Category: Література

  • “Дума про козака Голоту” скорочено

    “Дума про козака Голоту” скорочено Ви можете прочитати за 2 хвилини.

    “Дума про козака Голоту” короткий зміст (переказ)

    У думі змальовано поєдинок, у якому козак Голота, людина смілива і відважна, перемагає татарина. Козак належить до запорізької черні, і його портрет, детально змальований в думі. Козак тому й названий Голотою, що він бідний, убогий. Одяг на ньому старий, обідраний. Однак він має коня вороного й добру зброю.
    Татарин багатий, але хижий та несправедливий, його портрет. докладно змальований, яскраво підкреслює риси зажерливого загарбника.

    Загалом, портрети відіграють в цій думі надзвичайно важливу роль.

    Козак, по своїй суті людина миролюбна, що підкреслено в думі. Козак не займає нікого без особливої потреби, татарин перший нападає на нього. Козак сміливо виходить на поєдинок, бо основним обов’язком для себе вважає оборону Вітчизни. Козак вбиває татарина, а його одяг і коня забирає собі.

    Дума відбиває історичні події, що відбулися в другій половині XVI ст. – заселення козаками земель у гирлі Дунаю. Козак Голота – особа не історична, хоч дехто з дослідників безуспішно намагався довести, що образ Голоти історично вірогідний, твердили ніби йдеться про Іллю Голоту – спільника й полковника Богдана Хмельницького, який здобував міста, ходив з козаками на Полісся й Литву з дорученням гетьмана і там у 1649 році при облозі Згола згинув від ворожого меча

    Місце дії думи – “поле Килиїмське” – це не абстрактна назва, а цілком конкретна територія, що й досі носить цю назву – рум. Cîmpina Chiliei (тобто поле Килиїмське). Це степовий острів з висотами до 6 м над рівнем моря, витягнутий по лінії північ – південь на румунському боці Сулінського гирла Дунаю. На його північному кінці розташоване місто Стара Кілія (рум. Chilia Veche), саме та Кілія, що й існувала в часи створення думи, а не Кілія, що розташована на українському боці Дунаю. Острів вивищується над навколишньою Дельтою на кілька метрів, відрізняється від неї грунтом, рештками степової рослинності (ореться), на ньому досліджено ряд курганів ранньої бронзової доби.

  • Опис шишкаря

    Опис шишкаря у художньому стилі чи в науковому Ви можете скласти, використовуючи подані варіанти.

    Твір-опис шишкаря

    Шишкар – перелітній птах. Шишкарі темно-червоного кольору з темними крилами та хвостами. Їх легко впізнати за великими дзьобами, в яких верхня частина загнута вниз, а нижня вгору. Їжа шишкарів – насіння ялинових або соснових шишок (інші екскурсоводи розповіли про диких птахів).

    Твір-опис шишкаря у науковому стилі

    Птах трохи крупніше горобця, але дрібніше шпака. Довжина тіла до 17 см, важить 43-57 гр

    Вирізняється своєрідною будовою дзьоба. Дзьоб хрестоподібний, верхня щелепа перехрещується з нижньою. Подібно папугам, використовує дзьоб для лазіння.

    Самці і самки дуже відрізняються за забарвленням. Дорослий самець майже повністю яскраво-червоний. З віком забарвлення самця стає насиченішим. Задня частина черева і підхвістя сірі. На бурих покривних перах крил червоний відтінок. Махові і стернові пера бурі. Ноги темно-бурі. Самка сірувато-зелена, на спині помірна темна строкатість, поперек і надхвістя жовтувато-зелені. Молодий птах сірувато-білий, з густою темною строкатістю.

    Шишкар має велику голову, чіпкі лапи, що дозволяють йому підвішуватись на шишках вниз головою, і глибоко вирізаний хвіст.

    Цікаво, що пташенята з’являються на світ з нормальним дзьобом, як у більшості птахів.

  • Вірші Міцкевича

    Вірші Міцкевича Українською мовою про кохання, про природу, про життя зібрані в цій статті.

    Вірші Міцкевича на українській мові

    До Лаури

    Тебе побачив я – і вмить запаленів,
    Знайомства давнього шукаючи в незнаній,
    I щічки розцвіли у відповідь рум’яні,
    Як роза, що вітрець їй перса відслонив.

    Лиш пісню почала – сльозу я вже зронив.
    Твій голос у душі черкнув найглибші грані,
    Мов ангел на ім’я назвав її в тумані
    I в дзвін небесний їй спасіння продзвонив.

    О люба! Не відводь осяяного зору,
    Як схвилював тебе мій погляд, голос мій!
    Ні долі не боюсь, ні людського докору,

    І не страшне мені кохання без надій!
    Хай з іншим шлюб земний ти візьмеш без опору –
    Небесний шлюб господь судив нам, зрозумій.

    Ранок і вечір

    Зі сходу сонце йде в ясних огнях світанку,
    А коло місячне сумна окрила мла,
    До сонця пелюстки троянда простягла,
    Фіалка хилиться під чистим сріблом ранку.

    Лаура у вікні – я приклонивсь на ганку.
    От коси золоті красуня розплела
    I мовила: “Чому печаль, як тінь, лягла
    На місяць, на квітки, на тебе, мій коханку?”

    В смерканні виглядом любуюся новим:
    Встав місяць-повновид, як заграва рум’яна,
    Фіалка ожила під вітерцем легким.

    Знов бачу – у вікні стоїть моя кохана
    З щасливим поглядом, в уборі чарівнім.
    Знов приклонився я – печальний, як і зрана.

    До Німану

    Мій рідний Німане! Куди спливли ті води,
    Що я в дитячі їх зачерпував долоні,
    Що ними плавав я по дикому затоні,
    Для серця буйного шукавши охолоди?

    Лаура, з власної милуючися вроди,
    Колись любила там свої квітчати скроні,
    I відбиток її у хвиль сріблястім лоні
    Мутив сльозами я, не знаючи й негоди.

    Мій Німане! А де ж і горе те безкрає,
    I щастя разом з ним, і золоті надії?
    Малечих днів моїх де радощі яснії?

    Де ще любіший нам юнацький шал літає?
    Лаура де моя? Де друзі молодії?
    Минуло все… чому ж сльоза лиш не минає?

    Резигнація

    Нещасний, хто дарма взаємності благає,
    Нещасний, хто любить спитується дарма,
    Та нещаснішого серед людей нема,
    Ніж той, хто раз любив –
    і вічно пам’ятає.

    Принадниць бачивши,
    він томиться в одчаї,
    Бо думка чар йому затруює німа;
    Довершеність йому появиться сама –
    Він серця й ангелу віддати не бажає.

    Гордує тою він, служить не годен тій,
    Земну милуючи, не може й неземній
    Кохання присвятить, утративши надії;

    До спорожнілого подібний храму він,
    Що серце смутить нам пустельністю руїн,
    Де бог не хоче жить, людина жить не сміє.

    Невільник, вперше я…

    Невільник, вперше я радію цій неволі:
    Про тебе думаю – не криє думки мла;
    Дивлюсь, і жодна тінь не тьмить мені чола;
    Люблю тебе, проте не мучать серця болі.

    Не раз за щастя мав я пустощі сваволі,
    Уява молода не раз мене пекла,
    Краса, що зрадою наповнена була,-
    I що ж! Я проклинав дари солодкі долі.

    Зустрів і вроду я високу, неземну,
    Як плакав, як палав, яка була тривога!
    Хто зна, коли тепер про неї й спом’яну.

    З тобою тільки в рай веде мене дорога!
    Як богом послану, люблю тебе одну,
    Хвала тобі, що ти мені відкрила бога!

    Добривечір

    Добривечір! Мені це слово наймиліше.
    Ані тоді, як ніч між нами, мов стіна,
    Ні в мить, як світлий день загляне до вікна,
    Я не вітаюся ніжніше й запальніше.

    В вечірній сутіні усе коханням дише;
    Ти навіть, в інший час несміла й мовчазна,
    Коли добривечір тихенько пролуна,
    Зітхаєш голосніш і дивишся жвавіше.

    Лишім добридень тим, хто в шлюбі самохіть
    З’єднались, до труда й веселощів охочі;
    Добраніч – тим, що вдвох, не боячися ночі,

    Із кубка любощів одверто звикли пить;
    А нам, що мусимо чуття свої таїть,
    Нехай добривечір притьмить блискучі очі.

    Прощання

    До Д. Д.
    Мене ти геть женеш? Чи серце я твоє
    Утратив? I не мав! Чи винна в тім чеснота?
    Ні! Пестиш другого!.. Хай не давав я злота,
    А мав тебе, проте, як інший, що дає.

    I недаремно мав; у пам’яті встає
    Багато спогадів: яка була гризота, ,
    Як хвилювався я, як мучився я потай!
    Стражданням оплатив блаженство я своє!

    А ти женеш мене. Жадобою новою
    Ти загорілася: дістати мадригал
    Ти прагнеш – і мене позбавила спокою.

    Ні, Музи не купить! Римованих похвал
    Шукав я, ковзався парнаською тропою,
    Згадав ім’я твоє – і скаменів мій пал.

    Акерманські степи

    Пливу на обшири сухого океану.
    Як човен, мій візок в зеленій гущині
    Минає острови у хвилях запашні,
    Що ними бур’яни підносяться багряно.

    Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана…
    Шукаю провідних зірок у вишині.
    Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
    То світиться Дністро, то лампа Акермана.

    Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
    Що й сокіл би не взрів,- лиш чути, де курличе.
    Чутно й метелика, що тріпається в млі,

    I вужа, що повзе зіллями таємниче…
    Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
    I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.

    Морська тиша

    На верховині Тарханкутській

    Ясною стрічкою наш вимпел ледве має,
    I грає лагідно прояснена вода,
    Немов замріяна про щастя молода:
    Прокинеться, зітхне – і знову засинає.

    Неначе прапори, як грізний бій затих,
    Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте,
    Судно гойдається, ладне й собі заснути.
    Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх.

    О море! Є поліп, що у хвилини бурі
    На дні ховається, у темряві похмурій,
    А в тишу догори хвилясто вирина.

    О мисле! Спогадів є гідра мовчазна,
    Що спить на дні твоїм під бурями й громами,
    А в супокійну мить все серце пазурами!

    Плавба

    Зростає шум, густіш морські снують потвори,
    Драбиною моряк поп’явся, ніби тінь,
    I висне в плетиві ледь зримих павутинь:
    Так огляда павук сильце своє прозоре.

    А вітер – вітер дме! Помчавсь між хвилі-гори
    Свавільний корабель, немов шалений кінь;
    Б’є піняві вали, у хмарну височінь
    Чолом підноситься, крилатий вітер боре.

    I мій буяє дух у розгулі стихій,
    Уява розпина свій парус огняний,
    I лине крик з грудей, піднісшися над прахом,

    До лона корабля припав я, ніби жду,
    Що від зусиль моїх прискорить він ходу…
    Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!

    Буря

    Вітрила зірвано, ревіння, шум завії,
    Тривожні голоси і помп зловісний рик,
    Із рук матросових останок линви зник,
    Згасає сонця диск – і гаснуть з ним надії.

    В тріумфі бурянім, серед шумливих стін,
    Що вгору зносяться в безумній круговерті,
    Ступив на корабель жорстокий геній смерті,
    Як воїн, що іде на приступ між руїн.

    Півмертві там лежать; той руки он ламає,
    А той товаришам прощання посилає,
    Той ревно молиться, щоб гибелі втекти.

    Один лиш із гурта – самотній чужаниця –
    Гадає: щастя той у світі міг найти,
    Хто друзів має ще, хто може ще молиться.

    М а н д р і в н и к

    Там! Чи то звів аллах стіною море льоду,
    Чи трон для ангелів з холодних туч воздвиг?
    Чи диви ряд фортець наставили міцних,
    Щоб каравани зір не пропускать зі сходу?

    Чи Цареград горить на грані небозводу,
    Чи, може, то аллах між темних шат нічних
    Повісив свій ліхтар у небесах німих,
    Щоб мандрівним світам осяяти природу?

    М і р з а

    Там?.. Був я. Там зима. Гортані рік прудких
    I дзьоби ручаїв там п’ють холодну воду.
    Дихнув я – білий сніг пішов із уст моїх.

    Там, де гірські орли не залітали зроду,
    Спить грім в колисці з хмар, повитий у туман.
    Там зірка лиш над мій підносилась тюрбан.
    То Чатирдаг!”

    Бахчисарай

    Великі та німі Гіреїв двір і сад!
    По ганках, що мели покірних баш тюрбани,
    Через потуги трон і любощів дивани
    Літає сарана, повзе холодний гад.

    Повився темний плющ і дикий виноград
    По вікнах, по стіні подобою альтани.
    Руїна – пише тут на мурах гість незнаний,
    Як Валтасарові, на віковічний згад.

    А в залі ще стоїть окраса мармурова:
    Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
    Спадає по сльозі і промовля щомить:

    “О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,
    Що мали у віках сіяти величаво?
    Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить”.

    Бахчисарай уночі

    З мечетей тихо йдуть побожні мусульмани,
    Ізану відголос німіє вдалині,
    I срібний ночі цар пливе в височині,
    Здаля побачивши зорі лице рум’яне.

    В гаремі зорянім світило полум’яне
    Одно по одному засвічує вогні,
    I хмарка лебедем пливе по синизні,
    Вся біла, наче сніг, лямована в багряне.

    Там темний кипарис одкинув довгу тінь,
    Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,-
    Гранітні велетні, немовби до Евліса

    Зійшлись дияволи на раду потайну.
    З них часом блискавка зринає вдалину
    I лине в темряві, як бистрий кінь фариса.

    Гробниця Потоцької

    Зїв’яла ти в краю, заквітчанім весною,
    Трояндо молода, бо линули в імлі
    Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
    I спогадів черву лишали за собою.

    Чому так світяться громадою ясною
    Зірки, до польської обернені землі?
    Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
    Сліди повипікав огненною сльозою?

    О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
    Хай приязна рука мене хоч поховає!
    Тут мандрівці ведуть розмови негучні,

    І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
    Поет, складаючи тобі на честь пісні,
    Побачить гроб і мій – для мене заспіває.

    Могили гарему

    Мірза до мандрівника

    На стіл аллахові любові перші грона
    Узято тут колись; перлини осяйні
    Із моря ніжності та розкоші – труні
    Були тут віддані, на смерті темне лоно.

    Окрила забуття і часу їх заслона,
    Над ними зносяться тюрбани кам’яні,
    Неначе бунчуки у демонській війні;
    Гяур їх імена тут креслить беззаконно.

    О рози райські! Вам на схилі чистоти
    Під листям сорому судилось одцвісти,
    Не осквернили вас лихі невірні очі.

    Чужинець молодий тепер сюди ступив,-
    Дозволив я йому, прости мене, пророче! –
    З чужинців перший він сльозу отут зронив.

    Байдари

    Жену вперед коня, щоб линув, ніби птах;
    Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,
    Подоба бистрого хвилястого потоку,-
    Сп’яніння прагну я найти у цих дивах.

    Але зморився кінь. Тоді в моїх очах,
    Неначе в дзеркалі, розбитім зненароку,
    У час, коли туман долину вкрив широку,
    Примарою встає той весь казковий шлях.

    Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
    В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,-
    Його стрічаю я, вперед простяг рамена,-

    I хвиля над чолом розбилась, клекотить…
    Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
    Збудилась серед вод і в забуття запала.

    Алушта вдень

    Скидає вже гора туманні з себе шати,
    Намазом ранішнім росистий лан бринить,
    Ліси колишуться і ронять з верховіть,
    Як з чоток дорогих, рубіни і гранати.

    Мов квіти, що дала природа їм літати,
    Знялись метелики веселкою в блакить,
    I діамантами вся далеч майорить;
    Там, далі, сарани потягся рій крилатий.

    Де скеля серед хвиль гранітна вигляда,
    Нуртує й піниться розгнівана вода,
    В ній іскри миготять, як тигрові зіниці.

    То бурі-вісниці для берегів земних,
    Ген – хвилі лагідні у вічній хитавиці,
    Човни і лебеді гойдаються на них.

    Алушта вночі

    Свіжішає вітрець, жарота відлягає,
    Світильник золотий спада на Чатирдаг,
    Розбився на скалки у нього на плечах
    I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.

    Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
    Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
    I квітів музика – солодкий ллється пах,
    Що для ушей мовчить, до серця промовляє.

    Мене вколисують пітьма і тишина,-
    Аж от немовби вся гойднулася колиска:
    То світлий метеор блакить перетина.

    О ноче східна! Ти – неначе одаліска,
    Що поцілунками зчаровує до сну
    І раптом будить знов жадобу вогняну.

    Чатирдаг

    М і р з а

    Побожно тінь твою цілують мусульмани,
    О щогло Кримських гір, великий Чатирдаг!
    Ти світу мінарет, ти Криму падишах!
    Верхів’ям знісшися у хмари і тумани,

    Під брамою небес сидиш ти, нездоланний,
    Мов ангел Гавриїл, усім лихим на страх;
    Ліси – твій темний плащ, сіяє в блискавках
    Тюрбан шовковий твій, гарячим злотом тканий,

    Чи сонце нас пече, чи отіняє мла,
    Чи сарана летить, чи вража рать найшла –
    Спокійний, мовчазний, з холодною душею,

    Ти, ніби драгоман між небом і землею,
    Уважно слухаєш, в ногах прославши грім,
    Як розмовляє бог із творивом своїм.

    Пілігрим

    Країна розкоші прослалась підо мною,
    Вгорі – блакить ясна, тут – лиця чарівні.
    Чому ж у дальній край так хочеться мені,
    Чом ще за дальшою я плачу давниною?

    О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
    Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні,
    І більше я радів твоїй трясовині,
    Як цим шовковицям з їх ніжною красою!

    На лоні красоти, серед казкових див,
    Чом лину серцем я до молодого ранку,
    До тої, що колись так ніжно полюбив?

    В краю, заказанім для мене, ти, коханко,
    Як ходиш по моїх недавніх ще слідах,
    Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?

    Дорога над прірвою в Чуфут-Кале

    М і р з а і м а н д р і в н и к

    М і р з а

    Молися, попусти повіддя, одвернися,
    Тут кінським маєш ти довіритись ногам:
    Це кінь-розумниця! Він обирає сам
    Безпечнішу тропу; поглянь – укляк, піднісся,

    Завис над скелею! Додолу не дивися,
    Бо оком дна ніяк не досягнеш ти там,
    Рукою не махай – не дано крил рукам! –
    I навіть думку ти пускати бережися,

    Мов бідний якорець в незнану глибину:
    Не зачепившися, у водоверть жахну
    Потягне човника той якорець до страти.

    М а н д р і в н и к

    Я, мірзо, подививсь! В отворі тім земнім
    Я бачив… що таке – по смерті розповім,
    Бо мовою живих того не розказати.

    Гора Кікінеїс

    М і р з а

    У прірву подивись – простерлось небо долі.
    То море; серед хвиль, немовби Птах-гора,
    Що грім убив його, перо біля пера
    Розкинув снігове в широкому півколі

    I білим островом розлігсь по синім полі.
    Той острів – хмара то, її не прозира,
    Як ночі, зір людський; а то зміяста гра
    Стяги вогненної на хмари темнім чолі –

    То блискавка. Стривай! Безодня у ногах,
    Що має кінь її перелетіть, мов птах!
    Скачу! Напохваті держи коня й остроги.

    Як зникну – пильно стеж, чи серед скель отих
    Ковпак мій промайне пучком пір’їн легких,
    Дні – людині вже не знать ції дороги!

    Руїни замку в Балаклаві

    Ці замки, що лежать у безладі руїн,-
    Сторожа і краса твоя, невдячний Криме!
    Тепер уламки це, що гад живе між ними,
    Чи гірший, аніж гад, людського роду син,

    На вежу сходимо, тут напис є один.
    Можливо, це ім’я, що вчинками гучними
    Було прославлене. Та час неумолимий
    Покрив зелом його серед замшілих стін.

    Тут грек на камені різьбив тонкі оздоби,
    Монголів Генуя обертала в рабів,
    Намаз побожний свій отут хаджі творив.

    Тепер тут чорний гриф літа при темнім гробі;
    Так в місті, де нема нікого, крім мерців,
    Чорніють прапори погребної жалоби.

    Аюдаг

    Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,
    Як спінені вали біжать йому до ніг
    Рядами чорними – чи, ніби срібний сніг,
    На сонці виграють, мов райдуги веселі.

    Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,
    Немов морських потвор іде страшний набіг;
    Здобудуть – і назад одходить військо їх,
    Корали й перли нам лишивши на тарелі.

    Твоя подоба це, поете молодий!
    Так грізних пристрастей бушує буревій;
    Та ліру ти підняв – і в серці супокій.

    Навала відійшла по довгій обороні,
    Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.
    За них віки тобі вінком прикрасять скроні.

  • “Ромео і Джульєтта” переказ

    “Ромео і Джульєтта” переказ

    Слуги двох здавна ворогуючих сімейств Монтеккі і Капулетті влаштовують на площі Верони бійку. Цю бійку зупиняє верховний правитель. Молодого Ромео з клану Монтеккі не цікавить, що відбувається. Всі його думки займає Розаліна, в яку він закоханий. Його друг Бенволіо намагається відвернути юнака і радить подивитися навколо, щоб знайти іншу красуню.

    Зовсім ще юна Джульєтта, за згодою батька, стає нареченою знатного і багатого графа Паріса. Молоді шукачі пригод друзі Ромео, Бенволіо і Меркуціо, проникають на пишне свято, влаштоване Капулетті. Випадково зустрілися погляди Ромео і Джульєтти і народжується в серцях молодих людей гаряче почуття. Син ворогів сім’ї Капулетті був упізнаний Тибальдом, двоюрідним братом Джульєтти. Від шпаги юнака врятувало бажання господарів не псувати свято. Вражений стрілою амура Ромео ховається в саду під балконом Джульєтти. Зрозумівши, що в серці Джульєтти ті ж почуття, юнак виявляє свою присутність. Молоді люди заводять розмову, яка закінчується клятвою любові. Брат Лоренцо здійснює таємне вінчання молодих людей, сподіваючись, що любов Ромео і Джульєтти припинить розбрат.

    Меркуціо і Бенволіо зустрічають на площі Тибальда, який мав намір убити Ромео. Поєдинок між братом Джульєтти і Меркуціо закінчується смертю останнього. Ромео не хотів вступати в поєдинок з Тибальдом, вже вважаючи його родичем, але вбивство кращого друга він пробачити не міг. Смерть представника Капулетті від шпаги Ромео призводить до вигнання юнака, якому загрожує смертна кара. Ромео, змушений покинути Верону, пробирається в кімнату коханої. Вони разом проводять час до ранку. Горе Джульєтти рідні пояснюють тугою про смерть брата. Мати нагадує їй про весілля з Парісом. Джульєтта звертається до духівника Лоренцо, який пропонує дівчині прийняти волю батька, але дає пораду випити чудодійний напій, який дозволить їй зануритися в довгий сон. Так рідні приймуть її за померлу і залишать в сімейному склепі. Джульєтта, боячись непередбачуваних наслідків такого вчинку, приймає пораду.

    Дізнавшись про смерть коханої, Ромео купує отруту і відправляється в Верону. У склепі, біля гробу Джульєтти відбувається поєдинок між ним і Парісом. Ромео завдає смертельну рану нареченому Джульєтти. Не знаючи, що його кохана всього лише спить, він приймає отруту. Прокидається Джульєтта і бачить мертвого Ромео і вбиває себе лежачим поруч з ним кинджалом. Оплакуючи молодих закоханих, Монтеккі і Капулетті укладають мир.

  • Махатма Ганді цікаві факти

    Махатма Ганді Цікаві факти з життя індійського політичного діяча зібрані в цій статті.

    Цікаві факти про Махатма Ганді

    Ганді очолив Індійський Національний Рух проти британського панування, що, в кінцевому підсумку, Допомогло Індії домогтися незалежності.

    Філософські погляди Ганді грунтувалися На ненасильницькому протесті і миролюбносты у вирішенні найгостріших національних і соціальних конфліктів (зокрема, за його ініціативою індійці вдавалися до бойкоту британських товарів і установ, а також демонстративно порушували ряд законів).

    Махатма Не дуже любив вчитися, боявся змій і привидів. Про свої боягузтва в зрілому віці Ганді говорив абсолютно відверто.

    У сім’ї Ганді суворо дотримувалися всіх релігійних обрядів.

    Махатма Ганді Називав понеділок днем тиші.

    У 13 років Мохан одружився на ровесниці по імені Кастурбай. Власне, сам хлопчик до одруження відношення не мав – батьки домовились про весілля в повній відповідності з індійськими звичаями того часу.

    У віці 37 років Махатма Ганді дав обітницю Брахмачарі – повна відмова від власності, від вживання в їжу продуктів тваринного походження, статева стриманість і емоційний спокій.

    Ганді не завжди носив лахміття і ходив босим. Коли він, ще будучи молодим, вперше прибув до Англії, то вирішив довести собі і оточуючим, що індус може стати справжнім британським джентльменом, не втрачаючи своєї національної сутності. В Лондон він приїхав в білому фланелевому костюмі. Молодий Ганді досконало опанував уміння одягатися по-європейськи і вести себе в суспільстві. Він був справжнім денді і навіть брав уроки європейських музики і танців. Він досить органічно вписувався в європейське життя, але закінчивши навчання, повернувся до Індії будувати адвокатську кар’єру на батьківщині.

    Його заарештовували незліченну кількість разів, судили за підбурювання до антиурядових дій, відправляли до в’язниці – Махатма всі випробування зустрічав зі спокоєм і смиренністю.

    Він був убитий фанатиком-індуїстом по дорозі на молитву 30 січня 1948 року. Однак після смерті ідеї Ганді стали ще більш популярні і принесли йому воістину світову популярність.

  • Вірші про грудень

    Вірші про грудень для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

    Вірші про грудень для дітей

    В грудні виють заметілі.
    Вкрили ковдри білі-білі
    І луги, й долини, й поле.
    Спить, дрімає все навколо.
    Грудень скрізь господарює,
    Замки крижані мурує,
    На ялинові верхи
    Одягає кожухи.
    Грудень-місяць рік кінчає,
    Нас до свята наближає.

    ГРУДЕНЬ
    Уночі мороз поволі
    Інеєм упав на шлях…
    Спотикається на полі
    Місяць грудень по грудках.

    І тому такий він гнівний,
    Дружить з вітром крижаним.
    А хуртеча рівно-рівно
    Засипає слід за ним.

    Сипле сніг, мов стеле килим,
    Щоб за груднем із дібров
    Тим рипучим снігом білим
    Рік Новий до нас ішов.
    М. Литвинець

    ГРУДЕНЬ
    Змерзлим груддям скрізь і всюди
    Вкрилось поле і шляхи.
    – Це вже Грудень! – кажуть люди
    І вдягають кожухи.

    І дерева в білий іній
    Вбрались, як у кожушок.
    Річка спить у кризі синій,
    І замовкнув спів пташок.

    Завмирає вся природа.
    А у нас кипить життя:
    Йде робота по заводах,
    Йдуть у школах заняття.
    Н. Забіла

    Віршики про грудень

    ГРУДЕНЬ
    Всі річки тепер в обнові,
    Біле скло над бережком.
    Ходить грудень по діброві,
    Застеляє світ сніжком.
    Вишні з інею розквітли,
    В білих шубах всі дубки.
    Позирають ночі світлі
    В розмальовані шибки.
    Є вже саночки новенькі,
    Є хороші ковзани,
    А мороз веселий дзенька,
    Налітає з далини.
    Т. Масенко

    ГРУДЕНЬ
    Дорожній майстер грудень
    Мости будує всюди,
    Вкриває ріки кригою,
    Воює із відлигою:
    Дороги приморожує
    Ще й снігом припорошує,
    Щоб на дзвінких санчатах
    Новому року мчати.
    Т. Коломіець

    Грудень – первісток зими
    Відійшла в минуле осінь.
    Грудень – первісток зими –
    оглядає володіння.
    Сніг іскриться під саньми.

    В білих шатах ліс дрімає.
    Кригою взялись річки.
    І виблискують під сонцем,
    я посріблені стрічки.

    Навкруги панує спокій,
    а сусідньому дворі
    червоніють горобини,
    ніби спалахи зорі.
    Лідія Кир? яненко

  • “Машина для здійснення бажань” скорочено

    “Машина для здійснення бажань” скорочено читати онлайн українською мовою Ви можете за 15 хвилин. “Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу” Пауль Маар – твір, запропонований для вивчення програмою 5 класу.

    “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Одного разу до пана Пляшкера у суботу навідався Суботик і подарував йому машину для здійснення бажань. Але коли Суботик пішов машина не працювала. Тому пан Пляшкер вирішив повернути Суботика, але для цього він мали повторитися ті самі дії, які були при першій зустрічі, а саме: у неділю – сонце, понеділок по неділі, вівторок – гість до дому пан Вівторакус, середа – середина тижня, четвер – гроза з громом, п’ятниця – просидіти дома (відпустка), субота – прийде Суботик.

    1 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Грім у четвер

    Пан Пляшкер розповідає пані Моркван, господині його будинку, що три тижні поспіль йому не вдається повторити дії. То пан Вівторакус прийде в понеділок, то в середу – вихідний, то в неділю дощ, а в четвер сонце. Але цієї неділі він сподівається все вийде. Сьогодні вівторок і до нього приїздить на авто пан Вівторакус зі своїми звірями. Під час розмови пан Пляшкер розповідає йому про Суботика і Вівторакус на нього ображається, що пан Пляшкер чекає на нього лише тому, що чекає на Суботика. Він іде і обіцяє, що більше до нього не приїде.

    Пан Пляшкер розуміє, що тепер це єдина неділя, коли він зможе зустріти Суботика. Середа пройшла як годиться, але в четвер має бути грім, тому пан Пляшкер замовляє до себе в квартиру три великі листи металу. В четвер сполучає їх між собою, бере у пані Моркван ополоника і качалку і щосили б’є по них. На галас прибігає пані Моркван і питає, що це так “гримить”. Пан Пляшкер радий, що пані Моркван вирішує, що це грім, значить умова грому виконана. Далі він просить її зателефонувати начальникові, що завтра він на роботу не вийде. Вона це робить, так як думає, що йому справді зле. Отже і умова п’ятниці виконана. Настає субота і пан Пляшкер бігає містом, сподіваючись побачити Суботика, але нічого не виходить, і він повертається додому. Вдома під столом на нього чекає Суботик.

    2 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Машина для здійснення бажань полюбляє точність

    Настала неділя, пан Пляшкер починає бажати різні дрібнички, які виконує Суботик (водолазний костюм для Суботика, ремонт меблів, яку поїв Суботик). Після кожного бажання на обличчі Суботика зникає одна синя цятка. Суботик просить зупинитися, так як їх залишилось дуже мало, а пан Пляшкер ще не загадав жодного поміркованого бажання. Тоді пан Пляшкер згадує, що потрібно полагодити машину бажань і вже їй загадувати бажання. Він загадує Суботикові перенести їх на горище, але так як бажання було не точне їх переносе на горище до пана Амфібера. Пан Амфібер вважає, що вони злодії і замикає їх, а сам біжить до поліції. Пан Пляшкер змушений використати ще одне бажання, щоб повернутися з Суботиком до своєї кімнати. Тим часом на горище разом з поліцією приходить пан Амфібер, розказуючи, що там двоє людей і один з них у водолазному костюмі. Коли ж горище виявляється пустим, поліція вирішує, що з них глузували, попереджає пана Амфібера і йде.

    Пан Пляшкер продовжує неточно висловлювати свої побажання, і коли Суботик лагодить машину для здійснення бажань, в нього залишається тільки дві цятки. Машина виконує бажання замість Суботика, але їй треба охолоджуватись майже після кожного бажання. Після бажання “купи двадцятимаркових банкнот” вони відправляються до самого дорогого ресторану міста, де їх презирливо зустрічають і просять сісти за столик у глибині залу. Коли ж Суботик їсть карту страв, на них починає кричати офіціант і один з відвідувачів. Вони йдуть з ресторану, тицьнувши офіціанту цілий жмут грошей, що той почав перепрошувати і просити залишитися. Потім вони купили дві старі згорілі ковбаски з кетчупом, майонезом та гірчицею. Пан Пляшкер просить виконати Суботика ще одне його бажання, щоб всі страви відвідувача, що на них кричав, були у них на столі, а їх ковбаски у нього. Пан Пляшкер і Суботик наїлись вишуканими стравами, в той час як відвідувач з офіціантом побились через ковбаски.

    3 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Пан Кулес вилетів

    У вівторок Суботик з’їв будильник пана Пляшкера (його полагодили за допомогою машини), а коли Пляшкер пішов на роботу, то Суботик з листів металу зробив собі вігвам і почав курити газету пана Пляшкера. Коли ж Пляшкер повернувся, то Суботик йому сказав, що в газеті є стаття про зникнення грошей з каси (тих, що з’явилися у Пляшкера) і пояснив, що всі речі, які бажає пан Пляшкер, мають звідкись братись. Пан Пляшкер бажає машині повернути всі гроші.

    До пана Пляшкера приходить пан Вівторакус і каже, що вже не ображається. Він приносить з собою папугу – пану Кулеса і рибку у акваріумі. Суботик хочу з ними погратися, але йому не дозволяють. Пан Пляшкер показує пану Вівторакусу свою машину і пропонує щось загадати. Пан Вівторакус бажає, що пан Кулес почав розмовляти, але той говорить наборами слів безупинну. Наступне бажання, щоб він замовк, але він не говорить навіть того, що говорив спочатку. Трете бажання було, щоб він говорив як пан Вівторакус. Папуга починає розмовляти і летить на кухню, де просить пані Моркван випустити його на вулицю, що вона і робить. Пан Вівторакус і пані Моркван біжать на пошуки пана Кулеса, а Суботик і пан Пляшкер залишаються вдома і грають у ігри. Вони чекають, коли машина відпочине, щоб побажати повернення пана Кулеса.

    Пан Кулес залітає до пана Амфібера, який його ловить і спочатку хоче віддати за винагороду. Але потім дізнається, що папуга знає Суботика і зможе йому допомогти в поліції. Від біжить до поліції за допомогою, але з нього кепкують і відправляють до дому.

    Тим часом пан Пляшкер бажає повернення пана Кулеса до дому, і коли повертається пан Амфібер, то не знаходить папуги і думає, що починає божеволіти. Повертаються пан Вівторакус і пані Моркван, які потоваришували під час пошуку, і знаходять пана Кулеса вже у клітці. Пан Вівторакус їде додому.

    4 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Ще одна втеча

    На наступний день пан Пляшкер бажає собі автомобіль, але як завжди говорить бажання не точно, і автомобіль опиняється у його кімнаті. Потім новим бажанням він переміщає його на вулицю. Та коли хоче побажати стати першокласним водієм (до того пан Пляшкер ніколи не їздив за кермом) машина бажань перегрівається і вони мусять чекати. До будинку приходить поліцейський і вимагає власника автомобіля забрати його з тротуару, а інакше штраф. Пан Пляшкер сідає за кермо і з’їжджає з тротуару, але потім не встигає зупинитися і заїжджає автомобілем до веранди пана Амфібера. Пан Амфібер знов іде до поліції, а Суботик з паном Пляшкером тікають додому. В поліції пан Амфібер вимагає прийти до нього і нарешті схопити тих, хто заїхав машиною до нього у веранду. Його беруть на сміх і витурюють з відділку. Коли ж він приходе додому, то бачить, що все на місці і ніякого авто немає. Він переконується, що сходить з глузду.

    Вдома пан Пляшкер повернув автомобіль на місце і вирішує тепер відправитись на безлюдний острів, а Суботика просить повернути його за п’ять хвилин. Перше місце, куди попав пан Пляшкер, було на Північному полюсі і він мало не замерз. Коли ж він забажав побувати на спекотному безлюдному острові, то вже попав на вулканічний острів, де мало не згорів. Третій острів був таким, яким він і забажав. Коли ж Суботик його повернув, то випадково пан Пляшкер забажав повернутися на острів разом з Суботиком. На острові він зрозумів свою помилку, тепер нікому було їх повернути назад. Та Суботик нагадав, що в нього залишилась ще одна цятка на обличчі і вони вирішили трохи пожити на острові.

    5 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Суботик у небезпеці

    Наступного дня на острів приїхали туристи, які вирішили, що треба урятувати та забрати Суботика і пана Пляшкера з острова. Пан Пляшкер вирішує, що треба тікати з острова і загадує Суботику повернути їх додому у кімнату. Тим часом до пана Пляшкера приїздить пан Вівторакус і бачить, що його товариша немає. Він хвилюється, що щось могло з ними статися і бажає машині повернення пана Пляшкера і Суботика на вулицю перед будинком. Одночасно виконуються обидва бажання і пан Пляшкер і Суботик постійно переміщуються з одного місця в інше. Суботик кричить пану Вівторакусу вимкнути машину, а їх спіймати, що той і робить. Як результат машина бажань згорає, а Суботик без сил лягає спати. Пан Пляшкер сварить пана Вівторакуса, що той без дозволу використав машину і пан Вівторакус ображається і йде геть.

    6 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Коротке замикання

    Наступного дня пан Пляшкер жаліється Суботикові, що той піде від нього цієї суботи, а він так хотів побажати, щоб Суботик залишився з ним назавжди. Але машина зламана і у Суботика не залишилось синіх цяток на обличчі. Суботик вирішує допомогти пану Пляшкеру і полагодити машину. Для ремонту йому потрібна відтинка дратви ікс-ква-драт-ва, тому Суботик залишає пана Пляшкера і йде по неї.

    Суботик повертається і лагодить машину, коли ж пан Пляшкер починає бажати, то машина невірно виконує бажання: замість п’яти марок видає п’ять шкварок, замість шапки жабку і так далі. Далі стає коротке замикання і машина перестає працювати. Суботик і пан Пляшкер лягають спати.

    7 розділ “Машина для здійснення бажань” скорочено

    Остання цятка

    Суботик каже, що потрібно машину змастити олією, оцтом і присипати сіллю, що вони роблять. Машина знов починає працювати, але вже зовсім невірно виконує бажання. Суботик пропонує її викинути, але пан Пляшкер не хоче цього робити. Його бажання призводять до того, що на кухні у пані Моркван всі полички завалені макаронами і томатною пастою, потім з’являється яблуня на кухні, потім шафа пана Пляшкера з’являється у ванній пана Амфібера, про що той знову заявляє у поліцію. Пан Пляшкер у розпачі, всі його бажання за тиждень нічого йому не дали. Суботик говорить, що не треба розраховувати на машини бажань, а краще і ліпше все робити самому. Так Суботик допомагає пану Пляшкеру помиритись з паном Вівторакусом. Коли ж вони ламають машину для здійснення бажань, щоб ніхто випадково не нашкодив собі, то помічають, що всі бажання, які виконувала мишина зникли. Пан Кулес перестав розмовляти, яблуня зникла і з того всі тільки радіють.

    Пан Пляшкер і Суботик залишаються наодинці, і пан Пляшкер каже, що зрозумів, що шкодує лише за одним бажанням котрого не загадав, “щоб Суботик залишився з ним назавжди”. Суботик показує пану Пляшкеру ще одну синю цятку, яка була схована на вусі, і пропонує ще раз забажати щось. Пан Пляшкер загадує своє найкраще бажання, і друзі залишаються разом. є

    “Машина для здійснення бажань” короткий зміст Ви можете доповнити улюбленими цитатами чи враженнями від прочитаного твору.

  • “І скаже світ: – Ти крихта у мені…” Ліна Костенко

    Вірш ” І скаже світ: – Ти крихта у мені… ” Ліни Костенко – це спроба ліричної героїні розібратися в повені переживань.

    “І скаже світ: – Ти крихта у мені…” Ліна Костенко

    І скаже світ: – Ти крихта у мені.
    Ти світлий біль в тяжкому урагані.
    Твоя любов – на грані маячні
    і віра – у наївності на грані.

    Що можеш ти, розгублене дитя,
    зробити для вселюдського прогресу?
    – Я можу тільки кинути життя
    історії кривавій під колеса.

    Хоч знаю: все це їй не первина.
    Але колись нап’ється ж до переситу!
    Захоче випити не крові, а вина
    за щастя людства, за здоров’я всесвіту!

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “І скаже світ: – Ти крихта у мені…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • “І дощ, і сніг, і віхола, і вітер…” Ліна Костенко

    Вірш “І дощ, і сніг, і віхола, і вітер…” Ліна Костенко

    І дощ, і сніг, і віхола, і вітер.
    Високовольтна лінія Голгоф.
    На біле поле гайвороння літер
    впаде як хмари, цілі хмари строф.

    Нове століття вже на видноколі,
    і час новітню створює красу.
    А ритми мчать – як вершники у полі.
    А рима віршам запліта косу.

    І в епіцентрі логіки і стресу,
    де все змішалось – рідне і чуже,
    цінує розум вигуки прогресу,
    душа скарби прадавні стереже.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “І дощ, і сніг, і віхола, і вітер…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • Ознаки епохи Відродження

    Відро? дження, або Ренеса? нс – культурно-філософський рух кінця Середньовіччя – початку Нового часу, що грунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

    Головні ознаки епохи Відродження

    · Великі наукові та географічні відкриття;

    · створення національних держав, розвиток світової торгівлі;

    · формування літературних мов нації;

    · відродження античної спадщини;

    · виникнення нової свідомості – гуманізму;

    · ідеал людини – усебічно розвинена особистість;

    · у центрі уваги літератури й мистецтва – людина, її внутрішній світ (в античності – людина і її зовнішній світ).

    Специфіка епохи Відродження

      Відродження інтересу до Античності; Обгрунтування права науки і розуму на незалежність від церкви; Антропоцентризм замість теоцентризму; Світський характер культури та літератури; Спроби компромісного поєднання надбання античності давньоримського варіанта з християнською ідеологією католицизму