Category: Література

Загадки про олівець – входять до Шкільних загадок, які використовують для проведення конкурсів. Загадки про олівець українською мовою для дітей та дорослих ви знайдете у цій статті. Загадки про ручку, Зошит, Портфель Також використовують у шкільних конкурсах.

Українські загадки про олівець

Дерев’яний
Та довгенький,
Маю носик я
Гостренький.
На білому
Слід лишаю
І всіх діток
Потішаю.
(Олівець)

У носатого Івана
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Нестрижений, нечесаний,
Гострим ножем затесаний.
(Олівець)

Настрибаюсь вволю
По чистому полю.
Правда, трішки ніс стешу,
Як малюю чи пишу.
(Олівець)

Я, не шкодуючи себе,
Служити ладен вам щодня.
Червоне, жовте, голубе
Носити можу я вбрання.
З братами я в коробці сплю.
Тож розбудіть хутчіш мене!
Бо дуже, діти, вас люблю,
Хоч серце в мене й кам’яне!
(Олівець)

Довгі палички кругленькі –
Сині, жовті, червоненькі.
На папері походили,
Кольори свої лишили…
Звуться палички оці
Кольорові…(Олівці)

Всяк школяр його шанує,
Бо він пише ще й малює.
Хто ж цей славний молодець?
Це звичайно…(Олівець)

Носики в нас кольорові:
Білі, чорні та бузкові,
Жовті й сині на кінці.
Це, звичайно, …(Олівці)

По папері він гуляє,
Різні речі зображає,
Гарний хлопець-молодець!
Хто це? Звісно ж, (олівець)

Розумний сівач по білому полю бігає.

Сам чистенький, аж блищить, а пройдеться – насмітить.

Чорний Іванчик, дерев’яна сорочка, де носом поведе, замітку кладе.

Тоненьке, кругленьке, серце чор­неньке, хто на його слід погляне, думку його взнає.

Не стрижений, не чесаний
Гострим ножем затесаний.(олівець)

Якщо ви знаєте цікаві загадки про олівець лишайте їх в коментарях.

“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” характеристика Грицька наведена в цій статті.

“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” образ Грицька

Риси характеру Грицька Чупруненка:

доброзичливий; працьовитий; благородний; недалекоглядний; пристосуванець; заздрісник; лицемір; егоїст; байдужий до долі інших; корисливий; відсторонений від громадських справ.

Грицько Чупрун Е Нко Мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, – голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси про’ мовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; “сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа”.

Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і “діток маленьких коло неї”. “Купивши грунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда”. Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. “І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою”, яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).

Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія – “своя сорочка ближче до тіла”. Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм “вчинком”, називав кріпаків злодіями й голотою.

Дружба Грицька з товаришем дитинства “коливається”, як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки.

Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про “хату теплу”. Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

Ви можете додати цитатну характеристику Грицька “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” для повнішого розкриття образу цього героя.

“Таємний посол” – тетралогія Володимира Малика. Складається з 4 романів:”Посол Урус-Шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), “Шовковий шнурок” (1977). Романи розповідають про долю українського козака Арсена Звенигори. Протягом усіх книг він подорожує по Україні і Туреччині, виконуючи секретне доручення кошового отамана Сірка.

“Таємний посол” В. Малик скорочено

Посол Урус-Шайтана

Перша книга тетралогії розповідає події 1676 року від Різдва Христового. Змальовується Запорізька Січ. Кошовий отаман Іван Сірко посилає головного героя, молодого козака Арсена Звенигору з подвійною таємною місією до Болгарії. Він повинен викупити з неволі брата Сірка, Нестора і розвідати, чи правдиві чутки про підготовлюване вторгнення турків в Україну. Під час виконання місії Арсен потрапляє в полон замість того, щоб пробиратися таємними стежками під Варну. Цю книгу можна назвати провідником по історії України того періоду.

Фірман султана

Арсен Звенигора, козак Війська Запорізького і його друзі втекли з рабства на турецькій галері. До їх рук випадково потрапляє фірман султана. Тепер Арсен знає про те, що його рідну Україну очікує нова турецька навала на чолі з візиром Кара-Мустафою. Арсен усіма силами намагається швидше потрапити додому, щоб попередити про небезпеку кошового отамана Сірка та гетьмана Самойловича. На шляху до України Арсену допомагають його знання турецької мови, вправне володіння зброєю та уміння знаходити вихід зі складних ситуацій.

Чорний вершник

У третій частині тетралогії Арсен Звенигора наршеті повертається додому, проте війна знову змушує його відправлятися у похід. У пригодах йому допомагатимуть персонажі попередніх книг – росіянин Роман Воїнов, поляком Мартин Спихальський, болгарський воєвода Младен і його син Ненко. Крім цього, важливу роль у сюжеті відіграє Семен Гурко.

Шовковий шнурок

Назва останньої частини тетралогії відсилає до турецького звичаю, за яким посадовцю, що завинив, султан надсилав шовковий шнурок. Така “посилка” означала смертний вирок. У центрі уваги роману знову Арсен Звенигора, який продовжує боротьбу проти ворогів рідної України, вирішуючи попутно особисті проблеми. У вирі війни зникла кохана дівчина Арсена – Златка. Пошуки у Криму та в інших частинах Україні не дали результатів. Але через деякий час стало відомо, що Златка потрапила в Стамбул, в гарем великого візира Кара-Мустафи. І Арсен разом із другом Ненком поїхали її визволяти, заприсягшись, що врятувати її з полону або загинути у бою з ворогом.

“Таємний посол” головний герой

Головним героєм тетралогії виступає молодий козак Арсен Звенигора. Ця особа не зовсім вигадана. У Арсена був реальний прототип – запорожець-розвідник, якого отаман Іван Сірко напередодні війни послав з важливим завданням в Туреччину – вивідати військові плани майбутнього ворога. Досконало володіючи турецькою мовою, цей сміливий “таємний посол” зумів роздобути і привезти на Запоріжжя фірман (указ) султана Магомета IV про майбутній похід на Україну.

Розуміючи виняткову важливість цього документа, Сірко негайно відправив його до Москви, де він і зберігся до наших днів в архіві колишнього Посольського приказу. Так стали відомі стратегічні й тактичні плани Туреччини. Російські та українські війська, завчасно підготовлені і стягнуті під Чигирин, завдали сильному супротивнику значних втрат, змусили його відступити і відмовитися від планів завоювання України, які, якщо б вони були реалізовані, призвели б до повного знищення її народу.

” Одіссея ” – поема Гомера, розповідає про пригоди міфічного героя на ім’я Одіссей під час його повернення на батьківщину по закінченні Троянської війни, а також про пригоди його дружини Пенелопи, яка чекала Одіссея на Ітаці.

Персонажі “Одіссея”

1. Одіссей

Псевдоніми Одіссея

Ніхто (для Поліфема) син крітянина Кастора, якому Афіна надала вид старого (для свинопаса Евмея) критянин Ефон, син Девкалиона і брат Идоменея (для Пенелопи)

2. Супутники Одіссея

Антифа, з’їдений Поліфемом Елпенор, заснув п’яним на даху палацу Кирки, впав і розбився Перімед Трімед Еврілох, родич Одіссея (по Схолії – чоловік сестри), загинув разом з кораблем під час бурі, насланої Зевсом на прохання Геліоса

3. Мешканці островів на шляху прямування Одіссея

Алкіной, цар феаків Антіфат, цар лестригонов Арета, цариця феаков Демодок, сліпий аед в будинку Алкиноя Каліпсо Навсікая, дочка Алкіноя Поліфем, циклоп Кірка (у Жуковського Цирцея)

4. Тіні померлих, з якими спілкується Одіссей в Аїді

Агамемнон Антіклея, мати Одіссея Антиопа, мати Зета і Амфиона, Епікаста, мати і дружина Едіпа, велика кількість інших прославлених жінок Ахілл Аякс Теламонид Геракл (людська сутність – в той час, як божественна – на Олімпі) Елпенор, супутник Одіссея Патрокл Тіресій

5. Жителі Ітаки

Ір, жебрак Лаерт Ментор Евмей, свинопас

6. Домочадці Одіссея

Еврінома, ключниця Меланфій, раб, козячий пастух Меланфо, рабиня, коханка Еврімаха, нареченого Пенелопа, дружина Одіссея Телемах, син Одіссея і Пенелопи Філойтій, корівник Евріклея, няня Одіссея

7. Женихи Пенелопи

Всього 116 чоловік, але по імені в поемі названі далеко не всі

Антиний Еврімах Евріном, син Антифа Леод, провісник Ктесіпп також: Медонт (вісник), Фемій, Кифаред

8. Боги

Афіна
Люди, чий образ приймає Афіна:

Ментор Мент, син Анхиала, цар тафосцев Іфтіма, сестра Пенелопи, яка відвідує її у вигляді примари дочку мореплавця Дімант, подруга Навсікаі дівчина, несуча воду, в місті феаков вісник царя феаків Алкіноя пастух на Ітаці

Геліос
Гермес
Зевс
Іно, дочка Кадма, морська богиня
Посейдон
Еол

9. Мешканці міст на шляху проходження Телемаха

Олена Минулий Нестор Писистрат – син Нестора Феоклимен, віщун

“Слово про похід Ігорів” план твору

1. Ліричний вступ – заспів.

2. Розповідь про похід:

А) князь Ігор вирушає на половців;
б) перша переможна і друга невдала битви з ворогом;
в) сон і “золоте слово” князя Святослава;
г) плач Ярославни;
д) втеча Ігоря з полону.

3. Закінчення – прославлення князів.

“Слово про похід Ігорів” план

1. Вступ
2. Збір в похід князя Ігоря
3. Сонячне затемнення
4. Боян в слові
5. Продовження шляху і об’єднання з братом Всеволодом
6. На шляху до великого Дону
7. Перша зустріч з половцями і перемога князя Ігоря
8. Друга битва і поразка князя Ігоря
9. Взяття в полон Ігоря
10. Віщий сон Святослава
11. “Золоте” слово Святослава
12. 11 днів в полоні
13. Плач Ярославни
14. Втеча Ігоря
15 Повернення Ігоря на батьківщину
16. Хвала князю Ігорю

План до твору “Слово про похід Ігорів”

1. Роздуми автора про засоби поетичної оповіді.
2. Зачин.

Основна частина

1. Похід Ігоря:

– сонячне затемнення і звернення Ігоря до війська;
– звернення автора до Бояна;
– зустріч князів-братів перед початком походу;
– сумні віщування природи під час походу війська Ігоря;
– успіх родичів у першій битві з половцями;
– наступ половців і нова битва;
– ратна доблесть Всеволода;
– роздум поета про минуле;
– поразка Ігоря;
– сум Руської землі;
– спогади Святослава Київського про свою перемогу над половцями.

2. Спів про великого Святослава:

– сон Святослава;
– золоте слово Святослава;
– звернення автора до руських князів;
– розповідь про Всеслава Полоцького;
– спогади про славні часи Володимира Мономаха.

3. Повернення Ігоря на Руську землю:

– плач Ярославни;
– втеча Ігоря з полону;
– невдала погоня за Ігорем;
– приїзд Ігоря до Києва, радість Руської землі.

Франсуа Клуе (1515 -1572) – французький художник-портретист.

Франсуа Клуе біографія

Натодився в Турі. Його батьком був Жан Клуе, придворний портретист. У 1541 році після смерті батька успадкував його посаду придворно художника короля Франції Франциска I, потім Генріха II, Франциска II, Карла IX.

Роботи Француа відзначені завдяки чистоті, чіткості ліній. Француа заробив високу репутацію, перебував під патронатом багатьох впливових людей.
До картин Франсуа Клуе, відносять два портрети Франциска (Уффіци, Лувр), портрети Катерини Медічі (Версаль), Єлизавети Австрійської (Лувр), Чарлі IX (Відень). Також велике число його робіт, портретних начерків представлені в Шантійі, в національній бібліотеці.

Пізня творчість Клуе близька до другої школи Фонтенбло. Його роботи відрізнялися насиченістю кольору і підкресленням величавості людини, зображеної на картині.

Клуе був високо оцінений королевою Катериною Медічі, яка збирала його малюнки.

Помер 22 грудня 1572 року в Парижі.

Хронологічна таблиця життя і творчості Маяковського Викладена в цій статті. Володимир Володимирович Маяковський – відомий російський поет.

Хронологічна таблиця Володимира Маяковського

7 липня 1893 народився в селі Багдаді (Західна Грузія) в сім’ї керівника Багдадського лісництва Володимира Костянтиновича та Олександри Олексіївни Маяковських.

1902 Надходить в Кутаїську класичну гімназію.

1906 Після смерті батька сім’я переїздить до Москви. Навчання у П’ятій московської гімназії, з якої через 2 роки був виключений за несплату.

1908-1909 Три арешти. Після першого (у підпільній друкарні) звільнений до суду як неповнолітній. Після третього арешту ув’язнений на одинадцять місяців в одиночну камеру №103 Бутирської в’язниці. У Бутирках почав писати вірші.

1910 Визволення з в’язниці. Навчання в Строганівському художньому училищі. Займається живописом.

1912 Перша публікація: вірші “Ніч” і “Ранок” у збірці “Ляпас суспільному смаку”.

1913-1914 Виходить перша поетична збірка “Я!”; написані вірші “А ви могли б?”, “Любов”, “Скрипка і трішки нервово”, “Послухайте!”, трагедія “Володимир Маяковський”. Бере участь у поетичному турне футуристів по містах Росії.

1915-1916 Переїжджає до Петрограда. Написані поеми “Війна і мир”, “Облако в штанах”.

1918 Написані п’єса “Містерія-буф”; вірші “Лівий марш”, “Добре ставлення до коней”.

1919 Повертається до Москви. Пише кіносценарії, знімається в кінофільмах. Починає роботу над агітаційними плакатами “Вікон сатири РОСТУ”.

1921-1923 Вийшли у світ поеми “150 ООО ООО”, “Люблю”, “Про це”.

1922 – 1924 Маяковський здійснив кілька поїздок за кордон – Латвія, Франція, Німеччина; писав нариси і вірші про європейські враження

1925 тривала подорож по Америці, пише цикл віршів про Америку.

1926-1927 Написав дев’ять кіносценаріїв. Написана поема “Добре!”.

1927 – відновив журнал ЛЕФ під назвою “Новий ЛЕФ”. Всього вийшло 24 номери. Влітку 1928 Маяковський розчарувався в ЛЕФі і пішов з організації та журналу.

1929 Створює сатиричні комедії “Клоп” і “Баня”.

1930 Пише поему “У повний голос”; організовує виставку “20 років роботи”. 12 квітня – пише передсмертний лист “Всім”.

14 квітня 1930 В. В. Маяковський кінчає життя самогубством в Москві, в квартирі на Луб’янці (нині – Державний музей В. В. Маяковського). Урна з прахом поета похована в Москві на Новодівичому кладовищі.

Хронологічна таблиця Маяковського коротко викладена в цій статті, але ви можете її скоротити або розширити.

Марія Парр “Вафельне сердце” скорочено читати повесть Парр М. Ви можете за 5 хвилин

“Вафельне сердце” короткий зміст

У норвезькій бухті під дивною назвою Тріски-Матільди в невеликому селищі живе хлопчик, якого батьки назвали “великим” ім’ям Теобальд Родрік Даніельсен Уттергорд, але, на щастя, поки він маленький, його можна називати просто Тілле. Тілле дуже дружний з дідусем і бабусею, яку він кличе баба-тітка. А ще у Тілле є подружка однокласниця Лена Лід. На відміну від спокійного слухняного Тілле Лена суще бісеня: ніколи не сидить на місці, завжди вигадує різні витівки, то канатну дорогу, то спалювання відьом, то гру в війну з фашистами. За ці витівки Лене і її вірному Тілле сильно дістається від дорослих. Лена мріє, щоб у неї був тато.

Лене і Тілле продовжують вигадувати собі пригоди – то стануть шукати Лене тата за допомогою оголошення “візьмемо тата в хороші руки” в магазині, то поїдуть у місто грати на вулицях на флейті, щоб заробити на новий м’яч. Один раз вони задумали грати в Ноїв ковчег і стягнули в дядьків катер всю живність, яку змогли знайти в окрузі. Для Ноя, напевно, кролики і комашки в банках, курка з півнем, козел і корова значили не так вже й багато, але Тілле з Лене були в захваті і вже чекали світового потопу, коли корова зірвалася в воду і все пішло шкереберть.

Дорослі, як і годиться, з’являються в останню мить, ахають і охають, а потім сміються і все прощають. Але є тут і інші дорослі, які самі як діти. Дід весь час проводить в морі, харчується однією рибою, живе в підвалі і всупереч всім маминим заборонам нишком катає дітей в ящику на мопеді. А баба-тітка, його сестра, взагалі найкраща на світі жінка, єдиний її недолік в тому, що вона в’яже на спицях (хіба вона не знає, що в’язані речі просто неможливо носити?) Вона пече найсмачніші на світі вафлі – “Я сиджу тут одна з холодною вафельницею, в якій нічого не пекли вже кілька тижнів! “а одного разу вона виманила з дому всіх піратів, які робили вигляд, що тримають оборону, а ледь відчувши запах вафель з двору, самі викинули білий прапор на ручці від швабри.

Одного разу під час хвороби в маренні Лене привидиться, що тато, нарешті з’явився. Але це був доктор, якого до неї викликала мама. “Нічого, – сказала Лене, – нехай в сім’ї буде людина, яка вміє лікувати”. Мама і доктор стали дружити і закохалися один в одного. Тілле став думати, що у Лене скоро з’явиться батько. Але в житті Тілле наступають важкі часи. Помирає його улюблена бабуся, яка була дуже добра і пекла такі чудові вафельні серця. А потім Тілле дізнається, що Лене з її мамою повинна виїхати в місто. Зовсім погано стало Тілле після від’їзду подружки. Але і Лене не змогла довго без друга. Вона втекла з міста і Тілле сховав її в сараї. А потім діти стали перебиратися з сараю в будинок на горі і скотилися з гори на санках, отримавши травми. Після того, як діти одужали мама Тілле, домовившись з мамою Лене дозволила дівчинці пожити в сім’ї у Тілле, поки вона сама довчиться на курсах. Діти були щасливі, що вони знову разом.

Чому мову називають системою знаків, в даній статті ви знайдете відповідь на це запитання.

Чому мову називають системою знаків?

Мова – це система знаків, яка є універсальним засобом для створення взаємозв’язків людини та довкілля у процесі життєдіяльності. Людина вивчає мову, засвоює її, користується нею у будь-якій справі з чітко визначеною ціллю.

Мова є найскладнішою системою знаків. Провідна функція мови – комунікативна – основний засіб спілкування, передачі думок, обміну певної інформації тощо. Також виділяють ще декілька основних Функцій мови: пізнавальна, інформаційна (передача інформації, знань), репрезентативна (передача настрою, почуттів та ін.), евристична (створення нових мов, нових систем знаків) тощо.

Мова ділиться на природну та штучну. Природна мова – система знаків, що утворилася історично та передає відчуття, бажання, настрої, наміри людей, їхні образи, хвилювання. До функцій природної мови відносять комунікативну, пізнавальну, інформаційну, репрезентативну. До природних мов належать вербальна та невербальна мови.

Штучна мова – логічно-побудована мова, створення для кодування певної інформації. До особливостей штучних мов відносять точність їх будови, оскільки вони створенні з допомогою чітко виражених правил. Кодові системи, знаки дорожнього руху, наукова мова, програмування належать до мов даного типу.

Різновиди мов, згідно зі сферою пізнавальною та практичної діяльності людей: буденна, мова засобів масової інформації, ділова, наукова, філософська, юридична тощо.

Мову вивчають такі науки як мовознавство, семіотика, логіка, психолінгвістика.

Іван Крилов “Вовк і Ягня” на російській та українській наведена в цій статті.

Мораль байки Вовк і Ягня в тому що у сильного безсилий винен. Або хто сильніший той і правий. Скільки Ягня неприводив доказів що він не винен – ​​Вовк все одно зробив те що і хотів зробити.

Іван Крилов “Вовк і Ягня” українською

У сильного безсилий винен завсігди:
Цих прикладів в історії ми досить знаєм.
Та ми історій не складаєм,
А в байці можем це розповісти.
У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;
І треба ж тут біді лучитись,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів,
І каже: “Як, нахабо, смієш ти мутити
Потік цей прохолодний мій,
Напій
Піском бруднити?
За це бо, далебі,
Зірву я голову тобі!” –
“Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю
Від Світлості я нижче кроків на сто п’ю;
І гніватися він даремно зволить:
Адже мутить пиття ніяк не можу я” –
“Так це брехня моя?
Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
Зі мною надто грубий був:
Цього я, друже мій, ще не забув!” –
“Та згляньсь, нема мені ще й року зроду”, –
Відмовило Ягня. – “То, певно, був твій брат”. –
“Не маю я братів”. – “То, може, кум, чи сват,
Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
Мене б хотіли збути,
І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!” –
“Ах, чим же винен я?” – “Мовчи, гоноровисте!
Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти”.
Сказав – і в темний ліс Вовк поволік Ягня.
Переклад з російської Миколи Терещенка

Іван Крилов “Вовк і Ягня” на російській

У сильного всегда бессильный виноват:
Тому в Истории мы тьму примеров слышим,
Но мы Истории не пишем;
А вот о том как в Баснях говорят.

___

Ягненок в жаркий день зашел к ручью напиться;
И надобно ж беде случиться,
Что около тех мест голодный рыскал Волк.
Ягненка видит он, на добычу стремится;
Но, делу дать хотя законный вид и толк,
Кричит: “Как смеешь ты, наглец, нечистым рылом
Здесь чистое мутить питье
Мое
С песком и с илом?
За дерзость такову
Я голову с тебя сорву”. –
“Когда светлейший Волк позволит,
Осмелюсь я донесть, что ниже по ручью
От Светлости его шагов я на сто пью;
И гневаться напрасно он изволит:
Питья мутить ему никак я не могу”. –
“Поэтому я лгу!
Негодный! слыхана ль такая дерзость в свете!
Да помнится, что ты еще в запрошлом лете
Мне здесь же как-то нагрубил:
Я этого, приятель, не забыл!” –
“Помилуй, мне еще и отроду нет году”, –
Ягненок говорит. “Так это был твой брат”. –
“Нет братьев у меня”. – “Tak это кум иль сват
И, словом, кто-нибудь из вашего же роду.
Вы сами, ваши псы и ваши пастухи,
Вы все мне зла хотите
И, если можете, то мне всегда вредите,
Но я с тобой за их разведаюсь грехи”. –
“Ах, я чем виноват?” – “Молчи! устал я слушать,
Досуг мне разбирать вины твои, щенок!
Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать”. –
Сказал и в темный лес Ягненка поволок.