Category: Література

“Кар’єра Ругонів” Золя характеристика Сільвера

Мати Сільвера рано померла, тому хлопця виховувала бабуся Аделаїда. Зростав звичайною дитиною. Під час нервових нападів у бабусі підтримував її, співчував. Багато читав, добре навчався. Але з 12 років почав працювати, допомагав сусідові-каретникові, став його підмайстром: “Із нього вийшов відмінний працівник”. Доброзичлива атмосфера, самостійність, відповідальність “загартувала його душу, сповнену високих поривань. Він став серйозною, розумною людиною…”

Юнаком Сільвер залишався таким же чесним, добрим, працьовитим і порядним. Прочитавши Руссо, захопився республіканськими ідеями про перемогу свободи, рівності, братерства. Йому хотілося “примусити людей бути щасливими, хай і всупереч їх волі”.

Тому вступив до таємного товариства монтаньярів і підготував до бою рушницю діда Маккара. З дівчиною М’єттою Сільвера пов’язувала ніжна дружба. Він став її захисником, опорою, підтримкою. Читаючи й далі просвітницьку, революційну літературу, юнак думав про М’єтту, про новее (утопічне) суспільство, де б “народи схилялись перед ідеальною жінкою, що її було втілено в образі М’єтти”. Так, за спадковістю, у хлопця “нервовий розлад бабусі… перетворився на постійне натхнення”.

Сільвер – природна людина (за Руссо). Він захоплений силою та ніжністю дівчини, прагне врятувати її від пліток: “Їх ідилія пройшла крізь холодні… дощі… не опустилася до вульгарного зв’язку; вона зберегла… чистоту, наївне збентеження плоті, що не усвідомлює свої бажань”.

Під час нападу повстанців на жандармерію Сільвер поранив одного жандарма, Ренгада, і кров налякала юнака. Коли перемогли бонапартисти, Ренгад знаходить Сільвера, щоб помститися. І розстрілює юнака на тому місці, де він зустрічався із М’єттою.

Сільвер – виняток у середовищі Ругонів, тому гине, як і революція. Але виступає за гуманізм, високі принципи й справедливее суспільство.

Козацькі літописи – історико-літературні твори 2-ї половини XVII – середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам’ятки літератури. Мова більшості літописів – літературна, близька до народнорозмовної. Хто ж напса Козацькі літописи, хто їх автор?

Хто був автором Козацьких літописів

Автор Козацьких літописів були козаки.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи

1. Літопис Самовидця (про події 1648 – 1702 років, вірогідний автор – Роман Ракушка-Романовський)

2. Літопис Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709)

3. Літопис Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 – 1700 років).

У “Літописі Самовидця” описується Чорна рада під Ніжином 1663 р., докладно розповідається про два ворожі табори – Сомка та Брюховецького і про жорстоку розправу останнього над своїм суперником та його прихильниками. Пізніше ці події лягли в основу роману П. Куліша “Чорна рада”.

“Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки” описує історію козацтва з часу його виникнення до 1709 р. У ньому наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів. Написано цей твір тодішньою українською літературною мовою з вико­ристанням віршів, панегіриків.

Автор чотиритомного “Літопису Самійла Величка” закінчив Києво-Могилянську академію, був людиною енциклопедичних знань, вільно володів шістьма мовами. Історичні події, описані в цьому літописі, охоплюють події 1648–1700 рр. Як громадянин Величко гірко переживав злигодні України того часу і висловлював з цього приводу свої думки та почуття. До літописання він додавав народні історичні перекази, легенди, вірші, зокрема про Богдана Хмельницького, про кошового отамана Івана Сірка.

Одна з головних тем “Літопису Самійла Величка” – гетьмансько-старшинські усобиці. Автор глибоко сумує також з приводу жахливих руїн міст і сіл – наслідку набігів татар та інших ворогів.

Мова літопису образна, багата на лексику та фразеологію, драматично напружена. Автор використовує пейзажі, гумор, сатиру.

“Полковнику ніхто не пише” скорочено читати українською Ви можете за 5 хвиоин.

“Полковникові ніхто не пише” скорочено

Полковникові ніхто не пише (El coronel no tiene quien le escriba) – це роман Габріеля Гарсія Маркеса 1961 року.

Події відбуваються в невеликому колумбійському містечку в 1956 році. Головний герой – сімдесятип’ятилітній полковник у відставці, ветеран Тисячоденної війни. Він живе на околиці міста зі своєю дружиною, і після смерті сина Агустіна (його вбили за розповсюдження політичних листівок) вони ведуть напівжебрацьке існування. Полковник вже багато років чекає на листа зі столиці з приводу пенсії, яка покладається йому як ветерану війни, але йому ніхто не пише. У той же час він підтримує зв’язки з друзями Агустіна, які підпільно займаються опозиційною діяльністю.

Старий покладає надію на бойового півня, який зможе виграти для них якісь гроші, коли в січні почнуться півнячі бої, і годує його, у той час як йому з дружиною буває нічого їсти. Його кум дон Сабас пропонує продати півня, але полковник відмовляється.

Полковник, маючи в кишені незаконні листівки від друзів Агустіна, потрапляє в поліцейську облаву і зустрічається лицем до лиця з людиною, яка вбили його сина. Старий проявляє самовладання і вибирається з оточення.

До закінчення терміну застави на будинок залишається два роки, в будинку майже не залишилося їжі, продана швейна машина, що приносила хоч якийсь дохід. Але полковник годує півня, тренує його і продовжує чекати листа. У будинку не залишилося ні крихти їжі, дружина полковника захворіла. Вогкими грудневими ночами полковника гріють спогади про бойову юність. Він сподівається з найближчим катером отримати лист. Підтримує його і те, що вже почалися тренувальні бої і його півневі немає рівних. Залишається потерпіти сорок п’ять днів, переконує полковник впавшу в розпач дружину, і на її питання, що вони будуть їсти весь цей час, рішуче відповідає: “Лайно”.

Ой на горі та й женці жнуть – українська народна пісня. Належить до козацьких історичних пісень, має кілька варіантів.

“Ой на горі та й женці жнуть”

Ой на горі та женці жнуть, (Двічі)
А попід горою
Яром-долиною
Козаки йдуть.

Гей, долиною, гей,
Широкою,
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко, (Двічі)
Веде своє військо,
Військо Запорізьке
Хорошенько.

Гей, долиною, гей,
Широкою,
Хорошенько.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Хорошенько.

А позаду – Сагайдачний, (Двічі)
Що проміняв жінку
На тютюн, на люльку,
Необачний.

Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний.

“Гей, вернися, Сагайдачний, (Двічі)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!

Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний!”

“Мені з жінкою не возиться, (Двічі)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!

Гей, долиною, гей,
Широкою,
Знадобиться!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Знадобиться!

Гей, хто в лісі, озовися! (Двічі)
Та викрешем вогню,
Та й закурим люльку,
Не журися!

Гей, долиною, гей,
Широкою,
Не журися.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Не журися.

Автор “Ой на горі та й женці жнуть” – невідомий, пісня є народною. Пісня виникла, мабуть, у другій половині 17 століття. Найстаріший варіант зафіксований на Галичині в записах Доменіка Рудницького 1713 року “Пісні різні і деякі на ноти перекладені”

Ерскін Колдуелл біографія Українською мовою американського письменника викладена в цій статті.

Ерскін Колдуелл біографія

Ерскін Колдуелл народився 17 грудня 1903 року в містечку Уайт-Оук (штат Джорджія), в сім’ї священика. У молодості змінив ряд професій. Письменницьку кар’єру почав в 1931 році, опублікувавши збірник новел “Американська земля”. Потім були нові збірки оповідань, а також романи “Тютюнова дорога” (1932), “Божа ділянка” (1933).

У 1937 році Колдуелл спільно з художницею-фотографом Маргарет Бурк-Уайт видає фотоальбом “Ти бачив їхні обличчя”. У 1939 році вони одружуються – цей шлюб тривав до 1942 року

Довгий час Колдуелл підтримував тісні зв’язки з СРСР. На російську мову його твори неодноразово перекладалися починаючи з 1938 року. З червня по вересень 1941 письменник був кореспондентом у Москві. В результаті у нього вийшли публіцистичні книги “Москва під вогнем” і “Все кинуто на Смоленськ” (1942), а також роман “Всю ніч безперервно” – про партизанський рух в СРСР. Згодом письменник відвідував СРСР в 1959 і 1963 році.

Колдуелл помер 11 квітня 1987 в Перадайз-Веллі (Арізона).

“Енеїда” Котляревського – розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію.

“Енеїда” жанр

Жанр “Енеїда” : бурлескно-травестійна поема.

Бурлескно-травестійна поема – Це великий за обсягом віршований твір з розгорнутим сюжетом і розкриттям образу героя, яке супроводжується ліричними відступами. Для змалювання буденного Котляревський використовує високий стиль і навмисне вульгаризує зображення героїчних подій, що е характерним для бурлеску (від латинського “жарт”).

Чому “Енеїда” бурлескно-травестійна поема?

А) епічна поема – великий віршований твір, у якому розповідається про значні події і видатних осіб;
б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображуються риси життя різних соціальних верств часів автора;
в) бурлескний твір вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.
Таким чином, “Енеїда” – травестійна, бурлескна поема, оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом, міфологічною темою й прийомами їх розкриття.

“Вавилонська вежа” значення фразеологізму ви дізнаєтеся в цій статті. Також можете ознайомитися з Легендою про “Вавилонську вежу” .

Фразеологізм “Вавилонська вежа”

Значення “вавилонська вежа” – справа, яку ніколи не буде завершено, недобудована споруда

Вислів походить з біблійної розповіді про те, як люди намагалися побудувати у Вавилоні вежу, що сягала б неба. Розгніваний таким зухвальством, Бог змішав мови будівників, вони перестали розуміти одне одного, і будівництво – “творення веж (стовпів)” – невдовзі було припинене.

Також вислів “вавилонська вежа” може означати – грандіозна, ду­же висока споруда.

“Вавилонська вежа” приклади використання

За межі залежностей, страхів, збентежень,
за межі умовностей фронту і тилу,
за межі руїн вавілонської вежі
і сумнівів, тільки нам двом зрозумілих.
(О. Крекотень, Я вирватись хочу за будь-які межі…)

Які б тут не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а люд був корінний тут, бо коріння в такому грунті глибоко сидить. (Л. Костенко, Які б тут не були стовпотворіння…)

„Є, до речі, у містечку (Шаргороді – Л. П.) і своя Вавилонська вежа – замок, теж зовсім маленький і зруйнований часом, зате не молодший від синагоги” (Дзеркало тижня. – 2006. – № 32).

„…НашІ вчені дедалі більше нагадують будівельників знаменитої Вавилонської вежі, які розмовляють різними мовами й тому не можуть зрозуміти одне одного…”

“Блискучі коханці” або “Чудові коханці” (фр. Les Amants magnifiques ) – змішана з музикою і балетом комедія Мольєра У п’яти актах, написана в 1670 році. Вперше представлена 7 і 14 лютого 1670 в Сен-Жермен-ан-Ле в рамках “Королівського дивертисменту”.

“Блискучі коханці” головні герої

Арістіона, принцеса, мати Еріфіли (Мадлен Бежар) Еріфіла, дочка принцеси (пані Мольєр) Клеоніса, повірниця Еріфіли (пані Дебрі) Хореб, з почесті принцеси Іфикрат і Тімокл, блискучі коханці (Франсуа Ленуар Латоррільер і Андре Юбер) Сострат, командувач армією, закоханий в Еріфілу (Шарль Варле, прозваний Лагранжем) Клітідас, придворний блазень, з почту Еріфіли (Жан – Батист Поклен, прозваний Мольєром) Анаксарк, астролог (Филибер Гассо, прозваний Дю – Круази) Клеон, син Анаксарка Хибна Венера, спільниця Анаксарка

“Блискучі коханці” скорочено

Дія відбувається в Фессалії, у прекрасній Темпейській долині. У першій інтермедії Тритони. Амури, річки і бог Еол славлять велич Нептуна.

Акт перший
Придворний блазень Клітідіс намагається дізнатися причину туги Сострата. Той намагається її приховати, але зрозуміти його не важко, – Сострат закоханий в Еріфілу, дочку принцеси Арістіони, але своєю нікчемністю не бажає тривожити її спокій. Два принца, Іфикрат і Тімокл, всіма силами намагаються завоювати руку Еріфіли, але жодному з них вона не віддає переваги. Арістіона доручає Сострату дізнатися у Еріфіли її рішення.
У другій інтермедії Клеоніса представляє Еріфілі трьох танцюристів-пантомімів, яких вона приймає до себе в служіння.

Другий акт
Клітідас, як би ненароком, видає Еріфілі таємницю Сострата. За дорученням Арістіони, Сострат хоче дізнатися рішення Еріфіли. Еріфіла не дає відповіді, але намагається дізнатися думку самого Сострата. У третій інтермедії два сатира і пастушок скаржаться на холодність німфи. Кожен намагається домогтися її любові, німфа вибирає пастушка. Дріади і фавни радіють за закоханих, але двоє пастушків затівають любовну сварку, втім, вони швидко миряться. Пастухи й пастушки віддаються забавам і любові.

Третій акт
Тімокл і Іфикрат незадоволені новою відстрочкою рішення Еріфіли. Еріфіла доручає вибір Сострату, але він відмовляється. Свою допомогу пропонує астролог Анаксарк. Він запрошує Арістіону і Еріфілу до гроту. У четвертій інтермедії в нішах гроту оживають танцюючі з факелами статуї.

Четвертий акт
Еріфіла зізнається матері, що не готова віддати серце жодному з двох принців. У гроті з’являється Венера, що опускається на невидимих мотузках помічниками Анаксарка. Венера вимагає негайної відповіді. Еріфіла зізнається Сострату, що знає про його пристрасть, і відповідає, що небайдужа до неї, але вона не здатна переступити через різницю в походженні. У п’ятій інтермедії чотири пантоміма зображують тривожний настрій юної принцеси.

Акт п’ятий
Клітідас приносить Еріфілі звістку від матері. У лісі на Арістіону напав дикий кабан, але Сострат встиг прийти на допомогу і врятувати принцесу. У цьому Арістіона бачить вибір богів, і Еріфіла віддає свою руку і серце гідному Сострат. Тімокл і Іфикрат погрожують принцесі, але вона прощає їх.
Шоста інтермедія зображує Піфійські ігри на чолі з сонячним Аполлоном.

Історія створення

Одна з найменш відомих і найменш граних п’єс Мольєра, і, разом з тим, це одне з найбільш значущих творів в історії французького барокового театру. Вона написана в стилі прециозної літератури, в ній присутні мотиви з п’єс “Дон Санчо Арагонський” Корнеля (1650), “Вірний пастух” Гуаріні (1602 роках), пасторального роману “Астрея” Оноре д’Юрфе, а також з “Принцеси Елідської”, більш ранньої п’єси самого Мольєра.

Мольєр включив в комедію (швидше за все, не без відома співавтора уявлення, короля Людовика XIV), кілька цікавих епізодів, які яскраво характеризують “барочну” природу дивертисменту. Однак комедія не позбавлена і реалістичних рис – серед діючих осіб п’єси на сцену виведений шарлатан – астролог Анаксарк, прототипом якого послужив Жан – Батист Морен (1583-1656), знаменитий в Парижі математик і астролог.

Ліна Костенко “Пісенька про космічного гостя”

Достигають яблука ранети (*).
Рання осінь листя золотить.
Гарний хлопець з іншої планети,
може, завтра в гості залетить.

Діло звичне – міжпланетні мандри.
Усміхнеться, зніме свій шолом.
Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри,
твій коханий бив тобі чолом.

Я спитаю: – Є у вас поети?
Як по-марсіанськи – макогін (1)?
Знаєш, там туманність Андромеди,
хай не йде так часто на обгін.

Він посидить, трохи відпочине,
цей мій дивний, нетутешній гість.
Планетарно синіми очима
про безмежний космос розповість.

Прийдуть люди з ним погомоніти,
хлібом-сіллю я їх пригощу.
Передам йому для Береніки
білі айстри в крапельках дощу.

Перевірю техніку в ракеті,
розкажу, як звуться журавлі.
Хай посіє в себе на планеті жменьку
слів із нашої землі.

Апарат космічний загуркоче,
пропливе смарагдовий (2) кортеж (3)…
– Добре, я коли-небудь заскочу.
Ти в якій галактиці (4) живеш?

(*) Ранети – сорт яблунь.
(1) Макогін – дерев’яна палиця для розтирання маку в макітрі.
(2) Смарагдовий – яскраво-зелений.
(3) Кортеж – урочиста процесія, виїзд
(4) Галактика – космічна система, що складається із зірок, туманностей та ін.

Вислови про мову відомих, видатних людей, українських письменників підкреслюють значення рідної мови для кожної держави та громадянина.
Крилаті та відомі вислови про українську мову ви знайдете в цій статті.

Вислови про мову українських письменників

Не одцуравсь того слова,
Що мати співала,
Як малого повивала.

Т. Шевченко

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається. Олесь Гончар

Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.
Олесь Гончар

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.
(Костянтин Ушинський)

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає і відрікається, виконує над собою самовбивство.
(Юрій Шафраник)

Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає І своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
(Панас Мирний)

Сім’я вже ж вільна і нова.
Та тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
Та все питає, і на смертнім ложі, –
а де ж те Слово, що його Тарас
коло людей поставив на сторожі?!.

Л. Костенко

…Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна.

Д. Луценко

Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу.

О. Олесь

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!

Т. Шевченко

Людина, яка втратила свою мову, – неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови.
(Павло Мовчан)

Рідна мова – це музика й малювання.

Мова народу, народності чи діаспори – то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження.

В. Овсянико-Куликовський

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Панас Мирний

Мова росте елементарно, разом з душею народу.

І. Франко

Мова – духовне багатство народу.
Василь Сухомлинський

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…
Максим Рильський

Вислови про мову відомих людей

Я дуже люблю… народну українську мову, звучну, барвисту й таку м’яку.
(Л. Толстой)

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.
(Франсуа Вольтер)

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини.
(Йохан Готфрид Гердер)

Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла. М. Гоголь

Якщо ви знаєте крилаті та відомі вислови про мову лишайте їх в коментарях.