Category: Література

  • “Пані Метелиця” план

    “Пані Метелиця” – казка братів Грімм про чарівницю з колодязя, що винагороджує працелюбну дівчину і карає ліниву. Казку краще читати повністю, адже розуміння сюжету допоможе скласти план до казки.

    “Пані Метелиця” план до казки

    1) Удова та дві її доньки.

    2) Праця пасербиці.

    3) Покарання мачухи.

    4) Допомога печі та яблуні.

    5) Служба у пані Метелиці.

    6) Винагорода за працю.

    7) Шлях ледащиці до пані Метелиці.

    8) Заздрісна сестра на службі.

    9) Заробіток ледачої дочки.

    Брати Грімм “Пані Метелиця” план

    1. Вдова та її доньки.

    2. Покарання мачухи.

    3. Пасербиця на службі у пані Метелиці.

    4. Нагорода за гарну службу.

    5. Ледащиця у пані Метелиці.

    6. Заробіток за лінощі.

    “Пані Метелиця” план

    1. Роботяща дівчина.
    2. Пригода з починком.
    3. У колодязі.
    4. Дивна яблуня.
    5. Чарівна піч.
    6. Дивакувата старенька.
    7. Праця дівчини.
    8. Туга за домом.
    9. Винагорода.
    10. План удови.
    11. Ледарка в колодязі.
    12. Просьба дерева.
    13. Дивна піч.
    14. Лінь дівчини.
    15.По праці і винагорода.

    Складайте чи комбінуєте свій варіант плану до казки “Пані метелиця”, діліться ним в коментарях)

  • Іван Крилов “Ворона та Лисиця”

    “Ворона і Лисиця” – байка І. А. Крилова, написана не пізніше 1807. Байка відкривається вступом-мораллю: автор попереджає, що “лестощі гидкі, та мова марна ця: Улесливий завжди зворушує серця”. Далі розповідається історія про ворону, що десь роздобула шматок сиру і яка збирається його з’їсти. Випадково пробігаючи повз лисиця, учуяв сир, захотіла забрати його, і заради цього почала розхвалювати ворону і вмовляти її заспівати. Піддавшись на лестощі, ворона каркнула, сир випав, і лисиця втекла з ним.

    Іван Крилов байка “Ворона та Лисиця”

    Вже скільки раз казали миру,
    Що влесливість гидка, та мова марна ця:
    Улесливий завжди зворушує серця.
    Вороні якось бог послав був грудку сиру.
    Ворона сіла на суку
    Й хотіла вже було поснідать до смаку,
    Але задумалась, а в роті сир тримала.
    В цей час Лисиця тут близенько пробігала.
    Враз сирний дух Лисицю зупинив:
    Лисиця бачить сир,- Лисицю сир сп’янив.
    Вона навшпинечках до дерева підходить,
    Вертить хвостом, очей згори не зводить
    І ніжно каже, влеслива така:
    “Голубко, гарна ж ти яка!
    Ну й шийка в тебе, а очиці!
    Як розказать, так небилиці!
    А пір’ячко яке! Який дзьобок!
    І, мабуть, ангельський у тебе голосок!
    Благаю, заспівай!
    А що коли, сестрице,
    При отакій красі ти й в співі чарівниця?
    Так ти б у нас була цар-птиця!”
    Вороні з лестощів звихнулась голова,
    Від радощів забилось їй дихання,-
    І на привітливі Лисиччині слова
    Ворона каркнула щосили з здивування:
    Сир випав – зникла з ним і пройда лісова.
    Переклад М. Терещенка

    Іван Крилов “Ворона та Лисиця” на російській

    Уж сколько раз твердили миру,
    Что лесть гнусна, вредна; но только все не впрок,
    И в сердце льстец всегда отыщет уголок.
    Вороне где-то бог послал кусочек сыру;
    На ель Ворона взгромоздясь,
    Позавтракать было совсем уж собралась,
    Да позадумалась, а сыр во рту держала.
    На ту беду, Лиса близехонько бежала;
    Вдруг сырный дух Лису остановил:
    Лисица видит сыр, –
    Лисицу сыр пленил,
    Плутовка к дереву на цыпочках подходит;
    Вертит хвостом, с Вороны глаз не сводит
    И говорит так сладко, чуть дыша:
    “Голубушка, как хороша!
    Ну что за шейка, что за глазки!
    Рассказывать, так, право, сказки!
    Какие перышки! какой носок!
    И, верно, ангельский быть должен голосок!
    Спой, светик, не стыдись!
    Что ежели, сестрица,
    При красоте такой и петь ты мастерица,
    Ведь ты б у нас была царь-птица!”
    Вещуньина с похвал вскружилась голова,
    От радости в зобу дыханье сперло, –
    И на приветливы Лисицыны слова
    Ворона каркнула во все воронье горло:
    Сыр выпал – с ним была плутовка такова.

  • “Море” твір-опис

    Море (твір-опис)

    Цього літа моя родина відпочивала на морі. Ми жили в невеличкому дворі в окремій хатинці. Той двір був на самому березі, тому я майже на вилазила з води. За той час, що ми там були, я дуже подружилася з морем. Воно уявляється мені величезною казковою істотою, дуже розумною. Якщо це й не так, у моря обов’язково є власна душа. Інколи в мультфільмах показують давньогрецького бога Посейдона – я уявляю собі душу моря саме так. Ніби якийсь старець на колісниці може з’явитися переді мною у будь-який час і розповісти щось важливе.

    Для людей та дітей на узбережжі море дуже ніжне, лагідне, цікаве. Вода там завжди тепла та чиста – вона ніби ластиться та цілує дитині ніжки. Там плавають маленькі рибки, маленькі медузки. Немає ніяких хижих риб з іклами чи спрутів із величезними щупальцями, які є на глибині. Немає могутніх штормів, які топлять кораблі. Морська вода дозволяє людині і займатися спортом (плаванням, іграми з м’ячем), і повністю розслаблятися та лежати на воді. Я сама ще цього не вмію, але мій брат та двоюрідна сестра добре вміють. А на сході та заходГсонця і вночі при місяці вода на морі світиться багатьма фарбами. Вона може стати сріб-ною, може стати золотою, помаранчевою, фіолетовою або навіть червоною. Тоді мені здається, що море перевдягається і красується, як жінка. Аби ми оцінили її вбрання та красу.

  • “Пампушка” Гі де Мопассан аналіз

    ” Пампушка ” стала однією з найбільш відомих новел Гі де Мопассана. У ній автор з неповторним майстерністю передав реальну картину подій франко-прусської війни, людей, зайнятих в ній з обох сторін, їхні почуття, думки і вчинки.

    “Пампушка” Гі де Мопассан аналіз твору

    Головні герої “Пампушка” – руанці, чиє місто було здано французькою армією на милість прусських переможців. Патріотично налаштовані і, одночасно, перелякані громадяни не змогли винести побутового співіснування поруч з ворогами і вирішили покинути місто, маючи намір осісти там, де немає німців – в дальніх французьких чи англійських краях. У число втікачів потрапили люди, що належать до різних соціальних верств: графи, фабриканти, виноторговці, черниці, один демократ і одна особа “легкої поведінки” на прізвисько Пампушка. Навколо останньої і формується основне сюжетне ядро новели. Саме Пампушка (справжнє ім’я дівчини Елізабет Руссе) стає тим “лакмусовим папірцем”, за допомогою якої розкриваються справжні характери всіх інших героїв твору.

    Композиція “Пампушки” – класична для жанру новели.

    В якості експозиції в ній застосовується сцена відступу французької армії і заняття Руана пруськими солдатами.

    Зав’язка сюжету відбувається в той момент, коли головні герої “Пампушки” сідають в карету і виявляють серед себе руанского повію. Негативне сприйняття дівчини поступово витісняється у них тваринам почуттям голоду і вдячністю до нагодувавшої їх людини. Загальна біда зближує пасажирів, а щирий патріотизм Елізабет Руссе примиряє їх з її видом діяльності.

    Кульмінація новели припадає на Тот, де руанців затримує прусський офіцер, день у день вимагає від Пампушки інтимних послуг. Перелякані затримкою, досі мирні попутники дівчини починають виявляти своє роздратування. Добропорядні, на перший погляд, люди відмовляються розуміти, чому повія не може виконати свої професійні обов’язки і виручити всіх з неприємного становища, в яке вони потрапили по її ж вині. Піддавшись на улесливі вмовляння Пампушка піддається загальному висміюванню в момент її близькості з прусським офіцером. Як тільки дівчина виконує своє завдання, критика суспільством її роду занять досягає піку, і люди відвертаються від неї, як від прокаженої.

    Сумна розв’язка сюжету супроводжується гіркими сльозами дівчини, що ллються під патріотичні звуки “Марсельєзи”.

    Художній образ Елізабет Руссе – один з найколоритніших в новелі. Незважаючи на свою “професію”, дівчина показує себе людиною доброю (вона щедро ділиться їжею з усіма пасажирами карети, йде дивитися на хрестини незнайомої їй дитини), патріотично налаштованою (Пампушка біжить з Руана після того, як мало не задушила німецького солдата, і відмовляється займатися любов’ю з Корнюде, перебуваючи в одному будинку з ворогом), самовідданою (заради порятунку всього суспільства вона погоджується пожертвувати не тільки своїм тілом, а й моральними принципами, і проводить ніч з прусським офіцером).

    Виноторговець Луазо зображується в новелі хватким діловаром (він примудряється домовитися про постачання свого вина з господарем заїжджого двору в Тоті в той час, як всі переживають через тривалу затримку і можливі неприємності) і пройдисвітом, люблячим пхати носа у все і вся (Луазо підглядає, як Пампушка відмовляє Корнюде в любові) і він керує своїми життєвими принципами на догоду гаманцю і тілу (він підлизується до Пампушки, щоб отримати жадану їжу).

    Демократ Корнюде – патріот тільки на словах. Вся його боротьба з ворогом полягає в ритті окопів, причому до того моменту, як той ворог з’явиться на горизонті. Корнюде – людина вільна від соціальних забобонів, декілька розпущена, але в той же час порядна. Тільки йому вистачає сміливості назвати своїх попутників негідниками за той тиск, який приводить Пампушку в ліжко до прусського офіцера.

    Добропорядні жінки – графиня Юбер де Бревіль, фабрикантка Карре-Ламадон та дружина виноторговця Луазо – тільки зовні дотримуються правила пристойності. Як тільки Пампушка відправляється наверх, в спальню до чоловіка, вони з радістю включаються в обговорення інтимного процесу, відпускаючи з приводу того, що відбувається не менше сальні жарти, ніж їхні чоловіки. Дві черниці в новелі також не блищать особливими духовними достоїнствами – вони разом з усіма вмовляють Пампушку на один з найбільш непорядних, з точки зору віри, вчинок.

    Важливою художньою особливістю новели є реалістичні описи людей, характерів, пейзажів, предметів, подій. Всі вони рясніють взятими з життя подробицями і малюються дуже живою і образною мовою.

  • Франко “Украдене щастя” скорочено

    Іван Франко “Украдене щастя” скорочено по діях ви можете прочитати за 10 хвилин.

    Франко “Украдене щастя” короткий зміст

    1 дія “Украдене щастя” скорочено

    В п’єсі описані події 1870 року в підгірськім селі Незваничах.
    Сільська хата. Ніч. Анна, молодиця років двадцяти п’яти, дружина селянина Миколи Задорожного, і Настя, кума Анни, дружина сусіда Миколи Олекси Бабича, пораються коло печі. У хаті зібралися на вечірку дівчата та парубки. Деякі з них прядуть, інші мотають пряжу; посеред хати один парубок плете рукавиці, другий крутить на коловороті шнур.
    Парубки і дівчата співають жалісної пісні:

    Ой там за горою та за кремінною
    Не по правді жиє чоловік з жоною.

    Потім, аби залякати дівчат і молодиць, один із парубків розповідає їм, що його батько казав: “Як чоловік жінки не б’є, то в ній утроба гниє”. Насті не подобається ані пісня, ані характер, що його набула розмова. Вона докоряє хлопцям, котрі завели таке в хаті, де панують спокій, злагода та любов. І згадує слова старих людей про те, що сказане у лиху годину може справдитись.
    Настя зварила вареники й запросила молодь до вечері, а обидві молодиці відійшли осторонь. Анні чомусь лячно та сумно, їй здається, що над нею зависло велике нещастя. Молодиці, на настрій яких впливають незвичайні обставини, – ніч, сильна хуртовина за вікнами, сумні співи, – починають розмову про своє життя. Виявляється, що Насті відомо все про Анну, яка колись, ще за дівування, зазнала страждань через рідних братів:
    – Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за наймичку мали, між людей не пускали і вкінці за наймита замуж випхали, ще й на посагу покривдили.
    Після вечері молодь розходиться, а Настя залишається з Анною й розказує їй, що вчора до них заходив Михайло Гурман. Анна спочатку не йме цьому віри, бо давно вже надійшла звістка про загибель Михайла в Боснії, навіть його мати показувала листа, плакала. Але Настя все роз’яснює: лист був фальшивий, це теж зробили брати Анни.
    Анна розуміє, що ЇЇ одурено:
    – А, знаю, знаю! Вони Михайла боялися, щоб не відібрав від них моєї батьківщини. О, так, так! А сей покірливий наймит ще й рад, що що-небудь дістав.
    Настя заспокоює Анну, нагадує, що вона тепер заміжня жінка і їй треба про все забути.
    Молодиці чують, як десь теленькає дзвінок, і виходять на двір зустрічати своїх чоловіків, які мають повернутися із заробітків. Проте виявляється, що приїхав тільки Олекса, а чоловік Анни Микола ще десь у дорозі. Настя з Олексою ідуть додому.
    Врешті приїжджає Микола, і Анна бачить на ньому кров. Чоловік пояснює їй, що його побито війтом за продаж поліна. Він збирається піти скаржитися до пана судді, але Анна відмовляє Миколу, кажучи, що війтові він нічого не зробить.
    Хтось стукає у вікно, і Анна йде відчиняти двері. Входить жандарм Михайло Гурман. Він проситься переночувати, бо ледве не заблукав у хуртовині. Михайло й Анна відразу пізнають одне одного. Дізнавшися від Миколи, що той їхав цієї ж ночі повз купінську корчму і навіть постукав у двері, та ніхто йому не відчинив, жандарм почав розпитувати хазяїна про цей випадок. Він запитав Миколу, чому він подряпаний, і чоловік Анни відповів, що його завалило полінами.
    Коли Микола вийшов за соломою, Михайло став розказувати Анні, як він страждав, почувши про її одруження’ як проклинав за зраду. Він запитує Анну, чи не забула вона його, чи кохає. Але перелякана Анна відштовхує Михайла, скрикуючи:
    – Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смій до мене так говорити. Я шлюбна жінка, я чоловіка маю.

    2 дія “Украдене щастя” скорочено

    Вдень Анна й Микола зайняті хатньою роботою. Анна розповідає сни, що наснилися їй цієї ночі: як вона сіяла по всьому селу великі червоні корали, як на їхній двір напали собаки. Микола тлумачив ці сни як майбутні сльози та напасті. Третій сон викликає у нього жах: Анні наснилося, ніби вона вбирається до шлюбу у все біле.
    Микола питає жінку, чи дуже любила вона колись Михайла, але Анна вся спалахує й обурюється цим запитанням, а залишившись на самоті, згадує минуле:
    – Чи дуже любила сього Михайла? Здається, що дуже, коли й досі вся тремчу, всю мене мороз проходить, як його згадаю. Здається, що таки дуже.

    А може, більше боялася його, ніж любила. У, сила у нього! Вола за рогихопитьта й на землю кине. Господи, таких, як мій, то йому ніщо двох у одну жменю.
    Микола сідає їсти, аж тут входять жандарми, війт, Олекса Бабич і ще один селянин. Михайло звинувачує Миколу в тому, що він вирізав усіх у корчмі, бо був там саме в той час, коли сталося вбивство. До того ж обшук
    виявив кров на чоботах, кожусі і сокирі Миколи. Трохи згодом кров було знайдено і на його санях, Гурман заарештовує Миколу.
    Жандарм залишається в хаті, нібито для того, щоб допитати господиню. Легко подолавши слабкий опір закоханої в нього жінки, він змушує її зізнатися, що вона його досі любить, і вириває обіцянку бути разом.
    Миколу відправляють до міста.

    3 дія “Украдене щастя” скорочено

    Святковий день. Перед корчмою молодь лагодиться до танців. Старші чоловіки й жінки прийшли розважатися до корчми та подивитися на веселощі молодих. У купці жінок обговорюються події в родині Задорожних. Кажуть, нібито Миколу збираються вішати. Настя розповідає, що жандарм двічі на тиждень ночує у Анни. Коли вона сама з’являється біля корчми, її зустрічають з ледве прихованою ворожістю.
    Нарешті війт дозволяє танці, і розпочинається сільське гуляння. Раптом музика уривається, бо люди побачили Михайла Гурмана, який тягне за собою Анну. Він просить у хлопців дозволу потанцювати разом із ними, і вони чемно запрошують його. Жандарм заходить з Анною до корчми, а потім вони приєднуються до танцюристів. Помалу танцюючі пари розступаються, і Михайло з Анною залишаються самі. Хлопці відверто кажуть жандармові, що не хочуть танцювати з Анною, бо порядна господиня не може так поводитись, коли її чоловікові загрожує смертельна небезпека.
    Завдяки втручанню війта танці продовжуються, але невдовзі знов припиняються, бо всі побачили Миколу, зарослого і засмученого. Його випустили з криміналу. Анна налякана появою чоловіка, тоді як жандарм поводиться невимушено і каже, нібито це саме він звільнив Миколу, знайшовши справжніх убивців. Михайло пропонує Миколі відмітити свято, і вони разом з Анною вирушають до Миколиної хати.

    4 дія “Украдене щастя” скорочено

    Анна сама в хаті. Вона нетерпляче чекає на Михайла, з яким не бачилася вже тиждень. Жінка до нестями закохана у Гурмана:
    – Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любимому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. Присягу для нього зломала. Сама себе на людський посміх віддала. Ну, і що ж! Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга.
    Приходить Михайло. Анна говорить йому про своє кохання:
    – Я тепер спокійна, нічого не боюся, ні про що не думаю, нічого не знаю, тільки тебе одного.
    Микола бачить, як вони цілуються, і швиденько зачиняє двері. Коли Гурман пішов у своїх справах, Микола благає Анну, яка відверто каже йому, що ніколи його не любила, хоч прилюдно не показуватися з жандармом. Він плаче, але жінка залишається невблаганною й відповідає, ідо в неї не стало сили опиратися своєму коханню, бути вірною Миколі. Вона кохає іншого і буде тепер робити все так, як той скаже. З коханим вона нічого не боїться: ані ганьби, ані смерті.
    Жандарм повертається до Миколиної хати. Чоловіки п’ють вишнівку, і, випивши чарку, Микола зичить смерті Михайлу. Він просив свого суперника залишити їх назавжди, але жандарм не звертає уваги на його слова. Він посилає п’яного Миколу спати на тік, а сам залишається наодинці з Анною.

    5 дія “Украдене щастя” скорочено

    Миколина хата. Анни й Михайла немає. У хаті зібралося багато чоловіків і жінок, тут і Олекса Бабич із Настею. Микола всіх частує горілкою, сам він напідпитку. Бабич та інші односільчани намагаються заспокоїти хазяїна, радять, як йому поводитись. Олекса Бабич каже Миколі, що він занадто м’який та податливий, навчає гостріше поставитися до жінки та жандарма, подати на Гурмана скаргу до суду. Мовляв, йому не слід боятися Михайла, бо, якщо знадобиться, усі сусіди будуть свідками з боку Миколи, і жандарма переведуть в інше місце.
    Входить жандарм з Анною. Між ним і хазяїном виникає суперечка, під час якої Микола плює в лице своєму кривднику, а той б’є його кулаком у голову. Михайло виганяє з хати всіх гостей, бо збирається вести серйозну розмову з Миколою. Гурман дорікає Миколі за те, що він пропиває все майно. Микола виправдовується: мовляв, більше нічого йому не лишилося. У свою чергу, він запитує, яке право має Михайло приходити в чужу хату і виганяти його гостей. Жандарм відповідає, що в нього є таке право, бо колись Микола у змові з нелюдами – братами жінки вкрав у нього його єдине щастя – Анну, його “одинокий, найдорожчий скарб”.
    Микола хапається за голову:
    – Я? Вкрав тобі… Господи, що се зо мною? Чи весь світ догори ногами перевертається? Я, втоптаний у болото, обдертий з чести, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа – я по-твойому, виходжу ще й злодієм?
    Гурман закидає Миколі, що той мав три роки, аби причарувати до себе жінку, але цього не сталося. Він бо не чоловік, а віхоть. Михайло повідомляє про свій намір залишитися в них на ніч і сьогодні. Жандарм каже ще, що наступного дня вони удвох поїдуть до міста і він отримав наказ із суду приставити Миколу, оскільки справа про вбивство продовжується.
    Микола, проклинаючи жандарма, хапає карабін і кидається на Гурмана, а той, кепкуючи з нього, наказує кинути зброю. Микола пускає з рук карабін, береться за сокиру й втоплює її в Михайлові груди. Жандарм падає. Він намагається заспокоїти Анну, запевняє її, що почувається добре, дякує Миколі, кажучи, що сам хотів заподіяти собі смерть, але рука не піднялася.
    Саме в цей час до хати входять війт, Бабич із Настею та інші селяни. На запитання війта, що сталося, смертельно поранений жандарм слабким голосом промовляє, що він сам зарубався, бо була причина, і не треба звинувачувати в його смерті Анну й Миколу. Михайло Гурман умирає.
    Анна кидається до трупа з відчайдушним криком:
    – Михайле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на світі зачну?
    Микола просить її заспокоїтися, бо в неї є для кого жити.

  • Прислів’я про гордість

    Прислів’я про гордість, пихатість українською засуджують та висміюють ці риси характеру. Деякі прислів’я про гордість ви добре знаєте, а деякі будуть для вас нові.

    Прислів’я про гордість

        Високо літаєш та низько сядеш. Від похвал розумним не станеш. Горді та вперті – нічого не варті Гордий – дурного брат. Гордим Бог – збиває рог. Гордість – молодцю згуба. Дивиться, наче п’ятьох живцем проковтнув, а шостим вдавився. Дметься, як жаба в болоті. Держи голову високо, та не задирай носа Краще вклонитись чоботові, чим постолові.

    Прислів’я про гордість і пиху

      Мені з ним дітей не хрестить. Міст – не великий піст можна й об’їхать. Наш Тарас не хуже вас. Не пишайся званням, а пишайся знанням. Не великий пан, перелізеш і сам. Не гордись, що великий, бо є ще більші. Нема такого дерева, щоб на його птиці не сідали.

    Прислів’я про гордість і пихатість

      Пнеться, як жаба до гусят. Погана та дівка, що сама себе хвалить. Самому йти мириться – не годиться, а посла послать – будуть люди знать. Сказано-велика птиця: як горобець.

    Українські прислів’я про гордість

      Така горда, що і яйце би їй з голови не впало. У гордого діда ніколи нема хліба Шукає гордий світлого місця, муд­рого ж видно і з темного кутка. Якби не хміль, не мороз, то він би й тин перерос.

    Прислів’я про гордість та пиху є повчальними, тому батьки та вчителі так часто повторюють їх.

  • “Спини мене” Ліна Костенко

    Вірш “Спини мене” Ліни Костенко описує не тільки передчуття любові, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна.

    “Спини мене” Ліна Костенко

    Спини мене отямся і отям
    така любов буває раз в ніколи
    вона ж промчить над зламаним життям
    за нею ж будуть бігти видноколи
    вона ж порве нам спокій до струни
    вона ж слова поспалює вустами
    спини мене спини і схамени
    ще поки можу думати востаннє
    ще поки можу але вже не можу
    настала черга й на мою зорю
    чи біля тебе душу відморожу
    чи біля тебе полум’ям згорю.

    “Спини мене” Ліна Костенко аналіз

    У вірші “Спини мене” немає розділових знаків. Поетеса нехтує синтаксичними нормами, звертаючись прямо, а не опосередковано, до кожного свого слова. І цей прийом спрацьовує: слова набувають автономності, чіткіше врізаються у свідомість реципієнта. Стрімкий потік свідомості, виражений у словах ліричної героїні, передає стан надзвичайного, майже афективного збудження. Відмова Ліни Костенко від поетичної та нормативної пунктуації – явище не нове в поезії ХХ століття. Воно зустрічається, зокрема, в поетичних текстах П. Тичини та М. Вінграновського.

    Це зумовлює своєрідність читання поезії: пристрасне, схвильоване, на одному подиху. Складається враження, що поетесу настільки охопило почуття, що до всього іншого, у тому числі – й до пунктуації, у неї в цей час бракує сил. Такими ж пристрасними постають і слова у рядках цього монологу-благання, що виник так раптово. Особливих емоційно – експресивних відтінків та враження спонтанності у вірші “Спини мене” 6 надає власне мовна особливість, частка ж (вона ж промчить, за нею ж будуть, вона ж порве, вона ж поспалює), а також алітерація на “с” (“вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени”). Прийом написання твору без розділових знаків відкриває широкий простір для осмислення та сприйняття образів залежно від подумки розставлених реципієнтом знаків пунктуації.

    Таке написання поезії не відповідає класичному стилю, якого Ліна Костенко зазвичай дотримується. Але вірш “Спини мене” показує неприв’язаність поетеси до жодних поширених в літературі аксіом, доводить той факт, що у віршованих рядках усе залежить лише від авторського задуму. У поезії Ліни Костенко все досконале, перевірене на її власному досвіді, внаслідок цього неприпустимим здається розрив строфи, виривання рядків з контексту

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша СПИНИ МЕНЕ Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • Вірші про слона

    Вірш про слона для дітей на українській мові

    У слона болить нога.
    Слон сьогодні шкутильга:
    Гостював комар у нього,
    Наступив йому на ногу.
    Грицько Бойко

    Оксана Кротюк “Слон і слоненя”

    Слон купив собі краватку
    У велику жовту цятку,
    А маленьке слоненя
    Приміря її щодня.
    Хоче бути слоненятко
    Ну точнісінько як татко.

    Вірш про слонів

    “Загубилось слоненя” Олесь Лупій

    Йшло маленьке слоненя
    Зі слонами навмання
    Через зарості й кущі
    Аж до озера мерщій.
    Від своїх відбилося
    В хащах заблудилося.
    Тут підбігло левеня,
    А за ним верблюденя,
    Прискакало мавпеня,
    Кенгурятко и тигреня.
    Стали радитись звірята:
    Як мале порятувати?
    І зчинилась метушня,
    Що тривала аж півдня.
    Натомилися слони,
    Розгубилися вони.
    Підказало пташеня,
    Де шукати слоненя.
    І слони зраділи,
    Дружно заревіли,
    Хоботи здіймали,
    Вухами махали.
    І побігло слоненя
    Із батьками навмання.

    Віршик про слонів

    “Слоник-школярик” Юрій Бедрик

    Нині свято – перший дзвоник.
    Вируша до школи слоник.
    Має він новий портфелик
    І краваточку-метелик,
    Ще не вдягнені штанята,
    Ще не взувані сандалі,
    І жоржин букет ло свята,
    Й три олівчики в пеналі.
    Має зашити й букварик,
    ручку й, навіть, календарик.
    Навіть хобот має слоник,
    Щоб тримати в ньому
    ДЗВОНИК!

    Цікаві слони

    Слони – це найбільші у світі тварини,
    А ще найсильніші на цілій Землі.
    І дуже цікаві вони для людини,
    Бо проти слонів усі звірі – малі!

    Заввишки слони аж трьох метрів сягають,
    Та ще й чотирьох досягають не раз.
    І масу велику, аж десять тонн мають.
    І навіть дванадцять заважать не раз.

    Великого хобота мають гнучкого
    І вуха-опахала є у слонів.
    Нема у тваринному світі ні в кого
    Таких вух і хобота – дива із див!

    І два з половиною аж сантиметри
    В них шкіра товстенна, ну, що тут сказать…
    Йдуть швидко слони до шести кілометрів,
    А тридцять п’ять – сорок, якщо побіжать…

    Чудовий в них нюх, відчуття рівноваги
    Та й чують здалека прекрасно вони.
    І не позичати їм сили й відваги.
    В родинах великих зростають слони.

    Народжує мама мале слоненятко
    Високе до метра й до ста кілограм.
    Ростуть біля мами хлоп’ятка й дівчатка
    До років п’ятнадцяти… Дивно це вам?

    Про менших турбуються старші дівчатка,
    Всьому їх навчають і дбають про них.
    То ж, дуже цікаві маленькі слонятка,
    Вони викликають в нас радість і сміх.

    Сплять стоячи всі, оборону тримають,
    Всередині менші – лежать на боку.
    А їжу рослинну слони споживають:
    Гілки із дерев і травичку в соку.

    Живуть вони в Африці, в Азії тільки,
    Де клімат жаркий. Всі чудово пливуть.
    Нікого вони не бояться ніскільки,
    Бо сильні й розумні. Та довго живуть.

    Красоткіна Надія

  • Жак Дерріда біографія

    Жак Дерріда – французький філософ алжирського походження, засновник деконструкції.

    Жак Дерріда біографія

    Народився 15 липня 1930 року в Ель-Біар (Алжир), в багатій єврейській родині. Він був третьою дитиною своїх батьків. Вони назвали його Жаки (Jackie), імовірно в честь якогось голлівудського актора (згодом, перебравшись до Парижа, він поміняв своє ім’я на більш звичне французам “Жак”).
    У 1942 році, на другому році навчання, Дерріда був виключений з ліцею через національність: режимом Віші була встановлена??квота для учнів-євреїв.
    У 1948 році серйозно захопився філософією Руссо, Ніцше І Камю.
    У 19 років переїхав з Алжиру до Франції, де з третьої спроби в 1952 році вступив у Вищу нормальну школу. Тут Дерріда, зокрема, відвідує лекції М. Фуко, знаходить спільну мову з ним і з іншими згодом знаменитими французькими інтелектуалами.
    У 1960-1964 роках був асистентом в Сорбонні. З 1964 року Дерріда – професор філософії в Grandes Ecoles в Парижі.
    У 1966 році бере участь у Міжнародному колоквіумі “Мови критики і гуманітарні науки” в університеті Джонса Хопкінса (Балтімор), разом з Р. Бартом та ін.
    У 1968-1974 роках викладав в Університеті Джонса Хопкінса. З 1974 – викладач Єльського університету.
    Помер 9 жовтня 2004 року в Парижі від раку підшлункової залози.

    Творчість

    Дерріда публікує свою першу значну роботу – переклад роботи Е. Гуссерля “Початок геометрії” (з власним введенням) в 1962 році. У 1963-1967 друкує в періодиці статті, включені пізніше до складу робіт “Про грамматологію” і “Лист і відмінність”.

    У 1967 майже одночасно вийшли перші книги, які зробили ім’я Дерріда відомим – “Про грамматологію”, “Письмо та відмінність” – “перші і по цю пору найбільше читають серед багатьох десятків його книг”, і доповнює їх невеликий твір “Голос і феномен “. Робота “Про грамматологію” присвячена аналізу філософії мови Ж. Ж. Руссо, але за своїм змістом значно ширше. Робота містить основні поняття, вироблені Дерріда. Предмет книги – історія розвитку графічних знаків, панування яких є підставою західної культури.

    “Лист і відмінність” являє собою збірник статей, присвяченим різним аспектам теорії мови. У цій книзі досліджується творчість Р. Декарта, З. Фрейда, А. Арто і інших. У ній даються визначення таких важливих для Дерріда понять, як структура, відмінність, фармакон та інших. Стаття “Когито і проблема безумства” послужила початком дискусії Дерріда і Фуко про роль божевілля в становленні західної раціональності.

    Книга “Розсіювання” (1972) присвячена аналізу діалогу Платона “Федр”. Ця робота носить сліди формального експерименту – текст не є традиційною науковою працею, а є поєднанням різнорідних фрагментів, графічних схем і численних цитат. Головні поняття цієї книги – це фармакон (фармація), розв’язання, пристрій (рамка). Фармакон – це метафора мови, одночасно отруйний і цілющий засіб. Розв’язання – це спосіб машинального відтворення тексту. Пристрій – це механізм сприйняття тексту, створення ілюзії видимості читаного.

    Пізніше були опубліковані роботи “Поля філософії” (1972), “Позиції” (1972), “Похоронний дзвін” (1974), “Шпори. Стилі Ніцше” (1978), “Поштова листівка. Від Сократа до Фрейда і далі “(1980),” Психея: винаходи іншого “(1987),”І підписано: Понж” (1988), “Привиди Маркса” (1993), “Хора” (1993), “Сила закону” (1994), “Монолінгвізм іншого” (1996), “Прощайте – Еммануїл Левінас” (1997), “Місцеперебування. Моріс Бланшо” (1998) та інші.

  • Хто написав Гайдамаки

    Гайдамаки – цю поему ми всі вивчали ще в школі, але з часом ми можемо забути хто автор, хто написав Гайдамаки.

    Хто написав Гайдамаки

    Автор Гайдамаки – Тарас Шевченко. Гайдамаки – це історико-героїчна поема Шевченка, перший український історичний роман у віршах. Вступ до “Гайдамак”, датований 7 квітням 1841 року, поет написав після завершення твору.

    В поемі “Гайдамаки” Шевченко оспівав повсталий народ, його непереможну волю в боротьбі проти соціального і національного гніту, звеличив його мужність і душевну красу.

    У творі “Гайдамаки” Шевченко уперше у європейському романтизмі поставив у центрі твору не героя-одинака, а народних месників, “громаду в сіряках”.

    Гайдамаки аналіз поеми

    Гайдамаки Шевченко головні герої

    Головний герой твору – повсталий народ. “Гайдамаки” – поема полум’яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою.

    Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях – Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.

    Також в поемі є образ української дівчини Оксани.

    Жанр Гайдамаки: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціаль­на; перший український історичний роман у віршах).

    Тема Гайдамаки: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського па­нування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою.

    Головні ідеї Гайдамаки : необхідність перегорнути трагічну сторінку істо­рії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських наро­дів; усвідомлення того, що здобуття незалежності – ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між на-родами-сусідами, історичного примирення народів; складність історич­ної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визво­лення; “крила” особи в злитості її боротьби з боротьбою свого народу.

    Композиція і сюжет Гайдамаки: 2 вступи, 10 розділів, епілог; відсутність розв’язки.

    Лірично-філософський вступ: роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі і в людському суспільстві (“Все йде, все минає”); звернення до гайдамаків.

    “Інтродукція”: характеристика політичного стану в суспільстві, розкриття причин повстання – експозиція першої сюжетної лінії (СЛ).

    “Галайда”: знайомство з наймитом Яремою, його коханою дівчи­ною Оксаною – експозиція другої СЛ.

    “Конфедерати”: напад конфедератів на жида Лейбу, вимагання в нього грошей; Лейба вказує на титаря у Вільшаній, який зберігає цер­ковні гроші, та його дочку Оксану – зав’язка.

    “Титар”: зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали із собою – розвиток подій.

    “Свято в Чигирині”: туга поета за гетьманським ладом в Україні; гайдамаки зібралися в Чигирині перед повстанням освятити ножі; еле­менти драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гай­дамаків) – розвиток подій.

    “Треті півні”: початок загальнонародного повстання (“Гомоніла Україна,//довго гомоніла”); Ярема приєднується до гайдамаків – розви­ток подій

    “Червоний бенкет”: розгортання повстання (“Задзвонили в усі дзвони //По всій Україні; закричали гайдамаки: “Гине шляхта, гине!”); Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани, записується в гайдамаки, тужить за коханою – розвиток подій.

    “Гупалівщина”: загальнонародний характер повстання; Ярема з гайдамаками мандрує повстанською Україною; зустріч із підлітком з Керелівки – розвиток подій.

    Бенкет у Лисянці: Гонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків (“Кари ляхам, кари!”); бенкет серед трупів; зустріч із Лейбою, який показує, де Оксана; Ярема рятує Оксану – розвиток подій.

    “Лебедин”: Оксана перебуває в Лебедині під наглядом черниці; вінчання Яреми й Оксани – кульмінація другої СЛ.

    “Гонта в Умані”: продовження повстання (“минає літо, //А Украї­на, знай, горить”)’, страшні наслідки руйнування; трагедія Гонти – убивство синів – кульмінація першої СЛ.

    Епілог: наслідки повстання; основне джерело написання поеми – народні перекази; долі керівників повстання – за народною версією.

    Про що поема Гайдамаки

    Про твір: головним героєм поеми є повсталий народ (про це свід­чить і назва твору), який конкретизується в індивідуальних образах-персонажах Яреми, Гонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця та ін. Шевченко розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійни­ків, лиходіїв, які в жадобі крові втратили людські якості.
    Для змалювання образів Залізняка й Гонти Т. Шевченко використо­вував фольклорні джерела, зокрема перекази, пісні. Величним й одно­часно простим постає Максим Залізняк у народній пісні “Гей, літа орел”, названий “орлом сизим”, “отаманом”, а гайдамаки – “орлята”, “хлоп’ята”, “сини його, діти”. Залізняк – хоробрий, стійкий воїн, не­щадний до ворогів, відданий народові.

    За народними джерелами письменник подає і смерть ватажків: неві­домо, як і де загинув Гонта; а Залізняк “Умер неборака. // Нудьга його задавила //На чужому полі, //В чужу землю положила”. Болить душа поета, що “Нема Гонти; нема йому //Хреста, ні могили”; що нащадки не ставлять собі запитань: “Де Гонти могила? Мученика праведного //Де похоронили?//Де Залізняк, душа щира, //Де одпочиває?”

    Такими ж привабливими рисами змальовано в поемі й Івана Гонту. Найповніше його характер розкривається в розділі “Гонта в Умані”. Він – один із керівників повстання. Це трагедійний образ ідеального ге-роя-патріота, який заради вірності присязі, ідеям повстання жертвує найдорожчим в ім’я свободи батьківщини. У сцені дітовбивства Т. Шев­ченко відходить від історичної правди, проте тут вражає художня прав­да – довершені психологічні сцени страждань героя, який має вибира­ти між вірністю присязі та життям власних дітей.

    Наймит-попихач Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, борцем за справедливість, відчув, що в боротьбі за волю в нього “виросли крила, // Що неба дістане, коли полетить”: на­родне повстання розігнуло пригноблену людину. Вражає чистота й глибина його любові до Оксани. Поет особливо ліризував ті місця, де показано стосунки закоханих, використовуючи весь арсенал народно­поетичних засобів образотворення: сцена зустрічі в гаю на тлі прекрас­ної української природи, багатої на звуки й барви; лірична пісня Яреми “У гаю, гаю”, з якої читач бачить ніжну, поетичну душу юнака; внут­рішні монологи хлопця про свою сирітську долю, проте освітлену обра­зом коханої; пестлива, експресивна лексика в устах молодих. Удалим композиційним прийомом є те, що найліричніший розділ “Титар” по­дано в обрамленні жорстоких знущань шляхтичів над народом, кату­вань Оксаниного батька титаря. Ця антитеза підсилює експресивне змалювання подій (Г. Дмитренко).

    Тепер ви знаєте про що твір, та хто автор, хто написав Гайдамаки