Category: Література

“Захар Беркут” – історична повість Івана Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення. Історія створення “Захар Беркут” буде цікава всім хто читав цю повість.

“Захар Беркут” історія написання

Редакція журналу “Зоря” в 1882 році оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко вирішив узяти участь, а в 1883 р. повість “Захар Беркут” була вже опублікована у журналі.
Повість була написана 1882 року після другого арешту І. Франка – ув’язнення в коломийській тюрмі. Протягом шести тижнів у рідному селі Нагуєвичах Іван Якович вечорами при світлі каганця (у нього не було навіть настільної лампи) писав твір.

Факти з історії у “Захар Беркут”

– У 40-х роках ХІІІ ст. монголо-татарські орди, очолювані внуком Чінгісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Горіли села і міста, залиті людською кров’ю. Але руський народ мужньо боронив рідну землю, знищити саму Русь завойовники не змогли.
– З Галицько-Волинського літопису І. Франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у Русь, їхній перехід через Карпати. Там, де бракувало історичних даних, письменник вдавався до легендарного матеріалу, поєднавши його з життєвими реаліями далекого минулого, внаслідок чого народився мистецький твір високого гатунку.
– В перекладі, записаному від Михайла Гасинця із Закарпаття, розповідається про один із епізодів боротьби: “Русини підрубали дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тоди люди ті підрубали дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всього почало гучати, стріляти і вибило много татар…”

Село Тухля, про яке пише І. Франко, існує насправді. Воно розташоване в мальовничій, порослій лісами місцевості недалеко від м. Стрия на Львівщині. Збереглися народні перекази про походження назви села. В одному з переказів його назва пов’язується із загибеллю великої кількості ординців, від яких по всій околиці йшов поганий (тухлий) запах. Але події, описані в повісті, відбулися не там, де тепер розташоване село, а, як стверджує сам автор, “…у стін могутнього Зелеменя” (гора на північному сході від сучасної Тухлі, висота – 1177 м).

“Передчасне поховання” (англ. The Premature Burial) – розповідь американського письменника Едгара Аллана По 1844 року в жанрі хоррор. Була вперше опублікований в “The Philadelphia Dollar Newspaper”. Едгар По написав оповідання в котеджі в Блумінгдейлі біля Нью-Йорка, при цьому По в цей час також працював над віршем “Ворон”.

“Передчасне поховання” скорочено

Едгар По починає розповідь описом кількох випадків поховання людей живцем. При цьому він прагне відокремити вигадані історії від реальних, зауважуючи, що реальні історії, які зачіпають тему смерті, читаються “з тремтінням болісної насолоди”, а вигадані вселяють огиду. Після яскравого опису найбільш драматичних випадків, які мали місце в похованнях живцем, починається основна розповідь.

Оповідач – людина, що страждає каталепсією. Неодноразово він впадав у летаргічний сон на кілька днів або тижнів. Хвороба розвивалася поступово, так що оточуючі знали про його хворобу. Через свою хворобу оповідач захопився езотеричною літературою, багато роздумував про потойбічний світ і про смерть. В результаті, він став боятися сну, під час якого йому постійно снилися нічні кошмари.

Одного разу оповідач прокинувся від чергового нічного кошмару в повній нестямі, в задушливій атмосфері і обстановці абсолютного спокою. Розплющивши очі, він побачив тільки абсолютну темряву. Навіяний страхами інстинктивний крик не вдався, оскільки щелепи були чимось підв’язані. Руки, що лежали раніше схрещеними на грудях, при спробі підняти їх наткнулися на щось дерев’яне і міцне трохи вище голови. Одночасно оповідач зрозумів, що дивний запах – це запах сирої землі. “Сумнівів не залишалося: я нарешті дійсно лежав у труні”. Оповідач зрозумів, що черговий напад трапився з ним далеко від дому, серед незнайомих людей, що не знали про його хворобу і поховали його.

Однак насправді подорожуючого оповідача застав дощ. Він сховався на баржі, навантажені садовою землею, заночувавши в маленькій каюті і підв’язавши собі голову шовковою хусткою замість нічного ковпака. Все інше було плодом відомої спрямованості його думки. Пережите потрясіння змусило оповідача назавжди розлучитися зі своїми могильними страхами. Більш того, його покинули і самі напади каталепсії.

Основна тема “Передчасне поховання” – Поховання заживо.
Window. location = “http://essay-writ. org/”;

Вірш “Заворожили ворони світанок…” Ліни Костенко має настрій очікування.

“Заворожили ворони світанок…” Ліна Костенко

Заворожили в? орони світанок –
не сходить сонце – тільки кар та кар.
Розбившися грудьми об полустанок,
в траві лежить березовий Ікар.

Пливе перон за сизими шибками.
Туман… Шлагбаум… Тиша… Переїзд…
Дерева, як закидані шапками,
стоять у гронах ще порожніх гнізд.

Пройти уранці вулицями тиші.
Знайти готелик. Скинути пальто.
І де я, хто я, – полустанків тисячі, –
хоч день, хоч два не знатиме ніхто.

І тільки шум далекого прибою –
дерева, люди, вулиці, мости…
Валізу віршів привезти з собою
з цього притулку тиші й самоти.

Героїня відчуває умиротворення від знаходження в “цьому притулку тиші й самоти”. Маленький полустанок приваблює своєю тимчасовістю в її житті, невизначеністю образу, що балансує на межі смислів “мікросвіт – великий світ”; “місто – село”, “на видноті – у невідомості”, “стихія людського океану – рятівна гавань”. Героїня мріє лише відпочити “на хвилинку”, побути наодинці з собою: “Пройти уранці вулицями тиші./ Знайти готелик. Скинути пальто./ І де я, хто я, – полустанків тисячі, – / хоч день, хоч два не знатиме ніхто”.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Заворожили ворони світанок…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

“Непохитний олов’яний солдатик” скорочено читати на українській мові Ви можете за 2 хвилини.

“Непохитний олов’яний солдатик” короткий зміст

Непохитний олов’яний солдатик – казка данського письменника Г. К. Андерсена.

Одному хлопчикові дарують на день народження 25 олов’яних солдатиків, один з яких без ноги. Оскільки його відливали останнім, на нього не вистачило олова. Вночі іграшки оживають і починають жити своїм життям.

Солдатик знаходить любов – прекрасну танцівницю. Раптово з табакерки з’являється троль, який говорить: “Олов’яний солдатик, нічого тобі задивлятися!” Розлютившись, що солдат його ігнорує, троль загрожує, що розбереться з ним. На ранок солдатика ставлять на вікно, яке раптово розкривається, і солдатик падає.

Починає йти злива. Солдатика знаходять двоє вуличних хлопчаків, які зробили саморобний кораблик і посадили туди солдатика. Цей кораблик з солдатиком вони пускають в канаву. По дорозі він зустрічає щура, що вимагає у нього паспорт. Коли вода з канавки спрямовується в канал, кораблик тоне, а солдатика ковтає риба. Ця риба виявляється на кухні будинку господаря іграшки. Рибу розрізають і знаходять олов’яного солдатика. Його знову відносять в дитячу. А хлопчик кидає бідолаху-солдатика в камін. Танцівницю поривом вітру відносить туди ж. Танцівниця згоряє, а солдатик плавиться.

За весь час розповіді головні герої – солдатик і танцівниця – не вимовляють жодного слова і не роблять самостійно жодного руху.

Стороженко “Скарб” характеристика Павлуся

Олекса Стороженко ” Скарб ” характеристика образу Павлуся З цитатами наведена в цій статті.

Стороженко “Скарб” характеристика Павлуся

Павлусь – головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік.

Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку – шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: “Що з ним станеться, як ми помремо?”

Мати мала рацію, коли говорила: “Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки”. Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. “Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити”.

І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: “Бісові груші, – пробубнить, – які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот”. А потрусити дерево – важко.

У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. “Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде”. І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь.

Цитатна характеристика Павлуся “Скарб” Стороженко

· “Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює”.

· “Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком”.

· Опис Павлуся “…Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. …Зроду не то, щоб ціп або косу у руках подержав,- не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату”.

· “Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових…”

· “… Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. …Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…”

· “Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах”.

· “Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов”.

· “Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?”

· “Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув”.

План до характеристики образу Павлуся “Скарб” Стороженко

1) Павлусь – єдиний синок у заможніх батьків.

2) Зовнішність і портрет героя.

3) Автор про Павлуся.

4) Риси характеру Павлуся :

А) ледачий;
б) примхливий;
в) байдужий;
г) егоїстичний.

5) Інші риси Павлуся: а) любов смачно поїсти і поспати; б) відсутність друзів, постійна самотність; в) ставлення до батьків, наймитів, парубків, дружини, дітей.

6) Чи щасливий Павлусь? Значення цього образу.

Валер’ян Підмогильний цікаві факти з життя (біографії) українського письменника Ви дізнаєтесь в цій статті.

Цікаві факти про Підмогильного

Валер’ян Підмогильний (1901-1937) – український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського “розстріляного відродження”. Жертва сталінського терору.

Валер’ян Підмогильний народився в селі Писарівка В бідній селянській родині.

Валер’ян відвідував церковну школу. 1918 роки навчався в Першому катеринославському реальному училищі, яке закінчив з “відзнакою”. Потім навчався з перервами, через матеріальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив.

Друкуватися почав ще з школи під псевдонімом Лорд Лістер.

На стіні у Валер’яна довгий час висів портрет Зігмунда Фрейда.

Джерелом натхнення була французька література.

Валер’яна Підмогильного називають провісником європейського екзистенціалізму. Дослідники кажуть: він на чверть століття випередив творчі пошуки французьких письменників-інтелектуалів, зокрема Сартра.

В українській літературі він був одним із перших, хто Досліджував феномен селянського руху під проводом Махна.

1921 року письменник одружився з донькою священика Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. 1922 року Валер’ян разом з дружиною переїхав з Ворзеля до Києва, де оселився в будинку недалеко від Сінного базару.

Разом з Євгеном Плужником у 1926–1927 роках він підготував два видання словника “Фразеологія діловоi мови”, працював над сценарієм фільму “Коломба” за романом Проспера Меріме.

8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в “участі у роботі терористичної організації

3 листопада 1937 вийшов наказ “розстріляти” всіх ув’язнених, щоб звільнити місце для наступних мучеників. Серед ув’язнених був і Валер’ян Підмогильний.

Поки письменник був під арештом він писав листи своїм рідним, збереглось 25 листів до дружини, в яких він розповідає про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання.

Разом із Валер’яном Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 в’язнів, серед них Микола Зеро В, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.

Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року.

Дружина Підмогильного після розстрілу чоловіка поневірялася по чужих квартирах і намагалася перевидати його твори, через скрутне матеріальне положення. Син Роман помер через тяжку серцеву хворобу.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Валер’яна Підмогильного.

Володимир Рутківський хронологічна таблиця життя і творчості українського письменника

Володимир Рутківський хронологічна таблиця

18.04.1937 р. народився в селі Хрестителеве на Черкащині

1944–1954 рр. навчався у Богодухівській середній школі та у середній школі села Велика Бурімка

1955–1957 рр. навчався в Одеському інституті харчової та холодильної промисловості

1958 р. навчався в Одеському політехнічному інституті

1959 р. перша публікація вірша в обласній газеті “Чорноморська комуна”

1959–1966 рр. працював на Одеському суперфосфатному заводі

1966 р. перша збірка віршів “Краплини сонця”

1968 р. друга збірка віршів “Плоти”

1969 р. прийнятий до Спілки письменників України

1968–1973 рр. працював редактором Одеського облтелерадіокомітету

1973–1975 рр. навчався на Вищих літературних курсах у Москві

1977 р. збірка віршів “Рівновага”

1977 р. вийшла повість для дітей “Аннушка”

1981 р. вийшла повість-казка для дітей “Бухтик из тихой заводи”

1985 р. видана книжка нарисів “Земля мастеров”

1986–1989 рр. працював відповідальним секретарем Одеської філії СПУ

1987 р. вийшла поетична збірка “Знак глибини”

1988 р. надруковано казкову повість “Гості на мітлі”

1989 р. вийшла книжка дитячих повістей “Канікули у Воронівці”

1992–2001 рр. працював завідуючим відділу газети “Одеські вісті”

1993 р. постановка п’єси “Пришельці” в Одеському театрі юного глядача

1994 р. вийшла казкова повість “Слуга баби Яги”

2001 р. вийшла історична повість “Сторожова застава”

2004 р. вийшов роман у трьох книгах “Сині Води”

2005 р. вийшла поетична збірка “День живої води”

2007 р. вийшов історичний роман “Джури козака Швайки”

2008 р. вийшла повість “Потерчата”

2009 р. вийшов історичний роман “Джури-характерники”

2010 р. вийшов історичний роман “Джури і підводний човен”

2012 р. трилогія “Джури” була удостоєна найвищої нагороди України – Національної премії імені Тараса Шевченка).

“Три неділі на одному тижні” (англ. Three Sundays in a Week) – сатиричне оповідання Едгара Аллана По, спочатку опубліковане під назвою “A Succession of Sundays” в журналі The Saturday Evening Post 27 листопада 1841. У центрі розповіді – умова, яку поставив головному героєві його дядько: він згоден віддати йому в дружини свою дочку, лише тоді, “коли три неділі поспіль припадуть на один тиждень”. Деякі критики вважають, що По зробив розповідь напівавтобіографічною, зобразивши в якості головних героїв себе, свою дружину і прийомного батька

“Три неділі на одному тижні” скорочено

Головний герой на ім’я Боббі просить у свого дядька Скупердея руку його дочки Кейт. Той відмовляється, заявивши, що благословить її на шлюб з племінником лише тоді, коли на “один тиждень припадуть трьох неділі”. Молодій парі ситуація здається безнадійною, однак, вихід з неї їм підказує почута розмова двох морських капітанів – Претт і Смізертона. Обидва вони подорожували навколо світу цілий рік, однак, один відправився в західному напрямку, а інший в східному. Претт стверджує, що неділя буде завтра, а Смізертон, що вона була вчора. А оскільки їх розмова має місце також в неділю, виходило, що умова дядька Скупердея було виконано. Будучи “людиною слова”, він благословляє пару на шлюб.

Джерела
Географічний феномен, пов’язаний з обертанням Землі навколо своєї осі, був відомий задовго до По. На нього звертали увагу ще португальські та іспанські мореплавці, в XVI столітті, які відправлялися в Китай різними маршрутами. Ідею розповіді Едгара По могла підказати привернувша його увагу анонімна стаття “Три четверга на одному тижні”, надрукована у випуску філадельфійської газети “Public Ledger” за 29 жовтня 1841. У свою чергу її джерелом міг послужити роман Франсуа Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”, у другій книзі якого згадується “тиждень з трьома четвергами”.

Аналіз “Три неділі на одному тижні”

У жанровому відношенні “Три неділі” можна віднести до сатиричних розповідей. Головними об’єктами авторського глузування стають самодурство старого Скупердея і торжествуюче користолюбство головного героя. Ще одним сатиричним елементом, особливо яскравим для сучасних По читачів, став доктор О’Болтус. У якого був реальний прототип – професор Ларднер, який приїхав в США з Лондона з серією лекцій на наукову тематику в 1840-х роках. По скептично поставився до ідей професора, обізвавши його “шарлатаном” в одній зі статей своєї збірки “Маргіналії”.

“Три неділі на одному тижні” містять елементи автобіографії. Сам По як і головний герой одружився на своїй двоюрідній сестрі (яка також як і героїня іншого його оповідання – “Елеонора” була неповнолітньою). У дядькові Скупердяї По міг зобразити свого вітчима – Джона Аллана, який як і його прототип живив “найглибше презирство до красного письменства” і був різко проти письменницької кар’єри свого пасинка

“П’ятнадцятирічний капітан” роман Жюль Верна, головні герої якого переживають неймовірні пригоди.

“П’ятнадцятирічний капітан” головні герої

Дік Сенд – п’ятнадцятирічний молодший матрос Капітан Халл – капітан “Пілігрима”, на його судні завжди панував бездоганний порядок. Він був досвідченим китобоєм і завбачливим капітаном. Негоро – судновий кок років сорока, агент работоргівців. Він дивлячись по тексту був нечуйним, одноманітним іне мав інтересу до подій. Джеймс Уелдон – каліфорнійський судновласник, у якого працював Дік Сенд Місіс Уелдон автор описує як “тридцятирічну, з міцним здоров’ям” жінку, хоробру, що не боїться моря, вона подорожувала з п’ятирічним сином Джеком. Кузен Бенедикт – двоюрідний брат місіс Уелдон, ентомолог Геркулес – негр, втілення сили, рабом він не був. Гарріс Нен Жозе-Антоніо Алвіш Ворбі Томас король Муан-Лунг

“Буря” – п’єса Вільяма Шекспіра, традиційно вважається однією з останніх у його творчості зі щасливим кінцем.

“Буря” Шекспір скорочено

Чарівник Просперо, законний герцог Мілана, був повалений своїм братом Антоніо за допомогою короля Неаполя Алонзо. Просперо і його маленька дочка, Міранда, вигнані з Мілана. Їх посадили на ветхий корабель і відправили у відкрите море. Неаполітанский вельможа Гонзало потайки від Антоніо передав Просперо воду, їжу і його чарівні книги. Просперо і Міранда потрапляють на острів. Тут чарівник рятує Аріеля, духа повітря, від мук, яким його піддала чаклунка Сікоракса. Аріель стає слугою Просперо, який постійно обіцяє звільнити його. Син Сікоракси, дикун Калібан, єдиний мешканець острова, робить для Просперо чорну роботу. Ненавидячи своє рабство, Калібан вважає, що Просперо захопив острів, що по праву належить йому.

Просперо, щоб здійснити відплату, за допомогою чарівних чар викликає бурю на морі. Брат, який повалив його, Антоніо, разом з Алонзо і його сином Фердинандом, братом Себастьяном і Гонзало повертається на кораблі з весілля дочки Алонзо Кларібель і короля Тунісу. Корабель гине в бурі, його пасажири, розділені на кілька груп, викинуті на острів. Син Алонзо, Фердинанд, вважає, що тільки він врятувався. Він зустрічає Міранду, молоді люди закохуються. Однак Просперо робить вигляд, що не вірить у щирість почуттів Фердинанда і піддає його випробуванням. У той же час Антоніо переконує Себастьяна вбити Алонзо, з тим, щоб стати королем. Їх змову зірвано Аріелем за наказом Просперо.

Дворецький і п’яниця Стефано і блазень Трінкуло зустрічають Калібана. Той вважає, що вони впали з місяця, і підбиває їх убити Просперо і заволодіти островом. Проте змова терпить крах: Аріель, невидимий дух, розвішує на шляху заколотників красивий одяг. Стефано і Трінкуло спокушаються ним і відмовляються від свого початкового наміру. Аріель з’являється в образі упиря перед Алонзо, Антоніо і Себастьяном і, за наказом Просперо, звинувачує їх у злочині. Поступово всі персонажі, з волі чарівника, збираються навколо нього. Просперо прощає Алонзо і повертає йому сина, якого той вважав загиблим. Алонзо благословляє Фердинанда і Міранду. Прощає Просперо і Антоніо з Себастьяном, але попереджає, що знає про їх злочинний задум проти Алонзо. Просперо разом з усіма збирається в Неаполь, а потім – в Мілан, де він знову буде правити. Аріелю, який здобув довгоочікувану свободу, доручено підготувати сприятливу для плавання погоду.

В епілозі, залишившись зовсім один, Просперо, звертаючись до глядачів, відрікається від чаклунства.