Category: Література

  • “Кар’єра Ругонів” образ П’єра Ругона

    “Кар’єра Ругонів” Золя характеристика П’єра Ругона

    П’єр Ругон (молодший) – селянський син за походженням. Його селянська жага до роботи перетворюється на зажерливість буржуа. Для втілення своєї мрії – розбагатіти – П’єр робить усе: отруює життя матері своєю ненавистю й нахабно обдурює її та грабує; ошукує своїх зведених братів та сестру, одружується з багатою, але байдужною йому дівчиною; створює гурток дрібних буржуа у своєму “жовтому салоні”, щоб “прославитися” та посісти прибуткове місце в Плассані.

    Маркіз де Карнаван, якого вважали батьком Фелісіте, правильно вгадав шлях, яким підуть Ругони для досягнення своєї мети: “Нову династію можна заснувати тільки з боєм. Кров – чудове добриво. Добре буде, якщо Ругони… розпочнуть свій родовід від якоїсь різанини”. П’єр поводиться як флюгер, використовує відомості від сина Ежена з Парижа про перебіг політичних подій, а також поради хитрої Фелісіте.

    Переконавшись, що повстанців у місті немає, Ругон виходить зі схованки (ось тут він, нарешті, згадав і про матір). Йому здається, що все місто належить йому. Адже під його керівництвом було 40 бонапартистів, склад зі зброєю. Він вирішує “рятувати” Плассан і веде озброєних однодумців на мерію, де було не більше ніж 20 республіканців на чолі з його братом Антуаном. П’єр виявляє твердість і рішучість, а також неабияку стратегічну хитрість. Він заявляє:

    “Я виконую свій обов’язок, панове. Я заприсягнувся врятувати місто від анархії та врятую його, хоча б мені довелося стати катом рідного брата”.

    Здійснивши бонапартистський переворот у Плассані, П’єр Ругон пише звернення до громадян, скориставшися текстом, який склав Антуан, змінивши в ньому лише одну фразу: “Настало царство порядка…” замість “Настало царство справедливості” (а саме “партію порядку” очолював Луї-Наполеон). Він очолює “муніципальну комісію”, “роздуває свої заслуги”, “ризик” та “героїзм”, почуваючись нащадком Наполеона, “якого переворот перетворив на імператора”.

    Коли розпочалася паніка з приводу того, що місто займуть повстанці, П’єр також злякався, почав звинувачувати всіх – і дружину, і невдячних дітей, які й досі не розрахувалися з ним за освіту. Підступна Фелісіте виступила не лише як його “рятівниця”, але й спланувала операцію, що повинна була остаточно піднести П’єра в очах плассанців. Вона підкупила Антуана, той разом із двома десятками республіканців напав на мерію. Загинули люди, через трупи яких Ругон байдуже та з огидою переступив. “Жовтий салон” святкує, розподіляє славу, нагороди й чини. Так, сон Ругонів про те, що “в кімнаті йде кривавий дощ і великі краплі падають на підлогу та перетворюються на золоті монети”, а також передбачення матері Аделаїди “ціна крові, ціна крові… Я чула звук золота…Це вони, вони продали його [Сільвера]. Ах, вбивці, ах вовки!” збуваються. П’єр Ругон отримує орден, посаду збирача податків, і його не засмучує черевик у крові та свічка над попереднім збирачем податків, який загинув.

  • Райнер Марія Рільке цікаві факти

    Райнер Марія Рільке Цікаві факти з життя відомого поета-модерніста ви дізнаєтеся в цій статті.

    Райнер Марія Рільке цікаві факти

    Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 року в Празі. Австрійський поет, тому що в той час Чехія входила до складу Австро-Угорщини. Дитинство і юність провів у Празі, потім жив у Мюнхені, Берліні, Парижі, Швейцарії.

    Перші вірші написав у 9 років.

    Рільке складав вірші на декількох мовах – німецькій, французькій та навіть російській.

    ? До п’яти років мати одягала Рільке в дівочі сукні і грала з ним, як з дівчинкою.

    ? У 1926 році починається листування Рільке з Мариною Цвєтаєвою, яка дізналася його адресу від Бориса Пастернака, листування двох поетичних титанів, двох рівновеликих геніїв. Марина закидає його листами, Рільке ж відповідає ухильно, іноді затримуючись з відповіддю. Цвєтаєва ображається, їй здається, що Рільке хоче дати їй зрозуміти: це листування йому в тягар.

    Її боляче зачепили рядки поета про самотність як про жорстоку, але необхідну умову всякої творчості. Їй почулося в його словах відсторонення, делікатне прохання про спокій. Марина не усвідомлювала, що за цією фразою було не що інше як втома, виснаження смертельно хворої людини. У Рільке була лейкемія, про яку він ще не знав, але вже відчував у собі якусь приховану недугу: дивну скутість в рухах, розлади зі своїм тілом, якого раніше не відчував.

    ? Своїми улюбленими книгами називав Біблію і твори Єнса Петера Якобсена

  • Йосип Бродський біографія скорочено

    Йосип Бродський біографія скорочено Російського та американського поета єврейського походження, перекладача, есеїста XX століття, лауреата Нобелівської премії (1987) викладена в цій статті.

    Йосип Бродський коротка біографія

    Бродський Йосип Олександрович народився 24 травня 1940 року в Ленінграді і був названий Йосипом на честь Сталіна. Батько майбутнього письменника був досить відомим фотожурналістом, а мати – бухгалтером. Дитинство пройшло в маленькій квартирці в будинку, де колись проживали Мережковський і Гіппіус. У школі, яку відвідував Бродський, колись навчався Альфред Нобель. Багато чого в житті цього неординарного письменника було символічним. Так, в зрілому віці він стане лауреатом Нобелівської премії.

    З дитинства Йосип Бродський мріяв стати поетом і його мрії здійснилися. Однак перед цим він пройшов чималий шлях у пошуках свого покликання. Закінчивши восьмирічну школу, він пішов працювати на завод, де виконував важку роботу. Сам про себе він говорив, що був і фрезерувальником, і кочегаром, і санітаром. Пізніше брав участь у геологічних проектах в Якутії, на Тянь-Шані, одночасно вивчаючи англійську і польські мови. Перекладацька діяльність захопила Бродського з початку 1960-х років. Його особливо цікавила слов’янська і англомовна поезія. До кінця 1960-х його ім’я вже було широко відомо в молодіжних і неофіційних літературних колах.

    У 1964 році він був заарештований і на п’ять років засланий в Архангельську область. Там він спочатку працював у колгоспі, виконуючи різну посильну роботу, але за станом здоров’я був звільнений від неї і призначений фотографом. Перша книга Бродського, “Вірші і поеми”, вийшла в 1965 році за кордоном. Тоді ж, завдяки клопотанню від таких відомих особистостей як Ахматова, Маршак, Шостакович, термін заслання поета був скорочений. До того ж його справа вже отримала світовий розголос. Повернувшись до Ленінграда, він багато писав, але друкувати його поки не бралися. До самої еміграції він зміг надрукувати лише деякі переклади і 4 вірша. У червні 1972 письменник був змушений покинути батьківщину.

    Він емігрував в США, де викладав історію російської та англійської літератури. З 1973 він почав випускати есе та рецензії англійською мовою. У 1987 році Бродський став лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури. У 1989 році “справу” поета, нарешті, закрили, і він зміг відвідати батьківщину. Журнал “Новий світ” взявся опублікувати добірку віршів вже всесвітньо відомого поета.

    У 1990-ті роки виходять чотири книги нових віршів Бродського: “Примітки папороті”, “Каппадокія”, “В околицях Атлантиди” і виданий в Ардіс вже після смерті поета і став підсумковим збірник “Пейзаж з повінню”. Потім пішли масові публікації Бродського. У 1990-і роки Пушкінський фонд випустив зібрання його творів в 4 томах.

    Серце Бродського, на думку медиків, зупинилося раптово – інфаркт, поет помер у ніч на 28 січня 1996 року. в Нью-Йорку.

  • “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” образ Мотрі

    “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” характеристика Мотрі наведена в цій статті.

    “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” образ Мотрі

    Риси характеру Мотрі:

      трудолюбива; чесна, справедлива; любляча та ніжна матір.

    Мотря – справжня жінка-страдниця, одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі. Мотря, мати Чіпки, з дитинства живе у злиднях, працює наймичкою.

    “Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою”.

    На коротку хвильку їй усміхнулося щастя і вона одружилася з козаком Іваном Хрущем, який виявився двужоном Вареником. Мотрин чоловік мав на Дону дружину і двох дітей, а тому Чіпка вважався байстрюком.

    Ця жінка була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був.

    Скільки горя вона зазнала, коли її син пропивав майно, ображав її злими словами: “Як підстрелена горлиця тіпається б’ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку”. Однак кривду від сина Мотря забуває: дізнавшись, що його посадили до “чорної”, вона хоче побачитися з ним, розрадити його.

    Але письменник не засуджує її, а намагається пояснити вчинки зболеної горем, зігнутої працею жінки:

    “І кляла вона свою долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину – свого сина, котрого так жалкувала… То був болісний лемент душі, глибока враза серця, – нікому не відома, окрім матері…”

    Світлих днів жінці судилося зовсім мало, щасливою вона була лише тоді, коли Чіпка став господарем і одружився з Галею. Її куце щастя перервала “поновлена” любов Чіпки до горілки, а крапку в її материнському житті поставив син своїм кривавим злочином. Чіпка став не просто злодієм, а страшним убивцею цілої сімї. Цього жінка не змогла знести й викрила його злочин, видала Чіпку поліції. Чесне, хоч і нестерпно болісне рішення Мотрі має символічне значення: це сама українська душа не приймає кривавого, мстивого шляху боротьби зі злом.

    Мотря є втіленням людської моралі. Її совість, сумлінність, її душа не дозволяли приховати синів злочин. Вона мати, але вона й людина, що має боротися зі злом.

    Ви можете додати цитатну характеристику Мотрі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” для повнішого розкриття образу цього героя.

  • “Украдене щастя” характеристика Миколи

    “Украдене щастя” образ Миколи головного героя драми Івана Франка розкрито в цій статті

    “Украдене щастя” характеристика Миколи

    Микола Задорожній – найтрагічніший образ. Він добрий, працьовитий чоловік. Змолоду, поневіряючись у наймах, він врешті-решт зумів придбати невелике господарство, яке дісталося йому кривавими мозолями. Сподівався, що одруження з Анною, яку він дуже кохав, дасть йому щастя. І вже після одруження зрозумів, що серце його молодої, красивої дружини йому не належить. Але він ще не знає, що Анна кохає іншого. Михайло, прагнучи вільно зустрічатися з Анною, яку він дуже кохав, несправедливо звинувачує Миколу у вбивстві корчмаря й заарештовує його. Повернувшись із тюрми, Микола дізнається про невірність дружини, але, кохаючи її, не насмілюється одверто висловити свої докори. Починає пити. Та не такими терплячими і розсудливими були сусіди. Вони насміхаються з Миколи і підбурюють його проти Анни й Михайла. Доведений до відчаю безсоромною поведінкою Михайла, Микола вбиває його сокирою.

    “Украдене щастя” цитатна характеристика Миколи

      Анна про Миколу: “сей покірний наймит”, “він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, це то щоб чоловіка вбив”, “з туманом отаким, що з ним ні в кут, ні в двері, що з нього люди сміються, що хіба хто не хоче, той з нього глузує”, “здається роздавив би мене і того…мойого…халяпу”, “обрид він мені. Лучче б був жив собі в криміналі” Михайло про Миколу: “вийшла заміж за отакого тумана”, “бо ти віхоть, а не чоловік – ось чому”. Настя про Миколу: “чоловіка маєш доброго, тихого, роботящого, що трохи не молиться до тебе”, “такий тихий та смирний”, “занадто м’який, занадто податливий” Сам про себе: “проробив чоловік свою силу на чужий людей” “я втоптаний у болото, обдертий з чести, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний буз ножа”.

  • Іван Карпенко-Карий біографія коротко

    Біографія Івана Карпенка Карого скорочено викладена в цій статті.

    Іван Карпенко-Карий біографія коротко

    Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище – Тобілевич) – український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

    Народився 29 вересня 1845 в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). У сім’ї керуючого маєтком Карпа Тобілевича.

    Навчався Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на “відмінно”. Іван Тобілевич отримав посаду писарчука в 14 років, а згодом його підвищили до канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше – до столоначальника у кримінальній частині.

    Протягом 23 років був чиновником і довгий час був секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий 1883 за постачання паспортами революціонерів.

    У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: “Бондарівна”, “Хто винен?” І “Розумний и дурень”. У 1887 році була видана його драма “Наймичка” (в Херсоні), в 1891 – ” Мартин Боруля ” (надруковано в “Зорі”).

    Перевага його драм – жвавість, цілісність характерів і хороша мова.

    1906 – захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

    Іван Карпенко-Карий твори

    Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п’єс:

    Бурлака (1883)
    Безталанна (1884)
    Бондарівна (1884)
    Розумний і дурень (1885)
    Наймичка (1885)
    Мартин Боруля (1886)
    Гроші (1889)
    Сто тисяч (1889)
    Батькова казка (1892)
    Паливода XVIII століття (1893)
    Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895)
    Понад Дніпром (1897)
    Чумаки (1897)
    Сава Чалий (1899)
    Хазяїн (1900)
    Гандзя (1902)
    Суета (1903)
    Житейськеє море (1904)

    Також ви можете використати для підготовки до заняття Хронологічну таблицю Івана Карпенка-Карого

  • Вольтер: основні ідеї

    Вольтер основні ідеї та погляди одного з найбільших французьких філософів-просвітителів XVIII століття, поета, прозаїка, сатирика, трагіка, історика, публіциста викладені в цій статті.

    Вольтер: основні ідеї

    Не визнавав рівності суспільства. Вольтер стверджував, що не може не бути поділу на багатих і бідних, це неприпустимо

    Яро виступав проти релігії, особливо проти католицизму

    Він вважав Бога засновником навколишнього світу, який є початком для всього сущого, але в той же час був глибоко переконаний, що ніяка практика і теорія не зможуть побічно довести ні його наявність, ні його відсутність

    Вольтер бачив, що необхідність визнання існування Господа Бога з моральної і естетичної точки зору потрібна для того, щоб, в першу чергу, підтримати в суспільстві порядок, тримати людей в покорі і жорстких рамках моральності під загрозою божого покарання

    Відносно пізнання світу він виступав за поєднання раціоналізму і емпіризму, віддаючи перевагу емпіризму

    Філософ був на стороні гуманного ставлення до простого народу і виступав за повагу до його прав

    Ідеалом держави вважав абсолютну монархію на чолі з освіченим володарем

    У судовій справі філософ виступав за справедливе судочинство, в якому обов’язково братимуть участь адвокати. Катування і жорстокі покарання категорично заперечував

    Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися про основні ідеї Вольтера.

  • “Тигролови” сюжет

    Сюжет “Тигролови” – далекий від мрійливої сентиментальності, навпаки – він напружений, динамічний.

    “Тигролови” Багряний сюжет

    Атлетичний юнак-українець, за фахом інженер-авіатор, хоробра й гуманна людина, Многогрішний не дав себе перемолоти в тоталітарній м’ясорубці і був засуджений на 25 років до ГУЛАГу. На кожній зупинці Медвин перевіряв присутність Григорія серед в’язнів, бо відчував його нескореність духу й могутню внут-рішню волю. Але Многогрішний не змирився зі своїм безвихідним становищем і, вирізавши у вагоні отвір, вистрибнув із чрева страшного дракона, вселяючи упевненість у душі в’язнів, що навіть приречена на смерть людина нездоланна, коли вона сповідує високу духовність і над усе цінить людську гідність.

    У тайзі Григорій знаходить тепло й затишок у родині полтавських переселенців Сірків. Добрий душею Сірко, його лагідна дружина відігріли серце й поранену душу колишнього в’язня, повернули його до життя.
    Однак Григорій знав, що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати і в тайзі. Так і сталося. І при першій нагоді Многогрішний поквитався зі своїм кривдником.
    Перемога Григорія над Медвином символізує перемогу волелюбного українського народу над жорстоким тоталітарним режимом. Коли Многогрішний і його наречена Наталка, яка ніколи не бачила України, народилась і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками вже проклали шлях у майбутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України. Їхнє щасливе майбутнє – то шлях до відродження життя на українській землі.

  • Михайло Старицький біографія коротко

    Михайло Старицький біографія скорочено відомого українського письменника викладена в цій статті.

    Михайло Старицький – один з корифеїв українського побутового театру.

    Михайло Старицький коротка біографія

    Народився Михайло Петрович Старицький 2 (14) грудня 1840 в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область) в сім’ї дрібного поміщика.

    З 1851 по 1856 рр. навчався в гімназії в Полтаві. У віці 8 років у нього помер батько, відставний ротмістр, а в 1852 році померла мати і Михайло став круглим сиротою. Михайло Старицький залишився під опікою свого дядька дядька – Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. У 1858 році продовжив навчання на фізико-математичному, потім на юридичному факультетах Харківського університету Харків, з з 1860 року в Києві, в 1865 році закінчив Київський університет.

    1862 року одружився із сестрою Миколи Лисенка Софією Віталіївною.

    У 1864 році Михайло Старицький почав виступати в театральних гуртках.

    Перші твори Старицького були надруковані у 1865 році. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х рр.

    1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком – вони спільно організували “Товариство українських сценічних акторів”.

    Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер (“Гаркуша”, “Чорноморці”, “Різдвяна ніч”, “Тарас Бульба”, “Утоплена”).

    Під тиском імперської влади Старицький змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 році й знову розгорнув видавничу і театральну діяльність.

    У 1883 році Михайло Старицький став керівником і режисером першої об’єднаної української професійної трупи.

    У 1883 та 1884 роках видавав український альманах “Рада” (вийшло два випуски).

    У 1885 році через низку причин залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.

    З 1895 року залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.

    Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.

    Михайло Старицький творчість

    Поезія
    Вірш “Ніч яка, Господи, місячна, зоряна” в музичній обробці Миколи Лисенка стало народною піснею.

    П’єси
    “Чорноморці”
    “Зимовий вечір”
    “Ой, не ходи Грицю…”
    “За двома зайцями” (за мотивами комедії “На Кожум’яках” І. С. Нечуя-Левицького). Російський переклад здійснив А. Н. Островский.
    “Не судилося” (1883)
    “Богдан Хмельницький” (1887)
    “Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці” (1890)
    “У темряві” (1893)
    “Доля” (1894)
    “Маруся Богуславка” (1897)
    “Оборона Буші” (1899)

    Романи
    Трилогія “Богдан Хмельницький”
    “Перед бурею” (1894)
    “Буря” (1896)
    “У пристані” (1897)
    Молодість Мазепи (1898)

  • Вороний Микола ІВАНОВІ ФРАНКОВІ

    Вірш ІВАНОВІ ФРАНКОВІ є відповіддю на “Вступ” І. Франка до теми “Лісова ідилія”, присвяченої М. Вороному.

    М. Вороний, звертаючись до побратима по перу Івана Франка, викладає свої погляди на життя, на місце і завдання в ньому, на поезію. У житті є велетні-гнобителі і генії-визволителі. Він воліє йти за генієм до бою. Поет бореться своїм щирим словом, не чекаючи слави, нагород, наражаючись на небезпеку, і йому прикро, що порядстають, теж немовби до бою, “а справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами”.

    Проте не можна увесь час боротися, від цього серце озлоблюється, черствіє. Тому звернення до вільної поезії – це “не дурниці”, це душі відрада, “найкращий скарб душі”. Ніщо поетові не чуже, він іде “за віком”, залишаючись при цьому цільною, гармонійною натурою. Аналіз вірша “Іванові Франкові” Допоможе детально розібрати ти зрозуміти думки автора.

    Вороний Микола ІВАНОВІ ФРАНКОВІ

    Hi, мій учителю і друже,
    Про мене все це не байдуже.
    Життя з його скаженим шалом,
    З погонею за ідеалом,
    З його стражданням і болінням
    І невгамованим сумлінням,
    Життя – се дві противні сили,
    Що між собою в бій вступили.
    Одна з них – велетень-гнобитель,
    А друга – геній-визволитель;
    Його двосічна гостра криця
    Влучна, як з неба блискавиця;

    Але і велетень могучий
    В руці тримає меч блискучий?
    Страшні, тяжкі його удари,
    А ще страшніш таємні чари…
    Як маю я його цуратись
    Чи від ударів ухилятись?
    О, ні! Я, взявши в руки зброю,
    Іду за генієм до бою.
    Рубаюсь з ворогом, співаю,
    В піснях до бою закликаю
    Всіх тих, що мляві, чи недужі,
    Чи під укриттям сплять байдужі.
    І знаю я, що замість плати
    Мене чекають кари, страти…
    Та чи ж грізний удар обуха
    Там, де буяє творчість духа?
    Одна хвилина раювання
    Там відкупляє всі страждання.
    Бо то чуття свобідні, щирі
    Бринять у святобливій лірі.
    І прикро, як ураз зі мною
    Стають, немовби теж до бою,
    А справді для пихи своєї
    З порожнім серцем фарисеї
    І паперовими мечами
    Вимахують над головами.
    Хто кликав їх? Чого їм треба?
    Чи хробакам потрібно неба?
    Нехай ідуть всі ті нездари
    На торговиці та базариї
    Нікчемний крам, дрібні вигоди –
    От їх найвищії клейнодиі
    Але коли повсякчас битись,
    То серце може озлобитись.
    Охляти може, зачерствіти,
    Зав’януть, як без сонця квіти.
    Душа бажає скинуть пута,
    Що в їх здавен вона закута,
    Бажає ширшого простору –
    Схопитись і злетіти вгору,
    Життя брудне, життя нікчемне
    Забути і пізнать надземне.
    Все неосяжне – охопити,
    Незрозуміле – зрозуміти!
    О, друже мій, то не дурниці.-
    Всі ті щасливі небулиці
    Про райських гурій, про нірвану,
    Про землю ту обітовану.
    Вони тягар життя скидають
    І душу раєм надихають.
    Чи все ж те розумом збагнути,
    Що дасться серцеві відчути?
    І чи можливо без утрати
    Свобідний творчий дух скувати?
    І хто Поезію – царицю
    Посміє кинуть у в’язницю?
    Хто вкаже шлях їй чи напрямок,
    Коли вона не зносить рамок?
    В ній в с і краси кольори сяють,
    В ній в с і чуття і змисли грають!..
    До мене як горожанина
    Ставляй вимоги – я людина.
    А як поет – без перепони
    Я стежу творчості закони;
    З них повстають мої ідеї –
    Найкращий скарб душі моєї.
    Творю я їх не для шаноби;
    Не руш, коли не до вподоби.
    І ще скажу, мій славний друже,
    Я не беру життя байдуже.
    Високих дум святі скрижалі,
    Всі наші радощі і жалі,
    Всі ті боління і надії
    І чарівливі гарні мрії, –
    Все, що від тебе в серце впало,
    Не загубилось, не пропало…
    Моя девіза: йти за віком
    І бути цілим чоловіком!

    Харків, 1902 р.

    Примітки:

    [1] Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність. Шарль Бодлер (франц.).