Category: Література

  • Вірш про моркву

    Вірші про моркву для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

    Вірш про моркву

    У морквини
    Є, крім кіс,
    Дуже довгий
    Хитрий ніс.
    Саме ним
    Вона сумлінно
    Добуває вітаміни.
    Г. Глушньов

    Ми збираємо морквини –
    Будуть взимку вітаміни,
    Бо корисні до сніданку
    Сік, салат і запіканка.

    Я морквинка – морквиця,
    Овочам усім сестриця!
    Пийте сік із морквички
    І рум’яні будуть щічки.

    Я сама сиджу в коморі,
    А коса моя надворі.
    Ви вгадали – я морквина
    І солодка, й незамінна.
    Мене люблять всі малята,
    Кролики та ще зайчата.
    Мене варять і печуть,
    Та й сиру мене гризуть.
    Торт із мене смачний дуже,
    Ось яка я морква, друже!
    Я красива і чарівна –
    Дуже-дуже вітамінна!

    Дитячий вірш про моркву

    Руденька МОРКВИНА
    Містить вітаміни.
    Хто її вживає,
    Хвороби не знає.

    Ми морквинки невеличкі
    І зелені у нас гички.
    Дуже добре ми дозріли,
    Бо на сонці гички гріли.
    А хто п’є морквяні соки,
    У того рум’яні щоки.

    Кожен знає, що морквиця
    На городі – мов цариця:
    Коси довгі, кучеряві,
    Та ще й платтячко яскраве.

    Я смачна і вітамінна,
    І не гірша апельсина.
    Той, хто моркву поважає,
    До ста років доживає!

  • “Цар Плаксій та Лоскотон” аналіз

    “Цар Плаксій та Лоскотон” аналіз

    Автор – В. Симоненко

    Тема: зображення країни, пригніченої тираном, який змушує людей страждати.

    Ідея: засудження жорстокості та тиранії, уславлення народних героїв, які мають мужність кинути виклик владі.

    Герої твору:

    Лоскотон

    Цар Плаксій

    Носії добра в казці

    Носій зла

    Звичайні люди, діти, батраки й робітники

    Дочки: Нудота, Вай-Вай, Плакота, сини – Плаксуни, гвардійці Забіяки-сльозівці, Капітан Макака

    Чому навчає твір? Сильний не той, хто цар, а той, хто має багато друзів. Лоскотон, мабуть, не може не подобатись. Він несе дітям сміх і радість, звеселяє і розважає їх. Казка В. Симоненка вчить, що сміх робить життя довшим, а позитивні емоції завжди перемагають смуток..

    Художні засоби. Епітети для характеристики Лоскотона : добрий, має теплу і щиру вдачу, у нього накидка сіра, розмальована торбина, лагідні пальці, лоскотливі м’якенькі вуса, голосний та щирий сміх.

    Епітети для характеристики Плаксія : живе в країні Сльозолий, в його країні голодна малеча. У нього донька Нудота висохла, слуга Макака бридкий, лукавий, поет в його країні гладкий

    Метафори : І усім приносив сміх.

    Порівняння: Голова його мов бочка. Очі ніби кавуни

  • “Вечір проти Івана Купала” переказ

    “Вечір проти Івана Купала” переказ

    “Вечір проти Івана Купала” короткий зміст можна прочитати за 5 хвилин.

    Років сто чи більше тому було поблизу Диканьки одне село, навіть не село, а лише найбідніший хутір. І з’являвся там один чоловік, а точніше – диявол у людській подобі. Чого приходив – невідомо. Гуляв, пиячив, а потім раптом зникав. А коли знову приходив, то збирав козаків, пригощав горілкою, дівчатам дарунки підносив. А знався той чоловік Басаврюк. І очі в нього були такі страшенні, що ніхто не міг всупереч йому йти, бо боялися.

    Якось отець Афанасій, ієрей церкви, вирішив покарати Басаврюка, який навіть у Великодню Неділю не ходив до церкви. Та де там! Насилу ієрей ноги уніс. Все, що зміг зробити – повідомити, що усіх, хто буде знатися з Басаврюком, буде вважати за католиків.

    І був у селі парубок – Петро Безродний. Працював у козака Коржа. І покохав він хазяйську дочку, Пидорку. Коли ж господар побачив їх удвох, то вигнав Петра, а дочку зібрався видати за багатого ляха. Та дівчина не хотіла цього шлюбу, тому послала до коханого свого малого братика Івася, щоб про все розказав. А Петро, почувши новину, пішов у шинок – горе своє заливати. Та горілка не брала його. І тут саме нагодився Басаврюк і запропонував допомогу. А парубок погодився, сказавши, що все віддасть, аби тільки було в нього щастя з коханою дівчиною. Басаврюк виклав свої умови: у ніч на Івана Купала Петро мав прийти до Ведмежого яру, зірвавши перед тим квітку папороті, що квітне саме у цю ніч.

    Тож побіг уночі хлопець до лісу. Знайшов квітку, зірвав її. І тут з’явився Басаврюк. “Очі нерухомо втуплені в щось, видне тільки йому самому; рот наполовину роззявлений, і ані слова. Навколо не шелесне. Ух, страшно!.. Та от почувся свист, від якого похололо в Петра всередині, і здалося йому, неначе трава зашуміла, квіти почали між собою розмовляти голоском тоненьким, мов срібні дзвіночки; дерева загриміли сипучою лайкою… Обличчя Басаврюкове раптом ожило; очі блиснули. “Насилу повернулася, яга”, – буркнув він крізь зуби. “Дивися, Петре, стане перед тобою зараз красуня: роби все, що скаже, а то пропадеш навіки!” Тут розвів він сучкуватою палицею кущ тернику, і перед ними з’явилася хатка, як кажуть, на курячих лапках. Басаврюк ударив кулаком, і стіна захиталася. Великий чорний собака вибіг назустріч і, виючи, обернувшися на кішку, кинувся у вічі їм. “Не лютуй, не лютуй, стара чортихо!” промовив Басаврюк, додавши таке слівце, що добрий чоловік і вуха б заткнув. Зирк, замість кішки, баба з обличчям зморщеним, як печене яблуко, вся зігнута в дугу; ніс з підборіддям мов щипці, якими лущать горіхи. “Славна красуня!” подумав Петро, і мурашки побігли по спині у нього. Відьма вихопила в нього квітку з рук, нахилилася і щось довго шепотіла над нею, сприскуючи якоюсь водою. Іскри посипалися у неї з рота; піна з’явилася на губах. “Кидай!” сказала вона, віддаючи квітку йому. Петро підкинув, і, що за чудо? квітка не впала прямо, але довго здавалася вогняною кулькою посеред темряви і, неначе човен, плавала у повітрі; нарешті, потихеньку почала спускатися нижче і впала так далеко, що ледве помітна була зірочка, не більша за макове зернятко. “Тут!” глухо захрипіла баба; а Басаврюк, подаючи йому заступ, промовив: “Копай тут, Петре. Тут побачиш ти стільки золота, скільки ані тобі, ані Коржеві й не снилося”.

    Петро став копати, де вказала відьма. Та коли викопав скриню зі скарбом, стара сказала, що треба цей скарб скропити кров’ю. Потім підвела малого Івася. Петро хотів був кинутися на відьму, та Басаврюк нагадав йому про його обіцянку. Тут очі в Петра запалали, “розум помутився… як божевільний, ухопився він за ніж, і безневинна кров бризнула йому межи очі…” А потім побіг він, і, убігши в хату, кинувся на ліжко й заснув мертвецьким сном. Проспав він два дні і дві ночі, а коли прокинувся, побачив біля себе два мішки із золотом.

    Побачив Корж мішки, та визнав Петра за зятя, сказавши, що завжди любив хлопця, немов рідного сина. Ось вже і весілля зіграли. А про Івася сказали – що його цигани вкрали. Почали жити Петро з Пидоркою, і всього у них було вдосталь. Та люди, проходячи повз хату, казали, що від чорта добра не буде. Адже звідки ще, я к не від лукавого, так раптово з’явилося в Петра багатство? До того ж і Басаврюк у той же день кудись зник. І правду казали люди. Бо не пройшло й місяця, як змінився Петро. Став сумувати, дичавіти, щось намагався згадати. Але згадувались шинок, горілка, те, як хтось підійшов і штовхнув у плече… А далі – нічого не пам’ятав… А інколи така лють на нього находила – дружині страшно ставало. Починав бігати по хаті, кусати себе за лікті, поки не падав у забутті.

    Пидорка всі очі проплакала, пішла навіть до знахарки у Ведмежий яр. Та коли прийшла до них знахарка, Петро з диким реготом схопив сокиру і кинув у бабу. Та зникла, зате з’явився привид Івася. “Івасю!” закричала Пидорка і кинулася до нього; та привид увесь, з ніг до голови, вкрився кров’ю і освітив усю хату червоним світлом… А Петро зачинив двері – і залишився один посеред хати. Зібрались люди, висадили двері. Але, коли ввійшли, то не побачили нічого, окрім купки попелу на тому місці, де був Петро. А у мішках, де було золото – лише черепки побиті.

    Пидорка після цієї події дала обітницю йти на прощу. Зібрала все майно, і пішла – куди, ніхто не знає. А в селі знову почав з’являтися Басаврюк, він показувався то в печеному барані, то в чарці, то в діжі, лякаючи людей.

  • Олександр Радищев біографія

    Олександр Радищев біографія скорочено українською мовою російського письменника, поета, філософа викладена в цій статті.

    Олександр Радищев біографія скорочено

    Олександр Миколайович Радищев народився 31 серпня 1749 в Москві.
    Дитячі роки Радищев провів у Нємцові, після чого переїхав до села Верхнє Аблязово. Ще з дитинства розмови кріпаків відродили в ньому ненависть до поміщиків, жалість до народу. Першу освіту здобув удома: виховувався слугами, вчився по псалтирю.
    Потім переїхав до Москви, де ним були пізнані основи філософії освіти. Олександр вивчився в гімназії, відправився до Петербурзького Пажеського корпусу. Юний Олександр був одним з пажів імператриці Катерини ІІ. Пізніше, разом з декількома іншими здібними дворянськими юнаками, Радищев відправляється до Лейпцигу для подальшої освіти.

    У 1771 році Радищев повертається до Петербурга, швидко просувався по службі, був нагороджений орденом і очолив головну в імперії петербурзьку митницю. Одружився на Ганні Рубановській, знатній дівиці, що вчилася в Смольному інституті, яким опікувалася Катерина ІІ. В подружжя нородилося четверо дітей. Мільйонером Радищев не став, служив чесно, викликаючи гнів чиновників. Важким ударом стала для нього раптова смерть коханої дружини.

    У 1789 році було надруковано перший твір Радищева. Завівши друкарню, письменник анонімно видав “Подорож з Петербургу до Москви”. Для Радищева творчість того періоду було способом засудити кріпосну систему держави. Безсумнівно, це викликало протест імператриці, так що незабаром письменник був заарештований.

    30 червня 1790 року (за старим стилем) він був заарештований і доставлений до Петропавловської фортеці. Радищев був засуджений до страти, а його книжка до спалення. Кілька тижнів письменник чекав смерті, але з нагоди миру зі Швецією його “вибачають” і засилають до Східного Сибіру терміном на десять років.

    Під час заслання до Сибіру Радищева з дітьми поїхала підтримати Єлизавета Рубановська – рідна сестра його померлої дружини. У них народилося троє дітей. Але це сімейне щастя Радищева було недовгим: при поверненні із заслання Єлизавета Василівна застудилася в дорозі та в квітні 1797 року померла в Тобольську. Радищев залишився вдівцем, тепер у нього було 7 детей.

    1797 року Радищев повернувся до Петербурга. Розробив проект юридичної реформи (1801–1802), виступав за відміну кріпосницького устрою.

    Через погрози нових репресій покінчив життя самогубством 24 вересня 1802 року в Петербурзі.

    Письменник виконав кілька перекладів книг. Ода Радищева “Вільність” була написана в 1783, твір ” Житіє Ф. В. Ушакова” – в 1788. Музей Радищева розташований в Саратові.

  • Чингісхан біографія

    Чингісхан біографія Скорочено українською мовою викладена в цій статті.

    Чингісхан (Чингіз Хаан, ім’я при народженні – Темуджін або Темучин) – монгольський хан, полководець, засновник і каган Монгольської імперії.

    Чингісхан біографія коротко

    Чингісхан народився 1155 року в урочищі неподалік від верхньої течії річки Онон. Точно встановити рік його народження важко оскільки в різних джерелах вказуються різні дати. Після того, як батько його залишив сім’ю, Темучин жив у крайній бідності. В юнацтві одружився на дівчині на ім’я Борте.

    Згодом Чингісхан став набирати людей до себе в війська. Здійснюючи напади на довколишні землі, володіння Чингісхана зростали. Після кількох перемог настав період, коли він зайнявся організацією апарату управління ордою. Після однієї поразки (проти Джамухи), Чингісхан почав війну з татарами, за успішні дії отримав звання військового комісара (Джаутхурі). Війна з татарами тривала кілька років, в результаті 1205 року Джамухи був убитий, Темучин здобув перемогу над багатьма племенами (тайчиутів, татар, меркитів, ойратів).

    1206 рік у біографії Чингисхана був ознаменований отриманням титулу великого хана над усіма переможеними племенами. З тих пір Темучина стали називати Чингисханом, а Монголія була об’єднана. Політика Чингісхана, як зовнішня, так і внутрішня, адміністративний устрій держави, були спрямовані на зміцнення панування, а також особисте збагачення. Основні реформи в біографії Чингисхана стосувалися військових справ.

    1220 року заснував столицю Монгольської імперії – місто Каракорум. 1223 року відрядив військо до Кавказу й степівПричорномор’я, що розбило руських князів і половців на Калці. 1226 року розпочав війну проти бунтівних тангутів. Помер під час облоги тангутської столиці. На момент смерті керував гігантською державою, що простягалася від Японського моря доКаспійського.

    Знищивши тангустську державу, Чингісхан раптово помер в 1227 році.

  • “Василина Прекрасна” казка скорочено

    Переказ казки “Василина Прекрасна” ви можете прочитати в цій статті.

    “Василина Прекрасна” короткий зміст

    У одного купця померла дружина, з якою він прожив у шлюбі 12 років, залишивши єдину дочку восьми років – Василину. Перед смертю, купчиха віддає дочці ляльку зі своїм благословенням. Лялька не проста: якщо дати ляльці поїсти, то можна отримати від неї допомогу при неприємностях. Через деякий час купець вдруге одружується на вдові з двома дочками, ровесницями Василини, але нова дружина не злюбила падчерку, давала їй різні непосильні роботи. Але лялечка виконувала всю роботу за Василину. Коли Василиса виросла, то до неї стали свататись всі женихи міста, мачуха ж усім відмовляла: “Не видам меньшой перш старших!”

    Одного разу купець надовго поїхав з дому з торгових справ, і в цей час, за бажанням мачухи, сім’я перейшла жити в інший будинок, що стоїть біля дрімучого лісу, в якому знаходилася хатинка баби-яги. Часто посилала мачуха Василину в ліс, сподіваючись що людожерка баба-яга, зустріне її і з’їсть. Але дівчина, завдяки керівництву лялечки, завжди уникала небезпечних шляхів. Нарешті, мачуха з доньками змовилися прямо відіслати Василину в хатинку баби-яги за вогнем, так що, під час осінньої жіночої роботи (плетіння, в’язання та прядіння), яку здійснюють вночі, навмисне загасили палаючу свічку. Лялечка, як звичайно, пообіцяла піклуватися про безпеку дівчини, і та вирушила в дорогу. По дорозі їй зустрілися три вершники: білий, червоний, а потім чорний (День, Сонце і Ніч). На паркані ж баби-яги, зробленому з людських кісток, були розвішані черепи, очі яких освітлювали своїм світлом околиці як удень. Тут з лісу виїхала і сама господиня: “в ступі їде, товкачем поганяє, помелом слід замітає”. Вислухавши нужду дівчини у вогні, баба-яга зажадала від тієї під страхом смерті попрацювати для початку служницею. По голосовому наказу відчинилися ворота, а потім самі ж і замкнулися.

    Різні завдання давала Василині баба-яга, але та, завдяки допомозі лялечки, все виконувала як треба. У баби-яги були ще помічники – три пари рук, які відгукувалися і зявлялися на поклик її голосу. Через якийсь час баба-яга запитала дівчину, як та примудряється так добре виконувати всю роботу, і дізнавшись, що причиною тому – “благословення матері”, виштовхала її геть, сказавши: “Не потрібно мені благословенних”. З собою ж, замість світильника, дала в дар один череп з палаючими очима. Хотіла Василиса від нього позбавитися, але череп сказав, щоб вона цього не робила, а несла в будинок мачухи. Там, світло, що виходило з очниць черепа, спопелило мачуху і її двох дочок.

    Після того, що сталося, Василиса зарила череп в землю, і пішла в місто, де оселилася в однієї бабусі, вирішивши чекати повернення батька там, і зайнялася прядінням да ткацтвом. Тканина в її руках виходила такою тонкою, що старенька якось понесла її прямо в царський палац. Цар же попросив нашити йому з цього полотна сорочок, що Василиса через стареньку і виконала. Оцінивши майстерну роботу, захотів правитель особисто побачити і нагородити дівчину. Захопившись її красотою з першого погляду, цар взяв Василину в дружини. Повернувшись з торгової подорожі батько Василини, залишився жити при дворі, стареньку нова цариця теж взяла до себе, а помічницю-лялечку до кінця своїх днів носила в кишені.

  • Іван Вишенський біографія

    Іван Вишенський – мислитель, богослов, полеміст. Біографія Івана Вишенського – не дуже детальна, історія зберегла дуже мало документальних свідчень про Вишенського.

    Іван Вишенський коротка біографія

    Народився Вишенський близько 1550 р. в містечку Судова Вишня (нині Львівської області), мабуть, у вбогій міщанській сім’ї.

    Початкову освіту здобув у Луцьку, продовжив навчання в Острозі, куди його міг запросити, за припущенням І. Франка, український магнат Василь-Костянтин Острозький, який оточував себе талановитими людьми.

    Приблизно в 1580 р. І. Вишенський у розквіті своїх фізичних і духовних сил переселився до Греції на Афон, або так звану Святу гору, і став монахом-аскетом. Йому тоді було 30–35 років (час його народження датують 1545–1550 рр.). Перебуваючи далеко за межами Батьківщини, він жив турботами рідного народу. “Що спонукало покинути світське життя,- писав І. Франко,- чи пересит двірським шумом, чи які родинні гризоти, чи може яка нещаслива любовна історія, чи виключно релігійні причини, сього не знаємо”. Іоанн – це чернече ім’я, світське ж ім’я Вишенського – можливо, Ілля.

    На Афоні митець розпочав свою літературну діяльність як письменник-полеміст. Його листи, послання (прозовий, частіше віршований літературний твір, написаний у формі листа чи звернення автора до якоїсь іншої особи) набували значного поширення на Україні, пробуджували в народі антифеодальні й антикатолицькі настрої. Львівське братство кликало Вишенського на Батьківщину. І в зв’язку з цим десь на початку ХVІІ ст. (1604) він здійснив подорож на Україну. Прибувши до Львова, Вишенський бере участь у боротьбі з польсько-шляхетським засиллям. Але пробув тут недовго, бо не зійшовся в поглядах з керівниками місцевого братства (зокрема, з Ю. Рогатинцем). Відвідав деякі монастирі.

    Залишивши Львів, митець деякий час жив в Унівському монастирі, потім у свого друга Княгиницького у створеному ним Манявському скиті (Прикарпаття). І. Франко вважав, що саме Вишенський порадив Княгиницькому заснувати цей скит, щоб боротися проти католицької та уніатської реакції.

    Вишенський не знав компромісу, завжди виступав проти будь-яких поступок ворогові.

    Прожив письменник у рідних краях не більше двох років і знову повернувся на Афон.

    Про подальше життя І. Вишенського на Афоні майже немає документальних звісток. Голодне аскетичне життя підірвало здоров’я письменника, туга за Батьківщиною не покидала його. У листі до І. Княгиницького (1610) він скаржився на “некия болезни телесныя”, через які він не міг побувати ще раз у рідному краї. Вважають, що він помер у 20-х рр. ХVІІ ст. в одній із печер на Афоні.

    Основні віхи життєвого шляху Вишенського уявляються і домислюються на основі його творів. Можна додати, що він був людиною великого темпераменту, із невичерпною силою та енергією боровся за духовну і соціальну свободу народу, глибоко розумів його тяжкий стан, той гніт і безчестя, що їх несли на Україну польсько-шляхетські поневолювачі.

  • Роль фразеологізмів

    Фразеологізми – стійкі словосполучення, які сприймаються, як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні. Роль фразеологізмів в українській мові, в мовленні.

    Роль фразеологізмів

    Використання фразеологізмів дозволяє:

    Посилити наочність і образність тексту: Створити потрібну стилістичну тональність (урочистості, піднесеності або зниження): Більш яскраво висловити своє ставлення до інформації, передати авторські почуття і оцінки.

    Виразність фразеологізмів може посилюватися в результаті їх перетворень (розширення, зниження, заміни слів) і перетворення з загальномовних в індивідуально-авторські.

    Фразеологізми роблять мовлення виразнішим. Влучнішим, дотепнішим. Єдина з ними біда – фразеологізми не мають правил, їх можна вивчити лише один по одному. Певний вантаж цих висловів ми отримуємо в буденному житті і користуємося навіть не замислюючись.

  • “Очима ти сказав мені: люблю…” Ліни Костенко

    Вірш “Очима ти сказав мені: люблю…” Ліни Костенко – приклад інтимної лірики поетеси.

    “Очима ти сказав мені: люблю…” Ліна Костенко

    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.

    Життя ішло, минуло той перон.
    гукала тиша рупором вокзальним.
    Багато слів написано пером.
    Несказане лишилось несказанним.

    Світали ночі, вечоріли дні.
    Не раз хитнула доля терезами.
    Слова як сонце сходили в мені.
    Несказане лишилось несказанним.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Очима ти сказав мені: люблю…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • Тарас Шевченко біографія коротко

    Тарас Шевченко біографія коротко – ознайомить вас з основними подіями в житті і творчості Кобзаря.

    Тарас Шевченко біографія стисло

    Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою – мати померла, коли йому було 9 років, батько – у 12 років.

    Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

    В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету – портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

    Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

    Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком – художником І. Сошенком, а через нього – з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.

    Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський Викупили молодого поета з кріпацтва.

    Незабаром став студентом Академії мистецтв.

    Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою “Кобзар”.

    25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.

    В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.

    У 1844р. написав гостро політичну поему “Сон” (“У всякого своя доля”), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

    5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.

    31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.

    Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

    Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.

    У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.

    2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання.

    Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.

    До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

    10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з “Заповітом”, 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій (м. Канів).