Category: Література

  • Пабло Пікассо біографія коротко

    Пабло Пікассо коротка біографія українською мовою викладена в цій статті. Також ви дізнаєтеся які найвідоміші картини Пікассо.

    Пабло Пікассо біографія скорочено

    Пабло Пікассо – іспанський художник, скульптор, графік, театральний художник, кераміст і дизайнер. Основоположник кубізму.

    Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в Малазі, Іспанія. У 1895 він переїхав разом з його родиною в Барселону. Пабло провів рік, навчаючись у школі витончених мистецтв Ла-Лонха і виграв золоту медаль за його велике академічне полотно “Наука і Благодійність”, яке зараз знаходитися в музеї Пабло Пікассо, в Барселоні. Потім, коли йому було 16 років, він навчався в Королівській Академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо. Через кілька місяців Пікассо відкрив свою першу студію в Барселоні.

    Пікассо провів чотири роки з 1900-го між Парижем і Барселоною. Він малював картини богемного життя в Парижі, і був дуже вражений роботами Дега і Тулуз-Лотрека. Його “Синя Кімната”, написана в 1901, є найкращим прикладом цього. В даний час вона експонується в колекції Філліпс у Вашингтоні. Різні відтінки синього кольору домінують в його досить меланхолійних картинах з 1901 по 1904, тому цей період в його біографії називають ” Блакитним “.

    Пікассо остаточно оселився в Парижі, в 1904 році. З цього часу картини Пабло стали щедрішими, блакитний колір змінився на рожевий. Цей ” Рожевий Період ” тривав близько року і картини, які малював Пікассо в цей період були в основному присвячені темі цирку. “Сімейство комедіантів”, створене в 1905 році, експонується в Національній Галереї у Вашингтоні. Це перша з багатьох картин, де Пікассо використовував фігуру арлекіна, щоб показати своє альтер-его. Пабло почав привертати увагу впливових людей, написав безліч портретів. Портрет Гертруди Стайн, американської письменниці, зараз висить в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

    У 1906 році роботи Пабло Пікассо були під сильним впливом грецької, піренейського і африканського мистецтва, почався його Період Кубізму. Це видно в його полотні “Les Demoiselles dAvignon”, який зараз експонується в Музеї Сучасного Мистецтва в Нью-Йорку. Картина містить перекручені фігури тіл, які ніби складаються з частин, відмінні від природної форми тіла, що типово для Кубізму. Пікассо намалював безліч картин, включаючи “Портрет Даніела-Генрі Кавейлера”, який зараз на виставці в Інституті мистецтв у Чикаго. Кубізм Пікассо прийняв інший образ, коли він почав працювати з колажами з папером і одягом. Його перший колаж “Still Life with Chair Caning” перебуває в Музеї Пікассо, в Парижі. Так само він справив ряд малюнків олівцем, включаючи “Портрет Амбруаза Воллара”, який зараз знаходитися в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

    Пабло Пікасоо також зробив своєрідну революцію в скульптурі, створюючи частини з повсякденних матеріалів. Наприклад, “Гітара” зроблена з картону та паперу, вона зараз експонується в Музеї Пікассо, в Парижі. Інші скульптори почали наслідувати Пабло, цю техніку назвали конструктивізм.

    Особисте життя Пікассо дуже сильно впливало на його творчість. Він написав реалістичний портрет своєї першої дружини в ранні роки, 1917. Після того як шлюб розпався, Пікассо став малювати похмурі, сюрреалістичні образи в середині 1920-х років. Пабло знову закохався на початку 1930-х і його картини знову стали більш яскравими. Але його найважливіша робота, “Герніка”, була більш похмурою, так як вона писалася під впливом громадянської війни в Іспанії. Зараз вона перебуває в Центрі мистецтв Королеви Софії, в Мадриді.

    У 80 років Пікассо одружується на Жаклін Рок, яка стала його останньою музою і доглядала за ним аж до самої смерті. Пабло Пікассо помер 8 квітня 1973 , прожив 92 роки і Створив більш 80000 робіт.

    За експертними оцінками, Пікассо – самий “дорогий” художник у світі.

    Відомі картини Пікассо:

      “Перше причастя” (La premiere communion) (1896) “Любителька абсенту” (La buveuse d’absinthe) (1901) “Арлекін і його подружка” (Arlequin et son compagnon) (1901) “Дві сестри” (Les deux soeurs) (1902) “Життя” (La Vie) (1903) “Трагедія” (La Tragedie) (1903) “Сім’я комедіантів” (La famille de saltimbanques) (1905) “Дівчинка на кулі” (Acrobate a la boule) (1905) “Портрет Гертруди Стайн” (Portrait de Gertrude Stein) (1905-11906) “Авіньйонський дівиці” (Les Demoiselles d’Avignon) (1907) “Портрет Амбруаза Воллара” (Portrait de Ambroise Vollard) (1910) “Портрет Ольги в кріслі” (Portrait d’Olga dans un fauteuil) (1917) “Купальниці” (Les baigneuses) (1918) “Три музиканта” (з собакою) (Les trois musiciens) (1921) “Дві жінки, що біжать по пляжу” (Deux femmes courant sur la plage) (1922) “Три танцюриста” (Les Trois Danseuses) (1925) “Оголена, зелене листя і бюст” (Nu au Plateau de Sculpteur) (1932) “Дівчина перед дзеркалом” (Jeune fille devant le miroir) (1932) “Сон” (Le Reve) (1932) “Герніка” (Guernica) (1937) “Дора Маар з кішкою” (Dora Maar au chat) (1941) “Бик” (Серія літографій) (Le Taureau) (1946) “Автопортрет 30 червня 1972” (Autoportrait, June 30, 1972) (1972)

  • Стендаль: цікаві факти

    Стендаль цікаві факти з життя (біографії) французького письменника ви дізнаєтеся в цій статті.

    Стендаль: цікаві факти

    Справжнє ім’я – Марі-Анрі Бейль

    За життя був відомий не стільки як белетрист, а як автор книг про визначні пам’ятки Італії

    Стендаль не вірив в існування бога, в релігійні заборони й у загробне життя. Влада церкви над розумами йому здавалося найстрашнішою формою деспотизму.

    З 1830 року до самої смерті працював Консулом.

    У 1800 брав участь в італійському поході Наполеона I. В 1806 повернувся в армію в якості інтенданта наполеонівських військ. У 1812 р Анрі взяв участь у російській кампанії Наполеона. Побував в Орші, Смоленську, на Вязьмі, був свідком Бородінського бою. Бачив, як горіла Москва, хоча власне бойового досвіду у нього не було. У Росії, за його словами, побачив “патріотизм і справжню велич”. Він був вражений тим, що “деспотизм російського самодержавства зовсім принизив народ духовно”.

    У 1814 виїхав до Італії, де подружився з Джорджем Байроном

    Що Стендаль думав про свою професію: “Письменник не повинен думати про критику, як солдат не повинен думати про госпіталь.”

    Щоб заробити собі на хліб, на зорі своєї літературної діяльності Стендаль у великому поспіху “створював життєписи, трактати, спогади, мемуари, дорожні нариси, статті, навіть своєрідні “путівники” і написав книг такого роду значно більше, ніж романів або новелістичних збірників.

    У молодості Стендаль заразився Сифілісом. Лікувати його в той час не вміли. У своєму щоденнику він писав, що приймає для лікування препарати ртуті і йодид калію. Хвороба прогресувала. Препарати ртуті мають багато побічних ефектів, що лише додатково погіршувало стан. Останні роки письменник перебував у дуже важкому стані. Йому було навіть важко писати, а тому він був змушений диктувати тексти.

    23 березня 1842 Стендаль помер. Смерть, найвірогідніше, настала від розриву аневризми аорти. Похований Стендаль на кладовищі Монмартр.

  • “Горпина” Марко Вовчок аналіз

    “Горпина” Марко Вовчок аналіз

    Аналіз оповідання Марко Вовчок Ви можете зробити озназомившись зі Стислим переказом твору.

    Сюжет “Горпина”

    Занедужала дитина„Занедужала дитинка : кричить, плаче. Горпина й сама плаче над нею, та нічого не врадить.”
    Щастя молодої матері„Аж ось послав їм Господь : уродилась дівчинка. Так – то вже кохає та пестить Горпина свою первичку…”
    Кріпацьке лихо„День при дні, день при дні робимо. Перше все сподівалися : молодий пан буде добрий –тай дождали собі „доброго”… все село як за стіну засунулось, такі смутні всі, що сумно й глянути! “
    Смерть дитини„Біжить вона додому, біжить… Убігла в хату : тихо й темно. Вона до колиски, за дитину – дитина холодна лежить : не ворухнеться, не дише “
    Ліки дитині„Згадала Горпина, що чула колись, як дитина не спить, то настояти макові головки на молоці та й дать випити “
    Божевілля Горпини„Якось Господь помилував вернув здоров’я, та розум не вернувсь! Така вона стала, якась не при умі “
    „та як стали ховати, Боже мій милий! так і кинулася за дитям у яму “

    “Горпина” характеристика героїв

    Характеристика Горпини

    Портрет„Білолиця, гарна й весела.”
    Працьовитість„І в хаті, й на дворі в’ється, порядкує, господарює.”
    Весела вдача, лагідність„І співає, і сміється.”

    „І свекру догодить –услужить.”

    Велика любов до дитини„Кохає та пестить свою дитину. ” „дитинка “, „донечка “,”долонечки “,”рученята “, „оченята “,

    „Сама робить, а око біжить до дитини “.

    Характеристика пана

    Вдача„лихий “, „гнівний”, „недобрий”
    Жорстокість„Так людей жене, гірш, як тих волів “.
    Брехливість„Говорив, що хати нові поставлю у три віконця, а потім – то й старі розвалились “.
    Розгульне життя„жити пишно, у розкоші великій хотів, по – панськи!”
  • “Українське альфреско” аналіз вірша

    Ліна Костенко ” Українське альфреско ” аналіз поезії – тема, ідея, художні засоби, віршовий розмір.

    “Українське альфреско” Ліна Костенко аналіз

    Альфреско – це фреска, виконана на стіні водяними фарбами но свіжій сирій штукатурці. Часто такий малюнок мав ідилічний сюжет. У творі “Українське альфреско” Ліна Костенко малює традиційну картину українського селянського світу, використовуючи фольклорні образи-архетипи: шлях, долина, біла чайка, дід і баба, курочка ряба, лелека. Та з розвитком сюжетної лінії за милою пастораллю сільського життя читач угадує страшну трагедію старого подружжя: воно не має дітей.

    Вид лірики : філософська.

    Жанр “Українське альфреско” : ліричний вірш.

    Провідний мотив “Українське альфреско” . У творі звучить мотив розриву між поколіннями, коли до діда і баби, які живуть у селі, не приїжджають онуки, які або забули стареньких, або дітей у подружжя ніколи не було. отже, й онуків нема шілки чекати.

    Ідея “Українське альфреско” – показати руйнування ідилічної картини, позбавленої одвічних цінностей, адже діти, онуки – це продовження життя.

    Римування – перехресне: граба ряба, на самоті – золоті (абаб)

    Віршовий розмір “Українське альфреско”

    Вірш написано семистопним ямбом із пірихієм з перебивкою ритму у кінці; сьома стопа усічена за рахунок другого й четвертого рядків. Цей ритм властивий для епічних творів фольклору і допомагає довершити картину пасторального життя – воно наче у казці.

    Композиція “Українське альфреско” . Поезія “Українське альфреско” – це розповідь про життя селянської родини. У першій строфі поетеса створює ідилічну картину, і тільки слово “самота” дешо порушує гармонію. У другій строфі перспектива картини наближається до читача: ми бачимо “вишні чорноокі” на гіллі. Ідилія перших строф різко переходить у драму: самотня старість відчувається в усьому.

    Образи “Українське альфреско” . У творі є два головних образи – дід і баба, які тихо доживають свій вік серед чудової природи. Подружжя не має дітей – і в цьому найбільша трагедія старих селян. Крім цих образів у вірші є багато фольклорних образів-архетипів.

    “Українське альфреско” художні засоби

      Епітети – золоті яєчка, “вишні чорноокі”, “шлях золотий” Метафори – хатка стоїть на самоті, “дорога лежить”, “казка сидінь, жоржини виглядають” зображують застиглість картини: Уособлення “навшпиньки виглядають жоржини через тин” створює конкретний зоровий образ, шо дозволяє уявити висоту тину, вигляд квітів.

    У вірші “Українське альфреско” Ліна Костенко, використавши пасторальний малюнок і контрастне до нього життя, зобразила трагедію діда й баби, їхню самотність, яку прикрашають тільки квіти, лелека й сусідські діти. Повз їхню хату “хтось до когось їде тим шляхом золотим”, а старе подружжя асоціюється з останньою у світі казкою, яка сидить під образами. Сумно, але коли не стане діда й баби, зникне і той казковий світ, у якому поїси що живуть ці лагідні люди.

  • “Кар’єра Ругонів” жіночі образи

    “Кар’єра Ругонів” жіночі образи роману Золя – Аделаїда Фук, Фелісіте розкриті в цій статті. Образ М’єтти розкритий в попередній статті.

    “Кар’єра Ругонів” жіночі образи

    “Кар’єра Ругонів” образ Аделаїди Фук

    Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове захворювання. Рано повдовіла. Через деякий час до неї прийшло дивне кохання до злодія та волоцюги Маккара. На своїх дітей Аделаїда не звертала уваги, унаслідок чого вони виросли чужими й байдужими до неї. П’єр ледь не довів матір до цілковитого божевілля, примусив зректися усіх грошей за продану садибу. Аделаїда в 42 роки перетворилася на стару, що самотньо жила в хижці Маккара, який загинув. Їй віддали на утримання онука-сироту Сільвера. Це рятувало її від самотності, від відчаю. По черзі переховувала синів, нічого не знаючи про їх діяльність. Коли П’єр приніс Антуанові гроші за зраду, вона зрозуміла і з відчаєм закричала: “Це ви стріляли?.. Я чула дзвін золота… Горе мені! Я народила вовків… цілу родину, цілу зграю вовків… Було лише одне нещасне дитя, і вони зжерли його…”

    Ці материні слова влучно характеризують сутність майже усіх членів сім’ї Ругон-Маккарів, які досягли своєї низької мети ціною крові, зради, підлоти.

    “Кар’єра Ругонів” образ Фелісіте Пуєк

    Фелісіте Пуєк, дружина П’єра Ругона, як і її чоловік, мріє розбагатіти, “втерти носа” всім буржуа міста. Таке прагнення та пристрасть письменник пояснює спадковістю: Фелісіте – позашлюбна дочка маркіза де Карнавана. Жінка створює у своєму домі “жовтий салон”, де збираються реакційно налаштовані буржуа Плассана. Фелісіте поливає дерево Свободи біля супрефектури отруєною водою, щоб воно засохло; із заздрістю дивиться на багатий дім сусіда – збирача податків і мріє ним заволодіти. Хитрощами й підступністю жінка заспокоює брата П’єра – Антуана, потім підбурює його до зради, спокусивши хабаром. Фелісіте вважає себе розумнішою за чоловіка, тому хитрощами діста лист від Ежена, першою дізнається про перемогу бонапартистів і “керує” П’єром, “граючись із ним, як кішка грудкою зім’ятого паперу”. Коли Ругон у відчаї просить поради у дружини, та відчуває задоволення. Фелісіте дає слушну пораду, але нагадує чоловікові: “І не забувай, що це я тебе рятую… Дивись, і ти будь зі мною лагіднішим”.

    Фелісіте не лише хитра й лицемірна, вона ще й жорстока. Підкупивши Антуана, уже готового до зради, вона підштовхує до вбивства і свого чоловіка, який вагається, чи слід убивати республіканців, які прийдуть зі зрадником: “…яка ж ти ганчірка!” Нарешті реакція перемогла. “Жовтий салон радів”, “усі раділи, що врятовані, що більше нема через що здригатися”. І тільки речі нагадували, якою ціною це все здобуто: “Але рожевий, шовковий клапоть…. був не єдиною яскравою плямою на святі Ругонів…під ліжком у сусідній кімнаті лежав черевик із закривавленим підбором. Свіча, що горіла над тілом… Пейрота… точилась у пітьмі кров’ю, як відкрита рана… А вдалечині, у глибині тупика Св. Митра… застигла кривава калюжа”.

  • “Ти знаєш, що ти – людина?” Симоненко

    Вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” В. Симоненко

    Ти знаєш, що ти – людина?
    Ти знаєш про це чи ні?
    Усмішка твоя – єдина,
    Мука твоя – єдина,
    Очі твої – одні.

    Більше тебе не буде.
    Завтра на цій землі
    Інші ходитимуть люди,
    Інші кохатимуть люди –
    Добрі, ласкаві й злі.

    Сьогодні усе для тебе –
    Озера, гаї, степи.
    І жити спішити треба,
    Кохати спішити треба –
    Гляди ж не проспи!

    Бо ти на землі – людина,
    І хочеш того чи ні –
    Усмішка твоя – єдина,
    Мука твоя – єдина,
    Очі твої – одні.

    16.XI.1962

    Аналіз вірша “Ти знаєш, що ти – людина?” ви можете прочитати на нашому сайті

  • “Пітер Пен” короткий зміст

    “Пітер Пен” короткий зміст

    У сім’ї Дарлінгів троє дітей: Венді, Джон і Майкл. У них незвичайна няня – собака Нена. Одного разу батьки пішли в гості, а Нену залишили у дворі на ланцюгу після неприємного інциденту з містером Дарлінгом. Так діти залишилися без нагляду. Цієї ночі у дитячу кімнату залетіли Пітер Пен і фея Дінь-Дінь. Пітер розповів Венді про себе: він утік з дому, вирішивши ніколи не ставати дорослим; живе на острові Нібиландія разом із загубленими хлопчаками. Пітер кличе Венді полетіти з ним, щоб вона розповідала казки і була мамою всіх загублених хлопців. Дівчинка погоджується полетіти разом із братами. Пітер Пен і фея Дінь-Дінь допомагають дітям злетіти за допомогою магічного пилу і всі летять на острів.

    Нібиландія виявляється справжнім островом чудес. Навіть координати має дивні: “Другий поворот праворуч і прямо до самого ранку”. На острові є все, про що тільки й може мріяти малеча: гори, море, річки з водоспадами, індіанці, русалки, печери зі скарбами… Однак є тут і небезпека: пірати на чолі з капітаном Джеймсом Гаком розшукують хлопчаків, червоношкірі розшукують піратів, а дикі звірі – червоношкірих, аби їх з’їсти… Капітан Гак дуже вже хотів помститися Пітерові за те, що хлопець відсік йому руку, замість якої довелося приладнати залізний гак; до того ж руку проковтнув крокодил, якому вона настільки сподобалася, що він тепер безперервно полює на Гака.

    Команда Пітера дуже зраділа Венді, оскільки тепер буде кому про них піклуватися: годувати, вкладати спати, розповідати казки перед сном; навіть будинок збудували для неї.

    Звичайно, траплялись на острові й справжні пригоди: битва з індіанцями в Малюковій Ущелині, порятунок Тигрової Лілії у Лагуні Русалок, випадок з Нібиптахою, ревниві витівки феї Дінь-Дінь.

    Поживши на острові якийсь час, Венді з братами розуміють, що треба квапитися додому. Дівчина кличе із собою й інших хлопчаків, переконана, що її батьки неодмінно усиновлять їх. Погоджуються всі, крім Пітера Пена, який не хоче ставати дорослим. Як тільки Венді і хлопці зібралися додому на виході їх чекали пірати. Вони полонили дітей на кораблі. Пітер Пен рятує свою команду, перемігши піратів. Венді з братами повертаються додому. Вони влітають у вікно, яке завжди залишалося відчиненим, адже батьки чекали на їх повернення, і лягають у свої ліжечка.

    Містер і місіс Дарлінг раді, що діти повернулися, і звичайно ж погоджуються усиновити хлопчаків з острова.

    Пітер Пен повертається до Нібиландії, пообіцявши Венді прилітати раз на рік і забирати її із собою на час весняного прибирання. Пітер іноді забуває про свою обіцянку і з’являється не кожного року. А одного разу, коли він прилітає, виявляється, що Венді вже заміжня і в неї є маленька донька Джейн. Тепер супутницею Пітера стає Джейн. Коли вона виростає, у неї народжується донька Маргарет, і ось уже Маргарет відлітає з Пітером Пеном на острів Нібиландія…

    “І так триватиме вічно, поки діти залишатимуться веселими, невинними й безсердечними”.

  • “Таємниця козацької шаблі” скорочено

    “Таємниця козацької шаблі” скорочено

    “Таємниця козацької шаблі” скорочено пригодницьку повість сучасної письменниці Зірка Мензатюкви можете прочитати на нашому сайті.

    “Таємниця козацької шаблі” скорочено читати

    Детальний переказ “Таємниця козацької шаблі” ви можете прочитати за 30 хвилин

    Розділ 1, у якому з’являється Машка

    Автор знайомить нас з Машкою, яка вважає себе красунею, хоча гарні в неї лише очі. Машка давно вже не першої молодості, щоб не сказати підстаркувата. Ззаду в неї наліплена облізла наклейка з собакою… Як ви зрозуміли Машка – це автомобіль вітчизняного виробництва, червоного кольору.

    Мамі з першого погляду машина не сподобалась, але коли вони разом її вимили, то змінили свою думку. Наталочці машина теж сподобалася, наклейку з заднього скла вирішили не віддирати.

    В цій машині не було кондиціонера, радіо непрацювало, а тато нахвалював її ходову частину. Сімя вирішила випробувати машину, за кермо сіла мама, яка саме закінчила курси водіїв і тепер зібралася показати, чого навчилася. Наталочка сіла поряд з мамою на передньому сидінні, а тато сів позаду. Машину назвали Машка, а після того, як мама невдало загальмувала за керм сів тато.

    Назад до будинку вони під’їхали пересварені й набурмосені, а Наталочка світила гулею.

    Біля під’їзду їх зустрів татів приятель пан Богдан, історик, мандрівник. Богдан зрадів, що сім’я Руснаків купила авто. Руснаки запросили Богдана на обід і той розповів, що якщо в них є машина, то вони зможуть врятувати одну цінну старовинну річ, реліквію, якій загрожує небезпека, а то й навіть знищення. Наталочку захопила історія.

    Розділ 2, у якому з’являється патріотично настроєний привид

    Виявляється в пановій Богдановій квартирі на Русанівці з’являтися привид, патріотично настроєний. Привид не розмовляв, але зумів пояснити, що якійсь козацькій реліквії загрожує небезпека. Богдан дізнався, що загадкова реліквія загублена на старому бойовищі, можливо, в замку чи фортеці на заході України.

    Наталці було все цікаво: чи спілкувався привид мовою глухонімих, як він все пояснював, вона сподівалася, що ця реліквія надзвичайно цінна. А коли дізналася, що це в замку чи фортеці, то зраділа, бо ніколи не бачила нічого подібного.

    Наталочка була готова вже їхати, але мамі потрібно було знати точну адресу.

    Богдан запропонував їм прийти до нього і самим поспілкуватися з привидом. Вони причепурилися, гарно одяглися і пішли до пана Богдана, де стали чекати появи привида. Мама просила Наталочку не розмовляти з ним.

    Враз серед кімнати заколихалася світла постать. Привид-козак привітався кивком і почав пояснювати, що це за реліквія і де вона.

    Всі зрозуміли, що ця річ на заході України, на місці якогось козацького бою. Але вони подумали, що це гроші і привид скрутив їм дулю. А що ж це за реліквія – шабля чи булава їм дізнатися не вдалось – привид зник.

    Наталочка вже була готова їхати, але дорослі почали розмірковувати, де це може бути, адже замків багато і козацьких битв була сила-силенна. На дослідження їх потрібна була купа часу і бензину.

    Наталочка згадала, що найбільша битва була під Берестечком! Битва війська Богдана Хмельницького з поляками в червні 1651 року. А так як незабаром мали відзначати річницю битви сім’я вирішила їхати в Берестечко.

    Розділ 3, у якому з’являється елегантний незнайомець

    Руснаки зібралися в мандрівку. Тато позичив у пана Богдана намет і карту автошляхів України, мама приготувала їжу і вони відправилися в дорогу.

    Тато кермував, Наталочка на задньому сидінні була як королівна.

    Машка мчала по трасі, іноді вони навіть обганяли вантажівки, трактори. Тато пишався Машкою. Наталка сказала, що найкраще подорожувати машиною, бо можна зупинитися і нарвати квітів, і тато зупинив машину.

    Наталочка пірнула у розсип лугового цвіту, збирала букет і… шелеснула в воду річки Ірпінь. Наталочка перевдяглася в вишиванку, призначену для завтрашніх урочистостей, мокру одежину розстелили під заднім склом, і рушили далі.

    Вони їхли повз села і поля, край дороги бабусі продавали домашні фрукти і овочі.

    Мама купила черешень, і тепер Наталочка сиділа на черешневих кісточках, мов принцеса на горошині, їй подобалося їхати в машині Машці.

    Тато почав розповідати про дорожні знаки, пояснював дочці їх значення. Пізніше вони заїхали до бензозаправної станції, і Наталочка вийшла, щоб розім’ятися.

    За ними зупинився чорний джип, з якого вийшав елегантний і модний хлопець. Наталка познайомилася з ним, це був Антипко, він вгадав, що вони їдуть в Берестечко на урочистості. Наталка почала розповідати йому, що вони мають ще й важливе завдання. Але Антипко знав і про це… він знав, що Руснаки їдуть шукати шаблю і сказав, що їх сім’я також прямує на Захід з цим завданням.

    Наталочку це здивувало, а Антипко сказав, що їх також відвідав привид. Наталка подумала, що мабуть привид не повірив у їх можливості і вирішив доручити це завдання ще комусь.

    Антипко переконав, що спочатку краще відвідати замки, бо в Берестечку буде багато людей, і все що можна там вже знайшли.

    А так як замків багато Антипко запропонував розділити їх – одні відвідає Наталка з сім’єю, а інші він.

    Наталку захопила ця ідея, але як вмовити маму вона не знала, і тоді Антип запропонував схитрувати – по дорозі в Берестечко є замок в Дубно, їй лише потрібно вмовити батьків зупинитися і розпитати там про шаблю.

    Антип розповів про дубенські підземні ходи, в яких міщани зберігали вина і скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку князів Острозьких. Наталочка уявляла, а в їй в очах заряхтіли діаманти. Вона вже бачила, як стане відомою на всю Україну, коли знайде цю шаблю…

    На цьому діти і домовились, що Наталка з батьками повернуть в Дубно, а Антип до Кам’янця-Подільського.

    Машка бадьоро виїхала на трасу і вони помчали, по дорозі їли кукурудзу. Наталка запропонувала звернути в Дубно, і мама погодилась.

    Розділ 4, у якому плани несподівано міняються

    Дубно виявилося чистим затишним містечком, яке Наталочці припало до душі. Замок стояв у самісінькому центрі, там було багато туристів, екскурсоводів, але ні про скарби Острозьких, ні про шаблю ніхто нічого не знав. Навіть в підземеллі вони нічого цікавого не побачили.

    Все ж Руснаки вийшли з замку і розпитували місцевих жителів про шаблю, але даремно. Вони повернулися в готель, де згодом Наталка зустріла Антипа. Той розповів, що вони знають від привида, що власник шаблі з Дубна, а купити її має чоловік з Камянця-Подільського. Але Антип не знав, де буде зустріч чи то в Кам’янці на Турецькому мості, чи під Дубном у Тараканівському форті. Тому Наталка мала чекати на зустріч в Дубні (без батьків, щоб не привернути увагу зловмисників), а Антип в Камянці.

    Наталка незважаючи на небезпеку не злякалася, але як відпроситися в батьків не знала. Тоді Антип запропонував їй збрехати їм.

    Антип розповідав про бої під Берестечком, про оборону під Плоскою (коли 600 козаків оточили себе возами, скували їх залізними ланцюгами, обсипали земляним валом і билися, як чорти). Наталка заворожено слухала і уявляла все це.

    Згодом вони ще раз узгодили план дій і попрощалися. Увечері вона довго не могла заснути, думала про шаблю, про Антипка, який їй чимось не подобався. Вона думала про Тараканівський форт, і її проймало передчуття біди. Їй наснився зажурений козак, що дорікав її в тому, що вона не вберегла шаблю…

    Розділ 5, у якому ніхто не з’являється, натомість Наталка пропадає

    Умовити батьків, повернули до Тараканівського форту, було складно. Тато подзвонив до пана Богдана, і той сказав, що вчора привид буквально шаленів, хапався за голову й крутив пальцем біля виска. Пан Богдан побоювався, що Руснаки втраплять в халепу. Тому тато був насторожений, а мама квапилася в Берестечко.

    Наталка мало не плакала, вмовляла батьків як могла, і тато все ж погодився ненадовго заїхати в форт. Наталка показувала дорогу, про яку їй вчора розповів Антип. Вони приїхали до кручі, за якою і мав бути форт. Тато сумнівався, що за кручею щось є і Наталка сказала батькам, що піде перевірить, що за кручею.

    Наталочка розгублено ступила стежкою, минула пагорб і… не повірила власним очам: по той бік у пагорб були вмуровані двоповерхові каземати! Форт Тараканівський був вритий у землю, мов кротяча нора, замаскований.

    Наталка роздивлялася руїни, підземні ходи. Щоб пройти до форту потрібно було зайти в темний тунель, що мав вивести до внутрішнього двору. Зібравши всю свою рішучість, Наталочка пішла в темноту, а коли поруч щось зашуміло, і вона щодуху рвонула вперед, до світла. Вискочила з тунелю й опинилася серед напівзруйнованих казематів, кропиви й тиші. І як тепер вернутися до батьків вона не знала, бо йти назад тим же шляхом боялася. Вона знайшла два вузькі входи в стіні, про які їй казав Антип, в одному з них вона мала сховатися.

    Але раптом вона почула голоси чоловіків і кинулася бо найближчого входу… і кудись провалилася… Нога боліла, коліна пекли, вона збагнула, що впала в кам’яний колодязь. І все через те, ще вибрала не той хід. Навіть в такій ситуації вона думала лише про шаблю, і сподівалась що Антип щось придумає.

    Надворі під горою на неї чекали батьки. Але коли вони почнуть її шукати? І як потраплять у замаскований форт?

    Тоді вона подумала, що нагорі є власник і покупець шаблі, Наталка сподівалась, що вони не такі жорстокі, що зможуть дати їй тут загинути. Але на її крики про допомогу ніхто не відізвався.

    Вона обмацувала стіни, і зрозуміла, що самотужки вона не вибереться. Сподівалась, що скоро батьки і міліція почнуть її пошуки, загадувала Сіндбада-мореплавця: той теж опинявся в подібній халепі. Їй здавалося, що на дні колодязю самоцвіти, тому вона клала їх в кишені. Знайшла навіть щось схоже на монету. Її брав відчай, вона згадувала скільки людина може прожити без їжі і води. А зранку вона ще й сніданок пропустила, бо поспішала до форту, і тепер її мучив страшний голод.

    Їй здавалось, що пройшло вже багато часу, уявляла, що її знайдуть запізно, як буде плакати мама… Наталоччине серце стиснув жаль, і дівчинка зайшлася гірким плачем.

    Тим часом мама з татом чекали Наталку, коли з’явився чепурний хлопчина з прилизаним чубом, що трохи кульгав. Він сказав, що Наталка пішла на екскурсію, а їх просила зачекати. Мама згадала, що це той хлопець, з яким Наталка познайомилась на заправці.

    Раптом Машка загуділа на всю долину. Тато спробував її вимкнути, але Машка не вимикалася. Тато здогадався, що машина хотіла подати якийсь знак і батьки подерлися на кручу.

    Але не знайшли там ні форту, ні туристів, ні Наталки. Коли з лісу вискочив сільський парубок на старому мотоциклі й загальмував коло них. Він подумав, що вони сигналізували, бо хтось загубився у форті.

    Він допоміг їм знайти Наталочку, плач якої лунав з колодязя, і її дістали живу і майже неушкоджену, якщо не брати до уваги обдертих колін.

    Наталка кинулася до матері, а ту здивували доччині повні кишені каміння, які Наталка тут же викинула.

    Сільський хлопчина розповів, що Наталці пощаститило, бо якби вона пішла до сусіднього проходу, то впала би в колодязь з водою… Спочатку Наталка, подумала, що мабуть Антип не підозрював, які небезпечні ті ходи. Але коли мама розповіла, що Антип їх обманув, Наталка розгубилася і мусила розповісти батькам всю правду: що Антип зі своїми батьками теж шукає шаблю, що це він послав її форт… Батьки були вражені, ошелешені й сердиті. Антипові вчинки видавалися їм незбагненними. Батьки подумали, що Антип просто хотів перший знайти шаблю, тому вирішив таким чином їх затримати, а Наталочці прочитали лекцію на тему, як належить поводитись чемним дівчатам.

    Руснаки нарешті рушили в Берестечко.

    Розділ 6, у якому Наталочка бачить тривожні видіння на полі Берестецької битви

    В Берестучку було дуже багато людей, всі були в вишиванках, продавали сувеніри, їжу. Батьки Наталки пішли на богослужіння, яке цього дня проводилося під відкритим небом.

    А Наталочка повільно пішла навкруг майдану, і раптом побачила туман і… козацьке військо. Наталочка збагнула, що вона якимсь дивом бачить саме ту трагічну п’ятницю 30 червня 1651 року, третій день Берестецької битви. Стояло 100 тисяч козаків з татарами, а Король Ян Казимир зібрав всіх, кого лиш міг аби здолати Хмельниччину.

    Почався запеклий бій, але козаки почали програвати через зраду татар, які втекли з поля бою. Богдан Хмельницький – помчав навперейми, але марно… Це видіння минуло і Наталка знов була на святі в Берестечку, вона познайомилася з двома пластунами зі Львова – Сиверином і Васильком. Вони говорили про шаблю, вона розповіла їм все, а від них довідалась, що якийсь чоловік знайшов козацьку шаблю, збережену в поліському торфі. Але де вона ніхто не знав.

    Наталка шкодувала, що не приїхала в Берестечко раніше, бо тоді сама могла б побачити цього чоловіка. Діти почали його пошуки, але все було марно.

    Спочатку вони пішли в музей, але там було багато людей, які говорили про шаблю, але точно ніхто нічого не знав.

    Згодом Наталка побачила видіння з минулого… Козаки сподівалися вирватися з оточення, деякі в паніці тікали.

    Отямившись Наталка з хлопцями почали пошуки чоловіка, який знайшов шаблю. А Наталка почала хвилюватися, що з нею щось не так, адже здорова людини не бачить минулого, але Северин сказав, що це Берестечко так впливає на людей.

    Наталка не могла зрозуміти, що токого в цьому місці, адже козаки програли битву, а Серерин пояснив:

    – Хіба війна або й будь-яке змагання бувають без поразок? – Треба вміти тримати удар. Може, це найважливіше…

    Розділ 7, у якому з Антипом стається дивовижне перетворення

    Наталка намагалася викликати видіння з минулого і таки побачила його… Козаків на полі битви стояло три сотні, поляки їх обступили, але вони відбивалися. Ян Казимир запропонував їм скласти зброю і пити до нього на службу, але козаки почали діставати з шароварів гроші і зневажливо кидати на ляхів. Лицарська смерть козакові дорожча.

    Старий козак передав чорявому побратиму малиновий згорток (корогву), яку треба було повернути Богуну. Козак кинувся в очерет і зник, а Наталка згадала, що він таки проб’ється до Богуна…

    Бій завершувався, лишився єдиний січовик. Він озирнувся, метнувся до берега й ускочив у човен, схований в очереті. І сам один відбивався проти ляхів, які намагалися дістати його, але все ж загинув… Наталка побачила Яна Казимира, який був незадоволений, бо вони не покорили козаків, які залишили по собі невмирущу славу.

    Наталка отямилась. Пластуни не знайшли чоловіка з шаблею, і діти почали думати як бути далі. Над ними сміявся Антип, і Наталка побачила під його волоссям два округлі ріжечки. Антип був вдячний Наталці, яка, через свою довірливість, розповіла йому все що знала, а він вмовляв її їхати в ті місця, де шаблі точно не було, що затримати їх пошук.

    Наталка була розлючена, але Антип сказав, що тепер вони шаблі вже не врятують. Антип знайшов власника шаблі і дав йому адресу покупця. Шабля скоро поїде за кордон.

    Дівчинці було соромно, але Антип запропонував спосіб її врятувати, Наталці потрібно було вгадати його загадку і вона б дізналася, де буде продаж шаблі! Наталка і Антип скріпили угоду кров’ю. Загадка була така:

    – Не горіх, а тверде; не панни, а в узорах жупани; стрілець їх сватав, та й голову склав.

    Якби Наталка не відгадала її і не врятувала шаблю, то мусила би брехати довіку.

    Северин і Наталка почали думати над розгадкою, і вирішили, що то Олеський замок. Наталка пішла шукати батьків, щоб відправитися в дорогу.

    Розділ 8, у якому відбувається шалена гонитва і ще шаленіший бенкет

    Зі свята в Берестечку Наталка з батьками негайно відправилися в Олеський замок. Але їх почав переслідувати чорний джип Антипка і батьків. Їх машина була набагато гірше, але Машка мчала з такою швидкістю, мовби в неї вселився реактивний двигун! Джип нісся, мов чорний смерч; Машка летіла, мов блискавка!

    Постовий міліціонер з дива отетерів. Джип і вітчизняна тарадайка їхали майже з однаковою швидкістю, від здивування він навіть не оштрафував їх.

    Джип почав притискати Машку до краю дороги, а згодом звернув у село Бовдури. Наталка з батьками їхали по дорожніх вказівниках, хоча мама помітила, що вони не сходяться з картою. А це було діло рук Антипка, який зміняв вказівники.

    Коли стемніло вони доїхали до замку, але це був не Олеський замок, а замок в Підгірцях.

    Нічого не лишалося, як ставати на ночівлю, так як було пізно і Машка проколола шину. Вони поставили намет, повечеряли і лягли спати.

    Наталка не могла заснути і почула звуки старовинної музики. Вийшовши на вулицю вона побачила, що в замку був бал, і подумала, що там знімають кіно.

    Карети під’їжджали до входу, виходили панянки, за якими вона і пішла до розкішної зали. Там зібралося добірне товариство: пані у вечірніх сукнях з коштовними прикрасами, пани в оксамитових жупанах начіпляли на себе важкі золоті медальйони й численні перстені. Наталка подумала, що то бенкет бізнесменів, які таким чином розважаються. Офіціанти розносили напої, пани й панянки пішли танцювати, але то були якісь скажені танці.

    А коли Наталка побачила, дивні прикраси у гостей (на шлейфі однієї пані сиділа справжня жаба, у іншої на шиї теліпався золотий скелетик, в когось голову обвивав вуж, в того на зап’ясті зблискував череп, а замість гудзиків біліли кістки), то їй стало моторошно, вона хотіла тікати…

    Але до неї підійшов офіціант, припрошуючи випити щось, щоб відкараскатися, вона взяла чарку з крюшоном і пригубила її. Напій був холодний, шипучий, з приємним ананасовим запахом.

    З розмови Щуровського Наталка зрозуміла, що всі присутні – чорти, відьми й відьмаки. А сам Щуровський в минулому козак Щур, який і зрадив козаків. Щуровський скаржився, що у нього виріс хвіст, а вуса стирчать, як у…. щура. Тепер він не міг бути серед людей, ховався в свинарниках! Але панству до нього діла не було, бо зрадників ніхто не любить.

    В залу занесли торт, запах якого був неймовірний. Наталка зраділа, коли їй подали чималий шмат полунично-вершкового дива. Раптом вона помітила, що хлопчина в чорному фраку щось шепотів на вухо панові Обжорському, показуючи на неї рукою.

    Наталочка похолола: то був Антипко. Похапцем загорнувши торт у серветку, вона всунула його в кишеню й стала пробиратися до виходу. Але її помітили і почалася погоня, бо тепер відьми і чорти знали, що Наталка хотіла врятувати шаблю.

    Її ловили з усіх боків, вона розуміла, що до батьків бігти не можна, щоб вони вціліли і побігла в темряву навмання. Але хтось уже ловив її за кофтину… вона лише встигнула крикнути “Рятуйте”…

    Раптом сталося щось дивне, у вухах стояло голосне гудіння: пі-біп! Це була Машка, яка котилася до неї, пронизуючи темряву світлом фар. А за кермом нікого не було. Машка їхала сама собою! Відьомське кодло розбігалося в різні боки…

    З намету вилізли сонні мама й тато, вони не могли зрозуміти як Машка могла сама поїхати?

    Наталка подякувала Машці, і вийняла з кишені торт… Ой леле! Замість полунично-вершкового дива вона тримала шмат свіжого коров’ячого гнояка, загорнутий у лопух. Наталка пішла спати…

    Розділ 9, у якому Олеський замок перетворюється на пасту

    Зранку Наталці було погано: вона не виспалася, її нудило. Вона здогадувалася, що то через крюшон на нічному бенкеті.

    Мама побачила плями від учорашнього “торта”, але Наталка про нічні пригоди не розповіла.

    Наталочка заходилася коло Машки: витерла пилюку з приладної дошки, витрусила килимки з-під ніг, до сліпучого блиску начистила лобове скло. Так вона віддячила їй за допомогу вночі.

    Але їхати далі вони не могли, вночі Машка проколола й другу шину. Тато зайнявся ремонтом, а мама готувала сніданок, але Наталка їсти не могла і мама приготувала їй цілющого чаю.

    Згодом вони вирушили в Олеський замок, і приїхали ще до його відкриття. Біля входу було чимало туристів, і автобуси ще прибували. Тато подзвонив до пана Євгена, і той розповів, що привид більше не шаленів, але був засмучений і дуже наполегливо малював у повітрі щось схоже на косий язичницький хрест.

    Руснаки увійшли до замку, розпитали музейних працівників про шаблю, але, ті розводили руками. Тут вони зрозуміли, що загадка Антипка не про Олесько. Але екскурсію замком вони пройшли… Наталка вже почала шкодувати про угоду з Антипком. Батьки захоплювалися красою замку, експозицій, але вийти з нього не змогли. Їх затримали за підозрою у викраденні картини.

    Поки батьки намагалися пояснити, що це непорозуміння, але їх вирішили затримати. Наталка, щоб не гаяти часу вирішила втекти, і змішалася з групою туристів. Вона сподівалася покинути замок і самій відправитися на пошуки шаблі. Екскурсія проходила через увесь замок, але біля виходу Наталка побачила охоронця і подумала, що вийти не зможе. Коли туристи були в замковій кухні, то стали прощатися з екскурсоводом. Вона залишилась в кухні і стала шукати де б сховатися і потрапила у потайну кімнату (була за дверцями серванту).

    Вона пройшла туди, це був звичайний кабінет з товстими стінами, ще одними замкненими дверима. На столі вона знайшла телефон і звязалася з Северином. Наталка розповіла про все, що з ними сталося, що загадка не про Олеський замок… В кабінет зайшов чоловік, це був директор музею, а таємна кімната – то його кабінет. Директор зрозумів, що це дівчинка яку розшукують у замку, і сповістив, що сталося непорозуміння, картина на місці, а батьків її відпустили.

    Її відвели до стурбованих батьків, які не могли знайти дочку. Перед ними вибачилися співробітники музею. Наталка дізналася, що то Антипко наслав гіпноз на музейну бабульку, яка і зчинила галас.

    Руснаки не знали куди їхати далі, і вирішили піти до ресторану, де і розмірковували над загадкою. У них було лише кілька варіантів – або це фортеця в Тустані, або в Кам’янці-Подільському. Вони співставляли всі факти, і врешті вирішили їхати в Кам’янець!

    Розділ 10, у якому з Машкою стаються небезпечні дорожньо-транспортні пригоди

    Машка летіла, як ластівка, лиш колеса шелестіли по асфальту. Наталка підбадьорилась, адже був тільки полудень, і вона ще могла виграти в Антипка свій заклад. Головне – тримати удар, як казав Северин.

    За Зборовом почався дощ. За Тернополем прояснилося, а над дорогою стала веселка. Вони вирішили проїхати під веселкою, адже є прикмета: “хто пройде під веселкою, буде щасливий”. Вони обігнали знайому вантажівку, яку ще по дорозі з Києва обганяли кілька разів. Вантажівка везла чорно-рябого бугая!

    Вони їхали, зробивши зупинку, щоб купити калача. Вони їхали, перелічуючи річки, села, Наталка сміялася з кумедних назв.

    Але згадавши, скільки козаків тут полягло, вона відчула легкий щем. Наталка знала, що їй потрібно врятувати шаблю.

    Але на узбіччі стояли два авта, біля них були мордовороти в чорних масках і… Антипко. Впоперек дороги лежала чимала колода. Розвертатися було пізно, і хто зна, чим би все закінчилося, якби не водій знайомої вантажівки. Він обігнав Машку і зачепив колесами колоду, яка вгатила автомобіль мордоворотів простісінько в лобове скло, сипнувши осколками!

    Вантажівка стрімко віддалялася. Тато щосили натис на газ. З другого авта вискочили чоловік у чорному костюмі й екстравагантна дама з пекельно-червоним волоссям – то були старий чорт і чортова, себто Антипкова, мати. Обоє несамовито лементували. Наталочка аж підскакувала на сидінні і корчила глузливі гримаси, а її мама робила вигляд, що нічого не помічає. Вантажівку вони догнали за кількома поворотами.

    Руснаки подякували водію вантажівки, він звернув до села, а вони поїхали до Камянця. Раптом вони побачили погоню… за ними мчав чорний джип. Машка мчала, аж захлинався мотор, проте чорний джип невблаганно наближався… На одному з поворотів Машка злетіла з дороги і Руснаки опинились… в кроні розлогої верби. Але злізти вони не могли, намагались навіть не рухатися… Зверху з дороги над ними сміялися Антипко з батьками. Наталочка відвернулася, намагаючись не дивитися на його мармизу.

    Руснаки чекали, поки прибудуть рятувальники. Але хто ж їх викличе? З дороги їх машину не видно, ставало все тривожніше.

    Мама почала співати і, як не дивно, пісня розганяла тривогу. Наталочка знала, що якби тут був Сереврин, то він би знайшов вихід, але вона не знає, що чинити. Раптом її осяяло, вона взяла мамине дзеркальце… і почала пускати сонячних зайчиків.

    Тато з мамою переспівали всі, які знали, пісні. Сонце сховалося за хмару, тоді на дорозі з’явився підйомний кран.

    Рятувальники зняли спочатку Руснаків з верби, а потім і Машку (у якої було лише кілька вм’ятин). Виявляється їх врятували лише винахідливості Наталки, пастухи помітили її сигнали.

    Молодий міліціонер від пригод цього дня був у шоці, одне авто розтрощила колода, а їх машина залетіла не дерево, а ще одне авто ущент розбив бугай. Руснаки зрозуміли, що бугай розтрощив машину батьків Антипка, і Наталка мало не застрибала з утіхи.

    Міліціонер все ж виписав тату штраф за перевищення швидкості. Наталка завдячувала їх везінню “веселці”, під якою вони їхали, адже якби не верба, то вони могли б і розбитися.

    Потихеньку Руснаки рушили. Наталка сподівалася, що вони ще встигнуть врятувати шаблю, тим паче, що Антипко поки не шкодитиме.

    Розділ 11, у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванки

    В Камянець-Подільський Руснаки прибули, коли музей вже закрили, і тому точно дізнатися чи правильна відгадка на Антипкову загадку не могли. Вони зайшли повечеряти в ресторанчик коло Турецького мосту, звідти було видно фортецю і Наталка намагалась знайти оздоби, які могли би дати підказку.

    Наталочці охопив розпач, а поруч ще й співали українських народних пісень. Всі були засмучені, що завтра доведеться повертатися в Київ з порожніми руками…

    У Наталки ще залишилась остання надія, ала мама просила не мучити себе. Але мама не підозрювала, що від завтра її люба донечка мусить стати брехухою.

    Чоловіки за сусіднім столиком почали співати про Сагайдачного, і тато зрозумів, що загадка була саме про Хотин. Вони швидко помчали туди…

    Наталка теж зіставивши факти зрозуміла, що навіть привид підказував, щоб вони їхали в Хотин!

    Машка неслася з шаленою швидкістю і вони швидко доїхали до Хотинської фортеці, на стінах якої були узори. Тепер привидові підказки, і слова загадки були зрозумілі.

    Фортеця німувала, нікого навкруг не було. Невже вони спізнилися? Наталочка знову відчула гіркоту і вирішила ще почекати.

    Руснаки поблукали горбами навколо фортеці, і раптом побачили автомобіль, і стару тарантайку. З першого авто вийшов накачаний парубійко. З тарадайки виліз худий чоловік, який тримав, щось довгасте. Вони потисли руки.

    Руснаки пішли до них. Та поки Руснаки підходили, з міста вискочило таксі, і з нього витрусилися старий чорт, чортиця й Антипко, що кульгав дужче, ніж звичайно.

    Антипко вважав, що Руснаки програли, адже вони не змогли би отримати шаблю без грошей. Досі Руснаки не переймалися, як їм одержати шаблю. Головне було її знайти.

    Грошей на шаблю в них не вистачить, але вони мусили щось робити. Спочатку тато намагався переконати віддати шаблю, але його спроба була марною. Антипко був задоволений.

    Тоді в атаку пішла мама. Її промова про старовину, про історичну пам’ять вразила продавця і він був готовий віддати шаблю… За належну ціну.

    Але покупець натякнув, що його ціна буде вище. У Наталочки виникла підозра, що чорти впливають на миршавого й дебелого, тому ті непоступливі. Раптом перед Руснаками з’явився привид-патріот. Наталка почала лякати їх, казала, що привид буде переслідувати, їх доки шабля не опиниться в безпечному місці. А привид схвально закивав головою.

    Покупець вже хотів тікати, але чортиця його зупинила. Миршавий також трішки розгубився, але старий чорт шепнув йому щось підбадьорливе, і він оговтався.

    Вони в один голос запевняли, що то обман зору, бо привидів не буває… привид отетерів. Тоді різко крутнувся і щез. Антипко торжествував. Наталочка похнюпилася. Красномовство Русаків вичерпалось… Але тут з’явився автобус, і з нього висипали… львівські пластуни! Северин і Василько розгадали загадку і приїхали.

    Наталка розповіла, що вони не можуть домовитися, бо заважають чорти. Северин сказав покупцю, що має привабливу пропозицію, але зажадав побачити шаблю.

    Продавець, щоб довести справжність шаблі розгорнув полотнину. Це була справжня козацька шабля. Усі дивилися на шаблю, як заворожені. Тільки з чортами коїлося щось незрозуміле, і вони швидко повтікали з хотинської гори.

    Северин запропонував повернути шаблю, і тоді його друзі розмістять в газетах статтю про героя, який повернув шаблю, і звісно винагороду від держави він отримує. А якщо він відмовиться, то в газетах буде стаття про його аморальний вчинок, який призвів до знищення славетної козацької реліквії задля власної вигоди. А до справи підключаться правоохоронні органи.

    Поки дебелий і миршавий думали як бути сталося щось цілком неймовірне. Над фортецею зявилися привиди. Попереду виступав знайомий Наталоччин привид, за ним пливли мужні, хоча й напівпрозорі козаки, полеглі в Хотинській битві, і бронзовий гетьман на горі радо вітав своє славне товариство. Далі ступали хотинські повстанці, розстріляні в фортеці, жінки й чоловіки, незліченні страдники і борці за волю. Вони насувалися, суворі й невблаганні, облягаючи гору. Не тямлячись від переляку, дебелий покупець тікав.

    Миршавий також знітився й зіщулився, і подав шаблю Наталоччиній матері.

    Тато по-лицарськи став на коліно й поцілував холодну сталь. В цій час до них підїхав автобус “Київ-Чернівці” і з’явився пан Богдан, який теж вирішив долучитися до врятування шаблі. За ним з автобуса вийшли пасажири, щоб подивитись як рятують історичну реліквію.

    Всі раділи врятуванню шаблі, а Наталка найперше подякувала Машці, яка допомогла їм виграти шалені перегони.

    Северин прийняв Наталку до пластунів, тепер у неї була пластунська нашивка.

    Епілог

    У київській опері відкривався сезон – виставою “Запорожець за Дунаєм”. Наталочка з батьками і львівські пластуни займали майже цілий ряд. З директорської ложі часом визирав знайомий привид.

    Машки не було, але й вона дістала винагороду: її заново пофарбували, звичайно ж, у червоний колір “корида”, бо він гарний, життєрадісний і добре помітний на вербах.

    На сцені були артисти, у руках одного була та сама козацька шабля. Вистава йшла прекрасно! Вона щосили плескала в долоні, навколо вигукували: “Браво! Бравісимо!” Співак вийшов на поклін на авансцену, і шабля в його правиці сяяла, як сонце.

  • Прислів’я та приказки з апострофом

    Українські народні Прислів’я та приказки з апострофом зібрані в цій статті, звісно їх існує дуже багато і цю статтю можна доповнювати та розширювати.

      Бережи одяг, поки новий, а здоров’я поки молодий. Удар забувається, а слово пам’ятається. Книга подібна воді – дорогу проб’є усюди. Ранні пташки росу п’ють, а пізні – слізки ллють. Батогом обуха не переб’єш. Гірко заробиш – солодко з’їси. Готовеньке і кішка з’їсть. Дай дурневі макогона, то він і вікна поб’є. З любов’ю скрізь простір, а з примусом – тіснота. Лобом муру не проб’єш. Людям язика не зав’яжеш. Казала, та не зав’язала. Знає кіт, чиє сало з’їв. Здоров’я – всьому голова. Здоров’я за гроші не купиш. Нащо й клад, коли в сім’ї лад. Ні риба, ні м’ясо, і в раки не годиться. Одвага або мед п’є, або сльози ллє Ранні пташки воду п’ють, а піз­ні – слізки ллють. Пам’ятатимеш до нових віників. Птицю пізнають по пір’ю, а людину по мові. Пташка красна своїм пір’ям, а людина своїм знан­ням. Праця – здоров’я, лінь – хвороба. Залізо іржа з’їдає, а заздрий від заздрощів погибає. Є люди, що й солов’я не люблять Рух для людини – здоров’я, нерухомість – смерть. І від бур’яну користь буває. Те, чого не засвоїв у п’ять років, не подужаєш і в п’ятдесят. Хто добро зробив, того довіку пам’ятай

    Якщо ви знаєте прислів’я та приказки з апострофом пишіть їх в коментарях.

  • Слова пісні “Школа, школа, школа”

    Слова пісні “Школа, школа, школа”

    Музика і слова: Наталія Май. Слова: Наталія Май.

    1. Школа, школа, школа, ти чекала нас
    І мовчав дзвіночок ціле літо
    Школа, школа, школа, ми йдемо у клас
    Щоби друзів там своїх зустріти,

    Приспів
    Мов одна родина, наші вчителі,
    Добрими очима нас стрічають,
    І пливуть тихенько, наші дні шкільні,
    Непомітно всі ми виростаємо-о-о-о.

    Програш
    2. Школа, школа, школа, золоті вогні,
    І кохання першого тривога,
    Школа, школа, школа, з літа й до весни,
    Кличуть знову нас до знань дороги.

    Приспів
    Мов одна родина, наші вчителі,
    Добрими очима нас стрічають,
    І пливуть тихенько, наші дні шкільні,
    Непомітно всі ми виростаємо-о-о-о.

    Програш
    Приспів
    Мов одна родина, наші вчителі,
    Добрими очима нас стрічають,
    І пливуть тихенько, наші дні шкільні,
    Непомітно всі ми виростаємо-о-о-о.