Category: Література

  • Прикмети, які передбачають погоду

    Які народні прикмети допомагають передбачити погоду ми дізнаємося в цій статті.

    Народні прикмети, які передбачають погоду

    Якщо бджоли рояться над вуликом або залишають квітки збираються в групи по 8-10 особин, буде дощ.

    При наближенні дощу собаки починають кататися по землі, качки підіймаються на височину, а кішки вилизують хвости.

    Згідно з прикметами, якщо божа корівка, посаджена на долоню, переховується між пальців – буде негода, якщо ж вона швидко злітає – день буде сонячним.

    Півні почали співати взимку дуже рано – буде відлига найближчим часом.

    Якщо ввечері жаби багато квакають, на наступний день погода ясна, сонячна і безвітряна.

    Зозулі кують з самого ранку не перестаючи – очікується потепління.

    Кішка розляглася на підлозі і ліниво потягується – тепло не за горами.

    Якщо під час дощу домашні птахи не ховаються – значить, скоро розпогодиться.

    Нічні метелики, які розліталися поруч з будинком, віщують сильний вітер і холод.

    Ластівки ховаються під дахом – гряде буря чи ураган.

    Горобці збиваються у зграї і літають серед дерев – очікується посуха.

    Вночі солов’ї не замовкають – в найближчі три дні буде вітряно.

    Якщо на дубі багато жолудів, холодної зими не уникнути.

    Якщо влітку виросло багато польового осоту, очікується холодна зима, якщо багато щавлю, зима буде тепла.

    Якщо навесні на березі листя з’являться раніше, ніж на вільхі – літо буде сухим, якщо пізніше – дощовим і холодним.

    Якщо в лісі мало горобини, осінь буде сухою, багато горобини – осінь буде дощовою.

    Якщо взимку після заходу сонця на небі добре видно зірки – вранці будуть заморозки і сильний вітер.

    Мало зірок на небі – очікується завірюха і негода.

    Якщо зірки маленькі, буде сніг.

    Зірки світять тьмяно і як би розташувалися високо – до відлиги.

    Прикмети по небесним тілам і природних явищПо зіркам можна дізнатися не тільки погоду взимку, але і влітку, навесні і восени.

    Чумацький шлях ясний, на ньому багато зірок – буде хороша погода.

    Влітку на небі багато зірок – до ясної погоди.

    Зірок майже не видно, вони мерехтять яскраво-синім або червоним кольором – до негоди.

    Зірки немов стрибають по небу – буде холодно, немов біжать – буде вітряно.

    Не видно зірок – буде дощ.

    Ночі наприкінці квітня зіркові – в цьому році буде хороший врожай.

    І хоча часто народні прикмети повинні попереджати про негоди, бурі, є й прикмети хорошої погоди.

    Якщо у Тетянин день виглянуло сонце – скоро прилетять птахи і буде потепління.

    Якщо 1 лютого ясна погода, весна ось-ось прийде.

    Туман вранці легкий і рваний – день буде теплим.

    Грім у вересні передрікає теплу осінь.

    Туман в листопаді до відлиги.

    Якщо після дощу веселка швидко зникає – погода буде ясна.

    Якщо влітку туман швидко розсіюється в сонячних променях, значить, хороша погода встановилася на довгий час.

    Сніг тане з північної сторони мурашника – літо буде довгим і теплим.

    Якщо в березні сухо, в квітні сиро, а травні холодно – рік буде врожайним.

  • Павло Глазовий “Як куми футболістами були”

    Гумореска Павла Глазового “Як куми футболістами були”

    Ми футбол із кумом любимо.
    – Давай, куме, м’яч футбольний купимо! –
    Тренувалися ми з кумом аж три дні.
    Бив я кумові в ворота, кум – мені.
    І такого ми з ним класу досягли,
    Що й самі собі страшними вже були.
    Тож пішли ми у команду “Урожай”
    І сказали капітанові: – Приймай! –
    Капітан оглянув кума і мене.
    – Ось вам м’ячик. Хто сильніше фугоне? –
    Кум підскочив, закричав: – Фізкультпривіт! –
    Та футболом капітана – у живіт!
    Як водою капітана відлили,
    Він сказав: – Обох приймаю. Ви – орли!
    Всі були б такі в команді “Урожай”,
    Ми поклали б на лопатки Уругвай,
    Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай.
    Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
    Приїздить до нас команда “Мукомел”.-
    Гей, як вийшов же на поле “Урожай”!
    Кум – дев’ятка, я – семірка, правий край.
    Кум попереду, я ззаду – біжимо.
    Кум наліво, я направо – куємо.
    Я в офсайді, кум на вихід подає,
    Я пасую, кум шурує – штука є!
    Кум обрав для себе тактику круту:
    Як не влучить у коліно, б’є в п’яту.
    Громові шумлять овації кругом,
    Як він ріже кутові “сухим листом”.
    Кум від злості вже аж зуби вишкіря –
    Все ніяк не костильне воротаря.
    Він літає, він встигає всюди й скрізь.
    Дав об штангу головою, штанга – трісь!
    Повалив ворота к бісу той удар.
    Б’ється в сітці, як рибина, воротар.
    Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
    Ухопив за руки кума і мене:
    – Годі бити! “Урожай” ваш переміг!
    У противників – ні рук уже, ні ніг.-
    Кум трясеться: – Накладу я ще й судді…-
    Я питаю: – А хто ж приз нам дасть тоді?
    Він і так уже, сердешний, шкутильга,
    В нього права не згинається нога.-
    А суддя весь час не зводить з нас очей,
    Просить: – Братці, в мене ж четверо дітей!
    Через день летіла звістка з краю в край,
    Що розігнано команду “Урожай”.
    Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
    Дві команди одним духом рознесли.

  • “Історія Русів” головні герої

    Головні герої “Історії Русів” – Б. Хмельницький, І. Полуботок, І. Мазепа – ватажки козацької доби нашої історії.

    Характеристика героїв “Історія Русів”

    “Історія Русів” характеристика Мазепи

    Мазепа, на думку, С. Величка, “хитрий лис”, “валечний невістюх”, “Махієвель”.

    “Мазепа мав шкідливий задум, спонуканий власною його злобою і помстою, а ніяк не національними інтересами”.

    У праці не згадані чутки й легенди про амурні пригоди Мазепи, натомість акцентовано на тих рисах характеру гетьмана, за які його цінували в інших країнах і серед запорожців, – на хоробрості, мудрості, військовому таланті. При цьому автор посилається на європейські авторитети, зокрема на славнозвісного французького філософа й письменника Вольтера, котрий захоплено відгукувався про гетьмана. Водночас Мазепа – людина складна й суперечлива.

    Образ Мазепи в “Історії русів” зображено в динаміці. Найдокладніше гетьман змальований у його найвеличнішу годину (проголошення прокламації) і в найтрагічнішу: “…Мазепа того ж таки року, вересня, 6 дня з туги помер, перебуваючи останні свої дні великим утішителем королеві шведському, що поважав його за незвичайний розум і здорові міркування про великодушність у нещастях”. Героєм в очах автора робить Мазепу його лицарська саможертовна спроба відновити, збудувати самостійну Україну.

    “Історія Русів” характеристика Хмельницького

    Автор переконує, що у своїх діях Хмельницький керувався не особистими інтересами (як закидали гетьманові опоненти), а патріотичними, гуманними цілями. Він став до бою, щоб зупинити творені народові українському “од польських військ та начальників нестерпні переслідування, насильства та надмірне його уярмлення, руйнацію”.

    “Він, маючи видатний розум, був досить добродушний і справедливий, у справах національних абсолютний досконалий політик, а у війні безстрашний і винахідливий вождь. Хоробрість його рівна була з байдужістю. Перемоги не робили його марнославним, а від невдач зовсім не втрачав він бадьорості. Терпіння його і в найтяжчих трудах і подвигах ніколи не зраджувало його. Голод і спрагу, холод і спеку зносив він з цілковитим спокоєм. Вітчизну свою і народ так любив, що спочинком своїм, здоров’ям і самим життям завжди жертвував без най – меншого нарікання. Словом, був неперевершений у народі верховний начальник, а в війську досконалий вождь”

    Петро І у “Історії Русів” – лютий кат України

    Ідейний центр твору – промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лютого ката України Петра І: “Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й і піали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Погнати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом-за погибель нашу та всього народу”. У книзі знайшло також відображення єднання України з Литвою, Польщею, Росією, дається пояснення того, що це домовленості рівних сторін, які не поступаються одна одній у жодній сфері тодішнього життя.

    Також героями “Історії Русів” є Наливайко та Дорошенко, чужинці – Густав Адольф, Карл ХІІ.

  • Рубаї про кохання

    Рубаї про кохання

    Передвісник усього на світі – любов,
    Перше слово, що юність промовить, – любов.
    Бідолахо, що тонкощів цього не звідав,
    Знай, що сутність усього живого – любов.

    Я кохаю тебе до напівзабуття,
    Світло зору мого, квіт мого почуття…
    Чи бува над життя щось дорожче на світі?
    Ти для мене дорожча самого життя.

    Я в тенета кохання попав залюбки –
    Не від вин захмелів, а від нього ж таки…
    Глузд тверезий покроїв халат благочестя,
    Тільки ж доля порвала його на шматки.

    Ми забули і клятви, й слова каяття –
    Їх згадати не годен ніхто до пуття.
    Але нас не картай: ми нестямні й сп’янілі
    Не вином, а коханням, жагою життя.

    Коли, коханням створений на світ,
    Отримав я любові первоцвіт,
    То вирішив плекати думи серця –
    Й пізнав я духу трепетний політ.

    Бажань своїх осилить не зумів,
    Страждав од вчинків, од порожніх слів.
    І навіть, може, ти мені пробачиш,
    Та соромно за все, що я чинив.

    Заповіт мій – кохання, ніяк не Коран,
    Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
    Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі
    І сорочку просту – не шовки й не сап’ян.

    Годі ревно молитись. Неси-но вино,
    Добру славу забудь, зажбурни у багно,
    Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
    Хоч красуню, сп’янівши, торкни за стегно.

    Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
    І закохані з нею вщасливлюють мить.
    А гончар незбагненний цю чашу чудову
    Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.

    Пекла й раю немає, о серце моє!
    З небуття не повернешся, серце моє!
    І не треба надіятись, серце моє!
    І не варто боятися, серце моє!

    За кохання хай лають мене надовкруг.
    Але що мені всі? Ти – кохана і друг!
    Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
    А ханжі він приносить стражденний недуг.

    Сад, кохана і добре вино про запас –
    Ось мій рай, без яскравих принад і окрас.
    Та й хто зна, яка буде небесна країна?
    Рай земний якнайдовше хай радує нас.

    Від красуні своєї очей не відводь,
    Сад кохання й розваг дарував вам господь.
    Адже доля безжальна – в потрібну годину,
    Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.

    Чорне пасмо волосся затьмарило світ,
    А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт,
    А твій точений стан я зрівняв з кипарисом.
    Кипарис запишався на тисячу літ.

    Серцем світла в коханих очах зачерпнем.
    Цього сяйва позбавлений став би сліпцем.
    Ви йому повідомте, що є таке світло, –
    Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.

    Я все зло моїх днів обійду-обмину,
    Бо кохану я маю – єдину-одну…
    Хоча п’яний – до слів мудреців глухуватий,
    Але ці словеса я, звичайно, збагну!

    Вість Аллаха в наш світ суєти – це ж бо ти!
    І взірець доброчесності та красоти – це ж бо ти!
    Світ без тебе для серця не вартий нічого.
    Віщий знак, як до мрії дійти, – це ж бо ти!

    У коханої очі, вуста і чоло –
    Зроду-віку ні в кого таких не було…
    Я і слова не вимовлю, скутий жагою,
    А ось поруч цілюще, живе джерело.

    Відлунає ім’я твоє, ніби зурна.
    Не сумуй, хай утішить горнятко вина,
    І до того, як тіло твоє стане тліном,
    Втіха з милою буде як вічна весна.

    Покохавши, забув про свою сивину, –
    Демонструю прихильність, неначе вину,
    Всі зароки відкинув заради кохання,
    Навіть розум впокорив, відчувши весну.

    Ти одна в моє серце кохання несла,
    Горем серце моє твоя смерть обпекла.
    Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу.
    Що вартують без тебе мирські всі діла?

    Жодній жінці ніколи не лізь під каблук,
    Розлучайся із кожною легко, без мук.
    Бо життя пролітає – й краса швидкоплинна,
    Мов примара, ураз вислизає із рук.

    Ти для мене була – як зоря золота.
    Ти померла – й обсіла мене самота.
    Тільки разом ми знали, як жити на світі.
    Що без тебе цей світ і його суєта?

    У неволю кохання – я серце віддам
    І в молитві змалію: кохана – мій храм.
    Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже.
    Бо ж – коханий, і дякуй за те небесам.

    По розлуці – до тебе лечу з усіх сил,
    Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил.
    Я сліди твої, наче святиню, шукаю,
    Ти яскрава красою, мов сотні світил.

    На стежинах кохання не втрать чистоти,
    Бо дороги в прожиті роки не знайти.
    Що журбою ми здатні змінити на світі?
    Порятуймось вином – од життя марноти.

    Автор: Омар Хайям

  • “Пані Боварі” головні герої

    “Пані Боварі” головні герої роману Флобера показують до чого приводить життя в погоні за багатством.

    “Пані Боварі” головні герої та їх характеристика

    Емма Боварі: характеристика

    Емма – основна дійова особа роману та джерело його назви, хоча матір Шарля та його попередню дружину теж звали Мадам Боварі. У неї дуже романтичний погляд на життя і вона прагне до краси, багатства, любовних почуттів та верхів суспільства. Основною рухомою силою твору є розбіжність між романтичними ідеалами Емми та реаліями її життя в провінції. Це приводить Емму до позашлюбного зв’язку з двома чоловіками, а також примушує її вдаватись до величезних боргів, через неспроможність сплати яких вона зрештою приходить до самогубства.

    Емма досить освічена, але вона ніколи не прагнула розвивати себе. Напевно, це була ознака її перебування в конвенті, що вважалося в ті часи найбільш підхожим для молодиць. Навчання в конвенті не давало змоги дівчині розвивати свої здібності мислити розважливо та критично. Вона дуже багато уваги приділяє тому, як люди одягнені, але ніколи не дивиться на те, що знаходиться під зовнішністю. Як результат, вона легко захоплюється людьми, які вдають з себе більше, ніж вони є насправді. Емма не тільки полюбляє нещирих притвор, але і ненавидить тих, хто видає себе таким, яким є (мати Шарля, мадам Оме, пан Біне).

    Через те, що Емма живе в своєму світі фантазій, для неї не мають ніякої ваги погляди інших людей, за винятком коли вони можуть їй послужити. На балу вона переконана в тому, що її прийнято до верхніх прошарків суспільства, і тепер вона одна із них. Вона вважає, що буде запрошена на бал і наступного року. Насправді, запрошення на бал було вдячністю господарів за допомогу в обрізанні вишень, і господарі не передбачали повторення цього.

    Емма прагне крайностей в житті. Чим більше вона випробує, тим менше вона задоволена. Її апетит зростає до таких розмірів, що вона перестає цінувати маленькі радощі життя, бо вони маленькі. Розглянемо її літературні пристрасті. Вона розпочинає з романів та часописів для жінок буржуа, які були націлені на її соціальний та економічний стан. Потім вона переходить до жіночих часописів високої моди, які змушують Емму вдаватись до великих витрат. Наступний крок – романтична поезія, потім трагедії, і все закінчується порнографічними книжками, якими вона захоплюється між зустрічами з Леоном.

    Після перегляду опери “Лючія ді Ламмермур”, яка можливо є одною з найменш вірогідних та найбільш перебільшених історій кохання, Емма приймає за взірець вигаданий образ Лючії та переконується в тому, що найправильнішим у випадку неспрятливих життєвих обставин є самогубство, до якого вона і вдається.

    Кожне окреме рішення Емми виглядає пристойним та розумним, якщо взяте окремо, проте всі її дії та рішення у цілому приводять до того, что Емма стає дійовою особою роману, яка мало кому приємна.

    Шарль Боварі: характеристика

    Шарль Боварі – чоловік Емми, людина дуже проста та звичайна. За фахом він лікар, але, як і в усьому іншому, не дуже добре володіє своїм ремеслом. В дійсності у нього немає достатньо кваліфікації, щоб називатись лікарем. Він лише “офіцер здоров’я”. Коли місцевий фармацевт Оме переконує Шарля провести операцію на ступні одного хворого, це приводить до того, що більш кваліфікований лікар ампутує ногу у небоги.

    Шарль палко кохає свою дружину Емму та вважає, що вона бездоганна в усьому, хоча дійсність цьому заперечує.

    Пан Оме: характеристика

    Оме – міський фармацевт. Він матеріаліст та самовдоволена людина. Хоча він і звичайна людина, проте він дуже високо себе цінує та намагається знайти визнання своєї особи, часто за рахунок друку своїх пихатих та заяложених коментарів в міській газеті. В одному випадку він переконує Шарля виконати операцію на нозі чоловіка. В ті часи до такої операції міг вдатися лише відчайдушний лікар, тому він наполягав на цьому заради приваблення уваги до себе. Проте операція закінчилася нещастям, і чоловіку ампутували ногу аж по стегно.

    Хоча він був позбавлений змоги займатись медициною через відсутність ліцензії, Оме прагне показати, що він експерт в медицині. Тому він продовжує консультувати клієнтів у своїй аптеці. Через це йому непотрібен конкурент в особі Шарля. Оме стає “найкращим другом” Шарля, принаймні зовні. Водночас він кожен раз намагається підірвати його репутацію. Цим він керувався, коли наполягав на операції для чоловіка, заради того, щоб Шарль був змушений покинути місто.

    Леон Дюпюї: характеристика

    Подружившись з Еммою, коли вона переїхала до Йонвіля, Леон виглядає як найкраща пара для неї. Він розділяє її романтичні погляди та її зневагу до повсякденного життя. Він обожнює Емму перед від’їздом до Парижу. Через декілька років вони знову зустрічаються, і відтепер у них розпочинається кохання. Хоча спочатку стосунки дуже палкі, проте згодом таємність зникає.

    Леон розчаровується в Еммі, особливо тоді, коли залицяння та догоджання починають заважати його роботі. Коли вона вперше прийшла до нього на роботу, він приємно здивований та відразу залишає роботу з нею. Через деякий час його відсутність на робочому місці приводить до напружених відносин з співробітниками та позначається на його результатах. Хтось надсилає його матері листа, в якому повідомляє про те, що її син мається з одруженою жінкою. Мати Леона наполягає на тому, щоб він розірвав свої стосунки з Еммою. Він так і робить, але з неохотою. Але згодом вона зникає, бо спроби Емми відновити стосунки з Леоном розпочинають дуже непокохти Леона. Коли Емма попадає в скрутний фінансовий стан, вона пробує переконати Леона вкрасти грошей у його наймача. Ось тоді Леон насправді стає дуже зляканим. Він відмовляється від своїх зобов’язань коханця та зникає з життя Емми.

    Рудольф Буланже: характеристика

    Рудольф – це багатий місцевий чоловік, який зваблює Емму, як ще один додаток до великого ланцюгу його коханок. Хоча спочатку Рудольф захоплений Еммою, проте його почуття до неї несправжні. Коли Емма з часом попадає в дедалі складніше становище, Рудольф втрачає зацікавленість до неї та нервує через те, що Емма позбулась обачності. З часом він закінчує свої стосунки з Еммою, але не раніше, ніж подія з листами та подарунками від попередніх коханок, всі з яких вимагають зрештою від Рудольфа або кохання, або грошей.

    Хоча почуття Рудольфа до Емми вщухають, проте він не відмовляється від цінних подарунків, хоча він розуміє, що вона не може дозволити їх собі. Емма дарує Рудольфові такі подарунки, які на її думку повинна була б подарувати коханка такого аристократа, як Віконт. У свою чергу Рудольф дарує Еммі значно менш цінні подарунки, хоча його фінансовий стан набагато кращий, ніж у Емми. Приймаючи її подарунки, Рудольф не вважає, що чимось зобо’язаний Еммі, хоча й усвідомлює, що Емма в такий спосіб збільшує свою заборгованість перед Льорьо.

    Коли Емма благає Рудольфа допомогти їй на вершині її фінансової кризи, вона таким чином вдється до обміну “секс-на-гроші” з Рудольфом, хоча напередодні вона відмовила в цьому пану Гілламену. В такий спосіб вона діє, як найкорисливіша з коханок Рудольфа. Через це Рудольф не вважає за необхідне допомогти Еммі, хоча він міг це зробити та врятувати Емму від кредиторів.

    Пан Льорьо: характеристика

    Лицемірний та лукавий торговець, який постійно переконує Емму купувати крам в кредит та позичати у нього гроші. Льорьо майстерно грає з Еммою і врешті решт приводить її до такої заборгованості, що руйнує Емму фінансово та змушує її до самогубства.

    Льорьо має репутацію агресивного кредитора в Йонвіллі. Якби Емма чи Шарль поцікавились тим, хто є Льорьо, або прислухалисть до місцевих пересудів, то вони б дізналися про те, що Льорьо своїми діями вже зруйнував життя одному із мешканців міста. Єдиний друг, якому вони вірять, Оме, знає про віроломство Льорьо, проте він не бажає розповісти їм про це. Тому Емма та Шарль, не розповідаючи один одному, вдаються до позичання грошей у Льорьо.

  • “Місто” М. Семенко аналіз

    “Місто” М. Семенко аналіз вірша

    М. Семенко протягом усього свого творчого життя експериментував із формою вірша, шукав власну інтонацію, невимушену й наближену до розмовної, розробляв і опрацьовував нові мотиви, зокрема еротичні та урбаністичні. Вірш “Місто” має яскраво виражений урбаністичний характер.

    Вид лірики: вірш-медитація.

    Жанр : ліричний вірш.

    Провідний мотив. У вірші “Місто* автор, використавши прийоми й засоби футуризму, не тільки відтворив життя великого мегаполіса, а й передав своє захоплення містом, що живе інтенсивним життям.

    Композиція твору. Вірш “Місто” – це одне речення, у якому немає жодного розділового знака. Щоб передати динаміку життя великого міста, автор розбив деякі слова на частини, а деякі частини слів об’єднав між собою таким чином, що утворилися цікаві й незвичні неологізми, значення яких без контексту не можна зрозуміти.

    Образи твору. Ліричний герой – людина, що добре відчуває місто, розуміє його, чує кожен звук. У вірші “Місто” центром є образ-символ міста, яке причарувало автора своїм рухом і неспокоєм.

    Художні засоби “Місто”

      Звукові образи : “блимно й крапно”; Зорові образи : “блиск лініями”, “міняться силуетами”; дієслівні форми “сунути”, “лізуть”, “повзуть”, “пересовуються”, “міняться”, “вирізують”, “закріплюються” передають рух і створюють динамічну картину міста. Практично так автор передає зоровий образ міста; Неологізми “автомобілібілі”, “бігорух”, “рухобіги”, “життєдать”, “житгєрух”, “життєбензин” типові для футуристів, адже вони мали на меті оновити мову, нехтуючи усім попереднім культурним досвідом;

    Версифікація твору. Вірш “Місто” не поділяється на строфи, рими відсутні, відсутня і внутрішня рима. Вірш-речення записано так, шо кожне окреме слово чи словосполучення утворює рядок, підкреслюючи значення кожного з них. Крім того, така побудова допомагає створити звукові образи.

    Вірш М. Семенка “Місто” – це експеримент зі словом і звуком. Звуки відтворюють шум, гамір, суєту великого міста, але поет-футурист ніби упивається і димами від пахітоски (сигаретки), і чадом заводів, і запахом бензину, серед якого люди кахикають і кохаються. Ідея вірша – висловити емоційне ставлення до міста, захоплення його багатогранністю, різноманітністю.

  • “Бувати в бувальцях” фразеологізм

    “Бувати в бувальцях” значення фразеологізму з прикладами наведені в цій статті.

    “Бувати в бувальцях” фразеологізм

    Вислів “Бувати в бувальцях” Означає – багато в житті ба­чити, зазнавати багато лиха (проходити сувору школу життя, мати великий досвід у чому-небудь)

    “Бувати в бувальцях” синоніми

    Бувати в пригоді, тягатися по світах

    “Бувати в бувальцях” речення (приклади)

    Я, щоб ви знали, провідав того світа – був, як то кажуть, у бувальцях. Марко Вовчок

    Кумові доводилося бувати у всіляких бувальцях (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, стор. 121);

    А дідусь, щоб заспокоїти нас, гукав на все море: – Нічого, дитинчата, нічого. Не в таких бувальцях бували, не лякайтеся тільки (Збанацький, Морська чайка, 1959, стор. 137).

    Левонтій Петрович тягався по світах, Бував у бувальцях, служив в москалях, був військовим писарем (І. Нечуй-Левицький);

    Побував-таки (старий мандрівник) В бувальцях, бачив білий світ. Атож! Довелось ковтнути і солоного, і гіркого (С. Журахович);

    Одразу видно, що вони бували в бувальцях. По одежі знати, де вони стіни обтирали по бліндажах (Юрій Яновський, I, 1954, 94).

    Тепер ви знаєте що означає вислів “бувати в бувальцях” та зможете використовувати його в своїх творах та складати змістовні приклади.

  • Макс Планк цікаві факти

    Макс Планк Цікаві факти з життя німецького фізика-теоретика, основоположник квантової фізики викладені в цій статті.

    Макс Планк цікаві факти:

    Планк старанно займався музикою – він був хормейстером у співочому академічному суспільстві, керував оркестром, а по святах займався грою в університетській церкві на органі. Його улюбленими музикантами були Шуберт, Шуман і Брамс

    Також фізик захоплювався альпінізмом. Цей вид спорту до глибокої старості був для нього примхливим противагою напруженою теоретичної діяльності. Відомий фізик підкорив важкодоступні вершини Альп. Будучи у віці 80 років Макс Планк піднявся у Високих Татрах на Великого Венеціанця. Любив здійснювати довгі піші прогулянки

    Був двічі одружений. Перша його дружина – подруга юності, дочка мюнхенського банкіра. Вона померла в 1909 році. Друга дружина була його супутником до старості в тривалих піших прогулянках

    У віці 27 років Макс Планк став професором теоретичної фізики в університеті Кіля

    Він дружив з Теодором Моммзеном, першим німецьким лауреатом Нобелівської премії з літератури

    Очолював Товариство кайзера Вільгельма і Академію наук у Берліні

    За часів правління Гітлера, Планка називали “білим євреєм” за його лояльність до єврейського населення

    Його сина Ервіна стратили в січні 1945 року за нібито участь у змові проти графа Штауффенберга

    Макса Планка називають батьком квантової фізики, творцем квантової теорії

    Свою останню промову як лектора фізики він виголосив у 1947 році у Фізичному інституті університету в Бонні з лекцією на тему “Зміст і межі точної науки”

    Сподіваємося, що в цій статті Ви прочитали щось цікаве про Макса Планка

  • Володимир Висоцький коротка біографія

    Володимир Висоцький коротка біографія відомого поета, співака, актора викладена в цій статті.

    Володимир Висоцький біографія скорочено

    Володимир Семенович Висоцький народився в Москві 25 січня 1938 , де і пройшло його дитинство. Потім під час Великої Вітчизняної війни деякий час жив на Уралі. Знову повернувся до Москви, після чого з 1947 по 1949 жив у Німеччині.

    Володимир Висоцький з 1953 року був учасником драмгуртка. Закінчивши школу в 1955, вступив до інженерно-будівельного інституту Москви, але не провчившись і року кидає навчання, прагнучи вступити до театрального.

    З 1956 по 1960 навчається в школі-студії при МХАТ. У 1959 році вперше бере участь у театральній постановці ( “Злочин і кара”), вперше знімається в кіно. Наступний етап свого життя Висоцький присвячує грі в театрі (московський драматичний театр імені Пушкіна).

    У 1960-1961 роках з’являються і перші пісні. Першою піснею вважають “Татуировка” (1961), хоча сам автор говорив, що пісня “49 дней” написана раніше (ймовірно в1960).

    У 1964 році Висоцький вступає до Московського театру драми і комедії на Таганці, де працює до 1980 року.

    Висоцький був тричі одружений: на Ізі Жуковій, Людмилі Абрамовій, Марині Владі.

    У 1967 році з виходом фільму “Вертикаль” Висоцький ураз стає відомим. Фільм став успішним, на думку багатьох, завдяки його пісням. Попередні роботи актора в кіно не викликали такої уваги глядачів. “Вертикаль” можна вважати початком популярності Володимира як кіноактора.

    29 листопада 1971 року – прем’єра “Гамлета” в Театрі на Таганці, головну роль в якому виконав Висоцький. Ця роль пізніше вважалася “візитною карткою” актора. Заради цієї ролі актор неодноразово відмовлявся від алкоголю. Примусити кинути пити Висоцького не могла навіть Марина Владі, яку він кохав до безтями. І лише можливість грати головну роль в “Гамлеті” стримувала Висоцького.

    У 1975 році було опубліковано вірш Висоцького в збірнику “День поезії” (перша і остання публікація за життя).

    16 квітня 1980 року відбулася остання кінозйомка концерту Висоцького в Ленінградському ВДТ, де він виконував пісні “Кони привередливые”, “Купола”, “Охота на волков” і розповідав про свою творчість.

    22 червня 1980 року відбувся один з останніх концертів Висоцького (в Калінінграді), на якому йому стало погано.

    Помер артист 25 липня 1980 року. Висоцький не впорався із власним ритмом життя, не витримало серце.

    За все життя Висоцький написав близько 700 пісень, які були надзвичайно популярні в СРСР. Він знявся в 28 фільмах, дав безліч концертів, справив великий вплив на багатьох музикантів.

  • Ачебе Чинуа біографія

    Ачебе Чинуа біографія скорочено нігерійського письменника викладена в цій статті.

    Ачебе Чинуа біографія

    Народився в 16 листопада 1930 на сході Нігерії, в селі Оджиді. Його батько був проповідником і викладачем недільної школи. При хрещенні його сина назвали Альбертом Чунуалумогу, яке той пізніше змінив на “Чинуа Ачебе”. Із восьми років хлопець вивчав англійську мову. Середню освіту отримав в Урядовому коледжі в Умуахії, Східній Нігерії, продовжив її на Заході, в Ібадані (до 1954). Чинуа Ачебе був одним з перших студентів Ібаданского університету, заснованого в 1948 році. Він почав вивчати медицину, проте потім переключився на англійську історію і богослов’я. Після закінчення університету, він почав в ньому викладати.

    Після університету працював в Нігерійській радіокомпанії, де пізніше став директором управління іноземного радіомовлення (обіймав цю посаду до 1966). Наприкінці 1960-х Чинуа Ачебе був дипломатом у самопроголошеній республіці Біафра. Працював в Інституті африканських досліджень в Неуцці.

    Чинуа Ачебе здобув світову популярність після виходу роману “Things Fall Apart” (“І прийшло знищення”). Книга вийшла в 1958 році і стала найбільш читаною в Африці. У цілому вона була перекладена на понад 50 мов і продана тиражем більше 10 мільйонів примірників.

    У 1987 році отримав Нігірійскую національну премію – найвищу нагороду за інтелектуальні досягнення. У тому ж році його роман “Anthills of the Savannah” став одним з претендентів на Букерівську премію.

    У 1990 р після автокатастрофи Ачебе був паралізований нижче пояса. Після тривалого лікування у Великобританії він переселився в США, де і жив до самої смерті. Викладав 15 років в Бардовському університеті, недалеко від Нью-Йорка. Іноземний почесний член Американської академії наук і мистецтв (2002). З 2009 року викладав африканістику в Браунівському університеті в штаті Род-Айленд. В цілому він написав понад 20 книг, в числі яких також романи “Arrow of God” (“Стріла бога”, 1964), “A Man of the People” (“Людина з народу”, 1966). Ачебе викладав літературу, у нього було кілька десятків ступенів в університетах Африки, Європи та Америки.

    У 2007 році Ачебе отримав літературну премію “Міжнародний Букер” за внесок у світову літературу.

    Помер 22 березня 2013 в Бостоні.

    Відомі романи : “І прийшло знищення”, “Стріла бога”, “Людина з народу”, “Мурашники савани”, “Спокою більше немає”.