Category: Література

  • “Лікар з примусу” Мольєр

    “Лікар з примусу” (Le médécin malgré lui) – комедійна п’єса Мольєра, написана в 1666 році. Ця п’єска, що мала величезний успіх і що досі збереглася в репертуарі, розвивала улюблену тему Мольєра про лікарів-шарлатанів і неуків.

    “Лікар з примусу” сюжет

    Головний герой – Сганарель. Зі Сгаранелем стався курйоз, а саме: Сганареля приймають за відомого лікаря, який, як кажуть чутки, “творить чудеса”.
    Сганарель успішно справляється зі своїм новим амплуа, а крім того він робить і добрі справи – допомагає закоханої парі возз’єднатися. Не забуває новий лікар і про хліб насущний – простодушні пацієнти щедро йому платять, і тепер його гаманець не те щоб дзвенить, а ущерть набитий золотими монетами.

    Головні герої “Лікар з примусу”

      Сганарель, чоловік Мартіни Мартіна, дружина Сганареля Робер, сусід Сганареля Валер, слуга Жеронта Лука, чоловік Жаклін Жеронт, батько Люсінди. Жаклін, годувальниця у Жеронта, дружина Луки Люсінда, дочка Жеронта Леандр, коханий Люсінди Тібо, батько Перрена Перрен, син Тібо

  • Дитячі вірші про фрукти

    Вірші про фрукти та ягоди на українській мові для дітей та дошкільнят можна використати для проведення цікавих занять.

    Дитячі вірші про фрукти

    ВІРШІ ПРО ГРУШУ

    Є у яблуні подружка,
    Соковита жовта грушка,
    У середині чудова:
    Ароматна і медова.

    Катерина Перелісна “Грушка”

    Грушка я, хоч невеличка,
    Та солодка і м’яка,
    І цвіла я, й наливалась,
    І поспіла – глянь яка!
    Понеси мене до мами –
    Подаруночок зроби,
    Хоч я знаю, що матуся
    Всю мене віддасть тобі.

    ВІРШІ ПРО ЯБЛУКА

    Яблук повні в нас корзини –
    Ми збираєм вітаміни,
    Яблучний пиріг печемо,
    Всіх до себе в гості звемо.

    Віктор Кочевський “Яблуні”

    Усміхнулись яблуні,
    Дощиком закраплені,
    Стрепенули вітами,
    В сонці обігрітими.
    І я чув, як тріскались
    Яблуневі брості,
    Цвітом зазиваючи
    Ранніх бджіл у гості.

    Яблуня

    Яків яблука трусив,
    Яків яблука носив,
    А бабусенька Явдоха
    Яблук всім дала потроху.
    щедро яблуню хвалили,
    Що на всіх вона вродила.

    ВІРШ ПРО ПОЛУНИЦЮ І СУНИЦЮ
    Ароматні невелички,
    У обох червоні щічки,
    Всім відомі дві сестриці –
    Полуниця і суниця.

    ВІРШ ПРО СЛИВУ

    Фіолетова, красива,
    Запашна, солодка слива,
    Серед фруктів виграє,
    Хоч і кістка в неї є.

    Дмитро Мегелик “СЛИВИ”

    Осінь дише зливами,
    Осінь пахне сливами,
    Що в росі купаються,
    Соком наливаються.
    Сливи поміж вітами
    Сяють самоцвітами,
    Виснуть над криницями
    Синіми зірницями.
    Листям прикриваються,
    До землі всміхаються.

    Вірші про фрукти українською мовою

    ВІРШ ПРО БАНАН
    Наче місяць, наче ріг,
    Шкірка – наче восьминіг.
    Це росте банан тропічний,
    Фрукт смачний та екзотичний.

    ВІРШ ПРО ЛИМОН
    Хоч лимон такий кислючий,
    Фрукт корисний та цілющий:
    Від ангіни всіх лікує,
    І у стравах він смакує.

    Вірші про фрукти для дітей

    ВІРШ ПРО ВИНОГРАД
    Ось цукерочки підряд –
    Це дозрів вже виноград.
    Оси ягідки псують,
    Нам зірвати не дають.

    ВІРШ ПРО АНАНАС
    Гість з далекої країни,
    Фрукт тропічний ананас,
    Продається в магазині
    І смаком дивує нас.

    Леся Українка “Вишеньки”

    Поблискують черешеньки
    В листі зелененькім,
    Черешеньки ваблять очі
    Діточкам маленьким.

    Дівчаточко й хлоп’яточко
    Під деревцем скачуть,
    Простягають рученята
    Та мало не плачуть:

    Раді б вишню з’їсти,
    Та високо лізти,
    Ой раді б зірвати,
    Та годі дістати!

    “Ой вишеньки-черешеньки,
    Червонії, спілі,
    Чого ж бо ви так високо
    Виросли на гіллі!”

    “Ой того ми так високо
    Виросли на гіллі, –
    Якби зросли низесенько,
    Чи то ж би доспіли?”

  • “Пістрява стрічка” скорочено

    “Пістрява стрічка” скорочено

    “Пістрява стрічка” – детективна розповідь Артура Конан-Дойля, яка входить до збірки “Пригоди Шерлока Холмса”.

    “Пістрява стрічка” скорочено

    До Шерлока Холмса звертається по допомогу Елен Стоунер. Вона розповіла, що кілька років тому, всього за два тижні до свого весілля, за загадкових обставин померла її сестра Джулія. Перед смертю Джулія лише встигла прошепотіти: “Пістрява стрічка”.

    Справа полягала в тому, що у разі заміжжя якоїсь із сестер Стоунер їхній вітчим Ройлотт повинен був виплатити кожній певну суму грошей. А це коштувало б йому фінансових втрат.

    І от саме зараз, коли й Елен збирається вийти заміж, вночі вона теж чує (як і її покійна сестра) тихий свист. Стоунер відчуває, що відбувається щось дивне і страшне, тому й просить допомоги у Холмса.

    Шерлок уважно її вислухав і погодився вести цю справу. Він домовився з дівчиною, що сьогодні ввечері він прибуде до маєтку Грімсбі Ройлотта разом із доктором Вотсоном.

    Тільки-но Елен пішла, до штаб-квартири Шерлока увірвався її вітчим Грімсбі Ройлотт. Погрозами він намагається відмовити Холмса та Вотсона від цієї справи, однак у нього нічого не виходить і він дуже розлючений залишає будинок.

    Ввечері Холмс та доктор Вотсон прибувають до будинку Ройлотта й оглядають його, доки сам власник відсутній. У кімнаті вітчима Елен. Вони знаходять дивний сейф, а також маленьке блюдце з молоком. Після цього Шерлок попросив Стоунера сьогодні переночувати в кімнаті її сестри, а вони з доктором Вотсоном залишаться в її кімнаті щоб розгадати таємницю свисту.

    Коли Холмс та Вотсон залишилися в кімнаті Елен, вони почули, що Ройлотт повернувся додому. Через деякий час чоловіки почули тихий свист, а слідом за ним з вентиляційної віддушини почала виповзати змія. Шерлок почав бити палицею змію, яка злякавшись, поповзла назад до кімнати доктора Грімсбі Ройлотта.

    Коли Холмс та Вотсон побігли до кімнати відчима, то почули страшний крик. Вибивши двері, Холмс побачив мертвого Ройлотта, якого вкусила змія. Вбивця став жертвою свого ж знаряддя вбивства.

    Виявилося, що Ройлотт використовував болотяну змію для вбивства Джулії, а потім так само намагався вбити й Елен. Безжальний убивця направляв її до вентиляційної віддушини, щоб та спустилася по мотузці і вкусила дівчину.

  • Хронологічна таблиця Салтикова-Щедріна

    Хронологічна таблиця життя і творчості Салтикова-Щедріна викладена в цій статті.

    Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович (справжнє прізвище Салтиков, псевдонім Микола Щедрін) – російський письменник, Рязанський і Тверській віце-губернатор.

    Хронологічна таблиця М. Є. Салтиков-Щедрін

    15 січня 1826 Народився в селі Спас-Кут Калязинського повіту Тверської губернії в старій дворянській сім’ї.
    1836-1838 Навчався в Московському Дворянському інституті, за відмінні успіхи переводиться в Царськосільський ліцей.
    1844 Закінчив Царськосільський ліцей, де його навіть називали “другим Пушкіним”. Був зарахований на службу в канцелярію військового міністра і тільки через 2 роки отримав там штатне місце – помічника секретаря.
    1847 В журналі “Вітчизняні записки” були опубліковані повісті “Суперечності” і “Заплутана справа” (1848).
    1848 Салтиков-Щедрін був заарештований за твори “Суперечності” і “Заплутана справа”.
    1848-1855 перебував на засланні, в Вятці за “шкідливий образ думок”.
    1856 Одружується в Москві на Єлизаветі Аполлонівні Болтиній. Публікує сатиричний цикл “Губернські нариси”.
    1858-1861 письменник був віце-губернатором в Рязані і Твері.
    1862 вийшов у відставку, став співпрацювати з журналом “Современник”.
    1864 М. Є. Салтиков-Щедрін повернувся на державну службу.
    1868 звільнився і став одним з редакторів журналу “Вітчизняні записки”.
    1870-1880 вийшла “Історія одного міста”, “Помпадури і помпадурши”, “Панове Головльови”, “Сучасна ідилія”, а також інші твори.
    28 квітня 1889 Смерть Михайла Евграфовича Салтикова-Щедріна. Похований на Волковому кладовищі в Петербурзі поряд з могилою І. С. Тургенєва – за його заповітом.

  • Марина Цвєтаєва біографія скорочено

    Марина Цвєтаєва біографія українською мовою скорочено російської поетеси викладена в цій статті.

    Марина Цвєтаєва коротка біографія

    Марина Іванівна Цвєтаєва народилася в Москві 26 вересня (8 жовтня) 1892 . Її батько був професором університету, мати – піаністкою. Перші вірші написала вже в 6 років.

    Першу освіту отримала в Москві у приватній жіночій гімназії, потім навчалася в пансіонах Швейцарії, Німеччини, Франції.
    Після смерті матері, Марина та її брат і дві сестри виховувалися батьком, який намагався дати дітям добру освіту.

    Перша збірка віршів Цвєтаєвої була опублікована в 1910 році (“Вечірній альбом”). Вже тоді на творчість Цвєтаєвої звернули увагу знамениті – Валерій Брюсов, Максиміліан Волошин і Микола Гумільов. Їх творчість і твори Миколи Некрасова значно вплинули на ранню творчість поетеси.

    У 1912 році вона випустила другу збірку віршів – “Чарівний ліхтар”. У ці два збірники Цвєтаєвої увійшли також вірші для дітей: “Так”, “У класі”, “У суботу”. У 1913 році виходить третя збірка поетеси під назвою “З двох книг”.
    Під час Громадянської війни (1917-1922) для Цвєтаєвої вірші є засобом висловити співчуття. Окрім поезії вона займається написанням п’єс.
    У 1912 році виходить заміж за Сергія Ефрона, у них згодом народиться дочка Аріадна.
    У 1914 році Цвєтаєва знайомиться з поетесою Софією Парнок. Їхній роман тривав до 1916 року. Їй Цвєтаєва присвятила цикл своїх віршів під назвою “Подруга”. Потім Марина повернулася до чоловіка.

    Друга дочка Марини, Ірина, померла у віці трьох років. У 1925 році народився син Георгій.
    У 1922 році Цвєтаєва переїжджає до Берліна, потім до Чехії і в Париж. Творчість Цвєтаєвої тих років включає твори “Поема гори”, “Поема кінця”. Вірші Цвєтаєвої 1922-1925 років були опубліковані у збірнику “Після Росії” (1928). Однак вірші не принесли їй популярності за кордоном. Саме в період еміграції Цвєтаєва отримала визнання за прозі твори.

    Проживши 1930-ті роки в бідності, в 1939 Цвєтаєва повертається в СРСР. Її дочку і чоловіка заарештовують. Сергія розстрілюють в 1941 році, а дочку через 15 років реабілітують.
    У цей період свого життя Цвєтаєва майже не пише віршів, а лише займається перекладами.

    31 серпня 1941 покінчила життя самогубством (повісилася) в будинку Бродельщікових, куди разом із сином була визначена на постій. Похована велика поетеса в місті Єлабуга на Петропавлівському кладовищі.

  • “Пташине молоко” фразеологізм

    “Пташине молоко” значення фразеологізму розуміє не багато людей, адже його не часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

    Пташине молоко: значення фразеологізму

    Пташине молоко – щось найсмачніше, найприємніше, найбільш бажане.

    Захотіти пташиного молока – те, чого й на світі немає; щось зовсім неможливе

    Дістати пташиного молока – все, що завгодно; будь-що.

    Тільки пташиного молока нема (не вистачає ) – хто-небудь має абсолютно все (про повний достаток, заможне життя).

    Речення з фразеологізмом “пташине молоко”

    На його весіллі, розповідали гостроязикі, навіть Пташине молоко було (М. Стельмах);

    Все їй дістане (батько), все добуде, хоч Пташиного молока (О. Гончар);

    – У вас такі друзі, що й Пташиного молока дістануть (В. Речмедін).

    (Андрійко (до Анички):) А я тобі подам усе.., аби ти й Пташачого молока забажала (Л. Мартович).

    В одній (кімнаті) золота було стільки, що лиш посередині зосталася вузька доріжка, в другій – одежі, у третій – хліба, муки – всього, що треба. Лиш пташиного молока нема (Казки Буковини..);

    Дехто в цей час на порядний костюм не може стягтися, а тобі Тільки пташиного молока не вистачає (Д. Ткач);

    Живу я в дуже милої, дуже доброї старшої челяднички, керівнички майстерні панни Місі, де мені Хіба пташиного молока бракує (Ірина Вільде).

    [Микола:] В достатках, у багатстві купаєшся. Що тобі тут бракує? Тільки пташиного молока (Дмитро Бедзик);

    – Навозив [Панько] жита й пшениці, і кабанів наколов колгоспних, і телят нарізав.. Пташиного молока тільки й немає (Юрій Збанацький).

    “Пташине молоко” походження фразеологізму

    Вважалося, що на грецькому острові Самосі є все, чого душа забажає. А щоб підкреслити багатства цього острова, додавали до довжелезного списку тварин і рослин, страв і напоїв ще й пташине молоко. Тому й ми з вами, коли, наприклад, говоримо про великий вибір товарів в універмазі, кажемо: “Знаєш, там є усе. Хіба що пташиного молока немає”.

    У жартівливому плані вислів означає що-небудь найвишуканіше, найбажаніше. Коли говорять: хіба що пташиного молока немає, – мають на увазі значний достаток, розкіш чи величезне розмаїття.

    Тепер Ви знаєте що означає “пташине молоко” та зможете скласти речення з фразеологізмом “пташине молоко”.

  • “Захар Беркут” аналіз

    “Захар Беркут” – історична повість Івана Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення.

    “Захар Беркут” аналіз твору

    Тема “Захар Беркут”: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.

    Ідея “Захар Беркут”: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, вміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадності, жаги до збагачення за рахунок інших.

    Основна думка “Захар Беркут”: сила народу – в його єдності, підтримці, повазі одне до одного.

    Жанр “Захар Беркут”: історична повість.

    Проблематика твору “Захар Беркут”

    – захист рідної землі;
    – моральний вибір;
    – єдність, згуртованість народу – запорука перемоги;
    – людина і природа;
    – кохання, вірність, самопожертва;
    – взаємовідносини батьків і дітей.

    Головні герої “Захар Беркут”

      Захар Беркут – тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі.
      Максим Беркут – наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку – Мирославу.
      Тугар Вовк – боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
      Мирослава – дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців.
      Бурунда – монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал!

    Сюжет “Захар Беркут”

    Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, – та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.

    Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, – і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.

    Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.

    Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, – і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.

    Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, – лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.

  • “Шпага Славка Беркут” скорочено

    “Шпага Славка Беркут” Ніна Бічуя скорочено

    У книзі головних героїв твору четверо – Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус.
    Усі вони підлітки, але підлітки розумні, зі своєю думкою, на чию долю вже випадали випробування. Всі вони особистості, розвинені, по-своєму талановиті, які шукають свій шлях у житті. Інколи думаєш, що спостерігаєш за дорослими людьми, але ця дорослість природна.

    Кожен образ складний і багатогранний. Не зважаючи на свій вік, у кожного героя є минуле.
    Дуже розумний, талановитий художник і відмінник Юлько Ващук неймовірно самотній. І ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. Його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. Це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.

    У Юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. Юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг Славко Беркута водночас є в очах Юлька ворогом, якому Юлько мститься підлістю за те, що вважаю Славкове життя надто простим порівняно зі своїм.
    І цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. Спочатку Юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити Славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а Юлько опиняється в міліції, хлопець називається Славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.
    Який вихід з цієї ситуації для Юлька?
    В якомусь сенсі мені неймовірно шкода цю людину, яка заплуталася в собі, бо я його розумію. Багато неординарних талановитих підлітків помиляються, намагаючись знайти своє місце під сонцем. Єдиний шлях, як на мене, це повірити у своє обдарування. Лише тоді, згодом і навряд швидко, коли людина буде гідна спілкування з так само неординарними і талановитими, знайдуться й однодумці, й визнання у суспільстві.
    Опуститися до рівня інших і розчинитися серед колективу, бути таким, як усі, – не вихід. Зробити жорстокість і зневагу своїм непробивним щитом і гострим мечем – не вихід так само. Але, певно, саме так з розумних й обдарованих виростають геніальні злочинці, які мстяться суспільству за свої не розділені думки і радощі, за свою невимовну самотність. Якщо, звісно, життя не ламає їх раніше…
    Чи знайде цей єдиний правильний шлях Юлько? Цю відповідь авторка залишає за кадром. Але я сподіваюся, що таки знайде.

    Славко Беркута при своїй удаваній простоті також дуже складний образ. Славко сміливий, добрий, щирий. Він не хоче ображати інших. У його серці немає місця підлості. І це той герой, який має внутрішній стрижень.
    Життя било Славка найбільше за всіх, хоча, можливо, Стефко страждав ще більше. Будучи малим, Славко дуже сильно захворів, не міг ходити, мав лишитися інвалідом. Але, як це зазвичай буває, завдяки сильній волі і духу, Славко перемагає хворобу. Долаючи страшний біль, він вчиться ходити, тоді потай іде на ковзанку.
    Мимоволі захоплюєшся силою цього героя. І його теж усім серцем розумієш.
    Славко – борець, йому нічого не дістається легко. Абсолютно нічого. Й у навчанні, й у спілкуванні. За все йому доводиться платити, він безперервно пізнає себе і світ, удосконалює свої вміння постійно пробує щось нове, шукає свій шлях. Він сміливо йде у печери і захоплюється спелеологією, тоді починає тренуватися на шпагах. Але внутрішнє бурхливе життя цієї людини лишається непоміченим його оточенням.
    Певно, лише батьки розуміють свого сина, впускають його у своє доросле коло, усвідомлюючи, що і далі на Славка чекає не менше випробувань.
    Це такий хрест, який доводиться змалку нести хлопцю, але врешті-решт, він виростає гідним, хоча це дуже нелегко. Найбільше випробування Славка – щастя Юлька, якому, на його думку, все дістається легко без будь-яких зусиль. І це причина, чому Славку застить очі образа на світ, в якому одним доводиться важко працювати, а іншим все підноситься на тарілочці з синенькою смужечкою…
    Дуже сильна сцена двобою між Славком і Юльком. Так, Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, і Славко ні в якому разі не мав битися з неосвіченим. Але… ж хіба можна засуджувати його за бажання хоч раз побачити, у його розумінні, кращого від себе переможеним?
    І, насправді, це не боротьба між образою і заздрістю. Цей двобій – втілення величезного непорозуміння між людьми.
    Шпага Славка ламається, завдаючи Юльку важкої рани, знайдений життєвий шлях вислизає з-під ніг. За помилку Славко жорстоко розплачується, коли його звинувачують у зовсім іншому злочині, а суспільство готове відвернутися.
    Славку важко бути самому, оббреханому, але він тримається, хоча й з останніх сил, і тримається гідно. І наскільки важливим виявляється для нього почути від друзів, від однокласників, від розумних та небайдужих дорослих те заповітне: “Ми тобі віримо!”.
    Й іноді здається, що це внутрішня сила Славка і віра в нього інших людей і сприяла позитивному вирішенню, здавалося б, безнадійної ситуації. А Юлько… Юлько сам себе покарає за підлість. Він вміє себе карати, й у випадку з розчаруванням у батьку і родині, ми це дуже добре бачимо. Але чи покається Юлько? Чи зізнається у ганебному вчинку? Чи це йому допоможе? Чи навпаки, згубить?..
    Які складні запитання і які життєві… Ця глибоко психологічна книга відкриває яскраву палітру людських стосунків, де кожен віднайде себе.
    І поступово стає зрозуміло, чому саме “Шпага Славка Беркути”, бо зброя немає своєї волі, вона не несе відповідальності, у чиїх руках опиняється, і чи буде використана на добру чи на лиху справу. Зброя може захистити, а може вбити: так само і слово може зцілити і підтримати, а може зганьбити і знищити. І тільки людині вирішувати, як вчинити, а тоді відповідати за свої вчинки перед собою й світом.

    Ще хочеться сказати про двох героїв, про яких зазвичай мало пишуть, – це Ліля Теслюк і Стефко Вус.
    Успішна Ліля – розумна, талановита, але водночас добра і, навіть, дещо проста. Вона любить бути в центрі уваги, але й може приносить користь іншим. Це людина настрою.
    Ліля полюбляє хизуватися своїми успіхами, бути кращою за інших. І вона справді багато вміє. Дівчинка настільки гарно знає англійську мову, що може вчити інших, і робить це, поки не відволікається на щось інше. Ліля знімалася у кіно, часто бувала на телебаченні.
    Її життя сповнене цікавим досвідом, яким вона радо ділиться. Ця дівчина успішна, але це не затьмарює її постать, хоча й часом Лілі дуже важко.
    Найважче випробування Лілі – на мою думку – це навчитися спілкуватися з колективом, стати його натхненницею і душею. Саме Ліля найбільше прагне допомогти Славкові, коли той потрапляє у біду, хоча раніше ображалася на нього за неуважність, яку вбачала у поведінці хлопця.

    Між Лілею і Славком є конфлікт. Вона – творча натура, балерина, яка виступає на великій сцені, і це прояв одного з її яскравих талантів. Натомість у тренуваннях Славка дівчинка бачить лише розвиток фізичних здібностей, не розуміючи, що бойові мистецтва мають під собою важливу світоглядну філософію.
    Поступово Ліля успішно долає цей стереотип і знаходить і себе, і повноцінне спілкування, і, можливо, вірного супутника на все життя.

    Інший не менш цікавий персонаж – Стефко Вус. Цьому хлопцю не пощастило у житті, його батько випиває. У Стефки немає справжніх друзів, його виховує вулиця, поступово підштовхуючи до злочинного життя.
    Але важливо те, що Стефко не змальовується як хуліган і потенційний злочинець, читач бачить його внутрішній світ, ділить із хлопцем його біль і самотність, співчуває і, можливо, інакше подивиться на подібних людей у своєму житті.
    Щасливим Стефко був лише у дитинстві, і провідником у світ була його бабуся, яка померла. Та натомість, нині у житті хлопчика з’явилася інша подібна людина – стара вчителька, чиє тепло, і хочеться палко вірити у це, розтопить самотнє, але добре серце цієї людини.
    Ображена Юльком поранена сорока, яку Славко і Стефко приносять вчительці, щоб та вилікувала птаха, видужує. І тому, сподіваєшся, що ця людина зможе допомогти і Стефку знайти себе і вилікуватися від самотності і невпевненості, а найголовніше від байдужості.
    Бо як інакше розцінювати його поведінку, як не проявом байдужості, коли Стефко погоджується допомогти Юльку знайти тих, хто помститься Славку замість юного розумника?
    Світ, який раніше дарував Стефку найсмачніші яблука і говорив із хлопцем, – несправедливий і жорстокий. Чому ж цей світ має бути справедливим до Славка Беркути?
    Стефко пробує зупинити Юлька, хоча й невдало, і це вказує, що вогник людяності ще жевріє у його серці.

  • Опис сороки

    Опис сороки на українській мові в художньому стилі для школярів викладено в художньому та науковому стилях.

    Твір-опис сороки

    Я люблю спостерігати за тваринами в лісі, або парку. Одного разу я помітила на гілці дерева красуню сороку. Пташка чистила пір’їнки і обтрушувалася досить довгий час.

    Сорока – птах сімейства воронових. Вона знищує шкідливих комах, але може розоряти гнізда дрібних птахів. Це великий птах із сильними лабетами й ошатним чорно-білим оперенням. У сороки масивний, злегка вигнутий дзьоб і темні очі.

    Сороки всеїдні, тому люди часто дають їм сир, хліб, овочі, насіння. Коли у великому гнізді сороки з’являються пташенята, вона дбайливо їх вигодовує. Сорока – гарна мати.

    Твір про сороку для школярів Ви можете написати самі використовуючи подані варіанти.

    Розповідь про сороку для дітей

    У сороки є прізвисько – білобока. По боках пір’я у неї білі, а голова, крила і хвіст чорні, як у ворона. Дуже гарний у сороки хвіст – довгий, прямий, ніби стріла. Пір’я на ньому не просто чорні, а з красивим зеленуватим відливом.

    Сороку неможливо сплутати з жодною іншою птицею. У природі сороку можна безпомилково визначити по голосу з типовим звучанням “ча, ча, ча”. Всім відома, її звичка красти і ховати блискучі предмети. Сорока зазвичай селиться у відкритому місці з безліччю дерев і кущів. Вона уникає густого лісу.

    Характерним і своєрідним є її гніздо – велике, зверху прикрите колючим дахом. Воно побудоване з сухих гілок, покритих шаром глини і грязі, а вже за ним – лоток з корінців, стебел, листя і вовни. Гніздо найчастіше знаходиться високо від землі у кроні дерева, а якщо дерев мало – нижче, в кущах. Як правило, сороки будують кілька гнізд, а потім вибирають одне, в якому гніздяться.

    В квітні або травні в ньому з’являється 5-8 яєць. Самка насиджує їх сама близько двох тижнів. Самець починає допомагати їй після народження потомства – воно дуже ненажерливе. Через місяць після народження пташенята вилітають з гнізда і тримаються поблизу нього.

    Сороки зазвичай не утворюють зграй і груп; вони воліють триматися парами, а після гніздування – родинами, але тільки певний час. У місцях, де сорок багато, вони по осені об’єднуються в зграї і кочують разом. Сорока веде осілий спосіб життя: ні восени, ні взимку вона не віддаляється далеко від гнізда. До зими більшість сорок разом з воронами і галками розлітаються по селах і шукають собі їжу.

    Корм сорок різноманітний. Під час вигодовування пташенят сорока не тільки пожирає дрібних ссавців, комах, гусениць і різних інших дрібних тварин, але і розоряє гнізда інших птахів. Крім того, вона охоче їдять різні ягоди, фрукти, злаки.

    Поширена сорока в Європі, Азії, Північній Африці і Північній Америці.

    Опис сороки в науковому стилі

    Сороки мешкають у невеликих лісах, в парках, садах, гаях, часто неподалік від людського житла.

    Завдяки характерному чорно-білому оперенню і незвично довгому хвосту сорока неповторна, її легко впізнати. Голова, шия, груди і спина чорні з фіолетовим або синювато-зеленим металевим відливом, живіт і плечі білі. Також часто білі і кінці крил. Довгий хвіст і крила – чорного забарвлення.

    Чорне оперення має металевий блиск. Пір’я хвоста і зовнішня сторона махового пір’я виблискують поблизу залежно від освітлення металічним зеленим, синім або фіолетовим кольором. Навесні кольори стають слабше і гірше визначаються. На кінцях крил вони майже зовсім зникають. Найважче визначити колір на початку літа, зокрема, у самців, через деякий час після линьки. Самці й самки зовні не відрізняються один від одного, хоча самці трохи важче – в середньому 233 гр, а самки – в середньому 203 гр. Сороки можуть досягати довжини приблизно 51 см, розмах крил становить близько 90 см.

    Молоді сороки мають таке ж забарвлення, як і старі, відмінності дуже незначні.

  • Аналіз “Тигролови”

    “Тигролови” аналіз твору передбачає визначення теми, ідеї, головної думки, героїв, жанру, визначення сюжету та композиції роману, критика “Тигролови”

    Іван Багряний “Тигролови” аналіз

    Аналіз – Іван Багряний

    Перша назва роману: “Звіролови” – написано за 14 днів.

    Рік: 1944

    Літературний рід: епос

    Жанр “Тигролови”: пригодницький роман

    Тема “Тигролови”: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.

    Ідея “Тигролови”: перемога добра над злом; за будь-яких обставин потрібно залишатися Людиною.

    Головні герої “Тигролови” :

      Григорій Многогрішний – молодий український інженер-авіатор, Родина Сірків – Денис Сірко, Сірчиха та їх діти Гриць та Наталка, Майор НКВС Медвин

    Проблематика роману “Тигролови” – це питання співвідношення добра й зла, морального вибору; збереження людяності, справедливості, патріотизму; взаємини особистості з владою.

    Композиція “Тигролови”: дві частини, разом дванадцять розділів.

    Сюжет “Тигролови”

    Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей – Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій – це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів.

    Юнак тікає з ешелону смерті – і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця – і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину – і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, – і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

    Сюжетні лінії:

      Пригодницька (життя Григорія Многогрішного); Сталінські репресії (уривчаста).

    Символіка назви роману “Тигролови”

      Родина Сірків полює на тигрів. Тигр – символ тайги. В умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.

    Тематичні пласти роману:

      трагедія України; вплив сталінських репресій на долю людини (інженера-авіатора Григорія Многогрішного); жорстокість тих, хто чинить беззаконня; побут і традиції українців – переселенців на Далекий Схід; романтичне кохання Наталії (з родини Сірків) і Григорія.

    “Тигролови” мають усі прикмети пригодницького роману:

      персонажі розділені на позитивних і негативних; захоплюючий сюжет; мисливські пригоди; кохання до дівчини, яка зросла в умовах дикої природи; happy end – щасливий кінець.

    Життєвий принцип Григорія Многогрішного – “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”

    “Тигролови” критика

    Цим твором, на думку Юрія Шевельо-ва, Іван Багряний утвердив саме “український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, ха­рактерів”. Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються пара­лельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом “тигра”. Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішно­го (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб ро­маніст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головно­го героя, коріння якого сягають часів Запорозької Січі. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескоре­ну й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.

    Уже в зав’язці “Тигроловів” змальовано два експреси, які мчаться си­бірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них (“шістдесят вагонів-коробок – шістдесят суглобів у дракона”) – це “еше­лон смерті”, яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Много­грішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потріб­но боротися. Другий ешелон – комфортабельний експрес – віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників “революційної законності”, які чинили беззаконня, одне слово, “відпові­дальних товаришів”. Отже, існує два світи в одній державі – світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії (М. Ткачук).

    Якщо ви можете доповнити аналіз роману “Тигролови” лишайте інформацію в коментарях.