Category: Література

“Гуси-лебеді летять” характеристика батька Михайлика з твору М. Стельмаха

“Гуси-лебеді летять” цитатна характеристика батька

– “Я пізнав і не пізнав свого тата. Десь, неначе з далекої темені, обзивався мені його голос, десь ніби я бачив ці очі, але де – не знаю. Одначе як гарно було пригортатися до цього чоловіка, що однією рукою притримував мої босі ноги, а другою – голову”.

– “Побалакати з батьком нам не дали сусіди. Їх одразу ж набилась повна хата, на столі з’явилися немудрі подарунки… Я захопив у сон батькові слова: “Нічого не вигорить у них, нічого! Коли не втримались на гриві – не вдержаться на хвості!”

– “І досі з глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого до плуга, а сам стояв біля коней. Дома він про нашу працю говорив як про щось героїчне: “Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами, а ми собі оремо та й оремо поле”.

В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби.

План до характеристики образу Панаса Дем’яновича

1) Батько Михайлика – лицар-хлібороб.
2) Зовнішність і портрет героя.
3) Риси характеру Панаса Дем’яновича : а) добрий; б) працьовитий; в) відповідальний; г) чуйний.
4) Інші риси: а) авторитетний серед селян; б) шанобливий у ставленні до рідної землі, родини; в) захисник інтересів простого люду.
5) Панас Дем’янович – втілення вікової селянської мудрості.

Образ батька Михайлика – Панаса Дем’яновича може бути охарактеризований та представлений кожним учнем через форму коментарів.

Михайло Васильович Шевченко – поет, заслужений діяч мистецтв України. Найпопулярніші вірші Михайла Шевченка зібрані в цій статті.

Вірші Михайла Шевченка – чесні й мужні. Здається, традиційні, але й водночас новаторські за змістом, за наповненням філософською енергією думки й почуття, за багатозначністю слова. Таку поезію важливо читати серцем.

До мови. Молитва

Вона одна у нас така,
Як вірна шабля у Сірка,
І як надія у Богдана,
Як віри праведна рука…
І серця, і небес дістане.
Одна вона у нас така –
Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча,
Хоч без… лаврового вінка.
…Не одцурайсь моєї мови
Ні в тихі дні,
ні в дні відступно мовчазні,
коли стоїш на крутизні
Один,
чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і притих.
“Не одцурайсь, мій сину, мови,
У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа,
Без мови в світі нас нема”.

“ДО ВКРАЇНИ” МИХАЙЛО ШЕВЧЕНКО

Одступають сонячні балади
На свої запльовані шляхи
Час такий – вожді наїлись влади,
А народ голодний – то лихий.
І його сини – котигорошки,
Чобітьми розчавлюючи вірш,
Розтягли пошарпані гармошки,
Шапки перекинувши під гріш.
Під бравурні, під козацькі марші,
Під купонний шелест у шапках
Впізнають вітчизну діти наші
Із новим знаменом у руках,
Я з надії й відчаю одлитий,
Збитий сам із гніву і молінь,
Вперше повертаюсь до молитви,
Зроду не ламаючи колін:
Україно! Чи замало Трої,
Чи коня не знайдеш…під сідло,
Що отак – завжди були герої,
І ніколи правди не було?
Чи твої сини такі ж лукаві,
І, мов греки, в’їхали у град
Щоби тільки у жиру і славі
Провести омріяний парад?
І гуде історія підземно,
І гряде історія вгорі,
І сидить Вкраїни чорний демон
Верхи на золоченій зорі.
І дитя помітило ізмалу,
Вирісши собі не по роках:
Україна шапки не зламала –
Перевернуту… несе в руках.
І все ж ми піднесем свої знамена,
Зламавши древка тим, що відбули.
В ногах таки свойого ж Карфагена
Постанемо, воскреслі, із золи.
Вкраїнонько моя мільйоннолиця,
Мільйоннодуша діво молода,
Не дай нам гріховодити й молиться,
І гнутися, й коритися не дай!
Не дай купити ближніх на любові,
На дай продати дальніх за бариш.
Не дай нам заблудитися у слові,
Не дай нам, Карфагене, бо згориш!
Не дай нам заблукатись у параді
У захваті свій час перебрести.
Ну хтось же в світі знайде шлях до правди?
Вкраїнонько, це будеш саме ти!
Сама собі не заламавши руки
Й синам своїм не скручуючи теж…
З глибин, з надій, з могил своїх і муки,
Зоринонько, Вкраїнонько… грядеш!

ПІДЗЕМНИЙ ПЕРЕХІД

Невідомий, невеликий –
Сів – і шапку між колін –
На асфальт дрібний каліка.
Збоку – він. А центром – плин.
Мов мачина – геть не видно.
Дзенькне в шапку – шапка мідно.
Відгукнеться – чуєш, він.
Тихо: нате – плине натовп
В діло, в свято, чи у блуд.
Обгинає натовп брата,
Обгинає брата люд.
Не помітить збоку брата
Молодий кооператор –
Хай летить, його пора.
Руку виважить надійно
З комітету благодійних,
Що вступив не від добра.
Ось поет мигтить у леті –
Мо, зупиниться хоч він? …
Не до шапки, бач, поету –
Задрібна для пієтетів
Ця фігура до колін.
Навскач, навкрик, ніби гуни,
Мимо – юні, юні, юні
Пробиваються грудьми.
Академік вельми чемний,
Мало битий, хвисько вчений,
Зупиниться на мить. –
Це ж бо де ми? – академік,-
У яким столітті ми?
Де ж ми є, такі духовні, братолюбчиві такі?
Може, благо від верховних Л
егше котиться з руки?
Хай привидиться, присниться
Щедрість рук на гук біди,
Бо ніколи колісниця
Не спускається сюди.

МОЛИТВА ДЛЯ ДВОХ

Допоки ми у білім світі можемо
В любові
сизим огнивом цвісти…
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, милий мій…
О, Господи, – це ти!

Лукавому, і ницому, і гожому
Дух забива в солодкій суєті:
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, милий мій…
О, Господи… це ти!

Украдена, мені ‘дному –
не кожному
Свої уста гарячим освяти:
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, Боже мій!
Єдиний мій…
О, Господи! Це ти!

В огні своїм твоє вгадаю ім’ячко,
Зцілована, згорьована – свята,
Богинечко, Богинечко, Богинечко,
Билиночко, Зориночко – світа!

НАШ ЧАС

Час спекуляцій.
Час дворуш.
Час продажу дешевих душ.
Час, мов зміюка, витіка,
Пустивши матір з молотка.
Час пре,
немов гладкий удав,

Коли останнього продав.
Час, у якому затиха
Усе, немов після гріха.
Час, котрий люто стереже
Все непідвладне, як чуже.
Час дурнів, блазнів,
зради, мору,
Час наклепу і поговору.
Час розпаду – мов час чуми.
І в цьому часі знову – ми!
Але мудріші на епоху.
Вже навіть мислимо потроху.
Хоч барабан гримить, гуде
Й чужі лупашать
в тулумбаси,
Ми думаєм, куди веде
І хто
– під гаслами Тараса?
О, непростий, могутній час.
Він насмерть б’є.
Та й учить нас!

“Поезія”

Вона живе,
сто раз побита грозами,
Не взята жоднораз на бариші.
Поезія –
не стільки квіти розуму.
Поезія – це, більше, крик душі.
У болях безоглядь
втрачає грацію
І не шука за болі нагород.
Поезія!
Вона – рятує націю
І возвеличує її в Народ!

“Багато в мене фотографій давніх…”

Пам’яті Володимира Затуливітра

Багато в мене фотографій давніх,
Де подруги мої в далекі дні
Не мали ще по жодному виданню,
А всі були якраз на виданні.

Яка пора! Які чарівні злети!
У розкоші такого почуття
Вони любили тільки нас, поетів,
На всі літа і на усе життя.

Вони значуще й чисто так зітхали,
Й не знали, що по-іншому зітхнуть,
І всіх отих, що палко так кохали,
Так само палко завтра прокленуть.

Ще сняться їм лише манливі мандри.
Але життя посіє гнів і страх,
Й розкидає усіх.
І не по жанрах –
По різних, по ворожих таборах.

Зведе пречисті креса на руїну,
Руїну спалить.
І орду знесе.
І, може, нас оплаче Україна.
І сльози втре.
І все.
І все.
І… все!

Після потопу ж,
на новий початок
Всевишній, зерна сіючи згори,
Огляне фотографії дівчаток –
Щоб помилок нових не натворить.

ЧАС НАШ НАСТАВ…
Певно, ми разом з тобою поляжемо,
брате,
Чи прорвемося – поборем і будемо жить.
Словом своїм
я не можу
в атаку
повести солдата,
Сам заховавшись у штабному бліндажі.

Я розумію суворого командарма,
Котрий на смерть
посилає
чужих синів…
Ми теж пожили
і вчилися жити
не дарма.

Знаємо: золото правди –
не срібло у сивині.
Може тому ми і стали тепер –
побратими,
Що у житті не розігрували оперет.
Просто, ми з тих,
що не можуть ховатись за тими,
Кому героїчно
щойно гукнули: “Вперед!”
Та ми находились, нападались
в перших, брате!
Вслухаймося в землю –
тривожно вона гуде.
І час наш настав –
пора вже розпізнавати,
І хто нас гукає вперед,
і куди веде.

Олександр Олесь хронологічна таблиця життя і творчості (біографії) відомого письменника, поета, драматурга викладена в цій статті.

Справжнє ім’я Олександра Олеся – Олександр Іванович Кандиба

Олександр Олесь хронологічна таблиця

Олександр Олесь біографія в датах може бути доповнена цікавими відомостями про письменника.

” Бондарівна ” аналіз балади – тема, ідея, жанр, художні засоби, композиція.

Бондарівна – історична українська народна пісня – Балада, в якій відображено події середини 18 століття за участю магната Миколи Потоцького (в тексті пісні – Пан Каньовський). Відома в більш ніж 30 варіантах, які відрізняються переважно місцем дії (Богуслав, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Городенка, Бучач).

“Бондарівна” аналіз твору

Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.
Основна думка: Ой волію ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити, / Ніж з тобою поневолі на цім світі жити.
Жанр: балада.

Композиція “Бондарівна”

Експозиція: У містечку Богуславку Коньовського пана / Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Зав’язка: Ой тікала Бондарівна з високого мосту.
Кульмінація: Ой вистрілив пан Каньовський – Бондарівна впала…
Розв’язка: Ударили во всі дзвони, музики заграли, / А в же ж дівку Бондарівну навіки сховали!

Художні засоби “Бондарівна”

Порівняння: “Там гуляла Бондарівна, як пишная пава”,
“Межи ними Бондарівна, як сива голубка!”.
Риторичні оклики: “Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!”,
“Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!”, “Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”, “Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!”, “Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!”, “Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!”, “Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!”, “А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!”.
Звернення: “Тікай, тікай, Бондарівно…”, “А чи волиш, Бондарівно?..”, “Ой волію ж я, пан Каньовський…”, “Оце ж тобі, старий Бондар…”, “Бондарівно, моя донька…”.
Повтори: “Тікай, тікай…”, “…хорошая, хорошого…”, “старий Бондар…”.
Риторичні запитання: “А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?”.
Епітети: “добрі люди”, “сира земля”.
Гіпербола: “ударили в усі дзвони”.

“Бондарівна” ідейно-художній аналіз

У баладі “Бондарівна” розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом: “Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!” Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: “Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, – Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!” У баладі частково представлено елементи похог ронного обряду: “Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку”, “Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину” – за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті. “Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!” – зображено обов’язковий елемент поховання молодої дівчини – музичний супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними реченнями.

Корнелія Функе біографія коротко німецької письменниці викладена в цій статті.

Корнелія Функе біографія скорочено

10 грудня 1958 року народилая в місті Дорстен, земля Північний Рейн – Вестфалія. У дитинстві хотіла бути астронавтом або пілотом, але вирішила стати педагогом. Закінчивши гімназію Св. Урсули в Дорстені, переїхала до Гамбурга, де студіювала педагогіку в Гамбурзькому університеті. Після закінчення навчання три роки працювала соціальним працівником із дітьми-інвалідами. Саме тоді Функе усвідомила важливість історій, які допомагають дітям відволікатися від проблемної дійсності. Паралельно Корнелія Функе вивчала дитячу ілюстрацію в Гамбурзькому інституті дизайну.

Функе одружилася із Рольфом Функе 1981 року. У них народилося двоє дітей – Анна (н. 1989) та Бен (1994). 2005 року сім’я переїхала до Лос-Анджелеса.

Свою кар’єру Функе почала як ілюстратор та дизайнер дитячих книжок. Розчарування від читання деяких текстів породило в ній бажання спробувати писати самій.

Функе – одна з авторів сценаріїв до німецького дитячого телесеріалу “Сім каменів” (виходить з 1988 року).

Міжнародна слава до Корнелії Функе прийшла 2002 року, коли в США вийшов друком переклад її роману “Володар над злодіями” (2000 р.).

2003 року вийшов друком найвідоміший роман Функе “Чорнильне серце”, а в 2006 та 2008 рр – його продовження “Чорнильна кров” та “Чорнильна смерть”.

П’ять з її романів зараз екранізовані: “Король злодіїв”, “Дикі курочки”, “Дикі курочки і любов”, “Чорнильне серце” і “Дикі курочки і життя”.

“Прометей закутий” – трагедія давньогрецького драматурга Есхіла, написана в 444–443 роках до н. е. Входила в тетралогію, до якої також належать драми “Прометей звільнений”, “Прометей-вогненосець” та ще одна невідома п’єса, яка була втрачена. За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь.

“Прометей закутий” Есхіл переказ

Дія відбувається на краю землі, в дальній Скіфії, средь диких гір – може бути, це Кавказ. Два демона, Влада і Насильство, вводять на сцену Прометея; бог вогню Гефест повинен прикувати його до гірської скелі. Гефестові шкода товариша, але він повинен коритися долі й волі Зевса: “Ти до людей понад міри був співчутливим”. Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, в груди забивають залізний клин. Прометей безмовний. Справу зроблено, кати йдуть, Влада кидає зневажливо:

– “Ти – Промислитель, от і промисли, як самому врятуватися!”

Тільки залишившись один, Прометей починає говорити. Він звертається до неба і сонця, землі та морю:

– “Погляньте, що терплю я, бог, від божих рук!” І все це за те, що викрав для людей вогонь, відкрив їм шлях до гідного життя.

Є хор німф – Океанид. Це дочки Океану, іншого титану, вони почули в своїх морських далях гуркіт і брязкіт прометеевих кайданів.

“О, краще б мені нудитися в Тартар, ніж корчитися тут у всіх на виду! – Вигукує Прометей. – Але це не навіки: силою Зевс нічого від мене не доб’ється і прийде просити мене про свою таємницю смиренно і ласкаво “.

– “За що він карає тебе?”

– “За милосердя до людей, бо сам він немилосердний”.

За океанидами входить їх батько Океан: він колись воював проти Олімпійців разом з іншими Титанами, але змирився, скорився, прощений і мирно хлюпається по всіх кінцях світу. Нехай змириться і Прометей, не те не минути йому ще гіршій кари: Зевс мстивий! Прометей презирливо відкидає його поради:

– “Про мене не журися, подбай про себе: як би тебе самого не покарав Зевс за співчуття злочинцеві!

Океан йде, Океаниди співають жалісливу пісню, поминаючи в ній і Прометеева брата Атланта, який ось так же мучиться на західному кінці світу, підтримуючи плечима мідний небосхил.

Прометей розповідає хору, скільки доброго він зробив для людей. Вони були нерозумні, як діти, – він дав їм розум і мову. Вони нудилися турботами – він вселив їм надії. Вони жили в печерах, лякаючись кожної ночі і кожної зими, – він змусив їх будувати будинки від холоду, пояснив рух небесних світил у зміні пір року, навчив письма та рахунку, щоб передавати знання нащадкам. Це він вказав для них руди під землею, упряг їм биків в соху, зробив вози для земних доріг і кораблі для морських шляхів. Вони вмирали від хвороб – він відкрив їм цілющі трави. Вони не розуміли віщих знамень богів і природи – він навчив їх гадати і по пташиним крикам, і по жертовному вогню, і по нутрощах жертовних тварин.

– “Воістину був ти рятівником для людей, – говорить хор, – як же ти не врятував самого себе?”
– “Доля сильніше мене”, – відповідає Прометей.
– “І сильніше Зевса?”
– “І сильніше Зевса”.
– “Яка ж доля судилася Зевсу?”
– “Не питай: це моя велика таємниця”.

Хор співає скорботну пісню.

У ці спогади про минуле раптом вривається майбутнє. На сцену вбігає кохана Зевса – царівна Іо, перетворена в корову. (На театрі це був актор у рогатій масці.) Зевс обернув її на корову, щоб приховати від ревнощів своєї дружини, богині Гери. Гера здогадалася про це і зажадала корову собі в подарунок, а потім наслала на неї страшного овода, який погнав нещасну по всьому світлу. Так потрапила вона, змучена болем до божевілля, і до прометеевих гір. Титан, “захисник і заступник людський”, її шкодує; він розповідає їй, які подальші поневіряння чекають їй по Європі та Азії, крізь спеку і холод, серед дикунів і чудовиськ, поки не досягне вона Єгипту. А в Єгипті народить вона сина від Зевса, а нащадком цього сина в дванадцятому коліні буде Геракл, стрілок з лука, який прийде сюди врятувати Прометея – хоча б проти волі Зевса.

“А якщо Зевс не дозволить?”

– “Тоді Зевс загине”.

– “Хто ж його погубить?”

– “Сам себе, замисливши нерозумний шлюб”.

– “Який?”

– “Я не скажу ні слова більш”.

Тут розмови кінець: Іо знову відчуває жало овода, знову впадає в безумство і в розпачі мчить геть.

Сказано про минуле, сказано про майбутнє; тепер на черзі страшне сьогодення. Ось йде слуга і вісник Зевса – бог Гермес. Прометей його зневажає як дармоїда господарів Олімпійців.

“Що сказав ти про долю Зевса, про нерозумний шлюб, про загрожуючу загибель? Признавайся, чи то гірко тобі доведеться! “

-” Краще страждати, чим прислуговувати, як ти; а я – безсмертний, я бачив падіння Урана, падіння Крона, побачу і падіння Зевса “. –

“Бережись: бути тобі в підземному Тартар, де мучаться Титани, а потім стояти тобі тут з раною в боці, і орел буде клювати твою печінку”. –

“Все це я знав заздалегідь; нехай вирують боги, я ненавиджу їх! “

Гермес зникає – і дійсно Прометей вигукує:

“Вот и впрямь вокруг задрожала земля,
И молнии вьются, и громы гремят…
О Небо, о мать святая, Земля,
Посмотрите: страдаю безвинно!”

Це кінець трагедії.

Історія зведення і падіння Берлінської стіни для дорослих та дітей викладена в цій статті.

Берлінська стіна: історія

Берлінська стіна – заважала вільному переміщенню жителів Східної та Західної Німеччини протягом 28 років.

Після Другої світової війни Берлін був поділений на чотири окупаційні зони між країнами-переможницями – СРСР, США, Великобританією і Францією. Східну зону Берліна зайняли радянські війська, вона стала столицею НДР (Німецької Демократичної Республіки). У межах інших трьох зон з 1949 року діяла інша самостійна політична одиниця – Західний Берлін, частина ФРН, Федеративної Республіки Німеччини.

Між двома зонами Берліна спочатку не було чіткої фізичної кордону. Розділова лінія між ними проходила прямо по вулицях і будинках, водними шляхами і каналам і Становила 44,75 км, в той час як загальна протяжність кордону Західного Берліна з НДР складала 164 км. На цьому кордоні офіційно діяли пропускні пункти, але в той же час існувало і безліч нелегальних шляхів.

Саме відсутність фізичного кордону призвела до частих конфліктів. Обидва військово-політичні блоки, НАТО і країни Варшавського договору, ніяк не могли прийти до примирення щодо обстановки навколо Берліна. У той час як уряд ФРН відмовлявся визнавати НДР і наполягав на проведенні загальнонімецьких виборів, влада НДР заявляли про свої домагання на суверенітет над Західним Берліном.

У 1958 році радянський уряд на чолі з Микитою Хрущовим висунув так званий Берлінський ультиматум : вимогу закінчити чотирьохдержавное управління Берліном і перетворити західну його частину в демілітаризоване вільне місто. У разі відмови СРСР в ультимативному тоні обіцяв передати повний контроль доступу до міста владі НДР.

У серпні 1960 року НДР вперше ввела обмеження на відвідування Східного Берліна громадянами ФРН. У відповідь ФРН відмовилася від торговельної угоди з східною частиною країни. Обидві німецькі держави почали нарощувати збройні сили, активізувалася пропаганда. Влада НДР скаржилися на західну загрозу, “провокаційні” порушення кордону і діяльність “агентів ФРН”, в той час як зі Східної Німеччини дійсно тікала безліч громадян (тільки за 1961 рік країну покинуло 207 тисяч східних німців). Причиною цього була насильницька колективізація, значні господарські труднощі, збільшення виробничих норм та ін.

Після безуспішних переговорів в 1961 році СРСР все ж відмовився від ультиматуму, але заохотив владу НДР посилити контроль над кордоном між двома частинами Берліна. Рішення закрити кордон НДР із Західним Берліном було прийнято 7 серпня 1961 року засіданні політбюро соціалістичної східнонімецької партії. Будівництво Берлінської стіни було почато 13 серпня в 1 годині ночі.

Безпосереднє зведення стіни було почато 15 серпня 1961 року, коли вся ділянка кордону була обнесена колючим дротом. Житлові будинки, які знаходилися в цій зоні, були виселені, всі вікна, що виходять на Західний Берлін, були закладені, а пізніше ці стіни зовсім знесли. Свій остаточний вигляд стіна придбала до 1975 року. Офіційно вона називалася “Антифашистський оборонний вал”, але на Заході стіну назвали “Ганебною стіною” .

Берлінська стіна являла не просто бетонну огорожу. До 1989 року представляла собою складний комплекс, що складався з:

бетонної огорожі, загальною протяжністю 106 км і висотою в середньому 3,6 метра; огорожі з металевої сітки, довжиною 66,5 км; сигнального огородження під електричною напругою, протяжністю 127,5 км; земляних ровів, протяжністю 105,5 км; протитанкових укріплень на окремих ділянках; 302 сторожових вишок і інших прикордонних споруд; смуги довжиною в 14 км з гострих шипів і контрольно-слідової смуги з піском, по якій відразу ж виявляли сліди.

Берлінській стіні судилося простояти 28 років. У травні 1989 року під впливом перебудови в СРСР керівництво НДР втратила контроль над ситуацією. Тисячі східних німців бігли в ФРН через інші країни, наприклад, Угорщину. Почалися масові демонстрації і протести. 9 листопада 1989 року уряд НДР дозволив громадянам отримувати візи для негайного відвідування ФРН і Західного Берліна. В цей же день пізно ввечері відразу після виходу в ефір цього повідомлення о 19 годині 34 хвилини сотні тисяч німців кинулися до кордону. Під натиском юрби кордон відкрили і Берлінська стіна впала. В єдину країну НДР і ФРН об’єдналися через рік в жовтні 1990 року.

Сучасні дослідники оприлюднили секретний наказ Міністерства державної безпеки НДР, в якому вказувалося стріляти на ураження по втікачам, включаючи жінок і дітей. За офіційними даними НДР, при спробах перетнути Берлінську стіну зі Східного Берліна в Західний були вбиті або Загинули 125 осіб. За сучасними підрахунками число загиблих значно більше – від 645 до 1245 чоловік.

“Таємниця козацької шаблі” характеристика героїв Повісті викладено в цій статті.

“Таємниця козацької шаблі” головні герої

дружна родина Руснаків: тато, мама, їхня донечка Наталочка; легкова машина на ім’я Машка; дядько Богдан (історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік); національно свідомий, дуже патріотично налаштований привид; пластуни зі Львова Северин та Василь; родина національно несвідомих чортів: мати, батько та їхній син – молодий, чепурний чортик Антип; “Добірне товариство”, яке складалось із чортів, відьом та відьмаків, пан Щуровський (нині щур) колись був козаком, який зрадив своїх у бою під Берестечком; миршавий, дебелий.

“Таємниця козацької шаблі” характеристика героїв

Наталочка Руснак – маленька довірлива дівчинка, якій довелося багато чого пережити. Через випробування до дитини поступово приходить відчуття і розуміння національного. Кілька разів Наталочка зазирнула в минуле і саме тоді збагнула важливу річ: “Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!” Національне треба відчути всім серцем, побачити на власні очі.

Риси характеру : сміливість, довірливість, уміння дружити, патріотизм, розвинута фантазія, любов до пригод, наполегливість

Батьки Наталки: свідомі патріоти, віруючі, люблять сівати українських пісень, поважають та знають історію своєї батьківщини, мама членкиня Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови “Просвіта”;

Чортяча родина : мати, батько та їхній син – молодий, чепурний чортик Антип. Саме вони полюють на козацьку шаблю, аби швидше спекатися священної реліквії, бо не хочуть, щоб у персонажів книжки відродився патріотизм. Тож чорти з усіх сил заважають національному пробудженню, особливо серед молоді – хай краще телевізор дітки дивляться.

Риси характеру Антипа : хитрість, підступність, самовпевненість, безжальність, відсутність патріотизму, нахабство, насмішкуватість

Шабля – різновид холодної зброї. Вона має клинок ( довжиною більше 100 см) , хрестовину (гарду) та руків’я. Клинок шаблі викривлений, з лезом на вигнутому боці та обухом на увігнутому, має вістря та хвостову частину для кріплення руків’я. Зразки шабель, які ми бачимо, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздоблену, піхви прикрашені різьбою.

Отримати шаблю справжній січовик міг лише двома шляхами – у спадок від батька чи діда або здобути в бою.

Окремо треба наголосити на особливому значенні шаблі для козака-лицаря. У козацькому середовищі ставилися до шаблі як символу військової звитяги. Козаки повсякчас удосконалювали свою техніку шабельного бою.

Шабля завжди посідала визначне місце у свідомості українців, асоціюючись у першу чергу з козаком – захисником Вітчизни. Оспівана великим Кобзарем як невід’ємний супутник українського лицаря, шабля фігурує у величезній кількості українських народних дум, поезій, прислів’їв та приказок:

Шабля – це зброя, Шабля – це правда, Шабля козацька – це сила і влада! Береженого бог береже, а козака шабля стереже. Дай Боже воювати і шабель не виймати. Кінь, шаблюка, вітер в полі – і ніхто не здолає козацької волі! Козаку лучче проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного. В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою.

Образ Машки. Машина не нова, не вельми гарна, уже підстаркувата. Зате трішки чарівна. Коли треба, нікого не питаючи, мчить по дорозі швидше за нового іноземного джипа. Машка сама вмикає та вимикає звуковий сигнал, а якось її “ясні кришталеві очі” у потрібний момент своїм блиском легко розігнали всіх чортів та відьом під час їхнього бенкету в Підгорецькому замку, можна сказати – врятували Наталочці життя.

Вірші та загадки про часник для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

Вірші про часник

Хто гострого хоче часник хай придбає,
Він всякі мікроби вогнем випікає.

А часник біленький і такий пахучий,
І такий зубастий, і такий пекучий.
А візьмеш до сала й чорної шкоринки,
Аж язик втікає, вибігають слинки.
З м’ясом і в салатах він так смачно пахне,
Хто зайде на кухню, так відразу й ахне!
Він людей лікує, хворість відганяє.
Той завжди здоровий, хто часник вживає!

Загадки про часник

Що то за голова,
Що лиш зуби й борода?
(Часник)

Стріли випустив у небо,
Сам захований в землі.
Знає: всім на зиму треба
Його зубчики малі…
(Часник)

Зелені ноги-косиці
Виросли вгору із землиці,
А зубате головище
Коренем-вусом у землю свище.

“ЧАСНИК” Оля Стасюк

“Прощавайте, всі хвороби,
Вимітайтеся, нероби,
Всі болячки й паразити –
Досить наші сили пити!

Працювати завжди звик
Цар городів, Пан Часник!” –
Так розхвалював приправу
Дядько. Клав у кожну страву,
І від цього чудо-діла
Щось від нього аж пашіло.
Хрумав, хрумав кілограми,
Фітонциди їв горами, –
Бачте, начитався десь,
Що часник корисний весь.
Що ж, часник дуже корисний,
Та не в таких дозах, звісно…
Й після N-ного зубка
Забирала вже “швидка”.

Звісно, цей сюжет – не диво,
Та повчальний і правдивий.
Часник – добре. Та багато
Вам зашкодить навіть м’яти.
Тож в “корисне” і “належить”
Добирайте трохи межі.

“Казка про рибалку та рибку” скорочено на українській мові викладена в цій статті.

“Казка про рибалку та рибку” скорочено

Старий з дружиною живуть у моря. Старий заробляє собі на прожиток риболовлею, і одного разу в його сіті попадається незвичайна золота рибка, здатна говорити людською мовою. Вона обіцяє дати викуп і просить відпустити її в море, але старий відпускає її (рибку), не просячи нагороди. Повернувшись додому, він розповідає дружині про те, що сталося. Вона сварить його і змушує повернутися до моря, покликати рибку і попросити хоча б нове корито. Біля моря старий кличе рибку, яка з’являється і обіцяє виконати його бажання, кажучи: “Не журися, іди собі з Богом”.

Повернувшись додому, він бачить у дружини нове корито. Однак “апетити” старої все зростають – вона змушує чоловіка повертатися до рибку знову і знову, вимагаючи для обох, а потім тільки для себе, все нових і нових незаслужених нагород (отримати нову хату, бути стовповою дворянкою, бути “вільною царицею”, бути “володаркою морською”). Море, до якого приходить старий, поступово змінюється від спокійного до штормового. Ставши дворянкою, стара демонструє зневагу до джерела її успіхів, чоловіка, а, побувавши царицею, і зовсім його виганяє.

Під кінець вона кличе чоловіка назад і вимагає, щоб рибка зробила її “володаркою морською”, причому сама рибка повинна стати їй. Рибка не відповідає на прохання старого, а коли він повертається додому, то бачить стару, позбавлену всього дарованого. Сидить стара біля старого розбитого корита.

Так і з’явилася приказка “залишитися біля розбитого корита” – тобто, погнатися за великим, а залишитися ні з чим.