Category: Література

  • Прислів’я про друзів на англійській мові

    Як і в українській мові, так і в англійській існують Прислівя про друзів, Про дружбу, про взаємовідносини між людьми. Прислів’я про друзів на англійській мові дослівно перекладати не можна, оскільки ви не зрозумієте їх зміст, тому вони дані з перекладом.

    Прислів’я про друзів на англійській мові

    A friend in need is a friend indeed.

    Друг пізнається в біді.

    A man is known by the company he keeps.

    Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

    A hedge between keeps friendship green

    Коли між друзями огорожа, то і дружба довша.

    Books and friends should be few but good.

    Істинні друзі, як і мудрі книги – рідкість.

    A broken friendship may be soldered, but will never be sound.

    Тріснуту дружбу можна склеїти (букв. спаяти), але вона ніколи вже не буде міцною. (Еквівалент: Тріснутого горщика склеїш, та води не наллєш.)

    False friends are worse than open enemies.

    Фальшиві друзі гірші за явних ворогів.

    A friend is never known till needed.

    Друга не дізнаєшся, поки не знадобиться його допомога. Еквіваленти: Без біди друга не пізнаєш.

    A friend to all is а friend to none.

    Той, хто друг всім, друг нікому. (Еквіваленти: Всім брат – нікому не брат. Приятелів багато, та друга немає. І багато друзів, та дружити ні з ким.)

    A friend’s frown is better than а foe’s smile.

    Краще похмуре обличчя друга, – ніж усмішка ворога. Еквіваленти: Краще гірка правда друга, ніж лестощі ворога.

    Old friends and old wine are best.

    Старий друг – кращий двох нових.

    Прислів’я про друзів на англійській мові можна продовжувати, але для цього потрібно мати час та терпіння. А якщо ви знаєте чи памятятаєте Прислів’я про дружбу на англійській мові лишайте їх в коментарях.

  • Основні функції стебла

    Які функції виконує стебло?

    Стебло – осьовий орган рослини, який з’єднує між собою корінь, бруньки й листки.

    Основні функції стебла

      Здійснює зв’язок всіх частин рослини Збільшує поверхню рослини за рахунок галуження Утворює і несе на собі бруньки, листки Забезпечує транспорт води, мінеральних органічних речовин (провідна функція) Служить для фотосинтезу Служить для вегетативного розмноження Запас поживних речовин. Опорна функція, тому механічні тканини рослин охоплюють значну його частину. Крім того, воно забезпечує збільшення поверхні рослини завдяки галуженню, утворенню і найвигіднішому розташуванню у просторі листків і квіток. Якщо стебло зелене, то у його клітинах відбувається фотосинтез.

    За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла бувають пря-мостійні, виткі, повзучі, чіпкі. Повзучі стебла з довгими міжвузлями називають вусами.
    Поверхня стебла може бути різною: гладенькою і шорсткою, голою і вкритою волосоподібними чи твердими виростами, колючками, шипами (як-от у малини, ожини, шипшини).
    На поперечному зрізі стебло зазвичай має більш-менш круглясту форму (береза, тополя, липа), хоча буває також тригранним (осока), чотиригранним (м’ята), ребристим (валеріана), сплощеним (кактус опунція) тощо.

  • “Дати гарбуза” фразеологізм

    “Дати гарбуза” значення фразеологізму з прикладами ви знайдете в цій статті.

    “Дати гарбуза” фразеологізм

    Гарбуза дати (підсунути) – відмовити тому, хто сватається; відмовити.

    “Дати гарбуза” приклади (речення)

    (Панна Маня до Дорка) –…Тепер панни вибира­ють, отже, я тебе вибираю до танцю. – Дай мені спо­кій! – Ні, Мусиш, Ти мені гарбуза даєш? (Маковей, Вибрані твори, 1954, стор. 27);

    – А може, вони нам гарбуза підсунуть? – спитав Заруба. – Якого вам гар­буза? Таке скажете!.. – зареготав Павло. – Це ж тільки для формальності (сватання), і через те, що вони дуже старосвітські, ці мої Чумаки… (Кучер, Трудна любов, 1960, стор. 15).

    Гарна була дівчина, на все село. Сватало її багато парубків, так вона всім Гарбуза давала (Укр.. казки);

    Маринка наша довго ховалася, та син старости виказав,- він до неї колись сватався, а вона йому Гарбуза піднесла (О. Іваненко);

  • “Злочин і кара” ідеї твору

    “Злочин і кара” ідеї роману Достоєвського

    I. Філософські ідеї роману “Злочин і кара” – розвінчання теорії “сильної особистості”, “надлюдини”
    II. Соціальні ідеї “Злочин і кара” – засудження соціальної несправедливості, влади грошей.
    III. Психологічні ідеї твору – людина не може виправдовувати свої дії лише соціальними обставинами; багато залежить від її психологічного складу, характеру
    IV. Морально-етичні ідеї роману – навіть благородна мета не може виправдати будь-які засоби, є межа, яку не можна перетинати

    Філософські ідеї роману “Злочин і кара”

    Довгі й самотні роздуми про перебіг людської історії переконали колишнього студента-юриста в тому, що історичний прогрес грунтується на насильстві, стражданнях, жертвах і не можливий без цього. Людство поділяється на два нерівних “розряди” – на людей “звичайних” і “незвичайних”. Він навіть написав про це статтю в газеті.

    “Наполеонівський міф” стає частиною теорії Раскольнікова, а ім’я Наполеон – символом влади, “сильної особистості”. Влада потрібна героєві, щоб звільнити світ від зла, насильства, врятувати Сонечку, матір, сестру, сиріт Мармеладових і тисячі їм подібних. Ідучи на злочин, Раскольніков хоче ще й з’ясувати, до якого розряду належить він сам: “Чи зможу я переступити, чи не зможу?.. Створіння я тремтяче чи право маю?”

    Подальша історія цього героя довела згубність і для особистості, і для суспільства агресивного індивідуалізму, основою якого є зневага до моралі, егоцентризм, проповідування “уседозволеності”.

    Соціальні ідеї роману “Злочин і кара”

    До причин, які штовхнули Раскольнікова на злочин, безперечно, належать нестерпні злидні, напівголодне існування в комірчині, неможливість сплатити за навчання в університеті, постійне приниження. Але на запитання Соні: “Ти був голодний! Ти. щоб матері допомогти? Так?” – герой відповідає невпевнено і майже заперечно: “Ні, Соню, ні,- бурмотів він, обернувшись і похиливши голову,- не був я такий голодний. я дійсно хотів допомогти матері, але… і це не зовсім вірно…” Він пояснює Соні, що його становище не було таким уже безвихідним, можна було знайти якусь роботу (“Уроки траплялися; по полтиннику пропонували. Працює ж Разуміхін!”) Раскольніков, за його словами, озлився, душа його збунтувалася, тому що була “уражена” не тільки особистими стражданнями, але й лихом та нещастями навколишнього світу.

    Спосіб боротьби із соціальним злом Раскольніков убачав у тому, щоб отримати особисту владу, а потім уже робити благородні справи на свій розсуд. Ця теорія була приречена на поразку, замість влади герой отримав докори сумління та відчудження від суспільства. Через убивство лихварки світ не став кращим, навпаки: у ньому додалося безневинних жертв – таких, як Лизавета та її ще ненароджена дитина.

    Психологічні ідеї роману “Злочин і кара”

    Достоєвський вважав, що соціальна зумовленість характеру, визначеність його умовами існування як основний принцип реалізму не вичерпує всієї складності проблеми особистості. Характер слід пояснювати ще й психологічно.

    Раскольніков від природи добрий, чуйний, великодушний. Останні гроші він віддає родині Мармеладових. Допомагав бідному товаришеві, доглядав його батька. Разом із тим він надзвичайно вразливий, самовпевнений, з ураженою гордістю. Достоєвський вважав, що в тенденції звинувачувати в усьому “середовище”, обставини, а не людину, є недооцінка особистості, її приниження. Тому Раскольніков протистоїть “страшному світові” не лише як його “продукт”, його жертва, але й як активна, психологічно складна особистість.

    Багато героїв Достоєвського мають роздвоєне “я”, для них характерними є хвороблива уява, “метання”, сумніви душі, і письменник намагається в цьому розібратися.

    Морально-етичні ідеї роману “Злочин і кара”

    У морально-етичному плані Раскольніков принципово відрізняється від своїх літературних попередників – пушкінського Германа з “Пікової дами”, бальзаківського Растіньяка, Жульєна Сореля з роману Стендаля “Червоне і чорне”, які також відчували “внутрішній бунт”, несправедливість суспільства, але дбали при цьому лише про свої інтереси – кар’єру, добробут. Героя Достоєвського спонукає ідея жалю до зневажених і скривджених. “Не бувати цьому світу!” – говорить він і доходить думки про “переступання” через “кров”. Така всепоглинаюча ідея, яку автор назвав “ідеєю-пристрастю”, “ідеєю-почуттям”, керує людиною і суспільством у переламні моменти їх існування. Вона вибиває особистість із колії, виявляє крайнощі, суперечності.

    Караючи “зло” (лихварку), Раскольніков позбавляє життя й безневинну людину (Лизавету), і це свідчить про те, що одне зло не можна ані припинити, ані подолати іншим злом.

  • “За мить щастя” переказ

    “За мить щастя” переказ новели Олеся Гончара ви можете причитати за 10 хвилин та згадати короткий зміст цього цікавого твору.

    “За мить щастя” переказ

    Було перше повоєнне літо. Зеленіли виноградники й виблискували перші снопи. Шляхом з військового табору до містечка тюпають артилерійські коні, але везуть не гармату, як завжди, а бочку-водо-возку. Високо на ній сидить Сашко Діденко в пілотці набакиреній, у медалях на всі груди. Про демобілізацію думає, не інакше. Бо всі в ці дні живуть лише думками про те, що скоро додому, а там кожного очікує любов. У кожного – своя, а в когось просто невідома, туманна. Насвистує, наспівує бравий водовоз, чуб пшеничний напустивши на чоло. Літо горить, пашіє, хмелить хлопця. З радості він гогокає на все горло. У голову лізе всяке, що чув про любощі фронтові, про знайомства в медсанбаті. А він знав тільки гармату, за боями ніколи на дівчат озиратися.

    На жнив’яному полі біля невивершеного полукіпка раптом щось майнуло, як живе полум’я. Жниця вийшла з-за копички, позирає на шлях до солдата звабним оком. Червона кофтина палахкотить на ній. Волосся темніє, вільно спадаючи на плечі. Блищать загорілі ноги. Жінка п’є з глека воду й весело всміхається до водовоза, ніби під’юджує, припрошує до себе. З’являються ще двоє чи троє дівчат і давай жартувати, піддражнювати солдата, спокушати натяками. А він дивиться лише на ту одну, яка не бере участі в їхніх безсоромних вихилясах.

    Сашко кидає віжки, встає з воза і прямує до жниць. Ті з вереском розбігаються, лише та, в червоній кофтині, залишається незворушно стояти. Дивиться очима, в яких безодня жаги й ніжності. “Ніщо не боялось його, все ніби ждало цієї миті, цієї зустрічі з ним, ніби навіть довгожданим”. Вказала на глечик – напийся, мовляв. Солдат не став, почав питати, як її звати. Відповідала, що Лорі, Лариса. Золоту соломинку знічев’я крутила в руках. Діденко обережно забрав її, потім узяв її маленьку руку у свою велику, грубу. Не пручалася, дивилася так, ніби все життя чекала саме його. У чорній хвилі волосся побачив срібну нитку сивини. З якого горя, якого смутку вона? “І сповнився ще гарячішим почуттям до неї, бажанням оберегти, прихистити її”. Руку не хотілося випускати зі своєї, безодня очей зваблювала, а густо-вишневі губи були так довірливо близькі. Солдат припав до них. А вона ніби й чекала цього пориву, “віддарювала його жаркими поцілунками спраглості, вдячності й відваги”.

    Раптом вона жахнулася, скрикнула йому в засторогу.”До них наближалася смерть у вигляді незнайомого, чорного, в жилетці, з блискучим серпом у руці чоловіка. Це був її чоловік, наближався він з почуттям несамовитої правоти, з божевільною каламуттю в очах. Діденко згадав, що бачив недавно, як один їхній солдат лежав на винограднику затоптаний, з перерізаним горлом. І вихопив важкий трофейний пістолет. Пролунав постріл.

    Того ж дня Діденко вже сидів на гауптвахті. Перший, хто його допитував, був упевнений, що причиною всьому – вино, але солдат сказав, що це дійсно хміль, та не той, про який вони думають. І замовк.

    Симпатії вартових, звичайно ж, були на боці ув’язненого. Передавали йому й цигарки, і їжу, слухали безкінечні розповіді про його Ларисочку І вже спільно відтворювали легенду її життя: віддано за нелюба, напевно, безприданниця. Зав’язав старий жмикрут світ молодій. От і збурунилась її душа, коли побачила цього білявого артилериста. “Чули раніше хлопці, що любов змінює людину, що в коханні душа людська розквітає, а тут це диво відбувалося на їхніх очах. Був, як усі, їхній друг і ось враз – із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів! І це був їхній Сашко Діденко! Наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й чекав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки (так він свою мадярочку називав)”.

    Мріяв про весілля. Але закон забороняв брати шлюб з іноземками.

    Старий ревнивець помер у лікарні, і справа набула широкого розголосу в країні. Говорили про безчинства окупаційних військ. Йшли депутації, вимагали винуватцеві найвищої кари. А тут ще й вибори. Лариса кричала, що це її провина, але тільки заступництво священика врятувало її від самосуду.

    Діденка засудили до розстрілу. На варту заступили молоді, і до ув’язненого нікого не допускали. Приходила Лариса, але їй теж не дозволили наблизитися. Тільки в інші зміни вдалося зустрітися закоханим. Бійці без сліз і розчулення не могли дивитися на це побачення. Вирок подали на апеляцію, але надійшла відповідь – усе залишається в силі. Комбату доручили вислухати останнє слово. Діденко сказав, що ні про що не жалкує.

    За півгодини засудженого розстріляли в яру, і тільки пронизливий жіночий скрик сколихнув тишу над виноградниками. Дива не трапилося. Сталося все, що мусило статися.

  • “Пишіть листи і надсилайте вчасно…” Ліни Костенко

    Вірш “Пишіть листи і надсилайте вчасно…” Ліни Костенко наголошує на важливості листів. Лист для поетеси – це невмирущий рукопис, а “рукописи не горять”.

    “Пишіть листи і надсилайте вчасно…” Ліна Костенко

    Пишіть листи і надсилайте вчасно,
    коли їх ждуть далекі адресати,
    коли є час, коли нема часу,
    і коли навіть ні про що писати.
    Пишіть про те, що ви живі-здорові,
    не говоріть, чого ви так мовчали.
    Не треба слів, навіщо бандеролі?
    Ау! – і все, крізь роки і печалі.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Пишіть листи і надсилайте вчасно…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • “Інститутка” характеристика Устини

    “Інститутка” образ Устини у повісті Марко Вовчок центральний.

    “Інститутка” характеристика Устини

    Устина – головна героїня повісті ” Інститутка “. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.

    Вона має дуже поетичну душу, її роздуми про природу не поступаються поетичністю та красою картинам відомих художників чи поетичним творам. Ця мрійливість, душевна краса дана їй від природи. Устина з повагою ставиться до своїх подруг, до старих людей, до оточуючих. Чи не найбільшою цінністю для неї є саме поняття Людини, людського життя. Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів’їв. Устина вірна, віддана дружина. Проте принципи всепрощення в душі Устини переростають в пасивність: вона не нарікає на своїх пригноблювачів, готова терпіти усе, що посилає їй доля.

    Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.

  • Мауглі – мій улюблений казковий герой

    Твір “Мауглі – мій улюблений казковий герой” за казкою Кіплінга ви можете доповнити, скоротити на свій розгляд.

    Мауглі – мій улюблений казковий герой

    У “Книзі джунглів” Дж. Р. Кіплінг, використовуючи образи народних легенд, розповів незвичайну й захоплюючу історію індійського хлопчика, який виріс серед вовків. Звичайно, мова йде про Мауглі, головного героя казки Кіплінга.

    Матері Вовчиці стало шкода маленького хлопчика, який не виказував жодних ознак страху перед дикими звірами. Вона й стала на захист людського дитинчати, не віддала його Шер-Ханові. Саме Вовчиця й назвала його Мауглі.

    Чому вона так вчинила? Спочатку Вовчицю просто зацікавило людське дитинча. Але потім – вразила його сміливість. “Він прийшов до нас вночі, сам, але все ж таки він не боявся!” – сказала вона. Як кожна мати. Вовчиця не могла вбити беззахисне дитя. Звичайно, підсвідомо вона відчувала силу Мауглі (адже він людина!), тому й вірила, що настане час, коли хлопчик зможе помститися своєму кривдникові Шер-Хану.

    Беручи людське дитинча, Мати Вовчиця ризикувала тим, що зграя не підтримає її, вимагатиме смерті хлопчика. Однак у ній переміг материнський інстинкт, тому Вовчиця була готова захищати Мауглі до кінця. Врешті-решт Мауглі прийняли до зграї – ціною забитого бика та доброго слова Балу.

    Окрім Матері Вовчиці та ведмедя Балу За Мауглі заступилися і завжди підтримували пантера Багіра, вожак зграї Акела. Звичайно, Мауглі довелося завоювати довір’я звірів, багато вчитися, щоб стати “справжнім” вовком, помічником зграї. Багіра, Балу, Каа, Акела відкривали людському дитинчаті одвічні істини життя: бути вірним і відданим зграї, мати почуття обов’язку, вірити в свої сили й можливості. Нагородою для Мауглі стали слова вожака зграї Акели: “Він їв разом з нами. Він спав разом з нами. Він заганяв для нас здобич”. Окрім того, саме Мауглі врятував старого вожака зграї Акелу від смерті, а пізніше – і всю вовчу зграю від диких собак.

    А ще Мауглі сам ніколи не порушував закони джунглів і карав тих, хто робив це: тигра Шер-Хана, шакала Табакі, плем’я Бандер-Логів. Серед вовків він почувався своїм, а закони зграї стали для нього найголовнішими у житті. Тож недарма його обрали вожаком вовчої зграї.

    Люди з селища не любили його, називали чаклуном, виродком та іншими образливими словами. А Мауглі був просто Людиною, мав людські почуття. І тому рано чи пізно йому довелося зробити вибір: жити в джунглях або ж повернутися до людей. І Мауглі повернувся. Цей вчинок не є зрадою джунглів чи неповагою до вовків, які його виховали. Такий закон життя. Адже кожен має жити там, де йому належить. Та, мабуть, не помилюся, якщо скажу, що, потрапивши до людей, Мауглі збереже вірність законам джунглів і пам’ятатиме уроки своїх мудрих учителів.

  • “В кінці греблі шумлять верби” аналіз

    “В кінці греблі шумлять верби” аналіз – тема, ідея, основна думка, жанр, художні засоби.

    “В кінці греблі шумлять верби” аналіз

    Тема: відтворення страждань дівчини за коханим козаком.
    Ідея: возвеличення почуття кохання, що змушує страждати і сумувати.
    Основна думка: “Не бачу я миленького – і діла не маю!”
    Жанр: пісня, інтимна лірика.
    Римування: паралельне.

    Художні засоби “В кінці греблі шумлять верби”

    Метафори: “шумлять верби”, “плачуть карі очки”, “серденько поникло”.
    Епітет: “карі очки”.
    Повтори: “нема… козаченька”, “рости, рости”, “ждала, ждала…”, “болять, болять”, “…миленький”, “карі очки”.
    Звертання: “рости, рости, дівчинонько”.
    Зменшувально-пестливі форми: “миленький”, “дівчинонько”, “очки”, “козаченька”, “зелененькі огірочки”, “жовтенькі квіточки”, “серденько”.
    Риторичні оклики: “Нема ж того козаченька, що я полюбила!”, “Рости, рости, дівчинонько, на другу весну!”, “Полюбила козаченька я, й місяцю стоя!”, “Зелененькі огірочки, жовтенькі
    квіточки!”, “Нема мого міленького, плачуть карі очки!”.

    Народна пісня “В кінці греблі…” змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той “поїхав за Десну” виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна – не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке “діло не мило”. Дівчина працьовита, моторна – і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася – не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.

  • Коли було проголошено УНР?

    Коли було проголошено УНР? Яким універсалом було проголошено УНР? Мабуть відповіді на ці питання памятають не всі.

    Коли було проголошено УНР?

    На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Української Центральної Ради.

    7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії.

    Розпочався третій, останній, етап історії Української Центральної Ради (перший – від утворення УЦР до Всеукраїнського нацконгресу; другий – від Всеукраїнського нацкошресу до повалення влади Тимчасового уряду в Петрограді). В основі його – державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повну незалежність України. УЦР ухвалила Конституцію УНР, а також ряд законів: запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статус державної.

    Основні положення III Універсалу:
    – проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній, при цьому формально не поривалися федеративні зв’язки з Росією;
    – запровадження 8-годинного робочого дня;
    – встановлення державного контролю над виробництвом;
    – скасування поміщицького землеволодіння;
    – земля оголошувалася власністю всього народу без викупу;
    – надання національним меншинам “національно-персональної автономії”;
    – забезпечення українському народу демократичних прав і свобод: свобода слова, преси, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання;
    – скасування смертної кари;
    – надання амністії політичним в’язням;
    – призначення на грудень 1917 р. виборів до Українських Установчих зборів, які мали бути скликані 9 січня 1918 p.;
    – початок мирних переговорів УЦР з Німеччиною та її союзниками.