Category: Література

Народні прислів’я про виховання – це українська мудрість багатьох століть втілена в одному реченні. Прислів’я про навчання ми часто використовуємо в розмові, але навіть не задумуємося над цим. В цій статті ми зібрали Прислів’я та приказки про виховання (прислів’я про фізичне виховання та прислів’я про трудове виховання, прислів’я про розумове виховання).

Прислів’я та приказки про виховання

Приказки про виховання

Поганому виду нема стиду У Сірка очей позичив, та й байдуже! Ти йому плюй межи очі, а він каже – дощ іде! Куди ти вбрався на стіл з постолами! Посади свиню за стіл, вона й ратиці на стіл. Коли б свині крила, вона б і небо зрила. Не можна в двері – я в кватирку. Звабиш калачем – не одженеш і бичем. Так просили, так просили та не пускали, а я таки вдерся. Просили на дорозі, щоб не був на порозі. У кого совісті нема – нема й сорому. Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак. Язиком – “ось я”, а на ділі – свиня. Умів украсти, умій і очима лупать! З поганої трави не буде доброго сіна. Заліз у чужу солому, ще й шелестить! Ти йому по-свійськи, він тобі по-свинськи. Стид хоч і не дим, а очі виїсть.

Прислів’я про вихованість

Голосок дзвенячий, а совість свиняча. На людях Ілля, а дома свиня. І свиня літала б – та неба не бачить. Не будь тією людиною, що догори щетиною! Хоч і по-свинськи, зате здорово! Не будь тим, що ворота підкидає. Безличний, як попів Гриць. Комусь ніяково, а йому однаково! Ні стиду, ні совісті. Ти од його спиною, а воно до тебе рилом. Подай палець, а за руку я й сам візьму! Од свинячого полку не буде толку. Свиня полудня не знає. Не будь тим, що лізе в тин. Унадився, як свиня в моркву. Свинячі очі болота не бояться. Куме Андрею, не будьте свинею, коли вас люди величають. Яка совість, така й честь. Свині на городі одна честь: поліно. Ось де шапка, он де двері! Не для пса ковбаса! Є квас, та не для вас! Не для Гриця паляниця! Кому, кому, а куцому – зась! Сьогодні не празник, а ти нам не вказник. Це ти не в ті озувся. Не літай, вороно, у чужі хороми. Зріє виноградина не для тебе, дядино! Заберіть його геть із одежею! Не випхано, так виведено.

Прислів’я про виховання дітей

Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо на десятиліття – саджай дерево, якщо на віки – виховуй дітей. З дітьми багато клопоту, та без них – і світ немилий. Нащо ліпший клад, коли в сім’ї лад. Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина. Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться. Хоч і по плечі в воду, аби до свого роду. У кого діток сім, то й щастя всім. Як не навчить батько – не навчить і дядько. Батькам не потрібно бути досконалими, досить бути розумному. Не можна уникнути помилок. Людину роблять людиною яскраві спогади дитинства. Щоб змінити дитину її потрібно любити, вплив буде пропорційний кількості любові. Виховуємо хлопчика – формуємо людину, виховуємо дівчинку – створюємо всесвіт. Живемо не батьками – помремо не людьми. Найдорожчий клад, як в родині лад. Чоловік і жінка – то єдина спілка. Шануй старших – молодші тебе пошанують.

Прислів’я про розумове виховання

Не навчив батько – не навчить і дядько. Шануй батька та Бога – буде тобі всюди дорога. Отець по-батьківськи поб’є, по-батьківськи й помилує. Рідна мати однією рукою б’є своє дитя, а іншою гладить. Який талант у матці, такий і дитятці. Куля мине, а материне слово не мине. Горе з дітьми, горе й без дітей. Добрі діти – потіха, а злі – гризота. Малі діти не дають спати, а великі – дихати. Ледача дитина, котрої батько не вчив. Коли дитину не научиш в пелюшках, не научиш в подушках. Доброму сину не збирай, а ледачому не оставляй. Не збирай сину худоби, а збирай йому розум. Син мій, а розум у нього свій. Коли хочеш з доні молодиці, то держи в Єжових рукавицях. Роби, дочко, так не будеш ликом кожуха шити. Сини принесуть, а дочки й угли рознесуть.

Народна мудрість віків втілена у прислів’ях та приказках про виховання дітей, про вихованість, до неї потрібно прислухатися та використовувати цей досвід.

“Студент” Чехов скорочено ви можете прочитати за 5 хвилин.

” Студент ” – розповідь Антона Чехова, опублікована в 1894 році.

“Студент” Чехов короткий зміст

Іван Великопольський, студент духовної академії, син дяка, повертався додому. Навколо було безлюдно й похмуро. Молода людина “думала про те, що точно такий же вітер дув і при Рюрикові, і при Іоанні Грізному, і за Петра, і що при них була точно така ж люта бідність, голод, такі ж діряві солом’яні дахи, невігластво, туга, така ж пустеля колом, морок, почуття гніту, – всі ці жахи були, є і будуть, і від того, що пройде ще тисяча років, життя не стане краще. І йому не хотілося додому “.

Студент підійшов до городу, де стара Василина разом зі своєю дочкою Лукерієй палила багаття. Юнак сказав: “Точно так само в холодну ніч грівся біля багаття апостол Петро. Ах, яка то була страшна ніч, бабуся! До надзвичайності сумовита, довга ніч! “Потім він згадав про Тайну Вечерю, коли Петро сказав Ісусові:” З тобою я готовий іти до в’язниці, і на смерть “. А Господь йому на це: “Говорю тобі, Петро, ??що не проспіває сьогодні петел, тобто півень, як ти тричі відречешся, що не знаєш мене”. Студент продовжував розповідати євангельську історію. Василиса заплакала. Юнак попрощався з ними і пішов далі.

“Студент думав про Василину: якщо вона заплакала, то, значить, все, що відбувалося в ту страшну ніч з Петром, має до неї якесь відношення…” Юнак думав про те, “що якщо Василиса заплакала, а її дочка зніяковіла, то, очевидно, те, про що він щойно розповідав, що відбувалося дев’ятнадцятій століть тому, має відношення до сьогодення – до обох жінок і, ймовірно, до цієї пустинного села, до нього самого, до всіх людей. Якщо стара заплакала, то не тому, що він уміє зворушливо розповідати, а тому, що Петро їй близький, і тому, що вона всім своїм єством зацікавлена??в тому, що відбувалося в душі Петра “. Герой міркує про події давнини, про людей, що жили багато століть тому. Юнак осягає зв’язок століть і поколінь. Він розуміє, що все, що відбувається колись, має сенс і для його сучасників. Іван у той день усвідомив, що правда і краса – головне в житті людини.

Головні герої “Студент”

Іван Великопольський – студент духовної академії, він дуже молодий, повний життя, очікування щастя. Життя для нього прекрасне, майбутнє героя бачиться у веселих, яскравих фарбах. Василина – вдова. Лукерія – вдова, дочка Василини.

Людвіг ван Бетховен біографія на українській мові коротка відомого німецького композитора, піаніста і диригента в цій статті. Цікаві факти про Бетховена розкриють невідомі відомості про геніальну людину.

Людвіг ван Бетховен біографія Скорочена

Ранні роки

Людвіг ван Бетховен народився в 1770 році в Бонні 16 грудня, хрещений 17 грудня 1770 в Бонні, в католицькій церкві Святого Ремигия. Батько композитора (був співаком, тенором) хотів зробити із сина другого Моцарта і став навчати грі на клавесині та скрипці, органі.
Вперше серйозно займатися з Людвігом став композитор Нефе. Уже в 12 років Бетховен отримав першу роботу музичної спрямованості – помічник органіста при дворі. Бетховен вивчав італійську та французьку, намагався складати музику.

Початок творчого шляху

Після смерті матері в 1787 році він взяв на себе матеріальні обов’язки сім’ї. Людвіг Бетховен став грати в оркестрі, слухати університетські лекції. Випадково зіткнувшись в Бонні з Гайдном, Бетховен вирішує брати в нього уроки. Для цього він переїжджає до Відня. Після деяких спроб Гайдн направляє Бетховена на заняття до Альбрехтсбергер.

Зрештою Бетховен сам вибрав собі наставника – Антона Сальєрі.

Уже в перші роки життя у Відні Бетховен завоював славу піаніста-віртуоза. Його гра вразила слухачів.

Розквіт музичної кар’єри

Твори Бетховена почали широко видаватися і користуватися успіхом. За перші десять років, проведених у Відні, було написано двадцять сонат для фортепіано і три фортепіанні концерти, вісім сонат для скрипки, квартети та інші камерні твори, ораторія “Христос на Оливній горі”, балет “Творіння Прометея”, Перша і Друга симфонії.

У 1796 році Бетховен починає втрачати слух. У нього розвивається тиннитус – запалення внутрішнього вуха, що приводить до дзвону у вухах. За порадою лікарів він надовго усамітнюється в маленькому містечку Хайлігенштадт. Однак спокій і тиша не поліпшують його самопочуття. Бетховен починає розуміти, що глухота невиліковна, для нього це велика трагедія.
Там він працює над Третьою – Героїчною симфонією. Повна глухота відокремлює Людвіга від зовнішнього світу. Однак навіть ця подія не може змусити його припинити писати. На думку критиків, Третя симфонія Бетховена повністю розкриває його найбільший талант. Опера “Фіделіо” ставиться у Відні, Празі, Берліні.

Останні роки

У 1802-1812 роках Бетховен писав сонати з особливим бажанням і завзяттям. Тоді були створені цілі серії творів для фортепіано, віолончелі, знаменита Дев’ята симфонія, Урочиста меса.

Після 1812 творча активність композитора на час падає. Однак через три роки він починає працювати з колишньою енергією. У цей час створені фортепіанні сонати з 28-ї по останню, 32-ту, дві сонати для віолончелі, квартети, вокальний цикл “До далекої коханої”. Багато часу приділяється і обробкам народних пісень. Поряд з шотландськими, ірландськими, уельськими, є і російські. Але головними творами останніх років стали два найбільш монументальних твори Бетховена – “Урочиста меса” і Симфонія № 9 з хором.

Дев’ята симфонія була виконана в 1824 році. Публіка влаштувала композитору овації. Відомо, що Бетховен стояв спиною до залу і нічого не чув, тоді одна зі співачок взяла його за руку і повернула обличчям до слухачів.

Популярність Бетховена була така велика, що уряд, не дивлячись на його відверті думки, не вирішувалося його зачепити.

Однак сильні переживання за свого племінника, якого Бетховен узяв на виховання, швидко зістарили композитора. Племінника цікавило не навчання, а гра в карти, він був у боргах, намагався вчинити самогубство. У композитора розвивається важке захворювання печінки.

Бетховен помер 26 березня 1827. Понад двадцять тисяч чоловік йшли за його труною. Під час похорону була виконана улюблена заупокійна меса Бетховена Реквієм до-мінор Луїджі Керубіні.

Багато творів Людвіга ван Бетховена стали класикою не тільки для дорослого слухача, а й для дітей.

Великому композитору встановлено близько ста пам’ятників по всьому світу.

Хатина дядька Тома – жанр, тема розкриті в цій статті

“Хатина дядька Тома” аналіз

Автор – Гаррієт Бічер-Стоу

Жанр – соціальний роман

Рік написання – 1852

Головні герої – дядько Том, Еліза, Єванджеліна Сент-Клер, Саймон Легрі

Другорядні герої – Артур Шелбі, Емілі Шелбі, Джордж Шелбі, Августін Сент-Клер, Топсі, Міс Офелія, Квімбо та Самбо

Основна тема роману – зло й аморальність рабства. Стоу вплітає в канву твору й інші теми, наприклад материнську відповідальність та перевиховну силу християнства, але вони тільки допомагають у розкритті теми жаху рабства. Іноді вона вкладає осуд руйнівної природи рабства в уста епізодичних персонажів, на кшталт того, коли біла жінка на пароплаві говорить: “Найжахливіше в рабстві те, як на мене, що воно глумиться над почуттями й прив’язаностями людини, наприклад, коли розлучаються сім’ї”. Саме цю рису цього “дивного інституту” Стоу виставила на передній план.

Оскільки Стоу бачила в материнстві “етичну й структурну модель для всього американського життя” й вірила, що тільки жінка має моральний силу врятувати Сполучені Штати від демона рабства, іншою головною темою “Хатини дядька Тома” є моральна сила й святість жінки. Образи Елізи, яка втекла з рабства разом із сином і зуміла об’єднати родину, та Єви, як “ідеальної християнки”, Стоу викристовує, щоб показати, як жінка на її погляд може врятувати своїх ближніх навіть від найжостокішої несправедливості. Хоча пізніше критики зауважували, що жіночі образи Стоу не реалістичні, що вони є тільки кліше жінки-домогосподарки, роман Стоу “ще раз стверджує важливість жіночого впливу” і прокладає шлях до боротьби жінок за свої права в наступні десятиліття.

Пуританські релігійні переконання Стоу звучать в ще одній темі – дослідженні природи християнства. Стоу намагається показати, що християнська теологія принципово несумісна з рабством. Ця тема звучить найбільш очевидно тоді, коли Том закликає Сент-Клера після смерті доньки “шукати Ісуса”. Коли помирає сам Том, Джордж Шелбі промовляє “Ось що значить бути християнином”. Осклільки тема християнства настільки важлива для роману, й тому, що Стоу часто прямо від імені автора розмірковує над проблемами віри й релігії, “Хатина дядька Тома” “набуває звучання проповіді”.

Стиль

“Хатина дядька Тома” написана в сентиментальному й мелодраматичному стилі, характерному для романів 19 століття та для жіночої літератури. В часи Стоу ці романи користувалися великою популярністю. Зазвичай головними героями в них були жінки, а написані вони були так, що викликати у читача симпатію та почуття. Хоча роман Стоу відрізняється від більшості сентиментальних романів тим, що висвітлює ширшу тему рабства, й тим, що головним героєм у ньому є чоловік, все ж вона опирається на сильні почуття читача. Сучасні роману читачі реагували відповідно. Джорджіана Мей, приятелька Стоу, у листі до автора зауважує: “Минулої ночі я зачиталася до першої години, аж доки не закінчила „Хатину дядька Тома”. Не могла відірватися так, наче від дитини на смертному ложі.”. Інша читачка настільки перейнялася романом, що планувала змінити ім’я своєї доньки на Єва. Вочевидь Євина смерть настільки вплинула на читачів, що в 1852 тільки в Бостоні 300 новонароджених дівчаток отримали її ім’я.

Попри схвалення читачів літературні критики впродовж кількох десятиліть звверхньо дивилися на стиль “Хатини дядька Тома” й інших сентиментальних романів, оскільки ці книги були написані жінками й опиралися на “плаксиві жіночі емоції”. Один критик сказав, що якби роман не був про рабство, то “він був би ще одним з низки сентиментальних романів”, а інший описав роман “перш за все вторинним шматком халтури”. В “Історії літератури США” Джордж Ф. Вічер назвав “Хатину дядька Тома” “літературою в стилі недільних шкіл”, “повною масштабної мелодрами, гумору й пафосу”.

1985 року Джейн Томпкінс у книзі “Сентиментальний дезайн: Культурна робота американської літератури” глянула на “Хатину дядька Тома” по іншому. Вона похвалила стиль, який багато інших критиків відкидали, зауваживши, що сентиментальні романи показали як жіночі почуття мають силу перетворити світ на краще місце. На її думку популярні домашні романи 19 століття, включно з “Хатиною дадька Тома”, відзначаюься складністю, амбіціями й винахідливістю, а “Хатина дядька Тома” критикує американське суспільство набагато гостріше, ніж відомі його критики на кшталт Натаніеля Готорна чи Германа Мелвілла.

Така точка зору залишається спірною. 2001 року юрист Річард Познер охарактеризував “Хатину дядька Тома” як одну з тих канонічних робіт, які випливають на поверхню, коли літературі силоміць нав’язуються політичні критерії

Художні особливості давньогрецької літератури

Греки ніколи не відходили від божественної тематики, але навіть богів зображували як реальних людей у земному житті. Музичність ( Аеди виконували власні твори під супровід ліри, а Рапсоди – чужі) Своєрідний віршовий розмір – гекзаметр (5 дактилів і 1 хорей)

Жанри давньогрецької літератури

Епічна поема ( Гомер “Іліада”, “Одісея”) Лірика ( Тіртей, Анакреонт, Сапфо) Трагедія ( Есхіл, Софокл, Еврипід) Комедія (Аристофан) Роман (Лонг) Філософська ( Аристотель, Платон, Діоген, Сократ ) та історична (Геродот) проза

Антична література Стала основою для європейських літератур, для розвитку всієї європейської культури та мистецтва. Створивши самобутню культуру, піднявши мистецтво на небувалу висоту греки, а за ними римляни завоювали собі першість серед народів давнини.

Причини популярності античної літератури

Увага до людини, її внутрішнього світу та того, що її оточує. Гомерівський епос “Іліада” та “Одіссея” Тонкий психологізм Гуманістичний пафос, співчуття людському горю і засудження війни. Еллінська література є глибоко філософічною (Сократ й Платон, Геракліт й Піфагор, Епікур й Демокріт, Діоген й Арістотель) Розмаїта проблематика. Давньогрецька та латинська мови були мовами міжнаціонального спілкування.

Головна заслуга античного мистецтва – с Творення ідеалу людини, хоч і в обмеженій статичній формі, є історичною заслугою античної думки та античного мистецтва.

Олександр Купрін біографія скорочено українською мовою відомого російського письменника-реаліста викладена в цій статті.

Олександр Купрін біографія коротко

Купрін Олександр Іванович народився 26 серпня ( 7 вересня) 1870 в місті Наровчат (Пензенська губернія) в небагатій родині дрібного чиновника.
1871 був складним для сім’ї Купріна – помер батько, і бідна сім’я переїхала до Москви.
У шестирічному віці Купріна віддали в клас Московського сирітського училища, з якого він вийшов в 1880 році. Після цього Олександр навчався у військовій академії, Олександрівському військовому училищі. Час навчання описано в таких творах Купріна, як: “На переломі (Кадети)”, “Юнкера”.

“Останній дебют” – перша опублікована повість Купріна (1889).
З 1890 року був підпоручиком у піхотному полку. Під час служби було видано багато нарисів, оповідань, повістей: “Місячної ночі”, “В темряві”.
Через чотири роки, Купрін вийшов у відставку. Після цього письменник багато подорожує по Росії, пробує себе в різних професіях. У цей час Купрін познайомився з Іваном Буніним, Антоном Чеховим і Максимом Горьким.

Короткі розповіді Купріна охоплюють безліч тематик: військову, соціальну, любовну. Повість “Поєдинок” (1905) принесла Купріну справжній успіх.

Кохання у творчості Купріна найбільш яскраво описане в повісті “Олеся” (1898), яка була першим великим і одним з найулюбленіших його творів, і повести про нерозділене кохання – “Гранатовий браслет” (1910).
Олександр Купрін також любив писати оповідання для дітей. Для дитячого читання ним були написані твори “Слон”, “Шпаки”, “Білий пудель” і багато інших.

Для Олександра Купріна життя і творчість нероздільні. Не приймаючи політику воєнного комунізму, письменник емігрує до Франції. Навіть після еміграції письменницький запал Купріна не вщухає, він пише повісті, оповідання, багато статей і есе. Незважаючи на це, Купрін живе в матеріальній нужді і тужить за батьківщиною. Лише через 17 років він повертається до Росії. Тоді ж публікується останній нарис письменника – твір “Москва рідна”.

25 Серпня 1938 р. – письменник помер після важкої хвороби (рак язика). Похований у Ленінграді, на Літераторських містках, поряд з могилою Тургєнєва.

Коротка біографія письменника може бути розширена даними з Хронологічної таблиці Купріна.

“Свята Великобританії” на англійській мові викладений в цій статті.

“Свята Великобританії” англійською

It may seem surprising but the British have fewer holidays than many other countries. Some of them are named Bank Holidays due to the fact that on those days the banks are closed.
In England and Wales they comprise at present five bank holidays ( New Year’s Day, Easter Monday, spring and late summer holidays at the end of May and August respectively, and Boxing Day 1; they also have two common holidays ( Good Friday 2, Christmas Day ). In Scotland and Northern Ireland they have six bank holidays, plus two other public holidays. The particular dates of the bank holidays are fixed annually.

New Year’s Day

January, 1
It is a bank holiday though many Britons do not celebrate on New Year’s Eve. In Scotland New Year’s Eve is called Hogmanay 3 and is an occasion for joyous celebration. In London Scottish people gather on the steps of St. Paul’s Cathedral and sing “Auld Lang Syne” 4 at midnight.

Easter

April, 3
The word Easter owes its name and many of its customs to a pageant festival hold eostre which is the name of Anglo-Saxon goddess of spring time. Every spring European peoples celebrated the festival to honour the awakening of new life in nature. Christians related the rising of the sun to the resurrection of Jesus and their old spiritual rebirth. This “holy” day is celebrated in many countries of the world.

Spring and Summer Bank Holidays

The Summer Bank Holidays is the most popular holiday, because it comes at a time when children are not at school. Many families try to go away to the seaside or the country as they may indeed have done at Easter or in Spring.

Guy Fawkes Night

November, 5
Guy Fawkes Night or Bonfire Night is an annual celebration held on the evening of 5 November to mark the failure of the Gunpowder Plot of 5 November 1605, in which a number of Catholic conspirators, including Guy Fawkes, attempted to destroy the United Kingdom’s Houses of Parliament, in London. The occasion is primarily celebrated in the United Kingdom where, by an Act of Parliament called The Thanksgiving Act, it was compulsory until 1859, to celebrate the deliverance of the King of England, Scotland, and Ireland. Festivities are centred on the use of fireworks and the lighting of bonfires.

Halloween

October, 31
Halloween is also called All Saints’ Eve. It has ancient roots in the polytheistic Celtic harvest festival of Samhain (pronounced /s??w? n/) and the Christian holy day of All Saints, but is today largely a secular celebration.
Halloween activities include trick-or-treating, wearing costumes and attending costume parties, carving jack-o’-lanterns, ghost tours, bonfires, apple bobbing, visiting haunted attractions, pranks, telling scary stories, and watching horror films.

Remembrance Day

November, 11
Remembrance Day (also known as Armistice Day) is observed throughout the Commonwealth and dates back to November 11, 1918 when all fighting in the First World War ended. it now commemorates British soldiers, sailors and airmen who gave their lives in the two world wars. Special Services are held and wreaths are laid at the Cenotaph, a war manorial at Whitehall, where thousands of Londoners observe the two-minute silence and participate in the remembrance ceremony. Similar ceremonies are held throughout the country.

Christmas

December, 25
In England Christmas is the most important of all the bank holidays of the year. it is celebrated much the same way as in the United States of America. On December 26, the Boxing Day, traditionally people give each other Christmas presents, which used to come in boxes. It is a very pleasant custom indeed.

London remains one of the world’s strongholds of pageantry much of which is centred on traditional observances connected with the Royal family. They are always attracting large crowds of spectators, native Londoners as well as foreign visitors. Here are two of them.

Trooping the Colour

This ceremony is held on the Sovereign’s official birthday in June. This is the most colourful of all London’s annual events, a pageantry of rare splendour with the Queen riding side-saddled on a highly trained horse. On Horse Guards’ Parade in Whitehall the Queen inspects the Brigade of Guards, dressed in ceremonial uniforms. Then comes the Trooping ceremony, followed by the March past of the Guards to the music of the bands. Specially noted should be the precision drill of the regiments.

The State Opening of Parliament

This is another royal event at the end of November which draws thousands of spectators, who see the Queen on the drive from Buckingham Palace to the Houses of parliament in the State Coach. The public are not admitted to parliament to see her read the speech from the Throne, prepared for her by the Government. But the State Opening is televised. Visitors are admitted to the Public Galleries only by the personal invitation of the members of Parliament.

Notes

1. Boxing Day (День подарунків) – свято це – продовження англо-саксонської традиції дарувати традиційні подарунки бідним людям і рабам. У середні віки в цей день священики зазвичай відкривали ящики для пожертвувань і роздавали їх вміст бідним людям приходу. Згодом звідси розвинувся звичай роздачі різдвяних грошових подарунків (“boxes”) прислузі і державним службовцям. обслуговуючому персоналу тощо. Святкується зазвичай 26 грудня, після Різдва, в день св. Стефана.

2. Good Friday – Велика пятниця (також Страсна п’ятниця, лат. Dies Passionis Domini) – п’ятниця Страсного тижня, яка присвячена спогаду хресної смерті Ісуса Христа, зняттю з хреста Його тіла і поховання.

3. Hogmanay ([h??m? ne?]) – так в Шотландії називають останній день року Вважають, що це слово походить від гельської “oge maidne”, що означає “новий ранок”. Також є думка, що назва свята – англо-саксонського походження і спочатку писалася як “Haleg Moneth” – “святий місяць”. “Хогманай” – дуже давнє свято, яке відзначали ще язичники, які вклонялися вогню і сонцю. Також він пов’язаний і зі святом сонцевороту, який існував у вікінгів.

4. Auld Lang Syne ([???ld l???s? in]: ) – шотландська поема, написана Робертом Бернсом в 1788 році і перекладена на мелодію народної шотландської пісні

Словник:

Pageantry – 1. пишне видовище, пишність, блиск 2. шик 3. помпа
Pageant – 1. пишне видовище 2. пишна процесія 3. карнавальна хода 4. маскарад
Celebrate – 1. святкувати 2. прославляти
Eve – 1. Напередодні 2. (вуст.) вечір
Joyous – 1. задоволений 2. радісний, щасливий
Awakening – пробудження
Spiritual – 1. духовний 2. одухотворений, піднесений 3. святий, божественний 4. релігійний, церковний 5. (амер.) спірічуел, негритянський релігійний гімн
Resurrection of Jesus – воскресіння Ісуса
Annual – щорічний
To hold (held, held) celebration – проводити святкування, святкувати
Failure – провал, невдача
Conspirator – змовник
Deliverance – 1. звільнення, позбавлення 2. офіційна заява 3. (юр.) вердикт
Firework – феєрверк
Bonfire – вогнище
Commonwealth – співдружність
Commemorate – 1. відзначати 2. святкувати 3. шанувати пам’ять 4. служити нагадуванням
Wreath – вінок, гірлянда
Remembrance – 1. згадка 2. пам’ять 3. сувенір, подарунок на пам’ять
Ancient roots – давнє коріння
Harvest – урожай
Holy – святий
Trick-or-treating – фраза, яку кажуть американські діти на Хеллоуїн, обходячи навколишні будинки з вимогою цукерок – “Відкупись, а то зачарую!”, або “Цукерки або життя!”
Carve – висікати, вирізати
Jack-o’-lantern – 1. блукаючий вогник 2. ліхтар з гарбуза
Ghost – привид
Haunted attractions – атракціони з привидами
Haunt – часто відвідувати, переслідувати (про привидів)
Prank – 1. витівка, проказа, витівка, витівка 2. жарт
Scary – 1. (розм.) моторошний 2. полохливий
Stronghold – оплот
Observances – 1. (of) дотримання 2. обряд, ритуал 3. (вуст.) повагу
Splendour – 1. блиск 2. пишність, пишність 3. велич, слава
Draw (drew, drawn) thousands of spectators – залучати тисячі глядачів

Антимонархічні та антиклерикальні мотиви твору “Простак”

Гуронець толерантніший за європейців й у сфері релігійних переконань, і особливо віротерпимості. “Немилосердний суддя… хотів довідатись, якої релігії дотримується гуронець: англіканської чи гугенотської.

“Я дотримуюся своєї релігії,- сказав той,- як ви своєї”. “Та, Боже мій,- сказала панна де Сент-Ів,- як це може бути, чи то ж гуронці не католики? Хіба велебні отці єзуїти не всіх їх навернули до віри?”

Простак запевнив її, що в його країні ще нікого не навернули до віри, ще ніколи справжній гуронець не змінив переконань і що в їхній мові нема навіть терміна, що означав би зрадливість…

“Ми охрестимо його,- говорила панна де Керкабон панові пріорові,- ви матимете честь зробити це, мій любий брате, а я дуже хочу бути йому за хрещену матір; пан абат де Сент-Ів прийме його від купелі””.

Отже, дикунові й на думку не спало нікого з присутніх навертати до своєї віри, зате цивілізовані християни повели себе зовсім інакше, їх украй здивував і навіть обурив той факт, що хто-небудь може сповідувати не їхню віру.

Щоправда, можливо, французи перестаралися в емоційному ставленні до релігійного питання, а саме по собі прагнення “врятувати душу” поганина було безкорисливим і щирим? Але вже наступні репліки свідчать про те, що мотиви ці були зовсім не високими, а продиктованими бажанням уславитися незвичайною акцією:

“То буде блискуча церемонія, про неї говоритимуть по всій Нижній Бретані, і це дасть нам навіки шанобу й повагу”.

Отже, і в релігійних питаннях природна людина перевершує людей цивілізованих.

Вольтер не був би Вольтером, якби вже з перших рядків повісті не поіронізував над церквою. Ось показовий пасаж – характеристика гуронового дядька, абата Керкабона:

“Пріор, трохи вже пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусіди, як раніш любили сусідки. Найбільше зажив він пошани за те, що був єдиною духовною особою, яку не треба було нести до ліжка після вечері з братією”.

Що й казати, непересічна особистість. І вельми вагомі підстави для поваги серед прихожан.

З тією ж метою використано вже згадане очуднення. Показовим є той факт, що гуронець жодного разу не назвав Біблію Біблією, а лише висловами на кшталт “книга, яку дав мені дядько”, “книга, яку ви мені дали” тощо. А чого варта лише сцена сповіді дикуна, коли він буквально тлумачить припис Біблії “зізнаватися один одному”, адже, за логікою формули “один одному”, якщо він зізнався ченцеві, то і той, у свою чергу, повинен зізнатися йому: ” Спочатку треба було висповідатися, і це було найважче.

У Простака завжди була в кишені книжка, що дав йому дядько: там він не знайшов жодного апостола, що сповідався б, і тому правив своє. Пріор заткнув йому рота, показавши в посланні Святого Якова-молодшого ці слова, що завдали стільки лиха єретикам: “Сповідайте ваші гріхи один одному”. Гуронець замовк і висповідався в одного францисканця. Закінчивши сповідь, він витяг францисканця зі сповідальні й, схопивши цього чоловічка дужою рукою, сів на його місце, а того поставив навколішки перед собою.

“Ну, друже мій, сказано: “Сповідайте свої гріхи один одному”. Я розповів тобі свої гріхи, і ти не вийдеш звідси, поки не розповіси мені своїх”. Кажучи так, він уперся своїм широким коліном у груди супротивникові. Францисканець закричав не своїм голосом. На крик збіглися люди й побачивши неофіта, що душив ченця в ім’я святого Якова-меншого”.

Після низки не менш смішних казусів, зумовлених буквальним тлумаченням Святого письма (дикун не знав європейських звичаїв і вірувань, а просто буквально розумів те, що написано в Біблії), гуронець легко, немов між іншим, робить узагальнений висновок:

“Я увесь час бачу, що у вас тут робиться безліч речей, яких нема у вашій книзі, й не робиться аж нічого з того, що там сказано”.

В цій статті розглянемо Що таке безумовні рефлекси, яка їх Роль в житті Людини.

Приклади безумовних рефлексів людини

Безумовні рефлекси – це вроджена видова реакція організму, яка відбувається в межах стабільного рефлекторного шляху у відповідь на дію адекватного для цього виду діяльності подразника.

Ознаки безумовних рефлексів:

1. Проявляються при дії адекватного подразника без особливих спеціальних умов (слиновиділення, ковтання, дихання та ін.).
2. Мають готові анатомічно сформовані рефлекторні дуги.
3. В їх здійсненні основна роль належить підкірковим ядрам, стовбуру мозку, спинному мозку. Вони зберігаються і після видалення кори великого мозку. Проте представництво безумовного рефлексу є в корі великих півкуль.
4. Є видовими реакціями, характерними для усіх представників даного виду.
5. Є відносно постійними рефлекторними реакціями, стійкі, незмінні, зберігаються протягом усього життя.

За рівнем складності Безумовні рефлекси поділяються на :

– прості безумовні рефлекси;

– рефлекторні акти;

– реакції поведінки;

– інстинкти.

В залежності від виду реакції безумовні рефлекси поділяють на:

– харчові,

– статеві,

– оборонні,

– орієнтовно-дослідницькі.

Основні види безумовних рефлексів:

– дихальні,

– харчові,

– хапальні,

– захисні,

– орієнтувальні,

– статеві.

Приклади безумовних рефлексів

Дихальні безумовні рефлекси – це рефлекторні дихальні рухи, що забезпечують вдих і видих.

Харчові безумовні рефлекси – виділення слини, жовчі, травних соків, жування, ковтання під час потрапляння їжі до рота.

Захисні безумовні рефлекси забезпечують захист організму від дії різних чинників: відсмикування руки при уколі, кашель і чхання при потраплянні алергенів, мікроорганізмів у дихальні шляхи, мигання повік очей, зіничний рефлекс тощо.

Багато безумовних рефлексів проявляються не відразу після народження, а запускаються програмою генетичного розвитку тільки через деякий час. До таких рефлексів відносять, наприклад, орієнтувальний і статевий рефлекси.

Орієнтувальний рефлекс, або рефлекс “що таке?”, – це відповідь на нові або біологічно важливі (світло, звук та інші) подразники. Він виникає щоразу, коли з’являється несподіваний або новий подразник, і людина на нього реагує повертанням голови. Так вона оцінює біологічне значення подразника.

У період статевого дозрівання проявляються складні безумовні Статеві рефлекси, пов’язані з розмноженням і турботою про нащадків.

Безумовні рефлекси Є основою для утворення умовних рефлексів.

Порушення безумовних рефлексів зазвичай пов’язане з органічними ураженнями головного мозку. Дослідження безумовних рефлексів проводиться для діагностики ряду захворювань центральної нервової системи.

Аналіз твору І. Сенченка “Рубін на Солом’янці” – тема, ідея, основна думка, жанр, сюжет і композиція наведені в цій статті.

“Рубін на Солом’янці” аналіз

Тема: зображення життя ремісників, формування особистості Рубіна під впливом Каленика Романовича.

Ідея: возвеличення доброти, працьовитості; відповідальності за доручену справу (Каленик Романович); засудження сімей, які не займаються вихованням своєї дитини, принижують її гідність (родина Рубіна); жорстокості, підступності, фальші, бракоробства (коваль Кальниболоцький).

Основна думка:
– формування молодої людини впливає на оточення, в якому вона перебуває; обізнаність у своїй справі дозволяє якісно її виконувати;
– “…адже якими бузувірами всі були. Куди там! Згадуєш – волосся сторч! А які орли з тих шмаркачів виростають!”
– “Коли з дитинства є порох у людини, то… не десь він дінеться і в дорослому, тільки на інше обернеться…”

Жанр: Оповідання

Проблематика твору “Рубін на Солом’янці”:
– відповідальність і байдужість;
– якість, сумлінність і фальш, бракоробство;
– праця і ледарство; отримання насолоди від прожитого життя;
– любов і ненависть.

Композиція “Рубін на Солом’янці”

Експозиція: знайомство з Рубіном, його неординарною поведінкою; дружба Рубіна з Калеником Романовичем.
Зав’язка: запрошення Каленика Романовича на завод допомогти зварити крюк, який розірвався від пульманівського вагона.
Розвиток дії: життя Рубіна у майстра училища.
Кульмінація: позитивний результат виховання Рубіна Калеником Романовичем.
Розв’язка: розквіт кохання Рубіна до Мар’яни, задоволення старих від того, що з хлопця вийшла Людина.

Сюжет “Рубін на Солом’янці”

Рубін був одним із складних вихованців ремісничого училища. Жорстокість, грубість – основні риси його характеру. Під впливом Лукійченка Каленика Романовича, майстра училища, він поступово почав змінювати своє ставлення до оточуючих, праці. Майстерність Каленика Романовича, його відповідальність за доручену справу були зразком для вихованця.
Після смерті матері, залишившись сиротою, Рубін тяжко страждає. Хлопця запрошує до себе жити Лукійченко. Старий майстер виховує Рубіна, бо “рівна течія життя хлопця була заповнена спалахами вчинків дивних і несподіваних”.
Після закінчення училища Рубін виїхав на Нижнє Подніпров’я. Про нього друкують в газетах. Він намагався бути таким, як той, хто його виховував.
Приїхавши до старих, Рубін закохується у Мар’яну, дівчину, яку він в дитинстві ледве не побив.
Сюжетні лінії “Рубін на Солом’янці”:
– життєва доля Рубіна;
– професійна діяльність, виховання підростаючого покоління – життєва місія Лукійченка Каленика Романовича.