Category: Література

  • “Талант” Васильченко образи

    “Талант” Васильченко характеристика героїв

    У повісті С. Васильченка “Талант” створена чітка система повнокровних образів, які підкреслюють головну думку: важко пробитися народному талантові, нелегко втілювати мрію у дійсність, але життя все ж краще за смерть. І ні за яких умов не слід впадати у відчай.

    Герої повісті: вчитель-оповідач, Андрій Маркович – працьовиті, наполегливі в досягненні мети, готові день і ніч “гризти граніт науки”, пробити всі мури на шляху до освіти. Вони не байдужі до чужого горя, готові навіть на самопожертву заради дружби й кохання. Хоч і різні за характерами, але мрійники й романтики, особливо вчитель-оповідач. Цей персонаж, очевидно, повністю відповідає авторському ідеалу. Він уміє бачити прекрасне в буденному, опоетизувати його, живе в гармонії з природою.

    “Талант” Васильченко образ оповідача

    Твір починається картиною ранньої осені. На тлі журливого пейзажу автор показує приїзд до села нового вчителя. Пейзаж, який гармонує з настроєм молодого вчителя, має алегоричний характер.

    Уже з перших рядків повісті перед читачем постає один із головних героїв твору – оповідач.

    Це вчитель, який хотів здобути вищу освіту й присвятити себе служінню народові. Оповідач, натура поетична і разом з тим сильна, сидячи в старезній школі, що нагадувала льох, думає зовсім про інше: “Іпомалу встає передо мною моє радісне, моє тепле, те, що завжди тепер світить і гріє мені, – університет…

    .. .Іувижається він мені, цей храм юності чарівний, десь далеко-далеко, палацом надхмаряним… Шляхи до його, єдині доступні мені шляхи, юнакові безди-пломному, хащами позаростали непролазними… Мурами високими їх перегороджено, глибокими безоднями перекопано, та сміливо й радісно топчу я ті хащі ночами, січу терни, голими руками мури ламаю, мов крилами перелітаю безодні… Лечу…”.

    Сільські вчителі того часу змушені були працювати в неймовірно важких умовах. Ось вигляд шкільного будинку: “І встає перед очима руїна – чорна, як головешка, ніби од печалі пригоріла. Посередині – провалений дах. Стріха з одного боку висока, з другого – схилилась мало не до самого долу. Вигнулись наперед трухляві двері, нащось окуті в залізо.

    На дверях – великий заржавілий замок. А бур’яну того кругом, як лісу!”

    Не краща й квартира, в якій мешкатиме вчитель. Автор докладно описує її інтер’єр: “Поламаний стіл, двоє старих стільців, ліжко, абияк, нашвидку з трухлих дощок змайстроване… свіжа на йому солома…”. Такий же і клас, де навчатимуться учні: “Дмухнуло вогким, холодним льохом…”. Стеля схилилася низько, а далі в глибині ще нижче. Посередині, де її можна було досягти рукою, стоять підпірки – стовпи. По боках – манячать ряди нефарбованих парт, побитих та помережаних школярськими ножами”.

    Незважаючи на такі жахливі умови, молодий просвітянин не впадає у відчай, він вольовий, вірить у краще життя. Це видно з прикінцевого символічного пейзажу, яким завершується перший розділ повісті: “…Ой ви, дурненькі, заплакані вікна: сонце – буде, будуть дні радісні, ясні, будуть пісні, квіти, будуть радощі, сміхи… Будуть!..”

    Оповідач – людина чесна, лагідна, щира. І дуже лірична, яка вміє опоетизувати буденні явища. Згадаймо його опис пір року, яким починається VI розділ повісті: “Жили осінь, жили й зиму, мов краї невідомі всвоїй школі, як в ковчезі, перепливали. Під вікнами мінялися береги. Були вони ясні й смутні, з золотими листопадами, із заходами огняно-червоними, узорами з листу осіннього помережані; далі пливли темними краями в туманах та дощах… Пливли, пливли і на один ранок випливали несподівано на білі, казкові береги. Просвітліло од їх, і тихою радістю засяяло в сумних шкільних стінах”.

    “Талант” Васильченко образ Андрія Марковича

    Неприємне враження справило на оповідача перше знайомство зі старшим учителем Андрієм Марковичем. “Людина занадто практична, ретельно акуратна, хитренька, до всього допитливий”, – так спершу подумав про свого колегу новоприбулий. Та вони швидко подружилися, бо обидва тяглися до знань, мріяли вступити в університет, були схожі за характерами: наполегливі, життєлюбні. Навіть закохалися в одну дівчину.

    Рельєфно змальовано в повісті образ Андрія Марковича. Старший учитель постає розсудливим, кмітливим, з великим життєвим досвідом. Він життєрадісний, любить народну пісню, гумор.

    Андрій Маркович – дуже добра і щира людина. Його закоханість у Тетяну така велика, що він згоден навіть одружитись на скривдженій паничем дівчині. А на похоронах вчительки він своєю палкою промовою провокує стихійний виступ.

    Ось як письменник підкреслює, наприклад, рішучість натури Андрія Марковича: “У синіх очах, як скеля з-під води, виблискує криця”.

    Як і оповідач, Андрій Маркович розуміє, що шлях до подальшого навчання йому буде перекрито, проте не втрачає оптимізму.

    “Талант” Васильченко образ Тетяни

    З великою душевною теплотою створений образ головної героїні – Тетяни. Вперше ми зустрічаємо її у IV розділі твору, коли молода вчителька прийшла до Андрія Марковича по книжки. Вона життєрадісна, енергійна, закохана в пісню. Дівчина має чудовий голос, наділена великими акторськими здібностя ми і мріє стати артисткою, грати у справжньому театрі.

    Портретною характеристикою Тетяни автор виявляє своє ставлення До персонажа: “На мене пильно дивилися цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу вик л икали в мене якесь хвилювання…”. Це про Тетяну. Вона “мов квітка, розцвітла”, “висока, ставна, коса біляста”, у неї “на диво сильний, чарівного тембру голос”.

    Тетяна співає у церковному хорі, виступає у виставах, що влаштувала місцева поміщиця. Хоч для виступів не було ніяких умов, бо за театр правила “клуня, сцена – пара перекинутих саней, грим – уголь та крейда… Завіса – з драних ряден, дзвонять у битий чавун…”, гра приносить дівчині велике моральне задоволення. Успіх окрилює її, подає надії. Вона вірить обіцянкам панів допомогти поїхати на навчання: “Слухайте… тільки несмійтеся з мене, дурної… – Вона прихилила мою голову і знишка промовила над ухом: – Кажуть – у мене талант…”, ” обіцяли в город одвезти… учитись…”.

    Зневірившись у людях (“театр” розігнали, панич-студент покинув), Тетяна хотіла втопитись, але мати врятувала. А тут ще лицемірний піп продовжував грубо залицятись до дівчини, а згодом навіть почав цькувати її.

    Друзі-вчителі морально підтримують Тетяну. До неї повертається душевна рівновага. Вчительці знову дозволяють брати участь у церковному хорі. Але незабаром отець Василь вчинив у церкві скандал і прилюдно осоромив Тетяну. Приводом для цього було те, що хористка одного разу дала волю своєму незвичайної сили й краси голосу і полонила ним людей. Це налякало й обурило попа. Він аж зашипів: “Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь там тинялася в пана по балаганах, прийшла до церкви – бешкет розводити. Бачили таке? Артистка…”. Але селяни не підтримали попа, “чуманіли”, і стали на захист дівчини.

    Тетяна, не стерпівши наруги над собою і своїм талантом, кінчає життя самогубством.

    Загибель вдовиної дочки сколихнула село. Люди звинувачують попа у смерті дівчини, протестують, усвідомлюючи свою правоту. Особливо це виявляється під час похорону. Отець Василь, перелякавшись селянського обурення, відмовився виконувати свій професійний обов’язок. Померлу “ховали гвалтом. Одібрали ключі у титаря, одімкнули церков, взяли мари, корогви”. У селян з’явилася незвичайна рішучість: “Мов вітром холодним подуло по людях – чуби наструнчились, як дріт, в очах блиснуло колюче: “Ламайте двері, чого там…””.

    “Талант” Васильченко образ дяка

    У творі є епізодичний образ дяка Запорожця, який, однак, має значне змістове навантаження. Він з’являється на початку та в епілозі повісті.

    У напівгумористичному плані подано портрет дяка Запорожця: “Увіходить сива шапка, пальто – наопашки, під рукою кавун. Сміливі сірі очі, шовкові русі кучері – гарний…”.

    Устами дяка автор дає характеристику попові: “Дерій, зажера, заїдливий”, “тільки путня людина прибуде в село – з’їсть”, “не людина – собака пінява”. Служителі культу ворогують між собою, “Не любимо й на перехід один одного”, – зізнається Запорожець. Йому остогиділо дякування, сварки з отцем Василем. І шукає він розради в горілці та бешкеті.

    Запорожець – обдарована натура. Він гарно співає, мріє здобути освіту. Але це безвольний, інколи навіть жалюгідний чоловік, бо не бачить жодної перспективи у своєму житті. Вступивши до вчительського інституту, кидає його, бо він здається для нього “тюрмою”.

    У кінці повісті ми знову зустрічаємо Запорожця: п’яний дяк заблудився і потрапив у болото, з якого не може вийти. Звідти доноситься його голос: він співає улюблену Тетянину пісню “Чого вода каламутна”.

    Хоч дяк морально опустився, пиячить, але йому ще властива поетична вдача, неспокійно б’ється в нього серце, “очі зацвіли ніжним жалем, смутно-смутно осміхнувся…”. Тужливі слова пісні “Ніч темная та невидная, головонька мой бідная” символізують неспокій юнака, його тугу за кращим життям.

    Загинув чудовий талант співачки. Пропадає педагогічний хист двох молодих учителів, які мріяли про університет. Адже після участі у багатолюдному похороні Тетяни, який перетворився у мітинг протесту, шлях до вищого навчального закладу їм закритий. Не здійснилися сподівання й дяка Запорожця – людини хоч і пропащої, але досить обдарованої. Як бачимо, тогочасні умови калічили життя талановитих людей з народу.

    “Так… талант… Розмовляли довго-довго. Про Тетяну, про її долю… Про долю того кращого цвіту народного, некоханого, дощами неполИваного, що гнеться з торбами, сонцем запалений, смутний, скрізь попід позамиканими брамами мурованих шкіл.”

    Доля народних талантів наводить героїв повісті на невеселі роздуми. Смерть Тетяни спричиняє їм невимовний біль. Однак друзі-вчителі не зневірюються, бо це сильні, вольові натури.

    Хоч кінець повісті трагічний, твір у цілому має оптимістичний характер.

    Негативні персонажі “Талант” Васильченко

    У повісті змальовані й негативні персонажі. Уже з перших сторінок ми довідуємося про отця Василя. Спочатку про цього говорять інші персонажі. Так, дяк Запорожець різко негативно характеризує попа. Поступово перед читачами розкривається натура цієї людини.

    Отець Василь лицемірний, грубий у ставленні до людей, розпусний, боягузливий. Негативне ставлення викликає в читача опис зовнішності отця Василя. Він “лютий, як звір”, “блідий, як глина, очі зеленяві, злісні”, не розмовляє, а шипить.

    Нетактовно, презирливо він ставиться до односельців при конфлікті з Тетяною в церкві та під час її похорону.

    Піп не вийшов навіть, щоб виконати свій професійний обов’язок щодо покійної. Мабуть, відчував свою провину і боявся гніву та осуду людей.

    До негативних образів належать і панич-студент, який підло обдурив Тетяну, скориставшись її довірою і закоханістю, і пані, яка обіцяла допомогти талановитій дівчині, влаштувавши її на навчання, але не дотримала свого слова.

    Егоїзм і байдужість панівного класу призводила до загибелі талановитих людей з народу.

  • Каміни для обігріву будинку

    Сьогодні каміни в інтер’єрі будинку є повноцінним предметом обстановки. Різноманітність дизайнерських рішень дозволяє вписати їх в будь-який стиль.

    Каміни для обігріву будинку

    При використанні каміна опалення житла відбувається завдяки тепловій енергії палаючих дров або вугілля. Такий камін є найбільш популярним серед любителів посидіти біля вогнища, помилуватися на вогняні іскорки і пофантазувати.

    Встановлювати каміни можна в будь-якому приміщенні або частині будинку. Єдиною умовою є відсутність протягів.

    Зараз виготовляють різні моделі камінів, тому для ефективного вибору краще дізнатися, які каміни можна встановити дома і які з них найкращі.

    Камін з системою повітряного опалення

    У конструкцію стін або перекриття встановлюються металеві труби з алюмінію або нержавіючої сталі для проходження по ним прогрітого повітря. Повітря надходить в них і просувається:

      природним способом під впливом гравітації – при розташуванні кімнат на відстані менше трьох метрів від місця розташування димоходу; примусовим способом за допомогою електричного насоса – при розташуванні кімнат на відстані більше трьох метрів.

    По цим трубам гарячі повітряні маси потрапляють в сусідні і вищерозташовані кімнати і обігрівають їх.

    Звісно самому вибирати камін досить важко, адже потрібно враховувати багато умов (площа будинку, додаткові джерела тепла, погодні умови). Тому щоб зробити правильний вибір, радимо перед покупкою уточнити у фахівця всі важливі питання.

    Камін з системою водяного опалення

    До камінної печі через розводку труб приєднуються опалювальні радіатори. Топка, в цьому випадку, відрізняється своєрідною конструкцією. Вона має два шари, а вода циркулює між ними. Прогріваючись, теплоносій пересувається по трубопроводах, проходячи через усі кімнати. Дана система комплектується, як правило, термостатами і електронасосом. Регулювати роботу можна як вручну, так і автоматично.

    У верхній частині каміна часто ставлять змійовик, який забезпечує подачу гарячої води для побутових потреб.

    Відкриті та закриті топки

    Звісно, зараз є каміни з закритою топкою та відкритою.

    Камін з відкритою топкою використовують як тимчасове джерело обігріву. Поки горять дрова – в приміщенні тепло, а як тільки поліна перетворюються на попіл – навколишнє повітря починає остигати. Подібні системи мають низький ККД. Майже 80% складають теплові втрати.
    Відкрита топка вимагає майже в два рази більше паливних ресурсів, а приміщення повинно бути забезпечено хорошою вентиляцією.

    Камін із закритою топкою здатний більш ефективно обігріти кімнату, і навіть весь будинок. Його ККД досягає 75%. Топки виготовляють з теплоаккумулюючих жаростійких матеріалів, що не піддаються дії іржі.

    Переваги і недоліки камінів

    Як і будь-яка інша опалювальна система, каміни, призначені для обігріву будівель, мають свої плюси і мінуси.

    Переваги камінів

      твердопаливні та газові каміни не вимагають великого споживання електроенергії. Вона потрібна тільки для роботи насосів. досить швидкий прогрів навколишнього простору; можливість компактного розміщення; індивідуальність дизайнерського рішення; гідна якість сучасних моделей топок; ймовірність приготування їжі; можливість регулювання полум’я, що сприятливо позначається на тепловому режимі; економію паливних ресурсів для топок закритого типу.

    Недоліки камінів

      необхідність контролю процесу горіння в ручному режимі. Після згорання дров, вугілля або іншого твердого палива система починає поступово остигати. необхідно постійно чистити золу; потрібно періодично чистити димохід, колосники та інші пристосування; виділити місце для зберігання дров, вугілля, або ж для монтажу газгольдера.

    Не варто боятися встановлювати каміни в будинках, тим паче при нинішніх цінах на газове опалення. Головне, зробити це грамотно, із залученням фахівців. В цьому випадку безпека, тепло і затишок будуть забезпечені!

  • Чому рослини називають зеленим дивом?

    Чому рослин називають зеленим дивом Землі? Якщо Вас цікавить це запитання, то, прочитавши статтю – знайдете всю потрібну інформації.

    Що таке рослини?

    Рослини – це цілісні організми, які здатні, як і всі живі організми, живитися, дихати, розвиватися, розмножуватися та гинути. Рослини поглинають енергію Сонця завдяки фотосинтезу.

    Що таке фотосинтез?

    Фотосинтез – це природній процес, під час якого рослини перетворюють неорганічні речовини навколишнього середовища – на органічні, використовуючи сонячну енергію. Завдяки процесу фотосинтезу рослина поглинає вуглекислий газ та виділяє кисень, який необхідний для життя.

    Чому рослин називають зеленим дивом Землі?

    Рослин називають зеленим дивом землі тому, що вони поглинають вуглекислий газ, а виділяють кисень, яким дихають всі живі організми планети. Існування будь-чого живого на планеті Земля було б неможливе без зелених рослин. Люди засаджують свої сади деревами, в містах висаджують бульвари, парки та інше. Головна функція рослин – виробляти кисень для живих організмів.

    Отож, рослини називають зеленим дивом тому, що вони виділяють необхідний для життя всіх організмів на планеті кисень. Також, вони можуть окрім кисню виділяти речовини, які здатні знищувати хвороботворні бактерії.

    Сподіваємось, Ви знайшли потрібний матеріал для себе та відповідь на Ваше запитання “чому рослини – зелене диво Землі”.

  • Романтизм в Україні

    Романтизм – це один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині ХІХ ст.

    Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. У художній творчості романтизм виявився в показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає в боротьбу.

    Основна риса романтизму є трагічне двоєсвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим.

    У новій європейській літературі як цілком визначений, своєрідний творчий метод романтизм почав формуватися у творчості німецьких письменників ( Й. В. Гете, Г. Гейне та ін.).

    Ознаки романтизму

      · зображення виняткових людей у незвичайних обставинах; · показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства, викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо); · наявність фантастики (фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації); · домінанта суб’єктивного над об’єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах); · ідеалізація патріархальних відносин; · ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям; · велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики.

    Тематична спрямованість романтизму:

      історичне минуле України з її демократичним укладом, козацькою вольницею; звитяжна боротьба проти зовнішніх ворогів; викриття й засудження пороків суспільного ладу (захист скривдженого люду, вираження глибокого співчуття йому).

    Конфлікт – між людиною і суспільством.

    Відображення світу сильних почуттів героя, показ його винятковості, духовного благородства, здатності до подвигу і разом з тим викриття нікчемності, недосконалості існуючого укладу життя.

    Основні герої романтичних творів – козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники Батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи) – виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури.

    Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні – русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні.

    Романтичні пейзажі також незвичайні, нерідко страшні: дикі гори, глибокі ущелини, страхітливі хащі, безкрайні пустелі, занедбані кладовища, розбурхане море, розбійницький стан, циганський табір, бушування стихій або надприродна тиша.

    Літературні роди романтизму – лірика та ліро-епос. З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка, з інших літератур – поема, елегія, романс, мадригал тощо. Під впливом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми – історико-героїчну.

    Часові межі романтизму в українському літературному процесі охоплюють кінець 20-х – 40-ві рр. ХІХ ст.

    Представники романтизму в Україні

    Першими творами, що започаткували новий напрям, були поезії П. Гулака-Артемовського “Рибалка” та Є. Гребінки “Човен”. Але провідна роль належить так званій Харківській школі романтиків,- гуртку, засновником якого був професор І. Срєзневський. У різний час у ньому брали участь такі викладачі тастуденти університету: Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Шпигоцький, П. Гулак-Артемовський, С. Писаревський, М. Петренко. Гуртківці писали не тільки романтичні художні твори, а й наукові розвідки з проблем історії та філології, збирали зразки фольклору, друкували їх окремими книжками, вид вали журнали й альманахи.

    До романтичного напряму належить творчість і таких письменників, як О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Забіла, О. Бодянський, П. Білецький-Носенко та ін. Найвищого розвитку романтизм досяг у ранній творчості Т. Шевченка.

  • “Старий і море” переказ

    “Старий і море” короткий переказ повісті Хемінгуея допоможе згадати про події у творі.

    “Старий і море” переказ

    Старий рибалить в море один. За вісімдесят чотири дні він ще не піймав жодної риби. У перші сорок днів з ним рибалив хлопчик. Потім батьки відправили його працювати на інший, більш “везучий” човен. Старий виглядає худим, виснаженим і дуже старим. Молоді у нього тільки очі – очі кольору моря.

    Хлопчик, що зловив на іншому човні кілька рибин, пропонує Сантьяго (старому) знову відправитися з ним у море. Старий проти того, щоб дитина йшов з везучого човна.

    Хлопчик пригощає старого пивом на Терасі. Вони згадують, як Сантьяго уперше взяв дитину в море і врятував від великої риби. Після пива хлопчик допомагає старому віднести рибальські снасті в хатину. Сантьяго засинає на стільці за читанням газети. Хлопчик приносить йому вечерю. Друзі їдять і обговорюють бейсбол. Вночі старому сниться Африка, в яку він плавав будучи юнгою, і виходять на берег леви.

    Вранці старий будить хлопчика (його звуть Манолін), вони п’ють каву і відправляються в море кожен на своєму човні. Старий відпливає далеко від берега. Він шкодує морських ластівок, які з великим трудом здобувають собі прожиток; розмірковуючи про море, старий вживає для його словесного позначення жіночий рід, вбачаючи в ньому жінку. До сходу сонця Сантьяго встигає опустити приманку у воду. На відміну від інших рибалок він робить це точно, але йому чомусь постійно не щастить.

    Сонце встає над морем. Старий спостерігає у воді зграї золотої макрелі, летючу рибу, планктон, отруйних фізалій, згадує про черепах, які їх їдять. Стежачи за птахом-фрегатом, рибалка наштовхується на зграю тунців. Коли берег втрачається з уваги, велика риба починає клювати. Він вмовляє її поїсти, розмовляє сам із собою. Коли риба щільно насаджується на гачок, старому не вистачає сил витягнути її з води. Здобич йде в море, тягнучи за собою човен. Сантьяго чекає, коли риба помре. Вони пливуть півдня і всю ніч.

    Старий думає про рибу, жаліє її і згадує, як зловив самку марліну, чий самець був зі своєю подругою до самої смерті. Сантьяго звільняє свій човен від зайвих лісок і починає молитися про те, щоб риба показалася на поверхні. Вранці на мотузку, що тягнеться від рибі до човна, сідає маленька пташка. Старий розмовляє з нею. Риба смикає волосінь, і ранить робочу, праву руку Сантьяго. На сніданок старий їсть тунця, намагаючись надати сили затерплій лівій руці.

    Коли риба виходить з води, старий бачить темно-фіолетове з ніжно бузковими смугами з боків тулуб, довжиною на два фути більше його човна. Замість носа у здобичі – довгий, як бейсбольна ключка, і гострий, як рапіра, меч.

    Не вірячий у Бога старий десять разів читає “Отче наш” і “Богородицю”, просячи їх про допомогу. Він переживає, що на них з рибою можуть напасти акули і згадує, як боровся силою з негром – найсильнішою людиною в порту і переміг його. День добігає кінця. Вночі Сантьяго ловить макрель, патрає її, вечеряє. Вночі він спить і прокидається від різкого ривка риби. Вранці здобич починає кружляти навколо човна. Старий марно намагається вбити рибу. Його думки починають плутатися. Коли риба втомлюється боротися, Сантьяго, зібравши залишки сил, вбиває її ударом гарпуна в серце.

    Мертву рибу Сантьяго прив’язує до човна. З жовтих водоростей він добуває креветок і їсть їх. Йому починає здаватися, що спіймана риба йому наснилася. У якийсь момент старого з рибою наздоганяє акула. Старий вбиває її, всадивши гарпун в голову. Мертва акула забирає із собою на дно сорок фунтів риби, гарпун і залишок мотузок.

    Намагаючись себе підбадьорити, Сантьяго починає думати і говорити сам з собою. Думки його крутяться навколо гріхів. Він запитує себе, чи не гріх було вбивати рибу, і розуміє, що ні – не грішно, адже він народився рибалкою, точно так само, як риба народилася рибою. Старий думає про те, що вбив заради прожитку. Потім він приходить до думки, що, вбиваючи велику рибу, він відчував гордість, а гордість – гріх. Акулу він вже вбивав з насолодою, але в цьому випадку він боровся за своє життя.

    Через деякий час човен наздоганяють ще дві акули, широконосі, що харчуються падолою. Старий вбиває їх нанизаним на весло ножем. Ці акули забирають із собою чверть риби, причому найкраще її м’ясо. Старий вибачається перед рибою.

    Наступна акула ламає ніж Сантьяго. З підплившими наприкінці дня хижаками старий намагається боротися кийком. Від риби залишається половина. Старому важко на неї дивитися.

    О десятій годині вечора Сантьяго бачить вогні Гавани. Вночі на нього нападає ціла зграя акул. Вони зжирають залишки риби. Допливши до рідного селища старий відправляється спати. Вранці хлопчик відвідує його в хатині. Рибалки на березі вимірюють риб’ячий скелет. Хлопчик приносить старому кави і каже, що відтепер буде рибалити з ним разом.

  • Томас Едісон цікаві факти

    Томас Едісон цікаві факти з життя (біографії) талановитого винахідника Ви дізнаєтеся в цій статті.

    Томас Едісон цікаві факти

    Найбільш відомими винаходами Едісона є Лампа розжарювання і фонограф (перший прилад для запису і відтворення звуку). Також на рахунку Едісона Удосконалення телеграфу, телефону (створив перший телефонним мікрофон) і певний внесок в розвиток американської кіноіндустрії завдяки винайденому ним Кінетографу.

    Едісон першим у світі створив науково-дослідний центр.

    Томас народився 11 лютого 1847 р був наймолодшим з семи дітей.

    Аль – як називали Томаса Альва в дитинстві, Був маленького зросту і виглядав трохи кволим, але вже з юних років виявляв великий інтерес до книг і різного роду дослідів, особливо хімічних.

    Вчителі вважали його “обмеженим” , тому що не намагалися зрозуміти і розвинути індивідуальність дитини. Мати забрала його зі школи і дала йому першу освіту.

    З дитинства Едісон Допомагав матері продавати фрукти та овочі. Однак кишенькових грошей, зароблених таким способом, виявлялося недостатньо для його дослідів, особливо хімічних.

    Щоб заробити собі грошей на книги і різні пристосування для експериментів, він В 12 років влаштувався на залізничну станцію. Врятував сина начальника станції від рухомого складу, і чоловік на знак подяки навчив Томаса телеграфної справи. Едісон відразу ж побудував свою маленьку телеграфну лінію. Трохи пізніше почав працювати телеграфістом. Продовжував витрачати всі гроші на книги і досліди.

    У 1869 році переїхав до Нью-Йорк. Першу його розробку з удосконалення телеграфування придбали за 40 тисяч доларів. У 1871 році одружився. Продовжував свою винахідницьку роботу.

    Але, напевно, найважливішим для людства відкриттям була Електрична дугова лампа розжарювання. І не стільки сама лампа, скільки широко поширена система електричного освітлення.

    Протягом життя Едісона Бюро патентів у США видало йому 1093 патенти.

    Едісон відрізнявся дивовижною цілеспрямованістю і працездатністю. Коли він вів пошуки відповідного матеріалу для нитки розжарювання електричної лампи, він перебрав близько 6 тисяч зразків матеріалів, поки не зупинився на карбонізованому бамбуці. Перевіряючи характеристики вугільної ланцюгової лампи, він провів в лабораторії близько 45 годин без відпочинку. Аж до самого похилого віку він Працював по 16-19 годин на добу.

    Едісон освідчився своїй коханій на азбуці Морзе

    Різдвяним днем??1871 року 24-річний Едісон одружився на 16-річній Мері Стілвел, яку знав всього два місяці. Мері народила Едісону трьох синів, першим двом Едісон дав прізвиська “Точка” (Dot) і “Тире” (Dash). Мері померла на 29-му році життя імовірно від пухлини мозку.

    Через два роки після смерті Мері Едісон одружився на 20-річній Мині Міллер, в яку був дуже сильно закоханий. Едісон навчив Міну азбуці Морзе, за допомогою цього коду вони спілкувалися, коли батьки Міни були поруч: закохані вибивали морзянку постукуванням по долонях одне одного.

  • Віктор Васнєцов біографія

    Віктор Васнецов біографія скорочено Українською мовою викладена в цій статті.

    Віктор Васнецов біографія коротко

    Васнецов Віктор Михайлович (1848 – 1926) – російський художник, що прославився зображеннями історичних, фольклорних сцен. Один з авторів розписів у Володимирському соборі в Києві.

    Народився Васнецов 3 (15) травня 1848 року в невеличкому селі Вятської губернії в сім’ї священика. Освіту отримав в Вятській духовній семінарії. А ось художній стиль Васнецова удосконалився під час навчання в школі мистецтв Петербурга.

    Завершальним моментом навчання було закінчення Академії мистецтв у 1873 році.

    Картини Васнецова були вперше представлені на виставці в 1869, ще під час навчання. Потім же Васнецов співпрацював з товариством пересувних виставок. Через деякий час Васнецов перейшов до напрямку, ближчого до модерну.

    На початку 1885 року прийняв від А. В. Прахова запрошення взяти участь в розписі збудованого Володимирського собору в Києві.

    Основними сюжетами картин Васнецова були казки, побутові ситуації, а потім історичні, билинні, релігійні мотиви. Картини в яких зображені билинні сюжети – “Витязь на роздоріжжі” (1882), “Після побоїща Ігоря Святославича з половцями” (1880) “Альонушка” (1881), “Іван Царевич на Сірому Вовку” (1889) ” Богатирі ” (1881–1898), “Цар Іван Васильович Грозний” (1897).

    У 1893 році став членом Академії мистецтв, а після 1905 – Союзу російського народ. У Росії функціонують 4 музеї, присвячених художнику.

    Віктор Васнецов помер 23 липня 1926 в Москві.

  • “Чума” А. Камю головні герої

    Персонажі Роману “Чума” А. Камю проживають важкі часи, на їх прикладі автор хотів донести до читачів головну думку свого твору.

    “Чума” А. Камю головні герої

    Доктор Бернар Ріє,
    Жан Тарру,
    Священик отець Панлю,
    Репортер Раймон Рамбер,
    Коттар,
    Гран,
    Пані Ріє (мати доктора).

    Доктор Ріє проживає в місті Оран, він визнає лише факти, тому в його викладі події втрачають домішку будь-яких художніх прикрашання. Взагалі-то боротьба з чумою – справа практично безнадійна. Тверезо розуміючи це, доктор Ріє ні на секунду не припиняє своєї роботи, ризикуючи власним життям. Завдяки логіці і серйозності доктора, ми бачимо реальну картину епідемії. Доктор Ріє неодноразово, в силу своєї професії, стикався лицем до лиця зі смертю. Смерть дитини, що збудила до справжнього буття батька Панлю, стала серйозним випробуванням і для доктора Ріє. Здавалося б, глобальні світоглядні питання давно вирішені доктором: він не визнає Бога не тому, що його немає, а тому, що він не потрібен: “Так от, раз порядок речей визначається смертю, можливо, для господа бога взагалі краще, щоб в нього не вірили… “.

    Чума змінила і ставлення пацієнтів до доктора “ніколи ще професія лікаря не здавалося Ріє настільки важкою. Досі виходило так, що самі хворі полегшували йому завдання, повністю йому довіряли. А зараз, доктор наштовхувався на незрозумілу замкнутість пацієнтів. Починалася боротьба, до якої доктор ще не звик “.

    Отець Панлю спочатку постає перед читачем в досить відразливому вигляді проповідника, який мало не радіє з приводу епідемії. У ній він вбачає божу кару за гріхи оранцев. Цей досить трафаретний для християнства хід думок свідчить про те, що священик продовжує існувати за інерцією, – “бути” він ще не почав. Панлю хоче використовувати страх своїх парафіян для зміцнення їх ослабілої і тьмяної віри. Великим випробуванням для батька-єзуїта стає власна хвороба: приймати допомогу лікарів – значить визнати слабкість і непослідовність власних переконань. Священик, крім того, чудово розуміє, що допомога ця не допоможе йому врятуватися. Судячи з первісним варіантом роману, Камю наводив Панлю, який захворів чумою до релігійної катастрофи. Але в остаточному варіанті роману Панлю залишається вірний власному вибору.

    У числі тих, хто намагається залишити захоплений чумою місто – єдиний персонаж, що має ім’я, Рамбер. Камю дає йому ім’я по одній тільки однієї причини: він не біжить. Не біжить, незважаючи на те, що він сторонній в місті, незважаючи на те, що десь чекає його кохана жінка й Рамбер щиро вірить у те, що він повинен бути поряд з нею. Моментом пробудження людської сутності стає для Рамбера напад помисливості, коли йому “раптом привиділося, ніби залози в нього в паху розпухли і щось під пахвами заважає вільно рухати руками. Він вирішив, що це чума “.

  • Астрід Ліндгрен біографія скорочено

    Астрід Ліндгрен біографія скорочено для дітей та дорослих викладена в цій статті.

    Астрід Анна Емілія Ліндгрен – шведська дитяча письменниця, відома своїми творами “Карлсон, який живе на даху” та “Пеппі Довгапанчоха”.

    Астрід Ліндгрен біографія скорочено

    Народилася 14 листопада 1907 в містечку Віммербю на півдні Швеції, в сім’ї селянських фермерів. Як стверджувала сама письменниця в автобіографічному збірнику “Мої вигадки” (1971), у неї було щасливе дитинство, повне ігр та пригод. Закінчивши середню школу, Астрід недовго пропрацювала журналісткою в місцевій газеті, а потім поїхала до Стокгольма, де вчилася на стенографістку. Паралельно вона працювала за фахом. Незабаром вона вдало вийшла заміж за Стуре Ліндгрена. На той момент у неї вже був маленький син Ларс.

    Відразу після заміжжя Астрід залишила роботу, щоб піклуватися про сина і про новонароджену доньку Карін (1934). За словами письменниці, її перша повість-тетралогія, “Пеппі Довгапанчоха” (1945) вийшла в світ саме завдяки дочці. Коли дівчинка захворіла, їй довелося щовечора розповідати всякі історії. Так, одного разу Карін замовила історію про Пеппі Довгапанчоха, ім’я якої вигадала на ходу. Книга мала приголомшливий успіх. Домогосподарці Астрід відразу ж запропонували роботу в дитячому видавництві і присудили кілька премій. Сьогодні її твори перекладені на багато мов в 60 і більше країнах світу. Історія про Карлсона також з’явилася завдяки дочці, яка часто розповідала про загадкового человічка, який залітав у вікно.

    Крім дитячих книг, письменниця іноді створювала романтичні історії, наприклад, “Брати Левине Серце” (1979), а також дитячі детективи і шахрайські повісті про Еміля з Леннеберги. Астрід Ліндгрен стала першою дитячою письменницею у своїй країні, що отримала премію за досягнення в галузі літератури. Найбільший творчий розквіт письменниці випав на 1940-1950-і роки. Однією з найкращих робіт Ліндгрен була повість-казка про самотніх і занедбаних дітей “Міо, мій міо” (1954). У вільний від письменства час, вона вела різні ток-шоу та вікторини на шведському телебаченні та радіо.

    Померла видатна письменниц Я 28 січня 2002 року в Стокгольмі, переживши чоловіка і сина.

  • Міф про Тесея скорочено

    Міф про Тесея скорочено

    Від кровожерливих розбійників і хижих звірів рятує людей Тесей. Тесей вбиває Мінотавра (чудовисько з головою бика, який поїдає хлопців та дітей) і так Афіни позбавляються від цього страшного чудовиська.

    Дитинство Тесея

    У афінського царя Егея народився син Тесей. Тесей все своє дитинство провів з матір’ю трезенською царівною Ефрой. Батько, який жив далеко від Тесея, побоювався каверз з боку своїх племінників, які теж прагнули до влади. Перед розставанням з Ефой, Егей ховає під каменем свої меч і сандалі зі словами: “Коли мій син виросте і зможе зрушити цей камінь, розкажи йому хто його батько”. У шістнадцять років Тесей відсуває камінь, забирає меч і сандалі і направляється в Афіни до свого батька. Досить подвигів здійснює Тесей поки йде до батька. По мечу Егей впізнає свого сина.

    Подорож на Крит

    Раз у дев’ять років афіняни повинні були для Мінотавра посилати сім хлопців і стільки ж дівчат. Афіняни відправляють човен під чорними втрилами до Мінотавра. На Крит відправляється Тесей, і вбиває Мінотавра. ( Міф про Тесея і Мінотавра )

    Трагічне повернення

    Тесей убив Мінотавра в підземному лабіринті, звідки дуже важко вибратися. Але йому дала провідну нитку дочка критського царя Аріадна. І завдяки цій нитки Тесей знаходить вихід з лабіринту. Тоді Тесей викрадає Аріадну, в яку закохався (як і вона в нього) і вони пливуть до Греції. Але в дорозі вони розлучаються, можливо, це сталося з волі Посейдона. Засмутившись, Тесей забуває змінити прапор з чорного на білий, як просив його батько. Егей, побачивши корабель з чорним прапором, думає, що його син загинув у сутичці з Мінотавром і кидається в море. З тих пір Море називається Егейським.