Category: Література

Сергій Єсенін цікаві факти з життя відомого співає Ви дізнаєтеся в цій статті.

Цікаві факти про Сергія Єсеніна

З дитинства Єсенін виділявся серед своїх однолітків, міг годинами бродити по полях, насолоджуючись губернією. З 5 років вихованням поета займався дід Титов, він відрізнявся високою інтелігентністю і освіченістю. Саме він привернув Єсеніну любов до літератури, а бабуся постійно розповідала народні казки.

Хлопчик з дитинства Вважав, що стане відомим поетом. Перші вірші почав писати ще в підлітковому віці. І заявив батькові, що буде заробляти написанням віршів, вчитися далі не піде, в м’ясній крамниці не залишиться. Єсенін влаштувався в друкарню робочим, ближче до видавничої справи, а значить, до письменництва і російських поетів. В цей час він вперше прочитав вірші О. Блока і став вважати його своїм учителем.

Єсенін боявся міліціонерів і заразиться сифілісом.

У свій час Сергій Єсенін Був вегетаріанцем.

Перед смертю Єсенін провів місяць в психіатричній клініці, в цей час його розшукували представники радянської влади під приводом позбавити Єсеніна від алкоголізму і відправити в санаторій. Але знайти поета не змогли. 21 грудня Єсенін поїхав з клініки і оселився в “Англетер”.

28 грудня 1925 року Єсеніна знаходять повішеним на трубі опалення в своєму номері готелю “Англетер”. Сергій Єсенін Написав вірш – передсмертну записку власною кров’ю.

Цікаві факти про особисте життя Єсеніна

Він був одружений тричі і останній раз одружився на Софії Андріївні Толстой, яка була рідною онукою Льва Миколайовича Толстого. Софія стала зразковою дружиною: займалася його здоров’ям, готувала його вірші для зібрання творів.

Айседора Дункан – найзнаменитіша жінка Єсеніна бачила в ньому свого сина, який загинув в дитинстві. Дункан не говорила російською, Єсенін – англійською, але в пристрасних сварках їх діалог складався з мовної суміші лайливих слів. Друзів це дуже тішило.

Будучи одруженим Сергій Єсенін мав роман на стороні з поетесою і перекладачкою Надією Вольпин. Від цього союзу у них в 1924 році народився позашлюбний син Олександр. На сьогоднішній день він досі живе в США і носить подвійне прізвище Єсенін-Вольпін.

Закон Ома ми всі вчили на уроках фізики, але не всі памятаємо хто автор, хто написав закон Ома.

Хто написав закон Ома

Автор закону Ома – Георг Ом.

Закон Ома – це твердження про пропорційність сили струму в провіднику прикладеній напрузі.

Закон Ома справедливий для металів і напівпровідників при не надто великих прикладених напругах. Якщо для елемента електричного коласправедливий закон Ома, то говорять, що цей елемент має лінійну вольт-амперну характеристику.

Закон Ома формулювання

Закон Ома – це фізичний закон, що визначає залежність між напругою, силою струму і опором провідника в електричному ланцюзі. Названий на честь його першовідкривача Георга Ома. Суть закону проста: струм I породжуваний напругою U обернено пропорційний опору R, яке йому доводиться долати, і прямо пропорційний породжує напругу:

I = U / R.

Слід також мати на увазі, що закон Ома є фундаментальним і може бути застосований до будь фізичній системі, в якій діють деякі потоки енергії, що долають опору. Його можна застосовувати для розрахунку гідравлічних, пневматичних, магнітних, електричних, світлових, теплових потоків і т. д., також, як і Правила Кірхгофа, однак основна сфера його застосування – електротехніка.

Закон Ома в інтегральній формі

Закон Ома для ділянки електричного кола можна записати у вигляді:

U = I · R,

Де:

U – напруга або різниця потенціалів, I – сила струму, R – опір.

У застосуванні до замкнутого електричного ланцюга, в якій діє ЕРС закон Ома приймати дещо іншу форму:

I = ε / (R + r),

Де:

ε – ЕРС ланцюга, I – сила струму в колі, R – опір всіх елементів ланцюга, r – внутрішній опір джерела живлення.

Закон Ома в диференціальній формі

Опір R залежить як від матеріалу, по якому тече струм, так і від геометричних розмірів провідника. Корисно переписати закон Ома в так званій диференціальній формі, в якій залежність від геометричних розмірів зникає, і тоді закон Ома описує виключно електропровідні властивості матеріалу. Для ізотропних матеріалів маємо

J = σ · E,

де:

j – вектор густини струму, σ – питома провідність, E – вектор напруженості електричного поля.

Всі величини, що входять в це рівняння, є функціями координат і, в загальному випадку, часу. Якщо матеріал анізотропії, то напрями векторів щільності струму і напруженості можуть не збігатися. У цьому випадку питома провідність є тензором рангу.

Розділ фізики, що вивчає протягом електричного струму в різних середовищах, називається електродинаміки суцільних середовищ.

Закон Ома для змінного струму

Якщо ланцюг містить не лише активні, але і реактивні компоненти (ємності, індуктивності), а струм є синусоїдальним з циклічною частотою ω, то закон Ома узагальнюється; величини, що входять в нього, стають комплексними:

U = I · Z,

Де:

U = U0eiωt – напруга або різниця потенціалів, I – сила струму, Z = Re-iδ – комплексний опір (імпеданс), R = (Ra2 + Rr2) 1/2 – повний опір, Rr = ωL – 1/ωC – реактивний опір (різниця індуктивного і ємнісного), Rа – активний (омічний) опір, не залежне від частоти, δ =-arctg Rr / Ra – зсув фаз між напругою і силою струму.

При цьому перехід від комплексних змінних в значеннях струму і напруги до дійсних (вимірюваним) значенням може бути проведений взяттям дійсної чи уявної частини (але у всіх елементах ланцюга однієї і тієї ж!) Комплексних значень цих величин. Відповідно, зворотний перехід будується для, наприклад, U = U0sin (ωt + φ) підбором такої U = U0eiωt, що ImU = U. Тоді всі значення струмів і напруг в схемі треба вважати як F = ImF.

Якщо струм змінюється в часі, але не є синусоїдальною (і навіть періодичним), то його можна подати як суму синусоїдальних Фур’є-компонент. Для лінійних ланцюгів можна вважати компоненти фур’є-розкладання струму діючими незалежно.

Також необхідно відзначити, що закон Ома є лише найпростішим наближенням для опису залежності струму від різниці потенціалів і для деяких структур справедливий лише у вузькому діапазоні значень. Для опису більш складних (нелінійних) систем, коли залежністю опору від сили струму не можна знехтувати, прийнято обговорювати вольт-амперну характеристику. Відхилення від закону Ома спостерігаються також у випадках, коли швидкість зміни електричного поля настільки велика, що не можна нехтувати інерційністю носіїв заряду.

Тепер ви згадали хто автор, хто написав закон Ома, та його формулювання.

“Я (Романтика)” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, проблематика та інші питання розкриті в цій статті.

“Я (Романтика)” новела Хвильового, Розкриває психологію мрійників, романтиків революційної доби, та розкрито душевний конфлікт між старим і новим.

Аналіз новели “Я (Романтика)”

Рік: 1924

Літературний рід: епос

Жанр “Я (Романтика)”: новела

Тема “Я (Романтика)”: протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність.

Ідея “Я (Романтика)”: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним “я”, ціною злочину його не побудувати.

Головні герої: Головний герой “Я”, мати, доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат.

Сюжет “Я (Романтика)”

Іде засідання “чорного трибуналу комуни” у будинку розстріляного шляхтича. Без участі прокурорів і адвокатів ухвалюється один і той же вирок: “Розстрілять!” Увечері мати “Я” заспокоює “сина революції”.

Якось “чорний трибунал” приймає рішення розстріляти черниць за антирадянську агітацію. Серед черниць “Я” впізнає свою матір. “Я” сам застрілює свою матір, щоб довести свою відданість революції.

Композиція “Я (Романтика)”

пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози); три частини – три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя.

Проблематика “Я (Романтика)”

1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією – з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики – з другого.
2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого – вбиває себе.
3. Проблематика носить надчасовий, філософський характер.

Стильові ознаки новели “Я (Романтика)”

1. Розповідь від першої особи.
2. Драматизм.
3. Внутрішні монологи героя.
4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.
5. Лаконізм.
6. Виразні художні деталі.
7. Глибокий психологізм.
8. Відмова від традиційного описового реалізму.
9. Часові зміщення.
10. Зіткнення віддалених епізодів.
11. Історичні алюзії, асоціації (термін “версальці” тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.
12. Змістове згущення.
13. Символічний зміст образів, деталей.
14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.
15. Засоби поетичного синтаксису.

Присвята: “Цвітові яблуні”.

М. Хвильовий присвятив новелу “Я (Романтика)” “Цвітові яблуні” М. Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По-друге, у “Цвіті яблуні” теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом – поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає
себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.
Письменник розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.

Ідейно-художній аналіз “Я (Романтика)”

Новела “Я (Романтика)” має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль,
і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом”.
Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері “дві хрустальні росинки”. Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.
З одного боку – це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого – людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.
М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. “Я – чекіст, але я і людина”, – підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа “м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат – людина, з холодним розумом і з каменем
замість серця”. Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.
Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. “Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню”. І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…”.
Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину “голови не загубив”. Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське “я”.
“Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни”. Цими сумними словами закінчується трагічна новела – драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.
Новела Миколи Хвильового “Я (Романтика)” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, убити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата.
Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл…

Ернест Сетон-Томпсон цікаві факти з життя та творчості письменника-анімаліста Ви дізнаєтеся в цій статті.

Ернест Сетон-Томпсон цікаві факти

У хлопчика Склалися складні стосунки з батьком, і він все більше часу проводив в лісі, вважаючи його своїм справжнім домом. Тут він зробив свої перші записи про поведінку тварин, перші малюнки, в яких намагався передати характер і особливості звірів і птахів.

Намагаючись пізнати світ тварин, хлопчик приносив додому їх дитинчат, розводив кроликів, але швидко переконався, що зрозуміти життя лісу можна, тільки занурившись в нього, ставши його частиною.

Всього Сетон-Томпсон Написав і проілюстрував понад 50 книг.

Сетон-Томпсон не тільки письменник і художник, але ще і вчений! Саме він Заклав основи етології, – науку про поведінку тварин у природних умовах. Хоча не закінчував при цьому університетів.

Він писав книги і малював до них ілюстрації, його Картини користувалися успіхом на художніх виставках, а ще він знаходив час для читання лекцій (їх він прочитав понад 3 тисячі) і написання статей для періодичних та наукових видань, а також створення наукових праць із зоології.

Одну з його робіт, – картину з вовком-ватажком, – придбав у нього сам Теодор Рузвельт!

Саме Ернест придумав піонерські організації. Адже він – один з перших засновників скаутського руху, творець дитячих організацій, що живуть на природі, при цьому дбайливо до неї відносяться, які намагаються злитися з нею в єдиний організм.

Сетон-Томпсон став одним із зачинателів літературного жанру творів про тварин; він надав потужний вплив на багатьох письменників-анімалістів.

Особисте життя

Людині, котра проводить більшу частину життя в лісі, важко організувати особисте життя. У перший раз Сетон-Томпсон одружився в 1896 році, його дружиною стала Грейс Галлатін. У грудні 1904 року в них народилася дочка Енн, яка частково пішла по шляху батька. Під ім’ям Ані Сітон вона прославилася як автор історичних бестселерів. Разом подружжя прожило майже 40 років, але в 1935 році розлучилися.

Незабаром Ернест одружився на Джулії Батру, яка захоплювалася літературною діяльністю і стала активно допомагати чоловікові. Своїх дітей у них не було, і в 1938 році вони удочерили семирічну дівчинку Бьюлі (Ді). Після смерті прийомного батька в 1946 році вона присвятила своє життя організації вивчення його літературної і наукової спадщини та популяризації його творів. Бьюлі, в заміжжі Ді Сетон-Барбер, дожила до наших днів і померла в 2006 році. Багато в чому завдяки її старанням популярність великого натураліста, письменника і художника-анімаліста Ернста Сетон-Томпсона продовжує бути дуже високою у всьому світі. Люди продовжують з великим інтересом читати його книги, відкриваючи для себе таємничий світ дикої природи, де живуть звірі, так схожі на нас характерами і поведінкою. У 1960 році, в столітню річницю народження Ернста Сетон-Томпсона його дочка Ді і онук Сітон Коттьер піднялися в небо на невеликому спортивному літаку і розвіяли прах письменника (після смерті він був кремований) над пагорбами Сітон-Вілледж. Так була виконана його остання воля – возз’єднатися після смерті з лісами і їх мешканцями, які він пристрасно любив і оспівував все своє життя.

Джон Локк цікаві факти з життя та творчості англійського педагога і філософа, представника емпіризму і лібералізму викладені в цій статті.

Джон Локк цікаві факти

Джон Локк був хрещений в день його народження.

Попри те, що був здібним учнем, з огидою ставився до навчальної програми і вважав праці сучасних йому філософів, таких як Рене Декарт, цікавішими, аніж матеріал, який викладався в університеті.

Джон Локк займався дослідженням пізнавальних здібностей людського розуму. Свої спостереження він описав в роботі під назвою “Досвід про людське розуміння”, написанню якої він присвятив цілих 16 років

Він є одним із засновників так званої “Договірної” теорії виникнення держави

Головною сферою інтересів Джона Локка були – медицина, природознавство, політика, педагогіка, економіка, ставлення держави до церкви, свобода совісті і проблема віротерпимості

Він був першим, хто сформулював принцип “Розділення властей” на виконавчу, законодавчу і судову гілки

Захоплювався роботами Рене Декарта

В 1656 педагог і філософ захистив ступінь бакалавра, а в 1658 році отримав ступінь магістра. Під час навчання в Оксфорді, Джон наполегливо займається медициною і працює з такими видатними вченими – Робертом Бойл, Томасом Віллісом, Робертом Хуком і Річардом Лоуері. У 1674 році отримує ступінь бакалавра медичних наук

За все життя Локк не був одружений жодного разу

Він є автором доктрини раннебуржуазного лібералізму. Локк стверджував про існування якихось природних прав людини, які не можуть бути відібрані будь-ким (він мав на увазі право на життя, право на свободу та власність)

Вчення Локка стало основою для конституційної практики. Розмова йде про конституційну практику в північноамериканських штатах. Він став першим філософом, який брав участь в розробці першого установчого державного акту

Локк вважається автором конституції для штату Північної Кароліни, яку філософ написав за рекомендацією Шефстбері. Ця конституція була підтримана зборами народних представників. Вже в 1669 році вона вступила в силу

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися цікаві факти про Джона Локка.

Якщо вам знадобилось прочитати казку “Снігова королева” скорочено, надаємо короткий переказ даного твору.

“Снігова королева” переказ

У двох словах: Отруєний осколками чарівного дзеркала хлопчик Кай потрапляє до Снігової Королеви. Його названа сестра Герда знаходить хлопчика і розтоплює осколки любов’ю свого чистого серця.

Жив-був злий троль. Одного разу він змайстрував таке дзеркало, в якому все добре і прекрасне зменшувалося донезмоги, а все негідне і погане виступало ще яскравіше і здавалося ще гіршим. Троля це жахливо потішало, а його учні бігали всюди з дзеркалом. Нарешті вони вирішили піднятися на небо і посміятися над самим Творцем. Вони піднімалися все вище і вище, і раптом дзеркало випало і розбилося на безліч осколків. Осколки розлетілися по білому світу. Одні стали потрапляти людям в очі, і людина бачила у кожній речі тільки погане, а інші потрапили людям в серце, і серце перетворювалося на маленьку крижинку. Злий троль бачив усе це і реготав.

У великому місті жили по сусідству двоє бідних дітей – Кай і Герда. Вони любили один одного як брат і сестра. Обидві родини вирощували квіти, і діти любили сидіти біля кущів з трояндами.

Одного разу, сидячи біля кущів і читаючи книгу, Кай скрикнув: йому щось потрапило в око і кольнуло в серце. Це були осколки диявольського дзеркала. Тепер серце Кая перетворилося в шматок льоду, і він почав все бачити в перекрученому вигляді. Прекрасні троянди йому стали здаватися бридкими, а дорослих він передражнював і грубіянив їм.

Настала зима. Одного разу Кай пішов на велику площу кататися на санках. Раптово там з’явилася сліпуча жінка в білому на великих санках – Снігова королева. Кай прив’язав до її санок свої і покотив. Незабаром вони виїхали за ворота міста. Снігова королева загорнула Кая в свою шубу, поцілувала хлопчика, і він забув про Герду і всіх домашніх.

Коли Кай не повернувся додому, Герда багато плакала. Вона не вірила, що Кай помер, і вирушила на його пошуки. Дорогою дівчинка потрапила до старенької-чарівниці, у якої був чудовий сад. Чари старенької змусили Герду забути про все, і вона залишилася в будинку з чудовим садом, де завжди було літо. Але одного разу дівчинка побачила троянди, які нагадали їй про будинок, і все згадала. Вона запитала квітів в саду, чи бачили вони Кая під землею. Отримавши негативну відповідь, Герда зрозуміла, що Кай живий.

Незабаром Герда зустріла великого ворона. У ворона була наречена, яка жила в палаці. Від неї ворон дізнався, що принцеса, велика розумниця, виходить заміж. Ворони описали зовнішність нареченого, і Герда вирішила, що це і є Кай.

За допомогою ворона і його нареченої Герда проникла в палац, але наречений принцеси виявився не Каєм. Вислухавши історію дівчинки, принцеса подарувала їй золоту карету з кучером і слугами, нові черевички і гарний одяг.

В лісі на Герду напали розбійники. Вони вбили кучера і слуг, дівчинку взяли в полон. Маленька розбійниця, дочка атаманші, залишила Герду у себе. Вона показала Герді свій звіринець, в якому були Північний олень з Лапландії і лісові голуби. Почувши історію Герди, лісові голуби сказали, що бачили Кая в санях Снігової королеви по дорозі до Лапландії. Маленька розбійниця відпустила Герду разом з Північним оленем на його батьківщину.

Північний олень привіз дівчинку до старої лапландки, яка дала лист до старої фінки, що живе біля царства Снігової королеви. Фінка сказала, що поки у Кая в серці і в оці осколки дзеркала, він не буде колишнім, але Герда розтопить лід силою свого невинного дитячого серця. В царство Снігової королеви Герда прийшла одна, Північний олень не міг її туди супроводжувати.

Посинілий від холоду, але не відчуваючий його через поцілунки Снігової королеви, Кай складав з крижинок різні фігури. Він хотів скласти слово “вічність”, тоді Снігова королева подарувала б йому весь світ і пару нових ковзанів. Герда кинулася до Кая і гарячими сльозами розтопила лід. Кай заплакав, і осколок випав з його очей.

Кай з Гердою повернулися додому. Дорогою вони зустріли Північного оленя і випили молоко його молодої дружини, відігрілися у фінки, відвідали лапландку. В лісі вони зустріли молоду розбійницю, яка розповіла про те, що ворон помер, і ворона залишилася вдовою. Разбійниця обіцяла при можливості відвідати їх. А вдома їх чекали два куща, усипаних прекрасними трояндами.

Устим Кармелюк біографія коротко викладена в цій статті.

Устим Кармелюк біографія скорочено

Устим Якимович Кармелюк – український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.

Народився 27 лютого (10 березня) 1787 в селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в селянській родині.

У віці 17 років був відданий поміщиком на 25-річну службу в царську армію. У 1813 дезертирував з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам’янці-Подільському та повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік з-під варти.

У 1814 році очолив повстання селян проти російської адміністрації і дворянства, що розгорнулося в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах. У 1817 році Кармелюк був схоплений жандармами і засуджений до смертної кари. В останній момент кара була замінена на 25 ударів батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Однак під час етапування Кармалюк втік із В’ятської етапної в’язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, під час слідства видав себе за солдата з Костроми. Після того, як його запроторили у Кам’янець-Подільську фортецю, Кармалюк разом з іншими в’язнями здійснив свою четверту втечу. При спробі до втечі був поранений, потім схоплений і прикутий до кам’яного стовпа у вежі Юлія II (Папській, пізніше названій Кармелюковою).

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Наступні два роки Кармалюк разом з іншими каторжанами конвойований до Тобольська. У 1825 з Тобольської каторжної в’язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром він знову втік, але був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси – один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав грати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв’язав їх у довге полотнище. До кінця прив’язав камінь і закинув за частокіл в’язниці. По цьому висячому мосту, прямо вікна за огорожу один за одним перебралися усі в’язні – зранку камера була порожня.

У 1828 році знову був схоплений і відправлений до Сибіру на Боровлянський скляний завод у Тобольській губернії. Потім знову втеча, а в 1830 – черговий арешт. Через 2 роки Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в’язниці.

У 1830-1835 селянський рух під проводом Кармалюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У ньому брали участь близько 20 тисяч осіб. Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармалюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі садиби. Захоплені у поміщиків гроші та цінності роздавали селянським біднякам. У повстанському русі брали участь не тільки українці, а й поляки та євреї. Жоден з них на допитах і очних ставках не зрадив Кармалюка, за що деякі з них були страчені, а інші вислані в Сибір.

Для боротьби з повсталими російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію. У 10 (22) жовтня 1835 року Кармелюк був убитий із засідки шляхтичем Рутковським; за переказами – не кулею, а срібним гудзиком. З метою залякування непокірних селян тіло ватажка ще довго возили по містах і селах.

В Головчинцях резонанс судової справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена, щоб уникнути репресій, відмовитися від свого прізвища.

Володимир Дрозд біографія коротка українського письменника викладена в цій статті.

Володимир Дрозд біографія скорочено

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині. Коли хлопчикові було два роки, почалася Велика Вітчизняна війна, батька забрали на фронт. Мати тяжко бідувала з трьома дітьми.

Відразу після школи став журналістом у районній газеті. У 20 років видав першу книжку новел та оповідань (“Люблю сині зорі”, 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України.

Закінчивши в 1968 році році факультет журналістики Київського університету, працював у різних періодичних виданнях, зокрема, в республіканських газетах “Молодь України”, “Літературна Україна”, видавництві “Радянський письменник “та ін.

1963-1966 роках – служба в СА.

1983-1985 рр. – Перший головний редактор популярного журналу “Київ”.

Очолював “Літературну скарбницю”, Київське відділення Спілки письменників України та був заступником голови Національної спілки письменників України.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві.

Творчість

Почавши літературну роботу як новеліст і продовжуючи зрідка друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
Основні твори – повісті й романи “Маслини” (1967), “Семирозум” (1967), “Ирій” (1974), “Катастрофа” (1968), “Спектакль” (1985), “Листя землі”.
З творами В. Дрозда, такими, як повісті “Ирій”, “Замглай”, “Балада про Сластьона”, “Самотній вовк”, новели “Сонце”, “Три чарівні перлини”, “Білий кінь Шептало”, пов’язані досягнення химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-х міфологізма.

Хронологічний довідник

Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст

1687 р., травень – 17 червня – перший кримський похід. Невдалий наступ московського війська під проводом В. Голицина та козацької армії на чолі з І. Самойловичем на Перекоп.

1687 р., 25 липня – козацька рада на р. Коломак. Усунення з гетьманства І. Самойловича (згодом заслали до Сибіру) та обрання гетьманом Івана Мазепи. Укладення Коломацьких статей, збереження 30-тисячного реєстру, перебування московських військ у п’яти українських містах.

1689 р., березень – 21 травня – другий кримський похід. Невдача московської армії В. Голицина та українського війська І. Мазепи.

1700-1721 р., 30 серпня – Північна війна коаліції держав проти Швеції. Участь у ній українських військ.

1701 р., 6 жовтня – перетворення Києво-Могилянської колегії на академію, призначення їй щорічної субсидії розміром 1 тис. злотих. За наказом І. Мазепи для Академії збудовано новий будинок і Братський собор.

1702 р. – написання “Літопису Самовидця”. Автором вважають Романа Ракушку-Романовського. Вийшов друком “Києво-Печерський патерик” із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича.

1702 р., весна – 1704 р., травень – визвольний рух на Правобережжі під проводом С. Палія та інших полковників.

1704 р,, травень – війська Івана Мазепи зайняли Київщину та Волинь.

1704-1709 рр. – об’єднання Правобережної та Лівобережної України під владою гетьмана Івана Мазепи.

1705 р. – написання Теофаном (Феофаном) Прокоповичем дррми “Володимир”, у якій прославлявся І. Мазепа. Пізніше була присвячена Петру І. Перша історична драма на теми рідної історії.

1708 р., осінь – похід військ шведського короля Карла XII на Москву через Лівобережну Україну.

1708 р. 28-30 жовтня – початок антиколоніального повстання гетьмана І. Мазепи проти Московії. Укладення договору з Швецією. Україна мала бути цілком незалежною державою з титулом князівства.

1708 р., 2 листопада – взяття через зраду московським військом під командуванням А. Меншикова гетьманської столиці Батурина, Знищення міста і його жителів.

1708 р., 6 листопада – обрання гетьманом Лівобережної України Івана Скоропадського (до 1722 р.) Гетьманською столицею став Глухів.

1708 р, листопад – зруйнування московськими військами українських міст Лебедин і Ромни. Страчено багатьох мирних мешканців.

1709 р. березень – перехід на бік Івана Мазепи запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком.

1709 р. 14 травня – зруйнування Чортомлицької Січі на острові Базавлук царськими військами. Помста Москви за підтримку Запорізькою Січчю гетьмана І. Мазепи.

1709 р., 27 червня – поразка шведської армії у битві під Полтавою.

1709 р., 17 липня – І. Скоропадський надіслав на затвердження Петрові І “Просительні статті” (“Решетилівські статті”).

1709 р., 11 серпня – у відповідь на звернення лівобережного гетьмана видано царський “Рішительний Указ”, який був спрямований на поступову ліквідацію автономії України.

1709 р., 22 вересня (2 жовтня) – смерть гетьмана І. Мазепи у Варниці, поблизу Бендер.

1710 р., 5 квітня – обрання Пилипа Орлика гетьманом на еміграції. Ухвалення Конституції Орлика (Бендерської конституції) – договірних умов між гетьманом і козаками, де ставилася мета домогтися незалежної української держави.

1710 р. – написання літопису Григорія Грабянки у Гадячі.

1711 р., весна – похід козацьких військ П. Орлика разом з татарами на Правобережжя, що закінчився невдачею.

1715 р. – перша писемна згадка про гайдамаків.

1716-1718 рр. – цар направив близько 10 тис. козаків, багато з яких загинуло, на будівництво каналу між Волгою та Доном. Канал так і не побудували.

1720 р., 5 жовтня – указ Петра І про заборону друкувати книги українською мовою.

1720 р., 20 грудня – початок вивезення українських історичних пам’яток до Московії (Росії).

1720 р. – написання літопису Самійла Величка – найвизначнішого явища козацького літописання.

1721 р. – відправлення українських козаків на війну з Персією. У бойових діях брало участь близько 7 тис. українців, повернулося додому лише 646 осіб.

1721-1722 рр. – козаків відправлено на будівництво Ладозького каналу. З 20 тис. українців третина загинула.

1722 р., 2 квітня – імператорський указ про ліквідацію гетьманства й утворення Малоросійської колегії – органу управління Лівобережною Україною (проіснувала п’ять років).

1723 р., літо – подання Петрові І Коломацьких чолобитних (петицій). Ув’язнення (з 10 листопада 1723 р.) наказного гетьмана (1722-1724 рр.) Павла Полуботка у Петропавловській фортеці, де він 18 грудня 1724 р. і помер.

1727 р., 20 червня – обрання старшинською радою гетьманом миргородського полковника Данила Апостола. Намагався боротися з російським впливом в Україні.

1727 р., 1 жовтня – обрання на генеральній козацькій раді в Глухові гетьманом Лівобережної України Д. Апостола.

1728 р., серпень – “Рішительні пункти”, указ царського уряду гетьману Д. Апостолу. Російським дворянам надавалося право скуповувати українські землі.

1729 р. – наказ Петра II переписати з української мови російською державні постанови та розпорядження.

1730 р. – почала діяти співацька школа в Глухові, місто стало музичною столицею України.

1734 р., 17 січня – ліквідація гетьманства після смерті Д. Апостола. Утворення нової Малоросійської колегії – Правління гетьманського уряду (діяло до 1750 р.).

1734 р., 10 квітня – будівництво Нової Січі на р. Підпільній (восьма, остання із Запорізьких Січей, існувала до 1775 р.).

1742 р – виникнення першої масонської організації в Україні (Вишнівець, нині Тернопільська обл.).

1743 р. – “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Кодифікація права в Лівобережній Україні.

Читайте тему “Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст” для поглибленого вивчення матеріалу.

Микола Носов біографія скорочено українською мовою для дітей та дорослих викладена в цій статті.

Микола Носов (1908- 1976) – радянський письменник, автор знаменитої трилогії “Незнайко”.

Микола Носов коротка біографія

Носов Микола Миколайович народився 10 листопада 1908 в Києві в сім’ї актора.

Дитинство провів в Ірпені. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка. З 1923 року родина знову мешкала у Ірпені, де Микола відвідував вечірню робітничу школу.

У 1927-1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932).

У 1932-1951 – режисер-постановник мультфільмів, науково-популярних та навчальних фільмів

Почав публікувати оповідання у 1938 (“Витівники”, “Живий капелюх”, “Огірки”, “Чудові брюки”, “Мишкова каша”, “Городники”, “Фантазери” і ін., надруковані головним чином у “малюковому” журналі “Мурзілка” і що склали основу першої збірки Носова “Тук-тук-тук”, 1945).

Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків “Весела сімейка” (1949), “Щоденник Миколки Синіцина” (1950), “Вітя Малєєв в школі і удома” (1951; Сталінська премія, 1952).

Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові Твори про Незнайка. Перше з них – казка “Гвинтик, Шпунтік і пилосос”. Надалі герой з’явився в знаменитій трилогії – “Пригоди Незнайки і його друзів”, “Незнайко в Сонячному місті” (1958) і “Незнайко на Місяці” (1964-1965).

За казкові твори автор отримав Державну премію Крупської.

Проте творчість письменника полягала не тільки в написанні казок. За свою біографію Н. Носов також створив твори : “Повість про мого друга Ігоря”, “Таємниця на дні колодязя”, “Повість про дитинство” та інші.

Микола Носов помер у Москві 26 липня 1976 .

Микола Носов: особисте життя

Микола Носов був одружений двічі. Його перша дружина Олена померла, коли їх синові Петру було 15 років. Від другої дружини Тетяни дітей не було. Микола Носов присвятив їй “Пригоди Незнайка та його друзів”.