Category: Література

Макс Ернст (1891-1976) – німецький художник та скульптор.

Макс Ернст біографія

Макс Ернст 2 квітня 1891 в Брюлі, Німеччина у родині глухонімих.

До малювання схилив Макса батько. Після закінчення гімназії він почав у 1910 р. студіювати у Рейнському університеті імені Фридриха Вільгельма у Бонні філософію, психологію та історію мистецтва.

З серпня 1914 р. по листопад 1918 р. Ернст перебував на фронтах Першої світової війни у Франції та Польщі. У 1918 році він одружується з Луїзою Штраус, але 1926 році шлюб було розірвано.

У 1918 разом з Гансом Арпом Ернст засновує у Кельні групу дада, в роботі якої бере участь також його дружина Луїза Штраус-Ернст. В 1919 р. знайомиться з Паулем Клеє.

У 1924 р. розвиває колаж як художню техніку і винаходить техніку фроттажа – переносу різних фактур, що дозволяє фіксувати мимовільні зображення й нагадує “автоматичний лист” сюрреалістів. Починаючи з 1924 року Ернст стає одним с найважливіших художників сюрреалізму. Після вилучення з групи Елюаром тримається на відстані.

Ернстова Прекрасна садівниця (1924 р.), портрет оголеної Гали, був показаний на глумливій виставці “Звиродніле мистецтво” (“Entartete Kunst”), від того часу картина вважається втраченою.

В 1926 разом з Міро оформляє спектаклі трупи Сергія Дягілєва. Знімається у фільмі Бунюэля “Золотий століття” (1930), пізніше Бунюель знімає його у фільмі “Симеон-столпник”, (1965). В 1935 звертається до скульптури, починає відвідувати майстерню Джакометті.

В 1937 зустрічається з Леонорою Керрінгтон (Leonora Carrington). Вони переїздять до St. Martin d’Ardèche, де живуть у віддаленому селянському домі. Тут, незважаючи на тяжкі умови, Ернст завершує такі важливі твори, як “Трохи спокою” та “Захоплюючий кипарис”.

З початком Другої світової війни його було інтерновано як підданого країни-супротивника, але через кілька тижнів відпущено. Починаючи з зими 1939 року його багато разів арештовують.

В 1938 впливова меценатка Пеггі Гуггенгайм купує значну частину робіт Ернста і виставиляє їх у своєму музеї в Лондоні. В 1942 р. він одружується з Пеггі Гуггенгайм, але цей шлюб виявляється нетривким. Вже у 1946 році він розриває шлюб та одружується у Beverly Hills з художницеюДоротеєю Таннінг. В тому самому році він виграє конкурс Bel-Ami своєю картиною “Спокуса св. Антонія”.

В 1948 публікує велике есе “По ту сторону живопису”.

У 1953 році він повертається назад до Франції. В 1952 його прийнято до блазнівського “Коллежу патафізики”. Облаштовується в Парижі, бере участь у венеціанській Біенналє (Biennale di Venezia) 1954 року, де він отримує велику нагорожу в категорії “Малярство”.

В 1963 переселяється на південний схід Франції, у провансальське містечко Сейян (деп. Вар).

У 1976 році Ернста було удостоєно Госларської Кайзерської Обручки. Він помер за день до своєї 85-ї річниці 1 квітня 1976 р. у Парижі.

Поема ” Гайдамаки ” Тараса Шевченко одна з найвідоміших його творів. Історія створення “Гайдамаки” описана в цій статті.

Історія написання “Гайдамаки” Шевченко

Працював Т. Шевченко над “Гайдамаками” впродовж 1839–1841 рр. у час, вільний від занять в Академії мистецтв. Допоміг молодому авторові Є. Гребінка, який помістив першу главу (“Галайда”) в своєму альманасі “Ластівка” за 1841 р.

В основі поеми історичні події 1768 року – повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщина.
Важко було поетові домогтися друку поеми. Багато рядків, які здавалися цензорам особливо бунтівними, викреслено в ході видання твору 1841 року. Коли цю поему було введено до “Кобзаря” 1860 року, цензура виключила обидва прологи (268 рядків), “Передмову”, звертання до передплатників, авторські примітки. Чимало рядків так і не пощастило відновити, коли після державного перевороту 1917 року твори Т. Шевченка видавалися повністю, в кількох томах.
Поема видана окремою книжкою в Петербурзі в 1842 р. Поет присвятив свій твір В. І. Григоровичу, конференц-секретареві Академії мистецтв, викладачу теорії мистецтва, одному з учасників викупу поета з кріпацтва.

Джерела створення поеми “Гайдамаки”

Народні перекази, легенди, пісня про гайдамаків. (Одна з гайдамацьких пісень – “Ой поїжджає по Україні та козаченько Швачка” стала його улюбленою.)

Розповіді рідного діда – Івана Швеця, очевидця (може, й учасника) тих подій та інших сільських мешканців.

Село Кирилівка знаходилося в зоні особливо активних дій Коліївщини, у яких брали участь багато односельців Тараса Григоровича. Малим хлопцем він із захопленням слухав численні розповіді з перших уст.
У передмові до “Гайдамаків” поет зазначав: “Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей”.

Наукові праці, мемуари, художні твори.
Деякі відомості використані поетом з “Історії Польщі” Банрике, статті Шульгіна в “Энциклопедическом лексиконе”, мемуарів Младовича, роману Чайковського “Вернигора”, “Історії Малої Росії” Д. Бантиша-Каменського, “Історії Русів”, “Історії королівства польського”, “Сказания о Колиивщине” М. Максимовича.

Хронологія історичних подій, зображених у “Гайдамаках”

1648–1654 – роки визвольної війни українського народу проти панської Польщі.
1686 – укладання “Вічного миру” між Росією й Польщею, за якими було встановлено остаточні кордони між Російською державою і королівством Польським: Лівобережна Україна і Київ з невеликими прилеглими територіями відходили до Росії, а вся Правобережна Україна залишалася у складі Речі Посполитої.
1764 – ліквідовано гетьманство на території Лівобережної України;
1768 – повстання селян, що ввійшло в історію під назвою “Коліївщина”.

Балада “Вересковий мед” прославляє людську мужність і гідність, патріотизм і здатність до самопожертви заради ідеалів, любові до вітчизни.

Роберт Льюїс Стівенсон “Вересовий мед”

Пер. С. Маршака

Из вереска напиток
Забыт давным-давно,
А был он слаще меда,
Пьянее, чем вино.

В котлах его варили
И пили всей семьей
Малютки-медовары
В пещерах под землей.

Пришел король шотландский
Безжалостный к врагам.
Погнал он бедных пиктов
К скалистым берегам.

На вересковом поле
На поле боевом
Лежал живой на мертвом
И мертвый на живом.

Лето в стране настало,
Вереск опять цветет,
Но некому готовить
Вересковый мед.

В своих могилах тесных
В горах родной земли
Малютки-медовары
Приют себе нашли.

Король по склону едет
Над морем на коне,
А рядом реют чайки
С дорогой на равне.

Король глядит угрюмо
И думает: “Кругом
Цветет медовый вереск,
А меда мы не пьем.”

Но вот его вассалы
Заметили двоих –
Последних медоваров,
Оставшихся в живых.

Вышли они из-под камня,
Щурясь на белый свет, –
Старый горбатый карлик
И мальчик пятнадцати лет.

К берегу моря крутому
Их привели на допрос,
Но никто из пленных
Слова не произнес.

Сидел король шотландский
Не шевелясь в седле,
А маленькие люди
Стояли на земле.

Гневно король промолвил:
– Плетка обоих ждет,
Если не скажете, черти,
Как вы готовите мед!

Сын и отец смолчали,
Стоя у края скалы.
Вереск шумел над ними,
В море катились валы.

И вдруг голосок раздался:
– Слушай, шотландский король,
Поговорить с тобою
С глазу на глаз позволь.

Старость боится смерти,
Жизнь я изменой куплю,
Выдам заветную тайну,-
Карлик сказал королю.

Голос его воробьиный
Резко и четко звучал.
– Тайну давно бы я выдал,
Если бы сын не мешал.

Мальчику жизни не жалко,
Гибель ему нипочем.
Мне продавать свою совесть
Совестно будет при нем.

Пусть его крепко свяжут
И бросят в пучину вод
И я научу шотландцев
Готовить старинный мед.

Сильный шотландский воин
Мальчика крепко связал
И бросил в открытое море
С прибрежных отвесных скал.

Волны над ним сомкнулись,
Замер последний крик.
И эхом ему ответил
С обрыва отец-старик:

– Правду сказал я, шотландцы,
От сына я ждал беды,
Не верил я в стойкость юных,
Не бреющих бороды.

А мне костер не страшен,
Пусть со мною умрет
Моя святая тайна,
Мой вересковый мед.

Борис Житков біографія Скорочено російського письменника, мандрівника викладена в цій статті.

Борис Житков біографія

Борис Степанович Житков народився 30 серпня 1882 в Новгороді в інтелігентній родині. Батько його був викладачем, тому недивно, що початкову освіту Борис здобув удома. Перші роки життя були проведені в Одесі. Після закінчення гімназії Житков став вчитися в Імператорському Новоросійському університеті (в Одесі). Наступною сходинкою в освіті Житкова стало навчання в політехнічному інституті Петербурга. Там Борис обрав іншу спеціальність. Якщо в Одеському університеті він відвідував природне відділення, то в Петербурзькому інституті – кораблебудівне.
Після закінчення інституту багато подорожував, працював штурманом, капітаном судна. Але постійним захопленням його була література.

Роман про революцію 1905 року “Віктор Вавич” Житков вважав своїм головним твором.

З 1917 працював інженером в Одеському порту, в 1923 переїхав в Петроград.

Вперше розповідь Житкова була опублікована в 1924 році. Свої пізнання і враження від подорожей він виражав у творах. Так в біографії Бориса Житкова було створено безліч серій пригодницьких і повчальних оповідань. Серед найвідоміших його видань: ” Зле море” (1924), ” Морські історії” (1925), “Сім вогнів: Нариси, розповіді, повісті, п’єси” (1982), “Розповіді про тварин” (1989), “Оповідання для дітей “(1998).

Створив цикли детячих оповідань “Что я видел” і “Что бывало”.

Помер письменник 19 жовтня 1938 в Москві.

” Тронка ” – роман у новелах, написаний в 1963 році українським письменником Олесем Гончаром

“Тронка” Олесь Гончар сюжет

Роман став першим великим твором О. Гончара, присвяченим сучасному мирному життю. Побудований у вигляді своєрідного “вінка новел”, які розкривають різні сторони життя простих людей, мешканців українських степів, роман малює цілу панораму характерів, образів, ситуацій.

Дванадцять новел “Тронки” – це дванадцять завершених історій, об’єднаних авторським задумом, а також загальним героєм, проблемою, темою. Так, у новелах “Азбука Морзе” і “Залізний острів” діють одні і ті ж герої – Тоня і Віталік. Інші новели вибудовують кістяк окремої сюжетної лінії, її вузлові моменти. Наприклад, зображенню “динозавра періоду культу особи” майора Яцуби, його стосунків з дочкою, присвячені розділи “Пікетажистка” і “Тут багато неба”. Цим досягається цілісність твору, його наскрізний сюжет.

Скріплює роман і просторова точка, зображена письменником, – то конкретний куточок Таврійського степу, де живуть і трудяться робітники радгоспу, будівельники каналу, ракетники. Часові виміри твори охоплюють сучасне, минуле і майбутнє. Це епізоди багатої подіями історії причорноморських степів, роки Великої Вітчизняної війни, які проектуються на день сьогоднішній, “одне літо людського життя”. Така паралель яскраво ілюструє, на думку письменника, зв’язок часів і поколінь, допомагає глибше зрозуміти проблематику сьогодення.

Кожна з новел досліджує певний характер – старий Горпищенко, Дорошенко, Лукія, Віталік, Тоня, Уралов; показує його сутність через ставлення до насущних питань середини XX століття: створення і руйнування, екології, гармонії природи і людини, відношенню людини до праці, як мірила духовності, стосункам батьків і дітей, війни і миру. Саме жанрова специфіка твору дала письменникові можливість вільно оперувати багатим життєвим матеріалом, покладеним в його основу, масштабно відтворити панораму життя.

У “Тронці” вперше в українській літературі гостро ставиться проблема викорінення сталінізму, боротьби старого з новим. На хвилі хрущовської відлиги роман був удостоєний Ленінської премії (1964).

“Агрус” Антон Чехов скорочено ви можете читати за 7 хвилин.

” Агрус ” – розповідь Антона Чехова, опублікована в журналі “Російська думка” в 1898 році. В оповіданні йдеться про людину, яка все своє життя підпорядковувала матеріальні ідеї – бажанням мати садибу з кущами агрусу.

“Агрус” короткий зміст

Головні герої “Агрус”:

Іван Іванович Чімша-Гімалайський – головний герой твору, оповідач Микола Іванович – молодший брат Івана Івановича. Микола працював у казенній палаті. Альохін – небагатий поміщик, до якого заглядає Іван Іванович Буркін – друг і співрозмовник Івана Івановича.

Іван Іванич і Буркін йдуть по полю біля села Міроносіцьке і вирішують зайти до приятеля-поміщика Павла Константиновича Альохіна, садиба якого розташовується неподалік у селі Софіїне. Альохін, “чоловік років сорока, високий, повний з довгим волоссям, схожий більше на професора чи художника, ніж на поміщика”, зустрічає гостей на порозі комори, в якому шумить віялка. Одяг його брудний, а лице чорне від пилу. Він радий гостям і пропонує їм пройти в купальню. Помившись і переодягнувшись, Іван Іванич, Буркін і Альохін йдуть в будинок, де за чашкою чаю з варенням Іван Іванич розповідає історію свого брата Миколи Івановича.

Дитинство брати провели на волі, в маєтку батька, який вислужив офіцерський чин і залишив дітям спадкове дворянство. Після смерті батька у них відсудили маєток за ​​борги. Микола з дев’ятнадцяти років сидів у казенній палаті і мріяв купити собі маленьку садибку і ні про що інше просто не міг думати. Він весь час уявляв собі майбутню садибу, де неодмінно повинен був рости агрус. Микола збирав гроші, недоїдав, одружився без любові на некрасивій, але багатій вдові. Він тримав дружину впроголодь, а гроші її поклав на своє ім’я в банк. Дружина не винесла такого життя і померла, а Микола купив собі садибу, виписав двадцять кущів агрусу, посадив їх і зажив поміщиком. Коли Іван Іванич приїхав відвідати брата, то був неприємно вражений тим, як той опустився, постарів і роздувся. Він став справжнім паном, багато їв, судився з сусідніми заводами.

Микола пригощав брата агрусом, і по ньому було видно, що він задоволений своєю долею і самим собою.
Побачивши цю щасливу ​​людину Іваном Івановичем “опанувало почуття, близьке до відчаю”. Всю ніч, проведену їм у садибі, він думав про те, як багато людей у ​​світі страждає, божеволіє, п’є, скільки дітей помирає від недоїдання. І скільки інших людей живе “щасливо”, “днем їсть, вночі спить, говорить свою нісенітницю, одружується, старіє, благодушно тягне на цвинтар своїх небіжчиків”. Йому подумалося, що за дверима кожної щасливої ​​людини повинен стояти “хто-небудь з молоточком” і нагадувати йому стуком, що є нещасні, що рано чи пізно з ним станеться біда, і “його ніхто не побачить і не почує, як він зараз не бачить і не чує інших “. Іван Іванич, закінчуючи свою розповідь, говорить, що щастя немає, а якщо в житті є сенс, то він не в щасті, а в тому, щоб “робити добро”.

Ні Буркін, ні Альохін не задоволені розповіддю Івана Іванича. Альохін не вникає, чи справедливі його слова. Мова йшла не про крупу, не про сіно, а про щось, що не мало до його життя прямого відношення. Але він радий і хоче, щоб гості продовжували бесіду. Однак час пізніше, господар і гості відправляються спати.

Опис квітки тюльпан, лілії, ромашки, троянди, орхідеї, конвалії ви можете зробити на основі фото. В даній статті ми приведемо приклад твору “Опис квітки” в науковому та художньому стилі

“Опис квітки”

Опис квітки в науковому стилі

Ромашка – невелика рослина роду багатоклітинних трав родини айстрові. Ромашка виростає до 15-60 сантиметрів, має сидячі листки. Під час цвітіння з’являються дрібні квітки, зібрані у верхівкові суцвіття (кошики).

Ромашка має сильний ароматний запах. Росте невеликими заростями або групами на подвір’ях, біля доріг, на вулицях, у садах майже по всій території України, проте на Поліссі – рідше. Ромашку використовують у фармацевтичній промисловості для виготовлення ліків, а також як декоративну квітку. Використовуються як потогінний, дезінфікуючий, в’яжучий, заспокійливий та протизапальний засіб. Кошики також використовують у парфумерній промисловості.

Опис квітки в художньому стилі

Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних “вогняних” пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.

Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги. Ростуть ромашки усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Досить часто ця квітка нагадує перехожим про красу природи.

А яка ромашка пахуча! Вийдеш влітку в український степ та обов’язково знайдеш місце, густо заросле ромашками. Тут метушаться мурахи, співають цвіркуни. Зануришся в букет та отримаєш неймовірну насолоду від його медвяного запаху. Ромашка пахне неначе самим життям та самою родючою землею Батьківщини.

Є багато різних видів цієї квітки: ромашка лікарська, садова, польова, пахуча та інші. Іноді – це маленька самотня квіточка на тонкій стеблині, іноді – ціле поле!

Добре відома ромашка своїми лікарськими властивостями. Вона лікує людей від багатьох хвороб, дарує солодкий нектар, годує мурашок та комашок – “сонечок”. А також наповнює навколишній світ радістю життя!

Євген Маланюк цікаві факти з життя (біографії) українського письменника Ви дізнаєтесь в цій статті.

Цакаві факти про Євгена Маланюка

Євген Маланюк (1897-1968) – український письменник, поет, публіцист, літературний критик.

Народився у родині активіста-просвітянина. У діда Василя і баби Євдокії було 22 дітей, з яких залишився лише один син Филимон. Цей Филимон і був батьком Євгена Маланюка. Мама Євгена звалася Гликерією, була вона донькою чорногорця Якова Стоянова.

Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений від оплати, що полегшило долю малозабезпеченої сім’ї.

Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії з 1906 по 1914. 1914 р. – вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив, бо був мобілізований до Армії УНР. У роки війни закінчив Київську військову школу, служив офіцером у царській армії.

1920 р. – з’являється друком перший вірш. Після поразки УНР Назавжди покидає Україну.

У 1925 році Євген Маланюк одружився із Зоєю Равич. Шлюб цей був нетривалим – наприкинці 1929 року Євген і Зоя розійшлися і отримавши диплом інженера виїздить в тому ж 1929 році. Тут через кілька років поет одружиться вдруге з чешкою Богумілою Савицькою, яка працювала тоді в чеському посольстві у Варшаві. Згодом у них народиться син Богдан.
У поета була щоденна праця, була сім’я. До того ж Маланюк працював у магістраті по проектуванню регулювальних споруд на річці Віслі. Маланюку доводилося працювати вчителем у Варшавській православній семінарії, згодом підробляв перекладачем текстів до кінохронік, часто живе надголодь.

У 1944 р. в Німеччині Є. Маланюк організував МУР (Мистецький український рух), який проіснував недовго.

У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка. Де і живе до смерті.

В 1962 році пустився в ризиковану подорож “в молодість” до Варшави, на останнє побачення зі слов’янським світом, з близькими і знайомими. Зустрівся з колишньою дружиною Богумілою.

16 лютого 1968 року пані Гайворонська, з якою Маланюк мав теплі взаємини, застала його уранці на підлозі біля ліжка.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Євгена Маланюка.

Лист до дітей, героїв оповідання С. Черкасенка “Маленький горбань”

Любі друзі!

Прочитав оповідання С. Черкасенка “Маленький горбань” і захотілося звернутися саме до вас, маленьких героїв твору. Особливо це стосується хлопців.

Шановні хлопці! Мені дуже не сподобалося, що ви цураєтеся Павлика. Сумно було читати рядки: “Через його страшний горб товариші цуралися його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті зі своїми думками, жив ними, тішився, розважався”. Невже ви не розумієте, шо жодна вада не може бути перешкодою для спілкування. Павлик – каліка, він страшенно переживає ие, а ви ше більше посилюєте його біль і страждання. Це дуже жорстоко.

Павлик гарний хлопчик. Він добрий, лагідний, знає багато казок, цікавий співрозмовник. Просто треба придивитися до нього, поспілкуватися, а не сторонитися. Павлик набагато добріший за всіх вас. Адже саме він врятував пташенят, яких ви могли знищити. Як ви могли дозволити Захаркові так жорстоко побити Павлика? Це ще один вияв вашої жорстокості.

А Павлусь не міг відповісти своєму кривдникові. Він дуже чиста і добра людина. А ще у нього є надзвичайно рідкісна риса характеру – він уміє прощати. Своїм добром він змінив і Захарка, з яким тепер став дружити.

Тож, шановні хдопці, задумайтеся над своїми вчинками і вчинком Павлуся. 1 раджу вам потоваришувати з Павликом. Ви багато від нього дізнаєтеся.

З повагою, Андрій, просто читач.

“Планетник” добро і зло у повісті Бориса Харчука

Добро “Планетник”

1) Олена Булига прийняла агронома на квартиру безкоштовно.
2) Квартирант зробив лавку і стіл, які поставив під вишнею: тут він з бабусею вечеряв.
3) Любов матері до сина, землі, праці.
4) Стосунки хлопчика з нарцисом, свійським птаством.
5) Вдячність людей хлопцю за його вміння випасати худобу.
6) Вміння хлопця цінувати і оберігати природу.
7) Порозуміння героя з дідом Капушем.
8) Допомога хлопця матері по господарству.
9) Намагання хлопця викликати хмару з дощем, щоб спасти майбутній урожай.
10) Прагнення героя жити “…у згоді з людьми, з усім…”
11) Допомога хлопця людям у вирішенні їх проблем (лікування худоби, дітям робив свистки, сопілки, виправляв людям вивихи і складав кості).
12) Зневажливе ставлення героя до “могорича”.
13) За допомогою квітки нарциса мати сприяє звільненню сина з неволі.

Зло “Планетник”
1) Кріпацтво. Люди вимушені були відпрацьовувати, сплачувати податки.
2) Град, який завдає шкоди квітці хлопчика, городині, посівам.
3) Хвороба героя.
4) Сільські хлопці не сприймали Планетника, ображали його.
5) Заздрість людей хлопцю. “Не інакше зв’язаний з нечистою силою”.
6) Шкода і збитки, що наробила злива наступного разу.
7) Неврожайний рік: злива, а потім спека.
8) Ув’язнення Планетника, рішення його спалити.

“Кожна людина, людський рід – з кореня добра і зла… людина з добра і зла, вона і зла, і добра.”