Category: Література

  • “Енеїда” цитатна характеристика героїв

    “Енеїда” характеристика героїв з цитатами

    “Енеїда” характеристика богів

    – Зевс (Зевес або Юпітер) – верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером.

    “Зевес тоді кружав сивуху
    І оселедцем заїдав;
    Він, сьому випивши восьмуху,
    Послідки з кварти виливав”

    – Юнона (Гера) – богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером (“зла Юнона, суча дочка”), заздріслива, підступна, любить інтриги.

    “Розкудкудакалась, як квочка,-
    Енея не любила – страх;
    Давно вона уже хотіла,
    Його щоб душка полетіла
    К чортам і щоб і духне пах”.

    – Венера (Афродита) – богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея.

    “Проворна, враг її не взяв”

    “Венера молодиця сміла,
    Бо все з воєнними жила,
    І бите з ними м’Ясо їла,
    І по трактирах пунш пила;
    Частенько на соломі спала,
    В шинелі синій щеголяла…”

    “…Підтикавшись десь поли, / Фуруює добре, навісна. / Коли сама з ким не ночує, / То для когось уже свашкує, / Для сього тяжко поспіша”

    – Меркурій – бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

    “Ввесь ремінцями обв’язавшись, / На голову бриль наложив; / На грудях з бляхою ладунка, / А ззаду з сухарями сумка, / В руках нагайський малахай”.

    Плутон “Пекельний, гаспидський коханець, / Іще себе там не нагрів? / Завів братерство з дияволами / І в світі нашими бідами / Не погорює ні на час”.

    2) Земні герої:

    Еней – троянський цар, син Венери й Анхіза.

    “Прямий, як сосна, величавий,
    Бувалий, здатний, тертий, жвавий…”

    “Він моря так уже боявся, / Що на богів не полагався / І батькові не довіряв”

    Суперечливий персонаж, з одного боку, ледачий, “на всеє зле проворний”, занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, Еней веде себе достойно, навіть героїчно.

    Анхіз – цар Трої, батько Енея.

    Низ та Евріал – троянські воїни.

    В останніх розділах поеми серед Троянців Котляревський виділяє два образи – Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

    “Любов к отчизні де героїть,
    Там сила вража не устоїть,
    Там грудь сильніша од гармат”.

    “Хоть молоді були, та гожі
    І кріпкі, храбрі, як харциз.
    В них кров текла хоть не троянська,
    Якась чужая – бусурманська,
    Та в службі – вірні козаки”. (автор про Низа та Евріала).

    “Де общеє добро в упадку,
    Забудь отця, забудь і матку,
    Лети повинность ісправлять”

    (слова Евріала про те, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати).

    Дідона – цариця Карфагена, коханка Енея.

    “Розумна пані і моторна,
    Трудяща, дуже працьовита,
    Весела, гарна, сановита,
    Бідняжка – що була вдова…”

    На прикладі Дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі:

    “Енея так вона любила,
    Що аж сама себе спалила,
    Послала душу к чорту в ад”.

    Латин – цар Латинської землі. Цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне управління державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною.

    “Земелька ся була Латинська,
    Завзятий цар в ній був Латин;
    Старий скупиндя – скурвисинська,
    Дрижав, як Каїн, за алтин”.

    Амата – його дружина. Дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти.

    Лавінія (Лавіся) – їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників.

    “Дочка була зальотна птиця
    І ззаду, спереду, кругом,
    Червона, свіжа, як кислиця,
    І все ходила павичом.
    Дородна, росла і красива,
    Приступна, добра, не спесива,
    Гнучка, юрлива, молода…”

    Турн – цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея.

    “Не в шутку молодець був жвавий,
    Товстий, високий, кучерявий,
    Обточений, як огірок;
    І війська мав свого чимало,
    І грошиків таки бряжчало,
    Куди не кинь, був Турн царьок”.

    Еванд – цар аркадський, Палант – його син. Це союзники Енея у його війни проти Турна.

    Сивілла – жриця бога сонця Феба. Не надто привабливий персонаж з вередливим характером, проте за хабар готова допомогти Енею пробратися до пекла та залагодити його справи.

    “Як вийшла бабище старая,
    Крива, горбатая, сухая,
    ЗаплІснявіла, вся в шрамах;
    Сіда, ряба, беззуба, коса,
    Розхристана, простоволоса,
    І, як в намисті, вся в жовнах”.

    Охрім – “Се був пройдисвіт і непевний, / І всім відьмам був родич кревний – / Упир і знахар ворожить. / Умів і трясцю одшептати, / І кров християнську замовляти, / І добре знав греблі гатить”.

    Цірцея – “…Люта чарівниця / І дуже злая до людей; / Які лиш не остережуться, / А їй на острів попадуться, / Тих переверне на звірей”.

  • “Роздуми біля парадного під’їзду” Некрасов

    Некрасов “Роздуми біля парадного під’їзду”

    Вот парадный подъезд. По торжественным дням,
    Одержимый холопским недугом,
    Целый город с каким-то испугом
    Подъезжает к заветным дверям;
    Записав свое имя и званье,
    Разъезжаются гости домой,
    Так глубоко довольны собой,
    Что подумаешь – в том их призванье!
    А в обычные дни этот пышный подъезд
    Осаждают убогие лица:
    Прожектеры, искатели мест,
    И преклонный старик, и вдовица.
    От него и к нему то и знай по утрам
    Всё курьеры с бумагами скачут.
    Возвращаясь, иной напевает “трам-трам” ,
    А иные просители плачут.
    Раз я видел, сюда мужики подошли,
    Деревенские русские люди,
    Помолились на церковь и стали вдали,
    Свесив русые головы к груди;
    Показался швейцар. “Допусти” , – говорят
    С выраженьем надежды и муки.
    Он гостей оглядел: некрасивы на взгляд!
    Загорелые лица и руки,
    Армячишка худой на плечах,
    По котомке на спинах согнутых,
    Крест на шее и кровь на ногах,
    В самодельные лапти обутых
    (Знать, брели-то долгонько они
    Из каких-нибудь дальних губерний) .
    Кто-то крикнул швейцару: “Гони!
    Наш не любит оборванной черни! “
    И захлопнулась дверь. Постояв,
    Развязали кошли пилигримы,
    Но швейцар не пустил, скудной лепты не взяв,
    И пошли они, солнцем палимы,
    Повторяя: “Суди его бог!” ,
    Разводя безнадежно руками,
    И, покуда я видеть их мог,
    С непокрытыми шли головами.. .
    А владелец роскошных палат
    Еще сном был глубоким объят.. .
    Ты, считающий жизнью завидною
    Упоение лестью бесстыдною,
    Волокитство, обжорство, игру,
    Пробудись! Есть еще наслаждение:
    Вороти их! в тебе их спасение!
    Но счастливые глухи к добру.. .
    Не страшат тебя громы небесные,
    А земные ты держишь в руках,
    И несут эти люди безвестные
    Неисходное горе в сердцах.
    Что тебе эта скорбь вопиющая,
    Что тебе этот бедный народ?
    Вечным праздником быстро бегущая
    Жизнь очнуться тебе не дает.
    И к чему? Щелкоперов забавою
    Ты народное благо зовешь;
    Без него проживешь ты со славою
    И со славой умрешь!
    Безмятежней аркадской идиллии
    Закатятся преклонные дни:
    Под пленительным небом Сицилии,
    В благовонной древесной тени,
    Созерцая, как солнце пурпурное
    Погружается в море лазурное,
    Полосами его золотя, –
    Убаюканный ласковым пением
    Средиземной волны, – как дитя
    Ты уснешь, окружен попечением
    Дорогой и любимой семьи
    (Ждущей смерти твоей с нетерпением) ;
    Привезут к нам останки твои,
    Чтоб почтить похоронною тризною,
    И сойдешь ты в могилу.. . герой,
    Втихомолку проклятый отчизною,
    Возвеличенный громкой хвалой!. .
    Впрочем, что ж мы такую особу
    Беспокоим для мелких людей?
    Не на них ли нам выместить злобу? –
    Безопасней.. . Еще веселей
    В чем-нибудь приискать утешенье.. .
    Не беда, что потерпит мужик;
    Так ведущее нас провиденье
    Указало.. . да он же привык!
    За заставой, в харчевне убогой
    Всё пропьют бедняки до рубля
    И пойдут, побираясь дорогой,
    И застонут.. . Родная земля!
    Назови мне такую обитель,
    Я такого угла не видал,
    Где бы сеятель твой и хранитель,
    Где бы русский мужик не стонал?
    Стонет он по полям, по дорогам,
    Стонет он по тюрьмам, по острогам,
    В рудниках, на железной цепи;
    Стонет он под овином, под стогом,
    Под телегой, ночуя в степи;
    Стонет в собственном бедном домишке,
    Свету божьего солнца не рад;
    Стонет в каждом глухом городишке,
    У подъезда судов и палат.
    Выдь на Волгу: чей стон раздается
    Над великою русской рекой?
    Этот стон у нас песней зовется –
    То бурлаки идут бечевой!. .
    Волга! Волга!. . Весной многоводной
    Ты не так заливаешь поля,
    Как великою скорбью народной
    Переполнилась наша земля, –
    Где народ, там и стон.. . Эх, сердечный!
    Что же значит твой стон бесконечный?
    Ты проснешься ль, исполненный сил,
    Иль, судеб повинуясь закону,
    Всё, что мог, ты уже совершил, –
    Создал песню, подобную стону,
    И духовно навеки почил?..

  • Вірші про вітаміни на українській мові

    Вірші про вітаміни для дітей показують, які вони важливі для здоров’я кожної людини.

    Дитячі вірші про вітаміни на українській мові

    Вітаміни, вітаміни
    Груші, яблука і сливи
    Вітамінів повний сад
    Все поспіло для малят.

    Всі вітаміни смачненькі
    І солодкі, і кисленькі.
    Їжте діти їх охоче
    Кожен, хто коли захоче.
    Щоб були ви здоровенькі
    І красиві й рум’яненькі,
    Щоб росли міцними й дужими,
    До хвороб були байдужими.

    Щоб росли ви дужими,
    Не будьте до себе байдужими.
    Здоров’я своє бережіть,
    І з вітамінами дружіть.

    Вітаміни А, В, С, Е, Д –
    Кожен їх кругом знайде.
    В рибі, яйцях, фруктах, дині,
    В моркві, полуниці, сливі

    У кожній морквині
    Повно вітамінів.
    І в капустині теж
    Завжди їх знайдеш.
    І в цибулині, і в картоплині
    Є доволі вітамінів.

    В грушах, яблуках, горіхах
    Вітаміни всім на втіху.
    -І червоная шипшина
    Містить безліч вітамінів.

    А чудові апельсини –
    Насолода для дитини.
    Вітамінами багаті,
    Гості бажані у хаті.

    І лимон теж силу має,
    Хворим він допомагає.
    Та й смородина смачна,
    І цілюща, й запашна.
    Допоможуть зберегти
    Вам здоров’я на роки.

    Улюблені вірші для дітей про користь вітамінів Ви можете залишати в коментарях.

  • “Ой у лузі червона калина похилилася” пісня

    “Ой у лузі червона калина похилилася” – українська народна пісня авторського походження, гімн Українських січових стрільців.

    Автор “Ой у лузі червона калина похилилася” – С. Чарнецький

    “Ой у лузі червона калина похилилася” текст

    Ой у лузі червона калина похилилася,
    Чогось наша славна Україна зажурилася.
    А ми тую червону калину підіймемо,
    А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

    Маршерують наші добровольці на крівавий лан,
    Визволяти наших українців з московських кайдан.
    А ми наших братів-українців визволимо,
    А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

    Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
    Розпочали стрільці українські з москалями тан.
    А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
    А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

    Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
    То прославить по всій Україні Січових стрільців.
    А ми тую червону калину збережемо,
    А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.

  • Рей Бредбері біографія скорочено

    Рей Бредбері біографія коротко американського письменника, відомого по антиутопії “451 градус за Фаренгейтом”, циклу оповідань “Марсіанські хроніки”

    Рей Бредбері життя і творчий шлях

    Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Уокиган, штат Іллінойс.

    Під час Великої депресії в 1934 році родина Бредбері переїхала в Лос-Анджелес, прийнявши запрошення родича сім’ї. Там Реймонд в 1938 році закінчив середню школу. Три наступні роки свого життя юнак провів, продаючи газети на вулицях Лос-Анджелеса, оскільки грошей на вищу освіту не було.

    Бредбері вперше спробував себе в літературі в 12 років, коли написав продовження до “Великого воїна Марса” Е. Берроуза.
    Перша його публікація – це вірш “Пам’яті Вілла Роджерса”, яке було опубліковано в 1936 році.

    У 1937 році Бредбері вступив в лос-анджелеську “Лігу наукових фантастів”. Розповіді Бредбері почали публікуватися в дешевих журналах.

    У той час Бредбері багато працював, поступово відточуючи літературну майстерність і формуючи індивідуальний стиль. У 1939-1940 рр. він видавав мімеографічний журнал “Футура фантазія”. До 1942 року Бредбері остаточно перестав продавати газети і повністю перейшов на літературний заробіток, створюючи до 52 оповідань на рік.

    У 1946 році в книгарні Лос-Анджелеса Бредбері зустрів Сусану Маклюр (Мегі), яка стала згодом любов’ю всього його життя. 27 вересня 1947 Меггі і Рей уклали шлюб, у них народилося чотири дочки.

    Бредбері написав 11 романів, найбільшу популярність з яких отримали ранні роботи: “Марсіанські хроніки” (1950), “451 градус за Фаренгейтом” (1953) і “Вино з кульбаб” (1957). Також письменник створив 21 п’єсу і 28 сценаріїв для кінофільмів

    Рей Бредбері був автором і ведучим циклу телепередач з 65 міні-фільмів за мотивами його оповідань. Цикл називався “Театр Рея Бредбері” і виходив з 1985 по 1992 рік.

    Після 1963 Бредбері продовжив публікувати нові оповідання, але також активно сконцентрувався на іншому жанрі – драмі.

    Деякі зі своїх ранніх оповідань Бредбері в 1984 році перевидав в спеціальному збірнику “Спогад вбивства”, а пізніше опублікував детективний роман “Смерть – справа самотня”. Бредбері отримав безліч нагород в галузі літератури і мистецтва в цілому.

    Навіть у літньому віці письменник продовжував писати. У 79 років Бредбері переніс інсульт, після чого останні роки життя був прикутий до інвалідного крісла.

    Бредбері помер після тривалої хвороби 5 червня 2012 року в Лос-Анджелесі у віці 91 рік

  • Кіплінг біографія коротко

    Редьярд Кіплінг біографія скорочено на українській мові відомого англійського письменника викладена в цій статті.

    Редьярд Кіплінг коротка біографія

    Народився Кіплінг 30 грудня 1865 в індійському місті Бомбей, батько його був професором у школі мистецтв. У 6 років він переїхав до Англії, де жив і навчався в приватному пансіоні.

    В 1878 році Кіплінг вступив до військової школи. Оскільки він не проявив особливої тяги до навчання й не зміг заслужити собі стипендію, у 1882 року йому довелося повернутися в Індію, і почав працювати в місцевій газеті.
    Саме в ті часи проявилася його велика пристрасть до літератури, тоді ж Кіплінг написав і опублікував перші оповідання.
    Кіплінг стає репортером і журналістом в Індії. Потім подорожує по Азії, США в якості кореспондента. У 1889 році подорожує Англією, потім оселяється в Лондоні, де твори Кіплінга знаходять велику популярність. У 1890 році виходить перший роман “Світло згасло”).

    В Лондоні, Кіплінг одружується. Але незабаром через матеріальні проблеми переїжджає до родичів дружини у США. Саме там Д. Р. Кіплінг написав свої найвідоміші твори для дітей: “Книга джунглів” (перша і друга книги).

    У 1899 році письменник повертається до Англії, в тому ж році подорожує Південною Африкою. Через два роки Кіплінг публікує одне з найбільш вдалих своїх творів – роман “Кім”. Серед інших відомих творів письменника: “Пак з Горбів”, “Нагороди і феї”.
    Під час Першої світової війни творчість Кіплінга стає менш плідною, багато часу він проводить, працюючи в Червоному Хресті.

    Перше десятиліття 20-го століття принесло Кіплінгові велику популярність. В 1907 році він отримав Нобелівську премію з літератури. В 1910 році Кіплінг написав знаменитий вірш “Якщо…” (англ. If…).

    Під час Першої світової війни загинув його єдиний син Джон. Реакцією на цю трагедію стала участь Кіплінга в роботі комісії догляду за могилами невідомого солдата.

    Кіплінг продовжував свою літературну діяльність до початку 30-х років, хоча успіх супроводив йому все менше і менше. З 1915 року письменник страждав від гастриту, який згодом виявився виразкою.

    Помер Редьярд Кіплінг від прориву виразки 18 січня 1936 у Лондоні. Похований у Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.

  • “Антонівські яблука” аналіз

    “Антонівські яблука” Бунін аналіз

    Розповідь “Антонівські яблука” в цілому можна розглядати як вірш в прозі. Зображена коротка і неймовірно поетична пора – бабине літо, коли елегійні роздуми самі собою складаються в душі.

    За детальною пейзажною замальовкою вгадується поетична душа автора. Йому близька народна мудрість, так як він часто звертається до прикмет: “Осінь і зима добре живуть, коли на Лаврентія вода тиха і дощик”.

    І. А. Буніну неймовірно дорогий національний колорит. З якою старанністю, наприклад, описує він святковий дух садової ярмарки. Створені ним фігури людей з народу вражають високим ступенем індивідуалізації. Чого варта тільки одна важлива, як холмогорская корова, молода старостиха або гаркавий, спритний напівідіот, який грає на тульської гармоніці.

    Для детального відтворення атмосфери ранньої погожої осені в яблуневому саду І. А. Бунін широко використовує цілі ряди художніх визначень: “Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя…” Щоб повніше, рельєфніше відобразити оточуючу атмосферу, передати кожен звук (скрип возів, тьохкання дроздів, тріск яблук, які з’їдаються мужиками) і аромат (запах антонівських яблук, меду і осінньої свіжості).

    Запах яблук – повторювана деталь розповіді. І. А. Бунін описує сад з антонівськими яблуками в різний час доби. При цьому вечірній пейзаж виявляється нітрохи не бідніше, ніж ранковий. Його прикрашає діамантове сузір’я Стожар, Чумацький Шлях, біліють над головою, падаючі зірки.

    Центральна тема розповіді – тема розорення дворянських гнізд. З болем пише автор про те, що зникає запах антонівських яблук, розпадається столітній уклад. Милування минулим, що йде привносить у твір елегійну тональність. Окремими деталями підкреслює Бунін соціальний аспект відносин між людьми. Про це свідчить і лексика ( “міщанин”, “панич”). В оповіданні присутні і оптимістичні ноти. “Як холодно, росисто і як добре жити на світі!” – підкреслює І. А. Бунін. В оповіданні проявляється характерна для письменника ідеалізація образу народу. Особливо близький він автору в святкові дні, коли всі прибрані і задоволені. Автор поетизує буденні цінності: роботу на землі, чисту сорочку і обід з гарячою бараниною на дерев’яних тарілках.

    Не вислизають від погляду автора і соціально-класові розбіжності. Не випадково старий Панкрат стоїть перед паном витягнувшись, винувато і лагідно посміхається. Саме в цьому творі висловлює І. А. Бунін важливу для нього думку про те, що склад середнього дворянського життя був близький до селян. Автор-оповідач прямо зізнається в тому, що кріпосного права не знав і не бачив, але відчував його, згадуючи, як кланялися панам колишні дворові.

    Соціальний аспект підкреслено і в інтер’єрі будинку. Лакейська, людська, зала, вітальня – всі ці назви свідчать про розуміння автором класових протиріч в суспільстві. Однак разом з тим в оповіданні присутнє і милування витонченим дворянським побутом.

  • Українські загадки про овочі

    Загадки про овочі українською мовою для дітей та дорослих – використовують для конкурсів, в навчанні, вони допомагають дитині розвити логіку, вчать швидко думати. Різні Загадки про овочі зібрані в цій статті. Всі загадки про овочі на українській мові та з відповідями.

    Українські загадки про овочі

    Загадки про моркву

    Сидить панна у світлиці
    молода, червонолиця.
    Хто до неї завітає –
    вітамінами вгощає. (Морква)

    Сидить дівчина в коморі,
    А коса її надворі. (Морква)

    Загадки про редьку

    Маленька, червоненька,
    Із хвостиком тоненьким.
    На городі мене рвуть
    І до столу подають.
    (Редиска)

    Загадки про цибулю та часник

    Що то за голова,
    Що лиш зуби й борода?
    (Часник)

    У темниці виростає
    та біленькі зубки має.
    Хоч гіркий він і пекучий,
    та корисний і цілющий. (Часник)

    Сидить Марушка в семи кожушках.
    Хто її роздягає, той сльози проливає.
    (Цибуля)

    Кажуть, щоб хвороб не знати,
    Треба всім мене вживати.
    Може, ви мене й з’їсте,
    Тільки сльози проллєте.
    (Цибуля)

    Сидить баба серед літа, в сто сорочок одіта.
    (Цибуля)

    Загадки про картоплю

    Печуть мене, смажать і варять,
    Їдять мене і дуже хвалять.
    (Картопля)

    Під землею народилась
    і для борщику згодилась.
    Мене чистять, ріжуть, труть,
    смажать, варять і печуть. (Картопля)

    Некрасива, шишкувата,
    Як прийде на стіл вона,
    Скажуть весело хлоп’ята:
    – Ну й розсипчаста, смачна!
    (Картопля)

    Загадки про огірки та помідори

    Довгий, зелений,
    Добрий і солоний,
    Добрий і сирий.
    Хто він такий?
    (Огірок)

    На городі в нас грядки,
    На грядках – рясні листки:
    Там зростають малюки,
    Зелененькі…
    (Огірки)

    Зелений чуб, червоний бік,
    Смачний із нього чавлять сік.
    Гадзині варять з ним борщі,
    Росте в городі на кущі.
    (Помідор)

    Загадки про буряк

    В полі хороше мені
    Зеленіти навесні.
    Чим же я – не молодець? .
    Маю диво-корінець,
    Все про нього дбаю,
    Цукор відкладаю.
    (Буряк)

    Ріс на грядці молодець.
    Хап за чуба, – та й кінець,
    бо без нього, кажуть люди,
    борщику у нас не буде. (Буряк)

    Загадки про квасолю та горох

    Без рук, без ніг,
    А в’ється, як батіг.
    (Квасоля)

    Як у цирку акробати
    лізуть вгору по канату,
    так і він – без рук, без ніг
    всі тички обвити зміг. (Горох)

    Загадки про капусту

    Хто хустиночку свою
    Влітку покриває?
    І по двадцять хустин
    На голівці має?
    (Капуста)

    Загадки про перець українською

    Є солодкий, є гіркий,
    Різні форми має.
    Є худий, а є товстий,
    Кожний його знає!..
    (Перець)

    Загадки про гарбуз

    На городі виріс дужий,
    Круглий, жовтий і байдужий
    До червоних помідорів,
    До капусти і квасолі.
    Хто цей гордий карапуз?
    Здогадалися?…
    (Гарбуз)

    На городі в холодку
    сидить м’яч на ланцюжку.
    Утекти б на моріжок, –
    не пускає ланцюжок. (Гарбуз)

    Загадки про гриби

    Є шапка, але немає голови; є нога, але без черевика.
    (Гриб)

    Загадки про баклажан

    Він овальну форму має,

    На городі виростає.
    Гадзині його консервують,
    І рагу смачне готують.
    Цей фіалковий пан –
    Тонкошкурий _ _ _ _ _ _ _ _.
    (Баклажан)

    Загадки про петрушку та щавель

    У малини є сестричка,
    що засмаглі має щічки.
    На кущах біля стежини
    зріють ягідки… (ожини).
    Є сусідонька в морквиці,
    худорлява, блідолиця.
    Добре знають борщ і юшка,
    що сусідку звуть… (петрушка).

    Бурячок в землі дрімає,
    я швиденько виростаю.
    Свіжий борщик зварять з мене,
    не червоний, а зелений. (Щавель)

    Якщо ви знаєте цікаві загадки про овочі на українській мові для дітей та дорослих, які не ввійшли до нашої збірки лишайте їх в коментарях.

  • “До Основ’яненка” історія написання

    Історія написання “До Основ’яненка” Шевченко

    Вірш “До Основ’яненка” Шевченко написав у 1839.

    У час написання цього вірша Тарасові Григоровичу було 25 років і він тільки-но почав свій творчий шлях. Поет творив цю поезію в ті часи, коли він, за його словами, “из грязного чердака… на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств”.

    Перебуваючи в майстерні К. Брюллова, молодий Т. Шевченко не тільки захоплювався наукою живопису, а й плекав поетичні образи: “Передо мной расстилалася степь, усеянная курганами. Передо мной красовалася моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести” (Зі щоденника).

    Зрозуміло, що поета охоплювало бажання побувати в рідних місцях, за якими він сумував.

    Після розгрому царськими військами Запорозької Січі з козаків, котрі не схотіли служити турецькому султанові й, покинувши Задунайську Січ, осіли між Південним Бугом та Дністром, у 1788 році, російський уряд сформував Чорноморське козацьке військо, яке через чотири роки було переведене на правий берег Кубані. У формуванні цього війська активну участь брав запорозький полковник Антін Головатий, якого обрано кошовим отаманом. Головатий був знайомий із сім’єю Федора Квітки, де знаходив і моральну підтримку, і матеріальну допомогу. У 1839 році Г. Квітка-Основ’яненка надрукував у журналі “Отечественные записки” нарис під назвою “Головатий”. Прочитавши нарис, Шевченко зацікавився його історичною особою, мав намір намалювати його портрет, зробив навіть ескіз. До автора нарису він звернувся з посланням “До Основ’яненка” . Висловлюючи своє захоплення романтикою козаччини, республіканським ладом Гетьманщини, Т. Шевченко вболіває над недолею сучасної йому України, поневоленої царатом, нещадно визискуваної кріпосниками.

  • “Фауст” композиція

    Особливості композиції твору “Фауст”

    У своєму завершеному вигляді твір складається з “Присвяти”, “Театрального вступу”, “Прологу на небі” та двох частин. Першу частину закінчено 1806 року, другу – 1831.

    Трагедія має 2 прологи

    Перший із них – “Пролог у театрі” – бесіда поета, актора і директора. Троє співбесідників – це ніби три сторони особистості автора. Поет мріє про високу мету; актор закликає сміливіше черпати сюжети із самого життя, щоб оволодіти серцями людей; директор – діловий, практичний – тверезо оцінює дійсність, від розмов кличе до справи, до реального втілення на сцені високих поетичних задумів. Другий пролог – “Пролог на небі”. У ньому беруть участь Бог, архангели Рафаїл, Михаїл, Гавриїл, згодом – Мефістофель. Цей пролог відкривається гімном могутній природі, вічному руху і вічній гармонії, гімном Сонцю і Землі, а завершується суперечкою Бога та Мефістофеля стосовно сутності людини.

    У першій частині твору розкривається історія кохання Фауста і юної городянки Маргарити (Гретхен). Закохані цілком покладаються на природу. Для Фауста природа, кохання, щастя, Бог – нероздільні. Але природа не лише велична і прекрасна, вона суперечлива і таємнича. Щасливе і прекрасне кохання закінчується трагічно.

    Друга частина твору схожа на мандри чудесними островами. Фауст, живучи вдруге, намагається осягнути нове й дивне для нього життя і взяти в ньому посильну участь. Проживши друге життя, Фауст підбиває його підсумок. Він пересвідчився в найвищій цінності реального буття і діяльності життя людини та розуміє, що мусить передати пізнану істину нащадкам, тобто втілити її, побудувавши місто. Фауст також зрозумів, що людину виправдовують висока мета, невтомна праця, активність душі й довічна боротьба за життя і волю. Фауст отримує на небі повне прощення.

    Особливості композиції твору “Фауст”

      2 прологи (зав’язка); 1 частина – 25 сцен (1806) – не розбита на дії, як того вимагає форма драматичного жанру; 2 частина – 5 дій (1825-1831) – забагато для драматичного твору.