Category: Література

  • Ежен Йонеско хронологічна таблиця

    Ежен Йонеско хронологічна таблиця життя і творчості французького драматурга румунського походження, одного з основоположника театру абсурду викладена в цій статті.

    Ежен Йонеско хронологічна таблиця

    1909 році, 26 грудня – Ежен Йонеско народився в родині адвоката в містечку Слатіна, недалеко від Бухареста

    1913 – Коли він був ще зовсім маленьким, його сім’я переїжджає в Париж

    1925 – родина Ежена повертається до Румунії

    1929 – 1933 – Ежен навчався в Бухарестському університеті, вивчаючи французьку мову і літературу, мріяв стати вчителем

    1929 – відбувся дебют Йонеско як поета – було надруковано його твір у збірнику “Записки папуги”. Також в цей рік він почав викладати французьку.

    1934 – написав памфлет “Ні!”, В якому піддав жорсткій критиці багатьох румунських письменників

    1936 – Йонеско одружився

    1938 – з цього року поет постійно проживає в Парижі, отримавши стипендію в університеті. Захистив докторську дисертацію з філософії в Сорбонні на тему “Про мотиви страху і смерті у французькій поезії після Бодлера”

    1950 – в світ вийшла його перша п’єса ” Голомоза співачка” . Прем’єра відбулася 11 травня в “Театрі опівнічників” в Парижі. З цього моменту захопився вивченням англійської мови

    1951 – написав п’єсу “Урок”

    1952 – склав п’єси “Стільці” і “Жертви боргу”

    1953 – написав п’єсу “Новий мешканець”

    1957 – склав п’єсу “Майбутнє в яйцях”

    1960 – п’єса ” Носороги “

    1970 – поет став членом французької Академії наук. Отримав Єрусалимську літературну премію

    1974 – Ежен Йонеско пише найвідоміший свій роман “Пустельник”

    1994, 28 березня – Ежен Йонеско помирає від тяжкої хвороби

  • “Лихо з розуму” переказ

    Грибоєдов “Лихо з розуму” переказ нагадає про головні події в творі.

    “Лихо з розуму” переказ

    “Лихо з розуму” – комедія у віршах О. С. Грибоєдова, сатира на аристократичне московське суспільство першої половини XIX століття

    Молодий дворянин Олександр Андрійович Чацкий повертається з-за кордону до своєї коханої – Софії Павлівни Фамусової, яку не бачив три роки. Молоді люди росли разом і з дитинства любили один одного. Софія образилася на Чацького за те, що той несподівано кинув її, поїхав до Санкт-Петербурга і “не писав трьох слів”. Чацький приїжджає в будинок Павла Опанасовича Фамусова з рішенням одружитися на Софії. Всупереч його очікуванням, Софія зустрічає його дуже холодно. Виявляється, вона закохана в іншого. Її обранець – молодий секретар Олексій Степанович Молчалин, що живе в будинку її батька, Чацький не може зрозуміти, “хто милий” Софії. У тюрмі він бачить тільки “жалчайшее создание”, не варте любові Софії Павлівни, яке вміє любити палко й самовіддано. Крім того, Чацький зневажає Молчалина за старання догодити кожному, за чиношанування. Дізнавшись, що саме така людина підкорила серце Софії, Чацький розчаровується в своїй коханій.

    Чацький вимовляє красномовні монологи, в яких викриває московське суспільство, виразником думок якого виступає батько Софії Павло Фамусов. Однак в суспільстві проходять чутки про божевілля Чацького, пущені розсердженою Софією. Наприкінці п’єси Чацький вирішує покинути Москву.

    У комедії дотримані тільки дві класичних єдності: місця і часу (дія відбувається в будинку Фамусова протягом доби); третя єдність – дії – відсутня, в творі дві сюжетні лінії: любов Чацького і протистояння Чацького і московського суспільства.

    Основна ідея трагікомедії: протест вільної особистості “проти брудної російської дійсності”

  • “Жага до життя” образ головного героя

    “Жага до життя” характеристика головного героя оповідання Джека Лондона наведена в цій статті.

    “Жага до життя” образ головного героя

    Риси характеру головного героя:

      Сміливість, терпіння, упертість, життєлюбність

    Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною “їжею”, біль у ногах, розтертих до крові, та змученому тілі, відчай після марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Але в ланцюжку відчуттів намічається зміна на краще: це сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, яким змінився страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком. “Саме життя в ньому не хотіло загинути і гнало його вперед”.

    Головний герой вижив, бо він був сміливий, упертий, мав силу духу, волі, високі моральні цінності, любов до життя. “Доля вимагала від нього дуже багато. Навіть помираючи, він не підкорився смерті. Можливо, це було справжнє безумство, але і в пазурах смерті він кидав їй виклик і боровся з нею”.

    Джек Лондон не дав імені своєму героєві, який утілює в собі узагальнений образ людини, що бореться за своє виживання й у двобої з природою відстоює своє право на існування.

  • Іван Горбачевський біографія

    Іван Горбачевський біографія коротка та цікаві факти викладені в цій статті. Ця інформація допоможе підготувати повідомлення про Івана Горбачевського, про українського вченого хіміка.

    Іван Горбачевський біографія скорочено

    Іван (Ян) Якович Горбачевський – український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, термінограф,

    Народився 5 травня 1854 року в селі Зарубинцях, що на Збаражчині, в родині священика. Навчався у Тернопільській гімназії, де проявив великий інтерес, хист і любов до знань та історії рідного народу.

    Потім вивчав медицину у Віденському університеті. Ще будучи студентом займався громадською і науковою діяльністю. Разом із М. Драгомановим був головою студентського товариства “Січ”, розпочав дослідження з медичної хімії.

    Закінчив у 1877 р. зі ступенем доктора наук Віденський університет. Працював у Відні в Хімічному, згодом – у Фізичному інститутах.

    У 1882 році вперше у світі Синтезував сечову кислоту, встановив джерело і шляхи її утворення в організмі.

    У 1883 році І. Я. Горбачевський працював у Карловому університеті у Празі.

    Про авторитет і пошанування вченого у Чехії свідчить той факт, що його обирають членом Санітарної Ради Чеського Королівства. Він брав участь у створенні пам’ятника великому борцю за волю Чехії Яну Гусу, відкриття якого було доручено українцеві Івану Горбачевському.

    У 1917-1918 роках Горбачевський призначений першим міністром народного здоров’я Австрії. На цьому посту він провів остеження Східної Галичини і виявив жахливу ситуацію: бідність народу, нужду, голод, розруху, нестачу лікарень, лікарів, медикаментів.

    В 1919 р. він стає професором кафедри хімії щойно створеного у Відні Українського університету, в 1921 – професором, 1923 – ректором Україського університету у Празі.

    Разом з І. Пулюєм організував “українську” громаду в Празі, створив фонд допомоги студентам.

    З 1925 – академік Всеукраїнської Академії наук (м. Київ).

    Наукову працю почав в молодому віці. Перша публікація вийшла в 1875 році, присвячена нерву, від якого залежить рівновага людини. Він один із перших довів, що амінокислота є складовою частиною білків.

    Плідно працював вчений також у галузі загальної хімії, гігієни, епідеміології, судової медицини, токсикології.

    Участь І. Горбачевського в науковому житті Чехії і Словаччини настільки вагома, що в деяких чеських енциклопедіях відзначається, що він був чеським вченим українського походження.

    У 1924 році він підготував кілька підручників з хімії – “Неорганічна хімія”, “Органічна хімія”, “Фізіологічна хімія”. Всього з-під пера І. Горбачевського вийшло 66 наукових праць. Більшість з них не втратили свого наукового значення і сьогодні.

    Багато енергії І. Горбачевський вклав у створення української хімічної термінології.

    Помер І. Я. Горбачевський 24 травня 1882 року на 88 році життя. Похований на кладовищі Св. Матвія у Празі.

    Іван Горбачевський цікаві факти

    Він був людиною спокійної вдачі: лагідний, добродушний. З колегами і знайомими вів себе надзвичайно скромно і доступно. Говорив тихим голосом, безпретензійно і просто, з якоюсь особливою увагою до співрозмовника.

    Згідно з характеристикою людей, які особисто знали Горбачевського, він був високий, гарної постави, з благородним обличчям, з ясними відкритими очима, добрий і чуйний, завжди готовий допомогти.

    Своє українське походження він постійно підкреслював.

    І. Я. Горбачевський був знайомий із Олександром Барвінський та його сином Василем (композитором), Володимиром Гнатюком(етнографом), Іваном Пулюєм (математиком).

    З почуття великої шаноби він ставився до Д. І. Менделеєва, підтримував тісні контакти, дружив, листувався з видатними вченими, державними і церковними діячами, артистами, письменниками, зокрема з Лесею Українкою. Саме за рекомендацією Івана Яковича його родич Й. І. Білінський – аптекар з Каїру – допомагав лікуватися у Гелуані геніальній поетесі, а також землячці із Тернопільщини – співачці світової слави – Соломії Крушельницькій, історикові козаччини – Д. Яворницькому та іншим.

  • Вірші про екологію

    Вірші про екологію для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

    Вірші про екологію для дітей

    ЗУПИНИСЯ, ЛЮДИНО, НА МИТЬ…
    І ВІДЧУЙ, ЯК ПЛАНЕТІ БОЛИТЬ.
    ЯК ІЗ СЕРЦЯ КРИК ВИРИНА –
    ЗУПИНИСЯ, ЗЕМЛЯ В НАС ОДНА!

    ЯК У СЕРЦІ ТЛІЄ ЛЮБОВ,
    ЩОБ КОЛИСЬ РОЗГОРІТИСЯ ЗНОВ.
    ЗУПИНИСЯ. ЛЮДИНО НА МИТЬ…
    І ВІДЧУЙ. ЯК ПЛАНЕТІ БОЛИТЬ..

    Вірші про екологію на українській мові

    Давай будемо природу берегти!
    Я метелика не скривджу, хай летить.
    І ялинку не зрубаю, хай стоїть.
    Не затопчу мурашинку, хай повзе.
    Не зламаю з дуба гілку, хай росте.
    Не впущу сміття у річку, хай бурлить.
    Із гнізда яйце не скину, хай лежить.
    В джерело не пущу камінь, нехай б’є.
    В полі жито не столочу – це святе.
    Верби посаджу в долині, хай шумлять.
    Зерен птахам кину взимку, хай їдять.
    Покормлю приблуду-кішку. А як ти?
    Давай будемо природу берегти!

    Екологічні гасла

    Гартуй свій дух і волю й тіло,
    Берися за роботу сміло.
    Уже тепер з маленьких літ
    Іди добро творити в світ!

    Свій голос віддаю за матінку-природу
    За чистоту Землі, красу і вроду.
    За екологію довкілля і душі.
    Ставай і ти й діла свої верши.

    Очистимо Землю від бруду і скверни,
    Посіємо скрізь доброти й квітів зерна!
    Хай буде планета красива й зелена
    Для щастя, добра і для тебе й для мене!

    Давайте боротись за чистоту природи.
    Планеті не будем наносити шкоди.
    Посадимо ліс і гайочки зелені,
    Сади і діброви – планети легені!

    Очистимо струмки і будуть жити ріки,
    Бо із малих струмків течуть річки великі.
    Вода – це є життя, без неї не прожити.
    Вже час прийшов для нас – природі послужити!

    Ми посадим довкола берізки і клени.
    Хай наш край розцвітає і буде зелений.
    Ми очистимо землю свою від сміття
    Й буде в нас чарівне і здорове життя!

    Назавжди запам’ятай –
    Бережи свій рідний край!
    Це твоя земля, країна,
    Край батьківський – Батьківщина!

    Ліс не рубай, а вчасно захисти,
    Дай дереву ще вище підрости.
    Ліс виросте і захистить тебе –
    Повітря дасть і небо голубе!

    Рукотворні гори – це відходи,
    Роблять на Землі багато шкоди.
    Треба там заводи збудувати
    Й сміттєзвалища заставить працювати!

    Про екологію напишемо ми гасла,
    Щоб іскра доброти в душі не згасла.
    І щоб людина з самих юних літ
    Добро несла в казковий білий світ.

    У світі цім людина ти,
    Тому на все життя запам’ятай:
    Ніколи у довкіллі не сміти,
    А рідний край свій заквітчай!

    Природі другом будь і пам’ятай:
    Не нищ нічого, квітку не ламай.
    Хай все голубить сонечко ясне –
    Життя на цій Землі у всіх одне.

    Природа унікальна, що й казати,
    Про це повинен знати всяк.
    То ж кожен з нас повинен пам’ятати:
    Зламати легко, відновити ж як?

    В природі ми лиш часточки малі.
    Земля не нам належить – ми Землі!

    Вже людство не живе, а виживає,
    невже воно цього не помічає?
    І той кошмар, який воно створило
    Усе живе сьогодні отруїло.
    Чи ж не прийшла пора поміркувати,
    Як людству на Землі мудрішим стати…

    Довкілля – це природний капітал,
    Без нього людство жде загибель і провал.
    Слід повернутися обличчям до проблеми
    І не лише писати про красу поеми,
    А зберегти, примножити природу,
    Для нас і для майбутнього народу.

    Від середовища, в якому ми живемо
    Залежить все: здоров’я, і життя,
    І наш добробут. Та ми все псуємо,
    Яке людей чекає майбуття?

    Посадіть, діти, дерево, виростіть квіти,
    І ліси посадіть на глухім пустирі.
    І Земля вам подякує, буде радіти
    Щедро вам усміхнеться і сонце вгорі.

    Людина не Бог, а частинка природи
    І більше від неї не блага, а шкоди.
    Нам треба довкілля своє відновити.
    Бо все прийшло в цей світ, щоб жити.
    Красоткіна Надія

  • “Орися” Куліш переказ

    ” Орися ” – оповідання Пантелеймона Куліша, короткий переказ якого можна прочитати за 5 хвилин. ( Детальний переказ “Орися” )

    “Орися” Куліш переказ

    Була в сотника Таволги дочка Орися. Така гарна була, що краща і над ясную зорю в погоду, краща й над місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра в діброві, і мак у городі. І знали її далеко, по всій Україні. Було, кому з молодого козацтва чи треба, чи не треба чого у Війтовці, ідуть аж за сто верст, аби побачить, що там за дочка в сотника. А Орися була вже не дитина. Подивиться на неї сотник, порадується, що дождав на старість собі такої дочки. Та часом посумує: не хотілось би віддавати таку красуню за старого діда, бо зв’ялить ревнуючи, як билину в полі. Не хотілось би і за молодого шибайголову оддать, що не проживе довго без степу та коня, поляже в полі і залишить Орисю з діточками горювати.

    Приснився Орисі раз сон. Прийшла до неї з того світу паніматка та й повідала, що недовго вже дочці залишилось дівувати. Прокинувшись вранці, Орися пішла до панотця проситися поїхати прати до Трубайла, під Турову кручу. Покликав сотник старого Гриву, наказав запрягти коней та повезти дівчат до Трубайла. А той Грива був старий дідуган з бородою сивою до пояса. Знав пана ще змалку; випестив його, вивчив і на коні їздить. Виходив із сотником ледве не всю Польщу, був з ним і в Криму, і на Чорному морі та вже на старість дожити б віку при йому. Звикли вони з сотником один одного добродіями величати.

    То викотив Грива з хлопцями віз, добре йому знайомий, що не раз, засівши за його, відбивався од ляхів або татарви, не раз прийняв через нього й нужди немало, як трапиться було утікати із ним по корчах, по болотах, по багнах із залоги. Впряг двох коників, а дівчата повиносили сорочки та рушники, та настільники; наклали повний віз і самі посідали. Орися між ними, як мак у городі.

    Вже й луг перед ними. І сюди зелено, і туди зелено. Трава свіжа та молода. Скільки вгорі синього неба, стільки внизу зеленого лугу. Реве Трубайло за левадами – не вода, а саме чисте скло, кришталь лине з гори і б’ється на дрібні склянки об каміння. Над річкою висока круча. Дивляться дівчата та й питають в старого Гриви, чого вона називається Туровою. Розповів старий, що колись давно правив Переяславом князь. Поїхав він якось на полювання та й одбивсь од своєї челяді. Побачив він на лощині стадо турів з золотими рогами, а при них дівчину, що своєю красою всю пущу освітила. Став князь її просити стати його жоною. Ала дівчина відмовила. Тоді князь пригрозив її турів постріляти. “Як постріляєш мої тури, то вже більш нічого не стрілятимеш”, – відповіла дівчина. Князь розсердився і почав стріляти. Тури кинулись тікати, прибігли на високу кручу і шубовсть у воду. Усі каменем лягли по дну. Сплеснула дівчина руками: “Потопив моїх золоторогів-турів, блукай же тепер по пущі по всі вічнії роки!” Отже, й блукає той князь до цього часу та все не знайде свого Переяслава. А дівчинині тури лежать і досі камінням у воді.

    Засмутив дівчат старий Грива. Одійшли прать подалі від кручі. Побачили дівчата у воді відображення – стоїть на кручі князь на коні – га так і обімліли. А козак теж здивувався: чи дівчата, чи русалки повиходили прать сорочки самому підводному цареві. Став старий Грива розпитувать козака, куди їде та чого йому треба у Війтовцях. І пояснив, якою дорогою їхати треба. Подякував козак, повернув коня та й сховавсь поза деревом. А дівчата розгулялись, розписали козака; то суджений панночці.

    Попрали дівчата сорочки, поскладали на віз і поїхали додому. Ще не в’їхавши в двір, побачили коня того козака на подвір’ї. А козак визирнув у віконце, побачив Орисю, зрадів і почав просити сотника віддати за нього Орисю. Гукнув сотник дочку, спитав, чи любий їй козак. Засоромилась дівчина, мовчить. Тоді благословив сотник козака та дочку, а згодом і весілля одгуляли.

  • Персоналії: Українські землі в складі Великого князівства Литовського

    Персоналії: Українські землі в складі Великого князівства Литовського

    Дрогобич Юрій (Дрогобицький Георгій, Котермак Юрій, син Доната; бл. 1450, Дрогобич, тепер Львівської обл. – 4.02.1494, Краків, Польща) – видатний учений свого часу. Навчався у Краківському ун-ті, з 1488 – проф. медицини й астрономії у ньому (серед студентів був М. Коперник). Перший з відомих докторів медицини. Дрогобич викладав медицину, астрономію, філософію у Болонському (Італія) ун-ті, 1481-1482 був ректором цього заладу. 1483 у Римі вийшла книга Д. “Прогностична оцінка 1483 року” – перший друкований твір українця, виданий за кордоном.

    Гданський Михайло (р. н. невідомий – !5(24).09.1534, Москва) – політ. і військ, діяч, князь. Виховувався при дворі нім. імператора Максиміліана. Перебуваючи в Італії, прийняв католицизм, 1499-1507 був маршалком великокнязівського двору. Усунутий з держ. посад Гданський очолив повстання 1508 укр. і білоруської шляхти з метою відмовити незалежну укр. державу. Після поразки повстання перейшов на службу до московського князя Васнлія ІІІ, отримав вел. земельні володіння і титул боярина. Відзначився у війнах з татарами. Його небога Олена Г. стала матір’ю майбутнього царя Івана IV. За спробу повернутися у Литву ув’язнений 1514 -1526 і 1534, помер у тюрмі.

    Любарт (православне ім’я Дмитро; р. н. невідомий – 1385) – політ, і держ. діяч. Наймолодший син литовського князя Гедиміна, брат Ольгерда і Кейстута. Князь галицько-волинський (1340-1349) і волинський (1349-1385). Л. був одружений з донькою галицько-волинського князя Юрія П Болеслава. Вів тривалу б-бу з Польщею н Угорщиною за Волинь і Галичину. За його князювання в Луцьку було побудовано фортецю – т. зв. замок Любарта.

    Менглі-Гірей (Менглі-Герей; р. н. невідомий – 1515) – кримський хан (1468-1515, з перервами). Син засновника Кримського ханства Хаджі-Гірея. М.-Г. переніс столицю у Бахчисарай. 1475 змушений визнати себе васалом Османської імперії. М.-Г. вів війни проти Польщі, Вел. князівства Литовського, Московії та Молдавії. 1482 за намовою московського князя Івана Ш захопив і зруйнував Київ. М.-Г. здійснив ряд походів на укр. землі, 1497 був розбитий князем К. Острозьким, а 1505 – князем М. Глинськйм.

    Муха (р. н. невідомий – 1492, Краків, Польща) – керівник нар. повстання 1490-1492 в Галичині та Буковині проти польської влади. Здобув кілька міст, зазнав поразки під Рогатином (тепер Івано-Франківська обл.), відступив на Покуття. Навесні 1491 повстанський рух очолив А. Боруля (Барула), за деякими відомостями під цим іменем виступав М., 1492 схоплений під Галичем (нині Івано-Франківська обл.), ув’язнений у Кракові, де помер від катувань.

    Ольгерд Гедимінович (Альгірдас; бл. 1296 – 1377) – литовський держ. діяч. Син Гедиміна. Вел. князь Литовський (1345-1377). Правив разом зі своїм молодшим братом Кейстутом. Вів б-бу з Московським князівством, Золотою Ордою, Польщею, Тевтонським орденом. О. Г. відвоював у татар Чернігово-Сіверську землю (бл. 1355-1356), Київщину, Поділля, Переяславщину (1362-1363, після битви на р. Сині Води). У Києві посадив князювати свого сина Володимира Ольгердовича. О. Г. добився у б-бі з Польщею входження до своєї держави Берестейського, Володимирського і Луцького уділів (1377). За його правління укр. (руська) мова стала офіційною мовою Вел. князівства Литовського.

    Острозький Костянтин (бл. 1460 – 1530, Київ) – політ., держ. і військ, діяч. Батько К.-В. Острозького. Походив з турово-пінських удільних князів. Займав посади брацлавського і луцького старости, маршалка волинського, київського воєводи, вел. гетьмана литовського. О. воював з татарами і Московським князівством, брав участь у битвах під Вишневцем (тепер Збаразького р-ну Тернопільської обл.), на р. Ольшаниці та ін. 8.09.1514 розгромив московське військо під Оршею (нині Білорусь). Похований у Києво-Печерській лаврі.

    Свидригайло (Лев; р. н. невідомий – 1452, Луцьк) – політ, і держ. діяч. Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. Після см. Витовта проголошений вел. князем литовським (1430-1432). Усунений внаслідок змови литовської та польської шляхти на чолі з Сигізмундом Кейстуговичем. С. вів тривалу б-бу за владу, в якій його підтримували укр. князі (за твердженням літописця посадили С. на “велике княжіння Руське”). 1435 зазнав поразки у битві під Вількомиром (нині Укмерге, Литва). 1440 отримав у володіння Волинь, зберігши титул вел. князя.

    Фіоль Швайпольт (р. н. невідомий, Нойщтадт, Франконія, Німеччина – між 7.05.1525 і 16.05.1526) – друкар, ювелір, гірничий майстер. Був технічним керівником друкарні в Кракові, що видала перші слов’янські книги кириличним шрифтом: Часослов, Осмогласник (обидві – 1491), дві недатовані Тріоді. Припускають, що вони були пов’язані з Київською митрополією, у післямовах вжито укр. мову. Збереглося 79 примірників видань Ф.

    Хаджі-Гірей (р. н. невідомий – 1466) – кримськотатарський політ., держ. і військ, діяч. Родоначальник династії Гіреїв, засновник Кримського ханства (1449, за допомогою польського короля і вел. князя литовського Казимира IV Ягеллончика проголосив незалежність від Золотої Орди). У зовнішній політиці Х.-Г. орієнтувався на Польщу.

    Ягайло (Ягелло, Владислав II Ягайло; 1348 – 1.06.1434) – литовський і польський політ, і держ. діяч. Син Ольгерда Гедиміновича. Вел. князь литовський (1377-1392). Польський король (1386-1434). Засновник династії Ягеллоиів. Я. уклав Кревську унію 1385, а 1386 одружився з польською королевою Ядвігою і 4.03.1386 під іменем Владислава II коронувався на польський трон. 1387 приєднав до Польщі галицькі землі. Я. 1392 змушений відновити політ, самостійність Литви, за Острівською угодою передавши її у володіння Витовту. 1410 разом з ним очолював польсько-литовсько-українсько-білоруське військо, яке розгромило армію Тевтонського ордену під Грюнвальдом.

  • “Ринг” Олійник аналіз

    ” Ринг ” – вірш Бориса Олійника. Аналіз вірша “Ринг” наведений в цій статті.

    “Ринг” Олійник аналіз вірша

    Тема “Ринг”: розповідь про несправедливий бій, який мав відбутися на рингу.

    Ідея “Ринг”: засудження підступності, брехні.

    Основна думка: Іду, і поруч твердо Крокує Честь – мій секундант.

    Жанр: філософська лірика.

    Римування поезії – Перехресне

    Віршовий розмір “Ринг”- Ямб

    Композиція “Ринг”

      Експозиція: готовність рингу, публіки до матчу. Зав’язка: знайомство героя із суперником на рингу, його перевагами. Кульмінація: реальна можливість героя програти бій через нечесність суперника. Розв’язка: “Крокує Честь – мій секундант”. Композиція: кільцева, оскільки починається твір: “Лисніє квадратовий ринг” і закінчується: “Лисніє холодом квадрат”.

    Художні засоби “Ринг”

      Епітет: “білі маски облич”, “зіперсь бундючно”, “хижий секундант”. Порівняння: “злами рук, як ринв”, “ворог, як лисиця”, “зал, як тур”, “рефері буде метатися, наче миша”. Метафори: “лисніє ринг”, “секундант чаклує”, “зал реве”, “ляже тиша”, “лисніє холодом квадрат”, “честь крокує”. Гіпербола: “визбираю в жмуток силу”.

    Характеристика образів поезії “Ринг”

    – Суперник – ворог “…як лисиця, хитрий”, “нахабний і бездарний”.

    – Секундант – “хижий”, “продажний”, “підлий, підступний”.

    – Герой – чесний справедливий, безстрашний, сильний духом, вміє себе мобілізувати перед боєм, рішучий.

    Алегорична картина бою на рингу, яку змальовує Б. Олійник, – це саме життя. Часто несправедливе, “без правил”, із підкупленими суддями. І як важливо при цьому вистояти, зберегти свою честь та гідність, а ще важливіше – перемогти! Інколи навіть самого себе – свої вади, свої шкідливі звички, свою лінь – підтекст цього твору. хоч сам зміст досить ясний, можна зрозуміти й так.

  • “Елеонора” Едгар По

    ” Елеонора ” (англ. Eleonora) – розповідь американського письменника Едгара Аллана По, вперше опублікована в 1842 році. Це одине з небагатьох оповідань По з відносно “щасливим” кінцем. Багато дослідників творчості Едгара Аллана По схильні вважати цю розповідь автобіографічним. Розповідь Еленор продовжує низку творів Едгара По, де центральною подією є смерть молодої жінки (Аннабель Лі, Ворон, Морелла, Лігейя).

    “Елеонора” скорочено

    Оповідач живе в ідилічному, райському куточку разом зі своєю тіткою та двоюрідною сестрою Елеонорою. Вони живуть щасливо, хоча і абсолютно відокремлено. Світ навколо них прекрасний і яскравий: різнокольорові луки, фламінго, річки… Після п’ятнадцяти років між оповідачем і Елеонорою спалахує любов. Навколишній світ стає ще яскравіше і прекрасніше. Але Елеонора захворює. Передчуваючи свій швидкий кінець вона турбується, що після її смерті улюблений піде з долини і знайде собі іншу. Герой клянеться їй, що ніколи не одружиться і у свідки своєї клятви він закликає Всевишнього.
    Після смерті Елеонори, однак, прекрасна долина починає втрачати свою красу і тепло. Герой покидає її і перебирається в якесь місто, де незабаром знаходить милу жінку на ім’я Ермінгарде, на якій, без жодного докору сумління, одружується. Незабаром у сні його відвідує Елеонора і благословляє його союз з цією жінкою.

    Аналіз “Елеонора”

    В оповіданні, безумовно, присутні збіги з подіями з особистого життя По. Так, під час написання оповідання, у дружини письменника, Вірджинії Клем вже проявилися ознаки смертельного захворювання, яке, щоправда, стане причиною її смерті лише через п’ять років. Вірджинія припадала Едгару Аллану По двоюрідною сестрою, також як і героїня оповідання, Елеонора, оповідачеві.

    Порівняно щасливе закінчення розповіді також на думку деяких дослідників життя і творчості По говорить про спробу письменника заглушити почуття провини, яке незмінно виникає у тих, хто намагається побудувати нову любов після смерті коханої людини. Основний посил розповіді – чоловік має право одружитися знову після смерті його першої любові і не відчувати при цьому почуття провини.

  • Роман Іваничук біографія

    Роман Іваничук – український письменник, громадський діяч, його біографія викладена в цій статті.

    Роман Іваничук біографія

    Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 р. в селі Трач на Івано-Франківщині.

    У Коломиї 1947 р. закінчив середню школу й працював учителем початкової школи.

    У 1957 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету (вступав туди кілька разів, його виключили з університету за “антирадянську діяльність”, а після служби в Азербайджані поновився на навчанні).

    Поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

    Уперше почав друкувати свої твори 1954 р.

    У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел “Прут несе кригу”, яка принесла йому визнання.

    У 1960 р. прийнятий у члени Спілки письменників України. Двічі був нагороджений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за твори “Вода з каменю” й “Четвертий вимір”.

    У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу “Жовтень” (від 1990 р. -“Дзвін”).

    У 1968 р. вийшов друком роман “Мальви” на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

    Тему наступного роману “Черлене вино” (1977) – про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431-1432 роках в ході так званих “Воєн Свидригайла” – підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова.

    За ним з’явився роман “Манускрипт з вулиці Руської” (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI – початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними.

    У третьому “львівському романі” “Вода з каменю” (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича.

    Наступний роман “Четвертий вимір” (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора.

    У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови.

    Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.