Category: Література

“Тополя” – балада Тараса Шевченка.

“Тополя” Шевченко читати

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий –
Нащо зеленіє?
Кругом поле. як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться – серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте, все розкажу,
Слухайте ж, дівчата.

Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила – не спинила,
Пішов та й загинув.
Якби знала, що покине,-
Була б не любила;
Якби знала, що загине,-
Була б не пустила;
Якби знала – не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою;
Якби знала!..

І то лихо –
Попереду знати,
Що нам в світі зострінеться…
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю…
Само серце знає,
Кого любить… Нехай в’яне,
Поки закопають!
Бо не довго, чорнобриві,
Карі оченята;
Біле личко червоніє
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав’яне,
Брови полиняють…
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.

Защебече соловейко
В лузі на калині,
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати;
А він її запитає:
“Чи не била мати?”
Стануть собі, обіймуться,-
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться;-
Обоє раденькі.
Ніхто того не побачить,
Ніхто не спитає:
“Де ти була, що робила?”
Сама собі знає.
Любилася, кохалася,
А серденько мліло:
Воно чуло недоленьку,
А сказать не вміло.
Не сказало – осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує.

Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою;
Не співає,- як сирота
Білим світом нудить.
Без милого батько, мати –
Як чужії люде.
Без милого сонце світить –
Як ворог сміється;
Без милого скрізь могила…
А серденько б’ється!

Минув і рік, минув другий –
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка,-
Ніхто не питає.
“Чого в’янеш, моя доню?” –
Мати не спитала,
За старого, багатого
Нищечком єднала.
“Іди, доню,- каже мати,-
Не вік дівовати.
Він багатий, одинокий –
Будеш пановати”.

“Не хочу я пановати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки поплачуть:
Легше мені в труні лежать,
Ніж його побачить”.

Не слухала стара мати,
Робила, що знала,-
Все бачила чорнобрива,
Сохла і мовчала.
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити:
Чи довго їй на сім світі
Без милого жити?
“Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько!
Скажи мені щиру правду –
Де милий-серденько?
Чи жив, здоров, чи він любить,
Чи забув-покинув?
Скажи ж мені, де мій милий?
Край світа полину!
Бабусенько, голубонько,
Скажи, коли знаєш!
Бо видає мене мати
За старого заміж.

Любить його, моя сиза,
Серце не навчити.
Пішла б же я утопилась –
Жаль душу згубити.
Коли не жив чорнобривий,
Зроби, моя пташко,
Щоб додому не вернулась…
Тяжко мені, тяжко!
Там старий жде з старостами…
Скажи ж мою долю”.
“Добре, доню; спочинь трошки.
Чини ж мою волю.
Сама колись дівовала,
Теє лихо знаю;
Минулося – навчилася,
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню,
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала”.

Пішла стара, мов каламар
Достала з полиці.
“Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля –
Все лихо загоїть.
Вип’єш – біжи якомога;
Що б там не кричало,
Не оглянься, поки станеш
Аж там, де прощалась.
Одпочинеш; а як стане
Місяць серед неба,
Випий ще раз; не приїде –
Втретє випить треба.
За перший раз, як за той рік,
Будеш ти такою;
А за другий – серед степу
Тупне кінь ногою.
Коли живий козаченько.
То зараз прибуде.
А за третій… моя доню,
Не питай, що буде.
Та ще, чуєш, не хрестися,
Бо все піде в воду.
Тепер же йди подивися
На торішню вроду”.

Взяла зілля, поклонилась:
“Спасибі, бабусю!”
Вийшла з хати: “Чи йти, чи ні?
Ні, вже не вернуся!”
Пішла, вмилась, напилася,
Мов не своя стала,
Вдруге, втрете, та, мов сонна,
В степу заспівала:
“Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!
Рости тонка та висока
До самої хмари,
Спитай бога, чи діжду я,
Чи не діжду пари?
Рости, рости, подивися
За синєє море:
По тім боці – моя доля,
По сім боці – горе.
Там десь милий, чорнобривий
По полю гуляє,
А я плачу, літа трачу,
Його виглядаю.
Скажи йому, моє серце,
Що сміються люде;
Скажи йому, що загину,
Коли не прибуде.
Сама хоче мене мати
В землю заховати…
А хто ж її головоньку
Буде доглядати?
Хто догляне, розпитає,
На старість поможе?
Мамо моя, доле моя!
Боже милий, боже!
Подивися, тополенько,
Як нема – заплачеш
До схід сонця ранісінько,
Щоб ніхто не бачив.
Рости ж, серце-тополенько,
Все вгору та вгору;
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю!”

Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля дива наробило –
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока –
До самої хмари.

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

[1839, С.-Петербург]

“Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки” аналіз

Жанр : пригодницька повість.

Ідея: уславлення дружби, поваги до бабусі, наполегливості у прагненні подолати будь-які труднощі (Сергій і Митько); засудження хвалькуватості, хитрості, улесливості (Василь Трош).

Повість Я. Стельмаха “Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера” розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні шостого класу одержали від учительки ботаніки завдання на літо – зібрати колекцію комах, а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим пригодницьким характером оповіді і бажання оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка “Тореадори з Васюківки”.

I та ІІ розділ “Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки” аналіз

I розділ “Зоологія і комахи. “Відпустіть нас до бабусі” та II розділ “Знайомство з майбутнім майстром спорту, а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом” аналіз

Тема: зображення приїзду Сергія і його близького приятеля Митька до бабусі, з метою зібрання колекції комах.

Ідея: уславлення щирої любові, поваги онуків до бабусі і засудження зневажливого ставлення до старих людей. (Василь Трош).

Основна думка: “А хіба існує кращий відпочинок, ніж там, у селі, злитися з природою після важкої праці та успішного закінчення п’ятого класу”?

Композиція І, ІІ розділів “Химера лісового озера”

Експозиція: отримання літнього завдання хлопцями від учительки Ірини Семенівни – зібрати колекцію комах.

Зав’язка: від’їзд Сергія і Митька до бабусі в село. Кульмінація: роздуми діда Трохима про мету приїзду молоді до своїх бабусь.

Розв’язка: смачно наївшись, хлопці вирішили піти погуляти на річку.

III р. “Озеро. Змії люблять сіно”, IV р. “Таємничий і – бр-р-р-р який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати”

Тема: зображення єдності людини і природи (подорож хлопців до озера, замилування красою довкілля, цікава таємниця водоймища).

Ідея: возвеличення цілеспрямованості, наполегливості, сміливості, винахідливості хлопців у виконанні завдання, яке вони дістали від шкільної вчительки, незважаючи ні на які страховиська.

Основна думка: у природі є свої таємниці, які можна розкрити за умови її розуміння, гуманного і доброзичливого ставлення до неї.

Композиція.

Експозиція: подорож хлопців до озера; огляд куреня із сіна. Зав’язка: зустріч з Василем Трошем, який купався в озері; подарунок велосипедиста хлопцям (бурштиновий камінець).

Кульмінація: розповідь велосипедиста про чудовисько, яке начебто живе в озері.

Розв’язка: хлопці вирішують заночувати біля озера.

V та VI розділи “Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера” Я. Стельмаха

Тема: зображення дослідницької діяльності хлопців, якою вони захоплювалися, щоб дізнатися про історію виникнення чудовиська.

Ідея: возвеличення працелюбності, наполегливості, прагнення до пізнання світу, довкілля, повага до книги, її мудрості.

Основна думка: тільки в порозумінні, у спільній старанності, дружбі, взаємопідтримці, плідній праці можливо досягти бажаного результату.

Композиція

Експозиція: Сергій з Митьком вирішили записатися до бібліотеки і вивчати зоологію.

Зав’язка: дослідження хлопців стосовно виникнення невідомого гігантського чудовиська.

Кульмінація: Митькозавр Стеценка з Юрківки – назва невідомого чудовиська, що живе в лісовому озері.

Розв’язка: сліди невідомої істоти на березі виявлені вдень і біля них вороняче пір’я.

VII розділ “Операція “Курка” провалюється разом із дідом Трохимом”

Тема: намагання хлопців за допомогою курки привернути увагу чудовиська, яке б потрапило до ями.

Ідея: висміювання наміру хлопців щодо полювання невідомого звіра; засудження брехливості, улесливості, черствості.

Основна думка: не можна ставати на шлях брехні заради власних потреб; завдавати шкоди оточуючим.

Композиція

Події розгортаються протягом одного дня.

Експозиція: розповідь Митька про особливості полювання на тигрів та необхідність застосування цього методу для того, щоб спіймати чудовисько.

Зав’язка: хлопці впіймали курку, викопали яму й очікували на появу невідомого звіра.

Кульмінація: до ями замість чудовиська потрапляє дід Трохим. Розв’язка: брехливе виправдовування перед дідом Трохимом, провал операції “Курка”.

IX розділ “Таємниця лісового озера”

Тема: здійснення мрії Сергія і Митька – спостереження хлопців за Митькозавром закінчилося успішно, його було виявлено.

Ідея: уславлення дружби, взаєморозуміння, наполегливості у прагненні подолати будь-які труднощі (Сергій і Митько); засудження хвалькуватості, хитрості, улесливості (Василь Трош).

Основна думка:
а) те, що було таємним, стає відомим;
б) намагання Василем ошукати, налякати Сергія і Митька посприяло тому, що друзі захопилися зоологією і виявили брехуна.

Композиція.

Експозиція: події, що відбулися у дядька Гната з тромбоном; хлопці так і не виявили того, хто живе в озері.

Зав’язка: Сергій з Митьком почули неясний рух коло самої води, а потім побачили щось “надзвичайне, неймовірне і дуже доісторичне”; рятування Василя.

Кульмінація: велике викриття – Василь імітував життя чудовиська в озері.

Розв’язка: подяка Сергія і Митька Василеві за те, що він влаштував їм чудові канікули і прищепив інтерес до зоології.

Андрій Платонов біографія скорочено українською мовою

Андрій Платонов біографія

Платонов Андрій (Климентов) – російський радянський письменник, прозаїк і драматург 20 століття.

Псевдоніми письменника : А. Фірсов, Ф. Чєловєков, А. Вагулов.

Народився Андрій Платонович Климентов 20 серпня (1 вересня) 1899 року в Воронежі в робочій багатодійтній сім’ї. Будучи старшим сином, Андрій допомагає батькам у вихованні братів і сестер, а пізніше починає забезпечувати матеріально.

Освіту було отримано спочатку церковно – приходській школі, потім – в 4х – класній міській школі. З 1918 року почав вчитися в технічному училищі Воронежа. Через скрутне матеріальне становище в сім’ї рано почав працювати. Змінив він багато професій: був помічником машиніста, литейщиком труб на заводі, працював у страховій сфері, у виробництві млинових жорен.

Писати став під час громадянської війни, оскільки працював військовим кореспондентом. За цим послідувала активна творча діяльність: Платонов Андрій проявив себе як талановитий письменник (публіцист, поет) і критик. У 1921 році він публікує свою першу книгу “Електрифікація”, а 1922 році в світ виходить книга віршів Платонова “Блакитна глибина”, що отримала позитивні відгуки критиків.

Після закінчення політехнікуму в 1924 році, Платонов працює електротехніком і меліоратором. Як багато людей того часу, Платонова наповнений ідеалістичними революційними ідеями. Висловлюючи їх у своїх творах, автор з часом приходить до протилежної думки, зрозумівши нездійсненність задуманого.

У 1927-1930 рр. Платонов пише одні з найбільш значущих своїх творів: повість “Котлован” і роман “Чевенгур”.
Потім в житті Платонова настає переломний момент. Після друку повісті “Про запас”, яка була різко розкритикована Йосипом Сталіним, твори письменника відмовляються публікувати. Під час Великої Вітчизняної війни Платонов, як і під час громадянської війни, працює військовим кореспондентом. Повісті та військові розповіді Платонова знову друкуються.

Однак літературна свобода письменника тривала недовго. У 1946 році, коли вийшла розповідь Платонова “Повернення”, його знову перестають друкувати через надмірну критику, тепер уже назавжди.

Ймовірно, такі події привели його до іронічних думкок з приводу нездійсненності революційних ідей. Помер письменник 5 січня 1951 в Москві від туберкульозу, і був похований на вірменському кладовищі.
Літературна слава до письменника прийшла вже після смерті.

Кінське прізвище – розповідь А. П. Чехова, вперше опублікована в 1885 р
Написаний у формі розповіді-анекдоту.

“Кінське прізвище” скорочено

Коли у відставного генерал-майора Булдеева розболівся зуб, то прикажчик Іван Овсійович порадив йому звернутися до знахаря, який вміє заговорювати такий біль (у тому числі заочно, по телеграфу). Однак прізвище цього знахаря-чарівника прикажчик забув, він пам’ятав тільки, що воно “мов як би кінське”. Родина генерала стала перебирати прізвища начебто Копитін, Тройкін, Уздечкін, Гнедов, Мерінов і т. д. Лише коли приїжджає доктор і видаляє хворий зуб, від’їжджаючи назад і заговоривши з прикажчиком про корм для свого коня, доктор наштовхує прикажчика згадати це “кінське прізвище” – Овсов

“Кінське прізвище” головні герої

Генерал-майор Булдеев. Зубний біль перетворює його з важливої фігури в комічний персонаж, що підкреслює прізвище, співзвучне з балдою. Вважаючи “заговір зубів” дурницями і шарлатанством, але замучений болем, він наполягає щоб прикажчик згадав “кінське прізвище”, відмовляється від видалення зуба, а потім сам посилає за доктором. Єжи Фарино, слідуючи психоаналітичній традиції, бачить у історії з видаленням зуба метафору кастрації.

Знахар. Відсутній персонаж. Евсеєвич описує його так: “акцизний Яків Васильович. Заговорював зуби – перший сорт. “” Сила йому така дана… “” в Саратові у тещі живе. “” До горілки дуже мисливець, живе не з дружиною, а з німкенею, але, можна сказати, чудодійний пан. “” Його в Саратові кожна собака знає.” Фарино вважає, що він грає роль свого роду посередника між світом живих і світом мертвих, це одна з причин, по якій прізвище кінське (кінь – переносник), а не, приміром, пташине.

Осавула Іван Евсеєвич. Його по-батькові співзвучне з забутим прізвищем знахаря, він грає по відношенню до нього роль свого роду представника.
Доктор. Ніяк в оповіданні не описується (крім того, що приїжджає на бричці, запряженій кіньми).

Генеральша.

Цицерон цікаві факти з життя давньоримського філософа Ви дізнаєтеся прочитавши цей матеріал.

Цікаві факти про Цицерона

Цицерон народився в місті Арпіне в сім’ї вершників. Батьки його віддали на навчання красі та техніці мови в Рим, де він і проживав.

Бажаючи стати судовим оратором, юний Марк вивчав творчість грецьких поетів, цікавився грецькою літературою, навчався красномовству у знаменитих ораторів Марка Антонія і Луція Ліцинія Красса

Твори Цицерона – джерело відомостей про епоху громадянських воєн в Римі.

За все своє довге життя він склав більше 100 промов, 56 з яких збереглися повністю, від 20 залишилися тільки фрагменти, ще 35 ми знаємо за назвами.

Згідно з переказами, коли Антонію доставили голову Цицерона, дружина диктатора, проткнула язик Цицерона голкою, сказала: – Ну, що, договорився?

Видав Цицерона один з його учнів по імені Філолог. Пізніше Антоній видав його Помпонії (дружині Цицерона), і вона стратила його після страшних тортур, зокрема, змушуючи відрізати від себе шматки м’яса, смажити їх і їсти.

Останній дюйм – оповідання Джеймса Олдріджа. Оповідання написано в 1957 році. Сюжет оповідання “Останній дюйм” ліг в основу однойменного кінофільму, створеного на кіностудії “Ленфільм”, 1959.

Сюжет “Останній дюйм”

Початок

На початку оповідання ми бачимо звичайну, як на перший погляд, сім’ю американців, яка проживала в Єгипті, в Каїрі, в котрій росте десятирічний син, а батьки майже розлучені. Нічого особливого. Батько – професійний льотчик, втративши постійну роботу у нафтрозвідувальній компанії, починає підробляти зйомкою кіно-стрічок про акул. Дружині набридло життя далеко від дому і вона повернулася назад до США. Жертвою їхніх стосунків та побутових негараздів став їхній син. Його звали Деві. За всі 10 років, батько, зайнятий своєю роботою, майже не звертав уваги на сина. Але сталась подія, яка змінила хід його життя.

Основна сюжетна лінія

Події оповідання відбуваються після війни. Батька звали Бен. Він був льотчиком і літав на орендованому літаку. Кожного разу, коли Бен летів до Червоного моря за новими кадрами, він казав що летить в інше місце. Одного разу, він вирішив взяти свого сина із собою, щоб хоч трішки знайти з ним спільну мову.

Коли Бен і Деві долетіли до місця призначення, вони почали розкладати свої речі. Розклали матрац, їжу закопали в пісок і полили водою, щоб не зіпсувалася на спеці. Спочатку Бен опустився з відеокамерою в воду ненадовго, але акули трималися на відстані. Після перерви на сніданок, він продовжив свої зйомки. Щоб зняти крупні плани акул, Бен вирішив приманити їх м’ясом. Прив’язавши його мотузкою, він зачаївся недалеко і чекав, коли акули підпливуть ближче. Але Бен зробив одну помилку – вимастився кров’ю від м’яса, тому сам став мішенню для акул. Нічого не підозрюючи, він вичікував акул. Побачивши, що акула почала нападати на нього, він зрозумів, в чому справа. Бен відбивався кінокамерою, але був поранений укусами.

Деві жахнувся, побачивши зранене тіло батька, яке випливло на берег. Одна рука була знекровлена, виднілися м’язи, а інша стікала кров’ю. Бен розумів, що сам не зможе керувати літаком. Тому морально почав готувати сина до керування літаком. Через силу Деві затягнув батька до літака. Бен ніколи не бачив такого виразу обличчя свого сина.

Закінчення

Отже, Деві сів у літак. Бен морально підтримав свого сина. Вони полетіли. Було видно, що Деві любить свого батька. У них була одна мета: долетіти до аеропорту Каїра. На шляху до Каїра, Бен декілька разів втрачав свідомість. Однак біля Каїра Бен вже не втрачав свідомість. Біля аеропорту, побачивши як інший літак починає злітати, здалося, що все закінчено. Під час посадки, на останньому дюймі (відстань між колесами і смугою), Деві вдалось викерувати літак. Він зміг це зробити. Вони успішно посадили літак.

Деві побачив свого батька знову уже у лікарні. Він був засмучений. Хоча йому вдалося зберегти одну руку, але все ж…

Оповідання має щасливий кінець. Бен, хоч і став інвалідом, але все ж у нього залишилась одна рука. Після пережитого, стосунки між батьком і сином починають налагоджуватись.

Борис Годунов біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Борис Федорович Годунов (1552 – 1605) – російський цар з 1598 по 1605, боярин.

Борис Годунов біографія коротко

Народився Борис Годунов в Вязьмі в 1551 році. Одружився, в 1580 році став боярином, поступово зайняв важливе місце серед знаті. Після смерті Івана Грозного в 1584 році разом з Бєльським оголосив про кончину государя народу. Коли новим царем став Федір Іванович, в біографії Бориса Годунова була зайнята важлива роль в раді. З 1587 року він був фактичним правителем, оскільки сам цар Федір не міг керувати країною.

Завдяки діяльності Годунова був обраний перший патріарх, побудований водопровід в Москві, почалося активне будівництво, була встановлена кріпосна залежність.

За Годунова були укріплені південні кордони, споруджені нові і відбудовані старі фортеці, закладені в степу (Воронеж, Лівни, Бєлгород та ін.).

Після смерті спадкоємця Дмитра і царя Федора династія правителів Рюриковичів обірвалася. А 17 лютого 1598 в біографії Бориса Годунова відбулося досить важлива подія. На Земському соборі його обрали царем. Однак страшний голод і криза в країні в 1601-1602 роках похитнула популярність царя. Незабаром почалися бунти серед народу.

Потім, якщо розглядати коротку біографію Годунова, було розбиття невеликого війська Лжедмитрія (який стверджував, що він законний правитель – царевич Дмитро). Здоров’я Годунова поступово погіршувався, а 23 квітня 1605 цар помер.

Любов Пономаренко цікаві факти з життя і творчості талановитої української письменниці-прозаїка викладені в цій статті.

Любов Пономаренко цікаві факти

Народилася Любов Петрівна Пономаренко 25 травня 1955 року в селі Іванківці, Чернігівська область в родині вчителів.

Кожного дня по 6-7 км долала пішки, щоб навчатися в школі

Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя, факультет української мови та літератури

Почала писати ще в 10 класі. Полтавська газета “Комсомольський гарт” надрукувала збірку поезій юної літераторки

Перша книжка Любові Пономаренко, що побачила світ, була книга повістей “Тільки світу”. Видана у 1984 році видавництвом Спілки письменників України

Її твори д з кордоном – в Німеччині, Сербії та Японії

З 1999 року працює власним кореспондентом у Всеукраїнській громадсько-політичній газеті “Зоря Полтавщини”

Є Лауреатом літературних премій. Зокрема – Міжнародної премії ім. Олеся Гончара, отримана у 2000 році; Всеукраїнської премії “Благовіст”, отримана у 1998 році; Обласної премії ім. П. Мирного, отримана у 2005 році; Полтавської обласної премії ім. Леоніда Бразова, отримана у 2012 році

Любов Петрівна є членом з 1987 року Національної спілки письменників України

На сьогоднішній день мешкає в місті Гребінка, Полтавська область. Завідувала відділом соціальних проблем газети “Гребінчин край”

Найвідоміші твори – “Квіти у темній кімнаті”, “Незнайома антологія”, “Синє яблуко для Ілонки” та “Приватна колекція”

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Любов Пономаренко

Ідейно-художній аналіз вірша В. Cамійленка “Ельдорадо” Проведений у цій статті.

“Ельдорадо” Самійленко аналіз

Рік написання: 1886 р.

Тема “Ельдорадо”: Сатиричне зображення хиб тогочасного ладу царської Росії.

Ідея “Ельдорадо”: висміювання трагічної реальності Росії (Ельдорадо), скутої кайданами неволі, народними злиднями, соціальною та національною несправедливістю.

Основна думка: у тоталітарній державі переслідується думка прагнення служити народову не словом, а конкретними справами.

Жанр “Ельдорадо”: громадянська поезія, сатиричний твір.

Віршований розмір “Ельдорадо”: хорей.

Художні засоби “Ельдорадо”

Епітети: “країна пишна, вільна, щастям горда”; “непідкупні уста”, “щира” дяка.

Метафора: “уряд “блюде” закони”.

Порівняння: “дба про всіх, немов про рідних”.

Повтори: “у остросі…”, “держиморда…”, “батогами…”, “та не вголос”, “тільки бідних…”, “Русь єдина…”, “в Сибіряку…”, “крім своєї…”.

Сатира, сарказм.

Ідейний зміст “Ельдорадо”

З лірикою тісно пов’язані гумористично-сатиричні вірші В. Cамійленка, тематика яких продиктована гострим критичним ставленням поета до суспільних і державних порядків царської Росії та псевдопатріотизму української ліберальної інтелігенції.

Узагальнено-панорамна картина дійсності постає в сатирі “Ельдорадо” (1886), де автор, за висловом І. Франка, “з незрівняною влучністю малює хиби сучасного ладу”. Основний засіб викриття – сарказм, що викликає в читача гіркий сміх: адже він пізнає через криве дзеркало сатири в образі “пишної, вільної, щастям гордої” країни Ельдорадо трагічну реальність Росії, скутої кайданами неволі, народними злиднями, соціальною та національною несправедливістю.

Цей вірш письменника користувався незмінною популярністю серед студентської молоді завдяки своїй гострій викривальній спрямованості. Розпочавши твір словами про далеку й щасливу країну, В. Cамійленко завершує його словами про Російську імперію, населену багатьма безправними народами:

Там живе племен усяких –
Престрашенна мішанина,
І за те той край зоветься –
Русь єдина, Русь єдина.

В “Ельдорадо” застосовано форму сатиричного куплета, яку В. Cамійленко, опираючись на досвід П. Ж. Беранте та О. К. Толстого, розвинув в українській поезії. Закінченість куплетної строфи дала йому змогу майстерно сполучити в єдину типізовану картину окремі яскраві штрихи, кожен з яких є завершеним образом в чіткій авторській оцінці. Сатиричний ефект досягається раптовим переходом від наростаючого пафосу вдаваного вихваляння “щасливого” життя в Ельдорадо до різкого зниження тону в заключному рядку куплета, де виразно звучить гнівний авторський голос. Віртуозна майстерність поета-сатирика, влучність його сміху виявляються в несподіваній і точній деталі, винесеній у цей кінцевий рядок, дошкульність сміху посилюється за рахунок повторюваності “ударних” слів у цьому рядку:

Там усяк говорить правду
Непідкупними устами,
Там за правду щира дяка –
Батогами, батогами.

Отже, для В. Cамійленка-сатирика й гумориста – значно більшу від комічної ситуації вагу має комічне подання певного факту, явища. Промовистим свідченням тут виступає “Ельдорадо”. Під іменем легендарної, нібито багатої і щасливої країни виведено тогочасну самодержавну Росію. Твір побудовано на загалом відомому до того часу контрасті висловлювань… У перших трьох рядках кожної строфи розгортається зумисно піднесене й пишне змалювання усіляких благоденств і свобод мешканців країни, четвертий же рядок своїм змістом незмінно перекидає всю описувану картину, яка відтак діаметрально переосмислюється в ретроспективі, розкриваючи повторні, гнітючі явища суспільного життя.

Українські землі в складі Російської імперії на початку 20 століття

Особливості економічного тя соціального розвитку Наддніпрянської України. У 1900 1903 рр. економічна криза охопила найрозвинутіші галузі промисловості України, металургійну та кам’яновугільну.

У наступні роки господарство перебувало у стані депресії (застою). Криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими та збільшенням великих, що отримало назву “концентрація виробництва”.

Процес монополізації. Утворення монополістичних об’єднань в Україні. Великі підприємства, як правило, були акціонерними товариствами. Вони прискорювали процес концентрації виробництва і підготували появу Монополій. Це були об’єднання підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали обсяг виробництва. розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали збиткові фабрики і заводи.

Найпоширенішою формою монополій спочатку були синдикати – угоди самостійних у виробничих відносинах власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об’єднаний орган зі збуту. Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу “Продвугілля”. Поява монополій неоднозначно впливала на виробництво та соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку, монополії пом’якшували руйнівну дію криз, з іншого, часто штучно підтримували нестачу виробів з метою підвищення цін на свою продукцію.

Напередодні Першої світової війни депресію змінило промислове піднесення, яке лише сприяло посиленню господарського визиску України. Інші особливості, крім концентрації виробництва й утворення монополій:

спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу; нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку; перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії тощо.

Розвиток сільського господарства:

гальмування розвитку поміщицьким землеволодінням і селянським малоземеллям; на початку XX ст. посилилася спеціалізація окремих районів. Провідну роль відігравало виробництво зерна, особливо у Південній (Степовій) Україні. На Правобережжі (частково й на Лівобережжі) переважала обробка технічних культур: цукрових буряків, картоплі, тютюну; незважаючи на деякі успіхи, Україна залишалася краєм з відсталим сільським господарством. Про це свідчило недостатнє використання машин, низькі врожаї тощо; в Україні існувало велике аграрне перенаселення. Уряд не забороняв переселення селянства за Урал, на Далекий Схід. Міграція туди посилилася з побудовою Транссибірської магістралі; зі складної ситуації селянам вихід пропонував М. Левитський – створення сільськогосподарських спілок. У 1914 р. в Наддніпрянській Україні діяло 3 тис. спілок, перше місце в Російській імперії за цим показником; посилилення майнової диференціації селянства, експлуатації народних мас тощо.

Становище робітників було також досить непростим, тому, починаючи з 1900 р., щорічно зростала кількість страйків. Україну в економічну прірву заганяв її цілеспрямований визиск, здійснюваний імперським центром.

Становлення й консолідація української нації:

селянство – головний носій національних традицій, поступово їх втрачали, переселяючись до міста; українська буржуазія особливо помітна в цукровиробництві, дрібній і середній промисловості; серед робітників, зокрема кваліфікованих, українців було відносно мало; роль національної еліти виконувала інтелігенція, зростала за рахунок заможного селянства, поширювала ідею єдності українських земель, єдиний погляд на історію українського народу; відбувається формування української літературної мови, усвідомлюється мовна єдність народу; у програмах українських політичних партій з’явилася ідея соборності України.

Створення політичних партій Наддніпрянщини. Загострення соціальних суперечностей посилювало соціальну напруженість у суспільстві, викликало активізацію суспільно-політичного руху, в якому брали участь різні політичні сили. Російські соціал-демократи розкололися на меншовиків, які орієнтувалися на парламентську боротьбу, реформи, демократію, а також більшовиків, які прагнули соціалістичної революції та диктатури. В Україні було немало прихильників російських соціалістів-революціонерів (есерів). Національному питанню за-гальноросійські політичні партії особливої уваги не приділяли. На арені політичної боротьби були представлені євреї, об’єднані в Загальний єврейський робітничий союз, або Бунд.

Розвиток самостійницької й автономістської течій в національному русі

Головною течією суспільно-політичного життя був український національний рух, бо він представляв інтереси більшості населення. Характерною його рисою став поступовий перехід від культурно-освітньої діяльності до політичної. У цьому плані переломною подією став вихід брошури Миколи Міхновського “Самостійна Україна”. Вона уперше в Наддніпрянській Україні відкрито проголосила завдання боротьби за власну незалежну державу. З іменем М. Міхновського пов’язують зародження українського націоналістичного руху в Наддніпрянщині, учасники якого боролися за повну самостійність України.

Першою політичною партією Наддніпрянської України стала в 1900 р. Революційна українська партія (РУП) , створена у Харкові. Соціалістичний напрям, відкололася соціал-демократична спілка;

Під її впливом Загальна українська організація, створена ще в 1897 р., вирішила створити Українську демократичну партію (УДП). Незабаром від неї відкололася група, яка утворила Українську радикальну партію (УРП). У 1905 р. обидві партії об’єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Її лідерами були Євген Чикаленко, Сергій Єфрємов, Борис Грищенко. Ліберально-демократичний напрям;

У 1905 р. РУП була перейменована на Українську соціал-демократичпу робітничу партію, її керівниками були Володимир Винниченко, М. Порш, С. Петлюра. Усі ці організації представляли автономістську течію;

На принципах цілковитої державної самостійності України стояла лише утворена М. Міхнонським у 1902 р. Українська народна партія (УНП). Характерною рисою початку XX ст. була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил.

Національно-визвольний рух у роки російської революції 1905 – 1907 рр. Події революції в Україні.

У 1905-1907 рр. Російська імперія стала ареною демократичної революції, деякі її події відбувалися в Україні. Першим великим виступом на флоті та в збройних силах у цілому було повстання на броненосці “Потьомкін”, яке очолював Григорій Вакуленчук, а після його вбивства – Опанас Матюшенко. 25 червня 1905 р. матроси здали корабель румунській владі, а самі стали політичними емігрантами.

Далі народний рух швидко політизувався. Це привело до загальноросійського жовтневого політичного страйку. Царизм був змушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола II видав Маніфест:

обіцянка населенню громадянських свобод, особистої недоторканості; скликання Державної думи як всестанового законодавчого органу імперії; дозвіл створювати політичні партії – умови для легальної політичної діяльності.

Російські ліберали створили Конституційно-демократичну партію (кадети) і “Союз 17 октября” (октябристи). Почали виникати ради робітничих депутатів (перша – у Катеринославі) і професійні спілки. У листопаді 1905 р. відбулося повстання моряків у Севастополі на чолі з Петром Шмідтом і повстання саперів у Києві на чолі з Борисом Жаданівським, обидва жорстоко придушені. В грудні 1905 р. відбулися робітничі збройні повстання в Олександрійську, Харкові, містах Донбасу, зокрема в Горлівці. Після їх поразки революційних рух пішов на спад.

У ході революції ще гучніше заявив про себе український національний рух. Царизм змушений був іти на поступки, дозволяв видання літератури національними мовами. Перша українська газета “Хлібороб” почала виходити у листопаді 1905 р. в Лубнах. У грудні в Києві почала виходити перша щоденна українська газета “Громадська думка”. Коли її заборонили, її замінила газета “Рада”, яка виходила до 1914 р. Її видавав і фінансував видатний громадський діяч, меценат Є. Чикаленко. Під час революції в Україні почали виникати “Просвіти”, перша з них відкрита в Одесі 30 жовтня 1905 р.

Діяльність українських парламентських громад у І і II Державних думах

Українські політичні сили взяли активну участь у виборах до І та II Державних дум. У І Думі 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду, головою якої був Ілля Шраг. Головні питання, на які група звертала увагу: земельна, освітня й питання автономії. У II Думі українських депутатів було ще більше – 47, їх об’єднання називалося Трудовою громадою. Але II Дума (як раніше Перша) була розпущена. Це сталося 3 червня 1907 р., коли цар підписав новий виборчий закон, який обмежував права селян і робітників, це було порушенням обіцянок 17 жовтня 1905 р. Тому ці події називають державним переворотом, закінченням революції 1905-1907 рр.

У процесі розвитку революції виникли нові суспільно-політичні явища:

переплетення та взаємовплив робітничого, селянського і національно-визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масами результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення меж легальної політичної та культурної діяльності; активізація процесу масової самоорганізації суспільства тощо.

Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на Україну

Після поразки революції у Російській імперії запанувала реакція, її головним провідником був прем’єр-міністр П. Столилін. Але одночасно вживалися заходи для послаблення протистояння між різними верствами суспільства, селянське питання переросло в політичне.

Саме тому 9 листопада 1906 р. розпочалося проведення аграрної реформи:

руйнування общини і кожному селянинові надавалося право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву “відруб”. Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі й створювати “хутір”; надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; сприяння переселенню селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Столипінська реформа ставила за мету:

– створити на селі заможне селянство, яке стало б опорою влади; – підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, збільшити товарність господарства; – вирішити проблему аграрного перенаселення.

Особливістю реформи в Україні було те, що процес купівлі-продажу землі проходив інтенсивніше, реформа сприймалася краще, ніж у Росії. На Правобережній Україні та Полтавщині майже вся земля перейшла в приватну власність. І все ж реформа увінчалася лише частковим успіхом. Потік мігрантів з України на Далекий Схід був таким потужним, що в окремих районах (Зелений Клин) українці склали більшість населення. Разом з тим у південні та східні райони України масово переселялися російські селяни, що закріплювало російськомовний характер міст і ускладнювало боротьбу за відродження Української держави.

Посилення національного гніту в Наддніпрянській Україні у 1907-1914 рр.

Після поразки революції помітно посилювався великоросійський шовінізм. Фактично його підтримували і російські ліберали та соціалісти за незначними винятками. Український рух збагатився важливим уроком: російський опозиційний рух є таким же централізаторським, як і його супротивник – царське самодержавство.

– Уряд заборонив викладання українською мовою у тих школах, де в період революції воно було введено; – спеціальним циркуляром учителям заборонялося розмовляти з учнями українською мовою поза школою; – вже в 1907 р. кількість українських газет зменшилася вдвоє, надалі тиск зростав, лише деякі з видань спромоглися вистояти до 1914 р., у пресі заборонялося вживати терміни “Україна”, “український народ”; – царизм усіма засобами боровся також проти розвитку українського театрального мистецтва; – заборонялося вшановувати пам’ять Т. Шевченка, зокрема 100-річчя з дня народження; – було закрито майже всі “Просвіти”, українські клуби, наукові товариства тощо; – П. Столипін 20 січня 1910 р. підписав циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які “чужородні” товариства та видавництва. Зарахувавши українські організації до таких, уряд тим самим визнав українців окремим неросійським народом. Розгортався антисемітизм, про що свідчить зокрема “Справа Бейліса”.

Послабилася діяльність українських партій. У 1908 р. на нараді УДРП вирішено було перейти до роботи у формі безпартійної організації. Нове об’єднання отримало назву Товариство українських поступовців (ТУП). Воно ставило такі вимоги: парламентаризм, федеративна перебудова Росії, національно-територіальна автономія України у складі Російської федерації. У ІІІ Думі українське питання майже не порушувалося, в наступній – кілька депутатів виступило на захист української мови у школах. Заборона влади відзначати 100-річчя з дня народження Т. Шевченка викликало величезне обурення і протидію. Потужні українські демонстрації відбулися в ряді міст України. На студентському з’їзді у Львові виходець зі Східної України Дмитро Донцов заявив про необхідність політичного відокремлення від Росії. Щоправда, більшість українських політиків не дотримувалися такої ж думки.

Отже, після поразки революції 1905-1907 рр. розпочався широкомасштабний наступ реакції, зокрема масові арешти, погроми прогресивних організацій, заборона демократичних видань, посилення національного гніту, різке звуження сфери вживання української мови тощо. Напередодні Першої світової війни політики Наддніпрянщини шукали свій, український шлях у складному переплетенні інтересів і суперечностей держав і народів.

Хронологічний довідник: Українські землі в складі Російської імперії на початку 20 ст.

Персоналії: Українські землі в складі Російської імперії на початку 20 ст.

Терміни: Українські землі в складі Російської імперії на початку 20 ст.