Category: Література

Опис щита Ахілла

Щит Ахілла – щит який викував Гефест для Ахіллеса за одну ніч.

Щит Ахілла був міцний і великий. Щит мав центр з невеликим піднесенням, що символізувало земну твердь, що мала, на думку древніх, форму щита із серединною горою, “пупом землі”.

Щит, викуваний Гефестом уславленому воїнові Ахіллу, був міцний і великий. П’ять шкіряних шарів стягував потрійний обід, що яскраво блищав, а на самому щиті Гефест вирізьбив багато оздоб і до дрібниць продуманих зображень різних картин із життя Стародавньої Греції: опис природи, сцени із міського та сільського життя. Картини із зображеннями поет розмістив у наступній послідовності:

1 картина. Небо і зорі.

2 картина. Весілля у місті.

3 картина. Судочинство на міській площі.

4 картина. Військові дії біля стін міста.

5 картина. Сільське життя. Праця на ниві.

6 картина. Збір урожаю на полі.

7 картина. Збір винограду.

8 картина. На пасовиську.

9 картина. Танці.

10 картина. Океан.

Така послідовність говорить про те, що на щиті зображено всю світобудову: від неба і зір угорі до Океану внизу. Між Океаном та Небом – людське життя у всій своїй різноманітності.

Зображення на щиті Ахілла розташовані за принципом антитези: мир – війна. Із десяти картин вісім – уславлення миру, захоплене оспівування мирного життя людей; дві картини – засудження війни та насилля.

Опис щита Ахілла в Ілліаді

Приготував він насамперед щит – міцний і великий,
Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
Щит той з п’ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
І незліченні сузір’я, шо неба склепіння вінчають,
Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
Й навіть Ведмедицю – інші ще Возом її називають.
Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона –
Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
Міста. В одному із них – весілля та учти справляють,
Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
Сила народу на площі міській гомоніла.
Знялась там Буча бурхлива – двоє мужів про пеню сперечались
За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
Що заплатив, а той – заперечував це при народі.
Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.
А посередині в них золоті два лежали таланти,
Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились –
Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
Бої ж пішли. На чолі їх – Арей і Паллада Афіна,
Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
І дожидали приходу овець та биків круторогих.
От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
Награючи на сопілках, – ніякого лиха не ждали.
Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
І зайняли срібнорунних отару овець і велику Череду
гарних корів, пастухів же обох повбивали.
Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
І один одного мідними били завзято списами.
Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
Келих вина, наче мед той, солодкого, в руки щоразу
Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
їх снопов’язи тоді перевёслами туго в’язали.
Три снопов’язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
Далі під дубом окличники учту уже готували,
В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
З золота, – кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
Ровом він темним обведений був, а навкруг олив’яний
Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонйстій формінзі
І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
Череду, й бігало дев’ять за ними собак прудконогих.
Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
В лев’ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
Далі іще змалював на всі руки митець незрівнянний
Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.

На щиті було зображено Землю, Сонце, сузір’я: Плеяди, Гіади, Оріон, Велика Ведмедиця, що її ще Возом називають. Ще на щиті майстерна рука Гефеста вирізьбила два прекрасні міста. На одному зображено весілля: юні дівчата йдуть через місто і під весільні співи весело танцюють разом із юнаками. На ці веселощі з подивом дивляться з порога своїх будинків статечні жінки. На міській площі зібралася юрба, всередині якої двоє чоловіків сперечаються про пеню за вбитого чоловіка. Кожен із них доводить своє. За суперечкою стежать старійшини. Вони сидять колом, а перед ними лежать золоті монети, які віддадуть тому, хто доведе свою правоту.

У другому місті точиться війна. Озброєне військо оточило місто. Серед воїнів немає згоди: частина їх хоче зруйнувати все, а частина поділити коштовні скарби, які є в прекраснім місті. А захисники готуються до оборони. На міські мури вийшли і жінки, і маленькі діти, і старі мужі, яких вже зігнула старість. Воїни, на чолі яких Арей і Афіна Паллада, зробили засідку біля річки, убили двох пастухів і завернули їхні стада. Почувши шум біля стада, воїни захисників кинулися на нападників і зав’язали з ними бій.

Далі зображено родючі лани, орачів із плугами, впряжених у ярма волів. Орачі, дійшовши до кінця поля, отримують келих солодкого, наче мед, вина, щоб мати сили доорати поле до кінця.

Наступне зображення показує достигле колосся на ланах, женців із серпами, поодаль снопов’язів і хлопчиків, які збирають колоски. Обнесене високим тином поле перетинає стежка, якою йдуть хлопці і дівчата з корзинами солодкого, мов мед, винограду. Між ними походжає хлопчик і виграє на “дзвінкоголосій формінзі” і співає ніжним голосом веселу пісню. Молодь танцює під музику і спів хлопчика.

Далі розташована картина, на якій зображено череду круторогих биків, що йдуть із кошари на берег бурхливої, порослої очеретом річки. Раптом на стадо напали два жахливі леви й загнали пазурі в бідну тварину, що страшенно ревіла.

Наступна картинка відтворює місце для танців, де юнаки й дівчата кружляють, побравшись за руки, а два скоморохи стрибають у колі людей. Край щита майстер оздобив могутніми хвилями Океану.

Картини на щиті Ахілла точно передають вірування, побут, світосприйняття людей, які жили в сиву давнину. Гомер використав такий прийом, щоб показати життя простих людей, які важко працювали, мужньо захищали свої міста від ворогів, уміли весело святкувати.

Хронологічний довідник

Наддніпрянська Україна у 19 ст

1853 р., 4 жовтня – початок Кримської війни між Російською й Османською імперіями, до якої 15-16 березня 1854 р. приєдналися Велика Британія, Франція та Сардинське королівство. Тривала до 18 березня 1856 р.

1854 р., 14 (26) вересня -1855 р., 30 серпня (10 вересня) – штурм і взяття Севастополя англо-французькими військами.

1855 р., лютий-квітень – масовий антикріпосницький рух “Київська козаччина”. Почався після царського маніфесту від 29 січня 1855 р. про створення мобільного державного ополчення. Поширилися чутки про набір у козаки. 183 тис. кріпаків з 442-х сіл вимагали занести їх до списків козаків. Відбувалися стихійні сутички з військами.

1856 р., 18 березня – закінчення Кримської війни. Укладення Паризького мирного договору між Росією і Туреччиною. Росії заборонялося мати воєнний флот на Чорному морі та будувати берегові укріплення.

1856 р., літо – селянський рух “У Таврію за волею”. Поширилися чутки, що селянам у Криму роздають землю і дають волю. Рухом охоплено 574 села з населенням 76 тис. осіб.

1856, 13 листопада 1860 рр., лютий – організація та діяльність Харківсько-Київського студентською таємного політичного товариства.

1857 р., 3 січня створення царським урядом Таємного комітету для підготовки селянської реформи.

1857 р. ліквідація військових поселень у Російській імперії.

1859 р., 11 жовтня – відкриті в Києві першої у Російській імперії недільної школи.

1859 р. – виникнення в Петербурзі першої Громади, напівлегального непартійного об’єднання.

1860 р. – створення в Києві Української громади на чолі з Володимиром Антоновичем. Організація Державного банку в Петербурзі, відкриття його філій у Харкові й Одесі. Початок фінансової реформи.

60-ті роки XIX ст., початок – діяльність “хлопоманів” на чолі з В. Антоновичем.

1861 р., 12 січня – випуск у Петербурзі першого числа щомісячного суспільно-політичного та літературного часопису “Основа” українською мовою (редактор – Олександр Білозерський). Припинив існування 1862 р. Вийшло у світ 22 числа журналу.

1861 р., 19 лютого – імператор Олександр II підписав маніфест і “Загальне положення про селян, звільнених з кріпацтва”. Скасування кріпосного права в Російській імперії.

1861 р., 10 (22) травня – перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

1862 р., 10 червня – указ імператора про закриття недільних шкіл за нібито здійснювану в них революційну пропаганду. 1864 р. знову дозволені, але з всіляким перешкоджанням їхній роботі.

1862 р. – Павло Чубинський написав вірш “Ще не вмерла України…”, який наступного року був покладений на музику Михайлом Вербицьким, згодом став національним і державним гімном України.

1863 р., 10 січня – 1864 р., вересень – антиросійське повстання у Польщі, Правобережній Україні, Західній Білорусії та Литві (польське повстання). У повстанні брали участь й українці, зокрема Андрій Красовський і Андрій Потебня.

1863 р., 18 липня – циркуляр міністра внутрішніх справ про обмеження видання книг і заборону викладання в школах українською мовою (Валуєвський циркуляр, Валуєвський указ).

1864 р., 1 січня – ухвалення царським урядом положення про земські установи. Проведення земської реформи. Утворення в Лівобережній і Південній Україні 6 губернських і понад 60 повітових земств. На Правобережній Україні земський устрій запроваджено в 1911 р. Земські школи відіграли важливу роль у розвитку народної освіти.

1864 р., 14 червня – ухвалення царським урядом положення про початкові народні училища. Початок шкільної реформи, запровадження єдиної системи початкової освіти.

1864 р., 19 листопада – затвердження імператором нового статуту гімназій. Реформа середньої школи, розподіл її на класичні та реальні гімназії.

1864 р., 20 листопада – затвердження царем судових статутів. Судова реформа: судочинство стало відкритим, рішення приймали присяжні засідателі, обвинувачені отримали право захисту. Найбільш послідовно демократична реформа.

1865 р., 6 квітня – видання царським урядом “Тимчасових правил про пресу”. Проведення цензурної реформи.

1866 р., 1 вересня – відкриття першої у Наддніпрянській Україні залізниці (Одеса – Балта). Початок першого періоду активного будівництва залізниць в Україні (1866-1879 рр.). Перша велика залізниця Київ – Одеса (612 верст) збудована протягом 1866-1871 рр.

1866 р., листопад – реформа державних селян, у власність яких перейшли значні земельні масиви.

1868 р., 8 (20) жовтня – створення в Києві першого в Україні приватного комерційного банку.

1870 р., 16 червня – ухвалення царським урядом рішення про проведення реформи системи міського самоврядування, створення у містах органів міського самоврядування – міських дум.

70-ті роки XIX ст., початок – відновлення громадівського руху.

1872 р. – організація в Києві народницького гуртка “чайковців” на чолі з Павлом Аксельродом. Остаточно оформився у лютому-березні 1873 р.

1873 р., 13 лютого – створення у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, що об’єднав довкола себе найкращі наукові сили. Першим головою був Григорій Галаган, а діловим керівником Павло Чубинський. Ліквідований 1876 р. згідно з Емським актом.

1873 р., вересень – заснування у Києві народницького гуртка “Київська комуна”. Активними учасниками були Яків Стефанович, Катерина Брешковська та інші.

1873 р., осінь – 1874 р. масове “ходіння н народ” революційних пропагандистів. Найактивнішими були одеські “чайковці”, члени “Київської комуни”. Спроби народників організувати повстання на селі зазнали невдачі.

1874 р., 1 січня затвердження царем Статуту про військову повинність. Реформа комплектування армії, скорочення терміну служби до 6-7 років, запровадження загальної військової повинності.

1874-1875 рр. – друкованим органом Київської громади була газета “Кієвскій телеграф”.

1875 р„ травень – Євгеном Заславським в Одесі створено першу в Російській імперії робітничу організацію “Південноросійський союз робітників”. У сфері впливу організації перебувало близько 260 осіб. Розгромлений у грудні цього ж року.

1875 р. – початок діяльності народницького гуртка “Південних бунтарів”. Наприкінці наступного року розпався.

1876 р., 18 травня – підписання імператором Омського акту, що забороняв видання та ввезення з-за кордону літератури української мовою. Заборона театральних вистав українською мовою.

1877 р., лютий – спроби народницької групи Я. Стефановича підготувати повстання селян на півдні Київщини. Створення “Таємної дружини”.

1877 р., 12 квітня – 1878 р., 3 березня – російсько-турецька війна, значна кількість українців брала участь у воєнних діях, перебуваючи в російській армії.

1877 р., червень-вересень – розкриття “Чигиринської змови” поліцією, арешт і заслання її активних учасників.

1878 р. – початок активної закордонної діяльності Михайла Драгоманова (емігрував восени 187$ р.), видання у Женеві журналу “Громада, українська збірка, впорядкована М. Драгомановим”. Часопис “Громада” виходив до 1882 р. (вийшло 5 випусків).

1879 р., серпень – остаточний розкол “Землі та волі” на дві самостійні організації “Народну волю” (зосередилися на організації політичного терору) і “Чорний переділ” (намагалися продовжувати агітаційно-пропагандистську роботу з підготовки революції-).

80-ті роки XIX ст. – остаточне завершення промислового перевороту в Наддніпрянській Україні.

1881 р., 1 березня – убивство народовольцями імператора. Серед головних організаторів змови були українці Андрій Желябов, Микола Кибальчич. Очікувана революція не настала, народницькі організації незабаром були розгромлені.

1881 р., жовтень – таємний циркуляр міністерства внутрішніх справ допускав постановки театральних вистав українською мовою з дозволу генерал-губернатора, забороняв створення українських театрів та українських театральних груп.

1881 р., 28 грудня – закон про ліквідацію категорії тимчасовозобов’язаних селян і їх перехід на обов’язковий викуп з 1 січня 1883 р.

1887 р., 17 травня – почався перший страйк шахтарів Донбасу.

1887 р. – створення Миколою Левитським хліборобських спілок в Олександрівському повіті Катеринославської губернії, перших кооперативних організацій на Наддніпрянщині. Створення синдикату цукрозаводчиків.

1891 (1892) р., літо – 1893 р., літо – діяльність таємної студентської самостійницької організації “Братство тарасівців”. Організували в Каневі, на могилі Т. Шевченка, студенти М. Базькевич, М. Байздренко, В. Боровик та І. Липа. Згодом у склад товариства входили Микола Міхновський, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський Та інші. Найбільший успіх тарасівці мали в Харкові.

1892 р., весна – відкриття в Києві першої в Російській імперії електричної лінії трамваю.

1897 р., 28 січня – перший загальний перепис населення в Російській імперії (126,4 млн осіб, з них 22,6 млн українців). В Україні чотири великих міста – Одеса (понад 400 тис. мешканців), Київ (майже 250 тис.). Харків (майже 175 тис.), Катеринослав (113 тис.).

1897 р. – створення в Києві за ініціативою О. Кониського Всеукраїнської загальної організації (“Загальна українська безпартійна демократична організація”), що мала національно-культурницький характер. Почесними членами організації були діячі “старої громади” Володимир Антонович, Микола Лисенко, дійсними членами – Євген Чикаленко, Олександр Лотоцький, Тадей Рильський. У 1904 р. перетворена на УДП.

1898 р., 1-3 березня – створення РСДРП. На першому з’їзді в Мінську серед дев’яти делегатів четверо представляли соціал-демократів України.

Читайте тему ” НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ. ” щоб детальніше вивчити тему.

“Гуси-лебеді летять” головні герої

“Гуси-лебеді летять” Стельмах головні герої

“Гуси-лебеді летять” головні герої діляться на позитивних та негативних.

Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян – це полюс добра. А полюс зла – улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, “скупий рицар” дядько Володимир, дядько Сергій з його “темною душею”…

“Гуси-лебеді летять” коротка характеристика головних героїв.

Михайлик – простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий – йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.

Батько Михайлика – лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби.

Мати Михайлика – Це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна – берегиня родинного добробуту і злагоди.

Дід Дем’ян – представник старшого покоління Стельмахів.

Бабуся – проста селянська трудівниця

Люба – подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна.

Дядько Себастіян – перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика.

Дядько Микола – великий життєлюб. Це – втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.

Ремарк хронологічна таблиця відомого німецького письменника ХХ століття викладена в цій статті.

Ремарк хронологічна таблиця

1898, 22 червня – народився Еріх Пауль Ремарк в місті Оснабрюк в сім’ї палітурника. Мав старшого брата, який помер в 1901 році і сестер – Ерну і Ельфріду

1904 – 1908 – навчався в народній школі Домшуле

1908 – 1912 – навчався в школі Йоханнісшуле

1912 – 1915 – Еріх вступив в католицьку семінарію на вчителя народної школи

1915 – вступив у королівську вчительську семінарію в Оснабрюці

1916, 21 листопада – Еріха було призвано в армію. Він потрапив на передову. У нього залишилося на згадку про службу 3 поранення. Також в цьому році вийшла його перша публікація про службу в армії

1917, січень – його перевели в інший армійський підрозділ на Західний фронт. Після поранення в ліву ногу юнак отримав призначення до канцелярії

1917, 9 вересня – від раку прямої кишки померла мати Ремарка – Анна-Марія. Після смерті матері Еріх став носити ім’я, які стало відомо всьому світу – Еріх Марія Ремарк

1918 – помер найкращий друг Ремарка Фріц Херстермайер. У квітні вийшла публікація під назвою “Я і ти”

1918, 15 листопада – нагороджений Залізним Хрестом I ступеня, від якої Ремарк відмовився

1919 – звільнився зі служби і продовжив навчання в учительській семінарії

1920 – написав свій перший роман “Притулок мрій”

1920, 25 червня – отримав кваліфікацію вчителя

1920 – 1921 – почалася викладацька діяльність

1921 березень – закинувши викладнання, почав працювати театральним критиком в таких виданнях як “Оснабрюкер Ландесцайтунг” і “Оснабрюкер Тагеблат”

1922, квітень – Еріх переїжджає в Ганновер. Тут він займається складанням рекламних текстів для “Ехо Континенталь”

1923 – пише роман “Гем”. Займає посаду редактора в журналі “Ехо Континенталь”

1924 – в світ вийшло есе “Про змішування дорогих видів шнапсу”

1925, 14 жовтня – одружується з танцівницею Ільзе Ютте Замбоні

1926 – Ремарк купив собі дворянський титул. Його усиновив за 500 марок Хуго фон Бухвальд – збіднілий дворянин

1928, серпень – стає редактором журналу “Шпорт їм Більд”. Вийшов роман “На Західному Фонті без змін”

1929, вересень – його висунули в якості номінанта на Нобелівську премію

1930, січень – розлучення з Юттою

1930, 7 грудня – вийшов роман “Повернення”

1931 – варшавський професор права Сігізмонді Цибіховскі висунув знову Ремарка в якості кандидата на Нобелівську премію

1931, 20 серпня – купив собі віллу “Каза Монте Табор”

1936 – вийшов роман “Три товариші”

1938 – знову одружився на Ільзе Ютте Замбоні. Розпочав роботу над романами “Возлюби ближнього свого”, “Тріумфальна арка”

1940 – разом з дружиною приїжджає в США

1946, 7 серпня – подружжя отримує американське громадянство

1957, квітень – Ремарк вдруге розлучається з Юттою

1958, лютий – одружується втретє на Полетт Гаддар в Коннектикуті

1963 – Ремарк переносить серйозний серцевий напад

1967 – Еріх Марія Ремарк був нагороджений Великим Хрестом урядом ФРН

1968 – письменник був обраний Німецькою академією мови і поезії членом-кореспондентом

1970, 25 вересня – Еріх Марія Ремарк помер від аневризми аорти

Опис голуба може знадобитися для написання твору з української мови.

Науковий опис голуба

Голуби – птахи, що поширені на всій планеті, крім Арктичних та полярних зон. Відомо, що існує більше 300 видів голубів.

Голуби бувають розміром від горобця до курки. Оперення – залежить від виду, воно жорстке, тверде, щільно прилягає до тіла. Під пірним покровом утворюється пудра подібна тальку, яка захищає пір’я від сирості. У найпоширеніших сизих голубів забарвлення сірого, чорного, рудого, або білого кольору, що на світлі переливається синім чи зеленим кольорами. Голова – малого розміру, з вигнутим дзьобом. Очі – малого розміру. Розмах крил досягає не більше 45-ти сантиметрів. Довжина лап близько 15-ти см.

Дзьоб шиферно-чорний, з яскраво-вираженим білуватим кольором восковиці в основі.

Рух пальців знаходиться під свідомим контролем птаха, хоча і обмежений напрямками, у яких не виникає значної напруги протягом польоту

Художній опис голуба

Голуби є символом любові й ніжності. Тому люди завжди з турботою ставляться до птахів сіро-голубуватого забарвлення, сподіваючись на добро й мир на планеті.

Я дуже люблю годувати голубів, коли ми з батьками ходимо не прогулянку до парку. Всі вони різні, але одного голуба я запамятав дуже добре.

А голуб був чудесний! Неякийсь собi там сивак копiйчаний, а такої чистої сiрої мастi, що, здавалося, хтось умисно, коли голуб був увесь чорний, узяв та рiвненько й дрiбненько поцюкав його бiлим. Тiльки кiнцi пiр’їн на хвостi та на крилах лишилися чорнi, як у чорнило вмоченi. Голiвка ж яка: малесенька, витончена, не кругла, а довгастенька! А дзьобик: це ж не дзьобик, а пташине зернятко, нiжне, рожеве… Шийка горда, не довга й не коротка, спинка ввiгнута, хвiст трубою, i пiр’їн уньому десь не менш тридцяти шести. А крила ж, видно, такi легкi та сильнi, як пушинку, тiло носять.

Чи можна вивчати англійську мову за допомогою пісень? Таке питання може задати кожен, хто починає вивчати мову. Головний секрет успіху криється в тому, що вивчення англійської мови має приносити вам задоволення, а допомогти в цьому, як не дивно, можуть ваші улюблені пісні.

Ви можете вивчати англійську мову за допомогою пісень – це простий ефективний і метод, який не вимагає ніяких зусиль.

У чому переваги вивчення англійської мови за допомогою пісень?

Вже давно відомо і доведено науковими фактами, наскільки корисна і ефективна музика при вивченні іноземних мов, а особливо в освоєнні граматики, збільшенні словникового запасу і постановці вимови. Крім того, існує так званий “ефект Моцарта”, згідно з яким прослуховування класичної музики стимулює мозкову активність, покращує уважність, зосередженість, пам’ять.

Повсякденна (побутово-розмовна) мова. У більшості популярних пісень багато стійких виразів і фраз. Також дуже важливо, що тексти пісень розраховані на носіїв мови і включають в себе сучасні розмовні обороти.

Знайомство з вимовою англійських слів. Прослуховування пісень знайомить нас з правильною вимовою англійських слів, характерним для англійської мови ритмом, інтонаціями, паузами.

Потрібні слова самі приходять на розум. Багато слів і фраз в піснях часто повторюються, завдяки чому їх дуже легко запам’ятати. Ви, звичайно ж, і самі стикалися з цим – коли та чи інша популярна мелодія звучить в голові знову і знову. Саме цей механізм “нав’язливої мелодії” може надати неоціненну допомогу у вивченні англійської мови, в розучуванні нових слів і фраз за допомогою пісень. І більш того – досить швидко ви виявите, що забути нові слова просто неможливо.

Пісні викликають емоції. Всі ми знаємо, наскільки сильно музика може впливати на наш душевний стан. Вона здатна підняти нам настрій, втішити у скрутну хвилину або навіть поліпшити фізичне самопочуття. А те, що викликає у нас емоції – легко запам’ятовується.

Музика ніколи не набридає. Часто на вивчення англійської мови не вистачає часу. Однак, на те, щоб вивчати англійську, слухаючи пісні, треба не так вже й багато часу. У наше століття смартфонів і MP3-плеєрів слухати музику можна де завгодно – в машині, на кухні, на дачі – і це ніколи не набридне. При цьому ви без жодних зусиль закріпите вже пройдений матеріал.

Занурення в англомовну культуру. Музика і пісні дозволяють краще відчути англійську мову, простежити міжкультурні зв’язки, зрозуміти особливості побудови англійських фраз. Пісні знайомлять нас з тим, як носії англійської мови висловлюють свої емоції, почуття, думки. Крім того, у вас з’являться теми для обговорення з вашими англомовними друзями – це може стосуватися як змісту пісень, так і самих популярних виконавців.

Як вивчати англійську за допомогою пісень: 8 корисних порад

Перш за все, слід вибрати пісні, які найбільш підходять для вивчення англійської мови. Наприклад, не підійдуть:

пісні, де багато рідкісних слів маловідомі пісні (в популярних піснях простіша розмовна мова, тому англійську мову краще вивчати саме з їх допомогою, крім того, “хітова” пісня – це хороша тема для бесіди з носіями мови) пісні в швидкому темпі пісні, слова до яких важко знайти

Отже, ось 8 корисних порад з підбору пісень для вивчення англійської мови:

1. Кращі сервіси для пошуку пісень.

Відеохостінги з вільним контентом, такі як YouTube, Vimeo можуть виявитися прекрасною підмогою у вивченні англійської мови. На подібних сервісах багато музичних відеокліпів з субтитрами і словами до пісень.

2. Вибирайте правильні пісні.

Вибирайте пісні з простими текстами – і не дуже складними, і не надто легкими.
Вибирайте те, що вам подобається. Немає сенсу вивчати англійську мову за піснями, які вам не до душі.
Ще один нюанс, на який варто звернути увагу – це наскільки чітко виконавець вимовляє слова. У цьому сенсі, наприклад, хеві-метал навряд чи порадує вас відмінною дикцією (це далеко не зразок для наслідування) і навряд чи варто починати знайомство з англійською з цього музичного жанру.
А ось балади – підійдуть, як не можна краще. У них завжди є сюжет, який легше сприймати, ніж абстрактну лірику. Для новачків гарною підмогою можуть стати дитячі пісні або навіть пісні з диснеївських мультфільмів.
У будь-якому випадку краще починати з поп-музики. У популярних піснях часто співається про любов, повторюються одні й ті ж слова, а значить, їх легше запам’ятати. У якийсь момент ви зрозумієте, що вже пройшли цей рівень і зможете перейти до інших музичних жанрів, щоб розширити свій словниковий запас.

3. Тексти пісень.

Звичайно, було б чудово вчити англійську, просто слухаючи пісні, але насправді потрібен якийсь час, щоб засвоїти нові слова, та й, зрештою, просто розучити текст. Тому краще знайти в інтернеті слова пісні і розучити їх.

4. Розширюйте словниковий запас.

Детально розберіть текст кожної пісні і включіть нові слова в ваш словниковий запас. Це можна зробити за допомогою безкоштовних програм для запам’ятовування слів, де до кожного слова дається відповідна картинка (дидактична картка).

5. Співайте собі на втіху!

Вам не обов’язково бути кращим в світі вокалістом. Просто співайте досить голосно і в ритм з музикою. Запамятовуйте вимову англійських слів.

6. Не підглядайте в текст.

Незабаром ви виявите, що знаєте пісню практично напам’ять. Це означає, що ви до готові до наступного кроку – до того, щоб співати, не заглядаючи в текст. Можливо, що на цьому етапі, ви також зрозумієте, що слова і фрази з пісні самі відклалися у вас в пам’яті.

7. Повторення з інтервалами.

Не обов’язково зазубрювати пісню так, щоб вона “відскакувала від зубів”. Пропрацювавши одну композицію, можна відразу перейти до наступної, а потім повернутися до першої. Це називається “повторення з інтервалами”. Такий метод навіть ефективніше, ніж намагатися завчити все і відразу.

8. Підбирайте пісні відповідно до вже пройденого матеріалу

Мабуть, це одне з найскладніших завдань. Адже з кожною новою піснею все важче дотримуватися балансу між новими словами і з вже освоєних словниковим запасом. Правильне співвідношення повторів і нових слів буде мотивувати вас на те, щоб рухатися далі, і в той же час з максимально можливим ефектом закріпить вже наявні знання.

Отримуйте задоволення! Слухайте щодня пісні англійською мовою і ви будете здивовані, як швидко просунетеся в її вивченні. Давно помічено, що, коли вдається об’єднати приємне з корисним, – наприклад, як в нашому випадку, улюблену музику і вивчення іноземної мови, – то будь-яка справа відбувається як би сама по собі, без будь-яких проблем, даруючи радість і творче задоволення!

Акутагава Р. “Ніс” читати українською

Про ніс ченця Дзенті в Ікеноо знав всякий. Цей ніс був п’яти-шести сун в довжину і звисав через губу нижче підборіддя, причому товщина його, що на початку, що на кінчику, була абсолютно однакова. Так і бовталася у нього посеред обличчя отака довга штуковина, схожа на ковбасу.

Ченцеві було за п’ятдесят, і все життя, з давніх часів постригу і до наших днів, вже удостоєний високого сану найдодзегубу, він гірко сумував душею через це свого носа. Звичайно, навіть тепер він прикидався, ніби
це турбує його вельми мало. І справа була не тільки в тому, що мучитися з приводу носа він вважав за потрібне не належним для священнослужителя, якому належить всі помисли свої віддавати прийдешньому існуванню біля будди Аміда. Набагато більш турбувало його, як би хто-небудь не здогадався, як сильно докучає йому його власний ніс. Під час повсякденних бесід він найбільше боявся, що розмова зайде про носи.

Обтяжувався же своїм носом монах з двох причин.
По-перше, довгий ніс завдавав життєві незручності. Наприклад, монах не міг самостійно приймати їжу. Якщо він їв без сторонньої допомоги, кінчик носа занурювався в чашку з їжею. Тому під час трапез ченцеві
доводилося садити за столик навпроти себе одного з учнів, з тим щоб той підтримував ніс за допомогою спеціальної дошки шириною в сун і довжиною в два сяку. Куштувати таким чином їжу було завжди справою нелегкою як для учня, так і для вчителя. Одного разу замість учня ніс тримав хлопчисько-послушник. Посередині трапези він чхнув, його рука з дощечкою здригнулася, і ніс впав в рисову кашу. Слух про цю подію дійшов до самої столиці… І все-таки не це було головною причиною, чому монах сумував через носа. По-справжньому він страждав від уражене самолюбство.

Жителі Ікеноо говорили, ніби ченцеві Дзенті з його носом пощастило, що він монах, а не мирянин, бо, на їхню думку, навряд чи знайшлася б жінка, яка погодилася б вийти за нього заміж. Деякі критикани навіть
стверджували, ніби він і постригся через свого носа. Однак самому ченцеві зовсім не представлялося, що його приналежність до духовного стану хоч скільки-небудь пом’якшує страждання, заподіяні йому носом. Самолюбство його було зачеплене впливом таких міркувань, як питання про одруження. Тому він намагався лікувати рани своєї гордості як активними, так і пасивними засобами.

По-перше, монах шукав спосіб, яким чином зробити так, щоб ніс здавався коротше, ніж насправді. Коли нікого поблизу не було, він з сил вибивався, розглядаючи свою фізіономію під різними кутами. Як не міняв він поворот голови, спокійніше йому не ставало, і він завзято вдивлявся в своє відображення, то підпираючи щоку долонею, то прикладаючи пальці до підборіддя. Але він так жодного разу і не побачив свого носа коротким настільки, щоб це втішило хоча б його самого. І чим гірше ставало у нього на серці, тим довше здавався йому ніс. Тоді чернець прибирав дзеркало в ящик, зітхав важче звичайного і неохоче повертався на попереднє місце до пюпітра читати сутру “Каннон-ке”.

Монаха завжди дуже турбували носи інших людей. Храм Ікеноо був з тих храмів, де часто влаштовуються церемонії посвяти, читаються проповіді і так далі. Вся внутрішність храму була щільно забудована
келіями, в храмових лазнях кожен день гріли воду. Відвідувачів – ченців і мирян – було надзвичайно багато.

Чернець невтомно розглядав обличчя цих людей. Він сподівався знайти хоч одну людину з таким же носом, як у нього, тоді йому стало б легше. Тому очі його не помічали ні синіх курток, ні білих кімоно, а коричневі капелюхи мирян і сірий одяг священнослужителів настільки йому надокучили, що їх для нього все одно
що не було. Чернець не бачив людей, він бачив тільки носи… Але носи в кращому випадку були гачкуваті, таких же носів, як у нього, бачити йому не доводилося. І з кожним днем ​​монах падав духом все більше.

Розмовляючи з ким-небудь, він несвідомо ловив пальцями кінчик свого носа, що бовтався, всякий раз при цьому червоніючи, абсолютно як дитина, спіймана на пустощі, ця обставина повністю випливало з цього його поганого душевного стану.
Нарешті, щоб хоч як-небудь утішитися, монах вишукував персонажів з такими ж носами, як у нього, в буддійських і світських книгах. Однак ні в одній зі священних книг не говорилося, що у Маудгалаяна або у Шарипутра були довгі носи. Нагарджуна і Ашвагхоша теж, звичайно, виявилися святими з самими звичайними носами. Якось у розмові про Китай монах почув, ніби у шуханьского князя Лю Сюань-де були довгі вуха, і він подумав, наскільки менш самотнім відчув би він себе, якби мова йшла про ніс.

Годі й казати, що монах, ламаючи голову над пасивними засобами, пробував також і активні способи впливу на свій ніс. Тут він теж зробив майже все, що можливо. Він пробував пити настій з горілого гарбуза.
Він пробував втирати в ніс мишачу сечу. Але що б він не робив, ніс його як і раніше звисав на губи пятивершковою ковбасою.

Але ось одного разу восени один з учнів ченця, який їздив за його дорученням до столиці, дізнався там у приятеля-лікаря спосіб вкорочувати довгі носи. Лікар цей свого часу побував у Китаї і після повернення став
священнослужителем при головній статуї будди в храмі Тераком.

Чернець, як годиться, зробив вигляд, ніби питання про носи йому абсолютно байдуже, і навіть не заїкнувся про те, щоб негайно випробувати згаданий спосіб. З іншого боку, він як би мимохідь помітив, що йому вкрай неприємно турбувати учня щоразу, коли потрібно приймати їжу. В глибині душі він очікував, що учень так чи інакше стане вмовляти його випробувати цей спосіб. І учень відмінно зрозумів хитрість ченця. І як не чужда була учневі ця хитрість, на нього набагато сильніше подіяли, збуджуючі його співчуття, ті почуття, які
змусили ченця до неї вдатися. Як і очікував монах, учень почав з всіх сил умовляти його випробувати цей спосіб. Як і очікував учень, чернець в кінці кінців поступився його гарячим умовлянням.

Що стосується способу, то він був надзвичайно простий: ніс потрібно було проварити в окропі і гарненько відтоптати ногами.
Воду гріли в храмових лазнях кожен день. Учень сходив і приніс велику флягу окропу, такого гарячого, що в нього не можна було кинути палець. Прямо занурювати ніс у флягу було небезпечно, пар від окропу заподіяв б опіки обличчя. Тому вирішено було провертіти дірку в дерев’яному блюді, накрити ним флягу і просунути ніс в окріп через цю дірку. коли ніс занурився в окріп, було нітрохи не боляче. Минув деякий час, і
учень сказав:

– Тепер він проварився досить.

Чернець гірко посміхнувся. Він подумав, що, якби хто-небудь підслухав цю фразу, йому і в голову б не прийшло, що мова йде про ніс.
Ніс же, ошпарений окропом, зудів, немов його кусали блохи.
Чернець витягнув ніс з діри в блюді. Учень видерся на цей ніс, від якого ще піднімався пар, обома ногами і почав топтати з усіх сил. Чернець лежав, розпластавши ніс на дощаній підлозі, і перед його очима вгору і вниз рухалися ноги учня. Час від часу учень з жалістю поглядав на лису голову ченця, потім запитав:

– Вам не боляче? Лікар попередив, щоб топтати треба сильно. Боляче вам?

Чернець хотів помотати головою в знак того, що йому не боляче. але на носі у нього стояли ноги учня, і голова не зрушила з місця. тоді він підняв очі і, втупившись на п’яти учня, відповів сердитим голосом:

– Ні, не боляче.

І правда, топтання по сверблячу носі викликало у монаха не стільки біль, скільки приємні відчуття.
Через деякий час на носі нарешті стали вилазити якісь кульки, схожі на просяні зерна. Точнісінько, як буває, коли смажать общипану курку. Помітивши це, учень зліз з носа і промовив, немов сам до себе:

– Велено було витягти ці штуки щипцями для волосся.

Чернець, невдоволено надувшись, мовчки підкорився. Не те щоб він не розумів добрих почуттів учня. Ні, він це розумів, але йому неприємно було, що з носом його звертаються як з стороннім предметом. І він з видом хворого, якому робить операцію не вартий довіри лікар, з огидою спостерігав, як учень витягує щипчиками сало з його носа. Шматочки сала мали форму стовбурів від пташиного пір’я довжиною приблизно в чотири бу.

Коли нарешті ця процедура була закінчена, учень з полегшенням сказав:

– А тепер проварити ще разок.

Монах все з тим же незадоволеним виразом на обличчі зробив, як йому сказано. І коли вдруге проварений ніс був витягнутий з фляги, виявилося, що він став коротким як ніколи. Тепер він нічим не відрізнявся від вельми звичайного гачкуватого носа. Погладжуючи цей укорочений ніс, монах з трепетом і відчуттям незручності заглянув в дзеркало, яке підніс йому учень.

Ніс, той самий ніс, що колись звисав до підборіддя, неправдоподібно зіщулився і тепер скромно задовольнився місцем над верхньою губою.
Подекуди на ньому виділялися червоні плями, мабуть сліди, що залишилися від ніг учня. Вже тепер, напевно, сміятися ніхто не стане… Обличчя в дзеркалі дивилося на ченця і задоволено підморгувало. є

Правда, монах боявся, що через день-другий ніс знову зробиться довгим. При кожному зручному випадку, читаючи чи вголос священні книги або під час трапези, він раз у раз піднімав руку і крадькома обмацував кінчик носа.
Однак ніс досить пристойно тримався над губою і, по всій ймовірності, не був особливо розташований спускатися нижче. Рано вранці на наступний день, прокинувшись від сну, монах насамперед пройшовся пальцями по носі. Ніс як і раніше був короткий. І тоді чернець відчув величезне полегшення, немов завершив багаторічну працю по листуванню “Сутри священного лотоса “.

Але не минуло й двох-трьох днів, як монах зробив несподіване відкриття. Самурай, який відвідав в цей час храм Ікеноо для якихось своїх справ, не спускав очей з його носа, при цьому з ним аж ніяк не розмовляючи і вид маючи надзвичайно глузливий. Мало того, хлопчик-послушник, той самий, який колись впустив його ніс в рисову кашу, проходячи повз нього біля зали, де вимовлялися проповіді і повчання, спершу дивився вниз, мабуть, силкуючись побороти сміх, а потім все-таки не витримав і пирснув. Декілька разів, віддаючи накази монахам-працівникам, він помічав, що ті тримаються шанобливо лише перед його обличчям, а варто йому відвернутися, як вони тут же приймаються хихикати.
Спочатку чернець відніс це на рахунок того, що у нього змінилося обличчя.

Однак саме по собі таке пояснення, мабуть, мало що пояснювало… Звичайно, монахи-працівники та послушник сміялися якраз з цієї причини. Однак, хоча вони сміялися зовсім як і раніше, сміх цей тепер чимось відрізнявся від тих часів, коли ніс був довгий. Напевно, незвично короткий ніс виглядав більш забавним, ніж ніс звично довгий. але було, мабуть, і ще щось.

– Ніколи раніше вони не сміялися настільки нахабно, – бурмотів часом монах, відриваючись від читання священної книги і схиляючи набік лису голову.

При цьому наш красень, неуважно втупившись на зображення Вішвабху, що висить поруч, згадував про те, який довгий ніс був у нього кілька днів тому, і сумно думав: “Зараз подібний я до збіднілої людини, яка приховувала минуле багатство…”

На жаль, ченцеві не вистачало проникливості, щоб зрозуміти, в чому справа.

… У серці людському мають місце два суперечливих почуття. Немає на світі людини, яка б не співчувала горю ближнього. Але варто цьому ближньому якимось чином одужати, як це вже викликає почуття,
ніби чогось стало бракувати. Злегка перебільшивши, дозволено навіть сказати, що з’являється бажання ще разок увергнути цього ближнього в тій же неприємності. Відразу ж з’являється хоч і пасивна, а все ж ворожість до цього ближнього…

Чернець не розумів, в чому справа, але тим не менш відчував відому скорботу, – безсумнівно, тому, що смутно підозрював в ставленні до себе мирян і ченців Ікеноо цей егоїзм сторонніх спостерігачів.
І настрій ченця псувався з кожним днем. Він люто лаяв всіх, хто траплявся йому на очі. Справа в кінці кінців дійшла до того, що навіть його учень, той самий, який лікував йому ніс, став тихенько говорити,
ніби він, монах, грішить байдужістю до релігії. Монаха особливо обурила витівка шалапута-послушника.

Одного разу, почувши за вікном собачий виск, він вийшов подивитися, в чому справа, і побачив, що послушник, розмахуючи палицею завдовжки в два фути, ганяє по двору кошлату худу собачку. І якби він
просто ганяв! Ні, він ганяв і при цьому азартно волав:

– А ось я тебе по носі! А ось я тебе по носі!

Чернець вирвав у хлопчаки палицю і люто вдарив його по обличчю. Палка виявилася старою дощечкою для підтримування носа.
Монах все більше шкодував, що так необачно вкоротив собі ніс.
А потім настала одна ніч. Незабаром після заходу сонця подув вітер, і дзвін дзвіночків під покрівлею пагоди набридливо ліз у вуха. В додаток неабияк похолодало, тому старий чернець, хоча йому дуже хотілося спати, ніяк не міг заснути. Він лежав з розплющеними очима і раптом відчув, що у нього страшно засвербів ніс. Торкнувся пальцями – ніс набряк, немов вражений водянкою. Здається, став навіть гарячим.

– Бідолаху неправедно вкоротили, ось він і захворів, – пробурмотів монах, шанобливо взявшись за ніс, як беруть жертовні квіти для покладання на вівтар перед буддою.

На наступний ранок він прокинувся, як завжди, рано. виглянувши у вікно, він побачив, що гінкго і кінські каштани на подвір’ї храму за ніч обсипалися і двір сяяв, немов вистелений золотом. Дахи вкрилися інеєм. В
ще слабких променях світанку яскраво виблискували прикраси пагоди. Чернець Дзенті, стоячи біля відчиненого вікна, глибоко зітхнув.
І в цю хвилину до нього знову повернулося якесь майже забуте відчуття.
Він схвильовано схопився за ніс. Те, чого торкнулася його рука, не було вчорашнім коротким носом. Це був його колишній довгий ніс п’яти-шести сун в довжину, що звисає через губу нижче підборіддя. Чернець зрозумів, що за минулу ніч його ніс знову повернувся до свого попереднього стану. І тоді до
нього повернулося звідкись почуття радісного полегшення, точно таке ж, яке він випробував, коли ніс його став коротким.
– Вже тепер-то сміятися наді мною більше не будуть, – прошепотів чернець, підставляючи свій довгий ніс осінньому вітру.

“Гуси-лебеді летять” характеристика матері Михайлика з твору М. Стельмаха

“Гуси-лебеді летять” характеристика матері

Найбільша захисниця краси – Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника.
Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги – це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село.
Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною.
У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: “…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки – плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин”.

“Гуси-лебеді летять” цитатна характеристика батька

– “Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям”. (Михайлик про мамину поетичну вдачу)

– “Он прочитав один розумник геть усю Біблію і позбувся того, що мав у черепку,- показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом”. (Ставлення матері до Біблії)

– “В її устах і душі “насіння” було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля все знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледачого”.

– “Коли на городі з’являвся перший пуп’янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитних очах її назбирувалось стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче от радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп’янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем…”

– “Що їй думалось тоді, моїй сільській босоногій Ярославні, перед людяністю, скромністю і мудрістю якої я й досі схиляю свою вже посивілу голову. Не знаю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, мов зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазілюваних, потрісканих рук. Може, тому його й було так багато, що воно трималося не на поверхні, а в глибоких шпаринах материнських рук…”

План до характеристики образу Ганни Іванівни.

1) Ганна Іванівна – берегиня родинного добробуту і злагоди.
2) Зовнішність героїні.
3) Риси характеру матері Михайлика: а) щира; б) добра; в) працьовита; г) уважна; д) справедлива; е) наполеглива; є) цілеспрямована.
4) Ставлення Ганни Іванівни до природи, городини, художніх творів, Біблії.
5) Ганна Іванівна – це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки.

Образ матері Михайлика – Ганни Іванівни може бути охарактеризований та представлений кожним учнем через форму коментарів.

Порівняння віршів “Лорелея” Г. Гейне та “Лорелая” Г. Аполлінера наведене в цій статті.

“Лорелея” Гейне та Аполлінера спільне та відмінне

“Максим Гримач” переказ оповідання Марка Вовчка, написаного у 1857 році. Оповідання краще читати повністю, оскільки Короткий переказ “Максим Гримач” не донесе до вас всіх звичаїв, традицій українського народу, описаних в творі.

“Максим Гримач” скорочено

Давно це було, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами хоч і стояли, та не густо, – спритні люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита.

Навпроти Черкас над Дніпром стояв хутір Максима Гримача. Чоловік він був дуже багатий і на вроду хороший, ще й веселий. Люди його любили, бо будь-кого з біди виручить, як треба, заступиться за скривдженого. Був Максим удівець, мав дві дочки. Катря, гарна та пишна, вже доросла, а Тетяна – підліток. Жили вони в батька у розкошах.

Як опівночі, то й пливуть човни Дніпром, пристають до старої верби. Максим гостей і товар приймає, ховає в печері, що того ні хто й не знав.

Найчастіше припливав молодий козак Семен, вродливий та сміливий. Покохала його гордовита Катря, усім женихам відсіч дає. Батько її питає, чому вона перебирає парубками, а та відповідає, що серце до них не горнеться. Максим сказав, що силувати не буде, але й за бурлаку не віддасть – лише за того, хто сам собі пан, вільний. Катря відповіла, що дожидатиме такого. А самі із Семеном журяться. Парубок сказав, що йому ще рік у пана прослужити, а тоді волю отримає, купить хутірець і сватів пришле. Поїхав восени, велів дожидати весни – як перша вишня зацвіте, то й приїде.

Чекає Катря, у вікно поглядає, жде не діждеться тепла. Й вишня зацвіла, а Семена немає. Якось приїхав на човні козак, сказав Гримачу, що велика буря була на Дніпрі, все порозбивала, усіх перевізників потопила. Почула це Катря, зблідла й промовила, що тепер-то батько діждав собі вільного зятя.

Сумує Катря, плете в садку віночок із квітів. Ніхто її не розважить – ні батько, ні сестричка. Уночі пішла під вербу та й кинулась у річкову глибінь. Тільки вінок уранці й знайшли.

Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Тетяна підросла, вийшла заміж за гарного сотника. Радіє за них Максим, а гляне на річку – сльози котяться: занапастив він сам Катрин вік молоденький!