Category: Література

На більшості територій земної кулі постійно змінюються сезони року – весна, літо, осінь, зима. Рослинні організми відчувають зміни навколишнього середовища і це спричиняє їхні власні періодичні зміни, які допомагають пристосуватися до тих чи інших умов. Сезонні періодичні явища в житті рослин вивчають за допомогою Фенології.

Сезонні явища у житті рослин

Сезонні зміни в природі – періодичні явища, повторювані щорічно в одній і тій же послідовності. Пори року характеризуються різними світловими і температурними умовами, що визначають хід змін життєвих процесів рослин.

Фенологія це – наука про сезонні явища в природі. Вона реєструє та вивчає періодичні явища в живій та неживій природі, що пов’язані зі змінами сезонів. Зазвичай розрізняють чотири сезони: весну, літо, осінь і зиму. Залежно від сезону в дерев, кущів і трав змінюються зовнішній вигляд, процеси росту та розвитку.

Сезонні зміни у житті рослин весною

Навесні збільшення тривалості дня для рослин є сигналом до розпускання листків, цвітіння і плодоношення. Зміну тривалості світлового періоду доби сприймають листки. В них утворюються речовини, що зумовлюють розвиток квіткових бруньок.

Весну поділяють на три періоди:

1 – Рання весна – поява таловин, зникнення снігу на полях, цвітіння ранньоквітучих рослин-первоцвітів, початок сокоруху;

2 – Середня весна (квітуча) – триває до зацвітання черемхи;

3 – Пізня весна – відцвітає бузок, починає колоситися жито, відцвітають яблуні.

Сезонні зміни у житті рослин влітку

Астрономічний початок літа 21-22 червня – день літнього сонцестояння. Наявність великої кількості тепла, вологи, світла сприяють активному розвитку рослин. Більшість дерев, на яких достигає насіння запасають органічні речовини. Велика кількість кущів і дерев цвіте.

Літо поділяють на три періоди

1-ий – початок літа – на луках з’являються квітучі трави (волошки, дзвоники, ромашки тощо), у лісах зацвітає малина, у водоймах – глечики, у садах – садовий жасмин. У народному календарі червень називаютьрізноцвіттям. Починають дозрівати суниці, з’являються літні гриби.

2-ий – середина літа – починається із зацвітання липи й триває звичайно до середини серпня. Дозрівають плоди вишні, чорниці, малини, смородини, агрусу, черемхи тощо. На полях закінчується збирання озимих.

3-ій – кінець літа – триває від середини серпня до середини вересня, до перших заморозків. Це пора грибів, яка припадає на кінець літа й початок осені. У лісі дозрівають горіхи, починають жовтіти листки в липи й опадати листки в берези.

Сезонні зміни у житті рослин восени

Осінь – пора збирання врожаю. Восени в більшості рос­лин, у тому числі й багаторічних, достигають плоди і насіння. Листя багатьох дерев і кущів змінює забарвлення, а потім опадає: відбувається листопад.

Осінь поділяють на два періоди:

– перший період – від перших заморозків на грунті до кінця листопаду – золота осінь, коли змінюється забарвлення листків і починається листопад. Листопад рятує рослину від висихання, від ламання гілок, через листки виводяться непотрібні рослині речовини. У першій половині жовтня повністю втрачають листки черемха та в’яз, потім липа, клен, ясен, ліщина, осика… У другій половині жовтня – горобина, калина, вільха, бузина, верба… Важливо знати послідовність дозрівання насіння деревних і чагарникових рослин, щоб допомогти школярам в організації їх збирання.
– другий період – з кінця листопаду до замерзання водойм – характерний перехід осені до зими.

Восени можна спостерігати деякі цікаві явища, наприклад, повторне цвітіння рослин. Можна побачити квітучу білу акацію, калину, горобину, квітки на яблуні та груші. Зацвітають трав’янисті рослини: ромашка, конюшина, волошка, кульбаба… Повторне цвітіння пов’язане з настанням теплої осені, коли сплячі бруньки йдуть у ріст і починається новий цикл розвитку. Використовуючи це явище селекціонери вивели нові сорти різних рослин: полуниць, троянд, які цвітуть і плодоносять ціле літо.

Сезонні зміни у житті рослин взимку

Астрономічний початок зими 21-22 грудня – день зимового сонцестояння. У цей час на північну півкулю припадає найменша кількість сонячних променів. Рослини взимку перебувають у стані глибокого спокою. Сніг, як поганий провідник тепла захищає рослини від переохолодження. Однорічні рослини гинуть залишаючи насіння, яке здатне витримувати наднизькі температури (-270 °C). У багаторічних рослин гине наземна частина, а підземна залишається (коріння, бульби, цибулини). Стовбур і гілки дерев вкриті корою, у якій протягом життя відкладається особлива кіркова тканина, яка відмокає й заповнюється повітрям й зберігає від переохолодження стовбур.

Зиму поділяють на три періоди:

Перший період (безсніжний) – початок зими – настає від моменту остаточного замерзання водойм до встановлення постійного снігового покриву.

Другий період (справжня зима) триває до початку танення снігу на сонці.

Третій період (передвесняний) триває до появи перших таловин.

Знання сезонних явищ має велике значення для сільського господарства, екології, медицини. За допомогою фенологічних спостережень формується розуміння взаємозв’язків у природі, уявлення про мінливість і цілісність природи в цілому.

“Кар’єра Ругонів” Золя характеристика М’єтти

М’єтта рано залишилася сиротою. Коли їй було 9 років, батько (мисливець-браконьєр) потрапив на каторгу за вбивство жандарма. Діда, який жив милостинею, теж незабаром не стало. Дівчинку відвели у родину дядька, де вона фактично була наймичкою. М’єтта познайомилася із Сільвером. Він став її лицарем, справжнім другом, який допомагав витримувати і втому від важкої роботи, і знущання дядька та двоюрідного брата. Після смерті тітки вона стала зовсім чужою в дядьковому домі. Жюстен постійно дорікав їй батьком-каторжанином:

“Яке коріння, таке й насіння. Ти закінчиш на каторзі, як твій батько”.

М’єтта ридала, але трималася, тамуючи в душі протест. Дружба з Сільвером переросла в чисте кохання. Спочатку закохані зустрічалися біля колодязя, а потім знайшли місце на пустирі площі св. Митра. Виходили на прогулянку під одним плащем. Любили влітку купатися вночі в річці.

Але “М’єтта не була мрійницею… вона відчувала насолоду небом, річкою… світлом, але більш за все річкою, яка… колисала її з… ніжністю”.

Коли Сільвер вирішив приєднатися до збройного повстання, М’єтта пішла проводжати його. Спочатку її не прийняли, а потім визнали за свою. Уперше відчувши повагу з боку громади, дівчина захотіла понести червоний прапор. І несла його, поки зовсім не втратила сили. На повстанців напали солдати. Розпочався бій. Поруч із Сільвером стояла М’єтта з прапором, “обличчя її рожевіло в зморшках червоного прапора”. Випадкова куля вцілила в дівчину.

Сільвер підбіг, почав цілувати свою подругу й плакати, від чого “в очах М’єтти спалахнула остання радість… Вони кохали одне одного, та їх ідилія закінчилася смертю”. Сільвера полонили, а М’єтта залишилася лежати.

У цій дівчині поєднувалися сила духу, любов до життя, моральна чистота й палке кохання. Письменник укотре підводить читача до думки про жорстокість, нелюдськість війни, братовбивства.

Прислів’я та приказки про вогонь – часто використовують при навчанні дітей правилам поведінки з вогнем. Також ви можете почитати цікаві Загадки про вогонь.

Прислів’я та приказки про вогонь

Він би за нього в огонь скочив. Вогонь вогнем не загасиш. Вогонь олією не гасять. В сіні вогню не сховаєш. Вогонь соломину любить до загину. У вогні залізо сталиться. Добре вогонь горить, як є чим підпалить. Вогонь мститься, як його не шануєш. З маленької іскри великий вогонь буває. З малої іскри – великий вогонь. Не грайся з вогнем – обпечешся. Коробка сірників хоч і мала, багато може спричинити зла. Вогонь наш друг, та не завжди. Чекати можна від нього біди. Іскру гаси до пожару –біду відводь від удару Сірники не тронь – в сірниках вогонь. Сірничок малий, а біда від нього велика. Від злодія хата останеться, а від вогню і хата не останеться. Де дим, там і вогонь

Прислів’я про вогонь і воду

Вогонь і вода – то добро і біда. Вогонь з водою ніколи не погодиш. Вода як візьме, другому дасть, а вогонь – то пропало. Вогонь палить, вода студить. Вогонь цар, водиця – цариця. Вогонь – не приятель, а водиця – сестриця. З вогнем не жартуй і воді не вір. Криком вогню не вгасиш. Не носися з вогнем, бо сам спечешся. Хто дме в огонь, той діждеться іскор в очах. Вогонь не вода – вхопить не спливеш. Вогонь – біда, вода – біда, а без вогню і води ще більше біди. Вогонь і вода добрі служити; але лихі панувати. З водою та вогнем не жартуй.

Приказки про вогонь

Без вогню пече. Без вогню варить. Вогнем дихає. З вогню та в полум’я. Біда – а гріх гасити.

Збірку прислів’я та приказки про вогонь ви можете доповнювати в коментарях.

“Пані Боварі” історія написання роману Флобером викладена в цій статті.

“Пані Боварі” історія створення

Ідея роману була подана Флоберу в 1851 році. Він тільки що прочитав для друзів перший варіант іншого свого твору – “Спокуса Святого Антонія” – і був ними розкритикований. У зв’язку з цим один з друзів письменника, Максим дю Кан, редактор “La Revue de Paris”, запропонував йому позбутися від поетичного і пишномовного складу. Для цього дю Кан порадив вибрати реалістичний і навіть буденний сюжет, пов’язаний з подіями в житті звичайних людей, сучасних Флоберу французьких міщан. Сам же сюжет був підказаний письменникові ще одним другом, Луї Буйле (саме йому присвячений роман), який нагадав Флоберу про події, пов’язані з сім’єю Деламар.

Ежен Деламар навчався хірургії під керівництвом батька Флобера – Ахілла Клеофаса. Не володіючи жодними талантами, він зміг зайняти місце лікаря лише в глухій французькій провінції, де одружився з удовою, жінці старше його. Після смерті дружини він зустрів молоду дівчину на ім’я Дельфіна Кутюр’є, що стала потім його другою дружиною. Романтична натура Дельфіни не винесла нудьги провінційного міщанського життя. Вона почала витрачати гроші чоловіка на дороге вбрання, а потім і зраджувала йому з численними коханцями. Чоловіка попереджали про можливі зради дружини, але він в це не повірив. У віці 27 років, заплутавшись у боргах і втрачаючи увагу з боку чоловіків, вона наклала на себе руки. Після смерті Дельфіни чоловікові відкрилися правда про її борги і подробиці зрад. Він не зміг цього винести і через рік також помер.
Флоберу була знайома ця історія – його мати підтримувала контакти з сім’єю Деламар. Він ухопився за ідею роману, вивчив життя прототипу і в тому ж році розпочав роботу, яка виявилася, проте, болісно важкою.

Флобер писав роман майже п’ять років, часом витрачаючи на окремі епізоди цілі тижні і навіть місяці. Про це залишилися письмові свідчення самого письменника. Так, в січні 1853 року він писав Луїзі Колі:

Я п’ять днів просидів над однією сторінкою…

В іншому листі він фактично скаржиться:

Я б’юся над кожним реченням, а воно ніяк не складається. Що за важке весло – моє перо!

Вже в процесі роботи Флобер продовжував збір матеріалу. Він сам читав романи, які любила читати Емма Боварі, вивчав симптоми і наслідки отруєння миш’яком. Широко відомо, що він сам відчув себе погано, описуючи сцену отруєння героїні. Так він згадував про це:

Коли я описував сцену отруєння Емми Боварі, я так виразно відчував смак миш’яку і відчував себе настільки дійсно отруєним, що переніс два напади нудоти, абсолютно реальних, один за іншим, і викинув зі шлунка весь обід.

В ході роботи Флобер неодноразово переробляв свою працю. Рукопис роману, який в даний час зберігається в муніципальній бібліотеці Руана, становить 1788 виправлених і переписаних сторінок. Остаточний же варіант, що зберігається там же, містить лише 487 сторінок.

Практично повна ідентичність історії Дельфіни Деламар і описаної Флобером історії Емми Боварі давала привід вважати, що в книзі описана реальна історія. Однак Флобер категорично це заперечував, стверджуючи навіть, що у мадам Боварі немає прототипу. Одного разу він заявив: “Пані Боварі – це я!” Проте зараз на могилі Дельфіни Деламар, крім її імені, є напис “Мадам Боварі”.

Есмеральда – головна героїня роману Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”.

Характеристика Есмеральди

У романі Віктора Гюго історія Есмеральди розкривається поступово. Вперше Есмеральда з’являється красивою юною дівчиною, що живе в паризькому “Дворі чудес” (обитель жебраків і злочинців), що заробляє гроші танцями і виступом з дресированою кізкою Джалла. У неї закохуються поет П’єр Гренгуар, священик Клод Фролло і потворний дзвонар Квазімодо. Фролло за допомогою Квазімодо намагається вкрасти Есмеральду, але її рятує офіцер Феб де Шатопер. Есмеральда закохується в свого рятівника.

У романі ми бачимо детальний опис зовнішності героїні : “Вона була невисока на зріст, але здавалася високою – такий стрункий був її тонкий стан. Вона була смуглява, але неважко було здогадатися, що вдень у її шкіри з’являвся дивовижний золотистий відтінок, властивий андалускам і римлянкам. Маленька ніжка теж була ніжкою андалуски, – так легко ступала вона у своєму вузькому витонченому черевичку. Дівчина танцювала, пурхала, крутилася на недбало кинутому їй під ноги старому персидському килимі, і всякий раз, коли її сяюче обличчя виникало перед вами, погляд її великих чорних очей засліплював вас, як блискавкою. Погляди натовпу були приковані до неї, усі роти роззявлені. Вона танцювала під дзвін бубна, який її округлі невинні руки високо пінімали над головою. Тоненька, тендітна, з голими плечима і стрункими ніжками, що зрідка мелькали з-під спіднички, чорноволоса, швидка, як оса, в золотистому, щільно облягаючому її талію корсажі, в строкатій сукні, що роздувалася, сяючи очима, вона здавалася істотою воістину неземною”.

Образ Эсмеральди в романі складний і трагічний. Вона – втілення цнотливості і наївності, зовсім не схожа на інших мешканців “Двору чудес”. Навіть той факт, що їй доводиться заробляти на життя танцями, не розбещує її. У неї добре серце: вона підносить води Квазімодо, коли той прив’язаний до ганебного стовпа; щоб врятувати незнайомого їй Гренгуара від смерті, вона погоджується формально називатися його дружиною. Але її відкритість і наївність трохи не доводять до біди: вперше в життя закохавшись, вона готова віддатися капітанові Фебу навіть попри те, що упевнена – з втратою невинності її лишить можливість коли-небудь зустріти батьків. Дівчині відомо, що виховали її цигани – не її батьки, вона пристрасно хоче знайти свою справжню матір і носить на шиї ладанку, в якій зберігається крихітний дитячий розшитий черевичок – єдина річ, яка дісталася їй від справжньої матері: по ньому Есмеральда сподівається коли-небудь знайти, але, згідно даним їй з башмачком наказу, для цього їй треба зберегти цноту. Поступово читачеві відкривається історія походження Есмеральди.

Матір дівчини звали Пакетта Шантфлері, вона була дочкою відомого менестреля з Реймса. Але менестрель помер, залишивши крихітку-дочку і дружину без засобів. Вони заробляли на життя вишивкою і жили вкрай скромно. Пакетта рано розцвіла і стала привертати увагу знатних чоловіків. В одного з них вона закохалася і стала його коханкою, ледь їй минуло 14 років. Але вітряний синьйор незабаром покинув її, і вона “пішла по руках”, опускаючись все нижче і нижче: від аристократів – до чоловіків простіше. Від повної деградації стала звичайною повією Пакетта врятувала вагітність: в 20 років вона народила чарівну дівчинку, яку вона назвала Агнесою. Після пологів поблякша дівчина дуже покращала, і її “послуги” знову опинилися в ціні. Все, що Пакетта заробляла, вона витрачала на наряди для своєї чарівної дівчинки.

Одного разу в Реймс прибув циганський табір, і Пакетта, як і багато інших матері, не втримавшись, сходила з донькою до циган, щоб дізнатися майбутнє своєї дитини. Красива дівчинка привела циган в захват, і через кілька днів вони вкрали її, підкинувши Пакетті в колиску потворного, горбатого і кульгавого хлопчика років чотирьох. Нещасна Пакетта від горя посивіла за одну ніч і ушкодилася розумом: знайшовши на місці, де стояв зниклий в одну ніч табір, сліди багать і плями крові, вона вирішила, що цигани з’їли її дитину.

Незабаром Пакетта зникла з Реймса. Одні говорили, що вона втопилася, інші – що її бачили на дорозі в столицю. Потворного підкидька реймський архієпископ розпорядився відправити до Парижа і покласти в ясла близько виховного будинку (цією дитиною був Квазімодо).

… Есмеральда виявляється засуджена до страти за безпідставним звинуваченням: Клод Фролло, замучений ревнощами, ранить Феба під час його побачення з Есмеральдою, і ховається. З петлі її виймає Квазімодо і ховає в Соборі. Там вона живе деякий час, не припиняючи думати про Фебе (рана якого виявилася легкою, але який вже встиг забути циганку). Квазімодо розуміє, що вона ніколи не зможе відповісти на його почуття взаємністю, але щасливий вже від того, що може її охороняти.

Клод Фролло і Гренгуар визволяють дівчину з обложеного собору, тим самим рятуючи її від смерті. Вони переправляють її через Сену. Клод ставить її перед вибором: або вона погодиться бути з ним, або буде повішена. Есмеральда відмовляється втекти з міста з “вбивцею” Феба. Архідиякон залишає її старій Гудулі, і йде за вартою, щоб видати циганку. Гудула – це затворниця, люто ненавидить циган за те, що вони вкрали колись її єдину дочку, утримує Есмеральду. Гудула, проклинає дівчину і показує їй черевичок своєї доньки, в цей момент Есмеральда показує точно такий же черевичок. Тут і з’ясовується, що Гудула – це Пакетта Шантфлері, мати Есмеральди, але з’ясовується надто пізно. Пакетта ховає дівчину від солдатів, але, побачивши серед них Феба, Есмеральда, не думаючи про наслідки, наївно кличе його. Дівчина була тут же повішена, а її мати померла, не витримавши другої втрати дочки.

Тютюнник “Дивак” образ Олеся (головного героя) та цитатна характеристика розкриті в цій статті.

Тютюнник “Дивак” характеристика Олеся

Пізнавати навколишній світ завжди цікаво, тому що ніколи не знаєш, на що можна натрапити. Хлопчик Олесь присвячував цьому пізнанню увесь вільний час та зовсім не переймався тим, що його однолітки в цей час гралися на річці. Він займався тим, що його цікавило, за що інші називали його диваком, тому що він майже не цікавився тим, чим прийнято цікавитись у його віці. Але Олесь не зважав на інших, тому що мав власні переконання. На його формування, як особистості, дуже вплинули казки, які читала йому мати, та безупиний інтерес до світу природи.
Олесь поводиться гідно – захищає інших, допомагає та навіть не відповідає кривднику в бійці. Усе це свідчить про його моральну свідомість.

“Дивак” цитатна характеристика Олеся

“Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ”; “Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…”; “Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням”; “Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається”; “Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду гулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи”; “Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину…”; “Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і, щоб віддарувати товариша, хутенько занишпорив по кишенях, дістаючи звідти духмяні верчики хмелю…”; “Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства. Він ухопив ремезяче гніздо й обома руками подав його Федькові”; “Олесь сором’язливо ховає обличчя в рукав”; “Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється – і дерева завмирають”; “Олесь винувато підсьорбує носом”; “Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках”; “Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив”; “Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика…”.

Автор ставиться до свого персонажа дуже приязно. Олесь – маленький хлопчик, якому все цікаво, особливо те, що відбувається в лісі. Він зображується одинаком, тому що інші діти не поділяють його інтересів. Навіть дорослі не розуміють його, що призводить до конфліктних ситуацій. Один на один з природою він поводиться гідно – не псує дятлове дупло, ховає коріння дерева від морозу, рятує плотву від щуки. Він не любить сваритись, тому навіть коли Федько його вдарив, він не став йому відповідати, а навпаки – дуже зрадів їхньому примиренню. Він не може зрозуміти, навіщо дід б’є кобилу і не поділяє його переконань, маючи власні, навіть у такому юному віці.

Василь Жуковський цікаві факти

Василь Андрійович Жуковський (29 січня (9 лютого) 1783 – 12 квітня (24 квітня) 1852 р. р.) – російський поет, перекладач, критик.

За походженням він був позашлюбним сином багатого поміщика Афанасія Буніна і полоненої туркені Сальхи. Він був згодом усиновлений??своїм хрещеним батьком Андрієм Івановичем Жуковським і вихований як рідна дитина.

Хлопчик Отримав блискучу освіту. Початкову освіту здобув удома. Потім вступив у Головне народне училище. Складно уявити, але звідси він був виключений за іронією долі “за нездатність до навчання”.

У чотирнадцять років Василь Андрійович вступає у Шляхетний пансіон при Московському університеті, де юнак з особливим завзяттям вивчає французьку та німецьку мови, словесність, історію. Вроджені здібності і працьовитість допомагають йому стати одним із кращих учнів.

У цей час він пробує писати. Його поезія наповнена смутком, сумом, млосними мареннями про нездійснені мрії.

3/4 його літературної праці становили переклади. Зовсім по особливому зазвучали твори англійських і німецьких поетів у перекладі Жуковського. Не дарма О. С. Пушкін вважав його одним зі своїх учителів і називав “годувальником російських поетів”. У свою чергу, саме Жуковський назвав молодого поета “сонцем російської поезії”. “Учневі переможцю від переможеного вчителя” – такий був напис на портреті, подарованому Жуковським Пушкіну після виходу в світ “Руслана і Людмили”.

Користуючись своїм великим впливом при царському дворі він багаторазово намагався домогтися повернення із заслання зганьбленого Пушкіна, доклав чимало старань для викупу з принизливої??кріпосної неволі Тараса Шевченка і пом’якшення нелегкої долі декабристів.

У 1817 році він був запрошений в палац як Наставник і викладач російської мови для майбутнього імператора Олександра I.

Саме його перу належить вірш “Молитва російського народу”, що стало згодом державним гімном ” Боже, царя оберігай “. Рядки його творів просто пішли в народ і, найчастіше ми навіть не підозрювали, що всім відомі вірші “Одного разу на водохресний вечір дівчата ворожили…” були написані цим найталановитішим поетом.

Сімейне щастя поет знайшов пізно, у віці 57 років, хоча його нареченій було всього 19. За станом здоров’я сім’ї довелося переїхати до Німеччини. У Європі він продовжує займатися перекладами східних епосів.

Останні 12 років життя провів у Німеччині, у колі своїх нових рідних – спочатку в Дюссельдорфі, пізніше у Франкфурті-на-Майні, ледве не щорічно збираючись побувати в Росії, але, по хворобливому стану своєї дружини, так і не встигнув здійснити цього бажання.

У 1845 Жуковський написав “Казку про Івана-царевича і Сірого Вовка”. Навіть втрачаючи зір, не маючи можливості тримати в руках перо, поет продовжував диктувати свої вірші. Перед смертю він посилено трудився над перекладом “Іліади” Гомера.

Загадки про голуба для дітей на українській мові, як і для дорослих, зібрані в цій статті.

Загадки про голуба

Вранці вийду я із хати,
Щоб пташок нагодувати,
Як матуся, вони ніжні,
Чорні, сірі, білосніжні,
Сиві, світло-голубі…
Це туркочуть… (голуби).

По асфальту чимчикує,
Із людьми про щось воркує…
Сизокрилий, добрий птах,
Знається він на листах! (Голуб)

Вони бувають сизі, білі,
Воркують, в парку проживають.
Вважають їх птахами миру,
На щастя в небо випускають.
І линуть в сині голубій
Птахи чудові -…
(Голуби)

Невеличка, сніжно-біла, що її
в небесну шир
Люди радісно пускають,
сповістити всіх про мир.
Кожний з нас цю пташку знає,
її назву відгадає.
(Голуб)

Чув я десь таке повір’я:
Коли в птаха біле пір’я,
Птах цей символ миру в світі.
Як же він зоветься, діти?

Що означає фразеологізм “всипати березової каші” спробуємо розібратися в цій статті.

“Всипати березової каші” значення

Всипати березової каші (бобу, перцю і т. ін.) – побити кого-небудь (перев. різками), суворо покаравши; дуже вилаяти, гостро покритикувати кого-небудь;

“Всипати березової каші” приклади

Вона їм всипле березової каші. Вони пам’ятатимуть, як треба матір слухати й поважати (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 414);

Кинулися [господарі] на нього [вовка] і.. всипали йому такого бобу, що пару день нікуди не ходив, тілько лежав у лісі та вилизувався (Іван Франко, IV, 1950, 87).

І тепер зустріч з невідомою жінкою, що назвалася його долею, здалася гіркою насмішкою, блюзнірством. Всипати б такій березової каші, щоб не хитрувала, наче циганка на ярмарку (Стельмах, Правда і Кривда, 1961, стор. 91).

– Всипати б такій березової каші, щоб не хитрувала, наче циганка на ярмарку (М. Стельмах); В

– А ми свого командира.. привезли. Поранений. Хотіли вдома лікувати, та генерал Петренко дізнався. Дав мені березової каші!

“Оборона Буші” жанр повісті необхідно визначити для детального аналізу твору. А якщо ви читали його, навіть в скороченому варіанті, то вже знаєте що це історична повість.

“Оборона Буші” жанр твору

“Оборона Буші” жанр : історико-пригодницька романтична повість.

За жанрово-стильовим визначенням твір М. Старицького “Облога Буші” – романтична історико-пригодницька повість. Події у творі відбуваються впродовж декількох днів і в одному місці – у замку й біля нього. Лише в спогадах героїв читач переноситься в минуле й на далекі відстані (Січ, Польща та ін.).

Безумовно, повість “Облога Буші” пригодницька. Взагалі в пригодницьких творах М. Старицького відчувається школа Вальтера Скотта, особливо це помітно в таких елементах повісті: авантюрний сюжет, швидкий темп розвитку дії, заплутані ситуації, люди сильної волі, віщий сон та ін.