но зустрівшись з ним, його починає трусити. Селія і Лелій дорікають один одного в невірності. Приходить дружина Сганареля, і вони також починають взаємні докори. Шум припиняє служниця Селії, вона все прояснює і розставляє на свої місця. Несподівано також з’ясовується, що Валер кілька місяців тому таємно одружився, і перешкод для шлюбу Лелія і Селії більше немає.
П’єсу закінчує Сганарель зі словами: “Відтепер, наслідуючи приклад мій, Все ясно побачивши, не вірте нічому”.

Іван Кочерга хронологічна таблиця Життя і творчості українського драматурга викладена в цій статті.

Іван Кочерга хронологічна таблиця

Образ князя Ігоря у “Слові про похід Ігорів” – центральний персонаж поеми.

“Слово про похід Ігорів” характеристика князя Ігоря

Ігор Святославович – головний герой найдавнішої пам’ятки давньоруської літератури. Ігор для автора є втіленням князівських доблестей.

Риси характеру князя Ігоря:

мужність і відвага рішучість і винахідливість гордість і егоїзм самовпевненість і честолюбство.

Князь Ігор Святославич – Новгород-сіверський князь, з перших рядків поеми постає перед нами як Патріот : він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога – половців. Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за її свободу:

“Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую”.

Князь Ігор – вірний син Руської землі. Ігор – безстрашний і рішучий воїн. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить:

“Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані”.

Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка: “Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода”.

Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

“Ігор спить, Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить од великого
Дону до малого Дінця”.

Ігор – лицар, що зневажає смерть, а полон для нього – найбільша ганьба. “Лучче ж бо потятим бути, – говорить він, – аніж полоненим…”

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: “Ігоря хороброго полку – не воскресити!” Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Кожна людина має як позитивні, так і негативні риси характеру. Зважаючи на це, автор “Слова…” зобразив князя Ігоря не як людину-ідеал, а як звичайну людину – з її мужністю, безстрашністю і з життєвими вадами одночасно. Саме цим приваблює і автора, і читачів.

“Білий Бім Чорне вухо” стислий переказ твору

Білий Бім Чорне вухо – повість, що прославила воронезького письменника Гавриїла Троєпольского. Ви можете прочитати Детальний переказ “Білий бім Чорне вухо”

Історія відданого господареві пса, що несподівано потрапив у біду. Бім, наділений з народження білим забарвленням, що не відповідає стандарту шотландських сеттерів, живе в квартирі разом зі своїм господарем, одиноким пенсіонером Іваном Івановичем. Господар, колишній журналіст, учасник і інвалід Великої Вітчизняної війни, а нині мисливець-філософ, любить свою собаку і систематично вивозить її на полювання в ліс.

Несподівано у господаря дав про себе знати осколок в серці, його відвозять на операцію в Москву, а собака залишається у сусідки, але через недогляд вискакує з квартири у пошуках господаря, і опиняється на вулиці. Подорожуючи без нагляду, Бім зустрічає безліч людей – добрих і злих, старих і молодих, – всі вони описуються очима собаки, крізь призму її сприйняття. Бім піддається різному відношенню, від жалю і спроб допомогти до жорстокості. В силу різних причин, нікому не вдається залишити його у себе на постійній основі.

Нарешті Бім повертається в рідний двір, де віддано чекає повернення господаря. І тут відбувається подія, що призводить до трагічної розв’язки.
Сусідка, яка бачить, що у дворі постійно сидить і чекає когось собака, викликає бригаду, яка займається виловом бродячих собак. Сусідка каже, що Бім небезпечний, може бути переносником хвороб і може навіть покусати кого-небудь. Бригада приїжджає, але Бім не дається в руки ловців, і в результаті виявляється пораненим. Його все ж забирають і відвозять у притулок. Практично відразу ж після цих подій додому з Москви повертається Іван Іванович. Він дізнається, що сталося з Бімом, з’ясовує адресу притулку і тут же їде за своїм собакою. Але приїхавши до притулку, він дізнається, що Біма вже немає в живих.