Category: Література

Винниченко “Момент” скорочено можна читати, якщо у вас не вистачає часу прочитати новелу повність. Короткий зміст “Момент” Винниченко не донесе всіх почуттів та переживань головних героїв.

Винниченко “Момент” скорочено

Володимир Винниченко “Момент” скорочено можете прочитати за 5 хвилин.

Було це навесні. Герой-оповідач їхав зі своїм другом-контрабандистом до кордону. Йому треба було обов’язково перейти кордон, ні дожидаючи ночі. Семен, людина серйозна, сказав, що це неможливо, можуть убити. Оповідач наполягав. Тоді Семен сердито сказав йому, щоб той ліг на дно воза, й прикрив рядном. Привіз до якоїсь повітки. Коли оповідач зайшов, то був вражений несподіванкою. Там уже сиділа на соломі гарна панна. Вона засміялася і запросила його сідати.

Зайшов Семен і сказав, що треба тікати вже зараз, бо до нього йдуть з обшуком – стражники розшукують якусь панночку. їм дали сільський одяг і спрямували до лісу, де був кордон. Панна попросила в оповідача револьвер, і коли той поцікавився, чи вміє вона стріляти, відповіла, що убити себе зуміє.

Йшли полем, відпочивали, дивилися один на одного. Ховалися в житі, як проїжджала підвода. Він запитав, як її звати, вона ж сказала, що не хоче говорити й не хоче знати, як звуть його. Потім раптом попросила, щоб супутник, коли раптом її вб’ють, а він залишиться живий, написав за адресою, яку вона кілька разів повторила, таке: “Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя”.

Жито скінчилось. Почався ліс. Вони перебиралися від дерева до дерева то повзучи, то перебігаючи. Сідали відпочивати, дивилися, як у природі все живе, рухається, кохає.

Йому так хотілося пригорнути її до себе, але вона відсторонилася. Тільки спитала, чи буде згадувати, як її уб’ють. Він сказав, що її не вб’ють, і сам у це повірив.

Нарешті прийшли до лощини, побачили прикордонні стовпи. Серце застукало швидше. Муся, “з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута… здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким”.

Оповідач сказав, що вони кинуться через межу разом, не озираючись на крики й постріли. Побігли. Почулися вибухи, гуки. Летіли, аж вітер у вухах. А в грудях було “щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік”.

Зупинилися далеко від кордону, кинулися одне до одного, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки. Муся любовно-ласкаво глянула на свого супутника й сказала, що тепер вони попрощаються, і він ніколи її не шукатиме. Щастя може тривати лише момент, а далі вже йде буденщина, банальність. Розум героя-оповідача дивувався, протестував, а уста мовчали. Хто вона, де вона, він і досі не знає, але завжди носить її образ у своїй душі.

Винниченко “Момент” дуже скорочено ви вже прочитали, а якщо вирішите Прочитати новелу повністю, то це займе у вас близько 40 – 60 хвилин.

Максим Рильський коротка біографія Донесе всі основні події з життя поета.

Максим Рильський біографія коротко

Народився 19 березня 1895 р. у Києві в родині відомого етнографа.

Спочатку навчався в приватній гімназії Науменка. У 1915–1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

1919–1929 – учителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

У 15-річному віці видав першу збірку “На білих островах”.

Увійшов до групи неокласиків; орієнтувався на античну класику й продовження гуманістичних традицій європейської літератури; працював в редакції журналу “Книгар”, пізніше – у видавництві “Слово”.

1931 р. М. Рильського заарештовано (за критику комуністичної реальності), майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі.

Після ув’язнення Рильський вимушено проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору. Його творчість поділилася на два річища – офіційне та ліричне, в останньому йому вдалося створити справжні взірці високої поезії.

1943 р. – за видатні заслуги в галузі науки і культури М. Рильського було обрано академіком АН України.

1943 – 1946 рр. очолював Спілку письменників України.

1944-1946 рр. директор Академічного інституту мистецтвознавства, фольклору

24 липня 1964 р. – помер, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Збірки поезій Максима Рильського

“На білих островах” (1910) “Під осінніми зорями” (1918) “Синя далечінь” (1922) “Поеми” (1925) “Крізь бурю і сніг” (1925) “Тринадцята весна” (1926) “Гомін і відгомін” (1929) “Де сходяться дороги” (1929) “Знак терезів” (1932) “Київ” (1935) “Літо” (1936) “Україна” (1938) “Збір винограду” (1940) “За рідну землю” (1941) “Слово про рідну матір” (1942) “Світла зброя” (1942) “Жага” (1943) “Неопалима купина” (1944) “Мандрівка в молодість” (1944) “Чаша дружби” (1946) “Вірність” (1947) “Під зорями Кремля” (1953) “На оновленій землі” (1956) “Троянди й виноград” (1957) “Голосіївська осінь” (1959) “Зграя веселиків” (1960) “В затінку жайворонка” (1961) “Поезії” (І-ІІІ, 1946) “Поезії” (І-ІІІ, 1949) “Твори” (І-ІІІ, 1956) “Твори” (I-Х, 1960–1962)

Та інші

В цій статті ми розглянесо ряд яйцекладні ссавці, їх Види.

Яйцекладні ссавці

Яйцекладні тварини (або першозвірі) – Це Нечисленна група (5 видів) ссавців, що розмножуються відкладанням яєць.

Назва ряду обумовлена наявністю характерних ознак у всіх тварин цієї групи.

Розмір яйцекладних тварин 30-70 см. Статура щільна, кінцівки стопоходячі, пристосовані для копання чи плавання.

Однопрохідні тварини мають клоаку, що утворюється за рахунок злиття кінцевих відділів кишечника та сечостатевої системи. Аналогічно клоаку мають представники земноводних, плазунів і птахів. Також всі першозвірі відкладають яйця, а дитинчат, що вилупилися, самки вигодовують молоком. Сосків немає, трубчасті молочні залози відкриваються на залозистих полях отворами і малята злизують молоко. У дорослих тварин зубів немає, температура тіла низька й нестала.

Будова скелета кінцівок, черепа, системи кровообігу, органів чуттів Яйцекладних і плазунів подібні.

Головний мозок першозвірів влаштований досить просто. Кора головного мозку звивин не має. Першозвірі вважаються теплокровними тваринами. Але незважаючи на наявність волосяного покриву, температура тіла яйцекладних відносно низька, і може змінюватися в значних межах (від 25 до 35 градусів) в залежності від коливань температури навколишнього середовища.

Ряд яйцекладних Ділиться на дві родини (качкодзьоби та єхидни), що включають Шість видів.

Яйцекладні поширені в Австралії та островах, розташованих поблизу цього материка.

Представники яйцекладних ссавців: Качкодзьоби та єхидни.

Єхидни (2 види) і Проєхидни (3 види) є наземними риючими тваринами, які живуть в норах. Вони харчуються безхребетними тваринами, яких добувають з грунту, з-під каміння. На кінцівках єхидни є довгі кігті, щоб копати грунт. Тіло вкрите жорсткими голками (видозмінене волосся). Самка зазвичай відкладає одне яйце, яке виношує в шкірній сумці на черевному боці до його дозрівання.

На відміну від єхидни, Качкодзьоб веде напівводний спосіб життя. Ці тварини покриті густою жорсткою шерстю, яка практично не промокає у воді. Плавальна перетинка на кінцівках сприяє швидкому плаванню. Характерна наявність рогових чохлів на щелепах, які нагадують дзьоб гусеподібних. Звідси й пішла назва класу. Качкодзьоб харчується безхребетними тваринами, проціджуючи воду дзьобом. Гнізда качкодзьоби влаштовують в норах, де відкладають і висиджують одне-два яйця. Вважається, що єхидни – це вторинні наземні ссавці, що відокремилися від древніх водних тварин – качкодзьобів.

Катерина Медічі цікаві факти

Знаменита правителька Катерина Медічі народилася в 1519 році у Флоренції. Вона була дочкою герцога Урбинского Лоренцо II де Медічі і французької принцеси з роду Бурбонів Мадлен де ла Тур д’Овернь.

У 14 років була видана заміж за герцога Орлеанського, який згодом став королем Франції Генріхом II. Справжня представниця Медічі, Катерина завжди таїла в душі глибоку спрагу влади і залишилася в історії як призвідниця “Варфоломіївської ночі”.

Катерина Медічі не мала великого впливу при дворі, але все змінилося зі смертю короля в 1559 році.

Катерина Медічі протягом 30 років носила траур по своєму чоловікові і увійшла в історію Франції під ім’ям “Чорна королева”.

Катерина стала регентшею свого хворобливого і слабкого сина Франциска II і фактично отримала у владу країну, яка стояла на порозі громадянської війни. За допомогою інтриг і підступності Катерина почала розправлятися зі своїми ворогами, особливо з фавориткою чоловіка Діаною де Пуатьє.

Найвідомішим фактом діяльності Катерини Медичі залишається ” Варфоломіївська ніч “. Одна частина населення Франції, в тому числі королівська сім’я, дотримувалася католицизму, а інша – протестантизму (французькі протестанти ще звалися гугенотами). Відповідно до загальноприйнятої версії, Катерина влаштувала пастку для лідерів гугенотів, запросивши їх на весілля своєї дочки і Генріха Наваррського. У ніч на 24 серпня 1572 року вулиці Парижа захлеснула хвиля насильства, жертвами якої стали близько 10 тисяч гугенотів. Однак існує версія, по якій Медічі могла і не знати про підготовку змови. Прийнявши всю відповідальність на себе, вона не визнала втрату контролю над ситуацією в країні.

На сьогоднішній день мало кому відомо, що Медічі була також великою цінителькою мистецтва і меценаткою. Під її керівництвом був побудований замок Тюїльрі і нове крило Лувру. Вона також збирала рідкісні стародавні рукописи, які налічували сотні примірників в її бібліотеці.

Саме з легкої руки Катерини Медичі французи полюбили балет, а жінки відкрили для себе корсети і нижню білизну.

Народження в 1537 році позашлюбної дитини у чоловіка підтвердило чутки про безпліддя Катерини. Багато хто радив королю анулювати шлюб. Під тиском чоловіка, який бажав закріпити своє становище народженням спадкоємця, Катерина довго і марно лікувалася у всіляких магів і цілителів з однією-єдиною метою – завагітніти. Були використані всі можливі засоби для вдалого зачаття, в тому числі пиття сечі мула і носіння навозa корови і оленячих рогів на нижній частині живота. 20 січня 1544 року Єкатерина народила сина Франциска. Раптове чудодійне лікування від безпліддя пов’язують з відомим лікарем, алхіміком, астрологом і провісником Мішелем Нострадамусом.

Катерина Медічі була самовідданою матір’ю, навіть незважаючи на всі методи, якими вона користувалася за підтримки своїх синів-королів: Франциска II, Карла IX і Генріха III. Вона померла у віці 70-років і, на щастя, не застала повного краху справи всього свого життя. Останній з 10 її дітей, Генріх III, був убитий незабаром після її смерті, і династія де Валуа обірвалася.

З усіх 10 дітей Катерини тільки Маргарита прожила досить довге життя – 62 роки. Генріх не дожив до 40, а решта дітей не дожили навіть до 30.

Твір “Опис кульбаби” на українській мові в художньому стилі

Опис кульбаби

Кульбаба – звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони “сивіють” і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. “Сиві” кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда.

Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не “сиву”, я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.

Осип Турянський хронологічна таблиця життя і творчості українського письменника викладена в цій статті.

Осип Турянський хронологічна таблиця

Зачарована Десна – автобіографічна повість, спогади Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.

Аналіз твору “Зачарована Десна” проведемо в цій статті – визнчемо тему та ідею, розгдянемо головних героїв, проблематику та сюжет повісті.

“Зачарована Десна” аналіз твору

Рік написання: 1957

Жанр “Зачарована Десна”: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”)

Тема “Зачарована Десна”: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту.

Ідея “Зачарована Десна”: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою.

Головні герої “Зачарована Десна”: Два ліричні герої – Сашко та Олександр Довженко, мати Одарка Єрмолаївна, батько Петро Семенович, дід Семен, прадід Тарас, прабаба Марусина.

Композиція “Зачарована Десна”: твір можна поділити (умовно) на новели “Город”, “Хата”, “Смерть братів”, “Смерть баби”, “Повінь”, “Сінокіс”, “Коні”, “До школи” плюс ліричні та публіцистичні відступи.

Проблематика “Зачарована Десна”:

Природа і людина Шлях народу та людини до щастя Прекрасне й потворне в житті Покликання, сутність людини Роль праці в житті людини Добро і зло Життя і смерть

Особливості твору “Зачарована Десна”:

Наявність двох ліричних героїв Фрагментарність, швидка зміна “кадрів” Народний гумор Вживання різноманітних художніх засобів

Сюжет “Зачарована Десна”

Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій – сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія – це ніби окремі новели (ди­тинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план – ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське ос­мислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).

“У цьому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ, що не день частіше починають вриватися спогади”.

1) Опис городу. “До чого ж гарно й весело було на нашому городі”.

2) Мати, дід Семен, прабаба Марусина.

3) Маленький Сашко повиривав моркву.

4) Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей Захарко.

5) Сашко в човні.

“Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий – приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…”

“Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси”.

6) Одночасна раптова смерть чотирьох братів.

7) Опис батька.

“Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, – одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів”

8) Народження сестри і смреть прабаби в один день.

“Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість”.

9) Старці у дворі.

“Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату”. Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність” ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність” міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи”.

10) Повінь на Великдень.

“Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу”.

“Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей”.

11) Про село.

“Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними.. “

12) Про призначення митця. “Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ”.

13) Косовиця.

“Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх”.

14) Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з “руськими” людьми. Батько Сашкові про національну належність (ми мужики, хахли).

“Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона”.

“Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він навіть не був добрим хлібором. Але, як і кожна майже людина, мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що забули його прізвище і звали його Самійло-косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю”.

15) Лев на березі Десни.

16) Про домашніх тварин: пес Пірат, один кінь Мурайи другий Тягнибіда. Уявна розмова коней.

17) Колядники в хаті.

“Молодець Сашечко та по торгу ходив…”

18) Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка (старий, нервовий, сердитий). “Не развитий!” – промовив нерозумний учитель”

19) Ліричний відступ.

“Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм”. Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!”

“Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…”

“Зачарована Десна” критика

Критик Л. Новиченко: “Зачарована Десна” – “найвидатніша в сучасній літературі розповідь про те, від яких духовно-поетичних “берегів” відчалюють народи – і разом із ними їхні художники – на переломі нової епохи, що вони беруть від свого історичного “дитинства” у майбутнє і що залишають у минулому”.

Дуже точно визначив зміст кіноповісті Максим Рильський: “Зачарована Десна” – це задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до Укра­їни з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радіс­ним майбутнім”.

Літературознавці про твір. Саме спогади, у яких “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих”, визначають сповідаль­но-ліричну тональність кіноповісті. Адже людина, яка пригадує минуле, як правило, вибирає з нього найяскравіші епізоди, найбільш вражаючі штрихи й деталі, що збереглися в пам’яті. Вони постають в особливому освітленні – піднесеному, романтичному…

Важливу роль у структурі твору відіграє оповідач – маленький хлопчик Сашко. Це дало авторові змогу передати найщиріші почуття, сумніви, вагання, захоплення, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. Дід Семен бачиться хлопцеві “в старих срібнофольгових шатах”, а річки й озера Сашкового дитинства вида­ються йому найкращими у світі. Буйна фантазія хлопця малює навіть лева на берегах Десни…

Колоритні постаті батька, діда, а ще баби, матері, дядька Самійла – косаря, Тихона Бобиря – мисливця освітлюють “святість босоногого дитинства”, яке вже ніколи не вернеться, як і краса рідного краю. З тре­петною закоханістю змальовує О. Довженко у своїх спогадах нічне зо­ряне небо, повінь, сіножать, зачаровану Десну, буяння городу.

Таким постає казково-хвилюючий світ дитинства, поетична душа дитини (Н. Бернадська).

“Пурпурові вітрила” характеристика Ассоль

“Пурпурові вітрила” образ Ассоль З повісті О. Гріна розкритий в цій статті, ви також можете додати цитати, щоб розширити її характеристику.

“Пурпурові вітрила” характеристика Ассоль

Ассоль – головна героїня повісті “Пурпурові вітрила”. Ассоль – це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько – суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен Був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як “корабельна Ассоль”.

За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля.

Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що “він” скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей – капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.

Паспорт-характеристика образу Ассоль

Родина. Батько Лонгрен, колишній моряк, мати Мері, померла

Соціальний статус, матеріальний стан. Донька моряка, бідна

Дитинство. Самотність серед людей. Тільки батько був для неї близькою людиною й створював атмосферу любові й родинного тепла.

Заняття, уміння: господарювала вдома, шила, допомагала продавати іграшки, спілкувалася з природою, мріяла

Ставлення оточуючих. Більшість людей не розуміли її і не прагнули зрозуміти. Тільки батькове серце билося в унісон із серцем Ассоль.

Сприйняття навколишнього світу. Відчувала красу природи, яка була для неї живою істотою, поетично сприймала оточуючий світ, у ній жило дві дівчини: одна донька матроса й ремісника, друга – “живий вірш”.

Риси характеру: Мрійлива, романтична, добра, працьовита, сильна духом, любить природу і розуміє її; турботлива донька

Складові щастя: віра в мрію; оптимізм; здатність протистояти труднощам; передчуття дива

Cтатуси про щасливу сім’ю – можливість поділитися своїми емоціями з друзями вконтакті, однокласниках, інших соцмережах. Cтатуси про щасливе сімейне життя – покажуть наскільки ви цінуєте свою родину, і розкриють секрети успішного шлюбу

Статуси про щасливу родину

Щоб зробити шлюб успішним потрібно багато разів закохуватися в одного і того ж чоловіка.

Немає жодних секретів щасливого сімейного життя. Вірніше, є. Один. Любов.

Шлюб тримається на терпінні. Причому кожен впевнений, що терпить саме він.

Cтатуси про щасливу сім’ю

Вийти заміж не так вже й важко. Важко вийти заміж і бути щасливим.

Хочеш прожити щасливе, довге сімейне життя навчися прощати, розуміти, промовчати коли треба, говорити правду і просто любити!

Для щасливого сімейного життя важливий характер подружжя, а для розваг достатньо однієї тільки зовнішності.

Прикольні статуси про щасливу сім’ю

Сімейне щастя буває тоді, коли дружина не встигає витратити гроші, які заробляє її чоловік.

Щасливий шлюб – це шлюб, в якому чоловік розуміє кожне слово, якого не сказала дружина.

Як тато сказав, так по-маминому і буде!

Ми з ним, як Маша і Ведмідь. Я така маленька, нахабна і приставуча. А він великий, сильний, весь час захищає і, не дивлячись ні на що, не відпускає

Щасливий у шлюбі – це коли дивишся на красиву жінку, що проходить повз, і думаєш – блін, шуба класна, треба і дружині таку купити!

Ваші статуси про щасливу сім’ю можете залишати в коментарях.

Бернард Шоу біографія на українській мові скорочено ірландського драматурга, письменника, романіста викладена в цій статті.

Бернард Шоу коротка біографія

Бернард Шоу народився 26 липня 1856 в Дубліні. Вчився в католицькій і протестантській денних школах Дубліна.

У 1871 р закінчивши школу, він став працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876): де жила мати, після розлучення з батьком. Зайнявся журналістикою і літературою.

З 1882 р став цікавитися соціальними проблемами, а 1884 вступив в “Фаіанське суспільство”, створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями.

Бернард Шоу починає писати про театр, публікується в тижневику “Уорлд”, “Пелл-Мелл газет”, пише музичні рецензії в “Стар”, а з 1890 стає штатним музичним критиком в “London World”.

Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі “Сетердей рев’ю”.

У 1890 р він читає лекцію на засіданні “Фабіанського товариства”, яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю “Квінтесенція ібсенізму”, яка стала маніфестом нової драми.

1892 написав першу п’єсу “Будинок вдівця”. Виходять романи “Нерозумний шлюб”, “Любов артиста”.

Протягом подальших шести років Бернард Шоу пише 9 повнометражних п’єс і одну одноактну: “Серцеїд” (1893), “Професія місіс Уоррен”, “Зброя і людина” (1894), “Кандіда” (1897), “Обранець долі” (1897 ), “Поживемо-Побачимо” (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Харлі Гренвілл-Баркера 1904-1907 рр. були настільки популярними, що в ці роки 701 спектакль був поставлений за його творами.

Далі були написані “Людина і надлюдина” (1905), “Дон Жуан у пеклі”, “Майор Барбара”, ” Пігмаліон ” (1913).

Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис “Війна з точки зору здорового глузду”, в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм.

У повоєнні часи видає п’єси “Будинок, де розбиваються серця”, “Назад до Мафусаїлу” (1922), “Свята Іоанна” (1924).

У 1925 отримав Нобелівську премію.

У віці за 70 в 30-их рр. Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР).

Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси “Мільярди Байанта” і “Вигадані байки”, він написав в 1948 і 1950 р

У віці 94 років, 2 листопада 1950 знаменитий драматург помер.