Category: Література

  • “Декадент” аналіз

    “Декадент” аналіз вірша

    Вірш ” Декадент ” І. Франко присвятив В. Щуратові.

    Рік написання – 1896. Поезія входить до циклу “Поклони”.

    Вид лірики: громадянсько-публіцистична лірика.

    Жанр : ліричний вірш.

    Віршований розмір : п’ятистопний ямб.

    Ідея вірша ” Декадент “- засвідчити, що поет завжди залишався самим собою, людиною, яка радіє і сумує, страждає і насолоджується життям, ненавидить і любить, але ніколи не відмовляється від життєвих принад і відповідальності перед своїм народом, не зраджує своїх принципів громадянина, патріота, борця за народне щастя.

    Провідний мотив. Після виходу збірки “Зів’яле листя” дехто з літературних критиків звинуватив Франка У декадентстві. Особливо вороже до Івана Яковича ставився критик Щурат, з яким поет був у товариських стосунках. Ярлик “декадент” образив І. Франка до глибини душі. Вірш “Декадент” – це достойна відповідь генія на облудні звинувачення людей, які не здатні були зрозуміти величі Поета з великої літери.

    Композиція твору. Твір починається риторичним питанням і риторичним окликом: “Я декадент? Се новина для мене!” Далі поет аргументовано доводить, що він ніякий не декадент, адже не відмовляється від принад життя, не уникає ні болю, ні жалю, ні труднощів. Франко наголошує на тому, що він “син народа”, “мужик, пролог, не епілог”. Вірш завершується емоційно наснаженими рядками про завдання, які поет ставить перед собою, і знову ж риторичним питанням, що звучить натхненно й саркастично: “Який же я у біса декадент?”

    Образи твору. У вірші “Декадент” І. Франко заперечує звинувачення в тому, що він нібито є декадентом. Ліричний герой твору – це образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народу. Він далекий від песимізму й нігілізму декадентства. Поет доводить, що Його душа і твори завжди сповнені оптимізму, а сам він ніколи не впадає у відчай, гордо тримає голову перед життєвими труднощами.

    “Декадент” художні засоби

    Метафори : “ні шуму в власних слухати вухах”, “катар кишок до мене не прилип”, народ “був запертий в льох”, “для бійки маю бук”, “дуріє з жиру”; знижену лексику: “гірке й квасне ковтаю”, “оскомини хронічної не маю”, “позіваю”, “не паразит”, “дуріє з жиру”;

    Риторичні питання та риторичні вигуки : “Я декадент?”, “Який я декадент?”.

    “Декадент” ідейно-художній аналіз

    Іван Франко в поезії викрив і різко засудив антинародний зміст занепадницької літератури та виклав свої погляди на роль і завдання поета в суспільстві.

    У вірші змальований образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народові. Ліричний герой дуже далекий від буржуазного песимізму й нігілізму декадентства. Його душа, вірші завжди сповнені оптимізму, бо в найтяжчі для себе і для народу часи поет не впадає в розпач, гордо тримає голову перед гнобителями українського народу.

    Якщо декадент завжди оспівує минуле, живе минулим, то справжній народний поет разом із народом дивиться в майбутнє, невтомно працює для нього.

    Поет часто звертається до поетичних метафор, за допомогою яких показує незламність своєї волі до боротьби та іронічно висміює декадентство: “Хоч часто я гірке й квасне ковтаю… та ще ж оскомини хронічної не маю”, “Я з п’ющими за пліт не виливаю” та ін.

    Вірш написано гостропубліцистичним стилем. Багаті рядки поезії на риторичні запитання, емоційно-напружені перелічування, навмисне вживання заниженої лексики.

    Проти декадентства виступив І. Франко і в літературно-критичних статтях, зокрема в статті “З чужих літератур”, опублікованій у ЛНВ за 1898 р. Він писав, що для декадентів “нема вищої студії над власне “я”, немає законів понад власний темперамент, нема естетики понад власну хвилеву вподобу, немає моралі понад власні нічим не зв’язані пориви”.

  • Хронологічна таблиця Сергія Єсеніна

    Єсенін Сергій – відомий російський поет. Хронологічна таблиця життя і творчості Єсеніна викладена в цій статті.

    Хронологічна таблиця Сергія Єсеніна

    21 вересня 1895р. Сергій Олександрович Єсенін народився в селі Константиново (Рязанської губернії).

    1904р. Єсенін пішов в Костянтинівське земське училище, потім почав навчання в закритій церковно-учительській школі.

    1912р. пішов з дому, після прибув до Москви, працював у м’ясній крамниці, а потім – в друкарні І. Д. Ситіна.

    Літо 1912р. Написав збірку віршів “Хворі думи”.

    1913р. Сергій знайомиться з Анною Романівною Ізрядновою.

    21 грудня 1914р. У Єсеніна народжується син Юрій. У 1914 в дитячому журналі “Маленький світ” вперше опубліковані його вірші.

    1915р. Їде в Петроград, в якому знайомиться з такими особистостями, як: Блок, Городецький, Клюєв.

    Початок 1916р. Видає свою першу збірку віршів “Радуниця”.

    Квітня 1916р. Сергія Єсеніна закликають в армію. В армії він служить в санітарному поїзді.

    1918р. У Петрограді Єсенін видає другу збірку віршів “Голубень”, книгу “Преображення”, поему “Іонія”.

    1919р. Сергій Єсенін стає одним із творців російського імажинізму.

    1920р. Пише драматичну поему “Пугачов”, поеми “Пісня про великий похід”, “Анна Снєгіна”, “Русь йде” і “Русь радянська”. Випускається збірка віршів “Москва кабацька”.

    1921р. Єсенін знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Айседорою Дункан.

    1922р. Єсенін здійснює тривалу поїздку по Західній Європі (відвідує Берлін, Францію) і США. По поверненню, Єсенін одружується на Айседорі Дункан.

    1923р. Шлюб розпався.

    1924р. Подорож по Закавказзі. Пише вірші “Лист матері”, “Лист до жінки”, випускає збірку “Перські мотиви”.

    27 лютого 1925р. Єсенін встигає написати свій останній твір “До побачення, друже мій, до побачення…”.

    28 лютого 1925р. За офіційною версією Сергій Єсенін вчинив самогубство в готелі “Англетер”, за неофіційною – його вбили спецслужби.

  • Cкоромовки на німецькій мові

    Скоромовки німецькою мовою – це певний порядок німецьких слів, при вимові яких у нас виникають труднощі.
    Скоромовки на німецькій мові для дітей та дорослих допоможуть Вам покращити Вашу вимову.

    Cкоромовки на німецькій мові з перекладом

    Der Righter richtet richtig.
    Суддя судить правильно.

    Hundert Hasen haben Hunger. Hundert Hasen haben Durst.
    100 зайців хочуть їсти, 100 зайців хочуть пити.

    Blaukraut bleibt Blaukraut und Brautkleid bleibt Brautkleid
    Червона капуста залишається червоною капустою, сукня нареченої залишається сукнею нареченої.

    Fischer Fritz fischt frische Fische. Frische Fische fischt Fischer Fritz.
    Рибак Фріц ловить свіжу рибу, свіжу рибу ловить рибалка Фріц.

    Eine lange Schlange schlaengelt sich um eine lange Stange.
    Довга змія звивається навколо довгої палиці.

    Herr von Hagen, darf ich fragen, welche Kragen Sie getragen, als Sie lagen krank am Magen im Spital zu Kopenhagen?
    Пан Хаген, чи можу я запитати, який комірець був у Вас, коли Ви лежали з хворим шлунком у лікарні Копенгагена?

    Die Fliegen, die fliegen, heißen Fliegen, weil sie fliegen, aber die Fliegen, die sitzen, heißen nicht Sitzen, obwohl sie sitzen, sondern Fliegen, wie die Fliegen, die fliegen.
    Мухи, які літають, називаються мухами, бо вони літають (мухою), але мухи, які сидять, називаються не сідюхамі, хоч вони й сидять, а мухами, як і мухи, які літають (мухою).

    Auf dem Rasen rasen Hasen, atmen rasselnd durch die Nasen.
    За галявині носяться зайці, дихають з хрипом своїми носами.

    Esel essen Nesseln nicht, Nesseln essen Esel nicht.
    Осли не їдять кропиву, кропиву не їдять осли. / Віслюки не їдять кропиву, кропива не їсть віслюків.

    Zwischen zwei Zwetschgenzweigen sitzen zwei zwitschernde Schwalben.
    Між двох сливових гілок сидять дві ластівки, які щебечуть.

    Weil lustige Leute lachend laufen, lachen lustige Leute auch beim Laufen.
    Так як веселі люди бігають сміючись, сміються веселі люди навіть на бігу.

    Buersten mit weissen Borsten buersten besser als Buersten mit schwarzen Borsten.
    Щітки з білою щетиною чистять краще, ніж щітки з чорною щетиною.

    Müller, mahl mir mein Mahl, meine Mutter will mir heute Mehlbrei machen.
    Мельник, намели мені муки, моя мама зварить мені кашу.

    Am zehnten zehnten zehn Uhr zehn zogen zehn zahme Ziegen zehn Zentner Zucker zum Zoo.
    10-го жовтня о 10:10 десять лагідних козенят тягли 10 центнерів цукру в зоопарк.

  • Загадки про індика

    Загадки про індика – прекрасний спосіб щоб розвити в дитини логічне мислення. Загадки про індиків Є прості (по контексту дуже легко здогадатися про кого мова), а є трохи складніші, над якими треба подумати. Загадки про індика на українській мові у віршах та прозі зібрані в цій статті.

    Загадки про індика

    Ходить гордо по подвір’ю,
    Розпустивши хвіст та пір’я,
    Набундючившись, мов пан…
    Це не півень, не фазан.
    Галасливий в нього крик.
    Здогадались? Це… (Індик)

    Розпустив бундючний птах
    Зозулясте пір’я,
    Та Івась здолає страх –
    Вийде на подвір’я!
    (Індик)

    Надується, напужиться,
    Почне лепетати,
    Цікаво белькотати..
    (Індик)

    Птах надувся, ніби пан,
    Сірий одягнув жупан,
    Ходить двором і белькоче,
    Налякати діток хоче.
    Керувати змалку звик
    Цей поважний птах… (індик).

    Надувається, гелгоче,
    Наче щось сказати хоче.
    Бігає туди-сюди,
    Краще його обійди!
    (Індик)

    Величезний на зріст,
    Пишним віялом хвіст.
    До колін борода.
    Що за горда хода!
    По усьому двору
    Розтання дітвору.
    Порозгонив і зник.
    Був це, діти…
    (Індик)

    Якщо ви знаєте цікаві загадки про індика для дітей та дорослих лишайте їх в коментарях.

  • “Останній день Помпеї” опис картини

    “Останній день Помпеї” твір-опис картини

    Картина Карла Брюллова “Останній день Помпеї” (твір-опис за картиною)

    На картині відомого художника Карла Брюллова зображені останні години існування італійського міста Помпеї, яке було знищено під час виверження вулкана. Картина дуже емоційна, напружена, жахлива. На неї навіть страшно довго дивитися, бо починаєш відчувати той жах, який охопив персонажів картини. Вони метушаться, гинуть або вже затнули.

    На дальньому’ плані можна побачити червону палаючу гору – то вулканічна лава суше по її схилах. Небо сховалося за чорними хмарами попелу – воно висить над містом, як прокляття. Можна тільки уявляти, яке в місті гірке та смердюче повітря. Але люди вже цього не помічають, бо в них на обличчях видно лише одне бажання: якнайшвидше втекти від загибелі.

    Люди зображені кількома групами. Зрозуміло, що їх поділено на родини, члени яких піклуються одне про одного. Так, ліворуч ми бачимо родину на передньому плані: мати, що обіймає дорослу дівчину, та маленького хлопчика. Поряд із ними стоїть літній чоловік, голова родини. До речі, працюючи над твором, я дізнався, що то автопортрет самого художника, Карла Брюллова. Дивно, що він зобразив себе таким практичним, адже у старого повні руки металевих (мабуть, срібних та золотих) предметів, які він намагається врятувати. Ця родина ще не отямилася і нікуди не біжить, вони лише з жахом роздивляються вулкан та небо.

    Праворуч на передньому плані юнак та сильний чоловік у військовому шоломі намагаються врятувати старого чоловіка, який сам не може ходити. Я гадаю, що то охоронець та син того старого. Здається, вони вже не лякаються – вони діють. Також праворуч видно чоловіка на коні, стару мати з сином та молоду жінку, яка гине на, руках у чоловіка. У кожного з них – власна історія, власна трагедія.

    Ближче до центру картини ліворуч ми бачимо ще одну родину: чоловіка та жінку з двома малими дітьми. Вони намагаються бігти, але не в змозі відірвати погляду від зловісної картини палаючої гори, що несе всім їм загибель. Зліва від них, на дальньому плані, цілий натовп людей, що у відчаї біжать з будинку, який ось-ось завалиться. Ці люди тільки й встигли, що прокинутись та побігти. Дехто з них ще майже голий.

    У центрі картини на землі лежить мертва жінка, яка забилася на смерть, впавши з поламаної колісниці. Вона чарівна, молода, і, якби не вулкан, прожила б довге життя. Поряд із нею – живе дитя, яке вже, мабуть, не знайде тих, хто б його врятував. Фігура жінки, ймовірно, символізує саме місто, приречене загинути, незважаючи на молодість.

    Картину “Останній день Помпеї” можна розглядати дуже довго, уважно придивляючись до виразів облич, постатей людей, помічаючи дедалі нові деталі. Але навіть із першого погляду видно, що головні дійові особи тут – страх та непередбачувана доля.

  • “Роксолана” автор

    Книга “Роксолана” – про непросту долю українки, яка потрапила в турецький гарем. Цю історію всі добре знають ще зі школи, а хто автор романа Роксолана часто забувають.

    “Роксолана” автор

    “Роксолана” автор книги Павло Загребельний.

    Роксолана біографія

    Народилася Роксолана приблизно у 1503 році. Достеменно дата її народження невідома. Під питанням її дівоче прізвище та ім’я. В джерелах XVI століття немає інформації щодо її імені, але багато пізніших традицій, наприклад, українська, і вперше – лише в XIX столітті, називають її Анастасією, польський письменник Вацлав Жевуський – Олександрою.

    Народилася майбутня султанка в сім’ї священика Гаврила Лісовського з Рогатина – невеликого містечка в Західній Україні (за версією Михайла Орловського та Мавриція Гославського – Роксолана родом з містечка Чемерівці).

    Під час одного з набігів татар, приблизно у 1520 році, була захоплена в полон і переправлена, ймовірно, спочатку до кримського міста Кафа (тепер – Феодосія), потім – до Стамбулу, де дівчину примітив візир Ібрагім-паша, який пізніше й подарував її Сулейману.

    Роксолана – Дружина султана

    Сулейман I Пишний, син Селіма І Грізного, був одним з найвідоміших турецьких султанів. В Європі його звали Пишний, в Туреччині – Кануні (Законодавець) – за створення зводу законів, спрямованих на захист інтересів феодалів, закріплення селян за їхніми земельними ділянками, які належали поміщикам. Фактично це було введення кріпосного права.

    Спочатку – наложниця, Роксолана стала великим коханням султана. Сулейман адресував їй свою любовну поезію (був поетом, писав під псевдонімом Мухіббі). У гаремі, званому Бабус-сааде, тобто “Брами блаженства”, Роксолана отримала за гострий язик і розкотистий сміх прізвисько Хюррем, що означає “Та, що сміється”.

    Перший син Сулеймана і Роксолани народився у 1521 році.

    За законами віри, султан міг мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини повинні були прийняти мусульманство.

      Справжнє ім’я першої дружини Сулеймана, Фюлане, невідоме. Одружився з нею у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда, який помер під часепідемії віспи 29 листопада 1521 року. В житті Сулеймана вона не відіграла значної ролі, згодом – померла.
      Друга його дружина називалася Гульфем Султан (тур. Gufem Sultan). Її сином був Мюрад, помер під час епідемії віспи 10 листопада 1521 року. Гюфем задушили за наказом Сулеймана у 1562 році.
      Третя – Махідевран Султан (тур. Mahidevran Sultan), була більш знана як Gulbahar (“Весняна троянда”). По смерті Махмуда її син Мустафа (правитель провінції Меніса з 1533 року) початково був названий наступником Сулеймана. Згодом він був страчений за наказом султана.
      Четвертою дружиною Сулеймана стала Анастасія (Олександра) Лісовська. Її назвали Хюррем Султан (тур. Hurrem Sultan), у Європі знали як Роксолану.

    Шлюб та Гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан надав їй ранг баш-кадуни – головної (а фактично – єдиної) дружини і звертався до неї “Хасекі”, що означає “Мила серцю”. Хюррем виявилася не лише бажаною коханкою, але й цікавою, розумною співбесідницею, досвідченою в мистецтвах і державних справах. У дні розлуки (а Сулейман зробив 13 військових походів) вони переписувалися вишуканими віршами перською і арабською мовами.

    Одна з найосвіченіших жінок свого часу, Роксолана приймала іноземних послів, відповідала на послання іноземних правителів, впливових вельмож і художників. В XVI століттіфлорентійці навіть помістили парадний портрет Хюррем, для якого вона позувала венеціанському художникові, у своїй картинній галереї. То був єдиний жіночий портрет серед зображень бородатих султанів у тюрбанах.

    Згодом Роксолана запропонувала султану побудувати мечеть, що носила ім’я Сулеймана. Цю ідею реалізував придворний архітектор Сінан. В цій мечеті згодом султаншу і поховали.

    Роксолана померла 15 квітня 1558 року. Після її смерті Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об’єктів, присвячених Роксолані.

    Сам султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха (без серця і нутрощів) забрали до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою – в мавзолеї, збудованому на подвір’ї мечеті Сулеймана.

    Діти Роксолани

    Роксолана народила султану 6 дітей – 5 синів і доньку Міхрімах.

      Мехмед (тур. Mehmed) (1521 – †1543) Міхрімах (тур. Mihrimah) (1522 – †1578) Абдуллах (тур. Abdullah) (1522 або 1523 – помер через 2-3 роки після народження) Селім (тур. Selim) (1524 – †12 грудня 1574) Баязид (тур. Bajezid) (1525 – †28 листопада 1562) Джихангір (1531 – †1553)

    За переказами, Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. У 1539 році її видали заміж за Рустем-пашу, який пізніше став великим візирем. Сулейман також збудував на честь доньки мечеть.

    З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. В тому числі і син Сулеймана від третьої дружини Gulbahar – Мустафа. Існує версія, що саме Роксолана, плетучи інтриги проти Мустафи, спровокувала його смерть – налаштувала батька проти сина (за наказом Сулеймана Мустафу задушили).

    Легенда додає, що Джихангір помер з жалю за своїм братом.

    Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом з 12 000 своїх людей переховувався в Персії. Скориставшись допомогою персів, ворогів Османської імперії, він став зрадником. Згодом Сулейман порозумівся з персидським шахом, в результаті чого, в обмін на 4 000 золотих монет, прихильників Баязида було вбито, а його самого, разом з чотирма синами, видано посланцям султана. Смертний вирок, який виніс Сулейман своєму синові, було виконано 28 листопада 1562 року.

  • Ілля Рєпін біографія скорочено

    Ілля Рєпін біографія скорочено на українській мові викладена в цій статті.

    Ілля Рєпін коротка біографія

    Рєпін Ілля Юхимович (1844 – 1930) – художник, прославлений портретами, а також зображенням історичних, побутових сцен.

    Народився Ілля в Чугуєві (поблизу Харкова) 24 липня 1844 . Протягом майже чотирьох років працював у іконописній артілі Бунакова, розписував та поновлював церкви на Слобожанщині, таким чином здобув елементарну художню освіту. На зароблені 100 рублів у 20 років відправився на навчання до Петербурзької Академії Мистецтв.

    Під час навчання там прекрасно проявив себе, отримавши дві золоті медалі за свої картини.

    У 1870 році відправився подорожувати по Волзі, виконуючи тим часом етюди та начерки. Там же зародилася ідея полотна “Бурлаки на Волзі”. Потім художник переїхав до Вітебську губернію, придбав там маєток. Мистецька діяльність тих часів в біографії Іллі Рєпіна надзвичайно плідна. Крім написання картин, він в Академії Мистецтв керував майстернею.

    Подорожі Рєпіна по Європі вплинули на стиль художника. У 1874 році Рєпін став членом товариства передвижників, на виставках яких представляв свої роботи.

    Розквіт творчості Рєпіна припав на 1880-і роки. Він створив галерею портретів сучасників, працює як історичний художник і майстер побутових сцен.

    1893 Рєпін входить в Петербурзьку Академію Мистецтв в якості повноправного члена. Селище, в якому жив Рєпін, після Жовтневої революції опинився в складі Фінляндії.

    Останні 30 років життя Рєпін провів у Фінляндії, у своєму маєтку Пенати в Куоккале. Він продовжував працювати, хоча вже не так інтенсивно, як раніше. В останні роки він звернувся до біблійних сюжетів. У Куоккале Рєпін написав мемуари, ряд його нарисів увійшов до книги спогадів “Далеке близьке”.

    Рєпін помер 29 вересня 1930 і був похований в парку садиби Пенати

    Художник був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною – Вірою Олексіївною Шевцовою – не задовольнив художника, і він розірвав його. Друга дружина художника – Наталія Нордман, письменниця, померла від сухот (туберкульозу). Мав двох дітей.

    Відомі картини Іллі Рєпіна:

      Бурлаки на Волзі Дуель (картина Рєпіна) Запорожці (“Запорожці пишуть листа турецькому султанові”) Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 Хресний хід в Курській губернії Не чекали (картина) Микола Мирликійський позбавляє від смерті трьох невинно засуджених Осінній букет Садко (картина Рєпіна) Слов’янські композитори Ювілейне засідання Державної ради

  • “Кров з молоком”: значення фразеологізму

    Що означає фразеологізм “кров з молоком” знає не багато школярів, адже його не часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

    Кров з молоком: значення фразеологізму

    Кров з молоком – про свіже, рум’яне обличчя, а також про людину з таким обличчям.

    “Кров з молоком” речення з фразеологізмом

    Натомість Гриць, мамин пестій, був хлопець незви­чайної вроди, кров з молоком, з золото-жовтим волос­сям, що блискучими кучерями вилось по його голові і спадало аж на плечі (Франко)

    Венера білолика, красна, Курносенька, очима ясна І вся, як з кров’ю молоко (Іван Котляревський)

    Тут якраз мені одна підвернулась.., продавцем у крамниці працювала, кров з молоком (Юрій Збанацький)

    “Кров з молоком” синонім

      набратися тіла

    “Кров з молоком” антоніми

      шкіра та кіст­ки; худий як тріска, хворобливий

    Тепер Ви знаєте що означає “кров з молоком” та зможете скласти речення з фразеологізмом “кров з молоком”.

  • “Мартин Боруля” образ Омелька

    Характеристика Омелька, героя комедії І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля”

    “Мартин Боруля” образ Омелька

    Є люди, які не задовольняються тим, що їм дає Бог, намагаються вивищитися, змінити свій соціальний статус. Заможний селянин Мартин Боруля, герой однойменної п’єси Івана Карпенка-Карого, затіває судовий процес із дворянином Красовським, який зверхньо ставився до селянства, Мартина назвав бидлом, а його сина телям. Мрія зрівнятися з дворянами так поглинула героя, що він втратив здатність реально сприймати дійсність. Та, на щастя, поряд із ним живуть абсолютно адекватні люди, які не розуміють і ніколи не зрозуміють дурні амбіції дорослого чоловіка, що, немов мала дитина, захотів нову цяцьку і не дослухається до здорового глузду. Найколоритнішим серед цих героїв є, звичайно ж, наймит Омелько, який багато років служить у хазяїна і знає про нього все.

    Протиставлення різних за соціальним станом і поглядами Омелька й Мартина Борулі Сприяє глибшому розкриттю образу головного героя твору.

    Хазяїн вважає свого старого наймита недотепою, але насправді він розумний, кмітливий, в моральному відношенні вивищується над гоноровитим господарем. Часто він ніби ненароком глузує з Мартина, і Боруля ніяк не може второпати, чи Омелько спеціально дратує його, чи на старість зовсім утратив розум.

    “От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль – давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно”, – зізнається Боруля.

    Діалоги між хазяїном і наймитом у комедії є найцікавішими. У них яскраво відтворено і безтлуздість боротьби Борулі за дворянство, і засудження таких домагань простим людом. Омелько – це носій щирого народного гумору, дотепності, оптимізму. Іноді він здається дещо затурканим і незібраним, але чи треба вимагати чогось особливого від чоловіка, який протягом десятиліть змушений тяжко працювати й тісно спілкуватися з не зовсім розумним хазяїном.

    Омелько по-селянськи заощадливий: нащо в будень та ще й в дорогу одягати чоботи, новий кобеняк, адже він не пан і не хоче ним видаватися. У місті товариші молодого хазяїна пригостили наймита оковитою, він заснув і незчувся, як у нього вкрали і чоботи, і кобеняк, і хазяйських коней. Розповідаючи хазяїну про пригоду, Омелько не приховує, що втрата коней для нього не така болюча, як втрата власних речей, бо коней шукатиме поліція, а його майно пропало назавжди. Він погоджується з покаранням і готовий одслужити за коней шість років, а от хто йому одслужить за чоботи і кобеняк? І в такій складній ситуації Омелька не покидає здоровий глузд, його розповідь пересипана народними висловами, прислів’ями і приказками.

    Наймитові часто невтямки забаганки хазяїна: то біжи за село і виглядай тачанку, на якій приїде з міста жених, то неси вмиватися паничеві, то сідай мерщій на коня і лети доганяти жениха, який утік, то швиденько розпалюй у печі солому, бо Мартин вирішив спалити документи на дворянство. Ганяють бідного чоловіка з кутка в куток, і ніхто спасибі не скаже. Та він не переймається, потихеньку підсміюється з хазяїна і робить свою справу, не спотикаючись від надмірної запопадливості.

    Омелько у п’єсі “Мартин Боруля” уособлює в собі здоровий селянський глузд, який дає змогу не перейматися різними забаганками. Без Омелька нудно не тільки Мартину Борулі, а й глядачу, бо наймит вносить у твір щирий народний гумор і оптимізм.

  • Вірші Грицька Бойка для дітей

    Вірші Грицька Бойка для дітей 3, 4 класу зібрані в цій статті.

    Вірші Грицька Бойка для дітей

    МОРОЗЕЦЬ, МОРОЗЕЦЬ!

    Морозець, морозець!
    Не щипай за щiчки.
    Теплi валянки у нас,
    Шубки й рукавички.
    Морозець, морозець!
    Плещемо в долонi.
    У дiвчаток i хлоп’ят
    Носики червонi.

    ЧОМУ ЗУПИНИВСЯ ГОДИННИК

    – Щось годинник, – каже тато, –
    Раптом зупинився.
    Треба в чистку віддавати,
    Мабуть, запилився…
    – Звідки взятись тому пилу? –
    Мовила Галинка. –
    Я ж годинник з милом мила,
    Там нема й пилинки!

    Пісню дівчинка співає

    На Дніпрі веселка сяє,
    Обрії ясні.
    Пісню дівчинка співає
    Про щасливі дні.
    А як пісню проспівала
    Й стала на горі, –
    Довго їй аплодували
    Хвилі на Дніпрі.

    МАРИНКА ТА ГАЛИНКА

    Сьогодні Маринка
    Уроків не знала.
    Домашнє завдання
    В Галинки списала.
    Зі школи додому
    Вернулись дівчатка,
    І тут повторилось
    Усе в них спочатку.
    Удома Маринка
    Отак міркувала:
    – Сьогодні в Галинки
    Уроки списала.
    Чого ж я завдання
    Робити спішу?
    І завтра в Галинки
    Уроки спишу!

    Галинка ж удома
    Отак міркувала:
    – Сьогодні Маринка
    У мене списала.
    Чого ж я завдання
    Робити спішу?
    Його у Маринки
    Я завтра спишу!
    А ранком у школі
    Зустрілися двоє.
    Спочатку дівчатка
    Зраділи обоє.
    Та стала Маринка
    Галинку питати:
    – Чи можна іще раз
    У тебе списати?
    Галинка у сльози:
    – От бачиш, яка ти,-
    Я думала в тебе
    Сьогодні списати!..
    До столу учителька
    Їх запросила
    І порівну двійку
    На двох розділила.

    ДЕ БУКВАРИК?

    – Де твій букварик?
    – В портфелі новому.
    – Ну, а портфель де?
    – У столику дома…
    – Взяв би із столу.
    – Так стіл же замкнувся.
    – То відімкнув би.
    – Ключа я позбувся.
    – Де ж це той ключ?
    – У портфелі новому.
    – Ну, а портфель де?
    – У столику вдома.

    ПРОМАХНУВСЯ

    От діла, так діла! –
    Знов рогатка підвела
    Нашого Матвійка.
    На уроці в мух вціляв,
    А якраз в журнал попав:
    З поведінки – двійка.

    ВИСТУПАЙЧЕНКО

    Виступайченко Панас
    Завжди виступає.
    А для чого? В котрий раз?
    Сам того не знає.
    А рука його, рука-
    Мов крило у вітряка.
    А язик – ой леле! –
    Лопотить та меле!
    Захлинається, кричить
    І веде до того,
    Як в порожнє перелить
    Воду із пустого.
    Може, є і серед вас
    Виступайченко Панас?
    Ви йому, братове,
    Не давайте слова!

    “ВСЕ РОБИМ СВОЇМИ РУКАМИ”

    Прохає бабусю Ганнуся:
    – Погладь мені галстук, бабусю!
    – Сама ж ти що маєш робити?
    – А я буду вірша учити.
    – Ну вчи. Коли вивчиш як слід,
    На столик поставиш обід.
    – Хай мама обід приготує:
    На збір піонерський спішу я.
    – Яка ж у вас буде програма?
    – “Все робим своїми руками”!
    – І що ж ти покажеш на зборі?
    – Я буду співати у хорі
    І вірш прочитаю з програми:
    “Все робим своїми руками”!

    МИЛОЧКА-КРУТИЛОЧКА

    У Милочки-крутилочки
    Є дзига заводна:
    Як заведеш –
    Покрутиться
    І спиниться вона.
    А Милочка-
    Крутилочка,
    Мов дзига, так і так –
    Все крутиться
    Та крутиться,
    Не спиниться ніяк!

    НЕ ЗНАЛА

    Пита бабуся у онуки:
    – Чи ти помила добре руки?
    – Аякже, – Милочка в одвіт, –
    Помила з милом, так, як слід.
    – А де? – бабуся знов питає. –
    Води ж у хаті в нас немає.
    – Немає? – здивувалась Мила. –
    А я не знала і… помила.

    КОНСУЛЬТАНТ

    Весною біля школи
    Усім знайшлося діло:
    Гуртом ямки копали
    І деревця садили.
    Один Мишко тинявся
    І потирав долоні,-
    Він був за консультанта
    У нашому загоні.
    До кожного підходив,
    Повчав нас без упину:
    – На дно насипте гною,
    А зверху – вогку глину!
    Та корінь засипайте
    Мерщій, Катюшо й Людо,-
    Бо яблунька засохне
    І яблук тут не буде.
    – Авжеж, не буде яблук,-
    Промовила Катюша,-
    Бо це, як хочеш знати,
    Не яблунька, а груша!

    ПРО ЩОДЕННИК

    Вова в класі, коло дошки.
    Завдання не знав нітрошки.
    Невеселий, як ніколи,
    Повертався він із школи.
    “Треба двійку приховати,
    Щоб не знали мама й тато.
    А як виправлю на п’ять –
    Можна буде й показать”.
    У сараї, там, де дрова,
    Заховав щоденник Вова.
    Заховав і в двір побіг
    До однолітків своїх…
    А назавтра вчитель знову
    Викликав до дошки Вову.
    Ну, а Вова коло дошки
    Завдання не зна нітрошки!..
    І вчорашнього не знає,
    Ще й щоденника не має…
    Ще й до школи мама Вови
    Розхвильована прийшла,
    Бо в сараї, там, де дрова,
    Двійку Вовину знайшла!

    ДВА МИКОЛИ

    В нашій школі два Миколи,
    Два любителі футбола.
    Правду скажем: добре грають!
    Та уроки забувають.
    І тому в обох Микол
    У журналі “кол” та “кол”.
    І сьогодні два Миколи
    Невеселі вийшли з школи.
    Стали хлопці міркувать:
    – Як одержати нам п’ять?
    І сказав один Микола:
    – Може, кинуть грать в футбола?
    А Микола до Миколи:
    – Що? В футбола? Та ніколи!
    Я придумав, ти послухай,-
    Другу він шепнув на вухо,-
    І в футбола будем грати,
    І уроки готувати
    Ми по черзі, як брати:
    Я сьогодні – завтра ти.
    Вчитель схоче запитать –
    Хоч один з нас буде знать!
    Підбадьорений Микола
    До півдня ганя в футбола,
    За уроки – ні-ні-ні! –
    Вчить сьогодні не мені!
    А назавтра знов-таки
    У Микол все навпаки.
    Другий вже тепер Микола
    До півдня ганя в футбола,
    За уроки – ні-ні-ні! –
    Вчить сьогодні не мені!
    Та Миколам, як на зло,
    Знов-таки не повезло:
    Вчитель з них того питав,
    Хто в футбола все ганяв.
    Ось чому в обох Микол
    У журналі “кол” та “кол”!

    Хлопчик Ох

    Познайомтесь: хлопчик Ох,
    Охає за десятьох!
    Ранок стеле світлу путь,
    Школярі до школи йдуть.
    Тільки Ох прилип до ліжка:
    – Ох! Полежу ще хоч трішки
    Для Максима, Юри, Клави –
    Для усіх урок цікавий.
    Ох зіває в кулачок:
    – Ох! Як довго йде урок!..
    Ось указку Ох тримає –
    Хлопець Африку шукає:
    – Ох! Куди це з карти зник
    Всім відомий материк?..
    Ох рішати став задачу
    І над нею ледь не плаче:
    – Ох! Задача нелегка,
    Краще я спишу в дружка…
    Ох заглянув у шпаргалку,
    Та шпаргалку-виручалку
    В нього вчитель відібрав…
    – Ох! Навіщо підглядав?!
    Мати страву варить сину,
    До обіду півгодини.
    Ох за нею ходить вслід:
    – Ох! Коли вже той обід?
    Триста кроків до кіно,
    Пішки був би там давно,
    Та сидить Ох і чекає:
    – Ох! Трамвая щось немає.
    Мчить на санках із гори
    Цілий поїзд дітвори.
    Тільки Оха там нема:
    – Ох! Мороз мене пройма!
    Одягли ми ковзани,
    І у всіх біжать вони.
    Ох, мов козлик на льоду:
    – Ох! Тримайте! Уп-паду!
    Ми комедію дивились,
    Ми сміялись – аж втомились.
    Тільки Ох один бубнів:
    – Ох! Я спати захотів…
    Дощ весняний сіє з неба,
    Обійти калюжу треба.
    Ох спинивсь і дожида:
    – Ох! Хай висохне вода!..
    Треба Оху м’яч підняти
    Там, де гуси й гусенята.
    Ох спинився і гука:
    – Ох! Боюся гусака!

    І Андрійко, і Микола

    Кличуть Оха грать в футбола.
    Ох із місця анітрішки:
    – Ох! Болять у мене ніжки…
    Ми колгоспу помагаєм,
    Колоски в степу збираєм.
    Тільки Ох не йде у поле:
    – Ох! У мене в боці коле!..
    У вікно влетіла муха
    Й сіла Охові на вухо.

    Ох руки не підійма:
    – Ох! Нехай злетить сама!..
    Сонце гріє гаряче,
    Сонце гріє, аж пече.
    Тільки Оху це байдуже:
    – Ох! Вода холодна дуже…
    На рибалці ми удвох,
    Вудку взяв і хлопчик Ох,
    Та заснув там: люлі-люлі!..
    Ловись, рибко… із каструлі!..
    Коло річки Ох бродив,
    Черевики забруднив.
    – Ох! Це ж треба мити їх?
    Краще я піду в брудних…
    Коло вогнища хлоп’ята.
    Дрова Ох пішов шукати.
    Як пішов, то й не прийшов –
    Ані Оха, ані дров!
    Може, він прийшов у клас?
    Може, Ох той серед вас?

    Дві киці-сестриці,
    Зелені очиці,
    Дві киці-сестриці
    Схотіли водиці.

    Корито стареньке
    Стоїть біля хати,
    На ньому любенько
    Сидять голуб’ята.

    Дві киці-сестриці
    Про воду й забули,
    Дві киці-сестриці
    Поживу зачули.

    У них оченята
    Горять, мов жаринки:
    – Смачні голуб’ята,
    Аж котиться слинка! –

    Плигнули… Та птицям
    Вдалося злетіти,
    А киці-сестриці
    Упали в корито.

    В холодній водиці
    Нявчать кошенята…
    Що, киці-сестриці,
    Смачні голуб’ята?!