Category: Література

  • Загадки про музичні інструменти

    Українські загадки про музичні інструменти для дітей та дорослих – використовують для конкурсів, в навчанні, вони допомагають розвити логіку, вчать швидко думати. Різні загадки про музичні інструменти Зібрані в цій статті. Всі Загадки про музичні інструменти українською та з відповідями.

    Загадки про музичні інструменти

    Загадки про скрипку

    Як смичок струни торкнеться,
    вона піснею озветься.
    Дуже ніжну душу має,
    що сміється і ридає.

    Прилягла панянка
    На моє плече,
    Від її співанки
    Аж сльоза тече.

    У лісі родилася,
    В майстерні робилася,
    А на руках плаче.

    Десь у гаю родилася,
    В хаті опинилася,
    Була німа і нежива
    Тепер говорить і співа.

    Хто з нею добре знається,
    До того озивається.
    А хто не в лад її бере,
    Аж по душі вона дере.

    Що плаче, а сліз не має?

    Загадки про рояль

    До зубів торкнись – готово,
    Ти почуєш спів чудовий.

    На нашім інструменті
    Є і струни, і педаль.
    Хто ж він є?
    Безперечно, це – знайомий наш…

    Загадки про фортепіано

    Клавіатури чорно-білий ряд,
    Педалі жовтим золотом горять…
    Мене з собою не внесеш у футлярі.
    З могутнім форте, ласкавим піано,
    І тому є той надзвичайно правий,
    Хто називає нас…

    Загадки про барабан

    Живий мертвого б’є,
    Живий мовчить, а мертвий реве

    Тра-та-та, тра-та-та,
    Зверху шкіра, знизу теж
    Всередині – пустота.

    Бум-бум-бум,
    Трам-там-там
    Що так грає?

    Люблять мене, поважають,
    Та б’ють мене, коли грають.

    Загадки про бандуру

    Україну прославляє,
    Хоч не знає слів,
    Тугу людям розганяє
    Многострунний спів.
    У похід її з собою
    Брав козак Мамай,
    Мов ясну леліяв зброю.
    Хто вона: вгадай?

    Загадки про балалайку

    Ой же гарно вона грає,
    Кожне слово вимовляє.
    Хоч і має три струни,
    Та співочі всі вони.
    Запитаймо у всезнайка:
    – Хто це? Що це?

    Загадки про гітару

    Сім доріжок в неї є
    Кожна голос подає,
    Як гравець торкне всі сім,
    Стане весело усім.

    Загадки про гармошку

    Як до рук її візьмеш
    І міхами розведеш,
    Ще й натиснеш гудзики –
    Злинуть звуки музики.
    Ось послухай трошки,
    Хто співа?

    Загадки про баян

    Що за гість прийшов у дім?
    Скільки гудзиків на нім!
    А почнеш їх натискати, –
    Починає гість співати!

    Загадки про сопілку

    Паличка з дірками
    І проворні пальці, –
    Любо її слухають
    В лісі на галявці

    Голосок тоненький має,
    Всіх маляток звеселяє,
    Ви на ній всі граєте,
    Хто вона – впізнаєте?
    Ду-ду-ду, віть-віть-віть!
    Ви моє ім’я назвіть.
    Не паличка, не гілочка,
    Звуть мене…

    Ще недавно бузиною
    я росла попід горою.
    Відрізали гілочку,
    зробили…

    Дерев’яне, а не полінце,
    Шість дірочок має,
    Весело співає

    Загадки про трембіту

    За лісом, за пралісом
    Сірі воли ревуть.

    Загадки про орган

    Як промінь – яскравим,
    Привітним, як сонця тепло золотаве.
    Буває він грізним, як той ураган.
    Він – флейти нащадок,
    Славетний -…

    Загадки про тарілки

    Цьому інструментові мідному
    Є місце на столі обідньому.

    Загадки про дзвін

    Зійду на міст,
    Потягну за хвіст, –
    Воно зареве.

    Сам у церкві не буває,
    А інших туди зазиває.

    Загадки про бубон

    Барабан йому за брата,
    В танці любить він кружляти:
    Відбиває ритм, дзвенить
    І красиво бубонить.

    Можу голосно і тихо,
    Я заграти для малят.
    Ти труси мене легенько,
    Бубонці враз задзвенять
    А захочеш грім почути,
    То сильніше в мене стукай!

    Загадки про трикутник

    У нього три куточки,
    А грає, як дзвіночки.

    Загадки про дзвіночки

    Вони, як квіти називаються,
    Чудовим дзвоном заливаються.

    Загадки про віолончель

    Ну й велика оця скрипка –
    Не можна відвести очей.
    Звук низький, баритональний.
    Це і є..

    Загадки про домбру

    Ось казахський інструмент –
    Дві струни на довгій деці.
    Взяв акин його та й гра:
    Це відома всім -…

    Загадки про свиріль

    Прикладу до губ цю трубку – затихає в серці біль.
    Інструмент цей тихий, ніжний; називається…

    Ось така збірка загадок про музичні інструменти на українській у нас вийшла, тут є загадки про музичні інструменти для дітей та дорослих. А якщо ви знаєте загадки про народні музичні інструменти лишайте їх в коментарях.

  • “Чарівні окуляри” скорочено

    Всеволод Нестайко “Чарівні окуляри” короткий зміст Ви можете прочитати за 30 хвилин, адже це детальний переказ.

    “Чарівні окуляри” скорочено читати

    ПРИГОДА ПЕРША
    Загадкова записка, з якої починаються чудеса.

    Розповідь ведеться від імені рудоволосого хлопчика Васі Богданець, якого в класі всі називають Рудий Африканський Їжачок. Або просто Їжачок.

    Таке прізвисько Васі вигадав Ромка Черняк, лідер класу. Вася заздрив Ромі, бо тому все вдавалося, він був меткий, спритний, сильний. А Вася був худеньким хлопчиком, але веселим, як і його дідусь. Дідусь завжди заспокоював Васю, коли той засмучувся через образи однолітків, говорив, що він незвичайних хлопчик. Васі снилися дивовижні сни (як він написав підручник з хімії, або як він став президентом Африканської держави)

    Якось Вася знайшов у підручник з української мови – записку: “Якщо ти хочеш, щоб з тобою сталося щось несподіване й незвичайне, шукай чарівні окуляри!” І підпис: “Ритас”.

    Вася здивувався і подумав, що записку написала найгарніша дівчинка класу – Рита Скрипаль. Спитати він не міг, тому лише ходив і посміхавля Риті, а вона лише презирливо кривилася.

    Ромка Черняк, побачивши дивну посмішку Васі, почав його розпитувати. Вася розповів йому про записку, але коли дістав показати її – побачив чистий аркуш.

    Вася не міг нічого зрозуміти, думав, що записку Рита написала спеціальним чорнилом, а Ромка почав глузувати з нього. А через п’ять хвилин весь клас реготав із Васі.

    Вася переживав, але недовго. Він подумав, що теж би сміявся, аби не бачив записку власними очима. Васю більше хвилювало, де шукати чарівні окуляри.

    Вася сидів на першій парті і почав думати хто міг йому підсунути записку. Він подумав, що то старенька математичка Юлія Юхимівна, у якої було дві пари окулярів. Бо всі інші вчителі були молоді і не носили окулярів.

    На уроці Вася взяв у вчительки окуляри і одягнув. Весь клас знову реготав над Васею.

    І все ж Вася вирішив шукати чарівні окуляри – навіть бабусині приміряв, але вони не були чарівними.

    Тоді хлопчик пішов в “Оптику”, де майже півгодини міряв-міряв – нічого чарівного не наміряв. Засмучений він пішов гуляти Києвом…

    У скверику біля дому він побачив, що на лавці лежать окуляри. Вася щось відчув і одягнув окуляри… Раптом він побачив Ромку на трансформаторній будці в їх дворі, за гаражами. Ромка заліз на 5-метрову будку, а драбина впала. А на будці стояв розгублений Ромка Черняк і дивився униз, на землю, де лежала драбина. Було ясно, що Ромка по драбині заліз на будку (вона височенька, метрів п’ять заввишки, не менше), а тоді драбина впала. Раптом Вася почув голос якогось дідуся, який забрав свої окуляри.

    Вася побіг до свого будинку, вони з Ромкою були сусідами. За гаражами на трансформаторній будці стояв розгублений Ромка, а на землі лежала драбина… Вася підняв драбину, Ромка, був дуже наляканий, і зрадів коли спустився на землю. На будку він заліз, щоб дістати свого бумеранга.

    Вася розповів, що побачив Ромку через чарівні окуляри, і прибіг на допомогу. Ромка не повірив цьому і вони побігли в парк, де на тій же лавці побачили окіляри, але коли підбігли ближче вони зникли. Хлопці вирішили разом їх шукати.

    ПРИГОДА ДРУГА

    Знайомство з дивною Маргаритою Степанівною.

    Після пригоди Ромка і Вася стали дружити, а про чарівні окуляри нікому не казали.

    Вони щодня ходили до скверика і щодня бачили на лавці окуляри, які одразу ж зникали.

    Одного дня в їх класі сталася неприємність – Рита Скрипаль загубила золотий ланцюжок із золотим кулоном у вигляді сердечка. Прикраса була мамина, і одягла її Рита без дозволу, тому тепер гірко плакала. Всі хлопці класу шукали її, щоб виділитися перед красунею. Звісно Вася і Ромка теж шукали її, поки не згадали про чарівні окуляри. Вони побігли до лавки в скверику, але окремо один від одного, а біля неї зустрілися. Чарівні окуляри зникли, коли вони наблизились до них. Раптом біля них з’явилася довгоноса бабуся, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках. Вона шукала окуляри, і хлопці сказали, що вони зникли.

    Бабуся сказала, що то особливі окуляри, зроблені на замовлення, і без них вона не бачить. Хлопці зголосилися провести бабусю додому. Маргарита Степанівна (так її звали) поклала руку на плече Васі, і це викликало ревність Романа.

    Вася зрозумів “Ритас” – це псевдонім бабусі, так була підписана записка! Хлопці з бабусею прийшли у незнайомий двір і зупинилися перед візерунчастими дверима на першому поверсі багатоповерхового будинку. У квартирі Маргарити Семенівни було напівтемно, умебльована вона була старими меблями. На стінах висіло багато фотографій, і майже на всіх були… відьми, довгоносі й патлаті.

    Бабуся сказала, що знає що їм потрібні чарівні окуляри, але вона їх не дасть, бо вони розбили м’ячем їй вікно і кидали каміння в її кота. Хлопці сказали, що то були не вони. Бабуся пішла шукати окуляри, шоб пересвідчитися в цьому.

    Поки її не було Вася побачив на трюмо окуляри, і коли одягнув їх – побачив шкільний спортзал і мати, під якими і лежав ланцюжок Рити (вона загубила його на уроці фізкультури)…

    Хлопці хотіли бігти, але двері були замкнені. Повернувшись бабуся сказала, що помилилася і розповіла, що вона колишня актриса. Маргарита Семенівна станцювала, заспівала, а тоді відпустила хлопців.

    Коли хлопці прибігли до класу, там крізь заплаканої Рити нікого не було. Рома і Вася повернули їй ланцюжок і вона обняла їх. Звісно про чарівні окуляри вони змовчали.

    А в кишенях вони знайшли по дві шоколадки – “Театральних”, які мабуть засунула туди бабуся. По одній шоколадці вони дали Ритці.

    Друзі шукали двір Маргарити Семенівни, щоб подякувати, але так і не знайшли.

    ПРИГОДА ТРЕТЯ

    Дід Мороз у підвалі. Ковалі щастя.

    Ромі не терпілося скористатися чарівним окулярами, і він вигадав як це зробити.

    Вася мав втрапити в якусь халепу, а Ромка його врятувати. Ромка пропонував другу провалитися в каналізаційний люк, в ополонку, але ці ідеї Васі не подобалися. Ромка побіг до скверика, а Вася мав вигадати якусь небезпечну ситуацію.

    Вася довго думав, поки вирішив як вчинити. Він спустився у підвал їх будинку, думав підвернути ногу. Тоді б Ромка зміг прийти і допомогти вибратися звідти. Але коли Вася спустився туди двері підвалу зачинилися.

    Спершу він злякався, а тоді подумав, що якщо Ромка і визволить його, то точно почуює хтось із сусідів.

    І тут несподівано з підвалу залунала новорічна пісня. В комірчині 13 квартири сидів Дід Мороз, у білій ватяній шапці з червоним верхом, у білій марлевій шубі, з наклеєними вусами й бородою, з нафарбованим носом і щоками. Одне тільки було незвичайно – Дід Мороз був в окулярах!

    Дід Мороз знав як звуть хлопчика, що здивувало Васю. Вася сумнівався, що Дід Мороз був справжній.

    Дід Мороз сказав, що в нього незвичайні окуляри, а в годиннику, який стояв у кутку, працюють Ковалі Щастя – брати-близнюки Майстер Тік і Майстер Так – кують людям щасливий час, хвилинки-щастинки-золотинки… Вася побачив двох маленьких ковалів у червоних фартушках, що у такт маятнику цокали золотими молоточками по золотому ковадлу.

    Дід Мороз розповів, що ті щастинки-золотинки він розкладає по новорічних подарунках, щоб діти були щасливими… “Але найщасливіша хвилина буває тоді, коли ти зробив комусь добро таємно, так, щоб він не знав, хто це йому зробив. А коли це зробити перед Новим роком, то весь наступний рік буде для тебе щасливим…”

    Вася непокоївся, адже якщо чарівні окуляри тут, то як же Ромка його визволить? Вася розповів Діду Морозу, що Ромка хороший хлопець і чарівні окуляри зникли, а у Васі все попливло перед очима. Отямився Вася лише коли його знайшов Рома.

    Вася хотів познайомити Рому з Дідом Морозом, але комірчина 13 квартири була зачинена. А сусіди сказали, що мешканець вже 3 дні як в США.

    Хлопці вирішили зродити якесь добро. Засунули у рюкзак Ритки Скрипаль дві цукерищі “Гулівер”, а Льоні Кучеренку дві пачечки чипсів. Хлопцям було приємно робити добро.

    ПРИГОДА ЧЕТВЕРТА

    Двірничка-чарівничка.

    Хлопці вирішили знайти спосіб залишити чарівні окуляри в себе. Вони вирішили розшукати Маргариту Семенівну, щоб попросити її подарувати їм окуляри.

    Ромка вважав, що їх допомогою вони отримають великі можливості (виграють у лотерею, допомагатимуть ловити злочинців, шукатимуть скарби).

    Для цього вони знову почали шукати двір Маргарити Семенівни. Коли вони зайшли на тринадцяте подвір’я, то побачили візерунчасті двері, але їх ніхто не відчиняв.

    Перед ними з’явилася тітка-двірничка з мітлою в руках, у нейлоновій синій куртці, у картатій хустці й у темних сонцезахисних окулярах.

    Двірничка сказала, що артистка не платить за квартиру, і тому нікому не відчинає. Хлопці збрехали, що хотіли їй подякувати за шоколадки.

    Двірничка була схожа на Маргариту Семенівну, і знала, що їх цікавлять окуляри. Але вона запевняла, що її звуть Ядвіга Станіславівна Ягодська.

    Вона погодилася допомогти хлопцям з окулярами і повела їх у підвал. Двірничка дістала з відра дві пари окулярів і дала хлопцям, хоча вони були темні. Хлопці одягли окуляри і перестали бачити, двірничка сказала, що вони мають подумати над своєю поведінкою і зникла.

    Окуляри ніби приросли до обличчь хлопців, вони шукали вихід з підвалу, але це було марно – дверей ніде не було.

    Ромка почув за стіною голоси, якісь злодії домовлялися “замочити” щасливчика, що зірвав джек-пот у супер-лото, щоб одібрати гроші!

    Ромка злякався, що злодії зайдуть сюди. Хлопці розкаялися в тому, що хотіли привласнити чарівні окуляри – і опинилися у скверику, звідки почали пошуки Маргарити Степанівни.

    Друзі вирішили більше не спокушати долю і не робити спроб заволодіти чарівними окулярами.

    ПРИГОДА П’ЯТА

    Суд у цирку.

    У класі хлопців з’явився новачок – Рудик Руденко, який був рудий, як жар, ще рудіший за Васю. Ромка постійно дражнив Рудика, а Вася співчував йому, бо знав як неприємно терпіти насмішки.

    Але в класі на новачка більше ніхто уваги не звертав.

    На перерві новачок кудись зник, залишивши на парті свої окуляри. Коли друзі підійшли до них, то побачили дві пари однаковісіньких окулярів. Вони швидко їх одягли і опинилися в дивному місці.

    Все навколо було руде – і люди, і тварини. Це було чарівне місто Рудоград. До них підійшов дорослий дядечко Рудольфо, абсолютно схожий на Рудика, і повідомив, що Ромку чекає покарання за насмішки над рудоволосими.

    Покарання мав призначить Верховний суд Рудих, який знаходився в цирку. Ромку засмоктав якийсь могутній пилосос, його відправили в ув’язнення.

    Суд відбувався в цирку, під час циркової вистави. І судили винного глядачі – руді дівчатка і хлопчики. Вася побачив переляканого друга у лев’ячій клітці. Лев сердито гарчав, позираючи на Ромку, і гатив хвостом по підлозі клітки.

    Рудольфо спілкувався з глядачамі і запропонував зробити Ромку лисим. Він змахнув паличкою і чорне волосся зникло з Ромчиної голови. Ромка став лисий, і схопився за голову і заплакав… Публіка зареготала і заплескала в долоні.

    Потім Рудольфо вирішив повернути Ромі волосся. Він знову змахнув паличкою, і з лисої Ромчиної голови почало рости руде волосся… і незабаром на Ромчині плечі вже спадала густа яскраво-руда лев’яча грива… Публіка була в захваті, а Ромка обіцяв більше не знущатися над рудими.

    Вася попрохав припинити суд, адже Ромка вже розкаявся. Рудольфо сказав, що вони його вибачають, але як буде він дражнитися, все може повторитися!

    Рудольфо змахнув паличкою і… ми з Ромкою опинилися в класі біля парти, де сидів новачок. Ромка руками тримався за свою чорну чуприну, все ще не вірячи, що в нього вже нема лев’ячої гриви.

    Коли Ромка шукав Рудика, щоб вибачитися, то з’ясувалося, що нових учнів у їх класі не було…

    ПРИГОДА ШОСТА

    “Дипломат” з доларами.

    Ромка, щоб реабілітуватися перед Васею, після суду рудих, вирішив зробити щось геройське.

    Ромка запропонував піти у підвал, куди їх завела двірничка, щоб вистежити злодіїв і здати в поліцію.

    Васі ця ідея не сподобалася, але він все ж пішов з другом.

    Вони знайшли двір Маргарити Семенівни і спустилися в темний підвал.

    Хлопці знайшли комірчину, з якої лунали голоси. Вона була захаращена різним мотлохом. Ромка зачепив коліном один з ящиків, той упав, і в другому ящику під мішком діти побачили новенький шкіряний “дипломат” з якого посипалися… долари, коли Ромка його відчинив.

    Стільки грошей друзі бачили тільки в кіно, і Рома хотів взяти хоч по одній кюпюрі, адже цього б ніхто не помітив. Але Вася заборонив йому це робити.

    Хлопці зібрали все, коли в комірчині спалахнуло світло, а у дверях стояла тітонька-міліціонер з лейтенантськими погонами. Вона скзала, що вони злодії Циган і Свист, і за ними давно стежила поліція.

    Хлопці переконували, що вони не злодії, а хотіли їх самі спіймати. Тітонька зізналася, що вона все знає, що це вона все начаклувала із доларами – щоб перевірити її. Нечесні хлопці взяли б собі гроші. обов’язково хоч по одній сотні зелененькій схопили б… Ромці стало соромно.

    Тітонька зізналася, що вона і Маргарита Семенівна, і двірничка Ядвіга. Вона була доброю чарівничкою і подарувала хлопцям окуляри, але користуватися ними можна було лише для серйозних, добрих справ. Якщо вони порушать цю умову, окуляри одразу зникнуть назавжди…

    А клоун Рудольфо, Дід Мороз, дідусь у скверику – це все була одна людина – чоловік Маргарити Семенівни.

    ПРИГОДА СЬОМА

    Георгій Васильович і Миколай Чудотворець.

    Ромка не знаходив собі місця – адже в них були чарівні окуляри, а скористатися ними вони не могли.

    Ромка був готовий навіть піти в міліцію, щоб допомогти ловити злодіїв. Він ненавидів злодіїв, бо у його батьків був свій бізнес і у них з рекетирами бувають проблеми.

    Вони підійшли до райвідділу, але заходити Ромка не поспішав, бо вони ніколи не були в міліції. Поки вони думали як туди зайти, і що сказати, звідти вийшов дядечко у цивільному з мобільником біля вуха. Чоловік сказав, що міліція їм не допоможе, адже двері ніхто не ламав, і те що зникло не знайдеш. Хлопці пішли за ним, і біля переходу він на них звернув увагу.

    Він сказав, що хлопці йому потрібні, бо схожі на героїв книги, до якої він мав малювати ілюстрації. Художник Георгій Васильович запропонував їх заплатити по 5 гривень, якщо вони підуть до його майстерні.

    Майстерня була простора, з великими вікнами. Але друзів здивував великий скелет, та скульптура Венери Мілоської.

    Першим художник намалював портрет Романа – ж ивий, кумедний, шаржований. А потім малював портрет Васі.

    Роман розпитав у художника, що в нього пропало. Виявилося, що зникла ікона Миколая Чудотворця, яка дісталася йому від бабусі. Ромка зайшов за мольберт і скористався чарівними окулярами.

    Виявляється ікона впала за полицю з книгами і коли Ромка дістав її художник був щасливий.

    Хлопця отримали по п’ять гривень і попросили художника надіслати їм ксерокс портретів.

    ПРИГОДА ВОСЬМА

    У Телебанії-Заекранії.

    Батьки Романа були заможними, в нього був і комп’ютер, і телевізор класний “Панасонік” з кабельним телебаченням. А в сім’ї Васі був лише старенький – “Електрон”, який весь час псувався. Зате було багато книг, які і Вася і дід Грицько дуже любили читати. А Ромка книжок майже не читав зовсім, не розумів навіщо.

    Вася переконував його, що книжки розвивають уяву, а коли дивишся телевізор нічого собі уявляти не треба. Рома говорив, що книжки читають слабаки, а справжні козаки дивляться бойовики.

    У Васі комп’ютера не було, на комп’ютерні ігри він ходив до Ромки. Одного дня Рома запросив Васю пограти в гру. Вася дочитав “Маленьких дикунів” Сетона-Томпсона і зателефонував Роману, але той не відповідав.

    Коли і втретє Рома не відповів Вася піднявся на його поверх. Двері ніхто не відчиняв, але було чутно як працює телевізор. Вася побіг за чарівнимим окулярами, адже розумів, що з другом щось трапилося.

    Коли Вася одягнув окуляри, то опинився у Ромчиній квартирі, а Ромка був на екрані телевізора ( він стояв на вулиці якогось американського міста з височезними хмарочосами. А поряд з ним стояла якась дивна бабця з автоматом у руках).

    Бабця сказала, що зараз почнуться неймовірні пригоди. Вона познайомила його з мавпіозі і рекетигром, дала в руки автомат і сказала стріляти. Поки Ромка думав в кого стріляти, мавпіозі і рекетигр почали його лупцювати, почалася стрілянина, погоня.

    Рома просив Їжачка допомогти йому. Але Вася в телевізор потрапити не міг, а Телебаба Яга не захотіла його пускати в Країну Заекранію, бо не любила дітей, які читають книги.

    У руках Вісі опинилась книга – “Летючий корабель”, українські народні фантастичні казки.

    Телебаба Яга пояснила, що Роман сам погодився потрапити в Заекранію, а “для того щоб потрапити туди, треба, щоб тебе хтось уявив”.

    Але Вася не розгубився, він згадав що у дитинстві у нього був плюшевий лев Льова, з яким він розмовляв як з живим. Вася уявив лева, і попросив, щоб лев уявив його, щоб він став уявним. Так Вася опинився у Заекранії. Телебаба Яга почала стріляти, але кулі відскакували від чарівної книги казок, якою Вася прикривався.

    Вася викликав летючий корабель і полетів за другом, за ним гналися, але він був невразливий.

    Телебаба Яга підлетіла на мітлі до Васі і забрала книгу казок, але це не допомогло їй. Вася уявив як вони з Ромкою тікають і через мить вони були вже у Ромчиній квартирі перед телевізором.

    Ромка пояснив, що Телебаба Яга з’явилася пред телевізором і запропонувала неймовірні пригоди, а він і погодився. Але після цих пригод Рома теж почав потроху читати книжки.

    ПРИГОДА ДЕВ’ЯТА

    Перше кохання діда Грицька.

    Настали літні канікули. Але цього разу Вася не хотів їхати до дідуся і бабусі, бо не хотів розлучатися з другом Ромкою. Але Ромка з батьками їхав на закордонний курорт, а Вася в село до діда Грицька, і баби Оксани.

    Дідусь помітив пригнічений настрій Васі і подумав, що той закохався. Але Вася все заперечував.

    Тоді дід розповів про своє перше кохання. Її звали Кіра, вона гарно грала на піаніно. Чуючи “Полонез” Огінського дідусь все життя згадував її.

    Вони познайомилися в Києві, куди дід Грицько їздив з батьком у гості до знайомих на кілька днів. Зустрічалися вони лише кілька днів, але закохалися один в одного. Грицько розповідав їй веселі історії, а вона дзвінко сміялася.

    Згодом Кіра повідомила, що вони з мамою переїжджають через 2 місяці і дала йому заклеєний синій конвертик. Його Гриць мав відкрити лише весною.

    Грицько повернувшись додому боявся, що конверт хтось знайде і постійно переховував його, а потім вирішив закопати біля яру. А коли була негода, відбувся зсув і конветр було вже не знайти. Дід довго сумував, а після армії він зустрів бабу Оксану і оженився, пішли діти, онуки…

    Але все життя він шкодував, що так і не дізнався, що йому написала Кіра.

    Вася бачив настрій дідуся, і вирішив скористатися окулярами. Він сподівався, що конверт не зотлів, бо був у гумовій рукавичці.

    Вася одягнув окуляри і опинився у провулку якогось незнайомого міста. Якась літня жінка, стоячи навколішки над забетонованою ямою, де було вікно підвалу, намагалася паличкою дістати ключі від квартири. Вася застрибнув до ями і допоміг дістати ключі, хоча сам потім ледве вибрався звідти.

    Бабуся, яку звали Кіра Антонівна, запросила Васю в гості. Вона сказала, що він когось нагадує з її дитинства.

    Вася був певен, що вона і є першим коханням діда, адже в кімнаті стояло піаніно, в неї були карі очі. Але запитати, що вона написала в записці він не міг, і тому просто вибіг з квартири… і опинився в яру за дідовим городом. Вася почав розргібати пісок, він вирив здоровецьку яму, але продовжував рити поки не натрапив на згорток. То була гумова рукавичка, обплутана мотуззям.

    Дід був вражений знахідкою внука. Він тремтячими руками розплутав мотуззя, і дістав пожмаканий синій конвертик. І прочитав:

    “Бажаю тобі щастя! Буду пам’ятати тебе все життя. Кіра”.

    Дідусь Грицько вдячно пригорнув внука

    ПРИГОДА ДЕСЯТА

    Анжеліка.

    Коли Ромка повернувся з курорту, Вася повернувся додому на кілька днів.

    Ромка був засмучений, він втрати чарівні окуляри. Їх викинула в море Анжеліка

    Ромка розповів, що вони були в Болгарії, в пансіоні було мало людей, а його однолітків взагалі не було. Батьки грали в преферанс, а Ромка кілька днів сумував. Одного разу він познайомився з красунею Анжелікою, яка була гарніша навіть за Ритку Скрипаль. Дівчина знала як його звуть, сказала що вона русалка. А без хвоста, бо відноситься до нового сучасного виду! Дівчина попросила, щоб він нічого не намагався дізнатися про неї, сказала, що сама буде припливати до нього.

    І Анжела припливала до нього. Ромка спілкувався з нею, вона розповіла, що хоче стати зіркою шоу-бізнесу. Вона навіть снилася йому, і зізналася в коханні уві сні. Ромка розповів їй про сон, і вона була задоволена, що він про неї думає. І пообіцяла влаштувати несподіванку.

    Весь наступний день він її чекав, і хвилювався. Але Анжеліка так і не припливла, і наступного дня її теж не було. На третій день Рома вирішив скористатися окулярами – і опинився на палубі великого катера для морських прогулянок. Анжеліка стояла в плаття і капелюсі і попросила Рому зняти окуляри. Але вони ніби приросли до носа. Тоді вона сама зірвала їх в кинула в море. Виявилося, що дівчину звати Ганна, і що вона просто дурила весь час Романа. Серед пасажирів Рома бачив Маргариту Степанівну та її чоловіка Рудольфа Андрійовича, які докірливо похитували головами.

    ПРИГОДА ОДИНАДЦЯТА

    Козачок Гулька.

    У сусідньому будинку головних героїв оселився дев’ятикласник Альберт Біляков (Алик Мармиза), який вважав себе крутим подільським хуліганом. Він вимагав у менших гроші, а коли хтось відмовляв бив страшенно болючі “шалабани”. Вася з Ромою намагалися його уникати.

    Одного разу, коли Алик вимагав гроші у Васі з Ромою у нього на лобі, незрозуміло звідки, з’явилися дві здоровенницькі сині гулі.

    Хлопці нічого не розуміли, а Алик кілька днів не показувався на вулиці. А коли наступного разу він вимагав гроші у 10-річного хлопця, то на його лобі знову з’явилися дві гулі. Вася і Рома бачили це, коли сиділи на балконі.

    Хлопці розмірковували, що якийсь невидимка всерйоз взявся за Мармизу. І вирішили що можуть скористатися чарівними окулярами.

    Раптом вони почули в повітрі голос, який попросив їх одягти окуляри. Але окуляри були одні. Ця проблема вирішилася магічним чином – з’явилось дві пари окуляр – кожна з одним скельцем, а друге заклеєне.

    Коли хлопці одягли їх, то побачили в повітрі усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у червоних шароварах і чоботях, який сидів верхи на чарівному конику Літайку. У руках хлопчик тримав срібний пернач, яким і бив гулі.

    Це був козак Гулька з роду Мамаїв, козаків-характерників. Побачити його можна було лише завдяки чарівним окулярам. Гулька захищав скривджених дітей, а хуліганам набивав гулі…

    По Україні він літав 12 років, відтоді як Україна стала незалежною. Взагалі йому було 412 років. А не виріс він, бо хотів залишитися хлопчиком і захищати скривджених дітей.

    А 400 років він жив у Синьому Потойбіччі, де живуть усі чаклуни й чарівники. Там він воював із злими силами, які кривдять казкових дітей. Козак Гулька запропонував хлопцяв відвідати Синє Потойбіччя – вони сіли на Літайка і полетіли.

    У синьому Потойбіччі все було тільки синє – сині дерева, синя трава, сині будинки, сині люди. Козак Гулька показував їм різних чарівників і був радий, що в Посейбіччі тепер зможе з кимось спілкуватися. Вони повернулися в Посейбіччя. Козак пообіцяв з’явитися коли потрібна буде його допомога.

    ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА

    Чарівник Часомір та чаклун Зловред Поганський.

    Хлопці були захоплені знайомством з козаком Гулькою, і мріяли ще з ним зустрітися.

    Вася вирішив розповісти Ромі про свій гріх. Півтора роки тому, на літніх канікулах він поїхав у село з новим футбольним м’ячем.

    Коли він прийшов на вигін, хлопців там не було і Вася почав сам ганяти м’яча. Звідкись з’явився незнайомий хлопець і вхопив м’яча в руки. Вася вимагав віддати м’яча, а той почав ним гратися. Вася почав обзивати його різними словами, але хлопець лише мовчав. Згодом він кинув м’яч і пішов. Лише згодом Вася дізнався, що він був глухонімий, і приїхав до якихось родичів.

    Вася хотів би повернутися в минуле, що повести себе по-іншому. Роман у цьому вчинку нічого страшного не бачив, і вважав, що козачок Гулька з такими дрібницями не допоможе.

    Тут вони почули голос Гульки і Вася побіг за окулярами.

    Козачок Гулька з хлопцями полетіли в Синє Потойбіччя до будиночка з високою трикутною вежею, на якій були великі годинники – по одному на кожному боці. І показували ті годинники різний час. Там жив чарівник-годинникар Мить Митьович Часомір.

    Цей чарівник допоміг Васі повернутися в минуле. Вася мав заплатити за хвилину в минулому день майбутнього життя.

    Отож, коли Вася повернувся в минуле, він пограв у м’яча разом з глухонімим хлопчиком. Йому було приємно бачити посмішку на обличчі дитини. Вася був радий, що спокутував свою провину.

    Коли він опинився в будиночку чарівника Часоміра, то дізнався що чарівник навіть не братиме з нього плати, бо він сподобався йому.

    Потім козак Гулька вирішив познайомити Ромку з чаклуном, який змушував думати й робити не по-доброму. Вони прилетіли до страхітливого чорного палацу, з даху якого на двері спускалися звиваючись страхітливі потворні змії з зеленими очима і вогнедишними пащами. Це був палац лихого чаклуна Зловреда Поганського-Хуліганського, який схопив Романа і потіг у свій замок.

    Козак Гулька сказав, що друга потрібно виручати (бо Рома може стати його агентом) – він кинувся до дверей і почав гамселити потвор своїм срібним перначем. З палацу вискочив чаклун. Козачок Гулька і його вцідив по голові. Чаклун поточився і впав. І в цю мить з палацу вискочив Ромка, блідий і переляканий.

    Вони заскочили на коника Літайка, і помчали додому.

    ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА

    Викрадення.

    Ромка шкодував, що не може поділитися своїми пригодами з іншими, адже хто повірить в історію про чарівні окуляри та козака Гульку. Вася намагався нагадати, що окулярами можна користуватися лише в крайньому разі. Їх розмову почула Рита Скрипаль, і почала розпитувати. Хлопці переконували, що говорили про комп’ютерну гру. І тоді Рита засмутилася. Виявлюється її двоюрідна сестра Люба… сліпа… і операції не допомагають…

    Рита пішла, і Вася побумав, що добре було б віддати їй чарівні окуляри. Але Рома не хотів лишатися без них, і попросив дати окуляри йому.

    Потім Вася пішов з мамою купувати куртку, а коли ввечері повернувся, то дізнався, що Рома зник. Його шукала мама, і Вася пішов до них у квартиру, щоб “оглянути місце події” і знайти чарівні окуляри. Але їх там не було…

    Коли Вася йшов додому, то від Гульки дізнався, що коли вони з Ромкою грали на комп’ютері, подзонив шофер мами і попросив винести її теплу кофту. Ромка пішов, і більше не повертався.

    Вася зрозумів, що його викрали, щоб отримати викуп від батьків-бізнесменів.

    Гулька і Вася полетіли до Казкового Довідкового Бюро Надзвичайних Подій (скорочено Кадобнап). Кадобнап крутиться на орбіті навколо Землі і збирає інформацію про всі надзвичайні події, що відбуваються у світі. Керує Довідковим Бюро чарівник Іван Іванович Шукайло.

    Там вони дізналися де тримають Рому і полетіли його визволяти. Ромка був зв’язаний у якомусь підвалі, його охоняв здоровило з бичачою потилицею.

    Вася став, як і Гулька, невидимий, вони пройшли крізь стіни, звільнили Ромку, зв’язали охоронця. А Гулька не втримався і вперіщив його своїм перначем – на його лобі з’явилися здоровенні гулі.

    Вони сіли на коника Літайка і полетіли додому. Ромка сказав мамі, що сам втік від викрадачів. Чарівні окуляри після таких потрясінь Ромка віддав Васі, щоб він сам вирішив їх долю.

    ПРИГОДА ЧОТИРНАДЦЯТА

    Остання.

    Вася з Ромкою дуже переживали: і сліпу Любочку, Ритчину сестричку було дуже жаль, і так не хотілося назавжди втрачати чарівні окуляри!..

    Вирішили вони шукати Маргариту Семенівну, щоб вона щось придумала і допомогла.

    Хлопці довго шукали потрібні візерунчасті двері, але їх не було.

    Коли вони знайшли двір, то побачили, що будинку Маргарити Степанівни не було – він був знесений. І те місце обгороджене високим парканом. Коли вони вирішили заглянути за паркан, то впали у глибокий котлован, виритий під фундамент нового будинку.

    Вони сподівалися, що козак Гулька їм допоможе, адже Вася витіг з кишені дві пари окулярів – у кожної одне скельце заклеєне.

    Коли вони одягли окуляри, то ніби осліпли. Вася торкнув себе за обличчя, щоб скинути окуляри, і відчув, що окулярів на носі нема.

    Вони злякалися, почали кликати Гульку і Маргариту Степанівну, але вони не озвалася. Вони лежали на дні глибокого котловану сліпі й безпомічні. Друзі зрозуміли, що це покарання за те, що вони хотіли схитрувати, залишити собі чарівні окуляри… Ромка плакав, вибачався, що не погодився віддати окуляри сліпій дівчинці.

    І раптом… вони прозріли. А в руках Васі були одні чарівні окуляри. І враз почувся голос невидимого Козачка Гульки, який схвалював їх покаяння. Хлопці просили віднести їх до сліпої Любочки. Але Гулька відніс їх до Рити, а сам відпраився по якихось важливих справах.

    Хлопці розповіли про свої чарівні пригоди від самого початку, і сказали що віддають чарівні окуляри Любі. Але коли Вася хотів дістати їх з кишені, зрощумів, що їх не має. Рита образилася, бо думала, що це злий жарт хлопців. Але раптом задзвонив телефон і Риті повідомили, що після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, із спеціальними окулярами!

    Ритка побігла в лікарню. А хлопці зрозуміли, куди поспішав Козачок Гулька)

  • Погляд медузи: значення фразеологізму

    Що означає фразеологізм “погляд медузи” знає не багато школярів, адже його не часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

    Погляд медузи: значення фразеологізму

    Погляд Медузи : важкий погляд, погляд який викликає дискомфорт.

    Якщо людина неприємна в спілкуванні і не подобається оточуючим, то часто кажуть, що вона володіє “поглядом Медузи”.

    Речення з фразеологізмом “погляд медузи”

    Якщо людина неприємна в спілкуванні і не подобається оточуючим, то часто кажуть, що він володіє поглядом Медузи.

    Погляд Медузи перетворював на камінь кожного, хто подивиться їй в очі.

    Що це, зла гримаса долі, смертоносний погляд Медузи?

    “Погляд медузи” походження

    У легендарної Медузи було ще дві сестри – Горгони. Зовні вони виглядали вельми страхітливо: на голові змії звивалися, а замість ступень були мідні копита.
    Медуза Горгона була найстрашнішою з трійці. Якщо чоловік дивився на неї, то відразу перетворювався на камінь. Перемогти чудовисько Персею вдалося. Щоб вбити Медузу герою довелося проявити неабияку кмітливість: під час битви він використовував блискучий щит, в якому відображалася Горгона – так Персей жодного разу не подивився на чудовисько. Потім він відрізав голову поваленій Медузі і прикріпив її до щита. Як виявилося, її погляд все ще міг перетворювати в камінь все живе.

    Тепер Ви знаєте що означає “погляд медузи” та зможете скласти речення з фразеологізмом “погляд медузи”.

  • Прислів’я та приказки про мудрість

    Прислів’я та приказки про мудрість – це народні вислови, які показують важливість мудрості, розуму у відносиних між людьми.

    Прислів’я та приказки про мудрість

    Розуму і за гроші не купиш.

    Не силою роби, та розумом; не серцем, та обичаєм.

    Не хвались мудрий м удрістю, а сильний силою.

    Ранок мудріший від вечора.

    Мудрий, якби всі роздуми поїв.

    Маєш голову, май же й розум.

    Хто по кладці мудро ступає, той ся в болоті не купає.

    Мудрий не лізе під стіл.

    Мудрий безумному з дороги вступається.

    На те і голова, щоб у ній розум був.

    Розумна голова багато волосу не держить.

    Голова без розуму, як ліхтар без свічки.

    Чоловік розуму вчиться цілий вік.

    Усякому на старість розуму прибавиться.

    Чоловік що день, то мудрохень.

    Не сивий мудрий, а старий.

    Борода не робить чоловіка мудрим.

    Не учися розуму до старості, але до смерті.

    Які літа – такий розум.

    Дарма що малий, а й старого навчить.

    Розумний батько сина спитати не соромиться.

    Не в потилицю битий.

    Розумний бреше, щоб правди добуть.

    На панську мудрість мужицька хитрість.

    Два хитрих мудрого не переважать.

    Мудрий не дасться за ніс водити.

    Око бачить далеко, а розум ще дальше.

    Одна розумна голова добре, а дві ще краще!

    Мудрим ніхто не вродився.

    Прислів’я про мудрість

    Кожна пригода – то мудрості дорога.

    І мудрому годі їсти, коли нема що.

    Кому біда докучить, то ї розуму научить.

    Мудра голова не дбає лихії слова.

    Мовчаночка нічого не кушить (не підганя)

    Що думаєш казати, спершу обміркуй.

    Мудрій голові досить два слова.

    З самого початку думай, який буде кінець.

    Трапляється, що й по мудрому чорт кається.

    І на мудрім дідько на Лису гору їздить.

    Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.

    Один мудрий стоїть за десять дурних.

    Послухай часом і дурня, то будеш розумний.

    Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.

    Мудрого шануй, дурного обходь.

    Не хвались мудрий м у др і стю, а сильний силою.

    Ранок мудр і ший в і д вечора.

    Мудрий, якби всі роздуми поїв.

    Хто по кладці мідро ступає, той ся в болоті не купає.

    Мудрий не лізе під стіл.

    Мудрий безумному з дороги вступається.

    Чоловік розуму вчиться цілий вік.

    Усякому на старість розуму прибавиться.

    Борода неробить чоловіка мудрим.

    На панську мудрість мужицька хитрість.

    Два хитрих мудрого не переважать.

    Мудрий не дасться за ніс водити.

    Мужик у землю дивиться, а на сім сажень бачить.

    Людське око бачить глибоко.

    Один розум добре, а два ще краще.

    Розуму й за морем не купиш, коли його дома нема.

    Мудрим ніхто не вродився.

    Кожна пригода – то мудрості дорога.

    І мудрому годі їсти, коли нема що.

    Мудра голова не дбає лихії слова.

    Що думаєш казати, спершу обміркуй.

    Мудрій голові досить два слова.

    Розумний чоловік заздалегідь готує.

    Приказки про мудрість

    Не штука наука, а штука розум.

    Не перо пише, а розум.

    Гарна птиця пером, а чоловік умом.

    На красуню дивитись любо, а з розумною жити добре.

    Трапляється, що й по мудрому чорт кається.

    І на мудрім дідько на Лису гору їздить.

    Розумно любить учитись, дурний любить учити.

    Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.

    Один мудрий стоїть за десять дурних.

    З розумним поговори, то розуму наберешся, а з дурним, – то й свій загубиш.

    Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.

    Мудрого шануй, дурного обходь.

    Якщо ви знаєте цікаві прислів’я та приказки про мудрість лишайте їх коментарях.

  • “Том Сойєр” образ Гекльберрі Фінн

    “Том Сойєр” образ Гекльберрі Фінн

    Гекльберрі Фінн – романтичний волоцюга.

    Портрет Гека: “Нікуди не поспішаючи, йде вулицею містечка хлопець. Його одяг звисає лахміттям, пацюки відгризли від його бриля величезний шмат; жодного гудзика немає на його одязі – але йому байдуже. Він сам собі за хазяїна: відпочивав, де міг і коли хотів, вештався, де заманеться, ніхто ні до чого не примушував, він не мився, не одягав чистої білизни, лаявся. Кому, скажіть, дозволять батьки виводити бородавки за допомогою дохлої кішки? Звісно, нікому. А йому все було можна, він відповідав сам за себе.”

    Одного разу дорогою до школи Том зустрів Гека. “Щаслива людина, – зітхнув Том. – Йому до школи не треба”. Том зрадів нагоді побазікати з Геком. Від нього дізнався, що той іде на цвинтар, щоб лікувати бородавки. Том напросився піти разом, і вони стали свідками трагедії. Після тієї ночі на цвинтарі, коли перед очима друзів розігралася трагедія, Том і Гек ходили до в’язниці. Обидва думали про нещасного Поттера, носили йому трохи тютюну і сірників. Кожен із них почував себе зрадником, і Геку було важко дивитися в очі Тому. Він, як і Том, декілька разів підходив до будинку суду і якась непереможна сила тягла його всередину. Але хто ж стане слухати його? Молодчина Том! Він зміг врятувати Мефа Поттера. Гек радів, що невинного виправдають.

    Але Гек ще не знав, що він теж врятує людину. Вештаючись пізно ввечері, хлопець помітив, що індіанець Джо і чужинець, якого вони бачили в зачарованому будинку, прямують до будинку вдови Дуглас. Гек зрозумів, що індіанець Джо щось замислив. Перше, що спало йому на думку, – дременути. Але потім він пригадав, шо ця жінка не раз добре ставилася до нього, а ці двоє, може, збираються вбити її. Що ж робити? Куди бігти? Думай, Геку, ти завжди знайдеш вихід з будь-якої ситуації. І він побіг щодуху. Добіг до будинку валлійця. Там його уважно вислухали і зрозуміли.

    Гек – чуйна, справедлива і добросовісна людина. Гек був хлопець як хлопець, зі своїми вадами, примхами. Він вештався по вулицях, лаявся, когось не слухав, але ніколи нікого не зрадив. Він був чуйною людиною, сприймав чужу біду, як свою, чудово розумів, що тільки доброзичливість, гідність, чесність – найважливіші якості людини.

  • “Тепер на півночі горять сніги…” Євген Плужник

    Вірш “Тепер на півночі горять сніги…” Євгена Плужника

    “Тепер на півночі горять сніги…” Євген Плужник

    Тепер на півночі горять сніги…
    Стрункі на півночі біжать олені…
    І, знак північної снаги,
    Високі заграви студені
    Сліпучо міняться…

    Повій
    В остиле серце, Аквілоне! –
    Я розумію голос твій,
    Бо кров, млявіючи, холоне;
    Бо нижче й нижче никне голова,
    Як буйність барв байдужий зір зустріне;
    І все частіш пустиня снігова
    Мені ввижається…
    Вітай, пустине!

    РІВНОВАГА (поезії). Авгсбург, 1948, с. 12.

    Віршам Плужника Притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Тепер на півночі горять сніги…” Плужника Євгена лишайте інформацію в коментарях.

  • Костянтин Симонов біографія скорочено

    Костянтин Симонов біографія на українській мові скорочено викладена в цій статті.

    Костянтин Симонов біографія коротко

    Костянтин Симонов ( 1915 – 1979) – відомий радянський письменник, громадський діяч, військовий кореспондент, лауреат Ленінської і Сталінських премій, Герой Соціалістичної Праці.

    Костянтин Михайлович Симонов народився 15 (28) листопада 1915 року в Петрограді. Але перші роки життя Симонов прожив у Саратові, Рязані. Батьками був названий Кирилом, але потім змінив своє ім’я і взяв псевдонім – Костянтин Симонов. Виховувався вітчимом, який був військовим фахівцем і викладав у військових училищах.

    Після закінчення семи років школи письменник навчався спеціальності токаря. В 1931 році переїхав до Москви, після чого він працював на заводі до 1935 року.
    Приблизно в той же час були написані перші вірші Симонова, а надрукували його твори вперше в 1936 році.

    Вищу освіту отримав в Літературному інституті імені Горького (закінчив навчання 1938).

    У 1939 році направлений в якості військового кореспондента на Халхін-Гол, в аспірантуру не повернувся.

    У 1940 році була написана перша п’єса Симонова “Історія одного кохання” , а в 1941 році – друга – “Хлопець з нашого міста”.
    Навчався Костянтин Симонов на курсах військових кореспондентів, потім, з початком війни, писав для газет ” Бойовий прапор”, “Червона зірка”.

    Як військовий кореспондент побував на всіх фронтах, пройшов по землях Румунії, Болгарії, Югославії, Польщі та Німеччини, був свідком останніх боїв за Берлін.
    За все життя Костянтин Михайлович Симонов отримав кілька військових звань, найвищим з яких стало звання полковника, присвоєне письменникові вже після закінчення війни.

    Одними з відомих військових творів Симонова стали: “Жди меня”, “Війна”, “Російські люди”. Після війни їздив в США, Японію, Китай, два роки жив у Ташкенті. Працював головним редактором “Літературної газети”, журналу “Новий світ”, входив до складу Союзу письменників.

    Перший роман “Товариші по зброї” побачив світ у 1952 році, потім велика книга – “Живі і мертві” (1959). У 1961 році театр “Современник” поставив п’єсу Симонова “Четвертий”. У 1963-1964 роках пише роман “Солдатами не народжуються”, в 1970-1971 – “Останнє літо”. За багатьма творам Симонова були зняті фільми.

    Костянтин Симонов помер 28 серпня 1979 року в Москві. За заповітом прах Симонова був розвіяний над Буйнічским полем під Могилевом.

  • Жан Піаже біографія скорочено

    Жан Піаже біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

    Жан Піаже – психолог і філософ, відомий своєю теорією когнітивного розвитку.

    Жан Піаже біографія коротко

    Жан Піаже народився 19 серпня 1896 в місті Невшатель, у Швейцарії.

    У дитинстві Жан Піаже настільки сильно цікавився біологією і природничими науками, що вже до п’ятнадцятирічного віку опублікував кілька статей по молюскам.

    Перш ніж стати психологом, Жан Піаже здобув освіту у сфері природничих наук і філософії. Ступінь доктора філософії Жан Піаже отримав в Невшательскому університеті в 1918 році, після чого зайнявся постдокторантурою в Цюріхському університеті з 1918 по 1919 рік.

    Після закінчення навчання він переїхав до Франції, де влаштувався працювати в школу для хлопчиків на вулиці Гранд – о – Велль. Директором в школі був Альфред Біне – творець тесту IQ.

    Під час обробки результатів тесту IQ Піаже звернув увагу на значну різницю між відповідями дітей молодшого та старшого віку, де молодші постійно давали неправильні відповіді на певні питання. Це спостереження підштовхнуло його до висновку, що когнітивні процеси дітей відрізняються від когнітивних процесів дорослих.

    У 1921 році Піаже повернувся до Швейцарії де зайняв пост директора з науки Інституту Руссо в Женеві, директором в якому на той момент був Едуард Клапаред, з ідеями з психоаналізу якого Піаже був добре знайомий.
    У 1920 – х Піаже сильно зацікавився психологією дітей. Він вважав, діти переходять від егоцентризму до соціоцентризму за допомогою напівмедичних бесід.

    З 1925 по 1929 рік він працював викладачем психології, соціології та філософії науки в Невшательском університеті.
    З 1929 по 1968 рік він був директором Міжнародного бюро освіти. Щороку він виступав з доповіддю в бюро і на Міжнародній конференції з державного утворення.

    У 1954 році Піаже був призначений президентом Міжнародного союзу наукової психології, і займав цей пост до 1957 року.
    З 1955 по 1980 рік Піаже також займав пост директора Міжнародного центру генетичної епістемології.
    Він вважав себе генетичним епістемологом, і запропонував теорію когнітивного розвитку. Він виділяв чотири стадії когнітивних процесів у дітей, які він виділив завдяки рокам досліджень, а також завдяки вивченню когнітивного розвитку власних дітей.
    Він виділяв чотири стадії розвитку інтелекту: сенсомоторную стадію, стадію підготовки та організації конкретних операцій, стадію конкретних операцій і стадію формальних операцій. Ці стадії також були розділені виходячи з здібностей дітей та їх віку.

    У 1964 році Піаже був головним консультантом на двох конференціях – в Корнельському і Каліфорнійському університетах.

    Жан Піаже опублікував кілька важливих робіт і книг з психології, в тому числі по психології когнітивного розвитку, якими досі користуються психологи всього світу.
    До самої своєї смерті Жан Піаже вів активний спосіб життя.
    З 1971 по 1980 рік був почесним професором Женевського університету.

    Основні роботи

    Жан Піаже був одним з найвидатніших експериментальних психологів 20 століття, найбільш відомий своєю теорією когнітивного розвитку. Його робота вплинула на багатьох видатних психологів наступних поколінь, які вивчали не тільки поведінку людини, а й поведінку приматів.

    Нагороди і досягнення

    У 1972 році Жан Піаже був нагороджений премією Еразма від організації “Фонд Еразма” за його внесок у європейську культуру, суспільство і суспільствознавство.
    Багато престижних університетів, такі як Гарвардський, Манчестерський і Кембріджський і т. д. Нагородили його почесними званнями за внесок у розвиток психології.

    Особисте життя

    У 1923 році Жан Піаже одружився на Валерії Чатина. У пари народилося троє дітей. Своїх дітей Жан Піаже вивчав з дитинства, і це лягло в основу його роботи з вивчення когнітивного розвитку дітей.

    Він помер 16 вересня 1980 року у віці 84 років.

  • Прикмети про голубів

    Українські народні прикмети про голубів

    Голуби розворкотілися – на тепло.

    Голуб, відпочиваючи, ховає одну ніжку в пір’я – чекай різкого похолодання.

    Голуби, які живуть поруч з будинком вбережуть його від пожежі.

    Якщо голуб вдарився у вікно – скоро хтось із членів сім’ї сильно захворіє

    Залетів у хату голуб віщує швидке весілля, а соловей – багатство. Всі інші птахи, залітають в будинок не обіцяють нічого доброго.

    Якщо на підвіконня сіла пташка і щось тримає в роті, то скоро в будинок прийде добра звістка або лист.

    Якщо голуби часто сідають на віконце і заглядають, то, швидше за все, є люди, які сумують по цьому дому.

    Якщо на підвіконня сідає голуб, а в будинку живе дівчина, то це може означати, що її скоро покличуть заміж. Щоб це швидше сталося, треба птицю підгодувати.

    Якщо голуб сідає на підвіконня будинку, де живе юнак, то це означає, що він скоро зробить пропозицію руки і серця.

    Прикмета – голуб на підвіконні обіцяє успіх у справах і просування по службі. Можливо ви помиритеся з кимсь із близьких.

    На весіллі молодята випускають голубів, і якщо голуби в повітрі полетіли разом – то шлюб буде довгим і щасливим. Якщо голуби розлетілися в різні боки – розлучення не уникнути.

    Птахи збилися в зграю на даху – по прикметі незабаром буде гроза.

  • “Квіткове весілля” Л. Глібов

    “КВІТКОВЕ ВЕСІЛЛЯ” ЛЕОНІД ГЛІБОВ

    Алегоричний жарт

    У вишневому садочку,

    Під вербою, в холодочку,

    Щоб лихо прогнать

    І щоб долю звеселити,

    Заходились наші квіти

    Весілля гулять.

    Не було б таких новинок,

    Та хрещатенький Барвінок

    Усіх здивував –

    Він Фіалочку блакитну,

    Наче панночку тендітну,

    За себе узяв.

    Посередині в таночку

    У зеленому віночку

    Танцює Будяк.

    Кругом свашки, і сусідки,

    І Фасолі, і Нагідки,

    І між ними Мак.

    Наче справжнії музики,

    Грають Півні та Індики,

    Деренчить Гусак.

    А Будяк всіх потішає,

    Підморгне і примовляє:

    “Отак, квіти, так!

    Танцювала риба з раком,

    А морквиця з пастернаком,

    Та не краще нас!

    Нуте ж швидко, шпарко, квіти,

    Молодих повеселити –

    Один тому час!

    Ой козаче молоденький,

    Наш Барвінку зелененький,

    Потіш Будяка,

    І у парі з молодою

    Між своєю перезвою

    Утніть тропака!

    Нехай гляне Редька в дірку,

    Переверне долю гірку

    Догори хвостом

    І музиченьку почує,

    Потанцює, пожартує

    З товстим Будяком.

    Тільки й щастя, тільки й жити,

    Покіль буде сонце гріти, –

    Пов’янем колись!

    Як там буде – знає доля,

    А ще покіль наша воля,

    Гуляй, не журись!”

    Де взялись Чижі й Синиці,

    Прищебечують музиці,

    Ще пристав і Шпак.

    Будяк скаче, не вгаває,

    Підморгне і примовляє:

    “Отак, квіти, так!”