Category: Література

Олександр Олесь біографія коротко викладена в цій статті.

Олександр Олесь біографія скорочено

Олександр Олесь (Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.

Олександр Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів “Комета” та “Первоцвіт”, в яких з’являються його перші вірші.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працював у херсонських степах.

1903 Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті, паралельно працював на Дарницькій різниці.

У 1905 р. альманах “Багаття” вперше публікує твори Олександра Олеся.

У 1907 році одружився з Вірою Свадковською, яка народила йому сина Олега Ольжича.

За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: “З журбою радість обнялась” (1907).

У 1912 р. подорожує Гуцульщиною, отримує незабутні враженням. О. Олесь познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І. Франком, з В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським.

У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів про свої враження.

Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких – туга за Україною.

Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен.

22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

Твори Олександра Олеся:

збірка “З журбою радість обнялась” збірка “Княжа Україна” драматична поема “Ніч на полонині” драматичний етюд “По дорозі в Казку”.

Інші твори:

“Брати-вигнанці, пригадаймо…” “В болотах жаби рай знайшли…” “В Вас стільки сонця золотого…” “В вигнанні дні течуть, як сльози…” “Зима пройшла, весна минає…” Зимою “Золоті хвилини линуть…” “І ти продався їм, Тичино…” (1928) “Ні, душу мучити свою…” “Ні, забуття не дасть мені й сама природа…” “О правда! Мій народ смішний безкрає…” “О принесіть як не надію…” “О слово рідне! Орле скутий!..” “Одну я любив за веселість…” “Очі – дві волошки в житі…” “Хтось постукав в моє серце…” “Хтось ударив без жалю по серцю моїм…” “Чари ночі” “Чи вгледжу ще свою країну…” Юнацька пісня “Я закоханий… Люблю!..” “Я сонця жду, і сонце зійде…” “Як любо, як безмежно любо жити…” “Солов’єва пісня ллється…” “Сонце на обрії, ранок встає…” “Тікаю від крові до сонця, квіток…” “Уймають болі єдині сни…”

“Джури козака Швайки” переказ

Якщо вам потрібно прочитати Рутківський “Джури козака Швайки” скорочено, то переказ цього історичного твору в цій статті допоможе згадати його зміст. Також Вам може допомогти Аналіз твору “Джури козака Швайки”.

“Джури козака Швайки” переказ

По степу на коні Вітрику мчав найвідоміший розвідник Пилип на прізвисько Швайко, яке він отримав за те, що як швайка впивався в татар, вбивав і тікав. Він був поранений та все одно зумів вбити головного бея в діброві і знову зникнути. Далі йде розповідь про село Воронівку і її жителів сироти Грицика, його найкращого друга Санько та його матері тітці Мокрині, що була дужча за чоловіків, старого і поважного козака діда Кібчика та його онука Демко на прізвисько Дурна Сила.

Тутешній староста пан Кобильський, почувши про можливий набіг татар, вирішив підготуватися і подався до Воронівки за новими челядниками, збіжжям. Та Грицик з Саньком крикнули, що татари вже тут і пап втік. Так як пан цього б не пробачив діти пішли з села до Василя Балеймового і інших козаків, що також були з Воронівки.

Дорогою вони бачать челядників пана Кобильського Тишкевича та інших, що грабують козаків, видаючи себе за татар. Втікаючи від них та вовка вони побачили як татари гналися за козаком, що сховався в очеретах та так його і не зловили. Коли татари пішли вони познайомились з ним, то був Швайка. Він відвів їх до Василя Балеймового.

Коли ж козаки поїхали щоб зібрати інших для битви з татарами до острова приплив Тишкевич, якого Грицик, Санько та вовк Швайки Барвінок взяли у полон. Та коли прибули інші козаки, то Тишкевич хитрощами втік, але Швайка разом з дітьми почав погоню. Тишкевич втік до татар, які почали шукати Швайку. Саме в цей час Швайка взнає про дар Саньки – ворожбу, і вирішує віддати його на навчання до ворожбита дідо Кудьми.

Тим часом Тишкевич обдурює Дурну Силу, що втік з полону, бере його у спільники і грабує козаків. Біля Воронівки зустрічаються Демко, діди Кібчик і Кудьма, а потім і Швайко з хлопцями. Дурну Силу Швайко б’є різкою, після чого Демко з дідом їдуть у плавні віддати здобич та на осуд козаків, Кудьма забирає до себе Санька, а Швайка разом з Грициком їдуть далі.

Демка козаки прощають і він з дідом залишається у плавнях, де з іншими строять першу зимову фортецю на острові від татар. Санько вчиться у Кудьми, але той дуже хворий. Коли приїжджають козаки, Швайка, Грицик, то стає відомо, що козаки відбили напад татар і тепер козаки об’єднуються з усіх земель і йдуть у дніпрові плавні.

Пан Кобильський підступно ув’язнює Швайку, але приїжджають дід Кудьма, Санько та інші козаки, напускають мару, що вони переяславський староста. Ворожбити визволяють Швайку, а Тишкевича змушують відшмагати пана Кобильського, чим зробили його ворогом для пана.

Козаки групуються біля Бобрового острова, а потім нападають тисячею на 5 тисяч татар та отримують перемогу. Але Саїд-мурза збирає нову п’ятитисячну орду і проводе бій біля Бобрового острова. Більше половини татар гине і вони відступають, але і козаків залишилось менше 400 і то майже всі поранені. Вирішують після підкріплення спуститися нижче Дніпра до острова Хортиця і зробити там нову січ, а Швайка зі своїми джурами Грициком і Саньком їдуть в степ.

“Алхімік” Пауло Коельо стислий переказ українською ви можете прочитати за 5 хвилин.

“Алхімік” переказ читати

Молодий пастух Сантьяго загнав своїх овець у напівзруйновану церкву і влаштувався на нічліг. Йому приснився той же сон, що і минулого тижня, який він так і не зміг додивитися до кінця. Через чотири дні він повинен був пригнати своїх овець до крамаря, донька якого йому дуже подобалася. Раніше Сантьяго навчався в семінарії, проте “його тяга до пізнання світу пересилила прагнення пізнати Бога”. Він повідомив батькам, що хоче подорожувати. Батько вручив йому гаманець з трьома старовинними золотими монетами, знайденими одного разу в полі, і порадив йому купити на них отару овець.

Молодий чоловік кілька років подорожував по своїй країні. Він прагнув вибирати тільки незвідані раніше шляхи. У цій напіврозваленій церкві він також ночував вперше. Сантьяго згадав, що в найближчому містечку живе стара, яка вміє розгадувати сни, і відправився до неї. Та провела його в дальню кімнату. Юнак розповів їй сон, в якому невідома йому дитина спочатку грає з його вівцями, а потім переносить його до єгипетських пірамід і каже, що там знаходиться захований скарб. Однак молодий чоловік так і не встигає побачити заповітне місце і прокидається.
Стара відповіла, що нічого не візьме з Сантьяго, однак він повинен пообіцяти, що якщо знайде скарб, то повинен віддати їй десяту його частку.
Юнак розсміявся, а ворожка сказала, що якщо дитина вказала на піраміди, то скарб дійсно там і пастух повинен обов’язково відправитися в Єгипет.

Сантьяго був розчарований, оскільки не бачив можливості потрапити до пірамід. Він взявся за читання нової книги, як з ним заговорив старий. Він представився царем міста Саліма і завів мову про скарби. Юнак не повірив йому, вважаючи все підступами старої циганки. Однак новий знайомий накреслив на піску під його ногами історію всього його життя. Сантьяго поцікавився, чому цар розмовляє з простим пастухом. На що старий відповів, що юнак здатний слідувати своїй Долі. Ще він сказав, що коли людина по-справжньому чогось хоче, Всесвіт сприяє, щоб це бажання неодмінно збулося. За десяту частину отари старий віддав Сантьяго два дорогоцінних камені: Урим і Туммім білий і чорний, які повинні були допомагати йому слідувати своїй Долі. Ще старий розповів юнакові історію, яка оповідала про секрет щастя, полягає в тому, щоб одночасно бачити все, чим славиться і дивовижний світ, і не розплескати дві краплі олії в чайній ложці.

На гроші, виручені від продажу отари, Сантьяго зміг дістатися до Африки. Він відчував себе самотньо в чужій країні. У нього було з собою чимало грошей, тому він швидко став легкою здобиччю шахрая, що обікрав його до останнього гроша. Пастух зневірився і вирішив запитати поради у каменів. Вони йому підтвердили, що він перебуває під благословенням старого, однак провалилися в діру, коли він запитав про скарби. Хлопець зрозумів, що є речі, про які не слід запитувати.
Сантьяго найнявся в працівники до старого, щоб заробити грошей на зворотну дорогу. Справи пішли добре, і цілий рік, працюючи без перепочинку, пастух не згадував старого. Молодий чоловік хотів повернутися додому, однак в останній момент все ж таки вирушив з караваном, шлях якого лежав недалеко від пірамід.

Тут він познайомився з англійцем, який також, як і він, шукав свій шлях, для цього йому потрібен відомий Алхімік, який проживає в одному з оазисів пустелі. Під час подорожі Сантьяго дізнався багато нового для себе, він прочитав мудровані книги нового знайомого, а також навчився слухати і розуміти пустелю.

Нарешті караван наблизився до оазису, де розташовувалося селище. Тут існували свої закони: кожен, хто приходить залишав свою зброю. У пустелі почалася війна між протиборчими племенами, і провідник вирішив перечекати неспокійні часи в гостинному селищі. Англієць був упевнений, що Алхімік десь поруч. Сантьяго познайомився з найпрекраснішою дівчиною на світі і зрозумів, що знайшов свою справжню любов.
Одного разу юнак був у пустелі, і його відвідало видіння. Повернувшись в оазис, він повідомив старійшинам, що на мирне селище хоче напасти військо. Ті не повірили йому, проте вжили заходів і сказали, що якщо військо все-таки нападе, то за кожних десятьох убитих він отримає по золотій монеті. Якщо ж ворог не з’явиться, він сам буде убитий. Коли Сантьяго вийшов від старійшин, він зустрів Алхіміка, який наказав розшукати себе після битви.

Пастух отримав золоті монети, а також був запрошений стати Головним Радником. Сантьяго розшукав Алхіміка. Він уже не був так упевнений у своєму намірі відправитися до пірамід, оскільки зустрів своє кохання. Алхімік намалював йому чекаюче його життя, яка буде протікати всупереч визначеним шляху. Юнак вирішив відправитися з ним, а кохана дала слово чекати його.
Подорожні кілька днів їхали по пустелі. Вони наближалися до того місця, де розгорталися запеклі бої. Алхімік вчив юнака слухати своє серце, поки той не навчився розуміти його. Старший товариш сказав Сантьяго, що Душа Світу завжди перевіряє, чи всі уроки засвоєні, перш ніж дає здійснитися, – “Самий темний час – перед світанком”.

Незабаром подорожні зустріли воїнів, які забрали у юнака всі його гроші і відпустили.
Коли до пірамід залишалося всього два дні шляху, мандрівники знову зустріли воїнів, чиї очі віщували смерть. Щоб відстрочити страту, Алхімік сказав, що юнак може перетворюватися на вітер, і попросив на це всього три дні. Три дні юнак вдивлявся в пустелю і в своє серце. У призначений термін він став розмовляти на незрозумілій мові з Пустелею, Вітром і Сонцем, що бачити Душу Світу. Сантьяго занурився в Душу Миру і зрозумів, що вона – частина Душі Бога, яка, в свою чергу, є його власною душею. Піднявся ураган і переніс юнака в інший кінець табору. Воїни відпустили подорожніх.

Коли до пірамід залишилося три години шляху, Алхімік залишив його, подарувавши наостанок злиток золота. Юнак добрався до призначеного місця і став копати там, куди вказало йому серце. Раптом він побачив людей. Вони відібрали у нього золото і змусили розповісти свою історію. Тоді Ватажок розсміявся і сказав, що йому теж постійно сниться сон, в якому він бачить скарби, закопані в старій напівзруйнованій церкві під вівтарем, проте він не такий дурень, щоб відправитися за ними в Іспанію. Розбійники пішли.
Сантьяго повернувся в стару церкву, куди колись заганяв свою отару, і знайшов скриньку, наповнену старовинними золотими монетами. Юнак подумав про те, яким химерним способом Бог вказав йому на скарби. Він узяв торбинку і відправився до своєї коханої.

“Принц і злидар” короткий зміст Роману Марка Твена нагадає про головні подій в цікавому творі.

“Принц і злидар” короткий зміст Читати

Дійові особи повісті – принц Едуард Тюдор, жебрак хлопчик Том Кенті, благородний Майлс Гендон, що згодом став графом.
Твір починається з опису великого свята королеви Англії, яка нарешті подарувала своєму чоловікові, Генріху VIII спадкоємця. Цього ж дня на околиці Лондона на світ з’явилася інша дитина – Том Кенті. Його появу на світ ніхто не святкував. Життя майбутнього короля і маленького жебрака Тома протікало в абсолютно різних умовах. Якщо принца плекали і опікали, то за Томом майже не доглядали. Час йшов. Хлопчики підростали. Едуарда вчили фехтуванню і латинській, а Тома привчали просити милостиню. У тому ж будинку, де жив Том, проживав якийсь священик, він навчав хлопчика, прищеплював любов до книг. Читаючи книги, хлопчик забував про своє справжнє життя, мріяв про графів, королів і принців, уявляв себе на престолі або зі шпагою. Незабаром мрія про зустріч з королем затьмарило все його існування, і Том навіть оголосив себе королем, “королем Смітного двору”.

… А одного разу його мрія здійснилася. Гуляючи по місту, хлопчик побачив в королівському саду принца Едуарда. Захоплений видовищем, він притулився до огорожі обличчям. У цей час солдат – часовий відтягнув його від огорожі і нагородив ляпасом. Подію побачив принц і наказав впустити хлопчика в садок. Коли хлопці познайомилися, принц запросив Тома до своїх покоїв, нагодував. Тут же Том і повідав принцу про свою мрію: хоча б на секунду відчути себе королем. А принц розповів про своє бажання хоча б на мить стати безтурботним хлопчиськом – скупатися в Темзі, повалятися в бруді, погуляти по нічному Лондону. Не довго думаючи, хлопчики переодяглися; тут вони й помітили, що Едуард як дві краплі води схожий на Тома, а Том – на Едуарда. Потім принц сказав Тому чекати його, сам же він попрямував в сад, бажаючи покарати солдата за ляпас Тому. Коли принц опинився в саду, натовп зустрів його улюлюканням, солдат схопив за руку і жбурнув у натовп. Не було сумніву – принца прийняли за Тома, який в цей час в королівському вбранні знаходився в покоях Едуарда. Так почалися пригоди Тома Кенті в королівському палаці і справжнього принца на вулицях Лондона.

… І тому, й іншому було важко. Том переконував оточуючих, що він не принц, але йому не вірили, по палацу рознеслася чутка, що у принца – недуга, тимчасове божевілля. А Едуарду, який стверджував, що він – король, так само не вірили і піднімали всі його висловлювання на сміх. Незабаром Едуард опинився в сім’ї Тома. Мати Тома звичайно ж здогадалася, що це не її син, але і їй, так само як і Едуарду, ніхто не вірив.

А Том в цей час спілкувався з сестрами принца, молодими принцесами, гуляв по палацу, навчався фехтуванню. І навіть король не здогадався, що Том – не справжній принц. Поступово Том звик до нового життя, але Едуард до свого існування звикнути не міг. Якось він опинився серед бродяг, вони намагалися змусити його просити милостиню “тому що він це робив завжди” і скрізь тягали за собою. Тоді ж Едуард познайомився з Майлз Гендон, який врятував його від волоцюг. Пізніше він не раз рятував принца від тинів коронного стражника, від божевільного абата. У подяку Едуард заявив Гендону про привілеї – відтепер і назавжди Майлі Гендон мав право сидіти в присутності короля. Звичайно, Гендон так само не вірив, що Едуард – справжній король, але він щиро полюбив цього “божевільного” хлопчика, як сина.

Незабаром помер Генріх VIII. Настав день коронації спадкоємця, в ролі якого виступав Том Кенті. І в цей момент, коли корону вже повинні були покласти на голову нового короля, в залі з’явився інший, обірваний і босий хлопчик, і закричав “Я – король!” Натовп придворних обурилася, але той, хто сидів на троні, миттю схопився з нього і підтвердив слова обідранця. Істинному королю стали задавати безліч питань, що стосуються родинних зв’язків королівського сімейства, розташування кімнат – на всі питання хлопчик відповідав вірно. Ніхто не хотів вірити в те, що сталося, але це було так. Через кілька хвилин церемонія продовжилася, а на троні сидів уже справжній король – Едуард.

На цьому історія не закінчилася. Майлс Гендон дійсно отримав титул графа і право сидіти в присутності короля, Том Кенті був оголошений королівським вихованцем і до кінця життя носив особливий одяг. Коли він був глибоким старцем, перед ним розступався народ і чувся шепіт: “Був час, коли він був королем”.

Біографія Евкліда на українській мові скорочено викладена в цій статті.

Евклід біографія коротко

Евклід – старогрецький математик і визнаний основоположник математики, якого прийнято називати “батьком геометрії”.

Евклід народився близько 365 р. до н. е., імовірно, в м. Олександрія. Деякі арабські автори вважають, що він походив з багатої сім’ї з Нократа. Згідно з деякими документами, Евклід навчався в древньої школі Платона в Афінах, що було під силу тільки заможним людям. Вже після цього він переїде в м. Олександрія в Єгипті, де і покладе початок розділу математики, нині відомому як “геометрія”.

Як розповідає Папп Александрійський (друга половина ІІ ст. н. е.), Евклід заснував в Александрії свою школу, щоб мати можливість навчати математики таких же ентузіастів, як він сам. Також існує думка, що в пізній період свого життя він продовжував допомагати своїм учням в розробці власних теорій і написанні праць.

Евклід є автором найдавніших трактатів з математики, що збереглись до сьогодення. В них підсумовано досягнення давньогрецької математики. Наукова діяльність Евкліда проходила в Александрійській бібліотеці – суспільній інституції, що являла собою бібліотечний, науковий, навчальний, інформаційно-аналітичний і культурологічний комплекс.

Основна праця Евкліда ” Начала ” складається із серії книжок, у яких міститься систематизований виклад геометрії, а також деяких питань теорії чисел. “Начала” відіграли винятково важливу роль у подальшому розвитку математичної науки. Історичне значення цієї праці полягає в тому, що в ній уперше здійснено спробу логічної побудови геометрії на основі аксіоматики. Зміст “Начал” свідчить про велику повагу їх автора до традиції, так як він зберіг в них деякі поняття, які в його час не вживались.

Прокл (410–485 рр. н. е) розповідає, ніби-то Птолемей І запитав Евкліда, чи немає коротшого шляху для розуміння геометрії, ніж той, який викладений в “Началах”, на що Евклід відповів: “В геометрії немає царського шляху!”

Мав також роботи з астрономії, оптики, теорії музики.

Рік і причини смерті Евкліда залишаються для людства таємницею. У літературі зустрічаються туманні натяки на те, що він міг померти близько 300 р. до н. е.

Спадщина Евкліда пережила вченого на цілих 200 століть, і служила джерелом натхнення для таких особистостей, як, наприклад, Авраам Лінкольн. З чуток, Лінкольн завжди забобонно носив при собі “Начала”, і в усіх своїх промовах цитував роботи Евкліда. Навіть після смерті вченого, математики різних країн продовжували доводити теореми і видавати праці під його ім’ям. У загальному і цілому, в ті часи, коли знання були закриті для широкого загалу, Евклід логічним і науковим шляхом створив формат математики давнини, який в наші дні відомий світові під назвою “евклідової геометрії”.

Крістіне Нестлінгер біографія коротко Австрійської письменниці викладено в цій статті.

Крістіне Нестлінгер біографія скорочено

Народилася у Відні (Австрія) 13 жовтня 1936 року.

Крістіне Нестлінгер закінчила середню школу з гуманітарним ухилом, потім навчалася у Віденській Академії мистецтв. У молодості вона ілюструвала книги для дорослих.

Свою першу книгу “Огненно-руда Фредеріка” Крістін Нестлінгер склала в 1968 році і сама її ілюструвала. Книга вийшла в 1970 році і вона отримала за неї літературну премію Фрідріха Бедекера.

Кристин Нестлінгер одружена з журналістом, у неї дві дочки.

Вона – лауреат більш ніж 30 літературних премій, серед них – Медаль Ганса Крістіана Андерсена. У 2003 році Нестлінгер стала першим лауреатом премії пам’яті Астрід Ліндгрен.

Крістіне Нестлінгер: твори

1970 – Die feuerrote Friederike (“Рудоволоса Фредеріка”) 1971 – “Діти з дитячого підземелля” 1971 – “Троє поштових грабіжників” 1972 – Wir pfeifen auf den Gurkenköning (“Начхати нам на огіркового короля!”) 1972 – Ein Mann für Mama (“Чоловік для мамы”) 1973 – Maikäfer, flieg! (“Летіть, хрущі!”) 1973 – “Чорний пан і велика собака” 1973 – Der kleine Herr greiftein (“Маленький пан береться за справу”) 1974 – Ilse Janda, 14 (“Ільзе Янда,14”) 1974 – Achtung! Vranek sieht ganz harmlos aus (“Увага! Пан Вранек виглядає як ягнятко”) 1974 – “Горобець в руках” 1975 – Konrad oder Das Kind aus der Konservenbüchse (“Конрад, або Дитина з бляшанки”) 1981 – “Мыслитель в действии” 1982 – Das Austauschkind (“Обменный ребёнок”) 1984 – “Ольфи Обермайер и Эдип” 1984 – “Хуго: ребёнок в расцвете лет” 1984 – Am Montag ist alles ganz anders 1985 – Haushaltsschnecken leben länger 1986 – Der geheime Großvater 1986 – Man nennt mich Ameisenbär 1986 – “О чёрт! Дневник Юлии” 1987 – Wetti und Babs 1987 – “Собачья жизнь” 1988 – Gretchen, mein Mädchen (“Маргаритко, моя квітко”) 1988 – Die nie geschriebenen Briefe der Emma K., 75 1989 – Der Zwer im Kopf 1989 – Einen Löffel für den Papa 1994 – Ilse Janda, 14 oder Die Ilse ist weg 1997 – Der gefrorene Prinz 1999 – Mini ist verliebt 2002 – Fussballgeschichten vom Franz

Образ Килини у творі Лісова пісня втілює людську бездуховність, егоїзм та лукавість. Він контрастує з образом Мавки і є близьким до образу матері Лукаша. Хоч спочатку ми спостерігаємо Килину працьовитою господаркою, але у третій частині показано її конфлікт з мамою Лукаша за її неробство. Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання Лукаша і Мавки все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань Мавці. Килина в житті цінує лише матеріальні цінності (у неї дороге вбрання і худоба – “корова турського заводу”), а душа її не здатна до справжніх почуттів.

Образ Калини – це постать насамперед трагічна. І трагізм цей полягає в тому:

що їй не дано більше, ніж іншим, як, наприклад, дядькові Леву чи Лукашеві. Зрештою, вона така, як і більшість із нас, а тому, насправді, викликає не осуд, а співчуття як людина, у якої через певні внутрішні (і зовнішні) причини не склалося щасливе життя

Калина – це молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішною.
Образ Килини “Лісова пісня” є символом ненажерливості, непримиренності, насильства й ненависті, це людина, в якої немає нічого святого

Лейкоцити в крові норма у жінок, чоловіків, дітей відрізняються, а при здачі аналізів потрібно знати гранично допустимі показники. Яка норма лейкоцитів у крові ви дізнаєтеся з цієї статті.

Лейкоцити в крові норма

Аналіз крові на лейкоцити проводиться для діагностики різних станів організму людини.

Норма лейкоцитів у дорослих становить 4-8,8 * 109 / л.

Лейкоцити в крові у жінок норма

Норма лейкоцитів в крові у жінок становит – 4 – 8 × 109 / л

Норма лейкоцитів в крові чоловіків

Норма лейкоцитів у крові у чоловіків становит – 4 – 9 × 109 / л

Лейкоцити у дітей норма

Лейкоцити в крові дитини норма вище ніж у дорослих і залежить від віку.

Лейкоцити у новонароджених норма в перші дні життя, може сильно варіювати від 9 до 30 )*109 / л.

Норма лейкоцитів у дітей таблиця

Коротка біографія Лі Бо – відомого китайського поета наведена в цій статті. Також Ви можете використати хронологічну таблицю Лі Бо.

Лі Бо біографія скорочено

Китайський поет Лі Бо (що означає “біла слива”) був не тільки найзнаменитішим поетом епохи Тан, а ще й “найдивнішим із дивних” свого часу. Народився поет 701 року в провінції Сичуань у сім’ї купця, здобув добру освіту. За легендами, вже в 5 років міг вивести будь-якого ієрогліфа, а у 10 – написав свого першого вірша. Майбутня доля була прогнозована: юнак повинен був стати чиновником. Але Лі Бо не з тих, хто підкоряється правилам: він залишає суєтне життя та разом з учителем-даосом живе на горі Міншань, присвячуючи свій час вивченню даосизму. Багато мандрує країною, пише вірші. У 724 році створює літературний гурток під назвою “Шестеро “ледарів” із бамбукового гаю”.

Вірші Лі Бо дивували учених сучасників поета: вони є надто простими, невигадливими. Але поета їхня думка хвилювала мало, він писав так, як вважав за потрібне.

У 724 році Лі Бо опинився у столиці та був представлений імператорові Сюань-цзуну. На імператора справили враження знання мов та філософії Лі Бо, і він запропонував поетові звання академіка та місце при дворі. Поет оспівував красу дружини імператора – Ян, яка власноруч розтирала фарбу для того, щоб Лі Бо міг своїм чарівним пензлем накреслити ще один геніально простий вірш.

Але довго при дворі імператора поет не втримався. Друзі говорили, що у нього в спині є “кістка гордості”, яка не дозволяє йому схилятися ні перед ким.

Помер Лі Бо у будинку свого родича Лі Ян-біна, якому залишилося у спадок близько 900 віршів поета. Смерть його оповита легендами. Одні кажуть, що поет потонув, намагаючись пройти по місячній доріжці на озеро, інші вважали, що він загинув, прагнучи спіймати відображення місяця в воді, а треті стверджували, що бачили, як, прийшовши до нього, місячною доріжкою на озеро спустився одноріг.

Особливості лірики Лі Бо

– Поезію Лі Бо називають “поезією гір та річок”. Неприховане захоплення природою поєднується з філософськими роздумами митця.

– Споглядальність і самозаглибленість: зміни у природі та зміни у власному внутрішньому світі цікавлять його однаково. “Він сам собі цікавий”. (Гао Ші)

– Ліричний герой Лі Бо – відлюдник, мандрівник, але він переймається переживаннями і тривогами людей.

Девід Юм біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Девід Юм біографія коротко

Девід Юм – шотландський філософ-емпірист, історик та економіст, діяч епохи Просвітництва

Девід Юм, народжений Девід Хоум, народився 7 травня 1711 в Единбурзі. Його батько був адвокатом.

У 12 років він почав навчання в Единбурзькому університеті. Спочатку він хотів пов’язати своє життя з правом, але потім звернув свій погляд на філософію. Він відкрив у філософії нову сторінку, через яку і вирішив присвятити філософії все своє життя. Через це Юм став відлюдником і провів 10 років на самоті, займаючись читанням і письмом. Він був настільки захоплений своєю справою, що в нього практично стався нервовий зрив, після якого він вирішив більше часу приділяти активному життю, що на його думку повинно було добре позначитися на його подальшому навчанні.

Працював в дипломатичних місіях Англії в Європі. В 1734 році до Франції.
Юм почав філософську діяльність в 1738 році, опублікувавши перші дві частини “Трактату про людську природу”, де він спробував визначити основні принципи людського знання. Юм розглядає питання про визначення достовірності будь-якого знання і переконаності в ньому. Юм вважав, що знання засноване на досвіді, яке складається з сприйняття (враження, тобто людські відчуття, афекти, емоції). Під ідеями розуміються слабкі образи цих вражень в мисленні і міркуванні.
Через рік вийшла третя частина трактату. Перша частина була присвячена людському пізнанню. Потім він допрацював ці ідеї і опублікував в окремій роботі “Дослідження про людське пізнання”.

З 1741 по 1742 рік Юм опублікував свою книгу “Моральні і політичні нариси (есе)”. Книга була присвячена політичним і політико-економічних тем і принесла автору популярність. У 50-х роках Юм займався написанням історії Англії, хоча цим пробудив до себе ненависть з боку англійців, шотландців, ірландців, церковників, патріотів і багатьох інших. Але після виходу другого тому “Історії Англії” в 1756 році, громадська думка різко змінилося і при появі наступних томів, видання знайшло значну публіку і не тільки в Англії а й на континенті.

У 1763 році, після закінчення війни між Англією і Францією, Юм в якості секретаря британського посольства при Версальському дворі був запрошений до столиці Франції, де він отримав визнання за свою працю з історії Англії. Критику Юма на адресу релігійних фанатиків схвалили Вольтер І Гельвецій. Однак похвала з боку інших філософів виявлялася через їх інтенсивну переписку з Юмом, бо їхні інтереси і погляди багато в чому сходилися. Особливе враження на Гельвеція, Тюрго та інших просвітителів справила “Природна історія релігії” вийшла в 1757 році в збірнику “Чотири дисертації”.

У 1769 році Юм створив в Единбурзі Філософське суспільство, де він виступав в якості секретаря. В даний гурток входили: Адам Фергюсон, Адам Сміт, Олександр Монро, Вільям Каллен, Джосеф Блек, Хьюдж Блейр і інші.

Незадовго до смерті Юм написав “Автобіографію”. У ній він описував себе як лагідну, відкриту, товариську і веселу людину, що мав слабкість до літературної слави.

Юм помер від раку кишечника 25 серпня 1776 року в віці 65 років.

Розповідь про Червону книгу для дітей

Давним-давно на планеті Земля жили тварини, птиці та риби, яких зараз вже не знайти. Були і рослини, які тепер на Землі не ростуть. Так сталося в більшості своїй через жадібність людини. Заводи і фабрики отруюють воду і повітря. Звірі, що мають гарне хутро або шкіру, зникають. Є види риби і види птахів, які повністю зникли з Землі, тому що людина вирішила збагатитися за рахунок їх смачного м’яса або за рахунок інших чудових якостей. Наприклад, за рахунок гарного оперення. Ліси вирубуються через видобуток деревини. Для деяких видів трав умови лісу були необхідні для виживання. Та й багато дерев і чагарників могли жити тільки в лісі. Вчені підрахували, що за останні 400 років зникло більше 150 видів тварин і рослин!

Тоді захисники природи вирішили об’єднатися і почати боротьбу з кривдниками нашої планети. Вони створили міжнародний союз охорони природи, який з 1966 року став видавати Червону книгу. Книгу вирішили так назвати за пропозицією ватажка спеціальної комісії союзу охорони природи Пітера Скота. Він вважав, що червоний колір – це колір небезпеки і він по-особливому привертає увагу і підкреслює важливість. Червона книга знаходиться в Швецарії в м. Моржі. У цю книгу до цього дня заносяться назви видів тварин і рослин, яких на Землі залишилося дуже мало, і тому вони потребують особливого захисту.

Любителі природи оберігають вимираючі види від браконьєрів, від хвороб, від голоду і поганих умов природи. Взимку види рослин, тварин і птахів, занесених до Червоної книги, підгодовують. Влітку рятують від спраги. Якщо тварини захворіли, то їх намагаються вилікувати. Для того, щоб допомогти вижити рідкісним рослинам і тваринам, люди створили для них спеціальні парки і заповідники. У них категорично забороняється полювати або збирати трави. Якщо людина буде вести полювання на тварин чи птахів на території заповідника, то вона буде вважатися браконьєром.

Браконьєрів карають: виписують великі штрафи або можуть посадити до в’язниці. Браконьєри – це такі люди, які полюють на тварин, птахів, риб і знищують рослини, занесені до Червоної книги. До браконьєрів так само відносять людей, які ловлять будь-яку рибу забороненими видами лову або полюють на будь-яких тварин в заборонений для цього період часу.

Найпершими тваринами, занесеними до Червоної книги, стали морські корови. Вперше цих дивних тварин виявила експедиція мандрівників під проводом Берінга. Морські корови паслися в заростях морської капусти. Тварини були схожі на нинішніх тюленів і вели себе з людьми дуже дружелюбно. Вони зовсім не боялися і сміливо підпливали до човнів. Така безтурботна довірливість згубила морських корів. За 200 років людина повністю винищила цей вид тварин.

Червона книга видається не тільки на міжнародному рівні, а й на державному.